До Камюнкы завітали взацны гостї

15. фебруара 2009 р. староста села Камюнка, окр. Стара Любовня, Інж. Миколай Мытник і членове Містной орґанізації Русиньской оброда на Словеньску (МО РОС) в Камюнцї прияли на сільскім урядї взацных гостїв споза граніцї – председу Світовой рады Русинів проф. Павла Роберта Маґочія, председу наймасовішой русиньской орґанізації в США Carpatpho-Rusyn Society Джона Реґеттія, ёго заступкыню Марію Анну Сивакoву і председкыню русиньской молодежной орґанізації в США Марію Сілвестрі.

• Гостї із США і Канады навщівили нелем Камюнку, але далшы два русиньскы села – Орябину і Якубяны. Загранічны гостї на форцї: Марія Сілвестрі (друга злїва), П. Р. Маґочій (третій справа), Марія Анна Сивакова (четверта справа) і Джон Ріґетті (пятый справа), котрых у Камюнцї привітав староста М. Мытник (другый справа).

Темов діскусії было надвязати контакты міджі селом Камюнка і окремыма орґанізаціями, главно в области турізму – русиньской културы, звыків і традіцій, школства і под. Марія А. Сивакова на зачатку представила роботу їх орґанізації в Америцї, котра робить на базї културы, утримованя традіцій, обычаїв, а тыж повіла, же членами їх орґанізації суть ай родаци з Камюнкы і з іншых міст і сел нелем із Словакії, але і з іншых штатів. Споминала проблематіку стрїчаня ся Русинів в Америцї, хвалила то, же там ся люде не ганьблять приголосити к своїй народности а гордо ся к нїй голосять. На Словакію пришли зато, жебы навщівили села і міста, де жыють Русины, мають інтерес спознавати отчізну своїх предків, спознавати културу, традіції Русинів. З того боку мають інтерес надвязати контакты і сполупрацу з русиньскыма селами, мають інтерес о стародавны предметы, шматя, котре бы могли дати до музеїв у США. Марія повіла: „Не маме інтерес о фестівалы тіпу Міджілаборець, де было вшытко можне, лем ніч русиньске“. Спомянула, же кідь не є на выходній Словакії роботы, могли бы ся русиньскы села презентовати своёв первістнов оріґіналнов културов, своёй роздїлностёв – културнов ці языковов. І в турізмі видить великы можности.

далe

Мартін КАРАШ, Камюнка, 20.03.2009

Спомины на директора Михала Сопіру

● Першый директор тогдышнёй Русской ґражданской школы у Вышнїй Радванї, окрес Міджілабірцї – Михал Сопіра.

У моїм жывотї єм мав велё директорів, велителїв, началників, ґенералїв, но у моїй памяти найвекше місце заберають найлїпшы спомины на мого першого директора Михала Сопiру. Мене, як молодого учітеля по скінчіню Руськой учітельской академії у Пряшові у 1949 роцї, назначіли учітелёвати на Русскую гражданскую школу во Вышней Радване, окрес Міджілабірцї. Тоту школу од року 1946 зачав будовати Михал Сопiра.

Даколи мі в голові перескакують думкы, ці мої добры спомины на нашого директора не суть позначены моїм молодым віком, нескусеностёв або і необєктівностёв молодого учітеля. Но я у нїм видїв і доднесь виджу нашого чоловіка, русиньского патріота, родака із русиньского села – Красного Броду. Свою учітельску карьєру зачінав у р. 1940 на нашых русиньскых школах у Ґрибові, Валентівцях, по 1945 роцї учів на Руській міщанцї в Пряшові, а од школьского року 1946/47 зачав будовати фундаменты новой радваньской руськой міщанкы. Ту треба припомянути, же у тім часї были тяжкы повойновы рокы.

Моя перша школа

Декретoм Крайского іншпекторату у Пряшові єм быв наставленый за учітеля у споминаній школї. Наступити до школы было треба 21. авґуста 1949 року. Тот край на выходній Словакії я лем мало познав. Як штудент я тады ішов влаком на бріґаду почас ставляня православного храму в Міджілабірцях у 1947 роцї. Тот храм ся будовав як памятник руськым і совєтьскым воякам, котры зохабили свої жывоты ту в Карпатах у 1. і 2. світовых войнах. Кідь сьме влаком переходили через штаціон у Вышнїй Радвани, ани в думках єм ся несподївав, же я ту о два рокы буду выступати з влаку як новый учітель на радваньскій руській міщанцї.

 далe

Iнж. Іван ФРІЦЬКЫЙ, Кошыцї, 6.10.2008

В МИКОВІЙ БЫВ РУСИНЬСКЫЙ ФЕСТІВАЛ ЕНДІ ВАРГОЛА

Не каждый добрый „кшефт“ є културным успіхом!

Двойднёвый Русиньскый фестівал Енді Варгола быв через вікенд 26. – 27. юла 2008 у Миковій. 6. авґуста 2008 припомянули сьме собі недожыты 80. народенины краля поп-арту, Америчана з русиньскыма корїнями зо Словеньска, котрого родічі были праві з Миковой – Енді ВАРГОЛА.

Михал Завацькый, главный  орґанізатор той красной, хосенной і тот рік успішной културной акції, твердить, же в суботу в Миковій было на фестівалї коло штири тісяч людей а в недїлю докінця коло пять тісяч. Ґратулуєме.

Але популарность того фестівалу іде рука в руцї з комерціов, бізнісом і гранічіть аж з ґічовитостёв. Колоточі, замок, в котрім страшить, музика тіпу „Нядранка“, „Робо Казік музику нам казить“ і под. мають успіх у дїтей, середнёй і старшой ґенерації. Але молоды ся просять: „Ты єсь помагав закладати і орґанізовати тот фестівал почас першых річників, так нам высвітлий, што мать Варгол сполочне з Оттом Вайтером...?“

Так, є то правда, в роцї 1992 єм помагав уж спомянутому Михалови і Янови Завацькым зорґанізовати 1. річник русиньского фестівалу в Миковій, присвяченого Енді Варголови. Першы річникы, самособов, не были комерчно барз успішны, но не были то ани „пропадакы“. Днесь ту пишу о 17. річнику, што є досправды неправилне чісло, што собі може сконтролёвати каждый, хто скінчів першу класу основной школы і знать раховати до 20.

далe

Осиф КЕСЕЛІЦЯ, Свідник, 12.08.2008

Із свята 460. річніцї першого писменного спомину о Кленовій

Повны колосы ся долов гнули

Уж є то так. Нашы русиньскы села чім дале тым веце притягують увагу шырокой громады і стають ся знамыма вдяка вызнамным подїям, якы ся там одбыли, памяткам ці особностям, якы тоты села роблять знамыма, але і славныма. Чей не є такого русиньского села, де бы сьме ся із споминаных прічін не могли заставити.

Село Кленова 27. юла 2008 ославило 460 років од першого писменного запису о нїм, а з того приводу (злїва) проф. МУДр. Юрій Штeнё, к. н., доц. МУДр. Михал Штенё, к. н., і ПгДр. Ян Юдa, к. н., были оцінены честным обчанством того села.

На тот раз сьме зашли до Кленовой, Сниньского окресу, до села, де жыє высше 500 людей, але має свою богату історію минулости і сучасности. Знаме є нелем тым, же ту колись дїяв русиньскый літерат, священик Александер Митрак, але в сучасности село прославили такы особности, як вызнамны докторе, братя Штенёвы – Михал і Юрко, діпломат і літератор Іван Юда і іншы. Окрем того, Кленова того року славила свій юбілей – 460 років од першого писменного спомину. Ославити тоту подїю, стрїтити ся з вызнамныма людми із села і околіцї, дати почливость тым, якы село підпорують, вырїшив вєдно із сільскым заступительством староста села Кленова Душан ГІРЧА, якый ся вхопив за зорґанізованя такого вызнамного дня. Наісто то не было легко, але хто быв 27. юла 2008 року в Кленовій, кідь по тыжднї великой зливы вышло прекрасне сонце і благодатно теплило своїма лучами нелем хотарь Кленовой, але і сердця вшыткых, котры брали участь на славностях села, наісто нам дасть за правду, же то была достойна і выдарена акція, на котру Кленовчане так скоро не забудуть. А Душанови Гірчови припишуть єдно велике плус.

далe

Марія МАЛЬЦОВСКА, фоткы: Наталка Мальцовска, 12.08.2008

Стрїча школярів по 40-ёх роках

В лїтнїх місяцях є такый звык, же бывшы штуденты середнїх школ або высокошколаци сі по даякім часї орґанізують стрїчі, на котрых споминають на школьскы часы і говорять о своїм сучаснім жывотї. Подобну стрїчу по 40-тёх роках орґанізовали бывшы школярї Основной школы в Радвани над Лабірцём, окр. Міджілабіцї. До той школы зачали ходити іщі в школьскім роцї 1964/1965 в 6-ій класї, і скінчіли учіня в школьскім роцї 1967/68 як 14 – 15-річны. Хтось пришов з ідеёв зорґанізовати стрїчі і школярїв з бывшой „Руськой міщанкы“ – тота назва Радваньской основной школы зістала в памяти многых людей до-днесь. Ініціатівы ся їмила панї Марта Сопкова, бывша ученіця спомянутого річника. Стрїча была 21. юна 2008 року в прекрасных просторах будинку Основной школы в Радвани над Лабірцём.

Позваны приходили поступно, хто як міг. Не вшыткы ся зразу спознали, бо уж 40 років ся не видїли, а днесь уж мають понад 50 років. Зуб часу їх позначів, што є природне. При сонечній хвілї в холодку під стромами на дворї школы было о чім говорити і на што споминати. Велика радость настала, кідь міджі нами ся зъявив позваный уж 84-річный класный учітель Іван Кочан, родак з Радвани над Лабірцём, теперь жытель міста Кошіцї. З каждым ся звітав, но у многых сі не знав спомянути на мено. За даякый час было чути голос електричного дзвінка, котрый кликав бывшых школярїв до класы. Зачінала ся далша часть проґраму.

