Мараморош...

Мараморош вдяка своїй назві все в минулости нам асоціовав штось таёмне, непознане. Може зато, же ся находив в найюговыходнїшім кутї, а то на самім краю русиньской етнічно-културной теріторії. В сістемі комітатів Угорьского кралёвства Марамороськый од року 1303 – з адміністратівным центром Мараморош-Сіґет – быв єдным з них. Занимав плоху 10 354 км² у северо-выходній части кралёвства. Творило го 9 окресів із 159 селами, де іщі ай на зачатку 20. стороча Русины творили домінантну часть жытельства – 44,6%. Окрем них, в тім часї в Мараморошу жыло 21% жытелїв Румунів, 15% Нїмцїв, 11% Мадярів, звышок творили Жыди, Словаци і ін. (Поп, 2001).

В роках 1919 – 1920, на основі рішінь Сен-Жерменьского і Тріаноньского мірового договору, Мараморощіну постигло роздїлїня міджі дві країны: Чеськословеньско (дістало 3/5 теріторії) і Румунію (2/5 теріторії), природну граніцю міджі котрыма творила ріка Тіса. Наслїдком того роздїлїня главне місто комітату Мараморош-Сіґет і села заселены Русинами в долинї рік Вышова і Рускова припали Румунії. Хоць в рамках Чеськословеньска, частёв котрого ся стала Підкарпатьска Русь, была так само наслїдно створена Марамороська жупа з адміністратівным центром наперед в Севлюшу, пак в Хустї, но єй екзістенція не была довга: в роцї 1927 была зліквідована почас адміністратіной реформы.

Скоро екзотічну назву краю Мараморош дала ріка Марош в сучасній Румунії („мара“ – вода, „морош“ – М. Лучкай выводить зо слов мор, згубный), яка наісто принесла людём і много недоброго, кідь ї так назвали. Напротивагу, о Тісї історік М. Лучкай говорить:„ жытелї ї называють так, бо тече тихо, спокійно“ (Лучкай, 1999).

По першыраз ся Мараморош споминать в тзв. фулдьскых аналах – лїтописї єдного з монастырїв у Баварії з р. 892, але, як говорить історія, теріторія Марамороша была залюднена іщі в 3. ст. автохтонным жытельством Карпіанами, од назвы якых правдоподобно взникла назва нашых гор – Карпаты. Ведь Мараморош ся роспрістерать на северо-западній части Выходных Румуньскых Карпат, в тзв. Марамороській котловинї, і тїгать ся вздовж вышнёго току рікы Тісы. Область была оддавна знама богатыма засобами соли.

В давній минулости теріторія Підкарпатьской Руси, ку якій ся Мараморош примыкав, была частёв реґіону Вышнёго Потіся, якый в антічных часах, як говорить історік Іван Поп, быв контактнов зонов міджі Централнов і Выходнов Европов. О населїню теріторії од Высокых Татер аж по Марамороськы горы і ціле Вышнє Потіся споминать уж історік 6. стороча Іордан як о Білых Хорватах, котры історіци поважують за предків сучасных Русинів. О ничім іншім не свідчать ани слова нашого вызначного історіка Михайла Лучкая (1789 – 1843), автора Історії карпатьскых Русинів: „...Покы хтось не докаже, же ту жыв інакшый народ як руськый (славяньскый), і назвы осад, гор і племен были інакшы, доты Русины зістануть аборіґенами своїх країв...“, і дале Лучкай підкреслює: „Первістный і корінный славяньскый народ коло Карпат, Дуная і Тісы – сучасны Русины...“ (Лучкай, 1999).

Як доказ о Русинах Марамороша сучасникам можуть найлїпше послужыти офіціалны штатістікы з минулости, в якых вшыткы штатны формації, інтеґралнов частёв котрых была Підкарпатьска Русь (Австрія, Австро-Угорьско, Угорьска буржоазна републіка, Чеськословеньско), узнавали і реґістровали жытелїв русиньской народности. Напр. на уведженій теріторії, т. є. сучасного Закарпатя і Словеньска, в р. 1850 жыло 440 600 Русинів, в р. 1900 – 410 283 Русинів, в р. 1921 на Підкарпатьскій Руси (без русиньской теріторії Словеньска) жыло 320 648 Русинів, в р. 1930 – 374 163 Русинів (Поп, 2001).

