Споминам сі, з якым ентузіазмом прияли тоты новоты такы писателї, як: Штефан Сухый, Миколай Ксеняк, Юрко Харитун, Василь Петровай і іншы. Приємным зачудованём была панї Анна Галґашова, родачка з Остружніцї, яку обявив про нашы новинкы єден з першых їх дописователїв Михайло Гиряк. Она была прекрасна росповідачка, писала приповідкы, мала в голові десяткы леґенд із свого затопленого краю, котры наперед публіковала в новинках, часописї, а пак єй вышла книжка Стружницкыма пішниками, яку зоставив споминаный Михайло Гиряк. Авторів статей у новинках і часописї прибывало і не мож їх вшыткых пораховати. Каждый, включно мене, прагнув выповісти вшытко, што ся в нашых душах і сердцях копычіло за попереднї рокы, кідь велё з нас поужывало літературный україньскый язык. Конечно была можность здоконалёвати свій материньскый язык. І так сьме по періпетіях, творчіх жертвах крачали вєдно аж ку кодіфікації русиньского языка у януарї 1995 року. 27. януар 1995 ся став вызначным днём про Русинів на Словакії. І не чудо, же тот датум є єдным з претендентів на Памятный день Русинів, якый бы ся мав славити каждорічно. Од того дня ся фактічно зачала писати нова історія Русинів. Русиньскый язык ся став кодіфікованым, літературным, підкрїпленый нормами, словом, публікаціями на уровни, як мають іншы народы.

Чом споминам тот вызначный день у вступі до Поздравлїня Русинів? Бо писателї, як реалізаторы того процесу, были в першых рядах. На то не мож забывати. А од них ся дотеперь одвивать уровень літературного русиньского языка. Они своїм способом одбивають пульс жывота Русинів, з умелецького боку двигають родне слово все высше, дають му крыла, простор на лїтаня. А то є велика і одповідна задача про писателїв.

Од кодіфікації перешло дость років, было досягнуто много успіхів на літературнім полю, быв заложеный Сполок русиньскых писателїв, удїлены Премії А. Духновіча, А. Павловіча. Престижну премію за русиньску літературу, Премію Александра Духновіча, котру каждорічно удїлює Карпаторусиньсыкй научный центер в Америцї з Фонду Штефана Чепы при Торонтьскій універзітї в Канадї, дістало дотеперь троє русиньскых авторів зо Словакії (М. Мальцовска, Ш. Сухый, М. Ксеняк), што не має пары у світї, а свідчіть о тім, же на Словакії выходить якостна русиньска література і поступно ся росшырює діапазон все новых і новых авторів.

Новы авторы... Суть? Не суть? Є їх мало? Много? Котрых треба публіковати? Треба лем тых найлїпшых, або славу сі заслужать ай тоты слабшы? Вопросів є велё. А то є добрї. Значіть, же наша література є в русї, а все ся снажить дістати аж на самый верьх. Жебы ся так стало, мусять авторы перейти і такзваным решетом. Покы выйде на світло Боже їх книжочка, покы буде в руках тримати свою першатину і буде заллятый святочныма емоціями, якы тяжко з дачім іншым порівнати, мав бы дати свої творы до рук чітателя, перетрясти їх в новинках, журналах, респ. календарях. Таку премєру треба зробити, жебы выпробовати свої силы. При такій можности ся можуть блиснути і тоты слабшы авторы, якы може нїґда книжку не выдадуть. І таку задачу роблять нашы новинкы а в них і літературный додаток з назвов Поздравлїня Русинів, перебранов од нашого будителя Александра Духновіча. Также в тім додатку, дорогы чітателї, ся стрїтите із знамыма і малознамыма авторами. Уровень їх творів не є єднака. Але што нас приємно несподївує, то суть все новы темы. Каждый з авторів обгосподарює істу ґеоґрафічну локаліту, скадысь походить. Є ту заступлена Старолюбовнянщіна, Снинщіна, Лабірщіна, Свідничіна... Каждому з авторів є властне гляданя правды і каждый го робить за помочі свого авторьского таленту і властных жывотных скусеностей. Дасте мі за правду, же тоты лїпшы творы веце выникнуть коло слабшых. А тоты слабшы ся можуть тягати ку лїпшым. Зато є добре тото розмаїтя холем доты, покы ся то вшытко не перетрясе, покы і тоты слабшы сі не усвідомлять: будь мам або не мам на то. Оно ся то укаже. Найлїпшым крітіком є все чітатель. Зато передаєме до ёго рук наше Поздравлїня Русинів з пожеланём умелецького зажытку при чітаню новых творів русиньскых авторів.