далe

Інж. Іван ФРІЦЬКЫЙ,

повойновый учітель у Радваньскій міщанцї, Кошіцї, 12.08.2008

Згорїло цїле село, лем церьков зістала на бережку

Невелике русиньске село Якушівцї (теперь Стропківкый окрес) ся находить в северній части Ондавской верьховины в долинї малого потічка, котрый ся вливать до потока Бруснічка і вєдно течуть до рікы Ондавы. Село ся находить 290 метрів над уровнёв моря і хотарь має 560 гектарїв. Навколо села были глубокы лїсы з буками, дубами і березами. Днесь у селї бывать 50 жытелїв, з того 6 – до 18 років, 31 – од 19 до 60 років, 13 – над 61 років. Найстарша жытелька Марія Касардова має 85 років. До кінця 80-х років минулого стороча ся чісленность жытелїв зменшовала і ся явило, же село цалком заникне, бо было мало роботы. Рольницьке дружство ся вшелияк реорґанізовало, зачало упадати і люде не видїли перед собов нияку перспектіву. В такій неприємній сітуації были і суть ай другы русиньскы села під Дуклёв, у Карпатах. Од зачатку 90-ых років минулого стороча ся чісленность села стабілозовала, но, велё молодых і старшых хлопів ходять за роботов за граніцю нашой державы – до Франції, Ґерманії, на Чехы і інде.

• Ґрекокатолицька церьков з року 1790, котру в р. 1910 переробили до сучасной подобы.

О селї Якушівцї ся можеме дочітати в архівных документах Стропківского панства з року 1430. У листинах 1454 року о дїдичных односинах шляхтічів з Періна к Стропківскому панству, ся находить перша писмова памнятка о селї Якушівцї. В нїй ся село уводить під назвов Якушова Поруба. Тогды то была мала осада, котру заложыв шолтыс меном Якуш з піданным жытельством, но не є знамо, ці на закупнім праві нїмецькім або волоськім. Подля доступных документів 16. ст. жыли в тій долинї волоськы приселенцї а їх предків мож поважовати за основателїв села. У листинах Стропківского панства ся до року 1410 село Якушівцї не споминать. То значіть, же оно, якбач, не єствовало. Но у р. 1430 ся в документах находить село під назвов Якушовець, пізнїше Якушовца а од 16. ст. має мадярьску назву Jakusocz. Листины урбаріату Стропківского панства у 1567 роцї уваджають, же у Якушівцях жыв шолтыс з родинов і волоськым русиньскым підданым жытельством. На зачатку 17. ст. ся чісленность села зменшыла, бо тогды тот край постигла холера. Люде із села одходили або вымерали. У р. 1635 ту зістала у своїм обыстю лем єдна родина шолтыса. Село ся зачало залюднёвати лем барз помалы, бо хотарь навколо быв гористый і зароснутый лїсами. Землю на ґаздованя люде росшырёвали ортованём і выпалёванём лїса. У такый плодородній земли ся потім добрї зародила татарка, овес, главно жыто, бо окрем зерна на муку люде схосновали довгу жытняну солому на кычкы, жебы было чім прикрыти стрїху на деревяній хыжи. У р. 1735 ту были окрем шолтыса і три ґаздівскы обыстя. До кінця 18. ст. з малой усїдлости ся зачало родити і розростати днешнє мале село. У р. 1828 ту стояло 20 хыж із 154 жытелями. Глубокы буковы лїсы давали можность палити деревяне угля, рубати дерево, занимати ся фурманков. В лїсах было много звірины, грибів, лїсных плодів і тото вшытко злїпшовало жывот людём, і так зіставали ту жыти міджі лїсами і берегами. Но найлїпшы землї і лїсы не належали їм. Найвекшым властником поля быв шляхтіч Блауґрунд Ліпов (Blaugrund Lipov). У селї мав выбудованый великый господарьскый двір, вєдно з каштелём, на котрім робило цїле село. Якушівчане мали своїх земель мало. Робота на паньскім была барз тяжка і слабо плачена. Люде, наприклад, за пасїня єдной коровы на паньскых землях мусили одробити на дворї 12 днів в роцї. Тот маєток панове властнили аж до кінця першой світовой войны. У р. 1920 тоты землї і лїсы одкупили Якушівчане. У р. 1790 была збудована перша мурована церьков, котру у р. 1910 переробили до такой подобы, як є днесь.

далe

Інж. Ян ФРІЦЬКЫЙ, Кошіцї, 12.6.2008

Споминам на моє село

Недалеко од міста Бардеёва, в Низкых Бескидах, в долинї потічка Андріївка, ся находить невелике русиньске село Андріёва. Єй сусїднїма селами суть: Бардеёвска Нова вес, Біловежа, Куримка, Шаріське Чорне, Смілно, Зборів і Довга Лука. Подля списованя людей у роцї 2001 в селї жыло 308 жытелїв. Найвекшым проблемом сучасности є велика безробітность. Так як колись, ай теперь многы Андріёвчане ідуть до світа, до Ґерманії, Анґлії, Голандії, Ірьска, Франції, а главно до Чех. Главный заместнаватель бардеёвскый Яс ся поминув.

Минулость і взник Андріёвой.

• Ґрекокатолицька церьков в Андріёвій із 1893 року.

Першыраз ся о Андріёвій споминать в роцї 1355. Тогды Яґерьска капітула з повелїня краля Людовіта І. потвердила выдїлїня маєтку панства Смілно про землевластників Текеліовых. Маєтковов частёв панства была і Андріёва. Но як уваджають і іншы історічны документы, село єствовало іщі перед тым. У 15. – 16 ст. село было частёв панства Маковіця. Писомны документы з 14. – 15. ст. назву села уваджають під мадярьсков назвов як Endrevagasa – Андріёва Поруба. Слово „vagas“ значіть рубаниско. Подля того мож усудити, же часть панства была покрыта лїсами. Доднесь на Андріёвскім хотарю ся находять міста, котры люде называють „чертезы“, што значіть поляны, на котрых вырубали лїс. Тото потверджовали і слова мого дїда Михала Фріцького, котрый быв у селї знамый як великый фіґлярь, сїльскый філозоф і інте-ресно знав говорити о давыны часах,  жывотї людей і їх трапезах около потічка Андріївка. Нам хлопцям при петролеёвій лампі любив говорити о тім, же до тых нашых просторів пришов уж давно споза польскых граніць єден чоловік – Русин, меном Андрій, із своёв великов родинов. На невеликій лучцї собі побудовав деревяну хыжку, вырубав лїс, сїяв татарку, а дїти на лучцї пасли вівцї. Тоту лучку доднесь называють Пастівник, од слова пасти (на нїй суть теперь збудованы прекрасны, наймодернїшы домы). Як ся родина розростала, было треба росшырёвати землю – вырубовати, ортовати далшый лїс. На выжывній земли сіяли просо, овес, біб, фасолю і іншы польногосподарьскы плоды. О тім вшыткім, о жывотї людей, кідь ся зачінала писати історія нашого села, дїдо так інтересно росповідав, же я тому повірив і скоро вірю доднесь, но порівную то з історічныма діскусіями.     

далe

Інж. Ян ФРІЦЬКЫЙ, Кошіцї, 15.5.2008

Кленовчане ся готують на ославы 460 років свого села

Має позітівный погляд на азбуку

● Староста Кленовой, родак із Руського – Душан Гірча.

Душан Гірча ся народив 25. апріля 1955 роцї  в селї Руське, Сниньского окресу, в селї, де зачінав ходити до школы, а котре уж днесь не найдеме на мапі, як і Велику Поляну, де навщівлёвав школу. У 1974 роцї скінчів в Бардіові середню ставебну школу. Робив в области ставебництва нецілых десять років, у 1986 роцї быв зволеный за таёмника Містного народного выбору в Кленовій. В 1990 роцї з властной ініціатівы одышов з уряду і став ся ведучім превадзкарнї при МНВ в Стащінї, котра ся потім перетрансформовала на Сільскый подник служеб, пак по „пріватізації“ превадзкарни зачав подникати з меншыма і векшыма успіхами. В 2002 роцї  7. децембра быв зволеный за старосту села Кленова. І так другый волебный період уж старостує Душан Гірча у селї Кленова.

-- Старав са так, абы єм са муг спокуйно попозерати до воглядила, же не їм задарьмо Божый хлїб, котрый мі давуть ай Кленовчане. Кідь єм наступив, треба было выбавити уряд почітачовов техніков, робила са реконштрукція містной комунікації, верейного освітленя, розгласу, реконштрукція куреня в школї, де дїти дость мерзли, бо в найтеплішуй класї было 15 ступню, перешли сьме на біомасу, палиме друбнї тріськы, дали сьме вымалёвати школу, школку, в школьскуй їдальни выминити подлагу. Дали сьме перекрыти три четвертї стріхы  Културного дому, до якого текло, як через решето.., -- поспоминав староста села Кленова даякы з актівіт, якы ся в селї подарило зреалізовати од того часу, кідь наступив до функції.

Але як повів пан староста, главным напрямом є зробити порядом з потоком, бо при каждім векшім доджю, є там поводя, што наробить немало шкод на маєтку людём. Тыж треба зробити реконштрукцію школы, бо є в гаварійнім ставі, лемже добити ся ку штатным пінязём є гірше, як выкопати канал.

Як сам повів, у першых роках старостованя, то было гляданя ся, але поступно наштартовав з видныма выслїдкам ай в области културы. Зробили ся Дні културы в селї Кленова, (того року в юли то уж буде 5. річник), што ся стрітило з великым одзывом міджі людми, як і знамый і традічный міджі Русинами Русиньскый бал, якого 3. річник быв 12.януара того року. Того року ся одбудуть ай ославы 460. річніцї села Кленова, ку чому ся уряд акуратно готує. На тій ославі бы хотїли одкрыти памятну таблу вызнамному русиньскому писателёви Александрови Митракови, якый дїяв в Кленовій, а заєдно бы хотїли людём, якы своїм меном і роботов роблять славу валалови, пропаґують го дома і за граніцями, придїлити честне обчаньство. Їднать ся о знамого неврохірурґа, професора Юрка Штеня, доцента Михайла Штеня, вызнамного ортопеда і бывшого вельвысланця Чеськословеньска в Мароку і інде -- Др. Яна Юду, к. н. Ясно, же ославы в літнїх місяцях будуть скапчаны ай із културным і шпортовым проґрамом.

Село Кленова має 529 жытелїв, з чого є 117 Ромів, має  повноорґанізовану основну школу з 104 дїтми, де ся находить єдна шпеціалізована класа про школярів з проблемами учіня. Є ту школка. Русиньска среда, знаня дїтей русиньского языка, їх реалізація на русиньскых културных акціях – то суть передусловія, жебы ся на школї могла учіти азбука, руськый або русиньскый язык. Якый має погляд на азбуку сам староста села?

