Aкадемік, проф. Др. Павел Роберт МАҐОЧІЙ, ПгД.
 

ЧЕТВЕРТА РУСЬ: НОВА РЕАЛНОСТЬ В НОВІЙ ЕВРОПІ
(Вступны роздумы ку отворіню міджінародной научной конференції в Державній вышшій професійній школї, Перемишель, 24. – 26. мая 2006)

Хотїв бы-м зачати свій выступ подякованём моїм колеґам з Польщі: докторови Станїславови Стёмпенёви і докторови Ярославови Моклякови за їх орґанізаторьску роботу, котра уможнила нашу днешню стрічу. Слово подякованя oсобливо дати і професорови Павлови Бестови із США. Якраз він дав пропозіцію на тему конференції: „Ці є четверта Русь? К вопросам народностной тотожности в Карпатьскім реґіонї.“ Кідь добрї памятам, по першыраз тоту пропозіцію было чути перед трёма або аж чотырьма роками. Планы на скликаня конференції ся рушыли з місця раз або і двараз. Зато професор Бест проявив не хоцьяку ініціатіву і дякуючі ёго дослїдности в конкретных кроках сьме ся днесь ту зышли.
Дозвольте мі, предці лем, быти отвореным. Быв єм протїв самой ідеї зреалізованя даной конференції од самого зачатку. Позорность, але і істы обавы выкликує уж сама назва: „Ці єствує четверта Русь?“ Така назва не є нічім іншым, як заобаленым вопросом: „Ці суть Карпаторусины окремым народом?“
Про тых з нас, котры давно позерали скептічно на совєтьску „науку“ пропаґандістічного прикладу на тему карпатьскых Русинів, даный вопрос бы міг мати істый змысел у часах страху зо „студеной войны“ в 70–тых роках. Таке розуміня вопросу было цалком слушным одразу по Револуції 1989 року, коли великы політічны зміны в Централній і Выходній Европі принесли возроджіня колись незалежных держав і навернутя на мапу того контіненту навікы забытых бездержавных народів, враховано і Карпаторусинів.

Але мы днесь не в 1970-тых, і не в 1990-тых роках. Є рік 2006 і Русины суть де юре і де факто узнаны як окрема народность в Польску, на Словеньску, в Румуньску, Мадярьску, Серьбску, Хорватьску і в Чеській републіцї, то значіть у вшыткых окрем єдной державы, де они жыють.1 Народность „Русин“ была закомпонована до офіціалных документів при списованю людей у вшыткых тых країнах. Інтересным є факт, же і Україна – єдина держава, котра іщі все не узнала статус Русинів як окремой народности – тыж давать в штатістічных інформаціях при списованю людей чісла особ, котры ся приголосили к Русинам. Таке списованя ся одбыло на Українї у 2001 роцї.2 Докінця і научный світ узнавать тоту нову реалность. Лем за послїднє десятьроча сьме ся стали свідками зроду многых публікацій о Русинах як окремого народу і ёго културы. Міджі нима варто спомянути три томы выданя, котре правом може ся назвати народнов бібліоґрафіёв Карпаторусинів і обсягує 2 670 анотованых гесел, присвяченых главно научній літературї о Карпаторусинах, котра узріла світло світа в послїднїй четвертинї 20. стороча. Спомяну і дві выданя енціклопедії з веце як 1 100 геслами на темы історії і културы Русинів цілого світа, окремый том присвяченый русиньскому языку як єдному з чотырнадцятёх сучасных славяньскых языків, котрый быв обїднаный Міджінароднов комісіёв про славяньскы языкы ту в Польску.3
З якым цілём в такім припадї треба скликовати конференцію, котра давать вопрос „ці є четверта Русь?“, інакшыма словами, „ці єствує русиньскый народ?“ Можете собі представити, бодай в лукашенківскій Білорусії, брати участь на конференції „Ці єствує друга Русь?“ І не беручі до увагы вшыткы мерькованя політічных „позорователїв“, подобных як Микола Рябчук, о незничітелности „малоросійства“ в сучасній Українї, ці мож собі представити конференцію на тему „Ці єствує третя Русь?“ Вшыткым тым бы сьме хотїли підкреслити, же науковцї мусять выядрёвати незалежность, абы не формуловати вопросы і ход своїх выскумів одкрываючі новы реалії, або, іщі гірше, давати пропозіції на рішіня, якы не беруть до увагы тугы общества, котре як науковцї описують. Недавно єден представитель русиньской орґанізації на Словеньску найлїпше сформуловав тото, што мам в мерьку: „Єм протїв вшелиякых округлых столів у вопросї народности! Округлы столы няй ся орґанізують в політічных або економічных дїлах... Настав час, коли діскузії о русиньскій народности не мають місто. Вопрос народности не толерує неясности... Кідь сьме ся народили русиньскій матери і нянькови, на земли, де є наше прадавне коріня, де ся зродила віра нашых предків, одкы походить наш честный род, на котрый бы сьме нїґда не мали забыти, діскузії ці сьме такой або інакшой народности суть абсурдныма.“ 4
Дахто з вас ся може опросити, і правом, ці я, або може дахто другый з вас, до якой міры скептічно ся односить к ідеї реалізації даной конференції, або докінця єй не схвалюють. Потім нашто сьме ся ту вшыткы посходили? Дахто може высвітлити свою притомность приятельскым одношінём к професорови Бестови, або схосновати конференцію як добру можность стрітити ся єден з другым, што є лоґічным мотівом научных конференцій в общім. Но предці єствує і важнїша прічіна, котра мать одношіня к предмету, котрый бы сьме могли охарактерізовати як саму дісціпліну карпаторусиньскых выскумів.
