На класї з таблічков VІ. класа ся тогды ани не учіло, ани не скушало, але главна орґанізаторка Марта Сопкова привітала вшыткых притомных, главно класного учітеля Івана Кочана, усадила го за учітельску катедру, дала му букету квіток і попросила о слово. Пан Кочан красно по русиньскы подяковав за позваня. У своїм приговорї высловив почудованя над тым, же знає о поматурітных стрїчах або стрїчах высокошколаків, но іщі в жывотї не чув, жебы ся стрїчали школярї з основной школы. Є то про нёго найлїпша новина в жывотї, бо може праві ёго школярї заложыли нову традіцію, котра може быти прикладом і про іншы школы, де жыють Русины.

Потім панї Марта Сопкова поінформовала притомных, же на школьскій таблї подля класной книжкы із школьского року 1967/68 є написаных 38 мен школярїв, котры скінчіли школу. З них 3 уж не жыють, 10 з них не могло прийти. Притомных было 25. Міджі нима были і манжеле Федорцёвы, котры пришли аж з Канады. Минутов тиха собі притомны спомянули на тых, котры уж не жыють. Наслїдовало представлёваня притомных, котры говорили о своїм жывотї по скінчіню основной школы.

Жывотна путь дакотрым принесла радость і щастя, а дакому ся чередовали днї смутку із днями радости. Многы з них робили абo рoблять на одповідных містах економів, проґраматорів, методіків, выхователїв, учітелїв, здравотників, у подникательскій сферї, в орґанах поліції, в народній справі і в другых областях народного господарства. Панї Марта Сопкова 30 років выправляла на штаціонї влакы. Велё притомынх ся похвалило своїма дїточками і внучатами.

Треба повісти, же кідь од 1946 року ся в школї чередовали навчалны языкы од руського через україньскый, а теперь словеньскый і з навчанём русиньского языка, вшыткы притомны при своїх выступах говорили прекрасным русиньскым языком, так як їх дома научіли родічі. Може праві їх внучата, як будучі высокошколаци, доповнять ряды штудентів на Інштітутї русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, де ся теперь отворили про шыковных Русинів і Русинкы необычайны можности. Передусловія на то мають вдяка родічам і старым родічам-Русинам. Русиньскый язык не є їм чуджій, але материньскый. Наісто в тім дусї выховують і своїх дїтей, внучат.

К вечеру вшыткы перешли до рештаврації, перебудованій з бывшого будинку Радваньской міщанкы, де од 1946 року была дирекція школы і єдна велика класа. За смачным їдлом і припитками не хыбовали, як інакше, нашы русиньскы співанкы. О веселу наладу ся постарав гармонікарь п. Янух з Воліцї. Ёго забезпечіли манжеле Федорцёвы. Русинськы співанкы были про них як балзам на душу. При прекрасных мелодіях гармонікаря жены вытанцёвали і свого класного учітеля Івана Кочана. Співало ся і веселило аж до пізнёй ночі так, як то знають робити справны Русины.

Кібы сьме мали оцінёвати споминану стрїчу бывшых школярїв Основной школы в Радвани над Лабірцём по 40-ёх роках, треба похвалити самотну ідею. На стрїчі ся потвердило, же нашы русиньскы дїти в жывотї ся знають реалізовати холем так, як і дїти із словеньскых школ, а даколи докажуть і веце. За матеріалну поміч при орґанізованю акції подяковати треба спонзорови акції Інж. М. Хомови і ёго женї, участнічцї стрїчі, Аннї Хомовій. Велику заслугу на орґанізованю мав і сучасный директор містной основной школы Мґр. Душан Клець, а самособов панї Марта Сопкова, котра тото вшытко забезпечовала і рядила.

Наконець была договорена далша стрїча за 10 років. На ню быв позваный і класный учітель Іван Кочан, якый тото позваня з вдяков прияв, не позераючі на высокый вік. Про мене бы тыж было інтерсно дізнати о тій стрїчі, але увидиме, што буде... Но найвешу радость з такой стрїчі бы мав першый директор школы Михал Сопіра, уж небіжчік. Він тоту школу зачав будовати іщі в 1946 роцї. Она тогды мала назву Государственная русская гражданская школа во Вышней Радване. Із провізорных старых будинків, россіяных по цілій Радвани, привів школярїв у 1958 роцї до нового прекрасного будинку школы. В нїм у р. 2007 школа ославлёвала свої 60-ты роковины.