На околіці Смолника і Праковець жыє веце як 50 такых людей, котры не забыли на свою руську віру і голосять ся к святому православію. В р. 1994 заложыли православну церьковну парохію, котра належала к парохії в селї Завадка, котру справовав священик о. Мілан Ґерка. За короткый час у Смолнику вытворили самостатну православну парохію із священиком о. Василём Бобаком. К тій парохії належать і православны віруючі із сел Угорна, Мнїшек, Штос і Смолницька Гута.

Тота парохія была барз добрї знама через єй пароха священика отця Василя Бобака, котрый многым людям поміг в їх бідї і при выздоровлїню, а то не лем ту дома, но і за граніцями нашой країны на Ураїнї, в Росії, в Чехах, Анґлії і іншых країнах. О тых ёго способностях і благодати од Господа Бога свідчать многы дяковны писма отцёви Василёви од людей, котрым поміг выздоровити ся.

Новенька православна цеьрьков не може быти без нового іконостасу, наісто ся ту будуть віруючі добре чути і в благодатї молити.

Віруючі правосланой парохії ся спочатку стрїчали на церьковных обрядах і молитвах в наградных просторах, но од року 2003 зачали будовати свій православный храм.

Велику заслугу на приправі проєкту і забезпечіню фінанцій і матеріалу мать о. Василь Бобак праві вдяка своїм знамостям нелем дома, но і за граніцями нашой країны. Матеріална поміч з боку штату майже не приходила, а так церьков люде будовали з дарів властных вірующіх і многых добродителїв і спонзорів.

Новый Православный храм Покровы Пресвятой Богородицї в Смолнику добудовали і приправили на высвячіня, котре было 19. октобра 2008.

Архієрейску святу літурґію вєдно з далшыма 12 священиками і отцём Василём Бобаком одправляв і церьков высвятив архієпіскоп пряшівскый і цілой Словакії, Владыка Ян.

Од скорого рана ку церькви приходили із околишнїх православных парохій процесії людей і за співу маріаньскых пісень заповняли просторы нелем водну церькви, но і вонка. Святочну подїю высвячіня церькви і святу літурґію слухали із репродукторів, бо цілый простор около церькви быв озвученый.

Святу літурґію і цілый церьковный обряд высвячіня церькви спроваджали церьковнославяньскы співы православного хору із Свідника і українского хору Карпати із Кошіць.

На тім великім церьковнім святї взяли участь і вызначны гостї і представителї Пряшівского самосправного краю, Посолства Україны, Сільского уряду в Смолнику, сполоченьскых орґанізацій, представителї ґрекокатолицькой, римокатолицькой і євангелицькой церьквей, спонзоры і іншы.

Владыка Ян у своїм приговорї высоко оцінив заслужну роботу вшыткых, котры в нелегкых условіях вытворили такый прекрасный центер православія у смолницькій долинї. О. В. Бобакови была удїлена найбівша нагорода право носити МИТРУ, яке належить лем єпіскопам і вызначным церьковным дїятелям. Было то і найвекше оцінїня ёго дїятелства, яке дістав к своїм 80-м роковинам, котрых ся дожыв в авґустї 2008. І далшы кураторы, орґанізаторы і іншы, котры помагали будовати тот прекрасный божый дом, были оцінены похвальныма ґрамотами і оцінїнями.

По скінчіню церьковного обряду ся люде такой не росходили. Многы зістали у церькви і в тихости ся молили перед іконостасом. Святы іконы на іконостасї, писаны ясныма і веселыма фарбами, напоминали образы врублёвской школы і при дорім світлї через великы окна вызывали у вірующіх покій на душі і полеготу на сердцю. У такій чудесній атмосферї каждый обертав свої очі к небесам і молив ся: Господи помилуй нас...

Пообідї за сонячной хвілї было видно з бережка прекрасну панораму смолницькой долины,  серед котрой доміновав незвычайный образ архітектуры православной церькви з візантьско- выходныма знаками. Єй пять позолоченых купол на яснім сонцю блискали, як звіздочкы. Каждый, хто буде переходити через тот край і увидить тот прекрасный образ, усвідомить сі, же ту бывають і люде інакшого віросповіданя, як тоты, котры ту пережывали в часах давно минулых і найвекшой баніцькой славы кралёвского міста Смолник.

По дорозї домів до Кошіць мі в голові перескаковали думкы, же нашы люде люблять ходити і стрїчати ся нелем на културных фестівалах, но і на акціях церьковного характеру. До Смолника пришли православны віруючі із такых сел і міст, як напр.: Шумяц, Телґарт, Попрад, Вернар, Словінкы, Кромпахы, Койшов, Спіська Нова Вес, Праковце і іншых. Было ту видно авта зо значками Бардеёв, Свідник, Стропків. Великы ґрупы вірників были із Пряшова і Кошіць. Міджі собов векшынов люде говорили по нашому по русиньскы.

Ту треба наісто не першый раз припомянути, же наша православна церьков мать велике значіня нелем при сохранїню нашой руськой віры і старославяньского обряду, но і при захранї перед поступнов асіміляціов і заником нашого народа.