Великость особности Добряньского є праві в ёго порозуміню як общеславяньскых, так і общерусиньскых проблемів. Ёго проґрам быв першым русиньскым освітно-навчалным проґрамом і вказав, же автор добрї порозумів шпеціфічность розвитку тогдышнёй Европы і єй централной части, котру охопляла Австро-угорьска імперія. Зато Добряньскый выступав за вшыткых Русинів підкарпатьскых, галицькых і буковиньскых. Ёго проґрам одповідав теріторіалным шпеціфікам австрославізму. Добряньскый порозумів небезпеку про народы середнёй Европы з двох боків із западу, з боку Нїмецька, а з выходу з боку Руськой імперії.

Адолф Добряньскый вызнамный політічный і културный діятель Русинів.

Зато Адолф Добряньскый хотїв, жебы ся сохранила федерація Австро-угорьской імперії, котра бы была яковсь захраннов амбрелов над малыма народами Середнёй Европы. Не была то ёго вина, же віденьска влада дозволила Русинам лем счасти зреалізовати тот проґрам, а і тот єствовав лем од кінця октобра 1849 до кінця марца 1850. Такым способом мадярьска револуція в роках 1848 1849 хоць вказала Русинам політічну путь, но выслїдок быв мало хосенный. Добряньскый быв фактічно сам, бо тоту малу ґрупу русиньской інтеліґенції, котра го підтримовала, політічным рухом назвати не мож было.

Ці політіка была недосяжнов высотов про Русинів у часї револуції 1848, ці Русины были політічно неприправлены, ці то така вже їх доля все быти під кымесь... Політічна путь утверджіня русиньского народа як штатотворного народа в серединї ХІХ. стороча наконець не довела к желаному выслїдку. Тот факт нелем лоґічным способом порозумів, але і душов учув другый вызначный русиньскый дїятель Александер Духновіч. Обидвоме підняли дух свого народа, жебы зародили в душах свого народа чувство гордости на свою народну ідентічность. Духновіч сміло заголосив:

Я Русинъ былъ, єсмъ и буду,

Я родился русиномъ...

Тыма словами він возвышыв свого бідолашного, іщі і днесь приниженого брата-Русина. Но єдна особность, хоць бы она была і з необычайныма способностями, не в силах ускорити ход історії, но десь в єднім реґіонї, єдному малому народови історічно необычайна особность способна была накреслити і вказати желану путь властного розвитку.

Такым способом, середина ХІХ. стороча до русиньской історії принесла двох народных лідрів, котры ся притримовали двох напрямів народного возроджіня Русинів політічного (Адолф Добряньскый) і културно-освітного (Александер Духновіч).

Придушіня мадярьской револуції і сітуація, котра ся вказала в державі кінцём р. 1849, поставила перед Русинами нову задачу: заохабити ся політічной пути і перейти на путь културно-освітного розвоя. Таку путь сі выбрав Александер Духновіч, ґрекокатолицькый священик, котрый діспоновав міцным характером і великов силов волї на то, жебы тоту путь нелем накреслити, але по нїй і сам іти в надїї, же го будуть поступно наслїдовати і другы. Ай кідь не вшытко ся дарило Духновічови так, як задумовав, не треба забывати, же круг ёго прихыленцїв быв дость ограніченый а проти нёго была наладжена вшытка державна машінерія, котра в Русинови чомусь видїла страшну грозбу екзістенції державы. Велика шкода, же Духновічови сперали робити на благо свого народа, а то нелем штатны урядници, але і церьковна єрархія. Як то часто в жывотї звыкне быти, тяжкости, котры ся будителёви трафляли на ёго пути, мали великый позітівный вплив на ёго натуру, бо заставляли го задумовати ся над людьскым бытём як такым. Кідь бы Духновіч не любив так міцно жывот і віру в Господа Бога, то тяжкости, котры го перенаслїдовали цілый жывот, не годни бы были зробити з нёго дудравого, вічно неспокійного із собов і з цілым світом челядника. Зато Духновіч підкреслёвав:

Я не Бога уповаю,

Не нужна мнѣ сумна лесть,

Отъ Господа принимаю,

Будь-то мзду, а будь-то тесть.

Духновіч ся трапив неперестанно, не складаючі рукы до лона, цілый жывот глядав полеготу, у вшыткім дїлї ся надїяв на поміч Божу. Ёго, правого Русина, нїґда не охабляв оптімізм і віра в лїпшу будучность свого народа. Із ёго записок чітаєме: Я радовался духомъ, что наши забвенные русины показали пламень духовной жизни, трудился ночью и днемъ, боролися съ перепонами и врагами и заложилъ учредивъ Литературное Заведеніе, которыя порядочно издавало начальныя литературныя сочинения... На гимназіи пряшевской я преподавалъ русскій язык и любезно посещали школу мою не токмо русины, но и словаки и мадьяры да и лютеранскіе ученики. Кто узвеститъ мое удовольствіє, я трепетал въ радости, думая, что оно и таки останется навсегда! В септембрї року 1862 Духновіч і Добряньскый закладають у Пряшові Общество святого Иоанна Крестителя, главнов задачов котрого было воспитаніе русского юношества на счет будущего народного движенія и воскресернія. Такый задум вказовав на то, же Духновіч учув і порозумів, же путь, по котрій Русины хотїли крачати в серединї ХІХ. стороча політічна путь ся в тім часї не освідчіла. Зато в проґрамі Общества ся акцент клав на воспитаніе русского юношества.

