ПОЧЛИВОСТЬ НИКІФОРОВИ

Такой першый день быв вражаючій. Одбыла ся панахіда над гробом Епіфана Дровняка-Никіфора, славного інсітного лемківского маляря, якый походив із міста Криніця (міджі іншым, выставка ёго творів была іншталована в Шаріській ґалерії в Пряшові дo 8. 6. 2008 – позн. авторкы). На цінтерю, якый ся находить під православнов церьквов, і де ся покоять остаткы того необычайного маляря і чоловіка, звучала наша молитва, духовна пісня, а в панахідї участвовали як православный, так і ґрекокатолицькы священици з Криніцї. Із стишком на честь Никіфора выступив Петро Трохановскый, але выступили і окремы колектівы з піснями. Не без чувства значна громада приїмала особность Никіфора, якый перешов страстну путь свого жывота і став ся частёв жывота Криніцї, єй леґендов. (днесь є ту готел Никіфор, брічка з тым назвом і іншы артефакты). Участници панахіды ся пересунули к памятнику Никіфорови і за великой участи колектівів домашнїх і загранічных представителї русиньскых делеґацій з окремых штатів (Польщі, Словакії, Мадярьска, Сербії, Хорватії) поклали квіткы к памятнику малярёви. Пак ся одбыла маніфестація колектівів містом, аж к Головній пиялнї в купельнім домі, а то за співу і граня (знаме сі представити в Пряшові таку маніфестацію містом, наприклад к Памятнку А. Духновіча? – позн. авторкы), де ся одбыв главный проґрам біенале. Покы ся так стало, участници собі могли попозерати выставку художнїх робот Тересы і Петра Басалыґовых, Михала Коцура, Степана і Лідії Телеповых, русиньского маляря із Словакії Николая Ґайдоша і іншых

Офіціално отворив біенале председа Стоваришыня Лемків у Польщі Андрій Копча, якый привітав представителїв міста (бурґмістра Криніцї Збіґнєва Філіпковского), церьковного і културного жывота, делеґацію Русинів з окремых держав, за Сербію Дюру Папуґу, підпредседу Світовой рады Русинів, за Словакію председу Русиньской оброды Владиміра Противняка, за Хорватію Наталію Гнатко, за Мадярьско Маріанну Лявинець. Як повів А. Копча, култура Русинів без матерьского штату ся барз тяжко розвивать і без порозуміня з боку майорітного народа не мож бы было єй жывити ани росшырёвати. Наперек тому, русиньска култура жыє і все має што повісти. Біенале русиньской културы, (того року юбілейне), яке ся кажды два рокы одбывать в Польщі, є того доказом.

РУСЬКЫ ДЇВОЧКЫ, ЯК БІЛЫ ГОЛУБОЧКЫ...

На концертї співанок і танцїв, якый ся одбыв першый день, ся представили колектівы Зоря і Роса з Польщі, Шаріш із Словакії, Руськый Керестур із Сербії, Русинкы з Мадярьска. Каждый із них збогатив проґрам. Блисла ся діріґентка Анна Дубець з хором Зоря з Устя Ґорлицького, в репертоарї якого є і много русиньскых співанок із Словакії, наприклад, Швіть, мішячку, Поляна, Поляна, Ей, попід Маковіцю і ін., неперевершеный є ансамбель Стоваришыня Лемків в Польщі Ластївочка з Пржемкова, Шаріш із Словакії, котрого танечну часть веде Йожко Пірог, а співацьку Любомір Шебей, як все, быв перфектный і порадовав русиньскыма і шаріськыма співанками і танечныма креаціями. Незабытный ансамбель Руськый Керестур із Сербії... „Руськы дївочкы, як білы голубочкы“ – несло ся сценов. А ёго танцї! Дашто чісте, красне, непорочне. Своїм темпераментом, елеґантнов красов, зладженыма голосами фасціновало тріо Русинок з Мадярьска, з Будапешту, якы ся представили вінцём підкарпатьскых співанок.

Пак зостаток вечера належав Никіфорови. Было му присвячене поетічне пасмо, документарный і художнїй філм. Дакус замного, а то зашором, але позератель сі міг выбрати. Єдно є ясне, хто видїв вшыткы три точкы проґраму, не знати, ці сі зробив ясну і обєктівну представу о тім замолженім чоловікови, якым быв Епіфан Дровняк, якый ани не знав, же ся так пише. А властно, мож собі зробити ясну представу о леґендї?