-- Першы буквы, котры єм са навчів, были буквы з алфавіту. В Руськум са вчів україньскый язык, а тот язык єм са вчів ай на савебнуй школї в Бардеёві. Также муй погляд на азбуку є позітівный. Але дуже мі є тяжко, же молодї люде перейдуть аде 12 кілометру до Березного, а не знавуть прочітати, до якого йдуть склепу. То выпливать з того, же са не учіть азбука. Я бы прияв, кібы ся ту учіла азбука і підпоровав бы єм то, кулькы бы єм муг. Треба попробовати. Бо, як знали гварити стары люде, кедь чоловік не помірять, яка вода глубока, та не буде знати. 

М. МАЛЬЦОВСКА, фотка А. З., 28. 3. 2008

быти русином не є мінус, але плус

На бісїдї з кленовскыма школярями

Кідь выйде писателёви нова книжка, то як кібы ся му народила дїтина. А тоты, што суть обдарованы писательскым талентом, наісто мі потвердять, же найтяжше є писати про малу дїтвору, може зато ся книжкы про дїти не родять у такій фреквенції, як література про дорослых. О то векша є радость писателя, кідь по днях, тыжднях і місяцях роботы книжка выйде а тоты, котрым є адресована, єй приймуть із радостёв і спонтанностёв, так, як то лем дїти знають проявити, бо дїти суть прямы – будь ся їм дашто любить, або нїт. Такой то дадуть знати.

● Погляд на участників акції у Кленовскій основній школї: (верьхній ряд злїва) директорка школы А. Федоркова, методік русиньского языка і писатель Ш. Сухый, публіцістка і писателька М. Мальцовска, новинарька і асістентка Оддїлїня русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты – К. Копорова, (долов злїва) у вестібулї на бісїдї ся зы-шли вшыткы школярї зо своїма учітелями, міджі нима была ай декламаторка і барз успішна співачка Вероніка Кучмашова, а наконець ся під рождественнов ялічков з писателём Ш. Сухым на памятку сфотоґрафовали вшыткы декламаторкы школы, котры были на конкурзї Духновічів Пряшів: Я. Петроваёва, П. Кобанова, А. Баніцька, М. Коселарова, В. Вакулічова, В. Кучмашова і М. Кобанова.

Думам сі, же автор Штефан Сухый може быти із своёв найновшов книжков стишків, котрій дав назву Слон на Кычарї, максімално спокійный. Єй премєра-презентація в Основній школї в Кленовій, окр. Снина, ся выдарила на сто процент. Дїти были спонтанны, слухали і такой коментовали а, самособов, хотїли ся вказати і они, зато режія бісїды ся творила прямо на місцї. Поміджі стишкы, котры чітав сам автор – Штефан Сухый, і приповідкы, кот-ры представила писателька Марія Мальцовска, старшы дївчата ся осмілили і выступали із своїм репертоаром співанок, з котрыма выступали на Маковицькій струнї і на другых співацькых конкурзах. Збачіли сьме ту пару співацькых талентів, о котрых іщі наісто будеме чути. Видить ся, же нелем наша русиньска місія збогатила кленовскых школярїв, але і они збогатили вшыткых нас, котры сьме пришли з далекого Пряшова однести до їх школы кус русинства. Было то добрї, бо нелем школярї, котры іщі мімоходом красно комунікують по русиньскы, але і їх учітелькы – Словачкы (або то не были Словачкы, лем пословакізованы Русинкы?) збачіли, же Русины то не суть лем стародавны співанкы нашых предків, але же ся маме чім запрезентовати. А же сьме їх заінтересовали, о тім свідчіть і факт, же такой на бісїдї єдна панї учітелька мала інтерес о приповідкы авторкы Марії Мальцовской, котры хотїла переложыти до словеньского языка і схосновати їх на драматізацію.

Самособов, кідь перейдеме таку довгу драгу, нашым цїлём є і бісїдовати з директором школы і просондовати можности выучованя русиньского языка і културы на даній школї, главно кідь збачіме, же на то суть добры можности, то значіть – учітель, охота дїтей і родічів, але і захована русиньска комунікація у школярїв. З бісїды з панї директорков Аннов ФЕДОРКОВОВ, але і зо старостом села Душаном ГІРЧОМ сьме ся дізнали, же така можность бы ту была.

Властно, сітуація в Кленовій є подобна, як і в другых русиньскых селах. Родічі дїтей пожадують, жебы ся учів анґліцькый язык, бо тот буде школярям потрібный в далшім штудію, але і в жывотї, но а школа не мать з чого такого учітеля заплатити, бо мають нїмчінаря, а тот бы в такім припадї стратив роботу. По селах люде суть іщі все солідарны, і хоць бы як тяжко было, пропустити чоловіка лем так з роботы, а іщі навеце, кідь є то свій чоловік – із села, не є так легко. Панї директорка навеце мать у своїм колектіві і учітельку, котра бы мог-ла учіти анґліцькый язык, но затля го учіть лем як неповинный предмет, жебы холем пару школярїв могли успокоїти.

Ту уж є але тиск нелем з боку родічів, але і з боку міністерства школства, бо од наступного школьского року буде мушена кажда основна школа забезпечіти выучованя двох чуджіх языків, самособов, при тім істім обємі фінанцій. Зато сьме панї директорцї дали пропозіцію – стати ся народностнов школов, што бы їм принесло і векшый обєм фінанцій. Дїти ся зачнуть учіти азбуку, котру по новембровій револуції так одмітовали, але вдяка тій азбуцї бы могли заплатити і учітеля анґліцького языка.

Мать то свою лоґіку, але тоту лоґіку мусять в першім рядї порозуміти родічі школоповинных дїтей і збавити ся предсудків. Предсудків односно азбукы, але і чутя меншецінности односно властной ідентіты. Вірьме, же выграють тот бой самых із собов на свій властный хосен і порозумлять, же быти Русином не є мінус, але плус.

Кветослава КОПОРОВА, фоткы А. З., 19.12.2007

Староста села Стащін Як Кереканіч:

„Школа – перспектіва села“

Ян Кереканіч (1958), родак з Калной Розтокы, наступив за старосту села Стащін 20. 12. 2006 року. Кандідовав з істыма пріорітами, котры ся снажить роздїлити на штирї рокы. На заступительстві іщі в новебрї схвалили пріоріты 2008 року, якы хочуть выповнёвати. Няй сам о тім поповідать.

– В першім  рядї єм oбіцяв, же тота ставба, в котрій сидиме, бывшый готел Парк, і котра ся передтым робила вісем років, буде докінчена. Конечно ся то доробило. Теперь є в нїй Сільскый уряд. Сповнили сьме закон, одов-здали сьме маєток Ґрекокатолицькій церькви в рамках екзекуції, заплатили сьме, што
было треба. Є то їх маєток, я о тім не буду полемізовати. На приземлю є здравотный центер. Наш здравотный центер быв даколи на найвысшім містї в селї поставленый. Люде не могли там дійти, быв проблем ся там взимі дістати. Як єм ся став старостом, фурт єм ходив контрёлёвати, ці то там посыпане, ці там є снїг одгорнутый. Теперь наш здравотный центр мож порівнати з хоцькотрым іншым у великых містах. Люде сі хвалять, є там теп-ленько, маєме там зубного, дїтьского, практічного доктора. А в далшім входї є апатыка із самостатным входом. На другім штоцї маєме турістічну убытовню, де може переспати 30 людей. Як была сутяж русиньской співанкы Співы мого роду, та там бывали дїти, котры сутяжыли. З Русиньсков обродов сьме надвязали добру сполупрацу, яка є выгодна як про них, так про нас. А будучность є отворена такій сполупрацї. Тілько є нас мало, также бы сьме мали ся тримати вєдно, мали бы сьме добрї выходити, бо як ся позерам до книжкы „Народ нивыдкы“ – то досправды маєме ся іщі много учіти, а дакотры досправды не знають скады походять. Жебы люде могли ходити на здравотный центер, сьме докінчіли ходник. Много грошей ся не звышыло, бо сама акція стояла сім міліонів корун, мусили сьме взяти 2,5 міліона увер, а того року сьме освітили єдну уліцю, трібуну на гріщу, щі до кінця рока зробиме стрїху на Домі смутку, а на другый рік до піврока хочеме на нїм  проінвестовати далшых міліон двасто тісяч, довєдна то буде міліон 600 тісяч. Зробили сьме порядок на цінтерю, што было видно і по святї Вшыткых святых, кідь много людей приходило на уряд і дяковало, же на цінтерю быв порядок, выкошене... Цінтерь є зеркалом културы людей у селї. Много в тім дїлї може зробити і справця цінтеря, главно, што ся тыкать дотримованя порядку людми. Міджі тым уряд інвестовав пінязї до технічной документації, до проєкту на містны комунікації, чекаєме на пінязї з Европской унії. Хочеме оправити пути, котры были пошкоджены, главно тым, же ся робила каналізація.

далe

Жыв про Бога і людей

(Святочный спомин на Е. Кубека в Снакові)

В минулім чіслї Народных новинок сьме інформовали чітачів, же 21. октобра 2007 року в селї Снаків, Бардіовского окресу, ся одбуде велика слава, же ся буде споминати на вызнамного русиньского писателя Еміла Кубека, якый жыв і творив в селї од 1885 до 1904 року, скады пак одышов до Америкы. Так ся і стало. З ініціатівы села Снаків, Ґрекокатолицького фарьского уряду, Основной школы в Снакові і Окресной орґанізації Русиньской оброды в Бардіові в тот день ся святочно і творчо споминало на отця духовного Еміла Кубека, якый охабив великый слїд в селї як добрый господарь, писатель, чоловік люблящого сердця. Спомины были присвячены 150. річніцї од дня ёго народжіня.

