Зачав єм чіслом членів Сполку русиньскых писателїв Словеньска. Продовжую вопросом: кілько їх маме актівных, кілько пасівных? Веце, як евідуєме? Ани сьме, почливы чітателї, не збачіли, а уж сьме отворили наш болячій проблем. Є то наш язык і наш чітатель. Высоко собі цїню зряджіня і роботу Інштітуту русиньского языка културы. Велё перешкод было переконано, покы взникнув. Мноы екзістенчны і творчі проблемы го чекають. Підпорьме го! Є наш! Він формує, школить нашы кадры, нашых кваліфікованых людей. І они не смієме о тім похыбовати чітають і шырять нашу літератуту, нашы книжкы. Но было бы то барз мало, кібы нашыма чітателями были лем штуденты інштітуту. Де взяти, де глядати, масовых нашых чітателїв, кідь не маме основны школы з русиньскым языком навчаня? Рапідно страчаме чітателя, бо векшына молодых не знає азбуку. Чом і як сьме стратили нашы школы, а тым і чітателїв, не буду розоберати, бо каждый з нас знає тоту траґічну етапу нашой історії по другій світовій войнї. Праві зато говорю о нашім чітателёви. Зась терба дати честь нашым мудрым патріоткам-учітелькам і учітелям, котры учать дїтей в основных школах, як переважно неповинный предмет русиньскый язык. Дати честь і зато, же тоту місію взяли на себе добровольно, і зато, бо они ся стрїчають з многыма перешкодами, часто з непорозумінём, часто выконують функцію аґітатора і обгайцї русиньской ідентіты, они глядають і находять стежкы, як свою місію сповнити, нелем научіти азбуку, но ай влляти до сердець ласку к материньскому слову, привити ласку к будителям, традіціям, реліґії і к нашій сучасній літературї. Они приготолюють своїх учеників на конкурзы в декламації русиньской поезії і прозы, властной творчости в Пряшові. Суть то основны школы: Стащін, Кленова, Стащіньска Розтока, Радвань над Лабірцём, Пчолине, Колбівцї, Церьковна основна школа св. Юрія в Свіднику, ОШ на ул. Коменьского і Духновічовій в Міджілабірцях, Шарісьскый Щавник, Бардеёв і іншы (на минулорічнім конкурзї были декламаторы і з Руського Керестура в Сербії). Спомянуте посланя носять у своїх сердцях і го успішно реалізують педаґоґы: Каміла Гудакова, Марек Ґай, Власта Оцетникова, Гелена Антошова, Мілош Стрончек, Анна Мигалёвова, Івета Мельничакова, Марія Бакова, Моніка Сакарова, Анна Поперникова, Ладїслав Головач, Анна Оначілова і іншы.

Почливы притомны, мусить нас, Русиньску оброду, русиньскы редакції, радіо і телевізію трапити правдиве тверджіня, же народ, котрый не мать свої школы, є одсудженый на жыворіня і погыбель. Закладаня нашых школ мусить быти нашов пріорітов. Лем неповинный предмет, лем кружок русиньского языка в нашых школах нас не спасить. То не стачіть до будучности. Зато, почливы притомны, єм пересвідченый, же сьме вшыткы з радостёв прияли справу в пресї, же возникла перша Основна школа з навчалным русиньскым языком в Чабинах і несе мено Анатолія Кралицького, і од 2. септембра 2008 отворить свої браны про першых школярїв. Заслугу на єй заложіню мають староста села Мґр. Маріан Шковран, директорка ОШ. ПаедДр. Марія Ясикова, родічі школярїв і отець духовный Мґр. Мілан Ясик. Треба о тім голоснїше говорити, частїше писати, бо многы нашы люде не вірять, же подля Уставы СР є то можне і законне, же законы СР доволюють закладаня школ і з русиньскым навчалным языком. Бо, жаль, найдуть ся і такы, што тому не вірять, або, а то буде правдоподібнїше не хотять вірити. Є така пословіця, же єдна ластівка лїто не робить. Жывот доказує, же за пару днїв за першов ластівков прилетять і далшы. Бодай бы так было і з нашыма школами! У звязи із заложінём першой нашой ОШ в Чабинах, проспішна бы была обнова старой традічной ролї отця духовного як ґаранта і носителя русиньскых реліґійных традіцій, обрядів і як обгайцї русиньского языка в школї міджі своїма вірниками. Кібы то платило на нашых селах вообще, мали бы сьме омного менше комплікацій із школами, з пресов і з признаванём народности при списованю людей. Лемже... Лемже такым отцям духовным наш головный духовный пастырь способный і попіль на голову сыпати і великодушно твердити, же раз до місяця стачіть, кідь є літурґія одслужена по старославяньскы ці по русиньскы. Є то великодушный пастрырь?! Многы знають, чом є головный!

