Жыють у нас Українцї, або  Русины?

Пізнїше ся Русины історічно формовали в рамках народно-возродного процесу і політічно-сполоченьской сітуації бывшого Угорьска, зато і їх народно-еманціпачный процес быв скоро ідентічный з процесом, котрый проходив міджі Словаками (бой за народны права, за властный язык, одбиваня мадярізачных тенденцій і под.). Русины стояли тыж при взнику Матіцї словеньской, мали своїх заступцїв в угорьскім парламентї і были вважаны за єден із самостатных народів многонародностного Угорьска. Наперек контактам з выходного боку Карпат, главно з історічнов Галичінов, котра є днесь на теріторії Україны і котра мусила в 19. сторочу доказовати свою оддлишность од (велико)руського народа, Русины лоґічно не могли быти ани тогды стотожнёваны з Українцями. Сучасну Україну, котра ся голосила к історічному одказу Києвской Руси з главныма центрами в Києві і Новґородї і свою найвекшу славу зажыла за панованя князя Ярослава Мудрого (1019 – 1054), не мож поважовати за історічну праотчізну Русинів, наперек снагам дакотрых історіків доказати опак. Днешнї реґіоны Україны, як напр. Крым (з характерныма крымскыма козаками), промыслова область Донецька на выходї державы, де ся хоснує доднесь руськый язык, або ровинны области Чорноморьской рівнины суть частёв типічной україньской културы, котра не мать пряме історічне перевявязаня з културов Русинів.

Єднов з основных потреб, без котрых не мож бісїдовати о самобытности будь-котрого народа, є вытворїня властного норматівного языка. Русины николи в давній минулости не хосновали україньскый язык, але довгы десятьроча быв їх комунікачным средством язык карпаторуськый, котрый быв змішанинов руського і церьковнославяньского языка і русиньскых діалектів. Найвызначнїшый русиньскый народный будитель Русинів, ґрекокатолицькый священик Александер Духновіч (1803 – 1865) хосновав якраз тоту подобу русиньского языка. Духновічів сучасник, писатель Тарас Шевченко (1814 – 1861) в тім часї положыв основу україньского языка. Тот язык але не мав засадный вплив на языковый прояв Русинів Словеньска і Підкарпатьской Руси. По роцї 1918 хосновали Русины в школах руськый язык, в комунікації русиньскый, в церькви церьковнославяньскый. Позітівный тренд в ідентіфікачнім процесї Русинів як самос-татного малого народа в рамках Чеськословеньской републікы заставила 2. світова война а главно насилна українізація, котра по наступі комунізму была споєна і з ліквідаціов ґрекокатолицькой церькви (1950) і преферованём україньского языка (1952 – 1953). Русиньскый язык ся міг знова наповно розвинути аж по „нїжній“ револуції в роцї 1989.

З лінґвістічного погляду русиньскый язый быв зарядженый до ґрупы выходославяньскых языків з тіпічныма знаками языкового гранічного ареалу (западного і выходного – позн. ред.).

Ёго основным ґрафічным сістемом є азбука (кіріліка), котра ся складать з 38 фонем – звуків і 35 ґрафем – букв. Одлишность русиньского і україньского языка є евідентна і мож єй порівнати з роздїлами міджі словеньскым і чеськым языком. Наперек кодіфікації в роцї 1995 і наслїдному выданю учебників про основны і середнї школы ся русиньскый язык лем помалы діставать до сферы урядного контакту. Сучасны модерны лінґвісты днесь попри руськім, україньскім і білоруськім зачінають узнавати як четвертый выходославяньскый язык – русиньскый, котрый ся але наповно не може розвинути про абсенцію якогось ступня самосправы, де бы быв тоты язык офіціалным языком.

Народ без державы мусить доказовати свою одлишность од україньского народа так, як даколи Словаци доказовали перед частёв мадярьскых нежычливцїв, же суть самостатным славяньскым народом. Історія Европы продовжує, народы іщі все доказують, же властно суть. Пише ся 21. стороча..