Я сі барз добрї памятам на роботу в Руськім домі, бо як штудент Руськой учітельской академії в повойновых роках 1945 – 1949, єм быв і орґанізатором нашых штудентьскых акцій у тім облюбленім, културнім центрї. Мы штуденты – будучі учітелї і шырытелї културы і освіты міджі нашым русиньскым народом, сьме ся снажыли приобріти штонайвекшы знаня про свою будучу професію. Бывали сьме на інтернатї при нашій школї на Кметёвім строморадю. Інтернат тогды справовали і о нас ся старали отцї васіліаны. На інтернатї велё културы ся робити не дало, тадь радіо тогды на інтернатї іщі не было, о телевізії по войнї – ани хыру. „ПІДДУКЛЯНЦЇВ“ у Пряшові тыж не было а до нашого націоналного театру сьме худобны штуденты коруны не мали. Але предці, ту в Пряшові было штось таке, котре ся нам барз любило і на што сьме ся тїшыли – быв то наш Руськый дім. Як штуденты мы ту ходили главно в суботу пообідї і в недїлю по штудентьскій святій літурґії, на котрій мы – будучі учітелї і канторы, тоту літурґію на хоруші співали. По скінчіню в церькви наша дорога вела все до нашой културной святынї – Руського дому, бо про нас там были дверї все отворены Ту про штудентів были орґанізованы розлічны културны акції. Споминам сі, же уж на зачатку новембра сьме приправлёвали „стужковы“ ославы перед матуров. Немалы старости нам робили славностны стрїчі і витаня Нового року подля юліаньского календаря. Тото сьме ославлёвали вєдно з нашыма професорами. Інтересны были громады новой повойновой молодежной орґанізації „Союзу молоді Карпат“, де мы любили слухати Др. Андрія Сушка, председу СМК, котрый говорив о задачах в повойновім народнім возроджіню. Не мож забыти на стрїчу штудентів з нашым, тогды молодым, русиньскым поетом Іваном Мациньскым. Мы любили слухати ёго стишкы, бо він їх декламовав з великым ентузіазмом і силно пережывав вшытко тото, што чітав, а мы пережывали вєдно з ним. Мы го слухали з отвореныма устами і дяковали му великыма аплавзами. Мы в нїм тогды хотїли видїти і видїли другого Маяковского. Хто бы міг на таке дашто забыти.

Нам ся любило в Руськім домі, бо сьме ся ту чули як дома, на своїй теріторії. Ту было все на што позерати, што чути і што почітати. В реґалах сьме находили часописы і новинкы писаны азбуков. Найінтереснїшый в тїм часї быв алманах „Пряшевщина“, бо в нїй сьме находили і нашы статї о жывотї штудентів, писаны по руськы. У великій салї было старше радіо з ґрамофоном і платнями переважно руськых співанок, мелодії котрых ся несли по вшыткых просторах дому. Мы, дакотры штуденты із худобнїшых русиньскых сел, видїли радіо з ґрамофоном першыраз і позерали сьме на нёго як на чудо. Містности были припараджены образами нашых русиньскых будителїв: А. Духновіча, Ю. Ставровского-Попрадова, А. Павловіча, А. Добряньского і іншых. У другій містности были образы нашых єпіскопів: О. Ґаґанця, Я. Валія, П. Ґойдіча і іншых. На шувно управленых стїнах сьте сі могли перечітати історію Руського дому і видїти образы ёго закладателїв: Т. Ройковіча і І. Кізака. Мы добрї знали історію той „святынї русиньской културы“ і были за ню вдячны нашым добродителям і закладателям. Мы тогды были горды і на тото, же якраз в тых просторах была в р. 1945 выголошена наша перша „Українська народна рада Пряшівщини“.

Великов пасіов было про нас вечур позерати з окен Руського дому на „корзо“, де ся проходжали нашы дївчата, котрым сьме зошмарёвали долов папірикы з одказами. З погляду дорослых, тото было дакус дїтиньске, нерозважне, но мы то поважовали за нормалне, бо сьме то робили з нашых окен і з нашого дому. Барз нам Руськый дом приріс ку сердцю.

