Справедливый

 

„Є то досправды унікат,“ підкрелює історік Мірослав Сабол із Історічного інштітуту САН, котрый ся шпеціалізує на період другой світовой войны. „Може дахто буде говорити, же тото чісло Жыдів, котрых захранив єпіскоп Ґойдіч, не є велике, але были то десяткы людей а він быв єдным з мала, котры ся одважыли на такый крок, окреме в условіях, кідь велика векшына церьковной єрархії отворено колаборовала з націстами. Ґойдічове дїятельство было прямо в роспорї з цїлым владным клером, также іщі бівшого обдиву варте было зато, же мав высоку клерікалну фукцію і позіцію

НЕОБЛЮБЕНЫЙ У ВЕРЬХНОСТИ: Павел Петро Ґойдіч быв ґрекокатолицькым єпікопом в Пряшові од року 1927 і ёго дїятельтво так проходило в часї войны і фашізму. Позіція ґрекокатолицькой церькви у свовеньскім штатї не была легка, прямый і глубоко віруючій Ґойдіч быв навеце знамый своїма некомпромісныма позіціями. Не дивно, же быв проблемом про фашістічну владу з римокатолицькым апаратом. На обрану Жыдів выступив уж при першых сіґналах їх пронаслїдованя. Два днї по взнику шпеціалного владного выбору, котрый мав приправити вырїшіня жыдівского вопросу, Ґойдіч написав пастырьске писмо, в котрім припоминав основный прінціп віры, же вшыткы люде суть собі рівны, і апеловав проти шырїню націстічной ідеолоґії, шовінізму і расізму.

Одповідёв на то быв меморандум словеньскых священиків, у якім высловили неспокійность з ёго дїятельством. Наслїдно быв Ґогдіч дотиснутый к абдікації з новой функції апостолького адміністратора, котру але папа римскый не прияв, навспак, выменовав го за єпархіалного єпіскопа у Пряшові. Тото менованя іщі зміцнило напнутя міджі ним і владов, пару раз в тім часї докінця інтервеновав у членів влады, кідь быв свідком бештіалных репресалій проти Жыдам, котры ся барз брутално реалізовали праві на выходнім Словеньску.

Свою неспокійность над суровостёв добы завершыв писмом з юна 1942, котре адресовав прямо папови і кот-ре ся доднесь поважує фактічно за обжалобу Тіса. Тот є подля нёго як глава штату одповідный за транспорты Жыдів, котры в писмі написанім по латиньскы Ґойдіч дослова означує за „барбарство, котре припоминать большевицькы крутости і способ одношіня Глінковых ґард к тому убогому народу поважую за нелюдьскость.“ На кінцю писма Ґойдіч жадать найвысшого представителя католицькой церькви, жебы Тісови одняв священицьку функцію.

ЗАХРАНЦЯ: Забиваня з благословінём влады але продовжовало дале і Ґойдіч не зістав лем так при словах. „Быв єм тогды дванадцятьрічным, на тоты подїї сі доб-рї памятам,“ підтвердив нам єден із свідків, днесь пензіста зо Спіськой Новой Всї, Михал Лукач. „Мій стрыко навщівив єпіскопа і пожадав го помочі захранити нашу родину. Вдяка документам о конвертованю сьме не были депортованы і захранило ся нас восьмеро членів родины. Кідьже Владыка іштруовав своїх священиків, жебы помагали пронаслїдованым, захранили ся так многы і інде.“

То підтверджують і далшы свідкове. Практічно, єдинов шансов як уникнути перед кремачным пецом было переступити на хрістіаньску віру і похрестити ся – так то фунґовало в клерофашістічнім режімі, котрый леґално приказовав забивати, але сучасно ся старав о „свої“ овечкы. Не треба забывати, же то вшытко в часї, кідь презідент войнового словеньского штату і бановскый священик Тісо гырмів своє „боже приказаня: Словак, зверьгний, збав ся свого шкодцї!“, підпредседа Штатной рады єпіскоп Ян Войташак зраджовав Жыдів, а далшый член Штатной рады, католицькый священик Ян Ковалік, коментовав, же „ёго позіція є, самособов, збавлёвати ся Жыдів.“

ТЕРЕН В ОЦЇ: Не про каждого то было так самособов. Ґойдічовы крокы на захрану невинных не уникли очам фашістічных урядів, як то доказує справа Централной штатной поліції із 26. октобра 1942, котра споминать і припад, кідь на хрістіаньску віру конвертовав лем єден член родины, абы захраньв цїлу родину: „Жыдове похрещены на ґрекокатолицьку віру аж провокатівно, з великым молитвенником ходять на Службы Божы , што з боку віруючіх выкликує неспокійность. Шандарьска станіця в Михаловцях дала знати, же ся стала подїя, кідь при обрядах дакотрых Жыдів за притомности єпіскопа Ґойдіча одышло з церькви много віруючіх, якы при одходї собі одплювали з припоминков, же є то ганьба, кідь єпіскоп при обрядї цїлує Жыдів на чело.“ Также і жытельство было інфіковане фашістічнов пропаґандов і нелюдьскостёв добы. Ґойдіч наперек тому інштруовав нелем своїх підрядженых, але і віруючіх, абы скрывали пронаслїдованых.

САТІСФАКЦІЯ: По войнї ся за звірства зодповідало лем пару людей. До процесів з фашістічныма колаборантами навеце поступно зачала просяковати комуністічна ідеолоґія, котра сучасно ся хотїла пораховати з духовенством як такым. Лем вдяка тому могла ся стати така абсурдность, же на тых процесах коло фашістічных священиків стояли вєдно тоты, што проти фашізму боёвали. То быв і припад выконштруованого процесу з Ґойдічом, ку котрому поставили католицького єпіскопа Войташака, завзятого застанцю Тісового режіму. Історикы але підкреслюють, же одповідность тых двох єпіскопів за дїла почас войны бы было абсурдно порівновати а ніч на тім не змінять ани бывшы комуністічны россудкы. „Своїма поглядами на перзекуції жыдівского жытельства стоять єпіскопы Ґойдіч і Войташак на цалком одлишных сторонах,“ додає історік Мірослав Сабол.

Оцїнїня єпіскопа Ін меморіам преревзяв ёго прасыновець Іван Ґойдіч: „В родинї береме тото оцїнїня як велику сатісфакцію, мій прастрыко быв схопный при своїй скромности і субтілній поставі робити дїла, котры ся не стрїчали з порозумїнём высшых інштанцій, притім він нїґда о тім не говорив, што мож приписати спомянутій ёго скромности, але і тому, же то розумів як природне дїло.“ Медайла, котра буде в сталій експозіції історії Пряшівской єпархії на Ґрекокатолицькім єпіскопскім (позн. НН: од 31. януара 2008 на митрополітнім) урядї в Пряшові, несе цітат: „Тот, хто захранить єден людьскый жывот, захранить світ.“

Петер ҐЕТТІНҐ, 22.4.2008

(Здрой: Plus 7 dní“, 7/2008)

(Звыразнїня дакотрых речінь – редакція Русин.)