Николай Бескид в моїх споминах

В часї мого дїстства од року 1929 Николай быв уж на предчасній пензії. А тогды мав лем 45 років. Уж в тім часї патрив к зрїлым і сформованым русиньскым історікам і літературознателям. Мав за собов дость велику і цїнну творчу роботу, а то уж од першой публікації, яку выдав як 20-річный штудент теолоґії в Будапештї в роцї 1903 під назвов Історія опатства Св. Петра і Павла в Таполцї, за котру бы оцїненый приятём за рядного члена Мадярьского історічного общества. Окрем того, в тім часї він публіковав цїнны історічны статї в реномованых журналах, як: Szazadok, Muvészet, Religio i іншых. В часї того мадярьского періоду аж до роспаду Австро-Угорщіны і взнику першой ЧСР стрыко Николай выдав такы вызнамны книжкы, як: Янош Ковач (1764 – 1884) – в р. 1909, Рождество (1914), О єднім забытім малярёви (1914), О Михалови Манковічови і іншы. В р. 1919 выдав і „Русско-мадярский словарь“, на котрім робив веце як 10 років, але світло світа узрїв аж по взнику першой ЧСР. Окрем того Николай мав за собов плодный період жывота, пережытый в Пряшові од 1906 до 1923 року. Были то рокы споєны з роботов директора Пряшівской ґрекокатолицькой єпархіалной канцеларії і члена конзісторії. Але тыж рокы, котры присвятив Руській народній радї в Пряшові од самого зачатку єй взнику, кідь на челї той рады стояв ёго стрыко Антоній, будучій ґубернатор Підкарпатьской Руси. Почас той роботы выдавав новинкы „Голос русского народа“.

● Історічна фотоґрафія з архіву Гавриїла Баскида (Леґнава, коло р. 1934), котра ся публікує паршыраз. У нижнїм рядї злїва: сестерницї Г. Бескида – Маґдалена і Едіта, дївкы Маґдалены, матери Ендре (Андрія) Байзы (Фенцика), а міджі нима маленькый Гаврїл Бескид. Верхнїй ряд злїва: мати Г. Бескида – Марта, отець Евґеній (парох Леґнавы), Николай Бескид (тримле охранну руку над малым Гавриїлом), каноник Федор Ройковіч, бабка Г. Бескида – Амалія Холошняй, Свен – сын Ф. Ройковіча і Маґдалена – сетра матери Г. Бескида.

Николай Бескид в р. 1923 быв переложеный з Пряшова за парохіалного священика до Леґнавы. О прічінї ёго переложіня єм ся не дізнав. Отець духовный Теодор Ройковіч в некролоґу о Бескидови у Благовістнику в януарї 1948 писав, же быв переложеный із знамых прічін. Лемже не знаме, якы то были. Доба, котру Николай Бескид пережыв у Пряшові, є здокументована в публікації, котру выдало Місто Пряшів у выдавательстві Універзум в р. 1997. Єй автором є професор Едмунд Глеба, котрый Николая Бескида увів на стор. 27.

Николай Бескид справовав Леґнавску парохію од р. 1923 до р. 1928, коли парохію перевзяв ёго молодшый брат Евґеній, мій отець. Тяжко я теперь можу описати тоты внуторны пережываня Николая, кідь пришов по своїй значній карьєрї за обычайного священика. Але наісто мав душу на мірї, бо справовав парохію, котру перед ним справовали священици нашого роду.  Але ту в Леґнаві, далеко од містьского руху, в оточіню прекрасной карпатьской природы, котру любив, в єдинстві з родинов свого брата Евґенія продовжує свою творчу і выскумну роботу. Мож повісти, же праві ту, в Леґнаві, стрыко Николай пише і публікує свої найвызнамнїшы історічно-літературознательскы роботы. Выдавать їх в рамках Общества Александра Духновіча в Ужгородї, в якім почас першой ЧСР быв на вызнамных функціях. Быв членом редакчной рады журналу „Карпатский край“, выдавав в Ужгородї, в Америцї, але і за властны кошты. Спомяну холем тоты найзнамішы творы: „Карпаторусская древность“, „Карпатськая Русь“, „Карпаторусская правда“, „Из минувшого одной крестьянськой семьи“, „Кирилица и глаголица“ і іншы творы літературознательского характеру, часть котрых была опублікована в америцькых
календарях, а ту, в Словакії, в календарї Тат-ра банкы. Ёго статя в тім календарї была єдина написана азбуков на тему краснобрідьскых ярмарків. Треба повісти, же тоты пуб-лікації одражають душу, сердце і розум мого стрыка, писав їх як пересвідченый і честный представитель русиньского народа, в них ся не боїть обгаёвати право на достойну екзістенцію карпатьскых Русинів. Із своёй скромной пензії подля своїх можностей фінанчно підпорує вшытко, што служыло на благо Русинів так на выходї Словакії, як і на бывшій Підкарпатьскій Руси. Своїма жертвами підпорив і зготовлїня памятника і А. Духновічови в Пряшові, котрый ту быв славностно одкрытый в р. 1933. В тім роцї на просьбу тогдышнёго ґрекокатолицького єпіскопа Петра Павла Ґойдіча дав знач-ны грошы на побудованя сиротинця на ул. Сладковічовій в Пряшові. Днесь там жыють ґрекокатолицькы богословцї.

