Доц. ПгДр. Василь ЯБУР, к. н., Інштітут реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты

 

Орфоґрафічны проблемы і корекції в русиньскім языку в Словакії

 

(Реферат у секції Актуалны проблемы русиньскых кодіфікованых варіантів на ІІІ Меджінароднім конґресі русиньского языка, Краков, 14. септембра 2007.)

 

А теперь конкретно к реалізованым змінам:

1. Вывставав і вывстає проблем (котрый треба чім скорїше выяснити а выяснивши і дотримовати), ці брати до увагы т. зв. цілорусиньской аспект в правописї, інакше повіджене – ці брати огляд і на іншы выріанты русиньского языка (лемківскый і підкарпатьскый) в области ґрафікы і орфоґрафії, або творити нашу норму лем з нашого аспекту, прісно ся дотримуючі ісходного говора, взятого за основу нашой літературной нормы. Хто хоць лем кус познать нашы першы правила, так знає, же мы там маєме дакілько одказів на т. зв. цілорусиньскый аспект. Кідь го не будеме брати до увагы, роздїлы міджі нашыма нормами ся будуть збівшовати, а то мы не хочеме, бо чім дале, тым веце сьме пересвідчены, же Русины бы мали мати снажіня зближовати ся, а писемный прояв є к тому на зачатку найпригоднїшый. Жебы сьте дістали хоць лем малу представу о якы явы іде, уведьме сі пару прикладів:

а) Правопис вербалной інфінітівной формы: як в правилах правопису з 1994-го року, так і в новых правилах рекомендуєме писати флексійну морфему інфінітіва з -ти, а не як бы належало з высловности скоро цїлого русиньского ареалу Словакії писати в данім припадї -ті, напр: бáбраті, бубновáті, вариті, грáті, гониті, даровáті, давáті, зимо-вáті, коситі, проситі і т. д. Ту сьме ся приклонили к писаню -ти главно зато, бо так пишуть і на Підкарпатю, і на Лемковинї.

Дало бы ся то высвітлёвати і як захованя історічного прінціпу (то зн., же „и“ треба писати на містї староруського „и“, бо во векшинї припадів оно перешло в нашых діалектах на „и“. Або бы ся дав іщі тот яв перенести до области орфоепії і вытворити правило, же в тій формі (в інфінітіві) треба высловлёвати на містї „и“ звук „і“ як дослїдок захованя єдного з многых далшых захованых явів староруського языка. Але факт зістає фактом – переважна векшина інфінітівных форм русиньскых діалектів Словакії має на кінцї „і“ а не „и“. Зато многы лінґвісты ся дожадовали такой зміны і высловлюють неспокійность з теперішнїм правилом. Треба посудити, што є потребнїше, бо выходячі з даных жывых діалектів правду мають крітікы.

б) Далшым подобным прикладом може послужыти правопис адъєктівів і адвербій із суфіксом -іч- тіпу: практічный/практічно, історічный/історічно, комуністічный/комуністічно і т. д., де многы рекомендують писати так, як ся в говореній (устній) подобі ужывать: практіцькый, історіцькый, комуністіцькый і т. д. Мы ся ту знову приклонили к векшыновому русиньскому писаню тых форм, лемже тым не дотримуєме бісїдну подобу тых форм, што є далше приклонїня ся к цілорусиньскому яву.

в) Далшый приклад – писаня суфікса -ець з мнягкым согласным -ц’, хоць векшина Русинів у нас хоснує тот суфікс в подобі -ец, напр.: конец, отец, палец, клінец і т. д. Знову сьме ся приклонили к векшиновому правопису того суфікса в іншых варіантах русиньского языка, хоць тым порушуєме бісїдну подобу ісходного говору норматівной подобы языка.

