Также штіл зістав єднакый (автор го мать уж выпробованый і не ріскує експеріментованя), новаторство мож збачіти у выбераню тем. Менше позор-ности придїлять народностным темам (може ся уж Русины пробудили, но може тоты темы автор не преферує зато, же соціална сітуація долїгать на Русинів намного міцнїше, як то было перед роком-двома...), домінуючіма міджі темами суть політіка і крітіка некрасных людьскых властностей, котры ся люде снажать закрывати за розлічны маскы, выправдовати тзв. добрым замыслом. Автор крітізує підлости, котры ся роблять в політіцї, но сучасно дає чітателёви порозуміти, же політіку роблять люде, котры керують жывотами другых і котрым залежить главно на властных достатках, суть то своёй сорты діктаторы, самолюбы-еґоісти, запозераны самы до себе (байка Рівноправность, с. 70). Видно, же Осиф Кудзей, і кідь скромный, побожный чоловік, є своїм способом провокатором-ребелом, котрый не любить несправедливость. Знає, же сам не може змінити світ, но може ся в нїм стати слободным а слобода споєна з высшыма духовныма цінностями му дає силу робити добры дїла і робити людей навколо себе лїпшыма. Новыма темами суть ромскый проблем (Пропадак, с. 5, Лоґіка, с. 17, Неславный романс, с. 94) і дроґы, котры ся розмагають по нашых селах намісто алкоголізму (Отрова, с. 8).

Так як у першых двох книжках, і в третїй автор выставлює на світло боже чоловіка в ёго духовній убогости, наставлює глядило такым людьскым властностям, як суть фарізейство, клебетництво, еґоізм, легковажность чоловіка ку чоловікови, нежычливость, завість, вывышованя ся, понижованя слабшых (Сміла вода, с. 10, Фарізейство, с. 11, Еґоізм, с. 12, Текст, с. 13, Справедливость, с. 14, Нежычливость, с. 14). Наспак, выдвигує порозумлїня, сочувство, жертовность, котры в днешнїм світї так хыблять (добра жена то благодать, з байкы Реміза, с. 73, кідь єсь дав щаву іншым, приобрїв єсь лїкы лїпшы, з байкы Еґоізм, с. 12). Хоць тзв. народнобудительскым темам в тій серії баёк автор не придїлив аж таку позорность (лем в єдній байцї Асімілація, с. 69), но народностный акцент чути з каждой єдной байкы, з каждого рядка, з каждого єдного слова. Не знаючі русиньскый контекст, чітатель лем тяжко порозумить до детайлу кажду нюансу, зашіфровану в байцї.

Попри чісто русиньскых назвах тіпу Мала Коприва, Зрізованцї, Твердый Граб, Млинарївцї, Приповідково, Підхамрово автор ся дістає аж за граніцї помыселной Русинії, але і ту охаблять печатку русиньской фонетікы Ліптовска Маря, Морьске Око, Десь в Сакраментї...

Осиф Кудзей ся зась вказав як майстер, котрый знає нарабляти зо словами. Не є то але майстер-козмополіта, майстер без ідентіты. Він жыє в конкретній комунітї і барз уважно нассає вшытко, што му русиньска челядь сервірує аж під ніс, жебы то майстровскы выужыв у своїх віртуозных комбінаціях, а ту уж є місце про выужытя народных пословіць, фразеолоґічных споїнь, котры суть лем Русинам характерны, напр. як шваб ся оправдує, же....не пришов до кухнї анде, на договорене ранде, бо не быв смілый і мусив ся потужыти, зато ...не міг єм прийти ку собі, не то іщі ку тобі, або ...псик в ціркусї Бонеловім (такый ціркус знають лем на Руснаках), приговорив ся Тіґрови, ....Заяць про якусь прічіну, мав на вовка оскомину, або то быв час про боягуза, тот взяв прут зо свербегуза, люде приглуптавы, ходять пышно, як павы... Таксамо Іван Пердош з вароша є ясным сіґналом, де автор жыє і з чого черьпать, причім не забывать, так як і у своїх першых байках, на словник новых, модерных русиньскых лексем, котры принесла нова доба: феровый запас, тобі наісто гарашыть, качур реґіструє, же вшытко фунґує, вулґарный папаґай, куря бройлерове, ты коксо, happyend... Автор якбы ся одорвав од културного контексту нашых выходных сусїдів (не нашли сьме в байках ани коня Ґорю, ці дрозда Ваню, пса Гриця, овада Лёню, якы суть протаґоністами в першій і другій серії баёк), видить ся, же културны контакты уж не суть такы інтензівны як в минулости, предці лем, отворена граніиця на запад зробила своє... Доповнёваня новой лексікы до языка, але главно вношаня новой културной орьєнтації, насмерованой од новембра 1989 на опачный ход, як то было передтым, автор умно, но не уражливо трансформує до мен Гарджaвый Фред, Рынявый Платон, Білл Факля, Терезвый Флоппі... Єдночасно але з баёк чути, же хоць новемброва револуція давала надії на злїпшіня, жывот людей ся барз не полїпшав, бо самы люде у своїм внутрї ся не змінили ку лїпшому. Автор видить скорше неґатівный допад скорой еры покривены характеры людей, їх здеформована псіхіка, котра поступно глодать і тїло, людьскый жывот ся скорочує. Двигать варовно перст над тыма, котры ся шаленым темпом женуть за чімесь, не думаючі на властне здоровя: люде знають, же смертелны, но жыють темпом пекелным. Ту прямо вызывать чітателя задумати ся над днешнїм способом жывота ці жыти інтензівно, но курто, або радше спомалити, ускромнити свої потребы і заміряти ся скорше на духовны цінности.

