Осиф Кудзей, і хоць добрый хрістіанин, ку чому быв выхованый в побожній родинї дома, де на нёго мала великый вплив ёго мати, в кутику душі все быв ребелом в добрім розуміню того слова. Не переношав неправодливость, неправду, понижованя чоловіка. Все прагнув быти слободным, а слободу видїв в споїню з высшов духовнов силов, з таков, котра заспокоює чоловіка не на куртый час, але до кінця ёго жывота. А духовны розміры чоловіка суть в споїню з Богом. Отворіня дверей демокрації іщі в 1968 позначіло ёго далшый жывот. Тогдый як молодый іноша написав своє перше привитаня владыкови Гопкови, котрый пришов до няґівской церькви.  На обалцї своёй найновшой книжкы Пацеркы автор пише: У вісемдесятых роках минулого стороча пришов на Лабірщіну (до Рокытова) новый священик о. Франтїшек Крайняк, з котрым сьме вытворили перекладательскый тім і зачали сьме перекладати  реліґійны і літурґічны тексты з языка церьковнославяньского до языка Русинів. Была то сізіфовска робота. Не было словників, правил, не было кодіфікованого русиньского языка, вшытко сьме творили за походу. (Так ся творили і першы пореволучны русиньскы новинкы Народны новины, часопис Русин, першы книжыкы М. М.)

Із слов автора ся дізнаєме, як взникли малы великы духовны перлы, якыма суть Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы дїти , ЄвангелІЇ і апостолы  на недїлї і свята цілого року, як автор написав Акафіст священомученикови П. П. Ґойдічови, котрый выдало Общество св. Йоана Крестителя, як зачав сполупрацовати з  василіаньскым Благовістником, де быв тогды шефредактором єромонах Й. В. Тімковіч, ЧСВВ, часописом Общестав св. Йоана Крестителя, Ґрекокатолицькым русиньскым календарём, з часописом Русин і Народны новинкы... Од 1999 року вєдно із Серґеём Сметанком, старостом села Няґів канторує в родній церькви. На обалцї споминаной книжыкы чітаєме дале о тім, Як кантора мене заінтересовало єдно дїло, а то же нашы прекрасны стародавны мелодії церьковных пісень мають так языково помішаны тексты, же аж страх. Жебы сохранити тоты мелодії і про наступны ґенерації, вытворив єм про них цалком новы тексты в кодіфікованім русиньскім языку (коло 50 пісень), котры ся теперь хоснують як саміздат, но скоро узрїють світло світа в книжній подобі.

Значіть, родинна атмосфера, розвиваня театралных способностей, вплив на ёго характер доброго душпастыря Франтїшка Крайняка, Василя Кундрата, Яна Блашка, наступ третёго возроджіня Русинів на Словакії то є пару важных обстоятельств, якы  позначіли будучого писателя. Не меншы важнїша є народна русиньска среда, в якій автор жыє. Тото має окреме місто в ёго творах. Характер русиньского чоловіка. Лабірщіна! Оспівана то країна многыма авторами. Іваном Мациньскым, Петром Ґулом, Михайлом Шмайдом, Аннов Галчаковов, Штефаном Смолеём і рядом іншых. Любити своє. Є то великый пожыток. Каждый автор то робить по своёму. Осиф Кудзей тыж має свій приступ ку свому родному селу Няґову, де ся народив, де з родинов жыє, робить, творить, але тыж ку Лабірцю, Красному Броду. Не іде ту так о село, ці місто, бо на цілїм світї ся найдуть Сорокы, Пацята, Лишкы, Сукы, Мышы, Вовци, Ягнята, птахы і звірята вшелиякой масти. Байкарёви Осифови Кудзеёви іде о чоловіка, котрого він скрыв за осуд тых звірячіх і пташачіх героїв. Звіратка, річі, птахы суть на долони. В них файно видно характер чоловіка, якый знає быти гіршый за скотину, характеры Русинів, што ся в чуджім світї поінакшують і выходять на сміх, людей, в якых мамона грошей, богатства є на першім містї. Наприклад така байка з першой книжкы О. Кудзея Мудрость жывота, як Анкета (Перед списованём людей)

 

У фабрицї коло буфету

Робив єм малу анкету

Міджі Вороблятами,

Котры суть родом Вороблями.

Опросив єм ся пару звірїв:

 --Як списованя звірїв буде,

Слободно выбрати є можность,

Яку запишете собі народнсоть?

--Дроздячу, одповіли в моментї,

Бо таку маме в документї;        

Што є в обчаньскім превказї,

То треба мати на увазї!

Посмотрив і я зо жарту

На свою ідентіфікачну карту,

А она, люде, така тонка,

Же там не є така колонка

Ани спереду, ни зозаду.

І взяв я птахів до парады.

Но птахы, покы зъли паркы,

Нашли собі іншы выгваркы.

 

                                   (Стр. 80)

 

Або байка Выповнене желаня:

 

Єдного дня при валові

Повіло Паця ґаздови:

Одповідж мі, прошу тебе,

Чом не виджу красу небес?

ом то так, повіджі мі, пане!

      --Обіцям, раз ся так стане!

 

Паця не жерло, не пило,

Лем квичало цїлов силов.

