jazyk

Недавно ся мі скаржыла єдна моя знама, популарна співачка русинськых народных співанок, же в єй роднім селї є вшытко пословакізоване, в церькви ся служыть по словеньскы, в школї не є інтерес о навчаня русиньского языка, по русиньскы бісідують лем старшы люде, молоды о материньскый язык не мають інтерес. Тоты, котры бы мали вести людей к народному возроджіню – священици, учітелї, русиньска інтеліґенція – парадоксно арґументують, же русиньскый язык є немодерный, заосталый, про жывот в днешнїй добі збыточный! Накілько познам проблем словакізації в русиньскім реґіонї і в ґрекокатолицькых парохіях (дотыкать ся то і парохій православных), над скаргов моёй знамой єм ся ани барз не зачудовав, скоріше то зміцнило мій погляд, же кідь ся нашы люде не спамятають і не будуть ся бранити асімілачному тиску, русиньскый язык зістане лем у фолклорі, в співанках, на фестівалах.

Скоріше ня несподївала прімітівность арґументу, же русиньскый язык є немодерный, заосталый, збыточный. Думам сі, же немодерны, заосталы суть тоты, котры такы погляды росшырюють. Материньскый язык предці не може быти заосталый, немодерный. Є то язык матери, котра ня привела на світ, язык моїх предків, цілого народа, через материньскый язык чоловік спознає світ, дозрівать і розвивать свій інтелект. Материньскый язык не підлїгать трендам модерности ці немодерности. Хто заверже свій материньскый язык, тот чоловік якбы заверг свою матірь, своїх родічів, своїх предків. О заосталости і немодерности можеме говорити лем в области економікы, моды, моралкы..., але не односно будь-якого языка на світї. Русины ся можуть презентовати многыма вызнамныма особностями на полї наукы, културы, сполоченьского і політічного жывота, котры репрезентують свій народ нелем дома, але і за граніцями нашой отчізны. Зато не є прічіна на чутя малости, меншецінности, збыточности. Хто то не розумить, кривдить свому народови, зраджує своїх предків, своє коріня, минулость свого народа.

Няй собі такы люде памятають – од своїх одбігнуть, але к чуджім не добігнуть, як говорить єдна народна пословіця. Чоловік ся не може збавити свого коріня, народной ідентіты. Снага тото змінити є немодерна і заостала!

18. януара 2007 в просторах Інштітуту реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты была стріча директора споминаного інштітуту, професора ПаедДр. Штефана Шутая, Др.н., і працовників Оддїлїня русиньского языка і културы ПгДр. Анны Плїшковой, ПгД. і Мґр. Алены Блыховой з представителями русиньскых масмедій (радія, пресы). Участниками стрічі были і представителї русиньскых културно-сполоченьскых орґанізацій: за Русиньску оброду: председа Владимір Противняк, таёмнічка Феодосія Латтова, председа дозорной рады Інж. Павел Дупканіч і председа медіалной рады Федор Віцо; за Русин і Народны новинкы і за Русиньскый културно-освітный сполок А. Духновіча ПгДр. Марія Мальцовска; за Сполок русиньской молодежи Петро Крайняк, мол., котрый зарівно быв єдным з ініціаторів акції. Главна тема стрічі была: Проблематіка русиньского школства і выучованя русиньского языка на Пряшівскій універзітї і можности єй медіалізованя.

Як знаме, Русины на Словеньску можуть першый академічный рік штудовати свій материньскый язык на высокій школї, бо по успішній акредітації штудійного проґраму Русиньскый язык і література на Пряшівскій універзітї , 28. юна 2005 міністер школства СР признав Пряшівскій універзітї право придїлёвати академічный тітул „бакаларь“, абсолвентам денной і екстерной формы штудія. Дякуючі тому, од академічного рока 2006/2007 штудійный проґрам Русиньскый язык і література ся може на Пряшівскій універзітї штудовати з 12 акредітованыма комбінаціями на пятёх факултах, о чім ся мож веце дізнати як в тім чіслї НН, с. 1, так на вебсторінцї універзіты: www.unipo.sk, і на www.rusynacademy.sk, або мож прямо контактовати Інштітут реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універіты, п. А. Плїшкову, Нам. леґіонарів 3, 08001 Пряшів, тел.: 0907629127.

