Будова бывшого Інтернату при Ґрекокатольцькій руській учітельскій семінарії в Пряшові на Кметёвім строморадю. Будова бывшой Ґрекокатолицькой богословской семінарії в Пряшові, перед котров мав достойне місце і Памнятник нашому будителёви Александрови Духновічови. Обидві річі мусили уступити меґаломаньскій соціалістічній будові нового Тетру Й. Заборьского: будову збуряли а памнятник перестїговали на періферію міста.

Першым дирекотором того інтернату быв Др. Іван Кізак, професор Ґрекокатолицькой учітельской академії (семінарії, препарандії). Ёго мено є знаме в русиньскій културї, а то нелем тым, же быв першым председом Руського клубу од 1923 року в Пряшові, але быв і знамым писателём, довгорічным председом Общества Александра Духновіча при Руськім домі в Пряшові. Іван Кізак як запаленый русиньскый патріот, люблящій свій народ і церьковнославяньскый обряд, такой по своїм менованю в 1895 роцї сі поставив за цїль дати бідным русиньскым хлопцям, штудентам на учітельскій академії подля тогдышнїх можностей туньше стравованя і уквартелёваня. Подля архівных документів на місяць ся платило 3 10 корун (предвойновых, правдоподобно аж до взнику першой ЧСР). Таку суму могли знести і бідны Верховинцї. Подля істочника, за таку туню цїну інтернат давав лем просту страву, а цїле выбавлїня їдалнї было дость бідне. Кідь 1. фебруара 1921 року Іван Кізак быв выменованыйй за пряшівского пароха-справцю, ёго місто перебрав новый директор, ґрекокатолицькый священик Евґен Дойтшак. Він ся постарав о новый бутор в інтернатї, вылїпшыв выбавлїня в кухни, їдални і штудовнях, де ся каждоденно готовили штуденты на навчаня. Ай при тій малій модернізації ся уквартелёваня і стравованя тримало на сприятливій місячній цїнї.

Треба повісти, же як будова школы, так і інтернату по 1898 роцї была лем приземнов а про прибывшых штудентів уж не стачіла. Зато в 1901 роцї быв надставленый шток, а тым ся будова росшырила. Спочатку в інтернатї были поміщены лем штуденты учітельской академії, пізнїше ґрекокатолицькой міщаньской школы, а з росшырінём ґрекокатолицькой руськой ґімназії по 1936 роцї прибыли і штуденты-ґімназісты. Каждорічно в інтернатї при учітельскій академії жыло коло 70 80 выхованцїв. Інтернат щедро підпоровав меценаш, протоієрей Михал Котрадов, котрый подаровав про потребы інтернату 5 000 кв. сяг саду. Там ся могли про потребы кухнї выпестовати потребны продукты, зеленина, овоцина і под. В міджівойновім часї нашым русиньскым патріотам подарило ся єдну з уліць Пряшова назвати меном Михала Котрадова. Нащастя, тота уліця в Пряшові є доднесь. Директор інтернату Евґен Дойтшак прикупив про потребы інтернату на днешнїм Секчові поле, а то 5 000 кв. сяг. Ай тото поле засоблёвало кухню потребныма продуктами на каждоденне стравованя. Од 1927 року, кідь ся пряшівскым єпіскопом став благореченый мученик Павел Петро Ґойдіч, часто навщівлёвав штудентів того інтернату, порадив, быв охотный помочі. Кідьже інтернат не діставав підпору од штату, єпіскоп через вызвы адресованы вірникам єпархії на сторінках Руського слова, зо збірок в США і дома забезпечовав каждоденный рядный ход інтернату. Єпіскоп Ґойдіч розвинув велику старостливость як о інтернат, так о школу і мав з того велику радость, кідь зо школы каждорічно выходили добрї приготовлены абсолвенты на нашы церьковны основны школы. З той школы вышли многы представителї русиньской інтеліґенції, якы занимали высокы посты нелем в нашім, але і в словеньскім общественнім жывотї. В інтернатї дїяли розлічны кружкы, з котрых быв найзнамішых хоровый, з котрого выросли ай здатны хордиріґенты. Добрым штудентам ся давали штіпендії. Так в шк. р. 1943/44 про 24 бідных школярїв, што ся добрї учіли, міністерство школства дало штіпендію в сумі 31 800 корун.

