Подля доступных матеріалів єпіскопа де Камеліса на зачатку 18. ст. на маковіцькый церьковный собор священици ся діставали в біднім облечіню, а то в шубі, але векшына в холошнях, т. є. в грубых сукенных ногавіцях, а найвеце з них пришли в чіжмах з грубой скоры, остатнї в облечіню, котре было аж по кісткы. Также, при такых условіях худобы на теріторії Пряшівщіны зряджіня першой публічной бібліотекы при єпархіалній справі ґрекокатолицькой церькви в Пряшові было великым културным дїлом. Тота бібліотека была зряджена не за пінязї тогдышнёй штатной касы Австро-Угорьской монархії, але вдяка двом приятелям Яна Ковача і Ґріґорія Тарковіча (1754 – 1841), родом із села Пасїкы, сына бідного дяка, котрый по скінчіню ґімназії учів ся на богословскім лицею в Ужгородї, потім быв професором на богословскій семінарії в Ужгородї, пізнїше цензором славяньскых книжок, котры ся поужывали про потребы ґрекокатолицькой церькви на теріторії Австро-Угорщіны. Ян Ковач (1764 – 1834) быв родом з міста Еґер (Угорщіна) – выхователь-ґувернант в арістократічных родинах князя Палфія і ґрофа Банфія. Він быв заможным чоловіком, мав богату на тот час книжніцю, з котрой подаровав коло 12 000 томів про новозряджену в р. 1806 Пряшівску ґрекокатолицьку єпархію на челї з першым єпіскопом Ґріґоріём Тарковічом. І так Ян Ковач быв нелем закладателём той бібліотекы, але до кінця свого жывота ай щірым меценашом.

О тім докладно пише Николай Бескид у споминаній книжцї. „В р. 1908, якбач, при інвентурї тогдышнёго єпіскопского архіву до рук ся мі дістали дуже цінны томы рукописів. На вонкашнїх сторінках мож было прочітати, же іде о закладаючу листину Яна Ковача о штіпендіях, зрядженых в містї Еґер в Угорщінї. Тот фінанчный капітал обсяговав 30 000 форінтів, т. є. 12 000 риньскых форінтів в стрібрї-пенґо, выданы у Відню 25. 8. 1824. Другый рукопис быв о єпіскопскій бібліотецї, а третїй быв тестамент, ручно написаный Яном Ковачом. Першый рукопис є написаный по мадярьскы, другый по латиньскы, а третїй по нїмецькы.“

При листованю вшыткых тых документів Николая Бескида, мене заінтересовав 15-й пункт тестаменту під назвов „Meine grosse“. На основі тых найдженых матеріалів Николай Бескид зачав штудовати і іншы документы, а то аж 407, котры ся му подарило найти не в бібліотецї, але порозмітованы в архівах єпіскопства. Николай Бескид в передслові книжкы пише, же по докладнім історічнім выскумі тоты матеріалы спрацує про історіоґрафію Русинів. Сучасно ся просив, же чом? Ян Ковач жыв у часах, котры про Русинів значіли ренесанцію. Він патрив до ґрупы інтелектуалів, котры были наповнены ідеалами возроджіня, вірив їм і усиловав ся їх ай зреалізовати. В дусї того ідейного запасу він хотїв указати і на перешкоды, з якыма мусили воёвати піонїры той роботы, котра была хосенна про народ. Н. Бескид пише, же робить оправдиву патріотічну роботу, бо з глубин забытых гробів ся снажить вынести на верьх землї заслугы тых, котры з неінтересу тогдышнёй добы ці уж з обмедженого погляду сучасників поховали много цінного до туману. І так він вырїшив одкрыти про поколїня памятку на Яна Ковача і сучасно указав на тото місто, котре му правом патрить міджі піонїрами в области освіты.

Проблематіка формованя той бібліотекы є розаналізована в тій книжцї, в другій главі під назвов Пряшів (EPERIEŠ), стор. 100 – 166. Книжка обсягує штири главы а має 263 сторінок. Текст є написаный в тогдышнїм мадярьскім языку. В спомянутій другій главі автор по-дробно описує зачаткы приятельскых контактів міджі Яном Ковачом і Ґріґоріём Тарковічом, а то спознаня, приятельство тых двох, на свій час, вызнамных людей.

Што властно было прічінов зряджіня бібліотекы при ґрекокатолицькій єпархії. Попробуйме на то одповісти через призму Николая Бескида.