Першый академічный рік фунґованя бакаларьского штудійного проґраму на стрічі з новинарями розаналізовала Анна Плїшкова, яка зарівно обернула увагу на потребу перетрансформованя выучованя русиньского языка з катеґорії неповинных до катеґоріїї повинных предметів, а то в згодї з леґіслатівов, подля якой в школах в реґіонах, де 20 процент жытельства ся голосить за Русинів, на жадость родічів ся так може стати. Покы є вшытко на доброволній базї, што не все веде к ефектівным выслїдкам.

Професор Штефан Шутай обернув увагу на процес ревіталізації русиньского школства, де незаступиму роботу повинен зробити третїй сектор, т. є. обчаньскы здружіня. Цілём актівізації Інштітуту реґіоналных і народностных штудій ПУ є аспект педаґоґічный, якый бы забезпечовав выхову кваліфікованых кадрів-русиністів, і аспект научный, што бере до увагы розвиток кодіфікованого русиньского языка, ёго зміны, як і сполупрацу з вызначныма научныма інштітуціями, якым є Языковедный інштітут Людовіта Штура в Братїславі і ін.. Директор інштітуту привітав актівіты і третёго сектора, русиньскых обчаньскых здружінь, якы бы мали быти на помочі розвоя школства, од матерьскых школ жа по высоку, а главно мали бы зогравати вызначну роль в освітній роботї міджі Русинами, а тым і у выкликованю інтересу о выучованя русиньского языка.

Як повіла А. Плїшкова, русиньске школство ся буде належно розвивати лем тогды, кідь буде контінуалне, т. є., буде ся учіти од матерьской школкы по высоку школу, і кідь ся буде учіти як повинный предмет. Покы так не є, навыше, перестав ся учіти і на єдиній середнїй школї в реґіонї, в лабірьскій Ґімназії, причім у вшыткых припадах фіґурує лем як неповинный предмет. Тот проблем бы ся мав леґістлатівно дотягнути в сполупраці з Міністерством школства СР, але інтерес і ініціатіва на ёго вырішіня мусить іти „здолы“, т. є. од самых Русинів.

Як сьме ся дізнали, є значный інтерес штудовати русиньскый язык екстерно, але покы ся не дорішить проблем плачіня за екстерну форму штудованя, доты факулты го не будуть отваряти, лем кідь бы быв надмірный інтерес о дакотрый, переважно єднодборовый проґрам. Але жебы успокоїти ай інтересуючіх ся о екстерну форму штудованя русиньского языка, то як можне рішіня ся споминало, же адепты штудія бы ся могли приголосити на денну форму штудія а по приятю пожадати деканат о схвалїня індівідуалного штудійного проґраму. Іншу алтернатіву в тім часї не мають.

Треба высоко квітовати, же сполупрацу з Оддїлїнём русиньского языка і културы поважує за потрібну і сучасный председа Русиньской оброды на Словеньску Владимір Противняк, якый закликав на зъєдночіня русинськых сил в области розвоя русиньского языка і културы. „Сьме на єдній лодї. Цалком акцептуєме, абы ся то робило на академічнїй теріторії. Треба то підпорити, треба злучіти силы,“ – повів В. Противняк.

Своїма особныма і патріотічныма позіціями підпорили діскузію о проблематіцї русиньскоого школства: знамый карікатуріста Федор Віцо, режісерка Словеньского розгласу Яна Трущіньска-Сива, бывша редкаторка розгласу Феодосія Латтова, писателька, лавреатка Премії А. Духновіча Марія Мальцовска, бывшый говорця РОС ЮДр. Петро Крайняк, Петро Крайняк, мол., і остатнї участници стрічі.