Од 1. 10. 1943 року педаґоґічный надзор в інтернатї Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії перебрали отцї василіаны. Были то отцї духовны: Маріан Поташ, Полікарп Гучко, Никодим Крет, Емануіл Главач, А. Федоронько. О. Маріан Поташ у своїй книжцї Дар ласкы, выданій в р. 1976, пише: По вітязнім фебруарї 1948 законом 4. 95/1948 Зб. о управі єднотного школства было 21. апрїля 1948 року докінчене поштатнїня церьконых школ в повній мірї. Єпіскоп П. Ґойдіч не міг мовчкы позерати на тото вшытко і вырїшив написати протест тогдышнїй владї: Кілько добра выконали церьковны школы і інтернаты про народ і про ёго освіту, про народне самоусвідомлїня і моралну выхову, кілько сирот было бесплатно выхованых в ґрекокатолицькых інтернатах, кілько представителїв нашой інтеліґенції выросло з бідных сїльскых дїтей, котры скоро задарьмо здобыли освіту, без помочі бы нїґда не могли штудовати. Але вшыткы тоты протесты, як пише о. Маріан Поташ, были нанивоч, не были выслуханы. О. Поташ пише і тото, же небогый єпіскоп П. Ґойдіч міцно любив свій русиньскый народ, зато і тым терпів, ці зістане тот народ народом, ці під тиском терору докаже утримати свій найвекшый скарб віру. Часто ся молив Спаси, Боже народ свой і благослови ёго дїдовизну (стр. 137).

Ґрекокатолицька учітельска академія і інтернат были поштатнены уж в р. 1946. По поштатнїню священици не были узнаны за сполягливых выховлёвати нову молоду ґенерацію, пише о. Маріан Поташ. Выхователї зістали дословно на уліцї. По поштатнїню інтернату Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії охабили отцїв василіанів лем на єден рік, в 1947 їх вшыткых пропустили. Выхователї, отцї Поташ, Крет, Главач, Федоронько зістали без жывобытя. Поміг їм єпіскоп П. Ґойдіч.

По поштатнїню школы і інтернату по р. 1948 мінить ся сістем школства. Быв заведженый єднотный школьскый сістем, спочатку 8-річна, пак 9-річна основна школа, а много змін настало і в сістемі середнїх і высокых школ. Приправа учітелїв про основны школы перешла на педаґоґічны факулты, і так заникають бывшы учітельскы академії а з нима і середнї педаґоґічны школы. В пошатненій бывшій будові Ґрекокатолицькой руськой учітельскій академії на Кметёвім строморадю в Пряшові єден час была середня економічна школа з україньска класами нав-чаня а пізнїше єдно із середнїх одборных учілищ з вываровнёв-кухнёв про дакотры пряшівскы інтернаты. Покы подля закона могли екзістовати середнї педаґоґічны школы, то од 50-ых років функцію приправы учітелїв на основны школы з україньскым навчальным языком повнила Середня педаґоґічна школа з україньскым языком навчаня на Конштантіновій уліцї в знамій будові Санкта Марія в Пряшові. Але і там послїднї класы скінчіли свою екзістенцію в 1962 роцї. І так чісло основных школ з українськым навчальным языком, там, де в минулости почас довгых років на нашых русиньскых селах дїяли ґрекокатолицькы основны школы, з рока на рік ся зачало знижовати, дакотры перешли на словацькый навчальный язык.

По 1989 роцї, в часї великых політічных змін, наслїдком возродного руху школы з україньскым языком (іншы не были), поступно страчають у родічів школярїв свою попередню потребу. По 1989 роцї бывша будова Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії в Пряшові з єй інтернатом в рамках рештітуції были переведжены на Ґрекокатолицьку єпархію в Пряшові. По великых реконштрукчных роботах в просторах той будовы ся теперь находить інтернат Середнёй здравотной школы Василія Великого. Є то тіп середнёй одборной школы із словеньскым навчальным языком. По нїжній револуції в рамках русиньского руху Русиньска оброда ся снажыла обновити русиньске школство. Не є то так легко. Є то великый труд і тяжкый процес. В порівнаню з давнїшов минулостёв, кідь учітелїв про основны школы приправлёвали на учітельскых академіях, днесь така приправа проходить лем на высокых школах. Днесь мож повісти, же сьме на зачатку того процесу, кідь быв вытвореный Інштітут русиньскыго языка і културы на Пряшівскій універзітї, де ся можуть готовити учітелї про русиньскы школы.

На зачатку нашой статї сьме писали, же на памятній таблї, котра ся находить на бывшій будові інтернату, є надпис, котрый говорить, же будова была поставлена за помочі великодушных пожертвовань пряшівського ґрекокатолицького єпіскопа, великого меценаша въ пользу народнаго просвѣщенїя. А як знаме, было то на цїлї освіты русиньского народа, на приправу як канторів про нашы храмы кіріло-мефодьского напряму, так і на підниманя освіты Русинів, жыючіх в карпатьскых селах і містечках. Подля нас, дозаіста нашов бы ся і в сучасности, кідь ся реаліазує приправа учітельскых кадрів про русиньскы школы, розумный договор із сучасныма представителями Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії о умістнїню ту адептів про русиньскы школы в дусї нашых великых патріотів у минулости.