На формованя і утриманя русиньского етносу в централній Европі мало великый вплыв хрістіанство, поступно сформованы реліґійны общіны і церьковны орґанізації выходного обряду. Подля списованя людей в Чеськословеньску в р. 1930 на Підкарпатській Руси жыло 359 191 ґрекокатоликів і 11 204 православных, значіть довєдна – скоро вшыткы жытелї, якы ся ту ідентіфіковали Русинами. Правдов є, же обидві церькви выходного обряду – ґрекокатолицька і православна, мали важну роль в народній ідентіфікації Русинів. Наконець, у вшыткых офіціалных документах чеськословеньского періоду приналежность к тым конфесіям была сінонімом русиньской народности.

Зато не є дивне, кідь у звязи з конфесіов у русиньскій історії ся споминають ай марамороськы Русины. Думаєме на першый політічный процес в Угорьску проти Русинів, зінсценізованый угорьскыма властями – Мараморош-сіґетьскый процес. Быв ведженый проти 94 русиньскых православных віруючіх в роках 1913 – 1914, в якім 17 – 64-річных селян обвинили з велезрады, бо масово выступили з ґрекокатолицькой церькви і перешли до православной. В желаню Русинів підрядити ся Руській православній церькви угорьскы уряды відїли політічны цілї: поступне припоїня теріторії, на котрій Русины жыли, к Росії. Но першорядым задумом того пасівного конфесіоналного протесту было протестовати главно проти політікы мадярізації і проти народной зрады єрархів ґрекокатолицькой церьвки. Самособов, Мараморош-сіґетьскый процес выкликав бурны реакції в демократічных кругах Европы. Але і наперек ним, 33 людей в нїм было обвиненых і одсудженых на 37 років арешту і 6 800 корун покуты.

І в днешнїй добі, правда, уж не до такой міры, як в минулости, подля приналежности чоловіка к выходным конфесіям можеме одгаднути ёго народность. Но правдов є і то, же при єй утверджованю роль церьковных єрархів уж не є така єднозначна.Фактом є, же в сучасности суть то в першім рядї цівілны русиньскы орґанізації, якы ся усилують робити на хосен возроджіня історічной памяти, розвиваючі самобытну русиньску културу. В тім процесї в одношіню к церькви можеме вызначіти скоріше роль єднотливцїв, родолюбивых священиків, не інштітуцій в цілім. Наслїдком того, обидвом выходным конфесіям як такым прибывать вірників інакшой народности як русиньской. І хоць тоты, в лїпшім припадї, своє русиньске коріня не заперають, но з материньскым языком своїх русиньскых предків уж, очівісно, проблем мають. А великый. Сучасный став Русинів у Румунії з данов конштатаціов корешпондує.

 „Потреба контактів з Русинами в Румуньску“

Під таков назвов по першыраз в новодобій історії возродного русиньского руху по роцї 1989 сьме опубліковали в часописї Русин статю о румуньскых Русинах аж в роцї 2001 (Русин, ч. 5 – 6/2001). Можность к тому нам дав 6. Світовый конґрес Русинів у Празї, де по першыраз была заевідована ай участь Русинів з Румунії, з области Мараморош. Гостями конґресу тогды были: уж небогый православный священик, о. Юрій (Ґеорґій) Албіціус і в тім часї штудентка права Ірина Маскалюк зо села Вышня Рівна (Рона де Сус), яке ся на ходить в северній части Марамороша. Як самы повіли, на акції такого характеру, звязаной з Русинами, нїґда не были ани дома, ани інде. Додали, же в їх країнї ся о Русинах офіціално мало говорило, наперек тому, же неофіціално люде ся означовали, главно в южных (?) областях Румунії – Рутенами. Абсенція орґанізованости в русиньскій народностній орґанізації і счасти одорваность од компактного заселїня Русинами Карпатьского ареалу спрічінили, же з тов комунітов у Румунії довго хыбив контакт. І хоць спробы надвязати го были, жаль, хыбили авторітны особности, якы бы в Румунії на благо Русинів ініціатівнїше розвивали народностне дїло і вступали до контактів з іншыма русиньскыма орґанізаціями у світї в рамках дїятельства Світового конґресу Русинів.