Дорогы Русины,є найвышшый час, жебы і Вы підпорили процес возроджованя народнострного школства Русинів на Словеньску, і жебы сьте свою дїтину, внучку, записали на русиньскый язык. Русиньска проблематіка – поле неоране, а як знаме, русинство є великым бумом у світї. Вдяка своїй обявности, молодости, атрактівности і способу реалізації молодых Русинів в розлічных сферах културно-освітного, научно-языкового і літературного жывота.

Шанса є в нашых руках. Історічна шанса, яка была тяжко выбоёвана. Свідомы Русины і Русинкы, матерї, нянькове, дїдове і бабы, знамы і незнамы прихыленцї Русинів, тоты, што кінчіте середнї школы – вшыткы ся о то причіньме, абы нас было веце в русиньскых класах. До половины фебруара 2007 проходять записы дїтей до основных школ, а до кінця марца 2007 року мож давати приглашкы на высоку школу. Іщі є час. Выужыйме го, абы сьме мали чісте сумлїня і не мусили ся ганьбити за то, же сьме не были в правім часї на правім місцю. Даколи ся тоты шансы не мусять повторити.

Така была ідея стрічі на Інштітутї реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты, Одділїня русиньского языка і културы з представителями русиньскых масмедій і обчаньскых здружінь.

Минуле десятьроча принесло великый нарост інтересу научных працовників о історію і културу карпатьскых Русинів. Дакілько талентованых молодых научных працовників із розлічных країн, якы акцептують погляд, же карпатьскы Русины суть самостатным народом, здобыли докторат на вызнамных універзітах, обгаївши дізертації з історії, языкознательства, літературознательства, музикознательства і соціолоґії. Міджі нима треба спомянути такы мена: Олена Дуць-Файфер (обгаїла дізертацію на Яґелоньскій універзітї в Польску 1997 року), Ленора Декарло (Флорідьска штатна універзіта, США, 1998), Александер Тойч (Гайделберьска універзіта, Нїмецько, 2001), Ева Міхна (Яґелоньска універзіта, Польско, 2001), Марк Штеґерр (Універзіта Лудвіґа-Максіміліана у Мнїхові, Нїмецько, 2002) і Боґдан Горбаль (Вроцлавска універзіта, Польско, 2005).

Недавно до той компанії прибыла ПгДр. Анна Плїшкова, ПгД., котра 30. новембра 2006 року, по успішнім абсолвованю пятьрічного (2000 – 2005) екстерного докторандьского штудія в Славітічнім інштітутї Яна Станїслава Словеньской академії наук у Братїславі, обгаїла дізертацію на русиньску тему в научнім одборї Славістіка – Славяньскы языкы на Універзітї Яна Амоса Коменьского в Братїславі. Анна Плїшкова, котра од 1999 року учіть на Пряшівскій універзітї русиньскый язык і културу як одборна асістентка Оддїлїня русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій (до 2005 року Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків), є тыж штіпендістков Штіпендії Штефана Чепы в области русиньского выскуму при Торонтьскій універзітї в Канадї. Єй дізертація Списовный язык карпатьскых Русинів: проблемы становлїня, кодіфікації, акцептації і сфер фукціонованя была написана під веджінём вызнамного славісты, універзітного професора, ПгДр. Яна Дорулї, Др. н.

Дізертачна робота докторкы Анны Плїшковой є унікатнов нелем у тім, же є о русиньскім языку, але главно в тім, же є то перша у світї дізертація написана в цілім россягу русиньскым літературным языком. Тота научна робота є нелем тріумфалным особным успіхом, але і історічным моментом, якый демонштрує, же научный світ узнавать Русинів як самостатный народ а русиньскый язык як повноцінный інштрумент про научны публікації. Бесспорно, докторка Анна Плїшкова указала вшыткым молодым научным працовникам нелем можность реалізації научных проєктів на русиньскы темы, але і опублікованя їх выслїдків на русиньскім языку.

