|
В. Терлецькый – василіаньскый інтелектуал в Краснім Бродї По вступі до монастыря Іполіт Терлецькый прив монаше мено Владимір. Вічны василіаньскы слюбы (великый ангельскый образ) зложыв уж в р. 1858, а такой того істого року быв ігуменом в монастырї в Малім Березнім (якбач, цілы три рокы 1858 – 1860). Пак ся став маґістром-выхователём в новіціатї в Краснім Бродї уж в р. 1860. В тім істім роцї (1. фебруара 1860) А. Духновіч адресовав Терлецькому стишок (поз. на кінцю статї), де дословно пише, же тот жыє в Краснобрідьскім монастырю: „Твое блаженство потыръ И Краснобродскїй Сѣбиръ Составитъ тебѣ кумиръ Честный Отецъ Владимиръ.“ Ту дїяв з коротков павзов в роцї 1863 скоро 12 років (1860 – 1872). Описав став і історію тогдышнёго монастыря. Є то перша доднесь знама опублікована уцілена історія Краснобрідьского монастыря (1870) (Поз. Терлецкій, В.: „Описаніе Монастыря Краснобродского“. В: Литературный Сборник Галицко-русской Матицы – год 1870. Львов, 1870, с. 23-31). В тій роботї одважно крітізовав спробу о Краснобрідьску унію в р. 1614, што ся му стало осудным з боку угорьскых латиників, котры проти нёму шыковно знеужыли ёго властных собратів василіанів, а і дякуючі їм ся подарило выгнати го до еміґрації до тогдышнёй царьской Росії... Пришов міджі своїх, а свої не прияли го – із зависти, так як Ісуса Хріста. Каждый василіан, котрый написав комплексну історію Краснобрідьского монастыря, быв тяжко пронаслїдованый латиниками. Комплексну історію Краснобрідьского монастыря написали і публіковали лем трёме історіци: василіан В. І. Терлецькый в р. 1870 („Описаніе Монастыря Краснобродского“, довєдна 8 сторінок), К. Заклиньскый в 1965 р. („Нарис історії Краснобрідського монастыря“. В: Vedecký zborník Múzea ukrajinskej kultúry vo Svidníku, I. Bratislava-Prešov, 1965, c. 43-58, 16 сторінок) і василіан Й. В. Тімковіч в р. 1995 („Letopis Krásnobrodského monastiera alebo kúsok zo slávnych dejín gréckokatolíkov na Slovensku“. Prešov, 1995, 126 сторінок). Іншы статї з даной проблематікы лем повторёвали факты з уведженых публікацій. Терлецькый і Заклиньскый публіковали о Краснобродї статї, а Тімковіч выдав книжку. Інтересно, же Терлецького вылучіли з чіну василіанів, зловжыючі притім світьску міць, а Тімковіча тыж спробовали в р. 2003 вылучіти з василіаньского чіну. Латиници, пронаслїдуючі Тімковіча зловжывали поміч з боку штату (главно од 2005 року аж по сучасность пробовали Тімковіча ай арештовати на 5 років зато, же жыє в пряшівскім василіаньскім монастырю, зловжываючі Окресну прокуратуру Пряшів Словеньской републікы, і заєдно пробують зловжыти Окресный суд в Пряшові, абы Тімковіча за помочі поліції з пряшівского монастыря, Ваяньского 31, деложовали. Позн. ред. – Як знаме, обидвоме братя Тімковічовы днесь уж у василіаньскім монастырю в Пряшові не жыють.). В припадї Тімковіча быв о вшыткім інформованый ай папа Бенедікт ХVІ., а тот, нелемже не засягнув на хосен справодливости, але, наопак, підпоровав пронаслїдователїв – пролатиньскых церьковных єрархів їх повышованём до функцій ці потверджованём у важных церьковных функціях... Заклиньскый не быв василіан, зато го не могли латиници вылучіти з василіаньского чіна зато, же ся неґатівно высловив на тему Краснобрідьской унії з р. 1614. Мав, якбач, щастя, бо свою історію публіковав в р. 1965, т. є., в часї, кідь в Чехословакії пановав твердый соціалізм, а юдове і вовци в римокатолицькій церькви были обмеджованы ай у своїй брудній інтріґаньскій роботї...