В тім часї нихто з делеґатів членьскых країн Світового конґресу Русинів іщі не знав, же в Румунії уж рік перед опублікованём той статї, т. є. в роцї 2000, взникла з ініціатівы Др. Юрія Фірцака русиньска орґанізація – Културне общество Русинів в Деві, значіть в североцентралній части країны. А же в децембрї того самого року тот істый Др. Ю. Фірцак ся став посланцём за Русинів у румуньскім парламентї. Наопак, споминаны гостї 6. СКР з Румунії нас і нашых чітателїв увели до омылу, конштатуючі в розговорї:

„...Люде никому не вірять, але ідуть за тыма орґанізаціями ці партіями, якы приходять к ним, і не з порожніма руками. А так є то і у вопросі народностнім. У нас ся актівізує Союз Українців, представителя якого в рамках Демократічной унії Українцїв нашы люде волили до парламенту, бо він нам поміг при будованю церькви... Жаль возроджіня Русинів у нас не прошло в такій мірі, як у іншых народностей, і хоць русиньске усвідомліня у нас не є пропавшым ділом. Уж по традіції у нас ся актівізують Українці, і жыва офіціално є тота народность, і хоць меджі собов в окремых локалітах люде собі говорять, же суть Русины ці Рутены. Но вшыткы ся при списованю гласили з різных прічін к Українцям, напр. і зато, жебы могли мати холем єдного посланця в парламенті, якый бы обгаёвав їх права, так як є то в припаді іншых народностей... Проблемом Рутенів у нас є слаба орґанізованость а може і абсенція выразных особностей. Наперек тому знам, же такы пробы – дати Русинів догромады – у нас были. Наприклад, перед двома роками у вольбах попри україньскім кандідатови, кандідовав на посланця єден чоловік під лоґом рутеньской орґанізації. Быв родом давыдкы з Плоештя, од Букурешта. Але вызерать, же здобыв барз мало голосів, і до парламенту ся не дістав. Притім знам, же комуніта в силі може 20 тісяч людей, яка собі говорить рутеньска, Рутены, в Румуньску жыє дость концентровано в области ближе к Чорному морю... Подля мене, в делті Дунаю – там бы была реална можность людей зъєдинити аж до такой міры, жебы могли мати нелем народностну орґанізацію, але і свого посланця в румуньскім парламенті...“

На тоты слова румуньскых гостїв нияке дементі в русиньскых періодіках нїґда опубліковане не было. Аж при нашій недавній навщіві Мараморош-Сіґету Др. Юрій Фірцак ся снажив сітуацію высвітлити:

– То были і суть класічны пробы Українцїв у Румунії дістати ся до русиньского руху і дїяти проти нёго, – конштатує председа Културного общества Румунії і посланець за Русинів у румуньскім парламентї, якый говорить, же містны люде, якы ся голосять за Українцїв у Румунії, способлюють Русинам найвеце біды. Ту видить ай прічіну, чом русиньска орґанізація в Румунї взникла дость пізно в порівнаню з формуючім ся русиньскым рухом в централній Европі на зачатку 90-х років ХХ. ст. Як єдну з прічін уводить ай румуньску леґіслатіву платну до року 2000, подля якой взник новых орґанізацій мусила схвалёвати Рада про нардностны меншины румуньского парламенту, де своє заступлїня мали Українцї, котры не мали інтерес на взнику русиньской орґанізації, ани на заступлїню Русинів у парламентї, зато ся снажили розлічныма обштрукціями компліковати Русинам жывот. Нащастя, од р. 2000 ся закон змінив, вдяка чому ся в Румунії сформовали штирї новы етнічны орґанізації – русиньска, хорватьска, македоньска і гуцульска – якы наслїдно мали право у вольбах того самого року зволити собі посланця за свою меншину до парламенту. З вынятком Гуцулів, якы про свого кандідата назберали мало голосів, вшыткым остатнїм ся то подарило, зато в сучасности в румуньскім парламентї є 18 посланцїв за народностны меншины. Єдным з них є ай Русин, історік Др. Юрій Фірцак, потомок вызначного роду в історії ґрекокатолицькых Русинів, якый дав церькви выходного обряду єдного з єй єпіскопів-родолюбів – Юлія Фірцака (1836 – 1912; єпіскопом Мукачевской ґрекокатолицькой єпархії быв в роках 1891–1912), котрый згодов околностей быв тыж посланцём, але угорьского парламенту в роках 1887 – 1890.