Святочный спомин ся зачав о 10-ій годинї в містній ґрекокатолицькій церькви. Святу літурґію і панахіду за Е. Кубеком одслужыли: вікарь про Русинів, о. Павел Петро Галько, ЧСВВ, о. Франтїшек Данцак, о. Павел Ханат, о. Осиф Дуда, о. Ян Павлик і о. Ґейза Югас. Высоко оцінив дїятелство Е. Кубека на церьковнім і світьскім полю о. Галько, вікарь про Русинів, у своїй проповіди. Він підкреслив, же Е. Кубек жыв про Бога і людей. Не мав то легке в тім часї, бо пришов до краю, говорячі ёго словами, де „быв початок віры, а конець хлїба“. А предці, молив ся і робив, і двигав з помочов конкретных дїл своє русиньске „я“, за што є в почливости міджі людми аж до днешнїх днїв.

● У святочный день 21. октобра 2007 у Снакові, приправеный к юбілею – 150 років од народжіня о. Еміла Кубека, была одгалена памятна табла тій вызнамній особности, а потім у містнім домі културы было красне пасмо слова, співу і музикы одражаюче жывот і творчость о. Е. Кубека, в котрім выступили нелем домашнї Снаківчане, але і гость з Пряшова, знама співачка русиньскых, шаріськых  і маріаньскх співанок – Анна Сервіцька (в центрі).

По святій літурґії, по прочітаню стишка Е. Кубека Ці ся мі лем видить (Еріка Малаґова), по короткім приговорї старосты села, Інж. Яна Біялка, якый оцінив душпастырьску роботу Е. Кубека, але і ёго велику матеріалну поміч містным жытелям Снакова, ся одбыло одкрытя памятной таблы писателёви на будові матерьской школкы, яку посвятив о. Галько. Одкрыли памятну таблу посланець Народной рады СР Миколай Крайковіч і Йозеф Мікула з Міністерства културы СР. По святочнім обідї ся участници спомину, гостї і містны жытелї зышли в салї културного дому, де ся одбыв културный проґрам.

Староста села святочно отворив проґрам і сердечно привітав притомных гостів: вікаря про Русинів, о. Павла Галька, председу Русиньской оброды на Словакії Владиміра Противняка, председу Окресной орґанізації Русиньской оброды в Бардіёові  Др. Івана Бандуріча, пріматора міста Бардіова Інж. Боріса Ганущака, ПеадДр., о. Франтїшка Данцака, якый свого часу отворив тему Кубека а быв од зачатку при орґанізованю акції, делеґацію з мадярьского села Гомродь (там дістав свою першу парохію Е. Кубек – 1881 – 1882 р.), яку творили староста села Імре Югасо, о. Ґейза Югас і директор основной школы Іштван Мезей. Недавно делеґація із Словакії перебывала в Гомродї, о чім інформуєме в тім чіслї Народных новинок. На славности взяла участь і делеґація з Пряшова – выконный секретарь Світовой рады Русинів Мґр. Александер Зозуляк, председа Русиньского културно-освітного общества А. Духновіча Мґр. Гавриїл Бескид, таёмнічка того общества ПгДр Марія Мальцовска і ЮДр. Петро Крайняк. Сектретарь Світовой рады Русинів А. Зозуляк прочітав поздравный телеґрам од председы Світовой рады Русинів професора Павла Роберта Маґочія з Торонта, з Канады, в якім прозвучали слова подякованя за почливість Емілови Кубекови в селї Снаків і высловлїня надїї о заведжіню русиньского языка до основной школы в тім прекраснім русиньскім селї.

Пак ся зачав културный проґрам, якый модеровала Еріка Малаґова. Треба высоко оцінити роботу основной школы на челї з Андріём і Маріёв Сливковыма. Тоты скромны учітелї-манжеле уж не раз Снаківчанів зачудовали майстровством приготовлїня културного проґраму про село. Із своїм колектівом Снаківчан за 30 років своёй учітельской роботы репрезентовали село дома, але ай на розлічных фестівалах, в розгласї. Ай кідь школа в Снакові є словеньска, културный проґрам ці вже школярїв, або молодежи все быв у русиньскім дусї ладженый. То є на хвалу учітелям, бо собі усвідомили, же найбогатшы традіції суть ту русиньскы, а на тых треба і будовати културу. Так быв ставляный і сценарь проґраму, присвяченый Е. Кубекови. Быв то нелем обычайный переріз ёго творбов, де ся обявили урывкы у ёго поетічных і прозовых творів, але і драматізація творів, піснї, танцї. Гріло найвеце, же сцена была заповнена школярями, середнёшколаками ай высокошколаками, учітелями (наприклад, Андрій Сливка, мол.), якы шпеціално приходжали од септембра домів, жебы нацвічовали тот проґрам. Краса кроїв,  школованы голосы (видно, же директорка школы Марія Сливкова, роджена Гостова, яка была нашов сокласніцёв на Середнїй педаґоґічній школї в Пряшові, наповно проявила свій талент. Уж тогды сьме єй кликали всестороннов штудентков. Єй не быв проблем быти найлїпшов у фізіцї, математіцї, в тїлесній выхові, але і в граню на гармоніц, ці в співі. Як учітелька свої способности наповно выужыла – позн. М. М.), але і декламаторьске і артістічне уменя на сценї – тото вшытко ся нам позерачам нукало зо сцены. Главно, Кубек ожыв. Ёго крітіка алкоголізму, неробства, інтріґанства, але і теплый гумор, якый боює за чоловіка, за любов, за добро міджі людми. Теперь, в тім моментї. Подарило ся.

До проґраму приспіла і Анна Сервицька, родачка з Ґерлахова, яка вінцём своїх співанок розрушала салу, главно духовныма піснями дала почливость о. Емілови Кубекови. Кібы жыв, наісто бы ся потїшыв, же ёго бісїда не заникла, же ся іщі утримують русиньскы традіції, чого доказом быв якраз културный проґрам молодой, перспектівной ґенерації в Снакові. Наконець ослав участници сі посмаковали на снаківскых делікатесах, о якы ся заслужыли кухаркы із школы. А до дару каждый дістав найціннїшый дар – репрезентачну книжку на крейдовім папірю і в твердім обалї під назвов „Snakov v premenách času“, яку село Снаков выдало к вызначному юбілею писателя Е. Кубека. Авторами статей суть ПеадДр. Франтїшек Данцак, едітор книжкы, („Еміл Кубек“) і Мґр. Андрій Сливка („З історії села Снаків“). Книжку выдала ПЕТРА, н. о. в Пряшові.

Вызнамна акція села Снаків была добрї зорґанізована. Вышла з честёв, за што  патрить подякованя вшыткым, хто приложыв руку до того доброго дїла. Орґанізаторам, реалізаторам, але і спонзорам, добродителям, котры походять із села і підпорили акцію. Они суть належно горды на то, же ту жыв і творив такый великан русиньской прозы, якым быв Еміл Кубек.

Марія МАЛЬЦОВСКА, фоткы:  А. З., 2. 11. 2007

Снаков ославує писателя Кубека

● Еміл КУБЕК – писатель, културно-освітный діятель, священик, котрый у Снакові жыв і діяв 19 років.

21. октобра 2007 в Снакові, в прекраснім русиньскім селї в Бардіовскім окресї, буде ся велика слава. Село Снаків, Ґрекокатолицькый фарьскый уряд в Снакові і Окресна орґанізація Русиньской оброды в Бардіові зорґанізовали святочный спомин  на вызнамного русиньского писателя, ґрекокатолицького священика Еміла Кубека, якый 19 років служыв на фарї в Снакові, скады у р. 1904 ся з родинов переселив до Америкы. Ёго перу належить вызнамный роман Марко Шолтіс, ряд повідань, стишків. Ёго творы просякнуты теплым гумором, ласков ку чоловікови, він пережывать за осуд Русинів в старім і в новім краю. Писав творы азбуков, але в Америцї выдавав латиніков із знамых фінанчных прічін. Велику роботу в пропаґації і приближіню творів Е. Кубека міджі Русинами на Словеньску зробив ПаедДр. о. Франтїшек Данцак, якый спорадічно выдає творы Е. Кубека, пропаґує ёго жывот, творчость. Ёго поміч видна і при книжцї Снаків – в перемінах часу, яку выдає село Снаків к 150. річніцї од народжіня писателя. Ёо перу патрить статя о  Е. Кубекови. Часть книжкы присвячена селу Снаків, якый успішно веде уж пару волебных періодів староста Інж. Ян Біялко. Автором статі З історії села Снаків є учітель, бывшый директор Основной школы в Снакові, Мґр. Андрій Сливка. У приправах книжкы, окрем споминаных людей, брали участь і Мґр. Павел Ханат, Мґр. Марія Сливкова, директорка основной школы в Снакові.     

Святочный спомин на Е. Кубека ся зачне Службов Божов уж в дообідных годинах, позад якой буде одкрытя памятной таблы Е. Кубекови. Притомны наісто сі прийдуть на своє почас културного проґраму, в якім выступлять, главно дїточкы з Основной школы в Снакові, і якый приправили манжеле Сливковы. В културнім проґрамі выступить і знама співачка Анна Сервицька.

Як видно, Е. Кубек зажывать свій ренесанс. Русины нелем Снакова, суть горды на то, же мають такого писателя. Приближованя ёго жывота нашым сучасникам, то дїло гордости за русиньскы особности. В новій іновованій подобі ся приправує нова книжка творів Е. Кубека, выбране з ёго творів  під назвов Єдна стріча, зоставителями котрой суть ПгДр. Марія Мальцовска і ПеадДр. Франтїшек Данцак. Святочный спомин у Снакові, там, де великый слїд вхабив Е. Кубек, наісто буде іншпіратівный і про далшы села, котры бы ся могли похвалити вызнамныма русиньскыма людми. А такых є немало. 

-мм- , 9. 10. 2007

Прекрасный духовный зажыток

В днях 25. – 26. авґуста 2007 у Чірчу, окрес Стара Любовня, быв традічный єпархіалный одпуст, котрый ся завершыв святочнов літурґіов. На недільній Службі Божій при Клапліцї Успенія Пресвятой Богородіцї на Маріаньскій горї над Чірчом ся зышло за красной хвілї у лонї іщі крашшой природы коло 5 тісяч віруючіх нелем з Чірча, але і з оддаленїшых реґіонів выходного Словеньска, но пришли і путници з Польска.

