Біоґрафія ПгДр. Кіріла Шевченка, др. н.

Кіріл Шевченко ся народив 19. октобра 1966 в Новочеркаську, в Росії. Перерїз ёго штудій і професіоналной формації є слїдуючій: В роках 1984 1989 штудовав на Факултї історії Московской штатной універзіты славяньску і общу історію на Катедрї южных і западных Славян. В роках 1988 1989 быв стажістом Філозофічной факулты Карловой універзіты в Празї. В роках 1989 1992 быв ашпірантом Факулты історії Московской універзіты, де в септембрї 1993 обгаїв кандідатьску дізертацію на тему контактів міджі Лужіцькыма Сербами і Чеськословеньском у міджівойновім періодї. В роках 1992 1993 абсолвовав двоймісячну стаж на Торонтьскій універзітї в Канадї в рамках Штіпендії Штефана Чепы про карпаторусиньскы штудії. У фебруарї 2009 обгаїв на Московскій універзітї докторьску дізертацію під назвов Лужицкий вопрос и Чехословакия (1918 1948).

К научным інтересам Кіріла Шевченка належить народностный рух славяньскых народів в 19. 20. сторочу, міджіславяньскы културны контакты, проблематіка етнічной ідентіты славяньскых народів, проблематіка впливу масмедій на формованя народной ідентіты, сучасна історія малых славяньскых народів.

Кіріл Шевченко є автором двох моноґафій: Лужицкий вопрос и Чехословакия (1918 1948) (Москва : Модест Колеров, 2004)  і Русины и междувоенная Чехословакия. К истории етнокультурной инженерии (Москва : Модест Колеров, 2006). Опубліковав тыж понад 30-х статей у научных, научно-популарных і одборных часописах присвяченых етнічным проблемам і етнічным рухам малых славяньскых народів у 20. сторочу, причім переважна часть ёго штудій аналізує етнічны процесы і рухы у Лужіцькых Сербів і Русинів. Предметом ёго выскуму є і етнічна меншына Полїщуків у сучасній Білорусії.


В навязности на інтересну лекцію, але і на высшеспомянуту діскузію, сьме панови Кірілови Шевченкови поставили два вопросы, на котры попробовав як незалежный історік, діспонуючій многыма фактами з даной проблематікы, высловити свій погляд.    

Пане докторе, у вашій лекції сьте дость подробно розаналізовали окрем іншого і проблематіку языковой орьєнтації на Підкарпатьскій Руси в періодї першой Чеськословеньской републікы. Представили сьте дві тенденції русофільску (в рамках нёй ся выдіференцовала і русинофільска, котра холем в зачатках преферовала хосновати в школах народный язый, пізнїше радила перейти на руськый) і українофільску. Але вказали сьте і на факт, же тогдышнї чеськы академікы у  рїшіню языкового вопросу Русинів рекомендовали хосновати в школах україньскый язык, затоже діалекты Русинів поважовали за часть малоруського, т. є. україньского языка,  причім але на першім місцї радили брати до увагы волю народа і акцептовати їх народный, респ. містный язык на теріторії Підкарпатьской Руси. Мій вопрос звучіть: Не мали в тім часї Русины на Підкарпатьскій Руси достаточно міцну народну інтеліґенцію, котра бы просадила до школ і вжываня в медіях містну варіанту языка і не мусила про свій народ жычати хоць і близкый, але не свій язык?  Чом якраз русофілы мали ближе к народній тенденції і чом тоту тенденцію не підпорила тогдышня чеська влада, але прихылила ся к радікалнїшій українофільскій лінії.

  Сітуація на Підкарпатьскій Руси за першой  Чеськословеньской републікы не была проста, самособов, велику роль ту грали розлічны політічны снагы чеськой влады, котра окрем того, же ся намагала быти демократічнов, потребовала сі в тім часї упевнити і штатность молодой державы. Наісто Русины в тім часї не мали достаточно міцну народну інтеліґенцію, было єй і барз мало, зато чеська влада досаджовала до містных школ учітелїв еміґрантів з Галичі, т. є. галицькых Українцїв, котры вносили до школ на Підкарпатьскій Руси україньскый язык без будь-якых корекцій в згодї з народным языком. Зато і в тогдышнїх школах  не были акцептованы  рекомендації  пражскых лінґвістів брати до увагы народный карпаторусиньскый язык і учіти го на основі етімолоґічного правопису, котрого традіція ту была у звязи з церьковнославяньскым языком.

А чом праві русофілы мали ближе к народній тенденції? Быв то вопрос традіції, навязаня на історію, на літературу, котра на тій теріторії была писана по руськы. Но руськый язык то была лем форма, література як така мала  народный карпаторусиньскый характер і была Карпаторусинам близша, як україньска література, котра про Карпаторусинів была цалком нова і незнама.

Вопрос, чом ся чеська влада прихылила к українофільскій тенденції, властно доповнив у діскузії історік ПгДр. Станїслав Конєчні, к. н.: В Росії, як знаме з історії, зачали будовати соціалізм, котрый про презідента Масаріка не быв достаточнов ґаранціов демокрації, прото він як охоронну стїну перед  тогдышнёв наступаючов політіков Росії видїв якраз  Україну. І тото быв єден з моментів, чом Прага преферовала україньску лінію на Підкарпатьскій Руси.

Што ся тыкать  днешнїх амбіцій дакотрых сил на Підкарпатю здобыти автономію знаме, же тоты снагы днесь підпорує Росія. Є то з боку Росії вгодна зброя, котру Москва поужывать на бої в контекстї недобрых одношінь з Українов, або мать і якысь інакшы амбіції? Видить ся, же окрем підпоры културных актівіт Русинів на Підкарпатю  русиньскых недїльных школ, мать снагу до тых школ завести і російскый язык, што бы передзначало амбіцію мати на Підкарпатю і свої політічны, културны і іншы впливы. Мають днешнї намаганя в дїлї автономії Підкарпатя про ревіталізачный  процес Русинів вообще позітівный, або скоріше неґатівный вплив?

Ясно, же Підкарпатя своёв стратеґічнов ґеоґрафічнов позіціов є лукратівнов теріторіов нелем про Росію, но і про Україну. Підкарпатя є властно вступнов бранов до Европской унії. Не знам повісти, ці Москва мать і в тім одношіню свої амбіції, бо єй політіка ся мі видить дость хаотічна, думам сі, же не мать якусь ясну і єднозначну лінію. Но тото платить і про політіку Україны. Факт, же Підкарпатцї підняли зась вопрос автономії, виджу як позітівный в інтенціях упозорнити світ на факт, же на Підкарпатю не суть дотримованы демократічны прінціпы до такой міры, на яку дана народностна меншыма має право. А на тот факт бы мав одповідно реаґовати Київ, котрый, видить ся, ставлять ся к тому проблему дость легковажно і ёго політіка в тім контекстї є тыж без ясной концепції і візії до будучности. Самособов, кажде ваганя Києва хоснує Москва на свій проспіх.