Почлива громадо, многы сьме были свідками отворїня Словеньского народного музею Музею русиньской културы в Пряшові 21. фебруара 2008 року, котре взникло вдяка рїшіню Міністерства културы СР, і повім то наголос вдяка довгорічній ініціатіві Русиньской оброды і тым Русинам, котры при списованю людей ся приголосили к своїй народности. (Не спомянув пан Ксеняк тых, котры стояли при зродї музею, лем не выпыхали свої головы, бо о них не знать позн. ред.). Музей зась і зась доказує, же нашы предкы вытворили своє неповторне духовне богатство, котре жыє дотеперь, вытворили свої атрефакты, на якы сьме горды доднесь. Музей єднозначно підтвердив, же нашы предкы ту одпрадавна жыли, обрабляли землю, творили: свідічь і о тім, же Русины суть і днесь жывотаспособны. Отворїня музею то історічна подїя, бо взникло місце, де ся концентрує наша історія, взникла інштітуція, котра нам хыбовала, і котра нас теперь має можность репрезентовати, до котрой гордо можеме позвати і тых, котры о Русинах мало знають, і тых, котры нас не узнають, но главно ся жадать, абы музей навщівлёвали нашы люде, абы з нашых сел ся орґанізовали ексурзії до музея, а на першім містї екскурзії молодых. Няй і видять, і послухають о нашій історії. Русиньскы села орґанізують автобусовы вылеты на шпортовы акції, на купно до Польщі, на фестівалы, на одпусты... Істотнї ся найдуть запалены актівісты, якы зорґанізують екскурзію до музея, бо він є тыж нашов достойнов інштітуціов. Ту є одказ нашых предків, їх дух, їх свята віра, котру дакотры і днесь хотять хоць суть в ризах перекрутити під плащіком модернізації.

І мы, писателї і іншы представителї културы, обчаньскы русиньскы здружіня бы сьме ся мали задумати, як по договорї з дирекціов музея ефектівно выужыти просторы музея, наприклад, на стрїчі, бісїды, може і на конкурзы в декламації з русиньской літературы, може бы сьме ся могли і мы, писателї, іншпіратівно сходити.

Потїшыло ня, же дошло к договору міджі РОС і обчаньскым здружінём Русин і Народны новинкы, бо нашы єствованя при тых вшелиякых недорозумінях залежать од нашой єдности, од взаямной підпоры і чести.

З русиньскых книжок, якы вышли, высоко собі цїню: Приповідкы на добру ніч Марії і Ерікы Костовых, Народ нивыдкы П. Р. Маґочія, Зелена фатаморґана, Сто вызнамных Русинів очами сучасників, Єдна стріча (Выбране з короткой прозы Е. Кубека ) Марії Мальцовской, Аспірін Штефана Сухого, Аура Мірославы Лацовой, Юрковы пригоды Штефана Смолея.

Кібы дух почливости і порозуміня выграв в Руськім домі, кібы ся там скінчіли недостойны звады, недостойны духа і посланя ёго закладателїв, і жебы уж конечно служыв як дім, де є бібліотека, чіталня, де ся бісїдує о русиньскых книжках, статях, де є модерна техніка, де звучіть наша пісня, наше слово, быв бы то, може, зачаток гармонії нашого културного жывота.