В часї штудій ся вказав як добрый орґанізатор штудентьского сполоченьского жывота: у 1935 роцї быв заступцём председы Союзу чеськословеньскых штудентів, од року 1935 до року 1936 робив як підпредседа выбору Карпаторусского суденческого общежития на Рівєрї. Окрем того робив і в ґімназіалных кружках Друг в Мукачові і Родина в Чинадїєві, в сполку карпаторуськых штудентів Возрождениє і в сполку карпаторуськых православных штудентів Пролом в Празї. В серединї 30-тых років С. Добош о собі дає знати як талентованый публіціста на сторінках краёвых новинок публікує понад дві десяткы статей зо жывота штудентів, але і свої першы літературны пробы.

Будучі штудентом, Степан робить першы крокы в політічнім жывотї краю в роцї 1935 як заступця штудентів стає ся членом Русской национально-автономной партии (ПНАП), на челї котрой тогды стояв Степан Фенцик. Степан Фенцик быв в тім часї може єдиный впливный краёвый політік і дїятель, котрый ся інтересовав проблемами штудентів. Наприклад, в роцї 1936 він заложыв при Центральном союзе подкарпаторусских студентов фонд, з котрого ся каждый рік выплачали соціалны штіпендії малозабезпеченым штудентам Русинам. Но треба спомянути, же далшы подїї привели к тому, же членство в тій партії ся про Степана Добоша стало скоро фаталным.

По скінчіню універзіты в р. 1937 Добош ся вертать домів і хоче робити як педаґоґ, но винов Школьского реферату цівілной справы Підкарпатьской Руси дістати роботу не може, бо в середнїх школах в краю не є вольного місця. Аж в децембру того істого року, коли молодого філолоґа ся застали новинкы Наш путь, він быв приятый як професор руського языка до ґімназії в Берегові. В условіях языковых спорів, якы в тім часї ґрадовали, было тяжко педаґоґови-русофілови (в моралнім одношіню) робити в чісто україньскім оточіню. Зато такой на далшый рік переходить до Чинадїёвской міщаньской школы, директором котрой быв Іван Ковач. По Віденьскій арбітражи (децембер 1938), коли значна часть краю, враховано Чинадієва, припала Мадярьску, Степан Добош зістав лоялным к Чеськословеньску і перешов жыти до Свалявы, де до марца 1939 учів у міщаньскій школї. З роспадом Чеськословеньска і дефінітівным припоїнём Підкарпатя ку Мадярьску, Штефан Добош зістав без роботы, бо нова влада му не была приязно нахылена. Аж в децембру 1939 ся му подарило здобыти роботу в мукачовскій ґімназії, де він сам даколи штудовав. Ту робив до децембра 1944.

В тім часї продовжує выскумну роботу, котру уж скорше зачав. Выслїдком была моноґрафія выдана в роцї 1942 Исторія подкарпаторуськой литературы, котра, хоць і поверхнїм, але богатым фактоґрафічным матеріалом о розвитку літературы Підкарпатя од найдавнїшых часів аж до 40-тых років ХХ. стороча є вызначным вкладом до літературы Підкарпатя. Треба тыж спомянути, же Степан Добош быв завзятым противником мадярьской влады, што ся тыкать вырїшіня языкового вопросу на Підкарпатю. Доказом того є і ёго участь на написаню крітічной рецензії (вєдно з Ґ. Ґеровскым, В. Крайняницём, П. Лінтуром і другыма) на учебник Ґрамматика угрорусского языка (1940), вступ до котрого написав ведучій оддїлїня освіты реґентьского комісаріату Карпатьской теріторії (так ся тогды офіціално звало Підкарпатя) Юлій Марина. Тота рецензія ся обявила як самостатна брожура в р. 1941 і стала ся єднов з прічін на скоре выряджіня того учебника зо школ.

Восени р. 1944, коли пришли войска Червеной армады, судьба Степана Добоша ся радікално змінила. В першы днї ослободжіня Мукачова од мадярьскых вояків, Добош быв зволеный, як вызначный педаґоґ і участник партізаньского руху (у септембру октобру 1944 быв партізаньсков спойков Василя Русина), за члена Містьской самосправы Мукачова, пізнїше ся став членом Народного выбору міста Мукачова. 26. новембра як гость быв участником Першого зъязду народных выборїв Закарпатьской Україны, котрый прияв рїшіня припоїти Підкарпатя к Совєтьскій Українї (не вшыткым Підкарпатцям ся то любило, бо многы ся хотїли припоїти к Чеськословеньску, так як то было перед другов світовов войнов, но нихто ся їх на то не просив і тото насилне припопїня было выголошене як воля народа позн. ред.)

