Велике значіня про історію школы буде мати памятна містность, котру в тот святочный день на памятку Михала Сопіры отворили. Ту мож видїти, в якых тяжкых условіях школа спочатку робила і як много трапезы было треба здолати, абы ся школа дістала на днешнїй ступінь успіхів.

• Трёме найстаршы повойновы учітелї радваньской школы, котры были на святочнім одкрытю памятной таблы і переменованованю школы, яка буде нести назву по Михалови Сопірови: (злїва) Іван Мороз, Іван Кочан і автор статї.

Сільскый уряд у Радвани над Лабірцём высоко оцінює заслужну роботу Михала Сопіры і прияв рїшіня удїлити ёму посмертно „Čestné občianstvo“, котре в обрядній салї сільского уряду перевзяли з рук старосты села Андрія Глода ёго сын Боріс і дївка Татьяна. По скінчіню того славностного акту вшыткы притомны ся записали до Памятной книгы села.

„Радваньска міщанка“, як ю называють доднесь многы люде, ся пышыть абсолвентами, котрых мена ся стали знамы по цілій Словакії, як напр.: Марія Мурґашова-Морозова, оперна співачка, Андрій Грицак, оперный співак, Іван Ґоґаль, театралный і філмовый режісер, Ева Забавска-Куликова і Анна Салакова, бывшы танечнічкы ПУЛЬСу в Пряшові, Іван Бабин, закладатель театралных аматерьскых колектівів, Андрій Луцик, бывшый артіста ТАД у Пряшові, Варфоломій Сотак, музичный педаґоґ і композитор, Михал Бицко, закладатель Музею модерного уменя
Енді Варгола в Міджілабірцях, Іван Чабиняк, бывшый директор Музею україньской културы в Свіднику, Андрій Гнат, ст., бывшый манажер ТАД і ПУЛЬСу в Пряшові, Антон Куруц, співак популарной музикы і іншы.

Школа по своїм взнику перешла языковыма перемінами од російского навчалного языка через україньскый і теперь словеньскый з можностёв учіти ся русиньскый язык як неповинный предмет ці як кружок. Подля того як мі росповів Мґр. Марек Гай, учітель русиньского языка і абсолвент росшыреной формы штудія русиньского языка і културы Педаґоґічной факулты Пряшівской універзіты, навчаня русиньского языка у школї мать перспектіву. До кружків ходить теперь 33 школярїв, котры суть роздїлены до трёх клас од зачаточників через покрочілых аж по третю класу, в котрій ся школярї в русиньскым языку здоконалюють. Мена дакотрых школярїв сьме могли прочітати і в НАРОДНЫХ НОВИНКАХ – в кварталнику РУСАЛКА під стишками або короткыма прозами, як напр. Станїслава Ясикова, Никола Вагалёва, Мартіна Куртїкова і іншы. На школї выдають школьскый часопис Малый Русначок, у котрім школярї пробують публіковати свої першы літературны і публіцістічны творы. 

Атмосферу акцїї, котра ся одбывала на трёх містах: в школї, на сільскім урядї і в културнім домі, сприємнёвала женьска співацька ґрупа ЛЕЛІЯ із Гуменного.

Ославы на школї, котра уж понесе на своїй таблічцї мено Михала Сопіры, были достойны того, што першый директор про школу зробив. Памятна містность Михала Сопіры буде припоминати каждому, яков тернистов дорогов перешла школа, покы досягла днешнїх великых успіхів у приправі молодого поколїня на далшый жывот.

Мы, старшы учітелї, котры з Михалом Сопіром вєдно сьме зачінали будовати фундаменты радваньской школы, сьме барз вдячны дирекції школы, сільскому уряду і главному орґанізаторови Мґр. Варфоломіёви Сотакови, бывшому учітелёви, нелем за достойны ославы і спомины на Михала Сопіру, але і за самотну ідею дати нову назву школї – по єй першім директорови.