Своёв статёв хотїв бы єм вызвати і попросити іщі жыючіх бывшых выхованцїв інтернату і школы, жебы своїма споминами приближыли сучасникам забыту славу нашой минулости, кідь з той будовы на Кметёвім строморадю выходили кваліфікованы учітелї, котры з великов ласков і ентузіазмом шырили културу і освіту міджі русиньскым народом у Словакії.

 

Малый інтернат при ґрекокатолицькій богословскій академії

Будову Ґрекокатолицькой богословской академії в Пряшові ініціовав благой памяти пряшівскый єпіскоп Др. Николай Товт. Із цїлём збудованя академії він купив у р. 1880 пляц із садом в сумі 2 300 золотых. Академія на выхову і освіту будучіх ґрекокатолицькых священиків была уж отворена в школьскім роцї 1880/1881. До тых часів ґрекокатолицькы священици ся учіли лем в Ужгородї, а меншы квоты выбраных адептів на священицькы штудії были высыланы до Будапешта і Відня (при храмі св. Варвары). Тота академія мала спочатку лем приземля. В 1886 роцї благой памяти єпіскоп Др. Ян Валій дав поставити і другый шток. А в роцї 1902 к главній будові быв збудованый бочный тракт, де быв такзваный малый інтернат.

Кідьже чісло інтересуючіх ся о штудії на середнїх школах з рока на рік ся звышовало, до того малого інтернату при Ґрекокатолицькій богословскій академії принимали хлопцїв з нашых русиньскых сел, котры собі подали жадость як на ґімназіалны, так на учітельскы штудії, а кідь ся не дістали до Алумнеї, могли ся дістати ту. Роздїл быв лем у тім, же почас тзв. словеньского штату Міністерство школства і освіты штіпендії про найлїпшых і добрых штудентів не давало. В міджівойновім часї (1919 1939), але і в часї другой світовой войны чісло штудуючой молодежи росло, до Пряшова приходило много верьховиньскых хлопцїв і дївчат за освітов. Лемже капаціта інтернатів не была способна вшыткых заспокїти і прияти під єдну стрїху. І на тоты нашы дївчата і хлопцїв думав тогдышнїй ґрекокатолицькый єпіскоп Павел Ґойдіч. Постарав ся о уквартелёваня молодежи на пріватах в родинах Русинів-ґрекокатоликів. І так подля інштрукції дирекції середнїх школ церьковного характеру могли ученици дістати бываня у пріватных квартелях. Самособов, же мусили мати рекомендацію од школы. А про такых учеників было постаране стравованя в єднім з інтернатів міста Пряшова.

Подля добовых істочників у роках 1941 44 в малім інтернатї нашло уквартелёваня і стравованя коло 50 55 учеників. Дирекотором інтернату од 1941 року быв Др. Мирон Подгаєцькый, шпірітуал ґрекокатолицькой богословской академії. Економом быв Бела Шаламон, віцедиректором богословской академії і выхователями в шк. р. 1943/44 были: учітель латиньского языка Павел Седлак і о. Николай Ґладыш. В інтересї історічной памяти, про нашых чітателїв уведеме мена ректорів Ґрекокатолицькой богословской академії в Пряшові, в котрій быв і малый інетрнат про нашых бідных верьховиньскых хлопцїв. Были то: Александер Ройковіч, каноник, Михал Котрадов, протоієрей, тітуларный архімандріта, Андрій Годобай, тітуларный архімандріта, каноник, апопостольскый візітатор карпатьскых Русинів в Америцї, Др. Йозеф Войтовіч, каноник, Зенон Ковалицькый, протоієрей, Др. Сімеон Смандрай, протоієрей, прелат. Ёго мено в нашім русиньскім общес-
тві знаме і зато, же по своїм приходї з Америкы быв у 30-х роках 20 ст. єдным з великых меценашів нашых русиньскых школ, довгорічным председом Общества Александра Духновіча при Руськім дому в Пряшові аж до своёй смерти в р. 1947.

З далшых ректорів є знамый Антоній Ройковіч, каноник, Николай Гарчар, каноник, а правдоподобно послїднїм ректором быв Емерик Седлак, котрый тоту функцію выконовав аж до кінця другой світовой войны, до р. 1945.

Автор статї бы быв радый, кібы із жыючіх бывшых хованцїв того малого інтернату при тогдышнїй ґрекокатолицькій богословскій академії ся дахто озвав, а про днешню ґенерацію приближыв свої спомины на сторінках нашых русиньскых выдань.

Треба повісти, же нашы школы, як і нашы інтернаты од давной минулости мали бы быти неоддїльнов частёв русиньской културы, історіоґрафії, а о них бы ся мало писати і в приправлёваній Малій енціклопедії о Русинах.

