На околіці Смолника і Праковець жыє веце як 50 такых людей, котры не забыли на свою руську віру і голосять ся к святому православію. В р. 1994 заложыли православну церьковну парохію, котра належала к парохії в селї Завадка, котру справовав священик о. Мілан Ґерка. За короткый час у Смолнику вытворили самостатну православну парохію із священиком о. Василём Бобаком. К тій парохії належать і православны віруючі із сел Угорна, Мнїшек, Штос і Смолницька Гута.

Тота парохія была барз добрї знама через єй пароха – священика отця Василя Бобака, котрый многым людям поміг в їх бідї і при выздоровлїню, а то не лем ту дома, но і за граніцями нашой країны – на Ураїнї, в Росії, в Чехах, Анґлії і іншых країнах. О тых ёго способностях і благодати од Господа Бога свідчать многы дяковны писма отцёви Василёви од людей, котрым поміг выздоровити ся.

• Новенька православна цеьрьков не може быти без нового іконостасу, наісто ся ту будуть віруючі добре чути і в благодатї молити.

Віруючі правосланой парохії ся спочатку стрїчали на церьковных обрядах і молитвах в наградных просторах, но од року 2003 зачали будовати свій православный храм.

Велику заслугу на приправі проєкту і забезпечіню фінанцій і матеріалу мать о. Василь Бобак праві вдяка своїм знамостям нелем дома, но і за граніцями нашой країны. Матеріална поміч з боку штату майже не приходила, а так церьков люде будовали з дарів властных вірующіх і многых добродителїв і спонзорів.

Новый Православный храм Покровы Пресвятой Богородицї в Смолнику добудовали і приправили на высвячіня, котре было 19. октобра 2008.

Архієрейску святу літурґію вєдно з далшыма 12 священиками і отцём Василём Бобаком одправляв і церьков высвятив архієпіскоп пряшівскый і цілой Словакії, Владыка Ян.

Од скорого рана ку церькви приходили із околишнїх православных парохій процесії людей і за співу маріаньскых пісень заповняли просторы нелем водну церькви, но і вонка. Святочну подїю высвячіня церькви і святу літурґію слухали із репродукторів, бо цілый простор около церькви быв озвученый.

Святу літурґію і цілый церьковный обряд высвячіня церькви спроваджали церьковнославяньскы співы православного хору із Свідника і українского хору Карпати із Кошіць.

На тім великім церьковнім святї взяли участь і вызначны гостї і представителї Пряшівского самосправного краю, Посолства Україны, Сільского уряду в Смолнику, сполоченьскых орґанізацій, представителї ґрекокатолицькой, римокатолицькой і євангелицькой церьквей, спонзоры і іншы.

Владыка Ян у своїм приговорї высоко оцінив заслужну роботу вшыткых, котры в нелегкых условіях вытворили такый прекрасный центер православія у смолницькій долинї. О. В. Бобакови была удїлена найбівша нагорода – право носити МИТРУ, яке належить лем єпіскопам і вызначным церьковным дїятелям. Было то і найвекше оцінїня ёго дїятелства, яке дістав к своїм 80-м роковинам, котрых ся дожыв в авґустї 2008. І далшы кураторы, орґанізаторы і іншы, котры помагали будовати тот прекрасный божый дом, были оцінены похвальныма ґрамотами і оцінїнями.

По скінчіню церьковного обряду ся люде такой не росходили. Многы зістали у церькви і в тихости ся молили перед іконостасом. Святы іконы на іконостасї, писаны ясныма і веселыма фарбами, напоминали образы врублёвской школы і при дорім світлї через великы окна вызывали у вірующіх покій на душі і полеготу на сердцю. У такій чудесній атмосферї каждый обертав свої очі к небесам і молив ся: Господи помилуй нас...

Пообідї за сонячной хвілї было видно з бережка прекрасну панораму смолницькой долины,  серед котрой доміновав незвычайный образ архітектуры православной церькви з візантьско- выходныма знаками. Єй пять позолоченых купол на яснім сонцю блискали, як звіздочкы. Каждый, хто буде переходити через тот край і увидить тот прекрасный образ, усвідомить сі, же ту бывають і люде інакшого віросповіданя, як тоты, котры ту пережывали в часах давно минулых і найвекшой баніцькой славы кралёвского міста Смолник.

По дорозї домів до Кошіць мі в голові перескаковали думкы, же нашы люде люблять ходити і стрїчати ся нелем на културных фестівалах, но і на акціях церьковного характеру. До Смолника пришли православны віруючі із такых сел і міст, як напр.: Шумяц, Телґарт, Попрад, Вернар, Словінкы, Кромпахы, Койшов, Спіська Нова Вес, Праковце і іншых. Было ту видно авта зо значками Бардеёв, Свідник, Стропків. Великы ґрупы вірників были із Пряшова і Кошіць. Міджі собов векшынов люде говорили по нашому – по русиньскы.

Ту треба наісто не першый раз припомянути, же наша православна церьков мать велике значіня нелем при сохранїню нашой руськой віры і старославяньского обряду, но і при захранї перед поступнов асіміляціов і заником нашого народа.