Рік
1872 – выгнаня Терлецького
Єромонах В. І. Терлецькый быв прямоумірно своїй высокій інтеліґенції все заплетеный до „высокой політікы“, орьєнтованій на славяньску Росію – быв підпорователём (подобно як в тім часї штуровцї) тзв. цілославянской взаємности. Зато го мадяроны обвинёвали з панславізму і ненавидїли. Залучів ся докінця ай до тзв. „обрядного руху“, котрый мав за ціль очістити ґрекокатолицькый обряд од латинізму і мав свій центер у Львові, што у латиників выкликало великый одпор. То друге вєдно з публікованов статёв о Краснобродї у Львові в р. 1870 ся му стало осудным: уж о пару місяцїв на то, в р. 1871, міністерство внутра на основі анонімного писма, же Терлецькый, є шпіон самого руського царя, жадало протоігумена в монастырю, жебы Терлецького переложыв з Краснобрідьского до Мукачовского монастыря. Быв то лем міджіступінь планованой ліквідації – ізоловати го од новой, чуджой среды. Впливный пряшівскый каноник о. А. Духновіч (народный будитель Русинів), в тім часї уж быв шість років мертвый (умер в р. 1865), зато не міг Терлецькому помочі. По переложіню Терлецького на Чернечу гору при Мукачові, де не мав підпору краснобрідьскых вірників, котры го барз любили і знали, же не робив ніч злого, го принутили цалком охабити теріторію Угорщіны. Терлецькый але не мав де іти. Руськый царь му доволив еміґровати до Росії. І так 64-річный єромонах Терлецькый пришов до Києва, де го притулили (жебы не вмер од голоду на уліцї), в Михайловскім православнім монастырю. В р. 1874 опубліковав книжку о народносто-політічній сітуації на теріторії Угорьской Руси: „Угорская Русь и возрождение сознания народности между русскими въ Венгрии. Киевъ, 1874.“ Умер як высше 80-річный архімандріта в Одесї в р. 1889.
1860 рік – стишок Духновіча присвяченый русиньскому богатырёви о. Терлецькому
Духновіч надхнула освіта, вырішалность і побожность В. І. Терлецького. Справно передусловлёвав, же Терлецькый посилнить ряды василіанів своёв інтелектуалнов уровнёв, а в часї силной мадярізації вшыткого русиньского і славяньского на теріторії Угорщіны своёв природнов авторітов поможе Славянам Угорщіны. В Краснобрідьскім монастырю в тім часї ся сходила русиньска інтеліґенція і радила ся, што робити проти мадярізації і латинізації. Найчастїше тоты сходины вів сам Духновіч, а по ёго смерти в роках 1865 – 1871 уж лем осамоченый В. І. Терлецькый. Пять років перед своёв смертёв написав А. Духновіч по русиньскы стишок і присвятив го высокошколованому василіанови, якый знав мінімално 12 языків, В. І. Терлецькому. Назвав го „русскїм богатырьом“, якый ся запер до монастыря:
„Всечесному Отцу Владимиру Терлецкому
Честный Отецъ Владимиръ! Поздравляетъ тебя щиръ’ Другъ, желая тебѣ миръ Честный Отецъ Владимиръ!
Витаетъ тебя весь клиръ, А я звуком глухихъ лиръ Запою тебѣ все щиръ’ Честный Отецъ Владимиръ.
Хоть ты русскїй богатырь, Затворился въ монастирь, Читаешь уже Псалтырь Честный Отецъ Владимиръ.
Прото тебя знаетъ мїръ, Тебѣ багряныхъ порфиръ Належитъ до полныхъ мѣръ, Честный Отецъ Владимиръ.
Презираешь шумный пиръ, Тебѣ довлѣетъ и чиръ, Невкушаешь тучный жиръ, Честный Отецъ Владимиръ.
Твое блаженство потыръ И Краснобродскїй Сѣбиръ Составитъ тебѣ кумиръ Честный Отецъ Владимиръ.
Тебѣ небесный Ефиръ Да блестаетъ, и зефиръ Да шумит; такъ ты не сиръ Честный Отецъ Владимиръ!
1. фебруара 1860, Духнович.“ (Поз. „Записка Александра Духновича 1858“. В: Науковий збірник Музею українсько-руської культури у Свиднику, 21, Prešov, 1998, c. 339.) ■
|