В р. 1807 імператор Франтїшек І. першыраз вырїшив, же особно отворить засїданя парламенту на замку в Будинї. Тото ся одбыло в яри р. 1807, в допроводї імператора быв ґроф Палфі, якого дїтей выховлёвав Ян Ковач. Ёго таёмник Бідерман похворів, і так на ёго місто до допроводу імператора ся дістав Ян Ковач. Нагодно почас засїданя парламенту Ян Ковач ся спознав з Ґріґоріём Тарковічом. Уж при першій стрїчі ся міджі нима зродили сімпатії. Автор подає коротку характерістіку Ґ. Тарковіча, коли ся народив, з якой родины походив, характер і натуру, і о тім, як ся дістав на засїданя парламенту як делеґат за Мукачoвску єпархію. Дале ся там споминать, же в р. 1809 умер мукачoвскый єпіскоп Андрій Бачіньскый. Ёго наслїдником ся мав стати Ґріґорій Тарковіч, але Франтїшек І. 24. октобра 1815 роздїлив Мукачoвску єпархію на дві части, а на чело новозрядженой Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії назначів Ґріґорія Тарковіча. Кідь ся о тім дізнав Ґ. Тарковіч, силно ся нагнївав, не знав собі ани представити, же хто міг дати імператорови таку злу раду, скаржыв ся ай на придворных радників. Але слово імператора было про нёго приказом. На ярь 1817 р. уж быв у Відню, довершыв 60 років жывота. Нова Пряшівска єпархія была зряджена в найсевернїшім краю тогдышнёй країны. Худобны были як вірници, так і священици, якых тогды называли батюшками. Не были ту ани школы, як першы ся споминають в селї Мучонь, Ужгород (1832), а в Пряшові од р. 1895. Ґ. Тарковіч кідь ся став єпіскопом Пряшівской єпархії, стримовав ся переважно у Відню. Ходив, просив богатых о підпору, але з малым выслїдком. Тым великодушным меценашом ся явив од зачатку Ян Ковач. Не перешов ани день, жебы го не навщівив у св. Варварї, де быв уквартeлёваный. Помагав му добрыма радами, напрявляв го сам, ходив по урядах, выбавлёв потрібны дїла про свого приятеля. Выслїдком приятельства міджі нима было і то, же Я. Ковач подаровав про потребы єпіскопства часть своёй бібліотекы. Пізнїше він подаровав нелем бібліотеку, котра мала веце як 1000 екземпларїв розлічных книжок, мап, атласів, але приложыв і дость пінязей на купно новых книжок. На утримованя бібліотекы заложыв ай окремый фонд. Він выплачовав і плацу першому справцёви бібліотекы Янови Лацкови, якый подля тестаменту Я. Ковача мав „хранити бібліотеку од пороху, мух, молїв, і од іншых шкодцїв, жебы захранити єй про наступны поколїня“. Тот одказ быв написаный Я. Ковачом 15. 8. 1826 р. у Відню.

Бібліотека почас скоро двох сторіч выповнёвала благородну місію, служыла свому културно-освітному назначіню. Служыла нелем про потребы ґрекокатолицькой єпархії, але і про шыроку громаду, про штудентів, котры подля тверджіня Н. Бескида при єй славностнім отворїню співали і нашы русиньскы народны піснї. Книжный фонд бібліотекы ся з рока на рік доповнёвав новыма екземпларями ай з пріватных дарів. Як свідчать о тім тестаменты дарців, у р. 1829 бібліотека мала 150 томів. Векшына з них были книжкы реліґійного характеру, але вєдно з нима честне місто занимають книжкы історічного і публіцістічного характеру. В споминаній книжці Н. Бескида суть уведжены найціннїшы книжкы, котры ся дістали до фонду бібліотекы новозродженой Пряшівской єпархії. Окрему увагу собі заслужать такы, якы в тім часї мож были дістати лем у Відню, наприклад: Плутархус – лондоньске выданя з р. 1806, Катулус, Фібулус, Проперітус – пармске выданя з р. 1806, Ораціо Домініка з р. 1808, котре обсягує молитву Отче наш на 155 розлічных языках світа. В бібліотецї было 29 книжок написаных по латиньскы, опублікованых у 15. і 16. ст. в европскых выдавательства Бенаток, Пармы, Штрасбурґу, Базілея
і ін. Про нас окреме цінныма суть рукописы на старославяньскім языку, а то два рукописы із 15. ст. а єден із 16. ст. Подля обсягу тоты рукописы суть євангелії. Рукопис із 16. ст. є з позолоченыма ініціалками, а на на окраях суть прекрасны взоры-арабескы. Подробнїшый перегляд книжного фонду є в книжцї Н. Бескида уведженый на сторінках 163 – 166. Окрем того в бібліотецї бы мав быти бібліотечный каталоґ. Бібліотека была выужывана А. Духновічом і ёго сполупрацовниками, Обществом св. Іоанна Хрестителя і іншыма.