● Почас Службы Божой на Маріаньскій горі над селом Чірч чітать Євангелії і Апостолы по русиньскы о. Мартін Костільник (другый справа) за асістенції домашнёго пароха і главного орґанізатора епархіалного одпусту – о. Ярослава Поповця (третїй справа) і о. Іґора Панчака (першый справа). Фотка: о. Мілан Ясик

День перед тым, у суботу пообідї, ішла процесія зо села од Ґрекокатольцькой церькви Пресвятой Богородіцї на Маріаньску гору над селом і назад. Вечур потім по святій літурґії ся одправляла панахіда при гробах небогых містных священиків: о. Андрія Годобая, о. Іоана Яновіча і о. Мірона Подгаєцького і Акафіст ку Хрістовым страстям.

Як участник того одпусту хочу повісти, же єм быв на скуточно русиньскім одпустї, котрый у мі охабив глубокы слїды нелем з боку реліґійного, але і нашого народного – русиньского. Быв то про мене прекрасный духовный зажыток. Підтвердило ся, же одпуст у Чірчу є в першім рядї святом русиньскых ґрекокатоликів. Русиньскый язык было чути з каждой стороны, але главно, же Служба Божа была в такім духу, в якім бы мала быти в каждім русиньскім селї. Чітаня Євангелій і Апостолів было по русиньскы, Служба Божа по церьковнославяньскы з прекрасным співом канторів і віруючіх. Главный служытель о. ТгДр. Марцел Мойзеш, ґенералный вікарь Пряшівской єпархії, на зачаток літурґії поздравив притомных віруючіх по русиньскы і передав їм поздрав од  Владыкы Яна Бабяка. Свою проповідь зачав тыж по русиньскы, але і кідь єй докінчів по словенськы, віруючі оцінили ёго снагу приспособити ся русиньскому оточіню. (Треба вірити, же раз прийде час, кідь на одпустї в Чірчу буде служыти Святу літурґію наш русиньскый єпіскоп – позн. П. К.).

Главным орґанізатором єпархіалного одпусту быв домашнїй парох о. Ярослав Поповець, котрый є єдным із нашых вірных і актівных русиньскых священиків, з котрых векшына была на одпустї. Быв міджі нима і о. Франтїшек Крайняк, котрый того часу є парохом у Камюнцї, але міджі притомныма было відїти і много ёго вірників з ёго попереднёй парохії в Міджілабірцях. Отцёви Поповцёви треба высловити подякованя за прекрасный духовный зажыток і пожелати му, жебы ай надале робив на полї реліґійнім і народнім про русиньскых віруючіх так, як дотеперь. Конець одпусту своїм співов збогатила знама співачка русинськых народных і маріаньскых співанок – Русинка Анна Сервіцька.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 4.9.2007

Русиньскы співанкы вышли на далшім „CD“

Тїсно перед Днями звыків і традіцій села Камюнка на зачатку авґуста 2007 року вышов новый компактный діск із русиньскыма народныма співанками, конкретно зо співанками фоклорного колектіву Барвінок із Камюнкы. Тот діск є першым діском того колектіву і вышов з нагоды 55 років актівного дїятельства колектіву, котрый за тоты рокы абсолвовав выше 350 выступлїнь по цілім Словеньску і у 8 штатах Европы, приправив про выступлїня 34 танцї і 317 співанок (!) Співацько-танечный колектів Барвінок взникнув при Основній школї в Камюмцї в маю 1952 року а ёго закладателём і ведучім аж до року 1965 быв тогдышнїй учітель і директор школы Штефан Біттнер, днесь уж небогый.

На діску суть русиньскы народны піснї, котры ся співають у Камюнцї і якы были награты за допроводу Народной капелы братів Колларовых, у музичній сполупрацї Мароша Матоляка і драматурґії Мартіна Караша. Віриме, же тот найновшый компактный діск із русиньскыма співанками порадує вшыткых любителїв і обдивлятелїв русиньской културы.

– аз –  3. 9. 2007

Красный, богатый, забавный, але глубше не выужытый

Такыма звыкне быти векшина фестівалів ці подобного характеру фолклорных акцій, културных актівіт. Зато все ся треба задумати, ці принесла тота културна акція дашто веце про перспектіву Русинів, як лем короткочасну забаву?! Жаль, векшинов то так не є! Орґанізаторы приправлять акцію, люде ся на нїй забавлять, притім стигнуть зъїсти традічны фестіваловы паркы  або печену ковбасу і выпити к тому добре пиво, підкріплене боровічков ці яковсь іншов „водічков“, дїти собі куплять перник або грачку, і  вшыткы ся розыйдуть спокійно домів. Тінеджеры і дакотры „старшы тінеджеры“ зістають довше, дакотры до рана, бо така акція, справила, продовжує забавов ці діскотеков. Але што на другый день? Запамятало ся дашто важне участникам, мають ся над чім задумати?! Зась мож повісти, же векшинов нїт, бо не хочу цалком вшыткы културны акції метати до єдного міха.

Кідь мам правду повісти, про нас, малу ґрупу людей, яка пришла на фестівал із Пряшова, културна акція під назвов Днї звыків і традіцій села Камюнка, што была 4. авґуста 2007 у містнім домі културы, ся скінчіла по Службі Божій у Ґрекокатолицькій церькви св. Петра і Павла. Звідате ся чом? Бо тото важне, над чім ся треба задумати, было повіджене праві там, а то устами отця духовного Франтїшка Крайняка, котрого сміло мож назвати – сучасным будителём русиньского народа, передтым на Лабірщінї, теперь на Старолюбовнянщінї. Шкода лем, же до церькви скоро нихто з орґанізаторів „не мав часу прийти“. Правда, были і такы з орґанізаторів, же мали перед зачатком културного проґраму повны рукы роботы (тых мож оправдати), але были там і такы, котры ся лем пришли указати в першім рядї до дому културы ці на сцену і повісти, же якы суть рады, же можуть быти міджі Камюнчанами (а то барз мало). Тота друга катеґорія орґанізаторів мала прийти „на школїня“ до церькви, жебы відїла на властны очі і чула на властны уха, як мож проговорити до свідомости, до сердець жытельства  в час святочный. Але як много раз, так і теперь, тоту шансу промарнили функціонарї Русиньской оброды на Словеньску. І хоць, правда, выступаючім тляпкали міцно і „попід ніс прихвалёвали“ уровень акції.

● 3. річник Днїв звыків і традіцій села Камюнка зачав 4. авґуста 2007 святочнов Службов Божов у Ґрекокатолицькій церькви св. Петра і Павла, котра вєдно із проповідёв о. Франтїшка Крайняка (влїво) была скуточно святом і нашла собі доріжку до сердця каждого з притомных. А потім у містнім домі културы вшыткых притомных на Днях привітав главный їх ґазда – староста села Інж. Миколай Мытник. В богатім културнім проґрамі з успіхом выступив домашнїй фоклорный колектів Барвінок (на сценї), котрый того року славить 55 років своёй екзістенції.

Є правда, же акція была не плана, але главну заслугу на добрім културнім проґрамі мали домашнї „ґаздове“ – староста села Інж. Миколай Мытник і музичный ентузіаста з фолклорного колектіву Барвінок – Мартін Караш. Як єм уж нераз повів, фоклорны фестівалы і културны акції ту были перед нами, а будуть і по нас, были перед „Культурним союзом українських трудящих“, перед Русиньсков обродов на Словеньску, а будуть і по них, бо главна тярха їх приправы і ходу все лежала і лежыть на плечах старостів сіл і пріматорів міст і їх  сполупрацовників. Але якый з них хосен глубшый про наше русиньске дїло?! Сьме способны вытяжыти з них штось про нашу русиньску перспектіву? Выкличуть тоты фестівалы в тых селах, де ся орґанізують, напр. діскузії о потребі як навертаня ся к традіціям (бо їм была присвячена, холем подля назвы, тота акція), але через них і к потребі учіти ся о тых традіціях в школї? По русиньскы? Векшинов ся час, даный на выступ орґанізаторам і гостям, схоснує на формалны поздравы, респ. гірше є,  кідь і дахто хоче дашто валушне повісти, наприклад, о потребі утриманя своёй русиньской ідентічности через навчаня русиньского языка у школї, та поважує ся то за непотрібне.

Наперек тому, в Камюнцї пятьминутовы выступы ся цілено снажили выужыти і апеловати в нїм на потребу старати ся о таке духовне богатство, якым є язык, церьковный обряд і под., ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД., одборна асістентка Оддїлїня русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты, і о. Ярослав Поповець, председа Общества св. Іоана Крестителя. Але то было мало, їх і другы выступы мали глубше і шырше дотворити то, што повів у своїй проповіди о. Франтїшек Крайняк.

Зато ся вернийме ку Службі Божій, яку одправляв уж спомянутый домашнїй отець духовный за помочі далшых русиньскых ґрекокатолицькых священиків, єднако мыслячіх і реално назераючіх на потребы сучасного і перспектівного русинства, конкретно: о. Ярослава Поповця з Чірча, о. Владиміра Лапігускы із Руськой Порубы, о. Івана Барны з Пітровой і о. Іґора Панчака з Воліцї. Ціла літурґія з проповідёв была про нас духовным піднесінём, такым, яке сьме даколи зажывали у Міджілабірцях. Хоць літурґія была по церьковнославяньскы, але чітаня апостолів і євангелій было по русиньскы. Кібы веце было такых смілых священиків, як вышше спомянуты, та нелем дїло духовне міджі Русинами, але і дїло народне бы было плодотворне. Але... то на другу статю. В тій церькви сьте учули дух русиньской духовности, спірітуалности, чули сьте ся скоро як у русиньскім раю. А кідь іщі к тому к нам, притомным, проговорив у проповідї по русиньскы о. Франтїшек, то душа ся радовала і заєдно плакала, же не маєме много такых „орґанізаторів“ міджі Русинами. У своїй проповіди він ся заміряв на дві темы, котры суть взаємно споєны: русиньска народна ідентіта і русиньска духовность (спірітуаліта). Тоты темы дость шыроко розвів і не раз підкреслив, же русиньску народну ідетічность собі не мож заховати без захованя свого материньского русиньского языка, без навчаня і далшого розвиваня списовного русиньского языка! Апеловав на вірників-родічів, жебы давали свої дїти на навчаня русиньского языка (віриме, же за підпоры старосты Камюнкы ся там таке навчаня зачне уж од септембра 2007). Наісто, же камюньскый душпастырь глубоко проговорив до сердець своїх вірників, але накілько суть тоты сердця одкрыты ёго цінным словам?! У другій темі – русиньскій духовности заміряв ся на захованя єй атрібутів – церьковнославяньского обряду, русиньского языка у пасторації, русиньской тройтурнёвой церьковной архітектуры, русиньской іконы, русиньского простопінія. Мудре при тім было ёго прирівнаня, же церьковнославяньскый язык – то фундамент, а русиньскый язык – то будова, котра на нїм стоїть. А ту ясно споїв елемент народного з елементом духовным, церьковным, котры суть у Русинів споєны довгыма сторочами, а не мож їх оддїляти, як приказують дакотры всемудры церьковны єрархы.