Як доказ повідженого уведу слова дяковного писма єпіскопа Павла П. Ґойдіча стрыкови Николаёви Бескидови із 4. януара 1934 року. В писмі ся пише тото: „Ваше Высокоблагородие! Ваши строки, которыми увидомляете нас о Вашей великодушной жертви в пользу нашей епархии, получивше спишу выразити Вашему Высокоблагородию наше найсердечнише спасибо! Сию значну суму збережеме на наши цили епархиалного сиротинца ибо там потреба найбольшша, – и зачислиме Ваше Высокопреподобие между добродителей нашой епархии, респективно епархиального сиротинца. По поводу Рождества Христова и нового года благоизвольте приняти наши найискренишие благожелания. Найсердечнише поздоровляет Ваше Высокопреподобие и повторительно выражает свое искреннее благодарение Вам отданый Павел Ґойдич, єпископ пряшевский“.(Текст писма ся публікує першыраз, находить ся в архіві автора – позн. ред.).

Окрем того Николай Бескид до бібліотекы Руського дому в Пряшові, днесь на ул. Главній 62, подаровав свої книжкы, цїна якых была 10 000 корун, котры были публікованы в 30-ых 20. ст.. В р. 1939 роцї, кідь было треба підпорити екзістенцію Ґрекокатолицькой руськой ґімназії в Пряшові, комплетно фінанчно забезпечів выбавлїня 4-ой класы ґімназії. Дали бы ся увести і далшы великодушны жертвы стрыка Николая так на нашы народны, як і церьковны дїла.

Як жывучій свідок жывота стрыка, можу повісти, же жыв так, як описує в єдній із своїх автобіоґрафій, котру єм нашов в ёго архіві: „Жывот так хотїв, же єм быв выхованый серед мадярьской културы, але в родинї ся нїґда не забывало, же сьме Русины. Чоловік собі народность не выберать, бо ся уж народить в кругу даной народности, а перебіговати к чуджому, свого ся ганьбити, ся поважовало за ганьбу, зато сьме ся снажыли быти ужыточныма тій народности, котра нам была Богом дана. Мій цїль быв єден: проглублїня нашой народной самосвідомости і двиганя славы карпатьскых Русинів.“ Так єм го познав, бо ёго вплив єм одчув ай на собі. Быв то прінціпіалный чоловік, а доказом того суть ёго книжкы, котры з найлїпшым наміром к свому народови публіковав уж як двадцятьрічный. Тематіку выберав зо жывота карпатьскых Русинів, о них писав а за їх інтересы боёвав своїм пером в тім нелегкім історічнім періодї, в якім жыли нашы Русины. Думам собі, же честны Русины бы ся мали веце інтересовати о ёго книжкы а з них черьпати много потребного про формованя своёй русиньской ідентіты. А тото є потребне, главно днесь, бо суть і такы Русины, котры забывають на своє корїня, перебігають к чуджому, свого ся ганьблять, ани сі не усвідомлюють, же тым ослаблюють заклады нашой русиньской меншыны на Словакії.