За своє русинство Др. Юрій Фірцак уж нераз быв атаковный в румуньскім парламентї. Мусив одбивати атакы ці уж небогого посланця за Українцїв Степана Ткачука, ці сучасного Степана Бучуты. Обштрукції старшого датуму ся вели наколо полемікы „Русины, або Українцї“, т. є. права на самоідентіфікацію Русинів, яка ай вдяка сучасным румуньскым законам ся рішыла на демократічных прінціпах. Найновшы обштрукції ся вели почас лем недавных діскузій в румуньскім парламентї о Европскій хартї реґіоналных або меншиновых языків при узнаню самостатности русиньского языка, де ани єдна політічна партія не підпорила пропозіцію україньского посланця, жебы русиньскый язык не быв узнаный як самостатный етнічный язык в Румунії. Думаме собі, же суть то вызначны успіхы в роботї Др. Ю. Фірцака, главно кідь возьмеме до увагы факт, якы крегкы фундаменты має сучасне русиньске народне усвідомлїня в Румунії. Свідчіть о тім списованя людей в Румунії з року 2001, в якім к Русинам ся приголосило лем 393 людей. Їх основна маса жыє самособов в історічнім Мараморошу на северовыходї Румунії, т. є. в сучасных реґіонах Мараморош і Сучава, а не в делтї Дунаю ці коло Чорного моря, як споминав о. Албіціус, де суть, подля Фірцака, осады Русів-Липовян, респ. старовірцїв. Але природным реґіоном Русинів все быв і є Мараморош. Русиньска орґанізація якраз ту розвивать свою роботу і закладує містны орґанізації Културного общества Русинів Румунії. До днешнёго дня взникли і фунґують у семох реґіонах: Букурешт, Марамуреш, Арад, Алба, Гунедоара, Клуж і Сучава. Довєдна має коло 1000 членів, але омного веце сімпатізантів. А то є вызначный феномен, в якім Ю. Фірцак видить надїю про будучность Русинів у Румунії. Є пересвідченый, же масовость орґанізації іщі не ґарантує єй вызнам про будь-котре етнікум. І зато не масова, але в першім рядї жывотаспособна русиньска орґанізація є ёго цілём.

 „В Мараморошу сьме вшыткы Русины, лем не знаме єдны о другых...“

Такый є поляд на автохтонне жытельство Марамороша учітелькы середнёй школы в Сучаві Марії Саґін. Тоту тезу потвердив у нашім розговорї тыж історік Др. Юрій Фірцак, якый додає же в Румунії нїґда Українцї не жыли, лем Русины, респ. Рутены, Рутяне. Українцями ся в минулости ставали з розлічных прічін, подобно як то было ай в другых країнах бывшого совєтьского блоку. Додає, же і по роцї 1990 ся в Румунії сформовали новодобы Українцї лем вдяка фінанціям україньской діаспоры, главно з Америкы. Знає о конкретных припадах, коли за понуканы выгоды ся куповали голосы Русинів ці про україньского кандідата, або при списованю людей, жебы ся люде голосили за Українцїв... Притім русиньска орґанізація є обвинёвана з того, же взникла з цілём ліквідації україньского етніка в Румунії...