А теперь коротко о културнім проґрамі: во вестибулї дому културы в трёх кутах были три выставочкы: 1. Предметы етноґрафічного характеру села Камюнка і фотовыставка к 55-річному юбілею містного форлорного колектіву Барвінок (ту ся продавав ёго іщі „горячій із выробы“ першый компактный діск зо співанками колектіву – Зашпіват Барвінок; 2. Церьковны і дакілько сторічны предметы з

містной церькви і фары; 3. Найновшы періодічны і неперіодічны выданя обчаньского здружіня Русин і Народны новинкы. Перед домом културы была скромна презентація народных ремесел, може зато, бо падав додж і было дость холодно. У ґалапроґрамі під назвов Веселе є село ся презентовало выше 200  выступаючіх,  міджі нима заінтересовало выступлїня нелем освідченых уж співаків, як Марія Чокынова із Ублї, тріо Ян, Ленка і Катка Маґуровы із Гуменного, Наталія Сікорякова з Литмановой, дуо Івана Сивулькова і Мартін Караш, фолклорный колектів Барвінок  зо своёв самобытнов мандоліновов капелов із Камюнкы, фолклорный колектів Майдан із Литмановой, тріо Зарічанка зо Стащіна, в котрім выступала мама Анна Юнова з дївками Адріянов Червеняковов і Янов Ілїшковов і внучками  Дашков Ілїшковов і Вікторков Червеняковов. Проґрам збогатили і загранічны фоклорны колектівы, а то з Каміонкі Віелкей (Польско), Кекава з Лотішска і Айвенґо з Єкатєрінбурґу (Русько). Особно собі думам, же з трёх загранічных доста было позвати лем єден колектів, а то укажковый, як „черешнїчку на тортї“, а шыршый простор дати домашнїм, хоць людём в салї ся може веце любила загранічна „екзотіка“, але русиньскы днї мають быти і цілым своїм проґрамом русиньскыма. Окрем того, наприклад, хыбовав мі плаґатик по русиньскы, быв лем по словеньскы. Тяжко потім говорити о потребі захованя русиньского языка, кідь самы главны орґанізаторы – Русиньска оброда на Словеньску, село Камюнка і Общество св. Іоана Крестителя на то якось „призабыли“. І такый детаіл є важный, бо говорить о одношіню орґанізаторів к такій русиньскій традіції, яков є народный язык...

О тій акції з розлічных аспектів бы ся дало веце говорити, але мене інтересовав главно єй принос – подобно як і каждой другой – у процесї возроджіня Русинів, захованя і розвиваня русиньской ідентічности і духовности. І хоць тот ся, може, укаже часом, і так нияку акцію сі не можеме доволити орґанізовати лем про забаву. Без даякого глубшого змыслу і впливу на думаня і дїяня людей, в нашім припадї Русинів на северовыходї Словеньска. Кідь собі не поставиме вопрос о змыслї і приносї подобных актівностей перед єй орґанізованём, потім выходить, же часто ся орґанізують безцільно, лем  як „акція про акцію...?!“ Про такых орґанізаторів, як є Русиньска оброда, думам, же на першім місцю все мусить быти нїґда некінчаючій ся возродный процес Русинів, розвой русиньской ідентічности з апелаціов на потребу навчаня материньского русиньского языка, без чого, як підкреслив о. Франтїшек Крайняк в церькви, не можеме пережыти як Русины. Днесь уж не стачіть лем співати русиньскы піснї, бо в часї кідь розвой русиньского школства стаґнує, і під вопросом так стоїть етнічна перспектіва Русинів, орьєнтація лем на фолклор є скоріше девалваціов  народностного дїла і народностных цілїв, з якыма одважно по р. 1989 выступала праві Русиньска оброда. Без міцного фундаменту, якым є народна гордость і достойность, к якым ся каждый чоловік і народ може допрацовати лем через освіту, самы припомагаме процесу словакізації і асімілації Русинів. А то бы мало быти мементом про каждого з нас перед тым, як ся пустиме до хоцьякой актівіты на русиньскім полю.

Александер ЗОЗУЛЯК,

фоткы автора, 8.8.2007

З історії  і сучасности Біловежы

(Не патриме мы – Біловежчане, як ся говорить меджі „худобных прибузных“ ани з погляду історії нашых предків і вшыткого, што творить історічный і сучасный колоріт села і ёго жытелїв.)

Село Біловежа ся находить 10 кілометрів на северовыход од Бардіёва в Низкых Бескидах, в долинї потїчка, котрый тече до рікы Топля. Єй сусіднїма селами суть Гажлин, Шаріське Чорне, Андріёва, Бардіёвска Нова Вес, Комарів і Грабовець.  Єдным з найвекшых проблемів сучасности є велика незаместнаность в селї, котра досягує аж 40 – 50 процент. Многы Біловежчане роблять за границями – в Нїмецьку, Голандьску, Анґлії, Америцї, Словіньску, Ірьску, но глабвно в сусіднїх Чехах.

З давной  минулости реґіону

● Обалка брожуры выданой ку 650 рокам села Біловежа, Бардіовского окресу.

О найстаршім періодї жывота нашых предків ся дознаваме лем з археолоґічных выкопавок. Тоты вказують, же першы люде в нашім реґіонї (поріча Топлї) ся  объявують в періодї палеоліту (старша доба камінна – выше 15 000 років). Свідчать о тім дакотры камінны артефакты, з котрых найвызначнїшым є дотеперь торзо роговцёвой чепелї з недалекого Комарова.

Далшый період правікой історії – то суть гробны могылы із културов шнуровой керамікы, котры ся доховали в гребенях гор по пастырьско–рольницькім жытельстві. Третїм, дотеперь дослїджерным періодом в історічнім розвитку пагоркатины в области Топлї є молодша доба бронзова, до котрой належать помірно богаты бронзовы артефакты. Тоты походять з Гажлина, часточно і з Біловежы – нашов їх в 1955. роцї жытель Гажлина Ян Гріц на Біловезькім верьху, на краю зароснутой меджі.  Вшыткы артефакты (торзо меча, лук, топір з туляйков, нарамкы і под.) были поскладаны в глиняній судинї. Історікы зарядили тоты артефакты до періоду нескорой добы бронзовой. Богаты історічны артефакты ся нашли і в сусіднїм Комарові а тыж в Біловежі. Ту у 1950. роцї нашли при ламаню каменя бронзовый депот, в котрім были два єнакы топоромолоты, топір з туляйков і вушком і розлічны оздобы. Єден із топоромолотів здобыв музейный працовник з Бардіёва Т. Вайсз од налезцю Юрка Юрча про музей в Пряшові.  Місто  находу того артефакту є на густо зароснутім Верьху (званого і Ставлинець, кота 409), 15 – 20 метрів над путёв,  котра веде до Біловежы, приближно 825 метрів од крижоваткы. З вышеуведженого выплывати, же долина рікы Топлї была найфреквентованїша у фазї молодшой добы бронзовой. Налезы суть з помірно куртого часового періоду (од 13. до  10. ст. перед нашым лїтописом), но тот є якраз вершинов бронзовой індустрії. Потім наступила желїзна доба.

З нашого погляду вызначным періодом є період першых слїдів славяньского  заселіня нашого краю – реґіону, котрый ся став частёв Шаріського комітату (столицї). То уж є християньска доба, період заселёваня і взнику першых сел, меджі котры ся рядить і село Біловежа.

Наш реґіон ся став граничным пасом меджі Угорьском і Польском і быв масовіше заселяный осадниками в 12. – 14. сторічу. Тогды ся главно в севернім Шарішу усалашыло і польске, але і перше русиньске жытельство. Перевладало, правда, словеньске, но ани русиньского не было мало. Свідчіть о тім і факт, же в 1514. роцї на панстві Маковиця было 28 словеньскых і 20 русиньскых усілостей.  Знамый є факт, же Арпадовцї (кралёвскый род в Угорьску, днешнїм Мадярьску і на Словеньску) будовали опевнїня, стражны башты, жебы хранили теріторію на север росшырюючого ся угорьского кралёвства. Може в павутиню тых історічных удалостей можеме глядати і ґенезу назвы села Біловежа.

Поступно, од 13. но главно в 14. сторічу выникали в Шаріській жупі новы усілости поставлены на закупнім праві. Імпулзы на їх заснованя давала шляхта – властникы панстев. Новых оселенцїв приводжали звычайно міщане, котры ся подля писомного документу з властниками земель ставали шолтисами (в днешнїм розуміню якымась старостами) в новых селах. До того періоду ся рядить і взник села Біловежа, котре належало панству Маковиця і было іод початку русиньскым селом з жытелями – Русинами (Rutheni, Ruthenus).

Взник Біловежы

Село Біловежа патрить меджі найстаршы на околицї. Перша писана памятка о Біловежі походить з 28. юна 1355. Тогды Яґерьска капітула з повіріня краля Людовіта І. потвердила  выдїліня маєтку панства Смілно про землевласників Текулівцїв. Маєтковов сочастёв панства была і Біловежа. Є лем лоґічне, же село єствує вецей років як уведженых 650 од першой писомной змінкы.

Взник Біловежы предпокладаме в другій четвертинї 14. сторіча. Выбудовали єй уселенцї на закупнім праві із шолтисами. О тім, як конкретне село выникло, нїт доложеных документів. Стрітили сьме ся з тверджінём, же уж в 12. сторічу Біловежа єствовала, бо у 1242. році село „напали Татари і цалком го знищіли“.

