koporova

1. Методолоґічны проблемы

кодіфікації

Першый меджінародный конґрес русиньского языка за участи ґрупы науковцїв, писателїв і журналістів з девятёх країн світа к актуалній проблематіцї русиньского языка, котрый поставив перед собов задачу коордінації сучасных тенденцій вытворїня штандартного русиньского списовного языка і приятя методолоґії в тій роботї, проходив в новембрї 1992 року в Бардеёвскых Купелях. В резолуції конґресу ёго участници рекомендовали прияти тзв. романшскый модел рїшіня языкового проблему. Ретороманьскый язык, респ. язык швейцарьскых Романшів (Romansch, Rumantsch), якым говорить нецілых 0,6%, приближно 35 100, жытелїв на юговыходї Швейцарії, творить шість літературных мікроязыків: сурселвскый, сутселвскый, сурміраньскый, вышнё- і нижнёенґадіньскый, мінстерьскый, на основі котрых в р. 1982 взникнув сполочный списовный язык rumantsch grischun, якый од р. 1996 ся став четвертым урядным языком Швейцарії попри нїмецькім, французькім і італіаньскім. Русиньскый списовный язык ся мав зачати формовати аналоґічно на основі говореных варіантів тых реґіонів (штатів), де жыють Русины, спочатку окреме про каждый з них, а поступно на їх основі ся мав вытворити єден сполочный, інтерреґіоналный списовный русиньскый язык (койне). Конґрес окрем того, же ініціовав сістематічну роботу над кодіфікаціов, сучасно вырїшыв тыж найважнїшы концепчны вопросы кодіфікації русиньского языка, а то:

1. кодіфікація русиньского языка бы мала быти основана на жывім языку,

2. каждый зо штирёх русиньскых реґіонів бы мав узаконити свій властный варіант літературного языка, заснованый на переважаючім діалекті,

3. русиньскый язык бы мав вжывати азбуку.

Языковый штандарт ся на Словеньску зачав вытваряти на основі згоды з думков тых лінґвістів, котры твердять, же карпатьскы русиньскы діалекты суть тіпічны говоры языкового пограніча, замкнутости в горах і особитых історічных условій розвитку. На протяжіню довгого часу ту проходив процес формованя окремых діалектів, меджі котрыма ся в розлічных періодах установляли різноманїтны одношіня. То была теріторія, де ся порушовало ясне протиставлїня основных славяньскых ґруп, де ся переплїтали способы творїня форм, слов, словных споїнь і речінь, котры мож характерізовати як споїня різноманїтных знаків. Тоты особиты условія, з єдного боку, мали за наслїдок захованя многых самобытных старых языковых знаків і слов, якы на іншых теріторіях вымерли, а, з другого боку, мали за наслїдок перевзятя языковых явів і лексікы із сусїднїх западославяньскых діалектів і языків, што подля робот многых ліґвістів – порів. Чопей 1883, Стрипскій 1907, Дурново 1927, Gerovskij 1934, Бонкало 1941, Jabur 1996, Duličenko 1996, Vaňko 2000, Ванько 2004 – підтверджує самостатность карпатьской ґрупы выходославяньскых діалектів, называных карпаторусиньскыма.

Єдным з основных концепчных вопросів, якы вырїшыв першый языковый конґрес (1992) было, же кодіфікація русиньского языка бы мала быти основана на жывій бісїді, на жывых діалектах Русинів. На Словеньску ся зачав вытваряти такый варіант русиньского языка на основі двох росшыреных діалектів – западоземпліньского і выходоземпліньского. Земпліньскы русиньскы діалекты творять переходный тіп діалектів од лемківскых к середнёкарпатьскым, з переважуючіма языковыма знаками середнёкарпатьскых діалектів. Находять ся в них, як уводить В. Ябур (поз. Ябур 1994, порів. тыж Vaňko 2000, Ванько 2004, Ганудель 1981 – 2001) фонетічны і морфолоґічны знакы, якы суть характерістічны:

а) про цілу выходославяньску ґрупу діалектів,

б) про україньскы (главно западоукраїньскы) діалекты,

в) лем про карпаторусиньскы діалекты.

Окрем того, першый конґрес русиньского языка акцентовав потребу научной інштітуції, яка бы процес кодіфікації коордіновала. З фінанчнов підпоров Міністерства културы СР, 1. януара 1993 при Русиньскій обродї в Пряшові взникнув Інштітут русиньского языка і културы, котрый од самого зачатку служыв як коордіначный центер кодіфікачных робот. І хоць фунґовав коротко, свій основный ціль сповнив. Приправив основны матеріалы, котры послужыли про формалне выголошіня кодіфікації русиньского языка на Словеньску.