Кодіфікація русиньского языка на Словеньску (1995) была основным предположінём на офіціалне заведжіня языка до розлічных функціоналных сфер. До 1995 року діалекты Русинів окрем того, же были основным комунікатівным средством в родинній сфері, значіть в сфері каждоденного жывота Русинів, вжывали ся в ненорматівній подобі в медіалній, літературній, сценічно-театралній і в конфесійній сфері.

В медіалній сфері русиньскы діалекты доміновали главно в дакотрых релаціях радія як штатной інштітуції – спочатку, од 1945 року Україньского штудія Чеськословеньского розгласу в Братіславі, од 1948 року в Пряшові, од 1989 р. Русиньско-україньской редакції Словеньского розгласу в Пряшові, од 2002 року Главной редакції народностно-етнічного высыланя Словеньского розгласу в Пряшові, од 2003 року в Кошіцях – заміряных на фолклор і село, як. напр. „Подорожування кумів“, пізніше „Бесіда кумів“, яка праві вдяка зрозумілым діалектам належала к найслуханішым і найоблюбенішым релаціям меджі Русинами. З друкованых медій то быв тыжденник „Нове життя“, якый выдавав од 1951 року Крайскый выбор Комуністічной партії Словеньска в Пряшові, од 1959 року „Центральний комітет Культурного союзу українських трудящих“ в Пряшові, а од 1990 року аж доднесь „Союз русинів-українців“ в Пряшові. Редакція вела рубрику „На діалекті“ перерывано в роках 1965 – 1968, 1969 – 1970 а повну сістематічность вытримала в роках 1973 – 1977 (порів. Фоллріх, 1985). Выдаваня сторінкы на діалекті під назвов „Голос русинів“ редакція назад обновила аж в 1990 році. Выходила лем рік, покы в Пряшові в авґусті 1991 року не зачав выходити самостатный тыжденник про Русинів Народны новинкы, якый зачав публіковати статі в діалектах Русинів северовыходного Словеньска подля інтерных редакчных правил, сформованых на базі діалекту Лабірьской области, яка зачатком 1990 року ся стала центром русиньского возродного руху в бывшім Чесько-Словеньску.