Писомны жрідла од 14. сторіча уводять наше село переважно в правописных обмінах словеньской назвы Біловежа. У 1355. роцї то была назва Belawese, 1492 – Belawesa, 1736 – Belovescha, 1808 – Belowese, кінцём 19. сторіча і зачатком 20. ст. суть евідованы дві назвы – мадярьска – Belavezsa і русиньска – Біловежа. Бесспорно, мотивом на взник назвы была біла вежа. Могла то быти стражна вежа в пограничу – у 11. і 12. ст., припадно, як уводить історик Фердінанд Улічный – мурована вежа бенедіктіньского клаштора, подля котрого дістала назву і тота долина.  Єствує і далша верзія назвы села, а то подля поменованя білой вежы на церькви. Правда, ани тото походжіня не є затля правоплатно доказане, але є найправдоподобнїше. Вірогодным фактом є главно тот, же назва села Біловежа походить з поменованя двох слов – біла і вежа. А тото є главне. Біловежа ся дале споминать в листинах краля Жіґмунда з років 1414 і 1416, котрыма потверджує Чудардовцїв як властників маєтків панства Маковицї а потім в суписї сел Шаріськой столицї  з 1427. року. В тім роцї была Біловежа зданена од 24. або 28. підданьскых усілостей, также была в тім часї середнё великым селом маковицького панства. Друге жрідло уводить, же у 1427. роцї было село маєтком родины Чударовой і мала 29 „ореків“. Далшый факт уводить Vlastivedný slovník obcí na Slovensku, де ся пише, же у 1427. роцї село мало 52 портів. В сусіднїм Гажлинї были ґаздівскы усілости зданены од 77. порт, также Гажлин довєдна з Куримов (102 усілостей) належав ку найвекшым селам верьхнёго Шаріша. Векшына навколишнїх сел належала меджі середнёвеликы і меншы села.

В другій половинї 15. сторіча  векшына жытелїв села з Біловежы одышла, бо у 1492. роцї ту господарили лем три ґаздівства. По трёх ґаздівствах іщі зістали порожнї хыжы а 20 господарств лем недавно жытелї цалком зохабили – уводить архівный матеріал. Наісто то запрічінило польске войско в 1472. роцї.

В 1548 і 1567 роках были ґаздове зданены од 2,3 і 2,5 порты. У 1567. роцї ту господарило єдно ґардівство на цілій і штирї ґаздівства на  півусілости. В роцї 1600 в селї было 10 підданьскых обысть. Правда, жыли ту і шолтиськы родины і жытелї фары.

Біловежа ся з упадку кінцём 15. і початком 16. сторіча позбирала і тренд середнёвеликого просперуючого села сі уховала до днешнїх днїв. Свідчать о тім  факты о чіслї жытелїв а обысть в єднотливых роках. Так наприклад, у 1787. роцї мало село 75 обысть і 452 жытелїв. У 1828. роцї ту жыло 585 душ в 79. обыстях, в роках 1869 – 551 жытелїв, 1900 – 613, 1930 – 672 жытелїв і 114 хыж,  1948 – 804 жытелїв,  1970 – 972 жытелїв і 211 хыж, в роцї 1993 – 828 жытелїв і 280 хыж, в роцї 2000 – 792 жытелїв а в 2005. роцї 803 жытелїв і 295 хыж.

Будителї А. Духновіч і А. Павловіч в Біловежі

До історії Біловежы ся записали і русиньскы народны будителї 19. сторіча – А. Духновіч і А. Павловіч. Александер Духновіч пережыв в Біловежі повны штирї рокы – од апріля 1834 до апріля 1838. „Непокірливого попа“ посилав єпископ Тарковіч до „глухых сел“ Маковицї – Комлоші (днешня Хмелёва) і Біловежы, де хыбовав 3 рокы священик. Были то найкрашшы рокы ёго жывота (мав тогды 31 років), правда одорваны од културных центрів, рокы прожыты в бідї і самотї. Тот факт ся одбив і на ёго творчости, але на другім боцї, беспосереднїй контакт з людми дав му богату іншпірацію про ёго далшу творчость і вплынув на ёго оръєнтаєцію – стати ся сыном свого народу, народным будителём.

Будучій будитель ся пересвідчів о тім, же є Русин і хоче быти вірным свому народу, знати ёго тугы, вецей ся анґажовати за достойный і людьскый жывот. І зато вырішив писати рідным языком (дотогды писав по мдярьскы або по руськы). Правда, язык Русинів не знав так добрї, што ся одбило і на ёго творчости. Треба брати до увагы і факт, же зачінав властно од початку, не мав опору, приклады, не было літературы, книжок. Біловезькый жывот дав Духновічови матеріалы, темы, іншпірацію на ёго літературну творчость.  В Біловежі написав, респ. зоставив свою рукописну збірку „Privitatae cogitationes“,котра ся складать з робот 20. і 30. років і вказує нам цілковый образ умелецькой творчости писателя, поета тых років.  Переважує інтімна ліріка, мотівы ласкы, самоты, але і темы обчаньскы, главно в послїднїй фазї жывота в Біловежі.

Правдоподобно в Біловежі написав, або холем плановав написати етноґрафічну роботу „О народах Крайняньскых“. Духновіча поважуєме за основателя народной школы і першого народного учітеля. В Біловежі быв в першім рядї як священик, но попри тім учів  дїтей і дорослых. В освітї видить єдну з дорог, як выйти з біды і заосталости нашых людей. Дїтей учів в роднім языку, причім  позорность придїляв і познаню основ польногосподарьскых робот, переважно заградницьтва і овоцінарьства.

Закы Духновіч быв до Біловежы придїленый, А. Павловіч ся сам домагав у єпископа, жебы го призначів до Біловежы за священика. Жыв у Пряшові і не хотїв піти учіти на вышшу ґімназію до Кошыць. Єпископови написав жадость, в котрій находиме і таку просьбу: „Сего ради молю Преосвященство Ваше о приход біловезькый“. По такій просьбі доставать місце пароха в Біловежі, де приходить 5. юна 1851. Пережыв ту довгых 13 років, потім одходить до Свідника. Хотїв быти меджі людми, служыти їм на постї обычайного священика. Якраз в Біловежі ся Павловіч дефінітівно сформовав як народный будитель выразно гуманно заміряный, але дозрів і як педаґоґ, священик, поет.  В Біловежі написав свої вызначны віршы „Уч ся моє дїтя“, „Я сын  Бескидів“, „Думкы маковицькых красавиць“, „Я в Карпатьскім краю руську мамку маю“, але і цінну поему „Став бідного селянина“, найджену при оправі стріхы в біловезькій  церькви. Сохранили ся тыж дві рукописны збіркы поезій А. Павловіча а то в архіві  О. Шлепецького, котрый ся інтересовав о ёго жывот і творчость. Суть то збіркы „Песник сочіненый А. Павловічем біловезькым панотцем в пользу любимых школьскых учебників в Біловежі 1858 ґода“ і „Думкы А. Павловіча в Біловеже 1862 ґода“. Павловіч ся в Біловежі занимав і педаґоґічнов роботов. Споминать то у своїй автобіоґрафії. У своїх творах боёвав проти алкоголізму, але і проти мадярізації і денаціоналізації Русинів.

Кошыкарьство і домовый обход

Біловежчане ся до історії записали і як добры обходници – кошыкарї. Домовый обход мать в селї богату традіцію і быв доповнюючім жрідлом обжывы попри польногосподарьскых роботах.  Выробкы з прутя – кошыкы, опалкы дакотры біловежчане доказали выробляти самы. Томаш Катаник, Ґреґор Марчінькый але і другы выробляли і кошыкы з лупленого прутя. Главнов дїятельностёв быв але продай прутяного товару, котрый скуплёвали од кошыкарїв з Бардіёва, Зборова, але і зо села Лацкова коло Старой Любовнї, де ся выробы кошыків розмогла уж у 18. сторічу. Тоты выробкы продавали в Полиску, Руську, Нїмецьку, Шведьску, на Балканї і в другых европскых штатах. Інформації з років 1879 – 1880 досвідчують, же „з околицї Бардіёва експортуюти кошыкы до Руська у великім объємі“. З мадярьскы писаных документів ся дізнаваме, же „з Біловежы много тісяч кошыків експортують до Руська і Нїмецька“. „Крайняци“ – як кликали Біловежчан Лацківчане, приходили скоро на ярь за готовыма выробками з прутя, накладали їх на возы і продавали по цалій Европі. Кедь попродали вшыток товар, продали і конї з возами і так ся вертали домів. Тота процедура ся повторяла каждорічно. До подомового обходу в 19. і першій половинї 20. сторіча были залучены цалы родины. Сынове ся учіли од своїх няньків, абы нескорше свої способности передавали своїм потомкам. Обходници мали роздїлены раёны (Братїслава, Бойницї, Бзенець, Прага, Штрбске Плесо, Маків – Бумбалка і многы другы), в котрых мали домінантне поставлїня.  Подомовый обход (званый „ходжіня на драгы“) ся розвивав аж до половины 80 –тых років 20. сторіча.  Стары „драгарї“ постарїли, многы повмерали, а молодшы, аж на мало вынятків їх не наслїдовали.

Старостове села од взнику ЧСР і розвиток по 2. світовій войнї

● Старостка Біловежы Ева Поборжілова міджі наймолодшов ґенераціов жытелїв села. Фотка: А. З.

По першій світовій войнї, в нововзникнутій ЧСР быв до функції старосту села зволеный Андрій Сторіньскый, котрый тоту функцію заставав до 1927 року. Од 1928. року у функції старосты быв Осиф Юрч, од 1930. року Петро Юрч, пізнїше Ян Тіш. У 1933. роцї ся зачала писати кроніка села. Як староста ту є підписаный Михал Костура. В часї тзв. Словеньского штату на челї села стояв Ян Луч і Юрко Марко. По войнї были зряджены народны выборы, першым председом МНВ ся став Осиф Бездень. До 1975. року ся в селї сукромно господарило. Каждый ґазда в селї мусив оддавати штату натуралны данї (контінґенты), котры были становлены подля выміры землї. Штату ся одвидило зерно, яйця, бандуркы, молоко, мясо а то за сімболічну фінанчну награду.  Забити дома выгодовану свиню без поволіня МНВ было протизаконне. На тото ся выдавав тзв. „закалячій лист“, з котрого выпливала повинність дати штату скору з хребтовой части пацяти. Повинностёв функціонарїв МНВ было і забеспечіня переходности польных комунікацій. Подля потребы ся реалізовала їх оправа, на котрій ся черяли  вшыткы Біловежчане (ходило ся „на драгы“).  На оправу мали лем лопаты, кромпачі або шпеціалну мотыку „ортївку“. 