г) Суфікс -іця ся в правилах уваджать в подобі з мнягкым „ц’“, хоць знову як в ісходнім діалектї, так і многых далшых говорах ся в даній позіції высловлює тверде „ц“, т. зн. же подля того бы ся ту жадало писати напр.: паліца (а не паліця), пшеніца, Богородіца, ковбіца, кланіца і т. д. То є далшый приклад приклонїня ся к тому, як ся пише в іншых варіантах русиньского языка. А такых прикладів т. зв. „цілорусинізмів“, за котры нас крітікують, є в нашых правилах омного веце. Належить ту, наприклад, і правопис рефлексівного прономіна в подобі „ся“, котре ся в ісходнім говорї высловлює з -а (са), што є зъявне приспособлїня ся словацькому sa, котре на запад од рікы Ондавы і Хотчанкы поступно переходить до подобы „ша“ і „ш’а“. І ту сьме заховали в нашім правописї векшинове русиньске написаня в подобі „ся“, хоць была в припоминках часто рекомендована зміна, выходячі з жывого діалекту як основы літературной подобы.

● На краковскім конґресі русиньского языка першыраз ся передавала Премія Кіріла і Мефодія за розвиток русиньского языка а міджі семома оціненыма быв і доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н.

Фотка: А. З.

 

2. Область ґрафікы:

а) В даній области основнов рекомендаціов на зміну было выпущіня з азбукы йотованой бузквы „ё“ і єй заміну споїнём й + о або споїнём -ьо в завислости од позіції і функції (як є в україньскім языку). О даній проблематіцї ся вела діскусія і в нашій пресї. Главным арґументом выпущіня даной буквы было тверджіня, же „ё“ є чуджім елементом в русиньскім языку і є незвыкле го ужывати напр. на зачатку призвіск, мен, міст, рік і т. п. Нашы рекомендації на його захованя не буду ту уводити, суть уведжены в правилах правопису і в одповідях публікованых в пресї із заключінём, же „ё“ може єднакым способом повнити тоты самы функції, як і остатнї йотованы буквы. Але і так сьме в новых правилах часточно змінили єй правопис в тім змыслї, же в чуджоязычных (перевзятых) словах як на абсолутнім зачатку слова, так і в позіції по гласных місто буквы „ё“ ся пише споїня й + о, напр.: йоґа, йоґурт, йод, йот, йотація, йотованый, Йосафат, майор, ра-йон і т. п. Дале в чуджоязычных словах як в серединї слова, так і на кінцї слова в позіції по гласнім „і“ пишеме споїня
і + о
, напр.: міліон, патріот, шпіонаж, радіо, Токіо і т. д.

З такым рішінём не суть дакотры чітателї спокійны, бо жадали абсолутне выпущіня той буквы.

б) В области ґрафікы главна зміна настала в тім, же до алфавіту сьме доповнили іщі єдну букву – ъ (твердый знак, єр), котра має функцію роздїлового ці роздїлю-ючого знаку і служить на сіґналізацію йотації тогды, кідь ся префікс (предпонка) кінчіть на тверду парну подля твердости/мнягкости согласну фонему в позіції перед йотованов буквов, напр.: зъявити ся, зъїднати, одъїсти, адъютант, конъюнктура, розъярити ся, безъядровый, ін-ъєкція і т. д. Тота зміна не выкликує даякы важнїшы протесты, є прията позітівні, хоць были і рекомендації писати на єй містї апостроф, або зіхабити став з першых правил, де тоту функцію повнив мнягкый знак (ь – єрь).

в) До той области можеме задїлити і часточну зміну фун-ґованя буквы „ї“, значіня котрой ся росшырило іщі о єдну функцію.

Што до значіня букв, то подля старых правил буква „ї“ означала фонему [і] (а ніч інше). То значіть, же буква „і“ в позіції по каждій согласній означала лем гласну фонему [і], а у попереднёй согласной можна мнягость або оставала неозначена (несіґналізована), напр.: літо, сіно, тіло і т. п., або не была діференціалным признаком даной фонемы, напр.: очі, гірькый, міджі і т. п. З того выходило, же в дакотрых позіціях ся мнягкость ці твердость фонем на писмі не сіґналізовала. Наприклад, споїня „ті“ могло одповідати і [т’і]тісто, і [ті]тілько, споїня „ді“ могло сіґналізовати і [д’і]діти, і [ді]дім, діван і т. п. Так было і у фонем с, з, н, л, р, ц, дз. Также буква „і“ означала все лем гласну фонему [і] во вшыткых позіціях по согласных.