Єден із двох першых научных працовників (вєдно з доц. ПгДр. Юріём Паньком, к. н.,), котры ся придали к працовникам нашой редакції і зачали научно робити над кодіфікаціёв русиньского літературного языка на Словеньску, другый ведучій Інштітуту русиньского языка і културы при Русиньскій обродї (по Ю. Панькови), ведуча особность покодіфікачного процесу в теоретічнім розвитку русиньского норматівного языка, перед тым інтерный правцовник Оддїлїня Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты, теперь екстерный працовник Інштітутуту реґіоналных і народностных штудій ПУ, высокошкольскый учітель русиньского языка, родак із Стащіна – доц. ПгДр. Василь ЯБУР, к. н., 28. октобра 2006 ославить свої 70. народенины. З той нагоды сьме з ним зробили про нашы новинкы інтервю.
● 27. януара 2006 перешло 11 років од кодіфікації русиньского языка на Словеньску, о яку сьте ся значно заслужыли. Як оцінюєте став розвитку кодіфікованого русиньского языка од того часу по сучасность в окремых сферах ёго фунґованя?
– Єденадцяты народенины в людьскім жывотї, в жывотї малого дїтвака іщі лем барз маленько назначують, якый чоловік ся сформує з той дїтины, што можеме од нёго чекати, кідь выросте. Тым веце то мож твердити о языку, котрый офіціално зачав фунґовати іщі лем єденадцять років тому. Бо хоць твердиме, же язык, як і жывый орґанізм, ся формує і дозрівать поступно з віком, але на своє формованя і дозріваня потребує омного довшый час, як єден цілый жывот. Зато оцїнёвати став розвитку кодіфікованого русиньского языка (лїпше повіджено – нашого варіанту того языка) в окремых сферах ёго фун-
ґованя не є легко. Може бы ся дало скоріше говорити о тім, де, в котрій сферї ся ёго кодіфікована подоба вже уяла і зачала там фун-ґовати, а де фунґує не в цалком кодіфікованій подобі і треба зробити вшытко, жебы ся так стало якнайскорше.
Кідь бы сьме могли сміло твердити, же русиньскый язык у своїй кодіфікованій подобі уж обслугує вшыткы тоты сферы, де бы міг і мав фунґовати, так бы то было барз приємне і радостне тверджіня. Але так далеко сьме ся іщі не дістали, чекать нас вшыткых іщі много роботы і довгый час. Кідь будеме мочі повісти, же норматівна подоба языка наповно фунґує там, де бы могла і мала фунґовати, же даны сферы обслугує такый літературный язык, котрый ся ёго ужывателям любить і хотять го ужывати. О фунґованю русиньского языка в єднотливых сферах бы єм ту не хотїв подробнї говорити, бо уж веце раз о тій проблематіцї єм ся высловлёвав як у пресї, так і в научных зборниках, ці в іншых публікаціях. Іщі подробнїше о сферах фунґованя русиньского языка ся можеме дочітати в статях ПгДр. А. Плїшковой, як напр. у публікації Русиньскый язык (Ополе 2004), так в многых далшых статях.
Курта одповідь на тот вопрос бы могла быти така: ноорматівна подоба русиньского языка фунґує в приятелній подобі в школьскій сферї (учебникы і іншы доповнюючі ці помічны школьскы тексты), в періодічных выданях у сферї журналістікы, в неперіодічных выданях у сферї научной і умелецькой літературы і в конфесній сферї. В остатнїх областях є фунґованя русиньского языка лем часточно норматівне, хоць офіціално є веджене як русиньске.
● Якый є Ваш погляд на крітічны припоминкы дакотрых Русинів односно потребы істых змін у правилах русиньского правопису, котры набыли платность од 1. септембра 2005 року? Суть такы, што твердять, же не требало ниякы зміны, іншы зясь, же тоты зміны суть недобры, далшы, же треба цалком іншы правила. Што Вы на то?