1. 1 Кодіфікачны приручникы

русиньского списовного языка

Ку кодіфікації языка за нецілы три рокы (1992 – 1994) было приправене тото найосновнїше мінімум, котре такый акт выжадує. Были то одборны публікації, основны школьскы учебникы, катехізіс про дїти, тексты красной літературы, научной літературы і публіцістікы. Святочный акт кодіфікації русиньского языка на Словеньску быв 27. януара 1995 року в Братїславі і од того дня ся кодіфікованый варіант русиньского языка став списовным языком тых Русинів, котры жыють на теріторії Словеньской републікы.

Правила русиньского правопису (1994) вєдно з Орфоґрафічным словником русиньского языка (1994) ся поважують за основны кодіфікачны приручникы. Найголовнїшов задачов Правил было „офіціално зачати процес кодіфікації русиньского языка, то значіть, на основі прінціпів письма (ґрафікы) і правопису (орфоґрафії) предложыти сістемный опис ґрафічных (письмовых) средств, котрыма ся фіксує прімарна реч, то є звукова подоба языка, а тым створити ёго письмовый прояв (письмову подобу)“ (Ябур - Панько 1994, с. 1). При їх конціпованю авторы выходили:

1. з русиньскых традіцій – брали до увагы лінґвістічны роботы такых авторів, як А. Коцак (1768), М. Лучкай (1865), А. Духновіч (1853), К. Сабов (1865), Є. Сабов (1890), А. Волошин (1907), І. Панькевич (1922) і І. Гарайда (1941) і др.,

2. з детално описаных языковых сістемів сучасных славяньскых языків, главно з російского, україньского, словеньского і чеського.

Правила обсягують нелем проблематіку орфоґрафії, але тыж толкують іншы выбраны языковы явы, главно тоты, котры в практіцї дорозуміваня суть найфреквентованїшы і указовали ся як проблематічны. Єдна часть Правил (капітолы І. – VIII.) є орьєнтована на ґрафіку і орфоґрафію, а друга часть (капітолы ІХ. – ХІ.) на формотворїня, основы сінтаксіса і пунктуацію. Такый приступ, подля авторів Правил (с. 4), сі жадала початочна фаза кодіфікації русиньского языка, жебы правила правопису ся дочасно – покы не буде выдана ґраматіка русиньского языка з основным норматівным описом вшыткых языковых ровин – стали основным языковым (нелем правописным) руководством, бо кодіфікують нелем правопис, але тыж дакотры выбраны явы звуковой стороны языка, формотворїня, сінтаксіса і лексікы сучасного русиньского языка.

Орфоґрафічный словник русиньского языка має коло 40 тісяч слов. Є то, очівіснї, лем часть лексікы, главно той области, діалект котрой ся став основов кодіфікованого русиньского языка. В прінціпі іде о діалект правобережных сел рікы Цірохы по ріку Удаву. Словник обсягує як прімарны русиньскы слова, так і слова перевзяты, зложены слова, скорочіня і дакот-ры словозлукы, правопис котрых бы міг быти проблематічным.

Уведжены публікації їх авторы розумлять як єдну з першых проб норматівного опису речового прояву Русинів, зато в многых аспектах недоконалу. Усвідомлюючі собі тот факт, конштатують, же многы тезы, заключіня, тверджіня і формулації, главно в Правилах, будуть потребовати далшы доповнїня, глубше розроблїня ці высвітлїня, або цалком новый приступ к їх рїшіню. Односно орфоґрафічного словника, авторы тыж отворено говорять о ёго недостатках, котрых ся буде треба вываровати при ёго далшых едіціях. Хыбы здоводнюють як наслїдок швыдкой роботы, причім словник собі выжадує роботу барз старостливу а з часового аспекту омного довшу, як мали в передкодіфікачнім часі. Міджі ёго недостатками авторы, окрем іншого, уводять „абсенцію многых первістных русиньскых слов, велику кількость словакізмів, українізмів і русізмів, котры мають властны русиньскы еквіваленты, несхоснованя вшыткых доступных русиньскых словниковых жерел, вшыткых научных і діпломовых робот зо сферы русиньской лексікы і под.“ (Jabur 1996).