На зъяздї была сформована Народна Рада Закарпатьской Україны, на котрій были роздїлены владны функції. На пост уповноваженого Народної Ради в справах освіти быв выбраный вызначный писатель і журналіста Підкарпатя Іван Керча. Він выналожыв много сил на реформованя школьской сістемы в краю і єй переведжіня на совєтьскый модел, як то было в тім часї жадане. До того процесу запоїв Іван Керча і Степана Добоша, з котрым были приятелї іщі з ґімназіалных і універзітных штудій. На пропозіцію Івана Керчу Степан Добош ся в децембру 1944 став на куртый час ведучім Мукачовской обходной академії, 7. януара 1945 ся став школьскым іншпектором міста Ужгород.

Якраз в тот час ся зачало приправлёвати заложіня Ужгородьской універзізы і Добош такой од зачатку ся став членом приправной комісії. 27 септембра 1945 на приказ уповноваженого в дїлах освіты ся Степан Добош став повіреным директором універзіты.

Святочно отворена Ужгородьска універзіта была 18. октобра 1945. Цей день день нашої перемоги, такыма словами ректор привітав штудентів новоствореной універзіты. Тогды ся видїло, же він буде ректором на довгы рокы і буде боёвати за ёго престиж на уровни державы, але доля вырїшила інакше... Дїло в тім, же сполупрацовници смутнознамой МДБ СМЕРШ (тайной поліції), котры пришли на Підкарпатя вєдно з Червенов армадов, барз слїдовали, як ся розвивать сітуація в краю, причім дослїдно аналізовали політічну минулость вшыткых актівных дїятелїв сполоченьского жывота того періоду. Аж до того часу ся заховали слїды і інформації о Степанови Фенцикови і о другых лідрах вышеспомянутой партії РНАЛ (Русская национально-автономная партия). Як бывшый актівіста той партії быв Штефан Добош двараз на выслуху (в септембру і в октобру 1945). По другім выслуху Добош порозумів, же зістати на Підкарпатю бы было про нёго небезпечне, зато зачатком децембра перекрочів граніцю і пришов на Пряшівщіну. Тото му помогло уникнути перед траґічнов судьбов, яка постигла Андрія Патруса-Карпатьского, Штефана Борецького, Василя Федака, Хому Чекана і многых далшых, котры в першы рокы совєтьской влады заставали высокы державны посты, а за куртый час были выголошены за антирадянські елементи і репресованы.

Як дістав чеськословеньске обчанство, Степан Добош од децембра 1945 до послїднїх днїв свого жывота учів на середнїх і высокых школах Чеськословеньска: в ґімназії в Біджові (в Чехах, 1945 1946), в Пряшові (19461949), в Ліптовскім Мікулашу (1949 1951), на Лїкарьскій факултї в Кошіцях (1951 1953), на універзітї в Братїславі (1953 1954), на Высшій школї педаґоґічній у Пряшові (1954 1959), на УПЙШ в Кошіцях (1959 1978), де быв 8 років ведучім Катедры руського языка і літературы. Жыючі на Пряшівщінї, Добош продовжує у своїй научній роботї у р. 1952 здобывать тітул доктора філозофії, в р. 1970 ся стає кандідатом наук, в р. 1961 доцентом. В тім періодї публікує много научных статей з проблематікы історії закарпатьской літературы, много учебників руського языка про середнї школы, моноґрафії Адольф Іванович Добрянський. Очерк жизни и деятельности, (1956) і Юлий Иванович Ставровский-Попрадов. Очерк жизни и творчества (1975). Послїднї з названых робот, окрем того, же были верьхом творчости Добоша як науковця, до днешнёго дня зістають найґрунтовнїшым з того, што ся будь-коли написало о закарпатьскых будителях. За выслїдкы в науцї быв Штефан Добош в р. 1976 оціненый Преміёв І. Франка Словеньского літерарного фонду, в р. 1977 за многорічну успішну педаґоґічну роботу дістав тітул Заслуженый учітель.

Степан Добош умер 23. фебруара 1978 у Пряшoві при докінчованю єдной із своїх научных статей. На родне Закарпатя ся николи не вернув, бо ёго мено там было табу. Днесь першого ректора Ужгородьской універзіты Підпарпатцям припоминають холем ёго публікації у фондах краёвых бібліотек, або портрет у фоає Економічной факулты Ужгородьской універзіты.