– Одповідь на так поставленый вопрос не є проста. Зато одповідати зачну кус діпломатічно: каждый ужыватель русиньского языка, котрый є нашым народным языком, має право высловити ся к ёго норматівній подобі уж хоцьбы лем зато, же літературный язык бы мав быти найдоконалїшов формов народного языка. Як є каждому знаме, каждый кодіфікованый літературный язык (враховано русиньского) мусить діспоновати двома комунікачныма нормами – говоренов (бісїдов) і ґрафічнов (писанов). Я як автор норм ґрафічной (писаной) подобы русиньского літературного языка не можу і не хочу никому заказовати ся к тым нормам высловлёвати, главно тогды, кідь чоловік высловлює ся із заміром, же тыма крітічныма припоминками поможе вылїпшыти правописны нормы. Припоминкы писаны з такым заміром приїмам вдячно, бо з них видно, же їх автором проблематіка літератрурного языка не є чуджа, же їм не є єдно як пишеме.
Лемже суть і припоминкы высловлёваны з інакшым заміром, котры мають за ціль ранити, зосмішнити, уразити, а то нелем мене як автора, але іщі і моїх краянів із сниньской, уліцькой ці убляньской долины, хоць тоты за ниякы правила не суть зодповідны. А тото уж мі приходить як погляд діскріміначный. Такы речі з надглядом і з іронічным усміхом приїмам од людей, котры хоць із себе роблять лінґвістів і пишуть о языку, теорії языка ани кус не розуміють (як приклад такого „зналця“ хочу увести автора статї в „InfoРусинї“, ч. 10/2004, на послїдній сторінцї, котрый твердый і мнягкый знак поважує за кінцёву морфему (!) і на основі того будує цілу свою теорію). Інше є, кідь такы ганливы слова на мою адресу і адресу Русинів із тых долин поужыє рецензент-русиніста. Цітую: „Накілько єден із співавторів Правил є родаком з убляньско-уліцького реґіону, то він снажыв ся внести (вносити) ґраматічны і лексічны елементы до русиньского языка уж од зачатку робот над підготовков ку кодіфікації, котры часто засмічують (!!!) чістоту языка ікаючого реґіону, наприклад, такыми: чотыри, вуха, вочі, мнягкый, няй, верни, хлопчиско, радіё (!), маєме; формы Ґ. Д. Л. назывників: гусяти намісто – гусятя, гусятю, о гусяті... форма „го“ од „він“ в Ґ. єд. чісла..“ (порівнайте Русиньскый літературный алманах на 2005 рік, с. 122). Не позераючі на то, же слово радіо не походить з улицько-убляньской долины (о чім знає уж і першокласник (ОШ), я го в подобі радіё нїґда не писав і не рекомендовав писати (порівнайте 1. Правила русиньского правопису, 1994, с. 19 – 20, де є уведжене як приклад в правилї в подобі радіо (!), подобно і Токіо, шпіонаж і т. д.; 2. Русиньскый язык в зеркалї новых правил... 2005, с. 19 – радіо, Токіо...). Остатнї ним уведжены приклады (окрем чісловника чотыри), кваліфікованы рецензентом як засмічованя русиньского языка, суть характерістічны і про говор области взятый за речову кодіфіковану подобу языка, о чім ся можеме каждый (включно рецензента) пересвідчіти в атласї В. Латты ці в іншых публікаціях. Мене на словах рецензента не заразило аж так тото, же сі не провірив своє тверджіня в научній літературї (бо я у нёго на тото звыкнутый), як неґованя факту, же лем русиньска народна бісїда, вшыткы русиньскы діалекты суть тов жылов, тым жрідлом, котре може утримати язык при жывотї, бо лем на основі них ся може літературный язык розвивати і здоконалёвати. Я бы ся нїґда не одважыв повісти, же слова або формы з даякого русиньского реґіону або діалекту засмічують русиньскый язык. О тім, же крітік-рецензент не познать основну літературу о русиньскых діалектах, свідчіть о. і. і іронічна аж зосмішнююча припоминка к єдному подобному прикладу, цітую: „За наґатівный яв для русиньского языка поважам... ужытя слова як прикладу „заушніця“ (ці в смыслї тім, же Русины мають наушніцю „за ухом“?) – є без далшого коментаря.