ПОЕЗІЯ ОЛЕНЫ ДУЦЬ І ПЕТРА ТРОХАНОВСКОГО

Літературна бісїда на біенале, і хоць ся одбывала в доста нічных годинах, была богата нелем на участь авторів, (быв притомный і бурґмістер Криніцї Збіґнєв Філіпковскі, православный священик Петро Пупчік), але і на літературны темы, якы ся ту розоберали. Впала ту і пропозіція, ці бы не было треба створити Европску русиньску літетратурну орґанізацію. Писателї Іріна Гарді-Ковачевіч із Сербії, Марія Мальцовска із Словакії, Олена Дуць із Польщі, Владимір Малацко із Сербії, Андрій Копча, Петро Трохановскый з Польщі, як і гостї Владимір Противняк і Іван Чіжмар із Словакії, Дюра Папуґа із Сербії, Наталія Гнатко із Хорватії, Маріанна Лявинець із Мадярьска, чітателї, сімпатізанты русиньской літературы – то є часть громады, яку єм спомянула (была значно шырша). Сидїли сьме в рештаврації Венґерьска корона. Каждый з авторів бісїдовав сам за себе, а Петро Трохановскый співав поезію Олены Дуць, што было великым спестрінём акції, і хоць про нашых Лемків в Польщі – ніч необычайного, але як штось просте, каждоденне. Чом бы нїт! Такы они суть. Необычайны, з глубков пережываня. Прекрасны то люде: публіціста, шефредактор Бісїды, композітор, співак, кантор, учітель, артіста, орґанізатор і не знати што іщі веце – Петро Трохановскый (поет Мурянка), і высокошкольска учітелька русиньского языка на Яґелоньскій універзітї в Кракові – Оленка Дуць – поетка, публіцістка, модераторка і добра душа. Они вели бісїду, як і наступного дня концерт.

ЗАСЇДАНЯ СРР, СЕМІНАРЬ І ЗАСЬ КОНЦЕРТ

Такой по засїданю Світовой рады Русинів, яку вів єй підпредседа Дюра Папуґа і яка рїшовала проблемы од послїднёго засїданя в Букурештї у фебруарї 2008, одбыв ся міджінародный семінарь за участи дїятелїв і творцїв русиньской културы, якый вела Олена Дуць. Выступили на нїм Маріяна Лявинець за Русинів у Мадярьску, Наталія Гнатко за Русинів в Хорватії, Анна Плїшкова за Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, і Владимір Противняк за Русиньску оброду на Словакії, Славко Орос за Націоналну раду Русинів у Сербії, Андрій Копча за Стоваришыня Лемків в Польщі. Каждый інформовав о роботї даных інштітуцій. Великы зміны од послїднёго біенале не настали, хыбаль на Словакії, де на Пряшівскій універзітї взникув новый Інштітут русиньского языка і културы, і де є можность штудовати русиньскый язык із 12 іншыма предметами, росшырила ся робота і актівізація Русинів в Мадярьску... Лекторы говорили о актівітах в окремых державах, з чого нам выходило просте резюме, же всягды суть можности розвоя русиньской културы і освіты, але вшытко залежить од людей, од самых Русинів, якым способом то они хотять розвивати. Говорило ся ту і о сполочных проєктах, якы бы мож было реалізовати в рамках Европской унії.

ІРІНА ГАРДІ-КОВАЧЕВІЧ – ЛАВРЕАТКА ПРЕМІЇ А. ДУХНОВІЧА

Біенале ся скінчіло концертом, де, окрем высше споминаных (аж на выняток Шаріша, якый одышов першый день) колетівів, выступив з пестрым проґрамом оріґіналный русиньскый колеків із 50-річнов традіціов – Барвінок з Камюнкы із Словакії. В рамках концерту была одовздана найвысша літературна нагорода, русиньскый „Оскар“ – Премія Александра Духновіча за русиньску літературу, яку за участи шырокой громады в салї Головной пиялнї одовздав Ірінї Гарді-Ковачевіч із Нового Саду в Сербії підпредседа Світовой рады Русинів Дюра Папуґа. Поґратуловав лавреатцї выконный секретарь Світовой рады Русинів Александер Зозуляк, якый участникам коротко повів о жывотї і творчости той вынятковой писателькы, яка была і шефредакторков Руського слова, робила і в сербскых новинках Дневник. Выдала шість книжок про дорослых і дїтей. Найновше книжку Дванац скаски. Цїну дістала за книжку поезій Єднозложносц (Руске слово, Нови Сад 2004). (Розговор з нёв публікуєме в часописї Русин, 2/2008).

Біенале ся скінчіло радостно, успішно, были розданы премії, діпломы. Найважнїше было познаня: яка бы не была наша култура, кілько бы не мала недостаків, важне є, же екзістує, же нёв презентуєме радость зо жывота, же за помочі нёй ся задумуєме над недостатками, помагать зъєдиняти Русинів, прядеме нитку на куделї, котрой не є кінця. І так іщі скоро не буде. Тілько з мого записника.