О НАС РУСИНАХ

Ці є така рука
Ці є в світї сила,
Абы на колїна
Русина зложыла?

Не є і не буде
Покы лем світ буде,
Одправіку Русин
Жыв ту, й жыти буде!

Чудуй ся лем, світе,
Як ся прославяє,
Співанку і слово
Світом россіває.

Як соловей в лїсї
Щебоче, черькоче,
Своє родне гнїздо
Знищіти не хоче.

Хоць дїточкы ёго
Порозлїтали ся,
До гнїздочка свого
З ласков вертають ся.

Не хотять забыти
На своє родненьке:
Слово і обычай
Сердцю так близенькы.

На мамину руку,
Няньковы приказы,
На лїс зелененькый,
На прекрасны лазы.

На хлїбець предобрый,
Паску святу, білу,
Во Великодень про нас
Дорогу і милу.

Тїшме ся, співайме
Так, як сердце каже,
Своє родне, близке,
Взяти сі не дайме

Няй сонїчко світить
Вшыткым нам єднако,
Няй ненависть щезне
За море, далеко.

ВІРНЫ РУСИНЬСКОМУ

(К 10-річному юбілею кодіфікації русиньского языка)

Русины, Русинкы,
Краяне, родаци,
Вірю, же не вшыткы
Сьте тверды Словаци.

Днесь, кідь язык родный
З честёв величаме
І на своїх предків
З ласков споминаме.

Хочу высловити
Лем єдно желаня:
Вірны русиньскому
Будьме до сконаня!

Храньме наше слово,
Храньме і співанку,
Традіції предків
Вплїтайме до вінку.

Перестаньме ся уж
За своє ганьбити,
Перестаньме з себе
Чудаків робити!

Бо каждый розумный
Чоловік на світї
Родне своє хранить,
Не дасть му згынути.

Ославляйме язык,
Материн, родненькый,
Ославляйме корїнь
Свій гордый, русиньскый!

ЛЮБОВ КУ РОДНОМУ

Краю родный, краю,
Як на тя забыти,
Кідь мі там ножочкы
Зачали ходити.

Ножочкы ходити
А рукы робити,
Там єм ся учіла
Співанкы співати:

Ой горы, долины
Русиньскы, прекрасны,
Гаї зелененькы
К сердцю сьте приросли.

Потічкы, ярочкы
З паствиск, лук стїкайте,
Струнам сердця мого
Дыхати давайте

Ай кібы-м цілый світ
Навколо обышла,
Красшого од свого
Краю бы-м не нашла.

Не сила богатства
В горах проквітала,
Лем любов братерьска
Сердця наповняла.

Русинка я, дївка
Русиньского роду,
Хоць пішла-м далеко,
Своє не забуду.

На свій край родненькый
Буду споминати,
Співанков і стишком
Людей потїшати.

БОЖЕ, ЧОМ МОВЧІШ?

Народе бідненькый,
Чом ся не пробудиш?
Кому-сь то увірив
Жывот сі не храниш.

Жывот своїх дїтей
Красу, што-сь будовав,
Чого даваш із рук,
Де єсь ся жертвовав?

Стояло тя много
Силы і здоровя,
Покы-сь вышов з біды
Свого поколїня.

Теперь лем бы радость
Вєдно пожывати,
Та іншы зачали
До нас загрызати.

Грызуть і кусають
З каждой єдной страны,
Народ розбивають
Без людьской забраны.

Люде в нашых селах
Ненавистёв кыплять,
Церькви роздїляють
Знищіти ся хотять.

Та Божічко де є,
Што на них позерать?
Чом помічну руку
Їм уж раз не подасть?

Ці в царьстві небеснім
Будуть ся судити
Зато, же на земли
Не знали як жыти?

ЗАНИКАЮЧЕ СЕЛО

Наш маленькый валал
Почав заникати,
Як молоды пішли
По містах бывати.

Тых пару старенькых
Што ту щі зістало,
Наше красне село
Уж не захранило.

Домиска штоковы
Без жывота стоять,
Горї їх стїнами
Лем бурян ся тягать.

Вернийте ся, дїти,
До родного села,
Бо хыжочкы вашы
Обходить зла сила.

Бурян їх овивать,
Вода, додж заливать,
Родічовску трапу
Насилу зуднимать.

Не дайте пропасти,
Вітром з світа знести,
Де дїтинство было
Повне веселости.

ПІД БЕСКИДОМ

Ці над Ґаздоранёв
Сонїчко выгасло?
Ці під Пляшов в Руськім
Із жывота зышло?

Не вірьте вы тому,
Бо то правда не є,
Природа росквітать
Ай кідь нас там не є.

Сонїчко зогрївать
Красу в Полонинах,
Прекрасный спів пташат
Лїсом ся озывать.

Ягоды родять ся,
Малины, чорніцї,
Грибикы прекрасны
При річцї Ціросї.

З ласков їх зберайме,
Чести собі дайме,
Же сьме з той долины
В сердцї памятайме.

О РОДНІМ КРАЮ

Краю родный, милый,
Што з тебе зістало?
Лем лїс, деревина,
Та смутна спомина.

Де хыжа стояла,
Де росла і грушка,
Там земля зістала
Знищена і пуста.

Конарями вітор
Колыше, трепоче,
Ярочками смутно
Водичка гуркоче.

Як кібы хотїла
Слово прогварити,
Же на край свій родный
Не треба забыти.

На матїрь, на няня,
На вшытко родненьке,
Спів і слово наше
Сердцю так близеньке.

Пишме і співайме,
Радость роздавайме,
На наше русиньске
З ласков памятайме!

Бо лем хто у сердцї
На чутя худобный,
Забыти докаже
На кутик свій родный.

Але чіє сердце
За своїм банує,
Ку родному свому
Лем ласку все чує.

Краю родный, милый,
Покы буду жыти,
Співанкы о тобі
Я буду співати.

КРАЯНЕ МОЇ МИЛЕНЬКЫ

Рущане, Полянцї,
Звалчане, Даряне,
Смулничане, Стружничане
І вы, Старинчане!

Не забудьте, де стьте жыли,
Де дїти родили,
Де прекрасну чісту воду
З потічка мы пили.

Не завхабте родне слово,
Нашы красны звыкы,
Не робте із себе Словаків,
Не выходьте в сміхы!

Не ганьбте ся за родне
Слово, обычаї,
Не завхабте ся і того,
Што нам щі зістає.

Є то пісня, є то слово,
Наш способ жывота,
Не маме за што ся ганьбити,
Бо в тім є чістота.

Не калїчте тото вшытко
Модерностёв світа,
Бо стратиме ся навікы
Як дїтина слїпа.

Хто нам потім подасть руку,
Кідь з пути зыйдеме?
На великый заник роду
Ся так одсудиме.