Ку кодіфікації міджі основныма одборныма публікаціями быв предложеный тыж Русиньско-русько-україньско-словеньско-польскый словник лінґвістічных термінів (Панько 1994), значіть вецеязычный лінґвістічный термінолоґічный словник, котрый обсягує основну лінґвістічну термінолоґію пятёх славяньскых языків, з котрых штири мали беспосереднїй вплив на творїня русиньскых лінґвістічных термінів. Основу словника творять терміны традічно вжываны в сучасных языках, але суть ту і дакотры новшы терміны. Штруктуру і єрархію термінів словника творять части: універзална термінолоґія общой лінґвістікы, терміны звуковой стороны языка, морфолоґічны і сінтаксічны терміны. Словник обсягує коло 1 100 лінґвістічных термінів адресованых нелем одборникам, але і про школьску практіку. Хоць рецензії і одзывы на тот словник были позітівны, бо подля слов єдного з рецензентів, професора Др. габ. Генріка Фонтаньского з Польска, „поміщеный в словнику языковый матеріал може зограти важну роль нелем при нормалізації лінґвістічного метаязыка, но тыж в процесі кодіфікації цілорусиньского языка“ (Панько 1994, с. 1), предці має тыж свої недостаткы. Самотне творїня термінів є робота барз одповідна і тяжка, яка собі выжадує достаточный час на выпробованя пропонованых термінів в практіцї, што в данім припадї ся не реалізовало. Конкретны недостаткы одкрыла аж школьска практіка, яка многы терміны не прияла і запропоновала іншы рїшіня.

Остатнї публікації предложены ку кодіфікації были практічныма укажками того, же пропонованы нормы русиньского языка суть функчны з погляду їх выужываня в розлічных штілах – умелецькім, публіцістічнім і в научнім.

2. Акцептація кодіфікації

Правила русиньского правопису (Ябур – Панько 1994) суть першов спробов знормованя писомного прояву в процесї етнокултурного ожывлёваня Русинів як народности по роцї 1989 на Словеньску. Як сьме уж споминали, самы авторы, усвідомлюючі собі тот факт, отворено говорили о їх небесспорности і о потребі далшого доповнёваня, вылїпшованя або тыж о потребі інакшого приступу к рїшіню дакотрых правописных проблемів. І зато вызывали ужывателїв кодіфікованой нормы к предкладаню пропозіцій на зміны в правописї, якы сістематічно аналізовала языкова секція наперед при Русиньскій обродї (1991 – 1998), а по взнику Оддїлїня русиньского языка і културы (1999) в рамках Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків на Пряшівскій універзітї, русиньска языкова секція зачала робити при тій інштітуції. Єй робота была заміряна на сумарізацію і аналізу предкладаных пропозіцій на зміну правопису од кодіфікації в р. 1995 до р. 2005. По 10-річнім хоснованю кодіфікованой правописной нормы у практіцї в розлічных функціоналных сферах, в роцї 2005 языкова комісія вырїшыла реалізовати коло 30 змін в русиньскім правописї (поз. Ябур - Плїшкова, 2005) з предложеных высше 50.

Почас 10-річного процесу функціонованя русиньского списовного языка в окремых сферах (літературна, конфесійна, умелецька, медіална, школьска, урядна), де Русины го мають право вжывати подля законів СР і меджінародной леґіслатівы, сучасно в дакотрых медіах (напр. Народны новинкы, Главна редакція Народностно-етнічного высыланя Словеньского розгласу в Пряшові) і на науковых конференціях (ІІ. Меджінародна наукова конференція русиністікы, Пряшів 1999) ся вели діскузії о ёго орфоґрафічных нормах і приправлёвали ся рекомендації на конкретны зміны. Дакотры лінґвісты были того погляду, же кодіфікованы правила правопису є потребно адекватно доповнити, причім треба зволити максімално раціоналный приступ к змінам, „зробити лем тоты, котры суть ужыточны і нутны, жебы одповідали потребам модерной языковой комунікації“ (Хома 2005). Другы радили зробити правописны зміны в згодї з народным языком, але „на основі ужшой теріторії кодіфікованого діалекту“ – зуженой лем на область коло рікы Выравкы (Панько 1999). У діскузіях на языковых комісіях зазвучав тыж погляд о потребі цілковой рекодіфікації русиньского языка на Словеньску, причім „найбівшы зміны бы ся мали зробити в правилах орфоґрафії, в области словника, в тім чіслі в языковій термінолоґії, в меншій мірі коректівы бы ся мали доткнути тыж морфолоґії, сінтаксісу а счасти і ґрафікы“ (Цігра 1997). Діаметрално інакшый погляд быв – вернути ся к „старому доброму“ правопису А. Духновіча із захованём буквы „ѣ“, чім „ся діштанцуєме од нам непотребного україньского Ї“ бо при реформі языка „не треба ся такой росставати з минулов традіціёв“ (Зарічняк 2004).