Подля новых правил ся буква „ї“ вжывать тыж на сіґналізацію мнягкости согласных в позіції по парных по твердости і мнягкости согласных фонем: т, д, н, л, с, з, р, ц, дз, напр.: дїдо, дїти, лїс, лїто, нїмый, снїг, тїло, сїно, цїловати і т. д. Выяснять ся так часты недорозуміня у высловности многых слов, бо з їх написаня буде ясно, же напр. в словах тіпу дім, стіл, ніж, ніч, сіль, зіпс, цінтерь, ліні, сіруп і т. п. будеме звукы в позіції перед „і“ высловлёвати твердо, а в словах тіпу лїс, лїто, дїтвак, дїлити, лївый, гнїв, гнїздо, снїг, сїно, бісїда, тїнь, стїна, цїль, цївка, цїловати, конї, Нїмець і т. д. будеме звукы в позіції перед „ї“ высловлёвати мнягко. Выяснить ся тым і семантічне значіня многых слов тіпу: ніс (носа) – нїс (мин. час од часослова нести), ліс (на лісованя даякого матеріалу) – лїс, рік (рока) – рїк (мин. час од часослова речі), тік – тїк, пять волів – волїв єм там іти і т. д.

Причінов того проблему в нашім варіантї русиньского языка є факт, же лем „і“ з „ћ“ (ятя) є єдиным гласным звуком сіґналізуючім мнягкость передстоячого парного подля твердости/мнягкости согласного. Остатны звукы „і“ мнягкость не сіґналізують, ці уж походять з „о“, „е“ в новозапертых складах, із праславяньского ці церьковнославяньского „и“, або мають інше походжіня. То значіть, же в нашім языку маєме фактічно двояке „і“: сіґналізуюче і не сіґналізуюче мнягкость, попереднёго согласного.

К тому правилу є найвеце припоминок і буде робити найвекшы тяжкости при ёго практічній реалізації главно зато, же в многых говорах ся часточно діспалаталізовали дакотры із девятёх высше спомянутых согласных. З другого боку то але буде велика поміч про орфоепію (устну, бісїдну реч), бо русиньскый язык ся будуть учіти і дїти, котры не бісїдують дома по русиньскы ці люде з іншых країн. А такым бы было тяжко зрозуміло высвітлити, чом єднака буква раз сіґналізує мнягкость, а другый раз нїт.

Дішло і к далшым правописным змінам нелем в цїлых ґрупах слов, але і в правописї єднотливых слов різных частей речі. Вшыткы їх можеме найти в нашых правилах, выданых особитнов публікаціов. Авторами єднотливых частей публікації были: В. Ябур (ґрафіка, орфоґрафія, формотворїня і основы сінтаксісу) і А. Плїшкова (словотворїня і пунктуація). Зміны сьме зробили в вірї, же поможуть вылїпшыти дотеперїшнї правила а єдночасно дакус нашы нормы приближать іншым варіантам русиньского языка.

Література:

1. В. Ябур, Ю. Панько: Правила русиньского правопису. Русиньска оброда, Пряшів 1994.

2. В. Ябур, А. Плїшкова: Русиньскый язык в зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка. Русин і Народны новинкы, Пряшів 2005.

3. В. Ябур, А. Плїшкова: Літературный язык, Пряшівска Русь. In: Русиньскый язык, ред. П. Р. Маґочі. Uniwersytet Opolski - Institut Filologii Polskiej, Opole 2004, s. 147 - 209.

4. Орфоґрафічный словник русиньского языка, ред. Ю. Панько. Русиньска оброда, Пряшів 1994.

 

30. 10. 2007