“ (порівнайте цітовану рецензію на с. 123). Лемже, пане рецензенте, то сі далшый коментарь жадать! Бо кідь бы сьте сі дали тоту намагу а попозерали ся до „Атласу українських говорів Східної Словаччини“ В. Латты, так там бы сьте нашли на мапі №131 і в коментарю к нїй на с. 44 – 45, же тото слово як приклад фунґованя суфіксів -іца / -іця / - іца / - іця в подобі завушніца/ завушніця/ заушнїца/ заушнїця є записане і картоґрафоване нелем в области взятій за основу кодіфікованой подобы языка, але всягды (!). Окрем того фунґує і в подобі за(в)ушнічка / заушнїчка / заушничка /, мн. ч. за(в)ушнічкы / - їчкы / - ичкы а поужывають го Русины нелем у нас, але тыж на Лемковинї (порівнайте J. Rieger. „Slownictwo i nazewnictwo lemkowskie“, Warszawa 1995, s. 73) і на Підкарпатю (порівнайте Й. О. Дзендзелівський. „Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області“, с. 163; Й. О. Дзензелівский. „Українсько-західнослов янські лексичні паралелі“, Київ 1969, с. 60 – 61; Д. Сидор. „Граматика русинського языка“, Ужгород 2005, с. 93 і іншы). Хто має добру дяку, найде тото слово скоро во вшыткых русиньскых словниках, котры вышли як у нас, так і інде во світї. А высмівати ся з такых слов може лем худобный духом.
Гнївать ня іщі єден факт у споїню з новыма правилами правопису. Не суть то припоминкы, але писмо, копію котрого єм дістав із Міністерства школства СР. На тото міністерство го загнали председове трёх русиньскых орґанізацій а в нїм твердять, же авторы не были компетентны написати правила правопису. Покы знаю, так дотеперь іщі нихто другый окрем мене правила русиньского правопису не написав, так чом єм нараз некомпетентный?! А хто то посудить? Ортопед, літературознатель і адміністратівный працовник? Так то были приклады того, што ся мі на дакотрых припоминках не любить.
А теперь іщі курто о тім, ці были потребны зміны в правилах правопису. Одповідь мож найти в статях у Русинї (ч. 5 / 2005, с. 1 – 2) або в Народных новинках (ч. 35 – 41 / 2005, с. 2). Кідь маю повісти цалком честно а кідь бы то цалком залежало лем од мене, так я бы быв із змінами іщі даякый час почекав.
● Якы актуалны вопросы в сучасній подобі кодіфікованого русиньского языка треба, подля Вас, у сучасностни рішыти?
– Актуалных проблемів у области русиньского языка, котры чекають на скоре рішіня, є барз много і могли бы сьме їх роздїлити до дакількох областей. Спомяну курто лем дакотры з них:
1. Треба якнайскорше выдати:
– норматівный сістемный опис звуковой ровины языка, котрый бы обсяговав фонетіку, фонолоґію і орфоепію (т. зн. правила высловнос-ти, дотримованя котрых бы мало мати таку саму платность в устній речі, як у правописї в писанім прояві);
– норматівный сістемный опис ґраматічной ровины языка, котрый бы обсяговав морфолоґію і сіснтаксіс русиньского языка;
– норматівный сістемный опис лексічной ровины русиньского языка.
2. Треба якнайскорше выдати учебник русиньского языка про штудентів бакаларьской формы штудованя русиньского языка хоцьлем у формі скріпт, котрый бы послужыв як основна штудійна література єднотливых языковых дісціплін даного акредітованого штудійного проґраму.
3. Єдночасно зо спомянутым учебником (або скріптами) треба зложыти і выдати зборник вправ про єднотливы языковы дісціпліны.
4. Жебы ся штудованя русиністікы дістало на желану научну уровень, така можность уж є вытворена дякуючі успішній акредітації даного проґраму. Є то далшый успішный крок на досягнутя желаного ціля вырівнати ся остатнїм славяньскым языкам у приправі высококваліфікованых одборників в области языка. Тоту можность треба штонайлїпше выужыти, же ся будуть єднотливы дісціпліны обсаджовати кваліфікованыма шпеціалістами хоцьлем із близкых одборів, покы не перейдуть научнов приправов нашы молоды абсолвенты.
5. На основі того треба забезпечіти, жебы формов докторантуры ся росшырила приправа молодых научных працовників-русиністів респ. будучіх высокошкольскых учітелїв русиньского языка, бо інакше настане велике вакуум і буде проблем забезпечіти одборну ґаранцію языковой приправы штудентів.