Ай кідь мій стрыко жыв лем із своёй скромной пензії, зашпорены корункы старостливо одкладовав і до банкы, в котрій в тім часї робив і банковый працовник, родак із Бехерова, Йосиф Збіглей, довгорічный справця Руського дому в Пряшові. Стрыко зашпорив грошы і тым, же бывав і стравовав ся у свого молодшого брата Евґенія. Нашпорены коруны не раз давав і тым, котры то найвеце в часї господарьской крізы за першой ЧСР потребовали, кідь одходили за роботов до Америкы. Як єм ся дізнав з архівного матеріалу, єдному Леґнавчанови, Янови Бажінови, пожычів 350 доларів, што были на тогдышню добу слушны коруны, але тот чоловік винов того, же не нашов собі порядну роботу за морём, пожычены грошы му не вернув. Такых припадів было веце.

Як дїтвак єм позоровав, же стрыко каждый день почас шумной хвілї выходив до фарьской загороды серед прекрасной лїсковой алеї, де на єй кінцю мав стіл, а довкола лавочкы, де писав і писав. На столї все стояв каламарь з тинтов, перо і папіря, на котрых конціповав свої мыслї, продумовав обсяг своїх книжок. Кідь єм мав даякый проблем як ґімназіста, охотно мі поміг. Мав добры знаня з математікы, бо часто мі поміг рїшати задачі. За сонячных днїв, главно через вакації, радо ся ходив опалёвати і купати до рїкы Попрад. А все кликав і мене, і свого брата Евґенія, мого отця. Были то красны зажыткы, котры сі доднесь памятам.

Споминам собі на то, же стрыко ся на зачатку лїта давав стригати догола, мало коли мав на голові шапку. Але кідь путовав, як він говорив, „до світа“, так зо своёй скринї выбрав анцуґ і тіпічный свій калап. Зато кідь ся давав фотоґрафовати на даякы документы в містї, то мав на голові калап. Така фотоґрафія ся заховала з 20-ых і 40-ых років 20. стороча.

Кібы жыв днесь, дуже бы го мерзило, де ся подїли ёго книжкы, котры свого часу подаровав до книжніцї Руського дому в Пряшові. Быв бы скламаный, кібы знав, же пряшівска „крїпость“ нашой културы і освіты, будинок Руського дому, чудным способом ся дістав до рук квазілюбителїв русиньской дїдовизны, котры цїлый маєток Руського клубу – 1923 рафіновано перевели на тзв. надацію, в якій пообсїдали ключовы функції. Мерзило бы го, же Русины, котры в порівнаню з добов, в котрій жыв він, уж знають чітати і мають освіту, але мало чітають, слабо підпорують свою пресу, мало знають о своїй історії і своїй ідентітї.

Мерзило бы го і то, же у звязи з Руськым домом нанивоч вышли і грошы, котры ёго стрыко Антоній, ґубернатор Підкарпатьской Руси, пожертвовав на куплїня того цїнного будинку в р. 1925 (15 000 Кчс). Наісто бы ся опросив, же де ся подїли нашы школы, основны і середнї, ґімназії і бывша Ґрекокатолицька руська учітельска препарандія? Не знав бы порозуміти ани то, же інтернаты як Алумнеум і інтернат при учітельскій препарандії уж не служать на цїлї русиньской народности. А то были інштітуції, котры были заложены такым вызначныма нашыма дїятелями, як Адолф Добряньскый, Йосиф Ґаґанець, Александер Духновіч і іншы. Наісто кібы жыв, та бы обертав увагу нашой громады на закладаня русиньскых школ, бо народ без школ, без плеканя свого материньского языка поступно гыне! Наісто бы ся опросив днешнїх вождїв русиньского народа, як ся приправують піднимати народ к приближуючому ся списованю людей у Словакії в р. 2011. Ани тото бы ся му не любило, же так тяжко іде процес соєдинёваня вшыткых сил в области русиньского руху.

Памятам собі, же в Леґнаві навщівлёвали го знамы дїятелї тогдышнёго націоналного руху, вызнамы дїятелї як з Пряшівской, так і бывшой Підкарпатьской Руси, і Америкы. Уведу дакотрых: Теодор Ройковіч, Др. Іван Пєщак, Др. Штефан Фенцик, Алексей Фариніч, Др. Іван Жыдовскый, з Америкы Михал Кудкла, Ратіця і іншы.

Николай Бескид быв глубоко віруючій чоловіком, необломным обгаёвателём нашого кирило-мефодьского наслїдства, чістоты церьковнославяньского обряду і традіцій. Єднозначно підпоровав азбуку, быв проти заведжіня латинікы до нашого языка, бо в нїй видїв першы крокы к денаціоналізації, о чім ся можеме уж днесь пересвідчіти. Зо вшыткыма русиньскыма обществами в 30-ых роках актівно боёвав за руськы школы, за освіту в материньскім языку. Вызначовав ся великов выдержков в бою за обіцяну автономію Підкарпатьской Руси – подля Сент-жерменьского договору з вельмоцами – по роспадї Австро-Угорщіны. А тоты снагы ся одбивають як в ёго выданых пуб-лікаціях, так і в ёго епістоларній дїдовизнї і архівных документах.