 

Миколай КСЕНЯК

Натуру собі охабив

Є май. Співами птахів жыє гай.

Жывот ся обновив, конштатує Гад на высокій скалї. Вера так, ани мі ся не патрить заоставати, мушу і я з модов крачати.

І такой своє старе одїня свою обношену скору зоблїкать, о скалы ся обтерать, по траві ся чухать...
І уж про себе нове шматя выберать: модерну шапку, ковбойску машлю
і серзачок пробує.

Пристане мі. Перфектно пасує. Готово, блажено ся усмівать. Наісто ани жена ня не спознать.

Гад вымінив сі скору.

Теперь є параднїшый

І модернїшый.

Но охабив собі отрову.

Новый маестро

Вышкрябав ся Червоточ на гуслї, выбрав з торбочкы інштрументы, одложыв пипку і зачав свердлити дїрку.

Не ніщ їх! Они так чудесно грають, обурив ся Смык.

Я же їх ніщу? Твої слова ня оскорбляють.

Та ці не твій свердель ся до них загрыз?

То правда, верчу дїрку, но я тым здоконалюю їх акустіку!

О, новый маестро,

При тобі музика

Іщі зажыє

Пекло.

Тіґер і ёго квітка

Тіґер міцно стискать в Клїщах желїзо, роспалює го над огнём до червена, потім на ковадлинї го молотком клепкать, справа, злїва го обертать, крутить, до воды понурять.

Што, ковалю, з того буде? звідують ся Клїщі.

Моя найкрасша квітка.

О, може, ружа? Ці лелія?

Трошечкы почекайте. Занедовго... Так, готово. Уж видите тоту фасцінуючу красоту?

Але, Тіґре, то суть решіткы!

Вера, они квітка моя сердечна.

Квітку він выковав.

На свій вкус і образ.

Пожадавка добы

Пчолка складать матурітны екзамены. Председкынёв комісії є вшыткыма мастями мащена професорка Лишка, членом є жывотом і полёвниками острїляный доцент Вовк і змудрїта кандідатка наук Сорока.

Комісії не втекло ани словічко. Выслухала Пчолку, оцінила єй одповідї, практічны зручности і вынес-
ла вердікт.

Кандідатка ся сполягливо научіла теорію літературы, бесхыбна є в ґраматіцї, перфектна в економії і в методах збераня нектару, до деталїв познать історію, але абсолутно не знать найважнїшу пожадавку нашой добы: не знать красти і кламати. Зато комісія конштатує: Пчолка не є приправлена выкрочіти до самостатного жывота і... пропадать. Але мать іщі надїю доставать репарат.

Історіов овірены крітерії

Як почливость, поміч, честь

Суть істо днесь

На періферії?


Квета МОРОХОВІЧОВА-ЦВИК

 

Маёва співанка

 

Ласко моя, ласко,

Чом єсь неласкава,

Чом ты моє сердце

Так міцно скламала.

 

А моє серденько

Плаче од болести,

По ночах ся трапить

Тужить по любости.

 

Любость не вымолиш.

З ласками є то так:

Кідь ся сама зродить

Є то Божый зазрак.

 

А што є од Бога

Треба сохраняти,

Ёго щіры дары

З покоров прияти.

 

Ніч не є лем чорне

Ани цалком біле,

Сама любость без слыз

Тыж не є то праве.

 

Любости, любости

Чом тя не є доста,

Жебы ся любити

Вшыткым до сытости.

 

Дожычме каждому

Красу того ціту,

Жывот повный ласкы

Няй запанує світу.

 

Гляданя правды (4)

 

Проклятя

модерного чоловіка:

Сам міджі тількыма

людми.

Як быти?

Як жыти?

Як перекрочіти тїнь претехні зованого світа

і вернути ся міджі людей.

Хоцьлем на кус обычайной людьской речі?

Обновме статус родинного козуба.

Старайме ся веце о людьске тепло.

Не шпоруйме обятями, пестуйме камаратство.

Комунікація людей зближує,

вертать людём почутя

Сполуналежности.

 

А то є добре.

Бо нихто не сміє зістати

сам!


Гляданя правды (5)

 

За спокійным спанём

Тужить кажда мати.

Пішов сын мотором

По чуджіх країнах

Хлїба зарабляти.