Александер Духновіч розробив цілый проґрам духовного возроджіня Русинів в дусї аполітічного, ненасилного просвітительства. Тота путь потребовала в першім рядї кодіфікованый літературный язык, котрого Русины в тім часї не мали. Но Духновіч не пішов путёв кодіфікації найросшыренїшых діалектів, як то зробили ёго сучасници і приятелї словеньскы возродителї (Людовіт Штур і другы). Важну роль ту одограла близкость понять руськый і русский, котра привела Духновіча к думцї, же Русины годни і мусять хосновати великоруськый літературный язык. Тото была ёго велика хыба, бо русиньскый язык і великоруськый язык, хоць суть обидва славяньскы, но не суть ідентічны, суть дость оддалены своёв штруктуров і словниковым складом. Спонтанны політічны рахункы в тім часї переважовали над розумінём реалной лінґвістічной сітуації і охабили го на позіціях русофілства у вопросї літературного языка. На велику шкоду, тот языковый проблем быв вырїшеный аж на кінцї ХХ. стороча у Словакії. Підкарпатьскы Русины аж початком ХХІ. стороча зачали тот проблем помалы рїшыти. Але як педаґоґ, Духновіч розумів комплікованость великоруського языка про русиньскы дїти. Зато свій учебник Книжиця читальная для начинающих (1847) написав на жывій русиньскій бісїдї. Про вірників-Русинів написав популарны молитвенникы тыж жывов русиньсков бісїдов із невеликыма доповнїнями церьковнославяньского языка. Были то Литурґический катехизис, 1851, Хлеб души, или набожныя молитвы и песни для восточныя церкви православных християн, 1851 і Молитвенник для русских детей, 1854.

Евфорія початковых успіхів будительского дїятельства але скоро выхляла. Уж в другій половинї 50-тых років ся дістав під поліцайный догляд. Чогось нам, мірным Русинам оддавна мали потребу наганяти страх міцны той добы і Відень ся Русинів бояла, і Будапешт, зато і Прага ся напудила і не дала Русинам обіцяну автономію, хоць так было підписано в сен-жерменьскім договорї, а теперь і Київ не хоче Русинів узнати. Хоць Русины нїґда проти своёй державы не воёвали, але все лем были частёв чіёгось войска і воёвали за чіюсь слободу.

На велику шкоду, зреалізовати вшытко задумане уж Духновіч не встиг. За послїднї рокы быв тяжко хворый і так не быв такый актівный у дїятельстві русиньскых обществ. Так подобно і Адолф Добряньскый, перенаслїдованый штатныма орґанами дожыв свій комплікованый жывот не дома, міджі Русинами, але в Інсбруку (Тірольско). Окрем того, свою неґатівну печатку на процесї русиньского возроджіня охабив і процес мадярізації. Іроніов было, же і мадярьскый закон о рівноправности вшыткых народностей, котрый быв приятый в часї, кідь Будапешт і Відень досягли Догоду (1868), Русины мали лем єдно право: были частков єдиного мадярьского народа. Тото повторять і днешнїй Київ. В сучаній незалежній Українї Духновіч якымесь чудом перетворив ся на нашого українського будителя, но о Добряньскім україньскы учены і політіци якось не хотять бісїдовати, хоць якраз тыма днями минуло 160 років од вытворїня ним споминаного славяно-русиньского політічного Проґраму, в якім автор сформуловав свою ідеолоґію, котра мала быти на хосен вшыткым Русинам Австро-Угорьска і підкарпатьскым, і галицькым, і буковиньскым, бо закладала в собі конкретне, хоць і локалне желаня Русинів, мати холем подобу своёй державы, свою автономію. Того року є 160 років і од першого Славяньского конґресу, котрый ся одбыв у Празї 12. юна 1848. Ани на тот конґрес великы славяньскы народы не люблять споминати, бо ёго делеґаты якраз у Празї в передреволучнім роцї 1848 спробовали розробити проґрам споїня славяньскых народів у габсбурьскій монархії на основі федерації, в дусї австрославізму. В тім вопросї карпатьскый Русин Адолф Добряньскый із своїм русиньскым Проґрамом вказав ся прозорливішым як вшыткы делеґаты конґресу, бо глубше порозумів політічну сітуацію, яка в тім часї была в Середнїй Европі. А Духновіч своїм ознамом світу Я Русинъ былъ, есмъ и буду... вказав ся над ушыткыма політічныма славяньскыма проґрамами, бо тоты ёго слова ся стали русиньскым кредом, русиньсков гімнов на вічны вікы. Такым способом Духновіч і Добряньскый суть записаны до світовой історії як двоме великы русиньскы дїятелї ХІХ. стороча, котры хотїли двигнути русиньскый народ на уровень великых европскых народів. Хоць задум свій з обєктівных прічін не встигли выповнити за жывота, їх мена будуть потомкы памятати вічно.