Допустьме, же назва конференції, яку выбрав професор Бест, была ненароком провокатівна і не мала за ціль ани спохыбнити сам факт екзістенції Русинів, ани найти рішіня на „русиньскый проблем“, як дакотры творителї народностной політікы і демаґоґы єй характерізують.5 Я пересвідченый, же за приправами і реалізаціёв той конференції в Перемышлї не стоять ниякы другоплановы мотівы, хотїв бы єм в повній мірї быти в нїй участным, але за предпокладу, же обсяг і задача конференції буде характерізована наступнов назвов: „Четверта Русь: нова реалность в новій Европі.“ Не мусиме ся заставлёвати над фактом єствованя четвертой Руси, бо Карпаторусины єствують. Але дісціпліна карпаторусиністіка мать проблемы і невырішены вопросы, котры выжадують діскузію. В такім припадї бы сьме звужыли нашы наступны мерькованя на концептуалны і термінолоґічны вопросы.
* * * * *
Як бы то не звучало дивно, доднесь не єствує єднотности в назві теріторій, де жыють Карпаторусины. Єствує плутанина в обсягу термінів „Підкарпатьска Русь“, „Закарпатя“ і „Карпатьска Україна“, котры про дакотрых авторів значать лем єдну часть Карпатьской Руси, але про другых авторів значать вшыткы землї заселены Русинами на южных схылах Карпат. Менше проблематічныма суть терміны „Лемковина“ або „Лемківска Русь“, котры ся односять к землям заселеным Русинами теперішнёго юго-выходного Польска (хоць іщі все ся крутять дебаты о выходній граніцї Лемковины), і термін „Пряшівщіна“ або іщі лїпше „Пряшівска Русь“, што означує теріторію северовыходного Словеньска, на котрій жыють Русины. А як то буде з частёв Карпатьской Руси на юг од рікы Тісы в сучаснім Румуньску? Мы бы думали назвати тот край реґіоном Марамуреш або просто „Марамупеш“, хоснуючі румуньску форму назвы, жебы єй одрізнити од історічного Марамороського комітату, векша часть котрой ся роспрістерала якраз на север од рікы Тісы.
Шкода, же авторы, котры пишуть на темы звязаны з Карпаторусинами, не позераючі на факт, ці ся притримують русиньской або іншой орьєнтації, мають тенденцію забывати на єден важный і здавало бы ся очівісный прінціп. А то: єствованя роздїлу міджі народом і державов. Народ може жыти в рамках єдной державы, але і дакількох держав. Мы все мусиме памятати, же державы взникають і заникають, але народы зістають. І природно, Русины не суть виноваты, же їх отчізна – Карпатьска Русь – „Країна Русинів“ в єден час ся находила на теріторії єдной державы, а пізнїше была роздїлена міджі дакількома державами.6 Карпатьсков Русёв ся означує теріторія з переважаючім русиньскым народом або народностёв, а не державами, котры в розлічных етапах тоту теріторію оволодїли.
Хотїв бы єм припомянути росшырене тверджіня, або мітус, котрый в послїднїм часї засів у головах многых Карпаторусинів о тім, же Підкарпатьска Русь (днешня Закарпатьска область Україны) є праотчізнов вшыткых Карпаторусинів, і же Русины Польска (Лемкы), Словеньска (пряшівскы Русины) і другых штатїв мусять тот факт решпектовати і давати му честь. Тот погляд не мать ани історічный, ани демоґрафічный підґрунт. Наприклад, Русины, котры жыли на юг од Карпат, не были подїлены нияков міджінароднов граніцёв аж до 1939 року. Навеце, найдавнїша і найважнїша етапа народного возроджіня одбывала ся якраз на Пряшівскій Руси, а не на Підкарпатьскій Руси, і головны особы звязаны з тым рухом (Александер Духновіч і Адолф Добряньскый) функціоновали переважно на Пряшівскій Руси. Іщі веце утверджуючіма суть демоґрафічны факты:
у 1910 роцї, коли політічны маніпулації односно списованя людей были обмеджены, нараховало ся 1 102 сел, в котрых найменше 50% жытелїв были етнічны Русины. Із тых сел менше як половина (46%) ся находили на теріторії Підкарпатьской Руси а скоро таке чісло (44%) ся находило на Лемківскій і Пряшівскій Руси.7 Такым способом – як і чом можеме бісідовати о Лемківскій і Пряшівскій Руси лем як о історічнім „додатку“ к „історічній праотчізнї“ – Підкарпатьскій Руси?
Науковцям і другым авторам, котры ся інтересують русиньсков темов, треба мерьковати на факт роздїлности міджі державами і народами, они не мають право дозволяти сі закомпоновати до своїх выскумів концептуалны тлумачіня, выходячі із сучасных політічных граніць. Єдинов отчізнов про Карпаторусинів є Карпатьска Русь – теріторія, котра ся тягать схылами Карпат приближно од рікы Попрад на западї по верхнїй ток Тісы на выходї. Днесь Карпатьска Русь є подїлена міджі чотырьма державами – Польском, Словеньском, Українов і Румуньском, або, може лїпше повісти, же од 2007 року буде подїлена лем міджі двома політічныма штруктурами – Европськов уніёв і Українов.
Як кажде теріторіалне утворіня, Карпатьска Русь ся складать з дакількох реґіонів, котры скоро прісно корешпондують з державныма граніцями. Суть то штирї реґіоны: Лемковина або Лемківска Русь (в Польску), Пряшівска Русь (на Словеньску), Підкарпатьска Русь (на Українї) і Марамуреш (в Румуньску).