Очівісно, найдіскутованїшым проблемом кодіфікації русиньского языка на Словеньску, яка резоновала почас цілого 10-річного періоду фунґованя списовного языка в практіцї, ся стала буква Ё в русиньскім алфавітї. На сторінках Народных новинок ся вели языковы „бої“ „за“ і „проти“ захованя буквы Ё в русиньскім языку (порів. Цігра 1997, Ябур 1997, Панько 1999, Хома 2005), де єден з главных опонентів Юрій Цігра на основі семох уведженых арґументів приходить к єднозначному некомпромісному заключіню, же: „буква Ё до русиньского языка не патрить, є чуджородым тілесом в ёго молодім орґанізмі, котре треба чімскоріше выоперовати“ (Цігра 1997, с. 3).

Ю. Цігра як першый найважнїшый протиарґумент к екзістенції буквы Ё в русиньскім правописї уводить творїня суперлатівных форм з префіксом НАЙ- од адъєктівів із початочным О (найоптімалнїшый, найобєктівнїшый і т. д.). За „крайно нераціоналне“ (Цігра 1997, с. 3) автор поважує писаня Ё в чуджіх словах, во властных менах домашнїх і чуджіх, в тім чіслї і в словеньскых (напр. маёр, Ёгансон, Ёнаш і ін.), а дале опонує комплікаціями при морфематічнім членїню слов, при котрім ґрафему Ё треба роскладовати на Й + О або Ь + О. Іншы арґументы суть скорше технічного характеру, якы в сучасній добі компютерных технолоґій в общім не мож брати до увагы. Але і о остатнїх припоминках, подля нас, мож повісти тыж, же не суть аж такы єднозначны, скорше мають надых незвычайности, як лоґічной або лінґвістічной арґументації. З них выходить, же главна прічіна, чом треба Ё вышмарити з русиньского алфавіту, є незвык, або порушіня традіцій з докодіфікачной практікы, на котры была звыкнута ґенерація ужывателїв главно україньского языка, кідьже тоты самы арґументы як проти буквы Ё, мож апліковати на кажду йотовану букву без роздїлу, што автор не зробив. Так само не брав до увагы факт, же правила русиньской ґрафікы і орфоґрафії ся не творили на основі якогось єдного языка, з той прічіны ся не дотримовала ани російска, респ. (велико)руська, ани україньска норма. Зато языкова комісія дошла к заключіню, же спомянуты приклады не можуть послужыти як прічіна на выхаблїня буквы Ё з русиньской азбукы. Наперек тому, высловила погляд, же „не сьме проти того, жебы ся ґрафема Ё выхабила з русиньского алфавіта, але кідь уж ся розгоднеме міняти ґрафіку (што автоматічно выкличе і орфоґрафічны зміны), так ся не треба орьєнтовати лем на єден проблем, але вытіповати і іншы проблематічны явы і зреалізовати зміну нараз такым способом, жебы ся дотримали вшыткы поступы, характерны про такый важный акт. Бо з яков важностёв ся будеме односити к нашому языку мы Русины, таке одношіня к нёму треба чекати од другых людей“ (Ябур 1997).

