На жадость Марії Терезії в авґустї 1771 року у папы римского Клімента ХІV. была заложена уніятьска церьков – церьков ґрекокатолицька, церьков русиньска. В Мукачові взникать перша духовна семінарія на выхову першых учітелїв.

Кідь писав свій першый букварь про русиньскы дїти отець Александер Духновіч, як секретарь єпіскопа в Пряшові, о слові „Україна“ не было ани чути. В тых роках быв то Полатавчан, народовець, словом, „бурлак“, якый кликав своїх соколів, абы ся вернули „у країну“, там на Полтаву. Часть западна од Волинї через Подоля і Галіч была в справі сына краля Великой Литвы. А ту кінчіть ваша теорія о Українї, зато побудуйте собі застрїшіня перед циґанством, перед ганьбов і не росшырюйте якусь фалошну теорію, бо історія – то правда, а у Выдрани Україна нїґда не была. Тых нещастных 18 років сталіньской окупації, то не історія, але ганьба політіків. Шкода лем честных людей, якы мусили вмерти за правду. Была то русиньска інтеліґенція, русиньскы школы і ціла плеяда русиньской церьковной єрархії ґрекокатолицькой церькви.

Правду повісти, мене уж ани трапить проблем Богдан-Лаба, то уж є минулость. Веце ня мерзить сучасна духовна сфера, окреме сітуація в ґрекокатолицькій церькви. Кідь в минулости были вытворены єпархії в Мукачові, Ужгородї, Пряшові, урядным языком быв русиньскый, а в дієцезах, богословскых семінаріях ся вела выхова по русиньскы, у 21. сторочу то уж не є правда. До чела нашой церькви – церькви ґрекокатолицькой – пришли новы люде, якы на фундаментї нашой русиньской церькви зачали будовати свою церьков, якусь однож ґрекокатолицьку-словацьку. У возроднім процесї Русинів по баршановій револуції сьме брали як самособов, же ціле ґрекокатолицьке духовенство прийме народне дїло своїх вірників з отвореныма руками. Церьков сьме поважовали за єден з основных фундаментів возроджіня Русинів у нашых селах. Лемже сучасне веджіня Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії будує свою церьков якогось гібрідного характеру. Церьковный закон, „закон табу“ быв уж такый слабый, абы ся наповнив дословно „подвод“.

До Ватікану в часї помяку была послана жадость Монс. Гірком з доложенов петіціов ґрекокатолицькых вірників, адресована панови Дубчекови, в тых роках централному секретарёви, о доволїня вернути Русинам їх церьков, яка была од р. 1950 ліквідована, так як і русиньска народность. Церьков нашых предків нам не была потверджена, але влада через п. Дубчека рїшыла вернути ґрекокатолицьку церьков вірникам. Так ся зачала нова путь навернутя до церькви нашых предків. Нихто ся не пустив до діскузії з єпархіалнов радов. Аж пришов новый єпіскоп, одхованый єзуіта у Ватіканї, зачав будовати нову церьков з помочов кардінала Томка, родака із села Удавске, якый знав нашы условія. І так новый єпіскоп ся пустив до перестройкы. Церьков заевідована як русиньска зрушена не была, но была Ватіканом поволена  якась церьков ґрекокатолицька-словацька, церьков напасована на нового владыку, якый під фірганґом душпастырьской роботы зробить то, што тоталіта не доказала за 20 років: не буде церьков русиньска, не буде выходный обряд, – не будуть Русины. На русиньскы села пришли плебаникы римокатолицькой церькви, якы порушыли целібат, ся поженили. То было їх плус, но мають они схобность і інтерес комуніковати з Русинами? Учіти дїти катехізм? На богословску факулту не были прияты хлопцї з русиньскых сел, на факултї ся не учіть русиньскый язык ани єден богословець.

Думам, же в тім дїлї бы мала заставати прінціпіалну позіцію в першім рядї Русиньска оброда. Панове з Русиньской оброды в Пряшові бы ся уж мали пробудити, бо ту не іде лем о конфесійне дїло. Треба змаповати сітуацію на селах, бо она уж є така важна, же церьков русиньска є в ліквідації.

Кідь сьме на святочнім актї кодіфікації русиньского языка в Братїславі послухали приговор тогды отця духовного, днесь владыкы Мілана Хаутура, были сьме пересвідчены, же говорить честно з добров дяков помочі. Но кідь єм го увидїв в р.  2008 в телевізії, порозумів єм, же має двоїту тварь. Тогды до камеры повів в тім розуміню, же русиньскый язык не є достойный про Службы Божы. Не в добрім світлї ся указав як духовный єрарха. Не оскорбив лем Русинів, але і свою матїрь, котра го як Русинка выгодовала, а теперь, як ся підняв на властны крыла, ся ганьбить за єй слово і называть го недостойным. Тать на церьковных школах выросла ціла плеяда  ученых людей, учітелїв, священиків, професорів і людей іншых професій, якы будовали републіку в розлічных сферах єй жывота. З тых людей выросли великы народовцї. Якраз они были выхованы на тім „недостойнім“ русиньскім языку. Од славы, або од трепотаня габіту, быв ослїпленый далшый Русин, абы ся залюбив свому шефови, а владыка, як щастливый войвода, дістав доброго сполупрацовника новой церькви. Владыку Яна Бабяка єзуітьска выхова на тоту дорогу передусловила.

Теперь залежить од Русинів Словакії, ці може тоту роботу вести в просторах єпархії, в просторах нашой церькви русиньской. Она, тота церьков, была матїрёв і школов Русинів. Не забывайме на одказ нашых благореченых отцїв –Павла Петра Ґойдіча і Василя Гопка. Ціньме сі одказ нашых предків, бо то не лем Богдан, Лаба ці іншы їм подобны, але ай владыкове суть неправы. Женуть ся ся за славов, лемже їх слава загыне з нима.