Кідь так попозераме на основу конфронтації обидвох рухів, знаючі сітуацію в іншых країнах, усвідомиме собі: ніч нове під сонцём, сценарь єднакый всягды. Але, в основі, і резултат, бо країны зъєдиняючі ся в Европі, будують єднотну політіку заложену на демократічных прінціпах. Зато і Румунія не засягує до міджіетнічных односин, але решпектує выслїдкы самоідентіфікачного процесу своїх жытелїв. Враховано Русинів, якых процес асімілації засягнув круто. Одзеркалює ся то найвеце у містах і на молодій ґенерації. Село зо своїма старшыма жытелями доднесь є образом русиньского духа, і хоць крохтя надломеного. Перебываючі в селї Переґу Маре перед двома роками, о дезорьєнтованім розуміню своёй ідентіты з боку днешнїх потомків русиньскых переселенцїв з „Горніцї“, од Бардіёва, в Народных новинках сьме писали. Як і о тім, яка є важна кулурно-освітна робота на выправлёваня тых хыб з минулости, котру ся в селї снажить розвивати ґрекокатолицькый священик о. Василь Бойчук зо своёв женов Вёріков, заслугов якых в Переґу Маре фунґує недїльна школа русиньского языка. Вдяка подобным актівістам, главнї учітельцї Марї Чорней, і в далшім русиньскім селї – Дерманешт (недалеко од Сучавы) ся уяла русиньска недїльна школа. Очівісно і Русины в Румунії видять путь захованя свого етніка в навертаню к материньскому языку.

 Усвідомує собі тот факт і панї Марія Саґін, родачка з того самого Дерманешта, яка 33 рокы учіть, з того 17 років в Націоналнім коледжу М. Емінесцу в Сучаві, а 16 років учіла в румуньскій школі в Дерманештї. За її молодых часів ся учів у тій школї україньскый язык. Теперь, як говорить, ся там уж не учіть, бо люде не хотїли.

І хоць жыє в Сучаві, на своє село, о якім документы говорять, же ёго населїня – то Рутены – не забывать. В Дерманештї на пензії жыють її родічі, якы ся ту вернули зо Сучавы, жебы осінь жывота пережыти в роднім селї. Дерманешт, як говорить панї Саґін, все в історії творили єднакы люде, т. з. люде єдной народности. „Там нихто ся не вінчав з дївков або з хлопцём з другого села,“ додає, „село было заперте перед чуджіма вплывами і зато містна култура, язык, традіції ся законзервовали. Там Румунів не было.“ На ілустрацію панї Саґін споминать пригоду із своёй молодости, кідь єден єй родак ся вженив з Румунков, яка пришла жыти до Дерманешту, так тота жена до кінця свого жывота зістала лем „Румунков“. Інакше ї нихто не повів, навсе зістала як кібы чуджім елементом в русиньскім селї.

Така сітуація тримала до 1989 року, споминать панї Саґін. Выняткы творили тоты, што одышли штудовати до міста, потім сі там закладовали родины і жыли. То є припад і панї Саґін, яка ся оддала за Румуна і жыє в Сучаві. „Проблем уж мають нашы дїти, якы про недостаток контактів з предками, їх языком і културов ся скоріше асімілують,“ конштатує М. Саґін і додає: „Мы ту в Мараморошу вшыткы Русины, лем, нажаль, не знаме єдны о другых.“ І подля нёй, много Рутенів жыє в делтї Дунаю, о якых уж цалком ся не знає.

Неофіціално в Румуньску жыє коло 10 тісяч Русинів, а офіціално – 393. Вдяка контактам з Русинами з іншых країн, румуньскы Русины зачінають самы себе обявлёвати. Велику пропаґаторьску роботу в тім дїлї роблять фестівалы, на якы приходять русиньскы колектівы з розлічных країн світа. За вызначный момент у розвою тых контактів мож поважовати дїятельство Світового конґресу Русинів. Вдяка ёго орґанізованю в Румунії, сьме могли в короткім часї два раз быти в Мараморош-Сіґетї і бісідовати з Русинами Марамороша. Як самы говорять, контакты поважують на незаплачіня при утверджованю властной ідентіты. І зато Др. Ю. Фірцак, орґанізуючі засіданя Світовой рады Русинів в Сіґетї, вырішив орґанізовати стрічу членів СРР з Русинами Марамороша з розлічных міст і сел. Мусиме повісти, окрем того, же то быв добрый напад про подобны стрічі в будучности, же сучасно то про нас быв великый зажыток. Зажыток з нового познаня, з новых людей, із слуханя їх бісіды, із порівнованя старшой і молодшой ґенерації, із поглядів на проблемы звязаны з ідентічностёв. Вдяка тому сьме ся могли стрітити з панї Маріёв Саґін і єй дївков Данов, з якыма сьме завели бісіду на русиньскы темы. Попросили сьме ся їх, чім ся вызначують сучасны Русины в Сучаві, якыма шпеціфіками, на основі котрых їх мож ідентіфіковати?