Єден із тых реґіонів – Підкарпатьска Русь мав статус автономной теріторії в істім періодї 20. стороча, хоць ступінь самосправы быв крайно обмедженый і нияк го не мож было порівновати із суверенностёв ці докінця з державностёв, як нас хотять пересвідчіти дакотры авторы.8 Другый реґіон, Лемківска Русь, выголосила ся за републіку, котра функціоновала дакілько місяців по Першій світовій войнї, но єй „незалежность“ была доведжена до кінця, коли Варшава вырішила тоту часть обновленого повоєнного Польска інтеґровати до свого зложіня.9 Пізнїше єствовала як самостатна „републіка єдного дня“ Карпатьска Україна (марец 1939), по нїй наслїдовала Закарпатьска Україна. Послїдня з менованых фунґовала скоро 7 місяцїв у 1944 – 45 роках, выголосивши од самого зачатку свій намір припоїти ся к совєтьскій Українї. І зато нийак ся не може поважовати за утворіня, котре штату самостатность, ці то в реалности, ці то як ціль.10
Карпатьска Русь як цілок нїґда не мала статус незалежной державности. Зато тот факт але не робить тот реґіон менше реалным. Фрізія, Фландрія, Каталонія ці Ломбардія тыж нїґда не єствовали як незалежны державы в новодобій історії, а може і вообще в історії, але нїт ниякых похыбностей о їх єствованю. Подобно як Фрізія, Валонія і десяткы другых бездержавных реґіонів Европы, Карпатьска Русь є заселена народом, котрый мать самостатный історічный, языковый, културный і умелецькый розвиток, котрый продовжує быти обєктом необычайно перспектівного выскуму і высвітлёваня в научній і популарній літературї. Новыма не суть ани концепції „Карпатьской Руси“, ани „карпатьскых Русинів“. Як ґеоґрафічну концепцію Карпатьску Русь хосновав на зачатку 20. ст. історік Николай Бескид, є терміном якый хосновали русиньскы дїятелї, жадаючі політічны выгоды од Парізькой міровой конференції у 1919 роцї.11 Што ся тыкать етноніму про народ, не треба забывати, же знамый просвітитель 19. ст. Михал Лучкай свою вызначну шістьтомну роботу назвав „Історіёв карпатськых русинів“.12
* * * * *
Перейдеме теперь од назв ці термінів к обсягу. Другыма словами, якый прінціп треба освоїти про научне выяснїня нашой концепції Карпатьской Руси, якы знакы одлишують Карпаторусинів як народ од їх сусідів?
Теріторія, котра ся кличе Карпатьска Русь, складать ся з населеных пунктів (переважно сел), в котрых понад 50 % жытельства на зачатку ХХ. стороча назвали ся Русинами. Крітерії на означіня народности жытелїв тых сел выходили з прінціпу самоідентіфікації. Также особы, котры в часї списованя людей орґанізованого Австро-угорьсков монархіёв і єй наступницькыма державами – Польском і Чеськословеньском у першых десятьрочах минулого стороча (у 1900, 1910, 1920 роках), одповіли на вопрос о материньскім языку або націоналности: „rutén“, „рускый“ aбo: „русиньскый“, мы называме Русины.
Жебы сьме уникли обвинїням з тавтолоґії тіпу: „Карпатьска Русь є місцём прожываня Русинів і такым способом Русины суть, бо місце їх прожываня ся зве Карпатьска Русь“, нам ся видить змыселным проаналізовати припущіня, же Русины суть окремым народом. Кідь у 19. ст. етноґрафы і лінґвісты зачали робити ґрунтовный (серіозный) выскум о Карпатьскій Руси, закономірно то выкликало дебаты о одношінях жытельства той теріторії к сусіднїм народам. Не было компліковане зробити точну граніцю міджі, з єдного боку Русинами, як представителями выходного славянства, і западнославяньскыма етносами Словаків і Поляків, з другого боку Мадярами, етносом уґро-фіньской языковой ґрупы на югу, Румунами, народностёв романьской языковой групы на юго-выходї. Векшый проблем настав при становлїню роздїлностей міджі Карпаторусинами і другыма выходныма Славянами, котры жыли на север і выход од Карпат на теріторії, належачій ракуській части Габсбурьской імперії, провінції Галичіна (на выход од рікы Сян) і Буковина. Выходны Славяне тых двох земель тыж ся называли Русинами, але почас першых десятьріч 20. ст. векша частка з них зачала ся ідентіфіковати як Українцї. Днесь фактічно вшыткы выходны Славяне выходной Галичіны і северной Буковины поважують за свою народность – україньску і материньскый язык україньскый. Лем на Карпатьскій Руси термін „Русин“ (варіант „Руснак“ ці „Лемко-Русин“) ся іщі все хоснує як етнонім знач­ного чісла выходных Славян, істе чісло котрых поважує себе за окремый народ.13
Проблем одношіня міджі Карпаторусинами і другыма выходныма Славянами ся одражать в методах класіфікації жытелїв Карпатьской Руси окремых науковцїв. Векшына публікацій 20. ст. односить к выходным Славянам етноґрафічны ґрупы, кот­ры жыють на северных і южных схылах Карпатьскых гор, а то: Лемків, Бойків і Гуцулів. Тота тріада ся повторять без значных змін, скоро як аксіома, у великой части научной і научно-популарной літературы. Але ці є повторёваня той „аксіомы“ науковцями, до того політічно незаанґажоваными науковцями, скуточным або принайменшім достовірным доказом правилности той класіфікації?
