Судьба байкаря

 

Прикладам рукы ку дїлу,

жебы ся Европа

дізнала уж правду цїлу

о смерти Езопа.

 

То собі повіли звірї

од Левів по Раків:

„Чом він в так великій мірї

робить з нас дураків?

 

Чом нам звірям приписує

людьскы недостаткы,

чом нас тот раб обвинює

за їх непорядкы?“

 

І зазвучав голос з лїса:

„Зробме з ним порядок,

жебы веце не написав

ани єден рядок!“

 

А так вытрясли кісточкы

з байкаря Езопа,

зістали ёго баёчкы,

а він навсе пропав.

 

Так быв быдлинов убитый,

но люде так гварять:

„З тым ся не дасть ніч

робити –

то судьба байкаря!

 

Страшены были звірями

Лафонтен і Крылов,

і з іншыма байкарями

так подобно было.“

 

А так єм скричав: „Геурека!

Кідь є правда така,

холем знам, што теперь чекать

мене і Ксеняка.“

 

 

Модерна доба

 

На ґаздівстві в Спонзорові

повідав Пес Когутови:

– Чом уж тебе, камарате,

рано не чути співати?

 

– Не чути мою співанку,

бо надарьмо дру гортанку.

Люде ня уж не слухають,

сплять, аж на обід уставають.

 

– Але я ся тыж чудую,

же тебе так мало чую.

Чом уж ня вночі зо спаня

не будить твоє бреханя?

 

– Шкода ся мі надерати

і ночами вартовати.

То не так, як колись давно –

днесь ся краде водне, явно.

 

Што возьме доба модерна

назад ся барз тяжко верне.

Няй не счезнуть з нашых країв

красны стародавны звычаї!

 

 

Проблем

 

Раз ледове Медведича

просить ся свого родіча:

„Повідж, татку дваметровый –

єм Медведик я ледовый?“

 

„Ясно,“ повів отець на то,

„єсь ледовым Медвідятём.

Як можеш похыбовати,

кідь я ледовый і мати?!“

 

На другый день Медвідятко

знова ся звідує татка:

„Не робиш сі з мене сранды,

не мам я в жылах кров Панды?“

 

А ёго отець му знова

повів тоты самы слова:

„Як можеш таке думати,

кідь ледовый я і мати?!“

 

Третїй день в ледовім морї

малый отцёви говорить:

„Така думка ня напала –

не єм я Медвідь Коала?“

 

Отець повів Медвідятю:

„Перестань ня розъїдати! –

Мушу ті все повторяти,

же ледовый я і мати?

Чом тобі – мому сынови,

таке ходить по голові?“

 

А малый Медведик на то

зареаґовав завзято:

„Бо мі є так страшна зима,

же ту довго не вытримам!“

 

Дїти ся даколи в нічім

не подадуть на родічів,

як стануть на свої ногы,

глядають властны дорогы –

родічовскы традіції –

вычеряють за дачії.

 

 

Пророцтво

 

В малім містечку при торзї

ідуть Мачкы по дорозї.

Одразу найстарша рече:

– Днесь уж маме по серенчі!

– Та то прошто? – іншы на то.

– Не видите? Чорне авто

праві теперь, як нароком,

пішло поперед нас боком,

а з того добрї не буде,

я то знам з бісїды людей –

так само як мы з автами –

мають они проблем з нами.

 

Де є абсенція Віры,

там є простор про повіры

а чоловік-неборачок

набывать „мудрость“ – од Мачок.

 

 

 

Імуніта

 

В густій траві близко кряка

сїв царь звірїв на Їжака,

поранив задню часть тїла

і жовч у нїм закыпіла.

Зарычав міцно: „До шляка!“ –

і копнув лабов до Їжака,

но тот є з іглами „табу“ –

а Лев поранив і лабу.

„Теперь уж не маш милости!“ –

зарычав царь повный злости,

зъїжыв на собі серстиско –

і пробовав атак пыском.

 

Лемже уж по першій пробі

мусив дати покій собі,

зъїв бы Їжака, но смола –

з пыска тече кров, як з вола.

 

Ту царь злостно задудроче:

„Їжаку, страть ся мі з очей –

давам ті милость як дар,

жебы-сь знав, же-м добрый царь.“

 

Кідь собі не храниш скору,

але станеш до позору –

не все то добрї допаде

як на тя твій шеф засяде.

 

 

Решпект

 

В ночі при світлї місяця

натрафив Вовк на Заяця,

котрый ся через Кычару

вертав пяный домів з бару.

 

Вовк не їв од позавчера,

і думав: „Буде вечеря.“

Лемже не выбабрав з постом,

бо Заяць закричав злостно:

 

„Страть ся, потворо бахрата,

бо закличу камарата

а выторгне ті черева!

Знаш з кым пю? Зо сыном Лева!“

 

Ту собі повів Вовк лютый:

„Не треба мі баламуты,

бо з Левами ту в природї

лїпше жыти є в злагодї.“

 

Так Вовк намісто вечерї

одвів Зайка аж під дверї,

помалы, крочок за крочком,

жебы мав у Лева очко.

 

Чітателю, запамнятай:

Хто мать „Лева“ камарата,

„звірї“ решпектують ёго,

хоць він сам слабшый омного.

 

 

Оптічный клам

 

В теплім краю, там на югу,

видить єдна Муха другу

лежати міджі палмами

і потрясати лабками.

А так сама собі тайно

повідать: „Смоть, як їй файно!“

 

Прилетить ку нїй набік

і бзучіть: – То аеробік?

– Ой нїт, – діставать одповідь –

нїт, сестрічко, то біоліт!

 

Наконець мам добру раду:

Не вірьте першому погляду!

 

 

Обїднавка

 

Ку продавачцї змерзлины

прибіг Заяць із долины:

„Прошу вас, мате морквову?“

„Нїт“ – покывала головов.

 

На другый день Заяць знова

просив ся, ці є морквова,

но продавачка повіла,

же іщі таку не їла.

 

Коли надышов день третїй,

Заяць быв знова в буфетї:

„Мате морквову змерзлину?“

„Уж буде. Прийдь за годину,

обїднала-м єй три сачкы“ –

одповіла продавачка.

 

Як поминула година,

Заяць рїк: „Уж є змерзлина?“

„Є, уж маме і морквову,

теперь нам привезли нову.

Возьмеш вшыткы три баличкы?“ –

просила ся обходнічка.

Але Заяць повів так:

„Но, гейже мать страшезный смак?!“

 

Несерьёзность заказника

є банкротом обходника.

Про єдного „Заячіка“

не пущай ся до різіка.

 

 

Страх з отравы

 

З місця, де є каждый радый,

плазять ся два пяны гады.

У ярузї за дорогов

просить ся єден другого:

– Повідж, колеґо опитый,

сьме мы гады їдовиты?

 

– Ясно, ты немегло руде,

зато ся нас боять люде.

Но чом ті по файнім румі

тото ходить по розумі?

– Зато, бо ся ня то тыкать –

вкусив єм ся до языка!

 

Клин ся выбивать із клином.

Часто напоїме вином

отравного чоловіка,

бы сі загрыз до языка,

бы ся в нїм демон лукавый

став жертвов властной отравы.

 

 

Апокаліпса

 

В правіку на полонинї

повів Бронтосаурус женї

як были самы окреме:

„Не будь така, бо выгынеме!“

 

Она собі не дала речі

а выслїдок быв о ничім,

зістали просто на нулї.

Была така. І выгынули.

 

Про завзятость той потворы

выгынули тоты творы.

Не поучам, напоминам:

Грозить то і нам – Русинам!