Можности про Штефана Смолея як про автора настали аж по револуціїї по 1989 роцї, кідь ся отворили новы горізонты про розвой русиньского слова, духа як такого. Ёго стишкы ся зачали объявляти в першых русиньскых пореволучных новинках -- в Народных новинках, часописї Русин, пак в Русиньскім народнім календарю, в зборниках поезій Муза спід Карпат (Русиньска оброда. Пряшів,1996) і Тернёва ружа (Русиньска оброда. Пряшів, 2002). Самостатный зборничок му вышов в Міджілабірцях під назвов Чудны думкы (Музей Е. Варгола. Міджілабірцї, 2005), векшый зборник під назвом Не ганьб ся, Русине (Русин і Народны новинкы. Пряшів, 2005). Він є і автором короткых творів, што вышли в книжцї Юрковы пригоды (Русиньска оброда. Пряшів, 2007). А того року вышли ёго Бескидьскы співы. Про нёго знаменный рік, бо в септембрї ославив своїх 75 років свого жывота.

Збірку зоставитель роздїлив подля темы до такых ціклів: Дїтство наше поучіня ваше, Родный край природы рай, Русин єсь --  не забудь, одкы єсь, Людьскы жалї нашы болї, Задуманя моє хосенне і твоє. Ціклы з поетічныма назвами нукають розлічны темы, (дїтство, морално-етічны і морално-патріотічны темы, односины міджі родічами і дїтми, еколоґія, охрана природы, Друга світова война і ін.). Такой в першім стишку під назвом Стишкы мої, стишкы (Під накым назвом написала стишок і Анна Галчакова, родачка з Міджілаборець М. М.) похыбує о тім, ці го дахто буде чітати:

 

Беру перо до рук

Стишок написати,

Хоць не знам, ці дахто

Го буде чітати.

 

І продовжує о своїх намірах в далшых строфах:

 

Што кідь тужба моя

Нутить ня ку тому,

Знова написати

Даку думку свою.

 

Кус знам віршовати

І з тым ся не хвалю,

Не мам на то школы

Ани пыху свою.

 

Хоць єм міцно тужыв

В школї ся учіти,

Мій осуд мі стигнув

У тім забранити...

 

Автор переповів свою автобіоґрафію, як сам, без школы, ся пустив до писаня. Лемже ёго Curiculim vitae є прозаїчне. І хоць в книжцї ся дотыкать многых тем, ёго збірка

несе печатку попреднїх ёго книжочок што до образности або творчого осмылїня подїй, явів з природы, односин міджі людми. Є на рівнї переповіданя подїй. Атор ся ховзать по пережытых або записаных зажытках, без глубшого прониканя до проблематікы, як то зробив, наприклад  в Михалкови, де описав тяжку долю сироты. На десятёх сторінках книжного формату ся розвивать росповідь о жывотї русиньского хлопчіка. Окрем вступных  рядків твору, де описана природа чувственно корешпондує з осудом чоловіка, тяжко в цїлїм творї мож найти поезію. Натомість ту найдете цінны уж стары слова, як: гать, выр, сокыря і ряд іншых. Подобный способ описаня подїй находиме ай в творї Юрко. Як Михалко, так і Юрко бы веце веце пасовали до Юрковых пригод. Обшырнов є і Балада о русиньскім воякови, але тоту наісто прийме, главно старша ґенерація чітателїв.

Сімпатічнов є властна позіція автора, снага о морално-етічне розвузлїня. Автор ся снажить в кінцї творїв давати поучіня (Дїти і фасоля, Чом хлїб такый добрый, Нелегка выгварка). Зародкы лірікы находиме у творах Споминаня на маму, Чудны желаня, в творах, де описує природу, родный край (Влочкы снїгу, Колоточ жывота, Дві яблонї, При Лабірцю і ін.). Не є то поезія великого художнёго калібру, але потїшить, погладить душу. Красно знає Ш. Смолей ся вернути назад до дїтства, постояти на мостї, (Забава на мостї) быти свідком забавы міджі дївчатами і хлопцями в часї давных зимушнїх вечерів (Зимный вечур), пережывати атмосферу Великодня (Приходить Великдень) поспоминати на молоды рокы (Споминаня на молодость). Гравыма фарбами ся нас усмувують дївчата і на мостї, кідь у стишку Забава на мостї ся вертать до час своёй молодости. У стишку одображены традіції русиньской молодежи колись:

 

 

На мостї із цілого

Села дївкы пришли,

Якбы з-над Бескида

Ясны звізды зышли.

Прекрасны дївчата,

Як ружы червены,

Косы заплетены,

Шумнї облечены.

Прекрасны лайбикы

На них ся блискали,

Якбы з неба звізды

На них попадали.

Білы оплічата

Красно вышываны,

Рукавы збераны

Патличком звязаны.

Збераны кабаты

В передї хустята,

Были то прекрасны

Русиньскы дївчата.

Не было спознати,

Же чорный хлїб їли,

Же в худобных хыжках

Выростали, жыли...

 

 

Темы, темы, темы... Стары русиньскы темы, о якых уж писав А. Павловіч, А. Духновіч, Ставровскый-Попрадов в 19. ст, в минулїм сторічу Ю. Колінчак, Ю. Матяшовска, А. Галчакова,А. Галґашова і ін, а днесь ся ку ним вертать М. Ґірова, Н. Гвозда, Ш. Смолей ціла плеяда руисньскых народных поетів. Образно ся ку русиньскому феномену приближує Ш. Сухый, Ю. Харітун, К. Мороховічова-Цвік, І. Гунярова. Каждый з них своїм способом описує жывот Русинів у своїй околіцї.

Треба о тім писати? Треба, жебы знати о своїм коріню, о краю, котрый нас выгодовав пісным чорным хлїбом, о краю, котрый має достаток воды, співанок, стародавных традіцій. То є тота знама русиньска култура. То є то наш великый капітал.

Тот своїм способом помножує і Штефан Смолей. Він чувствує пулз русиньского жывота, жыє з людми і про людей. Ёго стишкы суть просты, але ословлюють чітателя. Суть ту ай послабшы міста, (котрый автор їх не має!) кідь ся автор снажить переповісти пригоду. Она  часто перевышує поезію. Шкода, бо в ёго припадї, мож было оддїлити тоты два планы, а пак бы зістала поезія, над котров бы ся міг іщі довше поробити.

Наперек повідженому, в цілїм збірка Бескидьскы співы одбивать душу Русина в минулости і сучасности. Автор в ній росшырив діапазон зображованых тем і снажив ся захранити богатство русиньского языка, главно лабірьску лескіку, яка є на одходї. Попри вічных темах жывота, смерти, ласкы, принїс і нове. Попозерав ся до минулости поглядом сучасного русиньского чоловіка-автора. В тім є принос автора і выдавательства Русин і народны новинкы.