 

Дївочій інтернат сестер василіанок

Будова, де колиць быв Дївочій інтернат сестер василіанок у Пряшові а теперь там конзулат Україны в СР.

О тім інтернатї в Річній справі Ґрекокатолицькой руськой ґімназії в Пряшові за школьскый рік 1943/44 писав Др. Штефан Ґойдіч, тогдышнїй директор Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії в Пряшові, на стор. 48 50. Автор статї пише, же до 1919 року в Пряшові фунґовала лем єдна середня школа про дївчата, а то Штатна учітельска женьска семінарія. Скоро вшыткы дївчата той школы жыли в інтернатї учітельской академії (днесь Конштантінова уліця). Ай при тогдышнїм заряджіню під назвов САНКТА МАРІЯ, была то міщаньска школа про дївчата і ходили до нёй переважно лем дївчата з Пряшова і близкой околіцї, зато не было потрібно забезпечовати окремый інтернат.

Але кідь была поволена коедукація на вшыткых середнїх і міщаньскых школах, треба было забезпечіти уквартелёваня про ґрекокатолицькы ученіцї, котры ся приголосили до Ґрекокатолицькой руськой міщаньской школы і Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії в Пряшові. Спочатку бывали в єпіскопскій резіденції, котра по смерти єпіскопа Др. Яна Валія (в р. 1911) стояла порожня. Новый єпіскоп Др. Штефан Новак жыв у будинку богословской академії. О стравованя дївчат в парохіалнім будинку ся старав о. Іван Кізак, тогдышнїй справця парохії у Пряшові. Директором і духовным отцём того зачінаючого інтернату быв будучій єпіскоп о. Павел Петро Ґойдіч, ЧСВВ, тогдышнїй директор єпіскопской канцеларії. О выхову дївчат ся старали: вдова Марія Крішкова і Анна Седлакова, професорка Ґрекокатолицькой руськой учітельской академії. Кількость ученіць на середнїх школах каждым роком росла, зато было треба ся постарати о будинок нового інтернату про дївчата. Проблемы навколо того найлїпше знав П. Ґойдіч, котрый в р. 1927 ся став пряшівскым єпіскопом. І так 24. юна 1929 єпіскопство купило од Мойсея Ільковіча будинок за 265 тісяч корун і інтабуловало го (быв записаный до поземковой книгы) на Ґрекокатолицькый єпархіалный фонд священичеськых сирот-дївчат. Од 1. септембра 1929 року в тім будинку жыла бівша часть ґрекокатолицькых дївчат, котры ся учіли в пряшівскых середнїх школах. З прибываючім чіслом дївчат будинок інтернату на тогдышнїй ул. Францісція быв уж малый, зато в р. 1932 ся прибудовала нова часть за 50 тісяч корун а в р. 1938 ся вырїшило надбудовати новый шток за 210 тісяч корун. Выховательками в інтернатї были сестры Чіна св. В. Великого, котрых в р. 1922 позвав з Галичіны тогдышнїй вікарій Др. Николай Руснак. Першов директорков інтернату была Магдалина Гуменюк до року 1924, а од того року Іріна Олексюк, выховательков была Агнета Ценкнер. При інтернатї быв сад, де могли дївчата быти у вольнім часї. Повна місячна пензія (стравованя) кажду ученіцю стояло 500 корун.

По поштатнїню ґрекокатолицькых церьковных школ так общоосвітных, як і одборных ай дївочій інтернат перестав екзістовати. Подля познатків автора той статї, в тім будинку по взнику Педаґоґічной факулты П. Й. Шафаріка в Пряшові была катедра вытварной выховы. До коли і як то было могли бы написати памятници на тоты часы. По роцї 1989 в тій будові на Пылзеньскій уліцї є Конзулат Україны в СР.

* * *

Цілём вшыткых опублікованых статей о нашых русиньскых інтернатах, котры в минулости были під еґідов Ґрекокатолицького єпіскопства у Пряшові, є помочі обновити нашу історічну память в тім змыслї, же тоты інштітуції были інтеґралнов частёв русиньской културы. І хоць в сучасности внаслїдку обєктівных прічін Русины не мають ниякый хосен з тых будов, але вшытко, што в минулости было звязане з Русинами, сучасникам якымсь способом бы мало припоминати тоту културу, історію, факт, же в стїнах тых будинків колись ся выховлёвали дїти ґрекокатоликів і абсолвенты школ розлічного характеру і тіпу. Тота історія бы ся мала передавати з поколїня на поколїня, зато люде, котры собі на ню памятають, мали бы ї росповіти своїм потомкам і сучасникам.

Тыж треба припомянути, жебы авторы, котры будуть на основі хронолоґії історії Русинів аналізовати нашу русиньску історію, не забыли в своїх геслах в тзв. Малій русиньскій енціклопедії о тых інтернатах написати.

 

Фоткы із архіву автора