 

Спокійне спаня

То є днесь девіза.

Хто нам го наверне,

Кідь ся сын не верне

До родного гнїзда?

 

Спокійне спаня

Здравя половина.

Як го захранити?

Нашы люде гварять:

Стачіть честно жыти.

 

Стачіть честно жыти?

 

Повідачкы

Же кідь звізда падать,

Треба сі желати.

Кідь тя бють, та гварять,

Же треба втїкати.

 

Кідь звізда падала

Ніч сі не желала.

Та нач? Кідь єй ласка

Другу ціловала.

 

Кідь єй дома били

Зато, же любила.

Не втїкала, ой нїт,

За ласку терпіла.

 

Днеська звізды не падають,

Дївкы сі ніч не желають.

За любость вже дома не бють,

Ламача сердця квалтом женуть.


Николай ГВОЗДА

 

Умер Василь Турок

Уж свічка загасла, што

пламнём горїла,

у жалю споминам

на Турка Василя.

Ту єсь ся народив

у русиньскім селї,

до керсту ті дали

народность з оцелї.

У Габурї люде

тебе споминають,

інакшу народность

собі не глядають.

Твоє родне село

близко при Лабірцї,

русиньску народность

хранив-сь у своїм сердцї.

Нїґда єсь не змінив

ту людьску подобу,

остав-сь вірным сыном

своёму народу.

Часто сі споминам

на молоды часы,

мало сьме ужыли

ту той земской красы.

Барз ты нам хыбуєш,

добрый приятелю,

не знаме забыти

на тебе, Василю...

                            Ладомирова, 14. 10. 2007

Одышов Николай Ляш

Одышла нам радость,

остав уж лем смуток,

то не выдумане

то правдивый скуток.

Щебетало пташа,

людей веселило,

пришов час одходу

жаль нам охабило.

Укрутна смерть нитку

жывота прорвала,

на Тебе споминка

в сердцю нам остала.

Будеме Тя, приятелю,

довго споминати,

за Тебе награду нам

тяжко поглядати.

Быв єсь справедливым

Русином од кости,

все єсь быв веселым

уж од молодости.

Молодость не вічность,

пришли старшы рокы,

сердце ослаблене,

спомалены крокы.

Кум Дыня на Тебе

буде споминати,

як Вам было добрї

вєдно працувати.

І кумы за Тобов

істо будуть жалити,

обі Тя мусили

зо сердця любити.

Вы сьте ся барз добрї

вєдно розуміли,

мертве тїло Твоє

до гробу спустили.

Няй Ті земля легка

а душа в небічку,

мы на гріб прийдеме

запалити свічку.

Ай на Твоїм гробі

квітку посадиме,

за Твою душічку

Богу ся молиме.

Няй ся з ангелами

і з Богом радує,

бо Твоя притомность

страшно нам хыбує.

                              Ладомирова, 8. 6. 2008


 

Гелена ҐІЦ-МИЦОВЧІНА

 

Уєдно з природов

Уж ся горы і долины

краснї розвивають,

але матїрь нещастливу

слызы заливають.

 

І березы в березинї

весело гуляють,

але слызы як горохы

лицём ся куляють.

 

Прийдий, милый музиканте

під облак заграти,

а я піду в гай зеленый

жаль свій забывати.

 

Сынова потїха

Послала-м тя, любый сыну,

коникы вывести,

а ты дрындаш ку потічку

верьбам косы плести.

 

Вывискуєш, выпискуєш

весело в дорозї,

я тя чекам аж до рана

з плачом на порозї.

 

Там, де вітор стратив

свою нову басу,

там глядаш в барвінку

єй дївоцьку красу.

 

Повідж, милый Боже

 

Повідж, милый Боже,

де суть красны часы,

в глядилї не виджу

ніч з дївоцькой красы.

 

Так як быстро тече

у потоцї вода,

так тихо одплыла

уж дївоцька врода.

 

Вышла-м заспівати

аж міджі Ростокы,

там єм загладила

молоденькы рокы

 

Што нового в Народных новинках?

Ішов нянько та і з дїдом

на верьх на підпенькы,

як збачіли у поштарькы

Народны новинкы.

 

Знате люде-люденькове

Народны новинкы?

Можете в них прочітати

смачны лакотинкы.

 

Як шляпала дражкы новы

старуля беззуба,

як здув вітор нову шапку

з молодого дуба.

 

Як на плечах жаба на Грузь

коминаря несла,

же кокетка ся не здавать

старого ремесла.