Знаме, же першы серьёзны научны выскуму Русинів, з другой половины 19. ст., выдїлюють штирї ґрупы, што ся одлишують єдна од другой подля знаків діалектной бісіды, матеріалной културы і културных цінностей. Тоты ґрупы із западу на выход суть: Лемкы, Крайнякы, Долиняне і Верховинцї. Поучным є факт, же тоты терміны не хоснують представителї тых етноґрафічных ґруп як самоідентіфікатор, але были їм даны жытелями сусіднїх теріторій. Выходославяньске жытельство Карпатьской Руси традічно вызначало свою етнічну приналежность як Русины, Руснакы, або просто люде руськой віры. В першых десятьрочах 20. ст. містны лідры народностного руху попробовали пересвідчіти Руснаків, котры жыли на северных схылах Карпат і на запад од рікы Ослава, же бы ся мали называти Лемками, терміном, котрый по дакількох десятьрочах ся став їх етнонімом. 14
Як якусь комбінацію чотырёх вышеспомянутых етноґрафічных ґруп – Лемкы, Крайнякы, Долиняне і Верьховинцї – розуміли Русинів науковцї вшелиякых політічных і научных пересвідчінь, враховано ракуського выскумника Германа І. Бідермана15, Росіяна Ґріґорія Де-Воллана16, галицького українофіла Василя Лукича17, буковиньского русофіла Григорія Купчанко18 і підкарпатьского русинофіла Юрія Жатковіча19. Вшыткы вышеспомянуты авторы суть згодны в тім, же найзначнїшов ґрупов з погляду чісленности і ґеоґрафічного ареалу прожываня были в тім часї Долиняне, дале то суть Крайнякы (Руснаци теперішнёго выходного Словеньска) і Лемкы. В тім контекстї ся підкреслює невелике чісло і періферійне заселїня (вздовж граніць Карпатьской Руси) Верьховинцїв. В літературї, што ся появила перед Першов світовов войнов, лем єден автор – мадярьскый науковець русиньского походжіня Антоній Годинка, описує часть Гуцулів як представителїв руського народу Підкарпатя.20
Не беручі до увагы выслїдкы своїх переднїх колеґів-вы­скумників, україньскы науковцї першой половины 20. ст. прияли інакшу класіфікачну схему. Подїлили Карпатьску Русь із западу на выход на три етноґрафічны і лінґвістічны реґіоны – Лемківщіну, Бойківщіну і Гуцулщіну – каждый з тых реґіонів ся роспростерать як на север, так і на юг од Карпатьскых гор. Тота тричасткова класіфікація „доводила“, же выходны Славяне южных схылів Карпат суть етнічно тотожны з жытелями северных схылів. Інакшыма словами, они поважовали вшыткых жытелїв карпатьского реґіону за Українцїв. Найвплывнїшым ученцём, котрый описав тричасткову схему дїліня Русинів, быв галицько-україньскый языкознатель Іван Панькевич. Тота концепція была прията як зброя етноґрафами, найвыразнїше Юрком Гошком, історіками деревяной церьковной архітектуры, она домінує в україньскій і часточно в неукраїньскій енціклопедічній літературї.21
Далшы выскумы (реалізованы і языкознателями русофільской орьєнтації Ґеорґіём Ґеровскым, ёго україньскым колеґом Іваном Зілиньскым і закарпатьскым україньскым етноґрафом Михайлом Тиводаром) конштатують, же тричасткова класіфікація на Лемків, Бойків і Гуцулів не є потверджена ани лінґвістічныма, ани етноґрафічныма фактами.22 З той прічіны поважуєме за лїпше орьєнтовати ся на давнїшу схему, рекомендовану попершыраз на кінцю 19. ст. Подля нёй ся карпатьскы Русины дїлять на дві основны ґрупы – выходну і западну, а граніцю міджі нима творять рікы Ослава і Лаборець.
Западну ґрупу творять Лемкы на северных схылах Карпат (сучасне юго-западне Польско), і Русины на южных схылах (северо-выходне Словеньско). Не беручі до увагы заселїня на обидвох боках Карпат, Лемкы і Русины сторочами утримовали тїсны контакты, што їм доволило затримати много языковых і етноґрафічных шпеціфік.23 Тым контактам быв приязно нахыленый факт, же Карпаты суть найнижшы якраз в реґіонї міджї ріков Попрад і ріками Ослава і Лаборець, якраз на граніцї сучасного Польска і Словеньска.
Выходну ґрупу выходославяньского жытельства южных схылів Карпат творять Долиняне і Верьховинцї. Долиняне жыють в 401 селї, котры репрезентує 38% ушыткых сел Карпатьской Руси. Теріторіално зона Долинян ся находить на бівшій части Закарпатьской области Україны (історічной Підкарпатьской Руси) од рікы Шопурка на выходї по граніцю із Словеньском на западї, і докінця за ним, цалком забераючі южны схылы гор Вігорлат. Долиняне ся поважують за найстаршый выходославяньскый народ теріторії Карпатьской Руси. Їх предкове ся поступно переселили з Полїся і Подїля приближно в періодї 11. – 12. ст. Тото запрічінило, же Долиняне сі заховали найвеце архаічных знаків у бісідї, котры суть властны лем їм. Сторочами тота етноґрафічна ґрупа была ізолована од звышку выходных Славян на северї (Галичіна) і на выходї (Буковина). З другого боку, матеріална і духовна култура Долинян тырвалый час была під вплывом Мадяр, з котрыма они творили сполочну етноґрафічну теріторію, што было запрічінене ґеоґрафічнов доступностёв контактів міджі підгірям Карпат і Дунайсков рівнинов.24
Як періферну ґрупу треба называти Верьховинцїв, котры жыють лем в 69-ёх селах вздовж найвышшых схылів Карпат в северо-западній і западо-централній части Закарпатьской области. Верьховинцї мають много сполочных знаків з Бойками, котры жыють на севернім (галицькім) схылї гор, але высокы горьскы хребты і мале чісло вгодных перевалів (переходів) спрічінило обмежены контакты міджі нима. Навеце, Верьховинцї скоро нїґда ся не называли Бойками, найчастїше ся означовали за Руснаків.
