Такой на другый день ся у мене голосив высокый, ставный чоловік, доктор Собел, жебы ся уквартировав. Ёго притомность была утаєна нелем перед сусїдами,  партізанами, але і перед властныма дїтми вдовы Куцірковов, з вынятком єй найстаршого 18-річного сына Леоніда, з котрым сьме сі барз добрї розуміли. Ай кідь доктор Собел ся три місяцї скрывав, находив ся в ізолації, вызерав і чув ся ся псіхічно   добрї. Мало на то вплив і то, же на роздїл од околітых сел, до Піскурівець ся Нїмцї не дістали. І так сьме в релатівнім спокою пережывали днї і ночі в знамім партізаньскім трикутнику Стропков-Гуменне-Міджілабірці, чекаючі на ослободителїв. Велика зміна настала в недїлю рано 19. новембра 1944 року, кідь Нїмцї вторгли з токаїцького берега до Піскуровець. І так сьме ся мусили стягнути до лїса вєдно з доктором Собелом. Ку нам ся придав ай Леонід, якый добрї знав околіцю. І такой, як сьме ступили на край лїса, сьме были свідком выбуху міноментого ґранату, што нас порядно выстрашило, но, нащастя біда нас обышла. Леон нас довів аж ку полёвницькій хатї в буковім лїсї над Брусніцёв, де сьме ся дочасно сховали. Годинами сьме ся з Леоом чередовали при вартованю коло хаты. Ниґде нич, всягды гробове тихо, што нас вело к ріскантому рішіню переночовати на хатї, котра была пеерфектно заряджена. Перша ніч на хатї ся обышла без проблемів. Скоро рано сьме ся выбрали мірным бережком ку потічку, де сьме зробили ранну гіґієну і набрали крішталово чістой воды. Недалеко сьме назберали листя чорніць, з чого сьме сі наварили чай. На хатї доктор Собел вытяг із своёй подовговастой скоряной ташкы буханку хлїба, чому сьме ся дуже порадовали. Як ся указало, быв то першый а заєдно ай послїднїй сполочный фрыштик. Пак сьме ся радили, што дале. Вырішили сьме, же наперед треба змаповати сітуацію в Піскурівцях і околіцї. Як сьме ся пересвідчіли, Піскурівцї згорїли до тла. Спалили їх Нїмцї. Быв то страшный образ. Кідь сьме ся дістали перед школу, з котрой зістали лем муры, по дворї ся тягало  двоє Куцірковых зайчіків із обгорітов серстёв. Лео укончів їх трапіня. В тім часї было підпалене і сусїнє село Дяпалівцї. Збачіли сьме великый червеный поломінь, якый ся двигав до неба. Воздух быв набитый спалениськом. Така іста доля постигла   Токаїк і Вышнїй Грабовець. Быв то тот самый образ сказы. Акурат школа в Вышніім Грабовцї пришла о стріху. А якарз при тій школї сьме на другый день могли скінчіти траґічно. Ниґде не было ани душы.

Кідь сьме по навернутю реферовали доктороби, што сьме зажыли, быв шокованый, лем крутив головов. Шестый змысел, або якась вышша сила, як кібы мі шептала, жебы сьме ся дале не стримовали на хатї. Будь-де, лем не на хатї. Хоць ай під голым небом. Так сьме і зробили. Перемістнили сьме ся в напрямі на Токаїк, нецілых сто метрів од хаты. Лем што-сьме залягли на букове листя, дочекали сьме ся великого несподїваня. Здалека вызерало так, як кібы ся выроїли святояньскы мушкы. Быв то нїмецькый одділ з летриками в руках, якыма освітлёвали околіцю. Заставили ся на хатї, де ся стримали недовго, пак ся пустили, як кібы рівно ку нам, але нащастя одбочіли інде і мы сі выдыхли. Під їх освітлїнём цілый лїс быв прозрачный і нам ся здало, же нам світять до очей. Наш доктор міджі тым выбрав ампулку з морфіём. Нащастя Лео то значів і трясучім голосом  зашептав: „Пан, доктор, што то робите? Хочете нас ту так зохабити?“. Я ку тому додав, же го береме як властного отця, же то не сміє зробити. На то він якусь хвильку ампулку потримав і єй одложыв. Кібы тото Лео завчасу не збачів, якбач, бы доктор скінчів із своїм жывотом. Видно, ангелы з неба стояли при нас.

Кідь сьме ся рано позберали, быв єм перемерзнутый на кість. Погода ся за ніч діаметрално змінила. Вшытко было покрыте білым ініём. Повіли сьме сі, же стады мусиме одыйти даґде над Токаїк, де ся свого часу палило деревяне угля, а де може найдеме даяку колибу. Но міджі тым Лео вышов з пропозіціёв, жебы сьме обидвоме іщі раз зашли до Вышнёго Грабовця, де в пивничній школї може найдеме даякы бандуркы і не одыйдеме з порожнїма руками. А якраз тота школа ся могла стати про нас осуднов. На роздїл од вчерашнёго дня, кідь ниґде не было ани жывой душы, в тот день сьме підцінили цалкову сітуацію і не были сьме достаточно опатерны. Місто того, жебы сьме ся порядно пообзерали по околіцї, рівно з дяпалівского лїса сьме ся пустили ку школї прямо через паствиско, не беручі до увагы, же нас слїдують Нїмцї. Нащастя Лео то завчасу збачів, заставив ся, зблїднув як стїна і повів: „Димітрій, Нїмцї!“ На то єм збачів кулемет наміреный прямо на нас з ґрупов нїмецькых вояків, міджі котрыма стояв офіцір з кукером на очах. З Леом ся нам підламовали од страху колїна. Не могли сьме нич інше робити, лем намісто школы, піти настрічу Нїмцям. Дістали сьме ся рівно до пасти. Я ся по нїмецькы озвав, же сьме ся в лїсї скрывали перед партізанами і теперь глядаме свою родину, котру евакували не знати-де. Нїмецькый офіцер як кібы то не чув. Але ани нас ани не леґітомовав. Было нам вшелияко. Властнов винов сьме ся дістали з нїмецького обколесїня до нїмецького плену. Зістали сьме при них стояти як прикованы. О нецілу годину, кідь єден з Нїмцїв скрутив мапу, до котрой собі штось закреслёвав, сьме ся вєдно з нима выбрали в напрямі на Петеївцї з тым, же нас одведуть на командо аж до Келчі. Але што ся стало в Петеївцях, то тяжко описати, На краю пути стояла корчма, до котрой Нїмцї ся горнули єден по другім на челї з їх велітелём у годности поручіка. Кідь послїднїй Нїмець выкрочів на сходы, я тот момент выужыв так, же єм собі одложыв ташку, же, реку, мушу даґде одскочіти. Путь была заповнена евакуантами з околитых сел на возах. Тоту атмосферу сьме выужыли. Втекли сьме поза корчму і найближшым возом з кіньсков впрягов сьме ся дістали через Келчу аж до Доброй над Ондавов, де сьме ся з Леом розышли.

Наш доктор зістав в лїсї сам. Іщі, же і без нас дішов ку колибі над Токаїком, де стрітив двох селян, котры чудом ся захранили міджі 32 Нїмцями затріленыма Токаїчанами. Были то Михал Медвідь і Андрій Стропковскый, котрых доктор ошетрив. Тото мі сам потвердив почас моёй навщївы в лїтї в 1946 роцї у своїй амбуланції в Добрій над Ондавов. Мали сьме собі што повісти. Одтогды сьме ся веце не видїли.