Днешня Біловежа є модерным селом 21. сторіча. Мать верейный водовод, є плінофікована, суть зроблены  містны комунікації, на котрых є асфалтовый покровець, мають властну каналізацію, чістїчку одпадовых вод, новый дім смутку. Село выросло і културно, заслугу на чім мать главно містна школа, котра была поставлена іщі у 1911. роцї і церьков.  Село сі доднесь сохранило і матерьску школку, котра мать свої властны просторы, помалы 30–річнов історіёв ся може пышыти фолклорный колектів Біловежчанка, але і молодежный колектів Рачканя, котрый выник за підпоры подникателїв  Петра Мікулу і Осифа Сороку і котры презентують русиньскый фолклор і дають Біловежі печатку русиньского села, котре не забывать на свої традіції.

Народностне зложіня  сучасной Біловежы

Народность. Слово, котре резонує меджі Біловежчанами і відїло бы ся, же жытелї села суть горды на своє походжіня, же русиньска материньска реч ся розвивать у каждой ґенереації. Но не вшытко є так, як ся на першый погляд видить. Не стачіть мати лем повно бісіды о русиньскых будителях, о їх одказї, котрый сі при різных нагодах припоминаме. Днешня реаліта є цалком інакша. Ку русиньскій народности ся в селї голосить нецілых 10 процент жытелїв! Асімілація ту бє до оч. В школї ся перестала учіти азбука – „є то немодерне і непотребне“.  В родинї, де обидвоє родичі суть Русины, комунікує ся по словеньскы – є то „модерне“. Выходный обряд ся тыж „модернізує“, што там по одказї предків, по кирило-методьскій традіції... Будьме горды холем на то, же в нашій ґрекокатолицькій церькви іщі можеме намісто „Pane zmiluj sa“ заспівати „Господи помілуй“. То при вшыткій повазї ку словенчінї і Словеньску, котре є нашов домовинов.  При такім трендї в Біловежі за пару

десяток років не учуємем єдиного русиньского слова, на котре сьме днесь іщі як–так горды.

ПгДр. Андрій РАТИЦЯ, Петро УДИЧ, 20. 8. 2007

 Радваньска школа ославлёвала 60 років

В суботу, 14. юла 2007 року в Радванї над Лабірцём была велика ослава. Радваньска Основна школа з матерьсков школков ославлёвала 60 років од того часу, кідь до школьскых лавок в шк. р. 1946/47 засіли дївчата і хлопцї з Радванї, Берестова, Збудьской Білой, Валентовець, Воліцї і Чабин. Тота школа ся тогды называла „Государственная русская гражданская школа во Вышней Радване“.

● Участници святкованя 60 років радваньской школы, котра на своїх зачатках ся назавала „Государственная русская гражданская школа во Вышней Радване“.

На ославы директор школы Мґр. Душан Клец і староста села Андрiй Ґлод позвали і вшыткых учітелїв, котры ту учіли од зачатку школы. Міджі позваныма з першых повойновых учітелїв на ославах были: Іван Кочан, Гелена Байцурова і автор той статї. Была позвана і учітелька Анна Баріёва, але із здравотных прічін не могла прийти.

З першых повойновых учітелїв уж, жаль, міджі нами не суть: першый директор школы Михал Сопіра, учітелькы Гелена Белеёва, Ольґа Гучкова, а з учітелїв Михал Рогаль, Штефан Качмарь, Штефан Віцо. Од р. 1946, як уводять документы, в школї ся вычередовало 92 учітелїв і 5 директорів: Михал Сопіра, Михал Кантуляк, Штефан Доніч, Варфоломій Марточко і теперішнїй директор Душан Клец. Першы двоме уж не жыють. Зо вшыткых учітелїв скоро єдна четвертина уж не є міджі нами.

Привітаня на школї было барз миле. Вітав нас сам директор школы. У красно припарадженім вестібулї школы так, як сьме пообідї на свято приходили. Стріча учітелїв была в просторній містности з квітками і малов гостинов. Розговоры ся зачали сердечно і радостно міджі вшыткыма учітелями, як бы сьме ся уж давно познали, і кідь я дакотрых відїв попершыраз. Я, наприклад, стрітив свою сокласніцю з Учітельской академії в Пряшові в шк. р. 1945/49, тогды штудентку Анну Макарову, котру єм не відїв уж 57 років, та знате, же было о чім і што говорити.

Проґрам быв богатый і святочный. Зачав ся в школї панахідов за помершыма учітелями. Тоту панахіду барз красно одправляв містный радваньскый священик о. Прейса. При кінцї панахіды, кідь священик з кантором зачали співати „Вічная память“, придали сьме ся і мы вшыткы учітелї.

По панахідї нас прияв на Сільскім урядї староста села Андрій Ґлод. З ёго речі было знати, як він высоко оцінює роботу учітелїв, главно їх дїятельство в културній области. Наконець славностного приятя сьме ся вшыткы записали до памятной книгы і дістали малы подарункы з шумнов  квіточков.

Ославы зачали културным проґрамом в домі културы, а то з прекрасным стишком Пісня сердця, котрый по русиньскы задекламовала школярька з кружку русиньского языка. За ним наслїдовала радваньска „гімна“ Із-за Дїла сонце зраненька выходить. Тоту співанку на слова Радванчанкы Гелены Фіціковой музично скомпоновав радваньскый учітель Варфоломій Сотак, музичный педаґоґ. Гімну заспівали школярї з кружку русиньского языка і квартето дївчат-молодых учітелёк – Лелія з Гуменного.

В славностнім приговорі директор школы нам росповів о роботї учітелїв і школярїв за послїднїх 60 років. Припомянув, же по войнї школа мала провізорны учебнї по вшелиякых старых хыжках, дакотры были по жыдах, россіяных по цілій Радвани. В 1958 роцї село дістало новый просторый будинок школы, з красныо зарядженыма світлыма учебнями, кабінетами, лабораторіями. Теперь уж ту є і почітачова учебня з припоїнём на інтеренет. При школї суть выбудованы бітовкы про учітелїв.

Кідь єм вшытко тото в школї відїв, такой мі пришла така думка до головы, жебы єм іщі раз хотїв у тій школї учіти, і кідь знам, же теперь такых старых учітелїв, як я, уж до школы не беруть, бо мі уж іде на вісемдесятый рік.

Мене найвеце інтересовали выслїдкы роботы в културній области. Мы, першы учітелї по войнї, Штефан Качмарь і я, Іван Фріцькый, заложыли першый ансамбель „Ансамбль песни, музики и пляски“, з котрым в шк. р. 1949/50 сьме заберали першы місця в сутяжах міщаньскых школ народной творчости нелем на окреснім колї в Міджілабірцях і на крайскім колї в Пряшові, але і на цілословеньскім колї в Братїславі.

В тых, нами зачатых традіціях, по моїм одходї з Радванї до армады в шк. р. 1950/1951 і по Качмарёвім до ПУЛЬСу, продовжовали далшы учітелї. Спомяну холем дакотрых: Анна Поповічова з мужом Михалом, Варфоломій Сотак зо своёв женов Маріёв, директор Михал Кантуляк, учітелї Василь Пірник, Ружена Донічова, Ірінa Бунґанічова, Михал Бабин і іншы. З теперішнїх бы єм выздвигнув, главно учітеля русиньского языка Марека Ґая і заступкыню дирекора школы Яну Шковранову, з котрых єм особно спознав.

Мав єм барз сердечну бісіду з учітелём Мареком Ґаём о проблемах выучованя русиньского языка вообще. Похвалив ся мі, же выдавають два школьскы часописы. Єден з них, друкованый азбуков і латиников, ся зве Mалый Русначок. Зажычів єм му много успіхів в ёго нелегкій роботї.

Радваньска школа почас  60 років своёй екзістенції была знама нелем в лабірьскім окресі і в Пряшівскім краю, але і в цілім штатї. Спомяну холем дакотры успіхы. В 1956 роцї на cвідницькім фестівалї учітелька Анна Поповічова мала із своїм ансамблём такый великый успіх, же в радію і в новинках было о чім говорити і писати. В р. 1967, за директорованя Штефана Доніча, радваньскы піонеры взяли участь в цілоштатній стрічі з презідентом републікы в Ровіштї при Празї. Барз добрі быв знамый і театралный колектів, выглошеный на фестівалї драмы і умелецького слова А. Духновіча за найлїпшый. Велику радость робив і змішаный хор Дружба, котрый в 70-ых роках ся перемінив на фолклорный колектів Буковина. Членами Буковины были штириї ґенерації – од 5 до 74 років. Тот колектів помагав Збору про обчаньскы дїла на челї з ёго першым председом, учітелём Іваном Кочаном.

З радваньской школы вышли такы знамы люде, як: Марія Мурґашова-Морозова, оперна співачка, Василь Гріцак, оперный співак, Іван Ґоґаль, театралный і філмовый режісер, Ева Забавска-Куликова і Анна Салакова, танечнічкы ПУЛЬСу, Іван Бабин, закладатель аматерьскых театралных колектівів, Андрій Луцик, артіста, Варфоломій Сотак, музичный педаґок, копмозітор, Міхал Бицко, закладатель Музею Енді Варгола, Іван Чабиняк, директор Музею україньской културы, Андрій Гнат, працовник ПУЛЬСу, Антон Куруц, співак популарной музикы і іншы.

Я у своїм выступлїню подяковав вшыткым, котры продовжовали в нами начатых традіціях і одовздав директорови школы до школьского архіву казету, в котрій споминам на нашу роботу у школї по войнї.

На закінчіня славности  школярї з кружку русиньского языка і квартето Лелія заспівали гімнічну пісню Там, де Бескиды Карпаты, ку  котрій сьме ся вшыткы придали.

Барз бы такых школ, як Основна школа в Радванї над Лабірцём, в нашых селах і містечках ту в Карпатах было іщі веце. Она, як мало-котра, може і дякуючі тому, же собі утримала русиньскый націоналный характер, в нашім народнім фолклорі і в піснях припоминать школярям і вшыткым людём, де суть нашы коріня і скады походять нашы дїдове і прадїдове.

Інж. Іван ФРІЦЬКЫЙ, єден з першых повойновых учітелїв в Радванї,

днесь плуковник на пензії, Кошіцї

Фоткы з архіву автора, 8.8.2007