На выход од рікы Шопурка ся находить 24 гуцульскых сел (то суть ледва 2% вшыткых сел Карпатьской Руси), котры суть розміщены в долинах вышнёго току рікы Тіса і вздовж єй притоків. З погляду хронолоґії Гуцулы творять найновшу ґрупу в данім реґіонї, взник їх сел ся датує до 17. і 18. ст. Тота етноґрафічна ґрупа традічно хосновала етнонім „Гуцул“ на означіня роздїлности міджі нёв і сусіднёв ґрупов Долинян (Руснаків) – жытелїв рівнин, і продовжовала утримовати тїсны контакты з другыма Гуцулами на север од горскых хырбетів.
Не беручі до увагы малу кількость і періферне заселїня Верьховинцїв і Гуцулів (чісло сел тых двох ґруп творило лем 8% вшыткых сел Карпатьской Руси), тоты етноґрафічны ґрупы обертали на себе з боку науковцїв найбівшу увагу. Єднов з прічін того факту може была етноґрафічна ізолація тых ґруп, што подля дакотрых науковцїв было прічінов того, же їх представителї репрезентовали найчістїшу або найменше спотворену варіанту давных форм културы.25 Притім Долиняне, котрых култура набрала на себе вплывы своїх угорьскых сусідів, поважують ся за менше інтересных про науковцїв, на беручі до увагы факт, же праві они становлять найчісленїшу часть карпатьскых Русинів.26 Акцентаціа ґеоґрафічно періферных ґруп (Верьховинцїв і Гуцулів), котрых ґеоґрафічны і лінґвістічны знакы демонштрують подобность на жытелїв на северї Карпатьскых гор, мать задачу завести тезу о приналежности вшыткых выходных Славян Карпатьской Руси лінґвістічно і културно к україньскому етносу. Сістематічнїшый выскум Долинян і Лемків (Руснаків) нас доведе ку хыбности тезы о тім, же періферный яв може репрезентовати цілый яв.
Беручі до увагы общознамый характер тверджіня о сполочных знаках міджі Верьховинцями і Гуцулами, котры жыли на юг од Карпат, із жытелями северных схылів гор, што дає право на їх зачленїня до граніць Карпатьской Руси? В данім припадї нам треба нарабляти з ґеоґрафіёв і історіёв як із взаємнодетермінуючіма факторами.27 Од заложіня першых держав у Централній і Выходній Европі верьхы Карпат ся стали граніцёв, котра роздїлила жытелїв їх северных і южных схылів. Такым способом, верьхы Карпат корешпондують з лініёв роздїліня розличных ґеополітічных зон. Южны схылы гор суть частёв поводя Дунаю. Вшыткы річкы, транспортны артерії і обходны центры суть розміщены в напрямі на юг. Понад тісяч років домінуючов державов штруктуров у поводю Дунаю было многонаціоналне Угорьске кралёвство, котрого інтеґралнов частков была і теріторія карпатьскых Русинів. І хоць могли быти якысь подобности в языку і набоженстві міджі выходославяньскым жытельством з обидвох боків Карпат, жытелї, котры жыли на северї, были частёв цалком одлишного ґеополітічного сістему аж до 1945 року.
В рамках можностей того ґеополітічного сістему жытелї Карпатьской Руси створили сполочну політічну културу і розуміня історічной традіції, што было зміцнене розвитком ідей і наступных пожадавок політічной автономії. Ціле стороча од 1849 по 1944 рік, в часї глубокой політічной крізы в Централній Европі, Русины жадали автономію, а тоты, што жыли на юг од Карпат, даколи підтримовали тоту пожадавку. Русины-Лемкы, што жыли на север од Карпат тыж ся надїяли на припоїня ку братам на югу. Потверджує то і факт, же Русины-Лемкы были міджі першыма, котры створили мапы (котры, мімоходом, были представлены Парізькій міровій конференції і другым міджінародным штруктурам), якы огранічовали Карпатьску Русь од рікы Попрад по Тісу. Такым способом, ґеополітічны, історічны і етноґрафічны крітерії, не бісідуючі о самоідентіфікації, были найвызначнїшыма характерістіками у вызначіню Карпатьской Руси як теріторії і Русинів як домінуючого (але далеко не єдиного!) народа в рамках вызначеных граніць.
* * * * *
Такым способом у контекстї даной конференції присвяченой четвертій Руси як новій реалії новой Европы, главно у формулованю новых выскумных проєктів і публікацій в области карпаторусиністікы, хотїв бы єм вызвати вшыткых вас, а тыж другых колеґів, слїдовати тоты прінціпы. Обєктом вы­скуму нашой дісціпліны є історічна Карпатьска Русь, теріторія, якой жытелї принайменшім до 1920 року были у своїй векшинї карпатьскыма Русинами. Научны проєкты ся можуть односити ку Карпатьскій Руси в цілім або можуть ся дотуляти єдного або дакількох єй реґіонів: Підкарпатьской Руси, Пряшівской Руси, Лемківской Руси ці Марамуреша. Авторы, котры вырішыли зосередити ся на выскум єдного з тых реґіонів, не мали бы забывати на то, же обєктом їх выскуму суть реґіоналны аспекты єдного цілку.
Што ся тыкать одповідного етноніму про народ, котрый є ос­новным обєктом нашого выскуму, то треба хосновати термін „Карпаторусины“. Пишучі о жытелях шпеціфічных частей Карпатьской Руси можеме хосновати одповідны терміны, як напр. Лемкы (точнїше Русины-Лемкы), Руснаци (на означіня Русинів сучасного Словеньска) і підкарпатьскы Русины (на означіня Русинів Україны), але не етнічно безфаребный термін „закарпатцї“.28 Кідь предметом нашого выскуму суть іміґранты і їх потомкы в Серьбску і в Хорватьску, буде вгодным хосновати терміны „войводиньскы Русины, „бачваньскы Русины“ або „сримскы Русины а в припадї Северной Америкы – „америцькы Русины“ і „канадьскы Русины“. Беручі до увагы факт, же анґліцькый язык ся став важным інштрументом міджінародной комунікації, было бы важным узнати, же одповідны терміны на описаня народа, котрый є предметом нашого выскуму, суть: про народ – „Carpatho-Rusyn“ або просто „Rusyn“ (а не „Ru­thenian“ 29), а про ёго історічну отчізну – „Carpathian Rus“).