Зато над проблематіков змін ся робило „дость довго“ (Ябур - Плїшкова 2005), кідь возьмеме до увагы факт, же першы радікалны вызвы на зміну правопису были формулованы уж два рокы по кодіфікації русиньского языка (Цігра 1997). Тот „довгый час“ авторы приручника з реалізованыма змінами Василь Ябур і Анна Плїшкова здоводнюють множеством прічін, над якыма ся было треба докладно задумовати і зважовати їх, бо рекомендованых пропозіцій было омного веце, як наконець реалізованых змін. З одкликанём ся на рады узнаваных языкознателїв, якы „радили почекати тых 10 років“, авторы говорять, же самы „не были цалком пересвідчены, ці є уж 10 років дость на то, жебы ся зробили в правилах даякы радікалны зміны“ (Ябур - Плїшкова 2005). Єден з основных проблемів реалізації змін, котрый было потребне собі выяснити перед самыма змінами, што выжадовало слїдовати зміны правопису в остатнїх реґіоналных варіантах – в підкарпатьскім і в лемківскім, быв, „ці брати до увагы тзв. цілорусиньскый аспект, або позерати на нашу норму лем з нашого аспекту“. Кідьже авторы змін, єден з них, В. Ябур, є зарівно і автором першых кодіфікачных правил русиньского правопису, в якых є дакілько одказів на тзв. цілорусиньскый аспект, суть пересвідчены о тім, же на зближованя Русинів як етніка розметаного в окремых країнах карпатьского ареалу найпригоднїшый є писомный прояв, зато бы ся, подля них, Русины „мали догоднути спочатку хоць лем на єднакій ґрафіцї а поступнї і на орфоґрафії“, зато в новых правилах одказы на цілорусиньскый аспект заховали тыж (правопис суфікса -ець а не -ец, -іця а не -іца, бо з погляду реґіоналного т. з. русиньскых діалектів на Словеньску ту проходить дость ясно процес діспалаталізації ц’; інфінітівне закінчіня -ти не -ті, суфікс -чн- а не -цк- в адъєктівах і адвербіах: демократічный, практічно).

Главнов змінов в области ґрафікы было уведжіня до азбукы далшой буквы -Ъ (твердый знак) у функції роздїлового знака і на сіґналізацію йотації (безъядровый, інъєкція). Перед змінами тоту функцію выповнёвав лем -Ь (мягкый знак).

До той области змін мож задїлити і часточну зміну значіня йотованой буквы Ї, значіня котрой ся росшырило іщі о єдну функцію. Подля новых правил правопису ся тота ґрафема вжывать тыж на сіґналізацію мягкости согласных в позіції по парных по твердости/мягкости согласных фонем (т, д, н, л, с, з, р, ц, дз), напр.: дїдо, дїти, дїлити, лїс, лїто, нїмый, снїг, сїно, тїло, тїнь, дївка і т. д. Зміна ся увела з цілём, жебы ся выяснили часты недорозуміня у высловности многых слов (напр.: дім, стіл, ніж, ніч, ріг, сіль, ці і т. д. – высловность согласных в позіції перед І, яке є резултатом алтернації О > І, Е > І, в новых запертых складах, є тверда), і в значіню дакотрых слов тіпу: ніс (носа) – нїс (минулый час од нести), ліс (на лісованя даякого матеріалу) – лїс, рік (рока) – рїк (минулый час од речі), де Ї є резултатом зміны старославяньского ѣ і має змягчуючу фунцію, і т. д. Тота функція сіґналізації мягкости была однята букві І, котра по парных по твердости/мягкости согласных фонемах сіґналізує лем твердость передстоячой согласной, напр.: тіп, дім, ніс, ріс, сіль, ті (тобі), ці і т. д. Дана зміна є тыж актуална з погляду цілорусиньского, в сучасности фунґує аж в трёх варіантах русиньского языка – підкарпатьскім (І. Керча), войводиньскім а од року 2005 і в пряшівскім.

Многы зміны настали в области формотворїня, з котрых мож спомнянути хоцьлем слїдуючі:

а) творїня імператіву часослов із закінчінём основы теперішнёго часу на збіг (ґрупу) согласных флектівнов морфемов -ИЙ (місто попереднёй -И), напр.: верний, бухний, прийдий, выйдий і т. д.;

б) творїня імператіву часослов у 3. особі єд. і множ. чісла з помочов часткы НЯЙ (передтым НАЙ), напр.: няй чітать – няй чітають, няй співать – няй співають і т. д.;

в) префіксом НАЙ- ся творять суперлатівны формы придавників і присловників, напр.: найлїпшый, найтоншый, найміцнїшый, найшумнїшый, найвеце і т. д. ;

г) творїня рівноцінных двоякых форм в стягнутій і в нестягнутій подобі в 1. і 2. особі множ. чісла од часослов тіпу чітати, співати, мішати і т. п.: чітаме/чітаєме, співаме/співаєме, чітате/чітаєте, співате/співаєте і т. д.;

ґ) творїня рівноцінных двоякых форм од часослов тіпу мати, знати, давати: маю, маєш, має/мам, маш, мать і т. д.;

д) доповнїня парадіґмы назывників (субстантівів) о тіп – условіє, язычіє і др., а парадіґмы придавників (адъєктівів) о тіп – материн, тютчин, сестрин і т. д.;

е) вжываня рівноцінных двоякых форм часослов на -овати/-ёвати: дякую/дякію, орґанізую/орґанізію і т. д.;

ж) рівноцінныма ся стали двоякы формы основных містоназывників (pronomen) на означіня 3. особы: він, вна/она, вно/оно, вни/они.