Кідь ходив „до світа“, з парохіалного двора выходив на кіньскім повозї. Нїґда ся не забыв розлучіти з тыма, котры го выпроваджали із словами: „Господь мі в помоч!“ На своїх дорогах нїґда не забыв навщівити свого приятеля Федора Ройковіча, зайти до Руського дому в Пряшові, звідати ся, што є там нового, в чім треба помочі. До Ужгороду ходив за своїм братом Александром, котрый мав высоку функцію в Цівілній справі Підкарпатьской Руси і в централї Общества А. Духновіча. І там находив много енерґії про свою творчу роботу.

В жывій памяти мам і послїднї рокы жывота мого стрыка, кідь лежав в кошіцькім шпыталю в новембрї 1947 року. Як штудент ґімназії і квартелник в інтернатї Алумнеум єм ся выпросив на навщіву свого стрыка до Кошіць. Дуже ся мі потїшыв у шпытальскій комнатї. Повів, же має проблемы з простатов, а же ся на раду докторїв рихтує на операцію. Быв оптімістічно настроєный, вірив, же операція добрї допаде а же по вылїчіню ся верне до Леґнавы. Много планів мав і про мене по матурї.

Зачатком децембра 1947 року зашов за мнов до інтернату мій отець Евґеній, котрый ня зясь выпросив з інтернату, жебы єм з ним ішов навщівити стрыка до кошіцького шпыталю. Ёго став ся згіршовав. Стрыко нас познав, але барз плано вызерав, быв песімістічно настроєный. Може чув, же ся ближить кончіна. Операція ся подарила, але сердце не вытримало. Так тота нав-щіва з моїм отцём была послїднёв коло стрыка Николая. Він умер 11. децембра 1947 року і быв похованый за асістенції пряшівского єпіскопа Павла Петра Ґойдіча на пряшівскім цінтерю.

Треба повісти, же Николай Бескид при настоленых проблемах у своїй научній творчости стояв на вышцї научных знань своёй добы. Знав пару языків, міджі нима латиньскый, ґрецькый, нїмецькый, мадярьскый, руськый, а самособов русиньскый, словеньскый і чеськый. Подля одборників-перекладателїв ёго творчости до взнику першой ЧСР, язык в ёго творах є на высокій языковій уровни того часу, а то з боку штілістічного і композічного. Ай кідь ся нїґда у школї не учів руськый язык, доказав зоставити мадярьско-руськый словник. Руськый язык ся навчів самоштудіом і чітанём книжок руськых класіків. На своїм словнику робив 10 років, але світло Боже увидїв аж в роцї 1919, бо не было грошей на выданя а Русины в тых часах не мали богатых меценатів.

Я радый, же по „нїжній“ револуції в р. 1989, але главно по одходї на пензію в 1991 роцї єм зачав важнїше листовати сторінкы книжок свого стрыка Николая. Поужывам назву „стрыко“, ай кідь він собі жадав, жебы єм го кликав „дядём“. В ёго книжках єм находив много цїнного про потребы нашой русиньской културы, двигаючого ся по револуції русиньского народного руху, про днешню і будучу добу. Одозвав єм ся му на вызву такых вызнамных русиньскых дїятелїв, як Ф. Ройковіч, Доц. Андрій Шлепецькый, котры были пересвідчены о тім, же дахто з молодшого поколїня ся возьме за дїло і выдасть ёго творы. Выслїдком моёй дотеперїшнёй скромной роботы є публікація Николай Бескид – на благо Русинів, котра вышла у выдавательстві Валерія Падяка в Ужгородї на Українї. Тота книжка была презентована в маю 2005 року в польскім містї Криніця на Світовім конґресї Русинів.

Кідь мі Господь Бог дасть здоровя, буду продовжовати у выскумній роботї нелем творів Николая Бескида, але іншых людей з мого роду, котры вносили свій вклад до културы карпатьскых Русинів уж од другой половины 19. стороча.

Мґр. Гавриїл БЕСКИД, 22.4.2008