Карпаторусиньскы выскумы, котры подля права можуть ся поважовати за окрему наукову дісціпліну, назвийме єй карпаторусиністіков, досягли такой уровни розвитку на зачатку 21. ст., же нам, науковцям треба мінімално досягнути термінолоґічну і концептуалну дослїдность.
Позначкы:
1 На Словеньску, в Румуньску, Мадярьску, Сербії і в Чеській републіцї Русины суть узнаны як народность. В Польску Лемкы-Русины патрять (вєдно з Караїмами, Ромами-Циґанами і Татарами) к етнічным ґрупам, хоць законы польской державы не видять вызначный роздїл міджі понятёмм народность і етнічна ґрупа. Поз. „Ustawa z dnia 6 stycznia 2005 r. o mniejszościach narodowych i еtnicznych oraz o języku regionalnym“, передрук у „Бесідї“, XVII, 2 [83] (Крениця-Ліґниця, 2005, стор. 15-16.)
2 Подля списованя людей у 2001 і 2002 роках к Русинам ся приголосило: на Словеньску – 24 200 жытелїв у Сербії – 16 000, в Українї – 10 000, в Польску – 5 900, у Хорватії – 2 300, в Мадярьску – 1 100, в Румуньску – 200. Вшыткы списованя людей, окрем єдного, на Українї, мали в шпеціалнїй колонцї тыж вопрос о материньскім языку. Ціфры односно русиньского языка як материньского были скоро тотожны з чіслами о народности у вшыткых країнах, окрем Словеньска, де скоро 55 тісяч особ означіло русиньскый язык своїм материньскым.
3 „Carpatho–Rusyn Studies: An Annotated Bibliography“, упор. Magocsi Paul Robert, Vol. I: 1975–1984 (New York, 1988), Vol. II: 1985 – 1994 (New York, 1988), Vol. III: 1995 – 1999 (New York, 2006). „Encyclopedia of Rusyn History and Culture“, упор. Magocsi Paul Robert and Pop Ivan (Toronto, 2002 – доповнене і перероблене выданя у 2005 р.). „Русиньскый язык“, ред. Magocsi Paul Robert, в серії: „Najnowsze dzieje jezyków slowiańskich“, том ХІV (Ополе, 2004).
4 Крайняк Петро. Русины ся все тратили в лабірінтах розлічных оръєнтацій, Русин, р. ХV, ч. 4 (Пряшів, 2005), с. 1.
5 Зачінаючі 1989 роком, авторы многых новинковых матеріалів, докінця і научно-аналітічных, вказали свою прихылнoсть ку тзв. „русиньскому проблему“, або „русиньскому вопросу“. Веце ненавистным быв документ: „План заходів щодо розвя´зання проблеми українців–русинів“, якый выдала в октобрї 1996 р. влада Україны. Текст вєдно з коментарями ся зъявив в статї: Galloway Julian.„Stalinism or Tsarism in Pre­sent-Day Ukraine“, Carpatho-Rusyn American, XX, 1 (Fairfax, Va., 1997), рр. 4 – 5.
6 До 1772 року Карпатьска Русь была роздїлена міджі Польскым і Угорьскым кралёвством; у 1772–1918 р. ся цалком находила на теріторії габсбурьской монархії або Ракусько-угорьской імперії (Ракуськой Галичіны і Угорьского кралёвства); у 1919 – 1938 роках она была роздїлена міджі Польском, Чеськословеньском і Румуньском; у 1945 – 1991 роках – міджі Польском, Чеськословеньском, Совєтьскым союзом і Румуньском а од 1991 – 1993 роках до днешнёго дня міджі Польском, Словеньском, Українов і Румуньском.
7 Выменованя вшыткых карпаторусиньскых сел і адміністратівных цілків у частях, де ся находять, суть у выданю: Magocsi Paul Robert. „Our People: Carpatho–Rusyns and Their Descen­dants in North America“, 4-те перероб. выданя (Wauconda, III., 2006), рр. 110 – 206. Ціфры ту уведжены ся базують на фактах з моёй мапы „Росселеня карпатьскых Русинів на зачатку ХХ. столітя“, 2-ге домов. выданя (Toronto, 1998), на котрій суть закреслены вшыткы села, де жыли Русины міджі роками 1806 – 1920.
8Інтересно припомянути, же історія Підкарпатьской Руси автора Івана Попа під назвов: „Podkarpatská Rus“, збачіла світло світа в чеськім языку в Празї у 2005 роцї в рамках серії присвяченій історії держав (Stručná historie států). Окремов адміністратівнов частёв ся Підкарпатьска Русь стала у 1919 роцї. Тогды єй была приобіцяна автономія в рамках Чесько­словеньска, но релну політічну автономію не дістала аж до октобра 1938, кідь Мнїховскый пакт знаменав першу етапу росчленїня і наслїдной ліквідації Чеськословеньска, частёв котрого была і автономна Підкарпатьска Русь, в марцу 1939. Тот факт, же Підкарпатьску Русь не мож поважовати за державу в тім часї, є указаный в статї „Autonomy“, в Magocsi and Pop. „Encyclopedia of Rusyn History and Culture“, 22 – 23 str.