М. Саґін: – Сучава то місто, то значіть як в каждім містї, доходить ту скоріше к асімілації людей меншых народностей. Тыкать ся то і Русинів. Сучасны Русины в Сучаві переберають звыкы, традіції і способ жывота маёрітного народа – Румунів. Але стары люде, напр. надале колядують по русиньскы і в містї.

Інакше є то в селах, де традічне жытельство собі іщі утримує свою културу. Так як в моїм роднім Дерманештї. Стравы ся заховали шпеціфічны тыж – дома варены переважно з мукы – пирогы, паляницї, налесникы, затерка, галушкы... Подобно домашнє вболочіня – вышываны сорочкы тіпічны про Русинів ся носять доднесь. Заховали ся традічны їдла ся на Святый вечур, напр. варена пшеніця, грибы, фасоля, паляницї з оріхами, з губами, крабликы з губами, крумплями, а на другый день з маслом. Варять тоты стравы традічно стары люде, молоды у містї уж менше.

На Великдень несуть святити кошарик, в якім є: часнок, солонина, паска, крашанкы, масло, шунка. Є традіція на великодны святкы у вівторок у народных кроях іти на гробы і молити ся за душы помершых. В селах ся то дотримує доднесь.

Інтересовало нас, якый є сучасный Дерманешт, главно ці собі заховав свій русиньскый, респ. рутеньскый характер, і ці молода ґенерація в селї іщі говорить по русиньскы?

М. Саґін: – Не є то уж даколишнїй Дерманешт. Сусіда моёй мамы має таку дївку, як і я, а она говорить, же не знає і не розумить по русиньскы. Як мала говорила по русиньскы, а днесь ся ганьбить. Моя дївка лїпше говорить по русиньскы, і хоць не жыє в селї. Чом то є так? Не знаю. Найвеце говорить по русиньскы старша і середня ґенерація. Молода – лем часть з нёй, а наймолодша – найменше. Не є то добрї, бо так страчають свою ідентіту. Зрікають ся своёй народности. Як може быти добре тото, кідь не знають – хто суть? Даколи было легше утримовати свою ідентіту, бо чуджі вплывы были мінімалны. Теперь є велика міґрація людей, вплывы масмедій – де домінує лем румуньскый язык... Русиньскый язык не чути ани в церькви. В селї є православна церьков, але отець духовный є Румун. Кідь єм была мала, споминам сі, же мали сьме отця духовного Русина. Теперь уж третїй священик зарядом у селї є Румун. І хоць розумить по русиньскы о зо страшыма людми у селї бісідує, але апостолы і євангелії чітать по румуньскы.

На наш вопрос о перспектіві Русинів в Румуньску панї Саґін одповідать:

– Я думам, же Русинів у Румуньску чекать поступно тотална асімілація і як народность пропадуть. Я штудовала словеньскый язык на універзітї в Букурештї і історію другых славяньскых языків, знам, же много малых славяньскых языків – кідь не мали опору і підпору про свій розвой в своїй околіцї – пропало. І хоць мій погляд на нашу народностну перспектіву є скептічный, і так ся усилуєме цалком ся не піддавати і штось про свою захрану зробити і в сучасности.

 А што подля М. Саґін бы требало зробити про перспектіву Русинів і што робить она сама?

М. Саґін: – Знаєте, на полю народной свідомости требало і треба робити неперерывно. Требало веце і сістематічно вплывати на людей, пробуджовати в них народну гордость. Але, жаль, про людей в сучасности не є народность першоряде дїло, бо мають много економічных проблемів, якы каждоденно мусять рішати.

Думам сі, же приносом про нашых Русинів можуть быти в першім рядї актівіты народностной орґанізації Културного общества Русинів Румуньска на челі з Др. Юріём Фірцаком. Я членка той орґанізації, а моя дївка ся актівізує в русиньскій молодежній орґанізації.