--Ґаздо, дотримай уж слово,

Бо ті здохну під валовом!

Ґазда твердив зясь і зясь:

Іщі не настав час!

 

Паця квичало все знова,

Аж ґазда дотримав слово

Можу вам повісти сміло,

Же оно небо видїло.

Вірьте, стало ся то. Коли?

Тогды, як го закололи.

 

Суть желаня, люде любы,

Што нас ведуть до загубы.

Чом сі не знаме одперти

Тото, што нас веде ку смерти?

 

                                     (Стр. 32)

 

А так бы сьме могли продовжовати. Уводжовати байкы з другой книжкы Осифа Кудзея Байкы-забавляйкы, яка вышла тыж того року (2008) і тыж во выдавательстві Русин і Народны новинкы, ґарантом проєкту котрой была ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД., задумовати ся над авторьскыма поучінями. Што байка то одповідь на якусь пригоду в жывотї, правда, творчо осмыслену, кідь автор вникнув до глубкы описованой подїї. Автор вытягує актуалны подїї з каждоденного жывота. Дарить ся му описати колячі проблемы націоналного жывота Русинів, матеріалного назераня на світ окремых людей, духовной мізерії чоловіка (Проба зраку, Моніторінґ, Забытливый сын, Лакомство і ін.).

 

О. Кудзей є добрый байкарь, а з Миколаём Ксеняком творять силне байкарьске дуо в  сучасній русиньскій літературї. Думали сьме, же в тім напрямі буде і надале продовжовати. А ту О. Кудзей зясь зачудовав чітателїв новым одкрытём свого творчого діапазону. Як в припадї Баёк-забавляёк, так і в припадї выходу Пацерок стояв при выходї книжкы спонзор, дякуючі котрому книжкы могли выйти у выдавательстві Русин і Народны новинкы, а то в днешнїй добі му служить на велику хвалу. Ілустрації до вшыткых трёх книжок забеспечів Александер Зозуляк, якый быв ай одповідным редактором. Третю книжку, яка вышла авторови того року, здало бы ся, же высыпав з рукава. Написана з такым глубокым чувством і так добрї ся чітать, же видить ся, як кібы автор ся лем грав із словами а само ся писало. Але кілько го то стояло сил, духовной намагы, кілько дословно поту, знає лем сам автор.

Пацеркы, коралкы, перлы... Нам то припоминать дїтство, кідь сьме обдивляли на материній шыї дрібны різнофаребны пацюрочкы. То быв верьх богатства носити нашых русиньскых жен носити такы пацюркы. Про дїтей то была краса, котра тїшыла око. Пацеркы то є і ружанець, молитва, Бог, Божа мати. Пацеркы то метафора нашого дїтства, русинства як такого. Пацеркы то духовна очіста нашого народу, каждого з нас окремо.

Пацеркы О. Кудзея не взникли лем так. Дозрївали довго. Суть ёго автобіоґрафіёв, але найдеме ся там ай мы. В зборнику поезії сьме наряховали, аж на даякы выняткы 77 стишків духовного характеру. Властно, яка добра поезія не є духовна? Находиме ту леґенды, балады, притчі, крылаты высловы, акціомы з біблії. А што найвеце нам імпоновало, же автор ся ту проявив, як і при байках, як добрый Русин, якый русинство не декларує в пустых, прожнїх фразах, але ненасилно го перетоплює до каждого рядка своїх стишків. Робить то з покоров, скромностёв перед Богом, світом, самым собов. Авторьска покора го робить неповторимым. Няй такым зістане. Няй буде як чіста вода, як молитва, о чім ся явно высловив у стишку Подяка на стр. 22:

 

Кідь бы-м быв малярём і знав малёвати,

доволив бым собі ікону писати,

ікону писати тобі, Божа Мати,

бо ті мам за многы дары дяковати.

 

Кідь бы-м быв співаком з голосом чудесным,

мій спів бы ся доніс аж к бранам небесным

співав бы-м арії Пречістій Марії

за красный дар віры, любви і надїї.

 

Наймилїшу ролю, кідь бы-м быв артістом,

лем про тебе, Мати, грав бы єм наісто,

тобі святій Женї Преблагословенній

жертвовав бы-м аплавз на одкрытій сценї.

 

Кідь бы-м знав музичный настрой овладати,

про тебе, Пречіста, хотїв бы єм грати,

несли бы ся тоны як звучачі дзвоны             

ку Твому, Мамочко, небесному трону.

 

Но я лем писатель той найнижшой класы,

а в моїх стишочках не є тілько красы,

наповненый вдяков повів єм сі прото,

же ті подякую покірным жывотом.

 

Пацеркы ряснїють метафорами, як то є у двох першых стишках Віра (стр. 3),  Молитва (стр. 4) або у стишку Свічка-громнічка (стр. 59), якы сі выжадують окремый розбор. Образность сі уж выпробовав автор в байках, но, в духовній поезії ся проявив наповно. І хоць в збірцї находиме гев-там грішіня з рімом, словакізмы і ряд передруків, мож сміло повісти, же О. Кудзей є готовым писателём, поетом, якый чувственно выберать темы. Чоловічеськы. А тоты суть найглавнїшы.