9 Найдослїднїшый выскум малознамых лемківскых републік (были дві) мож найти у выданю: Horbal Bogdan.“Dzialność polityczna Lemków na Lemkowczszynie, 1918 – 1921“ (Wrocław, 1997).
10 Прикладом тенденчных намагань – найти споїня міджі тыма куртыма експеріментами (окрем лемківскых републік) і схосновати їх на доказ ідеї єствованя русиньской державности, мож найти в книжцї „Од автономної Подкарпатської Руси до сувернної Закарпатської України“, за ред. Годьмаш Петро і Туряниця Іван, (Ужгород, 1996).
11 Іщі у 1870 роцї галицько-руськый ученець Яків Головацькый схосновав термін „Карпатьска Русь“, вкладаючі до нёго значіня вшыткых Русинами заселеных земель Ракусько-Угорьска, то значіть выходной Галичіны, северной Буковины, і Підкарпатя ці Угорьской Руси.
12 Дана робота была завершена в латиньскім языку у 1843 роцї, но опублікована в оріґіналї вєдно з україньскым перекладом аж у 2-ій половинї 20. ст. Ціла робота під назвов: „Historia Car­patho–Ruthenorum/Історія карпатських Русинів“ першыраз вышла у дакілько томах „Наукового збірника Музею української культури у Свиднику“ (Пряшів – Братіслава, 1983 – 1999) і потім як окреме выданя: Лучкай Михайло: „Історія карпатських Русинів“, в 5 тт. (Ужгород, 1999 – 2005).
13 Беручі до увагы росшыреность терміну „Русин“ як самоідентіфікатора, треба підкреслити, же дакотры представителї того етносу говорять, же належать к окремому выходо­славяньскому народу, а суть і такы, котры суть пересвідчены, же термін „Русин“ означує лем стару або реґіоналну назву Українця. Дакус обмеджену, але дость поучну соціолоґічну аналізу зреалізовав Александер Пелін на матеріалї Закарпатьской области Україны, і Марія Гомішінова на матеріалї Выходного Словеньска (позерай: Homišinová Mária: „Názory na etnickú identifikáciu a etnonym rusínskej/ukrajinskej minority na Slovensku“, in: Gajdoš Marián et. al., „Rusíni/Ukrajinci na Slovensku na konci 20. storočia“ (Prešov, 2001), str. 90 – 96.
14 Термін „Лемкы“ попершыраз ся зачав хосновати на означіня етнолінґвістічной ґрупы у 1820–х роках і тримало ціле стороча, жебы ся тота назва росшырила міджі частёв Карпаторусинів. Іщі в першій половинї 20. стороча Поляци ідентіфіковали вшыткых Українцїв як Русинів („Rusini“). В намаганях підкреслити свою етнічну одлишность од Українцїв Выходной Галичіны, руська інтеліґенція выходных Славян, котры жыли на запад од рікы Ослава, дали пропозіцію хосновати термін „Лемко“ як етнонім. До 1920-років векшина выходных Славян той теріторії, знамой під назвов Лемковина, одперла ся од назвы „Русин“ (Руснак) і прияла намісто нёй термін „Лемко“. Докл. позерай: Теодоровичъ Иванъ: „Лемковская Русь“, Научно-литературный сборникъ Галицко–русской матицы, VIII, (Львів, 1934), стор. 11 – 13; і Струминський Богдан: „Назва людей і краю“ в: Лемківщина: земля – люди – історія – культура (Ню–Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1988), стор. 11 – 12.
15 Bidermann Hermann Ing.. „Die ungarischen Ruthenen, ihr Wohngebeit, ihr Erwerb und ihre Geschichte“, том І (Innsbruck, 1862), рр. 71 – 100. Г. Бідерман выдїлять три ґрупы: Верьховинцї, Долиняне (або Блахы) і словакізованы Русины (slovakirte­ten Ruthenen). Він не поважовав Гуцулів за часть „угорьскых Русинів“.
16 Де-Воллан, Г. А.: „Угро-русская народная п÷сни“ (СПб., 1885), стор. 71 – 100. Г. Де-Воллан розлишує три основны ґрупы: Верьховинцї, Долиняне і ґрупу, што зъєдинять дві підґрупы: Спішаків і Крайняків. Тоты підгрупы патрять ку Руснакам сучасного северовыходного Словеньска.
17 Лукич Василь: „Угорьска Русь“ у: Ватра: літературный зборник (Стрий, 1887), стор. 177 – 183. В Лукич тыж не споминать Гуцулів і бісідує о трёх ґрупах: Верьховинцї, Долиняне і Крайнякы із Спішаками (мать на мыслї Русинів Спіша) довєдна.
18 Купчанко Григорій: „Угорска Русь и еи русскû жителû“ (Відень, 1897), стор. 46 – 62. Класіфікація Г. Купчанка вказує на три ґрупы: Верьховинцї, Долиняне і Крайнякы-Спішакы.
19 Жаткович Юрій: „Замітки етноґрафічні з Угорьскої Руси: поділ угорських русинів“ у : Етнографічний збірник Наукового товариства ім. Шевченка, т. ІІ (Львів, 1896), стор. 1 – 2. Ю. Жаткович говорить о трёх ґрупах: Верьховинцї, Бляхы (або Дичкы) і Долиняне (або Намулякы).
20 Hodinka Antal: „Die Ruthenen“, Die österrеichisch–ungarische Monarchie in Wort und Bild, Band V, Abt. 2 (Wien, 1900), str. 401 – 418.