Недавно єм быв в Пряшові і хотїв єм походити по менї добрї знамых містах зо штудентьскых років. Зачав єм на Кметёвім строморадю, де стоїть будинок нашой, уж бывшой, Руськой учітельской академії. Я тоту школу скоро не спознав. Ціла є выновлена, змодернізована і педаґоґічный процес є приспособленый крітеріям днешнёй добы. На Ваяньского уліцї ч. 31 я навщівив монастырь отцїв васіліанів, у котрім вшыткы церьковны обряды ся служать по церьковнославяньскы а апостол, євангелія і проповідь – по русиньскы. Жаль, од котрогось часу є монастырь перед вірниками замкнутый, на бранї вісить желїзный ланцок з колодков а отцї васіліаны мусили з монастыря недобровольно одыйти... І таке дашто ся в днешнїх неспокійных, але „модерных“, часах ставать...

Найвеце єм ся тїшыв на Руськый дім. Уж при входї, з ходника у вітрінах колись было видно вшелиякы нашы часописы і новинкы писаны азбуков, были ту выставлёваны вышывкы нашых жен, великодны писанкы, на дакотрых было азбуков написано „ХРІС-ТОС ВОСКРЕСЕ“. Видно было і іншы предметы характерны про Русинів. Теперь там увидите малы електронічны выробкы, водоводны похромованы когутикы і друы дрібны предметы як рекламу чуджіх подникателїв, Ніч таке, што бы характерізовало колоріт русиньского народу і же вітрины патрять Руському дому. Стїны коло ґарадічів на першый шток все были выздоблены портретами нашых поетів і умелцїв і образами нашых деревяных церьквей, котры были записаны як културна світова дїдовизна до списку UNESCO. Теперь суть там лем голы стїны. Покрутив єм головов і ішов на першый шток. Ту в просторных ходбах – пусто. Гев-там по кутах поукладаны стары буторы ці розбиты скрінї. На стїнах ани єдного образчіка. Глядав єм даякый плаґат, бо праві проходили културны фестівалы у Свіднику і в Міджілабірцях. Ниґде ніч. По войнї сьме як штуденты помагали при выздобі нашого дому. На стїнах были образы зо жывота нашых людей. На образах было видно русиньску свадьбу, свячіня пасхы на Великдень, косїня жыта в часї жнив, грабаня сїна на майданах, колыску на полю о штирёх ножках і жену як плекать свою дїтину і іншы образы, на котрых было видно тяжкый жывот нашых Русинів. На стїны сьме давали і фотоґрафії з Днїв руськой културы, якы ся в 30-ых і 40-ых роках 20. ст. орґанізовали в Тополї, Орлику, Комлоші, Ладомировій, Стропкові і інде. На великых фотоґрафіях были зняты і ославы одкрытя памятника А. Духновічови в Пряшові у 1933 р. На далшых стїнах были выставлены крої нашых русиньскых жен і хлопів з убляньской долины, од Свідника і з іншых сел. Прекрасный погляд быв на народны крої орябиньскых дївчат, котры ся облїкали до вышываных блузок, лайбликів, фаребных кабатиків, фартушків, обуты до керпцїв, на голові мали квіткованы хусткы а через плечі перешмарены близкачі ранцлївкы. Тота выздоба на стїнах давала правдивый образ того, як і чім жыє наш русиньскый народ. Днесь суть стїны порожнї. При слабім світлї на ходбі єм з бідов перечітав текст на мрамoрoвій таблї – о історії Руського дому. Хотїв єм посмотрити велику салу, де сьме орґанізовали нашы акції, но дверї были заперты. За єдныма дверями было чути голос. Отворив єм їх, поздравив: „Добрый день.“ Одповідь была: „Dobrý deň.“ На мої вопросы мі притомна жена все одповідала по словеньскы. К нїй ся придав і за столом сидячій мыж – тыж по словеньскы. Тогды єм сі такой усвідомив, же я в Руськім домі вже не міджі своїма, але чуджіма людми. Поздравив єм і одышов до Кошіць.