Часточно ся змінив і правопис найдіскутованїшой в русиньскім алфавітї ґрафемы Ё в тім змыслї, же в чуджоязычных (перевзятых) словах як на абсолутнім зачатку слова, так і в позіції по гласных місто буквы Ё ся пише споїня й + о, напр.: йоґа, йоґурт, йод, йот, йота, йотація, йотованый, йон, Йосиф (і Іосиф), Йосафат (і Іосафат), Йолана, Йордан, майор, майонеза і т. д.

В новых правописных нормах суть признаны єднако норматівныма формы слов:

а) з алтернаціов звуків У/В, О/В тіпу: упасти/впасти, ужывати/вжывати, умерти/вмерти, утечі/втечі; оженити ся/вженити ся, оперти ся/вперти ся, доокола/довкола і т. д.;

б) назывникы, придавникы (часточно і часослова) із зачаточныма (ініціалныма) фонемами О, У і з протетічным (представным) В, напр.: облак/воблак, отава/вотава, огласкы/вогласкы, острый/вострый, огник/вогник, ухо/вухо, узкый/вузкый і т. д.;

в) назывникы, часослова (і іншы части речі), в котрых ся по старій носовій фонемі заховала двояка высловность: память/памнять, мясо/мнясо, вымя/вымня, мявчати/мнявчати і т. д.;

г) девербатівы з епентетічным (вставным) Л і без нёго, напр.: выступлїня/выступіня, представлїня/представіня, ословлїня/ословіня і т. д.

Новы правила русиньского правопису зачали платити од 1. септембра 2005 про вшыткых ужывателїв кодіфікованого русиньского языка на Словеньску. В згодї з нима на Словеньску в р. 2007 вышов новый орфґрафічный словник русиньского языка. Зарівно ся обновили діскузії о створїню єдиной цілорусиньской літературной нормы языка.

ЛІТЕРАТУРА:

Зарічняк, М. Подьме завести букву ѣ. In Народны новинкы, ХІV, ч. 16-19, Пряшів, 2004.

Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Русиньскый язык. Redaktor naukowy P. R. Magocsi. Opole, 2004, доповнене выданя з дакотрыма змінами 2007.

ПАНЬКО, Ю. і кол. Орфоґрафічный словник русиньского языка. Пряшів, 1994.

Панько, Ю. Русиньско-русько-україньско-словеньско-польскый словник лінґвістічных термінів. Пряшів, 1994.

Панько, Ю. К зміні правил русиньской орфоґрафії. In Народны новинкы, ІХ, ч. 51, Пряшів, 1999.

Плішкова, A. Пряшівска Русь. III. Соціолінґвістічный аспект. In Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Русиньскый язык. Redaktor naukowy P. R. Magocsi. Opole, 2004, доповнене выданя з дакотрыма змінами 2007.

Становы Русиньской оброды. In Русин, I, 1, Меджілабірцї, 1991.

Хома, В.: Ку проблему русиньского списовного языка в сучасности і наслідство А. Годинкы в языковій і літературній области. In Хома, В. - Хомова, М. Оброджіня Русинів (Зборник статей і штудій о русиньскій літературі, културі і діятельстві русиньскых орґанізацій по року 1989). Пряшів, 2005.

Цігра, Ю. Має буква Ё місто в русиньскім алфавіті? In Народны новинкы, VІІ, ч. 35-36, Пряшів, 1997.

Ябур, В. – Панько, Ю. Правила русиньского правопису. Пряшів, 1994.

Jabur, V. K niektorým otázkam charakteristiky noriem rusínskeho jazyka na Slovensku. In Magocsi, P. R. (ed.). Zrodil sa nový slovanský jazyk. Rusínsky spisovný jazyk na Slovensku. New York, 1996.

Ябур, В. Має буква Ё місто в русиньскім алфавіті? In Народны новинкы, VІІ, ч. 51, Пряшів, 1997.

Ябур В. – Плїшкова, А. Русиньскый язык в зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка. Пряшів, 2005.

Ябур, В. – Плішкова, A.: II. Літературный язык. Пряшівска Русь. In Redaktor naukowy P. R. Magocsi. Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Русиньскый язык. Opole, 2004, доповнене выданя з дакотрыма змінами 2007. ■