Чому так сталося, як сталося? Авторка ставить читателю цілый ряд загадок и ёму постоянно приходиться задумоватися: што буде дале? Чому героиня зраджує сама собі, своим планам? Ци то слабость сильного характера Ількы, ци то незборима сила морально розбитого світа?
Сам заголовок книжкы насторожує нас: ци перед нами правдивоє жытя, або лем ілюзія, марево, міраж, обман, – фатаморґана? На нашых очах стаються страшні метаморфозы у жытю героині: радость змінюєся на смуток, сподіваня – на розчарованя, оптимізм – на песимізм, віра – в невіру, любов – у ненависть, довіра – у зраду... Світ, на думку авторкы, спокусливый и перед ним не устойить нияка сила. Ілька пережыває спокусу за спокусов и є довільна: „Сама собі ся зачала любити“ (с. 43), „Была найщастнїшов особов на світї“ (с. 45), але завершуєся спокусливый цикл угрызінём совісти („Што хотїла, то має. Так єй треба! – кортала ся“) (с. 48). Або самоє страшноє у процесі морального паданя героині – се синхронность упадка фізичного и морального або, наоборот, морального и фізичного. Попозерайме, як то было: по гріхах Ілька хоче измыты теплов водов свою біль. Чекала поглегшаня. „На тїлї полегшало, але душа не переставала болїти“ (с. 58).
Як мы казали вышше, авторка не дає нам послідовного хронолоґичного сюжета, а держить читателя у напрузі, обы психолоґічно розслабити читателя, она робить часті екскурсы у минулоє и тым самым, з єдного бока, знимать нервну напругу из читателя, а з другого боку – контрастує
ситуації: позитивы минулого и негативы теперішнёго. Часті екскурсы у минулоє доповнявуть позитивну інформацію про нашу героиню (чит. стор. 64, 65, 67, 68, 100...).
Находиме у книжці и моменты ескапізма – преднаміреного одхода, бігства од звычного способа жытя до иншої формы жытя. Героиня Ілька, коли єй дуже тяжко, находить заспокоєня у природі. Прочитаєме кусок: „Як так сі Ілька гріла рукы коло сухого тепла, порозуміла, же стады уж нїґда не хоче іти. Была щастна, же буде слїдовати бовчаня огня в пецу, буде свідком того, як при россвиваню будуть ся потята операти до выглядных рамів своїма крыльцями і выспівовати полёвы балады. Представляла сі, як рання роса буде падати на траву і она сі в нїй вмыє тварь і босы ногы. То буде світ! Світ свободы духа і валальской скромности!“ (с. 77). Єй сын Сватько каждоденный способ свого жывота и розуміня демократії находить у майстрашнішому – у алкоголозмі и наркоманії... „По неуспуіху з роботов і по „пригодї з мисочков“, Сватё ся іщі веце запер до себе... буяковав. Курив „траву“, пив, де запопав, і вшытко му было єдно. Не дбав про матїрь, на дїда і бабу, грошы якых кельтовав.“ (с. 112).
Марія Мальцовська выступать у книжочці як знаючый и досвідченый педаґоґ. Она добре знає принципы народної родинної педаґоґікы и показує ідеалну модель родинного селянського выхованя, компонентами якого є каждоденна праца як способ выжываня, матеріалного забезбеченя и моралного задоволеня од резултата роботы, материнська ласка матери до донькы, отцовська мудра, уступчива, айбо замаскована катеґоричными требованями любов до Ількы, з другого бока, отвітна єї любов до родителів. Ушытко се створює атмосферу гуманізма, доброжелательства, демократизма селянської родины, близького до идилії.
Імпонує читателю фактор култа матери у родині. Она заслужыла, обы покланятися їй, любити єї, честовати и у майтяжкі моменты жытя находити у неї розраду, моральну поддержку, поміч и душевноє заспокоєня. Образ матери се образ всепрощаючої, всесильної материнської лобови, котра николи не зраджує, а придає ще білшої силы для борьбы из стихіями жывота. Так розуміє сю тему Марія Мальцовська. И мы видиме, же страшна гріховность Ількы не одмітує матірь од донькы, а ще білше привязує єй до себе и всіми силами стараться вытягнути свою беззащитну єдину и любиму доньку из трясины, из болота, у якоє попала невинна жертва нерозумного світа. „Дївко моя, та як то так?.. Та чом єсь тото зробила?.. Єм твоя мама, ты єсь моя кров. Хто бы ті мав помочі, як не я. Ілько моя, Ілько... “
Все то передалося ґенетично од матери до Ільки. Коли стала матірёв свого єдиного сына, она дублює свою мамку, прощає му усі погрішности, прикладає усі майменші шансы, обы спасти од біды свого Сватька.
Не можеме не наганути читателям ище на єдну проблему выхованя дітей: се – проблема єднобокого выхованя – лем отцом або лем матїрёв. Діти то добре чують и не можуть простити своїм родителям. То порозуміла Ілька, коли до неї обернувся „позасценічный персонаж“, „незнамый з єй самой середины голос“, голос совісті. На вопрос Ількы: „Повідж мі, де я зробила хыбу?“, голос одповідає: „Одперла єсь му хлопську руку, ёго найвекшу ласку. Нянька. А то є гріх...Як єсь сі представляла? Лем так? Взяти од сына нянька? Ты єсь го скалічіла на цілый жывот. Зробила єсь з нёго жебрака. Лем єден бік му фунґовав. Не чудо, же не проявлёвав о ніч інтерес, же одышов там, де му было ліпше, де го решпектовали, любили, повіли му, же є красный, добрый, шыковный. А ты го лем крітізовала. Усвідомлюєш собі тото?“
У драматичній кульмінації, коли Сватько хоче продати Божі образы и достати немалы гроші, Ілька находить в собі силы и першый раз выражає свій катеґоричный протест проти свого любимчика-сынка. Господнє прозріня помагає Ільці не допустити кощунства над святыми образами... „Няй ся дїє воля Божа. Можеш робити, што хочеш, але тоты образы не достанеш!.. Позерала на Божу матірь і Ісуса Хріста, і наберала силу, котрой уж не мала ани за мацінькый мачок. Оперла ся на образы і чула, як ся до нёй вертать сила. Здало ся, же конечно переможе ай сына. Першыраз.“ (с. 117). Тепер она готова до страшного покараня сына і потелефону крутить чісло поліцейского офіса 158. Але попозерала на Божу матірь із застромленым ножом у єї серці, учула нестерпный біль у своїй душі. Автоматично місто 158 наберать число 150 – скору поміч. З Божой ласкы матери вертаться материнська всепрощаюча любов. ...Щастя повертаться до чоловіка, кидь за нёго боротися. Оно вернулося и до Ількы ціною великых страдань. Она дочекалася свого, коли сын вернувся не лем до рідного дома, до мамкы, але и до нового жытя... „Быв то сын Сватё із своїм вітцём...“ (с. 140).
Книжка Марії Марії Мальцовської – майліпшый учебник жытя, хрестоматія для шкільної молодежи, порадник родителям у выхованю дітей.
Чекаєме новых, красных и хосенных книжок од Марії Мальцовської. Она знає про што и як писати.

Михайло АЛМАШІЙ, Заслуженый учітель Україны, Ужгород, 10.1.2008