З каждой байкы Осифа Кудзея чути призначну про нёго скромность, покору і почливость ку чітателёви, але і ку своїм колеґам-писателям (мам Сухого три пера...), в дакотрых байках ся обявляють прямо конкретны особы, ці то уж з русиньской среды, або і медіално знамы особы ці особности, што тыж байкам додає популарности, притягує чітателя розлічных віковых катеґорій (споминать ся прімар Сова, Саша, котрый му порадив, яке дати поучіня на конець байкы...). Такы реплікы споюють писателя з чітателём міцным путом, даколи автор на досягнутя ціля аж інтімно заходить до найпростїшых потреб чоловіка, чім ся му приближує максімалнов можнов міров (Іван Пердош, тот, хто тя окакать, брате, іщі не є неприятель...) подля правила, нияка тема не є табу. Є то сімпатічне главно про молоду ґенерацію а заєдно одважне порушати такы темы і такым простым-спростым способом якраз у валальскій средї, де ся о них бісїдує лем шептом або лем на уровни корчмовых бісїд, жебы сьме ся перед другыма не знижыли. Думаме сі, же пан Осиф Кудзей у своїй дотеперішнїй творчости доказав, же сі може доволити і такы темы, і такый словник, він на то має і не є то лем туня популаріта.

Так як і в першых двох выданях баёк, і в тім третїм сі автор помагать трансформаціов знамых фіґлїв або приповідок. Самособов, дає їм нове шматя і несподївану поінту, котру бы чітатель даколи і не чекав. Але вшытко є отворене, также кажду байку сі може дотворити сам перціпєнт своёв властнов поінтов, ку чому го автор прямо вызывать. Не здає ся ани цітацій з біблії, котры суть і в днешнїм світї, так міцно обернутім ку матеріалным годнотам, вічныма правдами. Тоты вічны правды нам дають надїй, же холем в дакотрых моментах свого жывота ся чоловік приставить і задумать сам над собов. Біблія патрить к духовному богатству Русинів, зато єй высловы умелецькы збогачують текст баёк і суть якбы помпезным протиполом, контрастом простому, народному штілу баёк : Блажены, котры не відїли, а увірили... (байка Невіра, с. 35), або На початку было слово... (байка Уровень, с. 76). Так як в першых двох, і в припадї третёй книжкы баёк автор ся вказує як філозоф, котрый нелем просто складать слова до віршів, жебы розосміяти свою публіку, но каждій байцї додавать і придану годноту. Найвеце філозофії сьме збачіли в байках написаных на мотівы приповідок. Приповідковый мотів сам по собі уж не є аж такый інтересный (приповідкы уж не суть ани про малы дїти), но автор розболїкать приповідкы з їх романтічности (богата прінцезна не хоче жыти з худобным пастырём, хоць є і шумный, лем за условія, же і він єй мать што понукнути мусить быти мудрішый, як є она). Автор сам в байцї боює о приязень прінцезны, но не хоче єй руку, ани богатство (не жебы быв інакшый, як другы прінцове, але нашто бы му то было), він хоче дашто веце хоче здобыти єй приязень самотнов байков, бо знать, же кідь ся так стане, тогды выграть над вшыткыма молодыма і богатыма прінцами, але і над припадныма хытрыма пастырями. Є то добра тактіка, котра му давать можность выгравати і днесь. Мож му лем поґратуловати, бо зо своїм боёвым арзеналом зась выграв, а то нелем у Няґові.