 

Як палїнку пиячиско

до гарла выллїє,

як змокнутый коцуриско

із мачкы ся сміє.

 

Налёґаны, ги та дуга

підперають стїнкы,

пропивають родну матїрь

і свої новинкы.

 

В Рокытові при нас в шанцу

бабы посплїтали,

же вороблї і ластівкы

з краю одлїтали.

 

Же зачали дві сусїды

на себе гавкати,

бо не знали єдна другій

як мать поздравкати.

 

А з-закутя парадніця

што іде по мостї,

не понаглять з церькви домів,

лем іде на хвостї.

 

Одрабляти аж дві стріґы

під гору ходили,

де ся аж три быстры воды

уєдно сходили.

 

Же ягоды краде в лїсї

Червена шапочка,

як збыточно все одтїкать

вода із ярочка.

 

А же стары острямбаны

высхнуты ядлівцї

поскрывали поза себе

на полянї вівцї.

 

Прочітала-м, же любиме

барз єден другого,

же сокыров зарубаме

нераз до жывого.

 

Сензаціов у новинках

была й така псина,

же дукаты ся сыпали

з бідного Русина.

 

Же в Камяній поховаме

зажыва Русина,

бо не вчіме златы буквы

дївку й свого сына.

 

І я бідна Русиночка

од ганьбы аж гыну,

бо азбуков не прочітам

в новинках новину.

 

Як ся будуть в Рокытові

бучкы розвивати,

буду внукам лем русиньскы

співанкы співати.

 

Хоць в чуджінї аж за морём

в щастю жыти будуть,

а на свою милу бабку

нїґда не забудуть.


Петро ЯЛЧ

 

Топить ся снїг

 

Топить ся снїг, приходжать ярь,
за білов зимов іщі в сердцю мам жаль.
Як было добрї скакати по снїгу,
грати гокей, тїшыти ся сміху.

І в яри неплано: пробуджать ся жывот,
зеленїють лїсы, лукы повны суть квіток.
Прилїтають пташкы із тепленькых країв,
ярь то є любов, радость і надїй.

На стромах гнїзда, у них пташата,
першый раз на пашу выходять телята.
Зубате сонїчко зачінать ся смяти,
у маю скінчіли послїднї змерзляци.

Сонце пригрївать, рік іде далей,
за нами День дїтей, Петро і Павел.
Час фестівалів надышов по року,
радость із танцїв, піснї і шпорту.

Зачали празднины, настала теплота,
на радость школярїв скінчіла ся школа.
Юл і авґуст вдячны то місяцї,
бо люде у водах можуть ся купати.

Тепленьке лїто жычіть каждому,
ґаздове зберають богату уроду.
Хто зайде до лїса, дашто там найде,
у лїтї природа никому не санує.

Щебечуть ластівкы, давають нам знати,
же осїнь не чекать, треба одлїтати.
Забыти на лїто, думати на зиму,
чекати із неба на білу перину.

Днї уж куртенькы, ночі ся довжать,
щастливцям на пяты лїпить ся смола.
Звіринї у лїсї ся треба старати,
як у нечасї ся мож обертати.

Перед кінцём рока палять ся свічкы,
зачаток новембра приношать Душічкы.
По цінтерях повно горящіх є свічок,
смутящіх людей, вінцїв і квіток.

Полїтує снїжок і мороз уж пече,
што нам Николай на санках принесе?
Хто цілый рік слухав і ходив до церькви,
тот наісто дашто в своїй чіжмі найде.

Заснїженый край під білов перинов,
чекать Ісуска з богатов одмінов.
Ріствяны свята зближують родину,
у тоту прегарду, пресвяту годину.

Уж лем кус хыбить до кінця рока,
Сілвестер укаже, хто і як допав.
В послїднїй день то рік стрїчать ся з роком,
на Новый рік чути лем все щіре слово.

Каждому вінчую од сердця лем добро,
Бог вас няй спроваджать ціленькым роком.
Няй ся вас дарить щастя находити
а тото найлїпше наконець спознати.

Януарь як ремінь, морозы ся гласять,
цомплї на хыжочцї, готова то краса.
На потоках лед а на стрїхах цомплї,
уж топить ся снїг, щі не было коли.

Топить ся снїг, приходжать ярь,
за цілым роком я мам в сердцю жаль.
Як было добрї у хоцькотрій добі,
де каждый сі нашов тото што хотїв.