21 Уже в 19. ст. В. Лукич (позерай позначку 17) хосновав лемко–бойко–гуцульску класіфікацію одкликуючі ся на языковы знакы. Тричасткова схема ся стала основов важной моноґрафії Івана Панькевича, присвяченій русиньскым діалектам – „Українські говори Підкарпатської Руси і сумiжних областей“ (Прага, 1938), главно стор. 356 – 398. Пізнїше дана класіфікація была приспособлена на выужытя в етноґрафії і продовжує „побутувати“ в україноязычній літературї і розвивати ся в роботах енціклопедічного характеру, што ся тыкать каждого окремого реґіону, а то: „Гуцульщина: історико–етнографічне дослідження“, за ред. Юрія Г. Гошка (Київ, 1983), „Лемківщина: земля – люди – історія – культура“ за ред. Богдана Струминського, у 2-ох тт. (Ню–Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1988), Гошко Юрій: „Лемківщина: історика-етноґрафічне дослідасення“ за ред. Юрія Г. Гошка, у 2-ох тт., т. І (Львів, 1999-2002).
22 Лінґвіста-русофіл Ґеорґій Ґеровскый выдїлять 8 основных і шість переходных діалектів на Карпатьскій Руси на юг од горьскых хырбетів (позерай ёго роботу „Jazyk Podkarpatské Rusi“, Československá vlastivěda, díl III: Jazyk (Praha, 1934), str. 460 – 480. Докінця галицько-україньскый лінґвіста Іван Зілинський выдїлять штирї діалектны ґрупы (лемківска, бойківска, середнёзакарпатьска і гуцульска) на Підкарпатьскій Руси. Нейвекшу діалектну зону, котра корешпондує з теріторіёв сел, у котрых жыють Долиняне, І. Зілинський описує так, як середнёзакарпатьскый діалект, одлишный од бойківскых говорів на Верьховинї і в Галичінї. Позерай ёго роботу: „Карта українських говорів“ у: Праці Українського наукового інституту, т. ХІV (Варшава, 1933). Класіфікація І. Зілинського ся брала за основу про наступных україньскых лінґвістів, рахуючі упорядників авторітного Атласу української мови, т. ІІ (Київ, 1988), карта ІV.
23 Деталнїше о тых тїсных односинах позерай: Reinfuss Roman: „Zwiazki kulturowe po obu storonach Karpat w rejonie Lemkov­szyzny“ у выданю Jerzy Czajkowski: Lemkowie w historii i kulturze Karpat, t. I (Rzeszów, 1992), str. 167 – 181.
24 Деталнїше о културных і лінґвістічных односинах Русинів-Долинян з Мадярами позерай: Bonkalo Alexander: „Die ungarländischen Ruthenen“, Ungarische Jahrbucher, I, 3 (Берлін – Лейпціґ, 1921), главно стор. 318 – 341, а тыж тритомный лінґвістічный атлас Петра Лизанця, выданый під вшелиякыма назвами: „Magyar – ukrán nyelvi kapcsolatok“ (Ужгород, 1990), „Венгерские заимствования в украинских говорах Закарпатья “(Будапешт, 1976), „Атлас лексичних мадяризмів та їх відповідників в українських говорах Закарпатської області УРСР“ (Ужгород, 1976).
25 Іван Поп у статї „Ethnography“ (Encyclopedia of Rusyn History and Culture, рр. 113 – 117) потверджує, же прічінов невтихаючого інтересу о Гуцулів і Верьховинцїв на шкоду чісленнїшых і веце тіпічных про даный реґіон ґруп є популістічна заінте­ресованость патріархалныма обществами, же як кібы ся ту затримали елементы „істинно народної культури“.
26 Найсістематічнїшый опис Долинян мож найти в роботї Михайла П. Тиводара „Етнографічне районування українців Закарпаття“, Carpatica – Карпатика, ІV (Ужгород, 1999), главно стор. 32 – 44, хоць автор поважує Долинян вєдно з Гуцулами, Бойками і Лемками за часть україньского етносу.
27 Детальнїше о наступных выводах позерай нашу статю: Ma­gocsi Paul Robert, „Východní Slovania v Karpatoch“ (Bratislava, 2000).
28 У совєтьскім часї тоты з Русинів Закарпатя (Підкарпатьской Руси), котры хотїли собі затримати в істім змыслї одлишность, могли хосновати лем теріторіалну назву: „закарпатець“, „закарпатка“. Такым способом ся обявили і міджі народом сохранили в устній і друкованій формі выразы „закарпатський народ“, „закарпатські пісні“, докінця і „закарпатська мова“, „говорити по-закарпатськи“. Кідьже закарпатьску область вєдно з Русинами заселяють Мадяре, Ромове, Словаци, Українцї і Румуны, придавник „закарпатський“ не мать змысел як етнічный термін. Такым способом, не треба мішати понята „закарпатець“ і етнічны катеґорії і де треба хосновати „русиньскый народ“, „русиньскы співанкы“, „русиньскый язык“ і под.
29 Термін „Ruthenian“ іщі все ся хоснує в публікаціях присвяченых Карпаторусинам. Він не є неправилным, но предці го не треба хосновати з прічіны ёго походжіня од „Ruthenus“ – латиньского терміну на означіня Руси. В очах многых православных Русинів він ся асоціує лем у звязи з уніатьсков (ґрекокатолицьков) або римокатолицьков церьквов.

Переклад до русинского языка:
ПгДр. Кветослава КОПОРОВА

(Поз. ред.: Думаме, же тота статя буде мати одзыв і чекаме на ню писомны реакції. Мы самы маме такой дві припоминкы, кідь автор уводить, же „можеме хосновати одповідны терміны, як... Руснаци (на означіня Русинів сучасного Словеньска... „войводиньскы Русины“... Гей, можеме, але нашто міняти терміны, кідь на Словеньску суть як самостатна народностна меншина узнаны Русины, не Руснаци (старша назва) а у Войводинї уж высше 250 років Русины собі не повідять інакше, лем – Руснаци?!)