Мій принос про русиньску културу віджу напр. в тім, же ся усилую говорити по нашому з тыма людми, о котрых знаю, же суть Русины, а то ці зо сусідами, або з штудентами в середнїй школї, де учу. Пробовала єм створити ґрупу дїтей з 8. – 12. класы, якы бы ся учіли русиньскый язык, но заты ся то не подарило. Але напр. в Дерманештї маєме русиньску недїльну школу, де ґрупа дїтей ся учіть русиньскый язык, русиньскы співанкы і выступають з проґрамами під веджінём учітелькы Марії Чорней, на розлічных акціях. Орґанізуєме і мы културны акції по русиньскых селах, на якых пропаґуєме язык предків, народны співанкы і русиньскы традіції, як напр. День русиньской културы в Переґу Маре і под. В планї маме реалізацію проєкту – стріч зо старшыма жытелями русиньскых сел, од якых хочеме записовати співанкы, традіції, пословіцї, приповідкы і т. д., жебы сьме їх заховали про наступны ґенерації. Уж в найближшім часї бы сьме хотїли зробити даякы записы і книжно їх выдати, жебы на 9. Світовім конґресї Русинів в Мараморош-Сіґетї сьме ся мали чім презентовати.

Такым способом можеме холем кус спомалити процес асімілації Русинів. Але цалком заставити го, думам, не мож.

А якый є погляд молодой ґенерації румуньскых Русинів на вопросы ідентічности, попросили сьме ся Даны Саґін, штуденткы музиколоґії на высокій школї. Што значіть про молодого чоловіка быти Русином у Румуньску? Усвідомлює собі молодеж свою народну приналежность?

Д. Саґін: – Думам, же молоды на то не думають, покы їх на то нихто не упозорнить. Мають інакшы проблемы. Много залежить од освіты, од школы, од домашнёй выховы. Мене мама навчіла, же єм Русинка і не ганьблю ся за то. Люблю нашы традіції, співанкы, духовно єм звязана зо селом Дерманешт, де маю дїда і бабу. К ним ходжу говорити по русиньскы. Тяжше ся мі бісідує офіціално з кымесь, бо хыблять мі русиньскы слова, найлегше мі бісідовати з бабов – о звычайных домашнїх клопотах...

Подля мене, народну приналежность собі усвідомують переважно тоты, котры мають дїда, бабу у селї і контактують ся з нима. Остатнїм, або векшинї молодых русиньска приналежность мало што говорить. При списованю людей ся ідентіфікують як Румуны. Мало нас є вынятків. І мало їх знає, же Русины жыють тыж на Словеньску, в Польску і в остатнїх країнах карпатьского ареалу. Думам, же Світовый конґрес Русинів їм поможе змінити погляд.

x x x

Світовый конґрес Русинів у Сіґетї – то досправды є велика можность презентації про марамороськых Русинів, але і можность на посилнїня їх народной гордости. Так само є то можность на презентацію самой країны, Румунії, яка недавно ся стала членом Европской унії, в аспектї одношіня к народностным меншинам. А є ту і мала сімболіка – у звязи з містом орґанізованя конґресу, Мараморош-Сіґетом: памятка на одказ предків на зачатку минулого стороча повставшых протїв однароднёваня Русинів. Конґрес наісто буде найбівшов подїёв про марамороськых Русинів за послїднїх дакілько десяток років, яка, віриме, поможе їм найти путь самым ку собі і так дати почливость предкам. Так як їм помагать перша русиньска орґанізація – Културне общество Русинів Румунії на челї з председом і посланцём румуньского парламенту Др. Юріём Фірцаком. Ёго місто в русиньскім руху Марамороша охарактерізовала Марія Саґін: „Нас мало, але барз нам хоснує то, же маме свого парламентаря. Без того бы сьме ніч не зробили. Є то мале світло про нашу перспектіву. Віриме тому світлу.“

Анна ПЛЇШКОВА, фоткы архів, авторкы і А. З.

Література:

Лучкай, М.: Історія карпатських Русинів. Ужгород : Закарпаття, т. І – 1999, т. ІІ.

Поп, И.: Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород : Издательство В. Падяка, 2001.

Град, М.: Сини Мараморощини. Ужгород : Карпати, 2004

13. 6. 2007