По пути на штаціон мі в голові перескаковали думкы, яка велика траґедія настала, же бывша слава Руського дому так заникла. Сам собі кладу вопрос, ці іщі даколи воскресне забыта традіція русиньского Руського дому і ці він ся назад стане центром културы і стрїч нашой інтеліґенції – світьской і духовной, штудентів і нашого русиньского народу. Тадь в Руськім домі колись быв центер Общества А. Духновіча, ту засїдав Руськый клуб – 1923, ту быв центер Союзу руськых учітелїв, Союзу руськых жен, ту ся стрїчала наша русиньска молодеж, ту быв і Культурний союз українських трудящих і много іншых орґанізацій. Тото вшытко ту было аж до року 1965, кідь нам Руськый дім сконфішковали. По „нїжній“ револуції в р. 1989 ся явило, же Руськый дом ся верне назад нам і буде го справовати зась Руськый клуб – 1923, но не была то правда. Зачав ся бой о то, хто буде ёго властником. Не вызнам ся в законах і параґрафах о переходї властницькых прав на другы особы, но тото, што ся стало з Руськым домом, тому не розумлю. Як є можне, же ґрупа трёх людей: Штефан Секерак, Конштантін Барна і Павол Бірчак вытворять „надацію“, тоту зареґіструють на Міністерстві внутра СР, преведуть на ню маєток Руського дому і запишуть до катастра міста?! Тото є штось підле і ганьбливе про наш русиньскый народ, бо про нёго быв тот дім купленый з ёго властных збірок і дарів меценашів. Днесь тот маєток мать ціну 9, 5 міліона корун. Закладателї того русиньского културного центра ся днесь мусять в гробі обертати, кідь видять як ся зневажує і девалвує їх трапеза.

Зоставать нам лем віріти, же у суднім процесї выйде правда наверьх і дочекаме ся справедливости а до Руського дому ся зась верне нормальный културно-сполоченьскый жывот на хосен цілого нашого русиньского народу і вшыткых Пряшівчан.

Было бы добрї, кібы ся просторы Руського дому выужывали нелем на комерчны акції з цілём найвекшого зіску, але абы ся ту могли стрїчати люде із розлічных русиньскых орґанізацій на своїх акціях. Ту бы ся могли робити громады МО РОС, Руського клубу – 1923 і іншых орґанізацій, абы ся не мусили по пряшівскых рештавраціях глядати містности, кідь напр. ся хочеме стрїтити і припомянути сі недожыты роковины русиньского патріота Алексея Фариніча, або на міджінароднім семінарї поговорити о вызначнім русиньскім історікови, културнім дїятелёви і священикови Николаёви Бескидови.

Буде треба зась выздобити просторы Руського дому так, жебы дыхав жывотом нашого русиньского народу а потім ся ту можуть робити і стрїчі, напр. загородкарїв, подникателїв, рыбарїв і громады іншых народностных меншын. Няй ся в Руськім домі обновить витаня Нового року подля юліаньского календаря або і уж спомянуты „вольбы Бабкы і Дїдка рока“. При тых акціях бы могла, напр. грати знама русиньска капела РОЛАНД з Чірча або сниньскы ПАЙТАШЕ а на розвеселїня заспівати звізда русиньскых народных співанок Марія Мачошкова. Наша русиньска молодеж няй собі ту орґанізує, про ню днесь, модерны діскотекы.

Вы, дорогы чітателї русиньской пресы, кідь підете даколи по корзї коло дому на Главній улiцї ч. 62 у Пряшові, увидите на нїм напис: „РУССКИЙ ДОМ – 1925 – RUSKÝ DOM“. Тота културна святыня нам Русинам буде все припоминати нашу історію.