Треба спомянути і то, же Ян Ковач 15. авґуста 1826 р. опубліковав по латиньскы Закладаючу листину бібліотекы, яка ся складать із 6 пунктів. Єдным з условій є, як має фунґовати бібліотека і кому має служыти, в 3. пунктї Ковач пише, же бібліотека має быти отворена про каждого, а то в середу і пятніцю. Зафіксованы суть вымогы і повинности справцї бібліотекы. В 5. пунктї є уведжено, якый має быти надпис бібліотекы з меном фундатора пряшівской єпарxії. На дотримованя условій мав дбати єпіскоп, респ. єпіскопска капітула. Оріґінал Закладаючой листины бібліотекы быв посланый Ґріґоріёви Тарковічови до Пряшова. Ян Ковач єй дав схвалити імператорови. За ёго заслугы імператор го нагородив золотов медайлов. Ґріґорій Тарковіч подяковав Ковачови за ёго роботу і пожадав го як заснователя бібліотекы, жебы на вічну памятку облїк ся до славностного шматя, прикапчав сі золоту медайлу, а на тровы пряшівского єпіскопа ся дав намалёвати. Образ обїднав Тарковіч у Йозефа Міклоші-Змія, родом із Словінок. Йозеф Міклоші намалёвав Яна Ковача в сидячій позіції із реалныма рисами твари, в лївій руцї в бордовім обалї тримаючого книжку з надписом:

„Diploma Regium Super Bibliotheca Publica Dioccesi Gr. Rit. Cathol: Eperjesiensi. Per Joannem Bapt. Kováts Agriensem Fundata et Donata Anno Domini M. D. C. C. X X X.“

Праву руку Ян Ковач має на парапетї окна. Здалека видно Пряшів. За креслом є скулптура Мінервы, а за нёв на підставцї мотто Ковача о тім, же красно є умерти за отчізну. Під образом є написане: „Янош Ковач, заснователь публічной бібліотекы новозрядженого Пряшівского єпіскопства, народженый в Еґрї 25. авґуста 1784.“ Тот образ быв одкрытый за богатой участи людей в Народнім музею в Будапештї і перевезеный до Пряшова в р. 1832.

Окрем того образу, Ян Ковач дав за властны грошы намалёвати Зміёви і образ імператора Франтїшка І., а тот быв перевезный до Пряшова, до центра єпіскопа, де быв славностно презентованый.

Якый є сучасный став „Ковачовой бібліотекы“ в Пряшові? Інформації на пряшівскій митрополії мі подала панї Крегликова, котра сидить в будові, яку дав поставити Ян Ковач про бібліотеку. Менована справує архів митрополії. Подля єй інформації в „Ковачовій бібліотецї“ в р. 2008 евідують 10 222 книжок, котры обсягують до 90 додатків. В первістній будові бібліотекы є теперь історічный архів, а то од взнику єпархії в р. 1829 до р. 1950. В р. 1950 бібліотеку перевели до штатной бібліотекы в Пряшові, а по р. 1989 книжный фонд і архів іщі з часів кошіцького вікаріату – сперед заложіня першой пряшівской єпархії – быв навернутый до книжніцї при пряшівскій єпархії.

Бібліотека при ґрекокатолицькім єпіскопстві, знама як „Книжніця Ковачова“, зограла почас 19. ст. благородну роль, служыла свому културно-освітному назначіню. Не позераючі на дві світовы войны, дякуючі снагам працовників бібліотекы, книжкы зістали скоро вшыткы непорушены. Окреме треба оцінити заслугы небіжчіка професора Михала Дубая, котрый по другій світовій войнї в р. 1950 у звязи з персоналныма змінами в пряшівскій єпархії, енерґічныма кроками забранив, абы ся книжніця розкрала. Він єй взяв під свою охрану, і так пряшівска єпархіална бібліотека в 50-ых роках 20. ст. ся дістала до тогдышнёй областной бібліотекы. Тоты крокы єй захранили од повной ліквідації. Такым способом было доволене выужывати шырокій чітацькій публіцї єй богатство.

Бібліотека заложена Яном Ковачом была жрідлом познаня, наукы у вшыткых сферах так нашому будителёви А. Духновічови і ёго сполупрацовникам в Обществі св. Іоанна Хрестителя, як і іншым русиньскым дїятелям в 2-ій половинї 19. стороча.