Судьба байкаря
Прикладам рукы ку дїлу, жебы ся Европа дізнала уж правду цїлу о смерти Езопа.
То собі повіли звірї од Левів по Раків: „Чом він в так великій мірї робить з нас дураків?
Чом нам звірям приписує людьскы недостаткы, чом нас тот раб обвинює за їх непорядкы?“
І зазвучав голос з лїса: „Зробме з ним порядок, жебы веце не написав ани єден рядок!“
А так вытрясли кісточкы з байкаря Езопа, зістали ёго баёчкы, а він навсе пропав.
Так быв быдлинов убитый, но люде так гварять: „З тым ся не дасть ніч робити – то судьба байкаря!
Страшены были звірями Лафонтен і Крылов, і з іншыма байкарями так подобно было.“
А так єм скричав: „Геурека! Кідь є правда така, холем знам, што теперь чекать мене і Ксеняка.“
Модерна доба
На ґаздівстві в Спонзорові повідав Пес Когутови: – Чом уж тебе, камарате, рано не чути співати?
– Не чути мою співанку, бо надарьмо дру гортанку. Люде ня уж не слухають, сплять, аж на обід уставають.
– Але я ся тыж чудую, же тебе так мало чую. Чом уж ня вночі зо спаня не будить твоє бреханя?
– Шкода ся мі надерати і ночами вартовати. То не так, як колись давно – днесь ся краде водне, явно.
Што возьме доба модерна назад ся барз тяжко верне. Няй не счезнуть з нашых країв красны стародавны звычаї!
Проблем
Раз ледове Медведича просить ся свого родіча: „Повідж, татку дваметровый – єм Медведик я ледовый?“
„Ясно,“ повів отець на то, „єсь ледовым Медвідятём. Як можеш похыбовати, кідь я ледовый і мати?!“
На другый день Медвідятко знова ся звідує татка: „Не робиш сі з мене сранды, не мам я в жылах кров Панды?“
А ёго отець му знова повів тоты самы слова: „Як можеш таке думати, кідь ледовый я і мати?!“
Третїй день в ледовім морї малый отцёви говорить: „Така думка ня напала – не єм я Медвідь Коала?“
Отець повів Медвідятю: „Перестань ня розъїдати! – Мушу ті все повторяти, же ледовый я і мати? Чом тобі – мому сынови, таке ходить по голові?“
А малый Медведик на то зареаґовав завзято: „Бо мі є так страшна зима, же ту довго не вытримам!“
Дїти ся даколи в нічім не подадуть на родічів, як стануть на свої ногы, глядають властны дорогы – родічовскы традіції – вычеряють за дачії.
Пророцтво
В малім містечку при торзї ідуть Мачкы по дорозї. Одразу найстарша рече: – Днесь уж маме по серенчі! – Та то прошто? – іншы на то. – Не видите? Чорне авто праві теперь, як нароком, пішло поперед нас боком, а з того добрї не буде, я то знам з бісїды людей – так само як мы з автами – мають они проблем з нами.
Де є абсенція Віры, там є простор про повіры а чоловік-неборачок набывать „мудрость“ – од Мачок.
Імуніта
В густій траві близко кряка сїв царь звірїв на Їжака, поранив задню часть тїла і жовч у нїм закыпіла. Зарычав міцно: „До шляка!“ – і копнув лабов до Їжака, но тот є з іглами „табу“ – а Лев поранив і лабу. „Теперь уж не маш милости!“ – зарычав царь повный злости, зъїжыв на собі серстиско – і пробовав атак пыском.
Лемже уж по першій пробі мусив дати покій собі, зъїв бы Їжака, но смола – з пыска тече кров, як з вола.
Ту царь злостно задудроче: „Їжаку, страть ся мі з очей – давам ті милость як дар, жебы-сь знав, же-м добрый царь.“
Кідь собі не храниш скору, але станеш до позору – не все то добрї допаде як на тя твій шеф засяде.
Решпект
В ночі при світлї місяця натрафив Вовк на Заяця, котрый ся через Кычару вертав пяный домів з бару.
Вовк не їв од позавчера, і думав: „Буде вечеря.“ Лемже не выбабрав з постом, бо Заяць закричав злостно:
„Страть ся, потворо бахрата, бо закличу камарата а выторгне ті черева! Знаш з кым пю? Зо сыном Лева!“
Ту собі повів Вовк лютый: „Не треба мі баламуты, бо з Левами ту в природї лїпше жыти є в злагодї.“
Так Вовк намісто вечерї одвів Зайка аж під дверї, помалы, крочок за крочком, жебы мав у Лева очко.
Чітателю, запамнятай: Хто мать „Лева“ камарата, „звірї“ решпектують ёго, хоць він сам слабшый омного.
Оптічный клам
В теплім краю, там на югу, видить єдна Муха другу лежати міджі палмами і потрясати лабками. А так сама собі тайно повідать: „Смоть, як їй файно!“
Прилетить ку нїй набік і бзучіть: – То аеробік? – Ой нїт, – діставать одповідь – нїт, сестрічко, то біоліт!
Наконець мам добру раду: Не вірьте першому погляду!
Обїднавка
Ку продавачцї змерзлины прибіг Заяць із долины: „Прошу вас, мате морквову?“ „Нїт“ – покывала головов.
На другый день Заяць знова просив ся, ці є морквова, но продавачка повіла, же іщі таку не їла.
Коли надышов день третїй, Заяць быв знова в буфетї: „Мате морквову змерзлину?“ „Уж буде. Прийдь за годину, обїднала-м єй три сачкы“ – одповіла продавачка.
Як поминула година, Заяць рїк: „Уж є змерзлина?“ „Є, уж маме і морквову, теперь нам привезли нову. Возьмеш вшыткы три баличкы?“ – просила ся обходнічка. Але Заяць повів так: „Но, гейже мать страшезный смак?!“
Несерьёзность заказника є банкротом обходника. Про єдного „Заячіка“ не пущай ся до різіка.
Страх з отравы
З місця, де є каждый радый, плазять ся два пяны гады. У ярузї за дорогов просить ся єден другого: – Повідж, колеґо опитый, сьме мы гады їдовиты?
– Ясно, ты немегло руде, зато ся нас боять люде. Но чом ті по файнім румі тото ходить по розумі? – Зато, бо ся ня то тыкать – вкусив єм ся до языка!
Клин ся выбивать із клином. Часто напоїме вином отравного чоловіка, бы сі загрыз до языка, бы ся в нїм демон лукавый став жертвов властной отравы.
Апокаліпса
В правіку на полонинї повів Бронтосаурус женї як были самы окреме: „Не будь така, бо выгынеме!“
Она собі не дала речі а выслїдок быв о ничім, зістали просто на нулї. Была така. І выгынули.
Про завзятость той потворы выгынули тоты творы. Не поучам, напоминам: Грозить то і нам – Русинам!
|