6. Жадало бы ся зачати робити над перекладовым русиньско-словеньскым і русиньско-ан-ґліцькым словником і над куртым выкладовым словником русиньского языка. Барз бы ся придав орфоґрафічный школьскый словник (робота над котрым уж фінішує), але і іншы курты термінолоґічны словникы.
7. Треба ускорити роботу над проблематіков тзв. цілорусиньскых языковых явів у вшыткых языковых ровинах, бо інакше то стримує розвой єднотливых варіантів русиньского языка.
З уведженого є видно, же роботы є много, лем треба до нёй притягнути іщі веце молодых людей, приправити їх на таку роботу і вытворити їм на роботу условія. Бо без запаленых і научно підготовленых молодых людей ціле дїло зачате нами в 1995-ім роцї пропаде.
● В послїднїм чіслї нашых новинок у статї Мать амбіції стати ся єднов із найактівнїшых... Др. Петро Крайняк пише о недавно створеній Русиньскій языковій радї при Русиньскій обродї на Словеньску і о неминучости надвязаня сполупрацы з Оддїлїнём русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты. Якый мате на то погляд і ці то мать перспектіву і накілько споминана рада може і є компетентна зробити дашто хосенного в далшім розвитку русиньского кодіфікованого языка?
– Тяжко мі ці уж позітівно, або неґатівно реаґовати на такый вопрос, бо я не познам зложіня той рады, ани єй заміры і цілї. Має правду доц. М. Сисак у тім, же в Пряшові є великый інтелектуалный потенціал Русинів, же ту быв і є сполоченьскый і реліґійный центер Русинів. Не мам ніч ани протїв заміру потребы здоконалёваня русиньского кодіфікованого языка на Словеньску і ёго як правописных (орфоґрафічных), так і ґраматічных (т. є. морфолоґічных і сіснтаксічных) правил (ку чому бы-м додав іщі правила орфоепічны т. зн. высловностны і штілістічны). Я не єм ани одпорця сполупрацованя Оддїлїня русиньского языка і културы Інштітуту реґіоналных і народностных штудій ПУ з Русиньсков обродов на Словеньску. Але... Тота сполупраца бы мусила быти конштруктівна і обидві стороны бы мусили найскорше дойти к заключіню, же мають сполочный ціль. Я як пензіста і нечлен РОС бы-м сі знав представити сполупрацу з Др. Ю. Цігром, бо ёго рекомендації суть обоснованы, лем бы сьме мусили одступити од (подля ёго слов) „лабірцізмів і цілорусинізмів“. Тогды бы ся може вылїпшыв наш варіант языка, але барз бы сьме ся оддалили од остатнїх варіантів. Інакше як бывшый председа такой комісії Русиньской оброды (покы єм быв єй членом) мушу сугласити з коментарём А. З. в споминаній статї.
Рекомендую: няй ся представителї обидвох сторон стрітять і выдіскутують сі форму і обсяг сполупрацованя. Кідь ся згоднуть на основнім замірянї діскузії о даній проблематіцї, няй таке стрітнутя ініціують. Я особно як пензіста уже бы єм не хотїв до того процесу засяговати, няй ся догоднуть молодшы, котрым бы мав язык у будучности служыти.
● 28. – 29. септембра 2006 у Пряшові засідав інтерреґіоналный Проґрамовый выбор 3. Міджінародного конґресу русиньского языка, котрый на будучій рік буде в Кракові і на котрім, як ся выбор договорив на споминанім засіданю, буде єдным із найглавнїшых пунктів проґраму проблематіка цілорусиньской нормы языка. Сьте пересвідченый, же то мож досягнути і в якім часовім горізонтї, як і што главного в тім дїлї треба зробити?
– Проблематіка єднотливых варіантів русиньского языка, далшого їх самостатного розвоя (а тым і збівшованя роздїлів міджі нима) або робити якысь компромісы в напрямі зближованя – то є проблем реалізації ці нереалізації змін, котрый вывставав і вывстає (а мусили сьме сі го і перед теперїшнїма змінами выяснити, ці брати до увагы тзв. цілорусиньскый язык, інакше повіджене – ці брати огляд на іншы варіанты русиньского языка (підкарпатьскый і лемківскый), або позерати на нашу норму лем з нашого аспекту. Бо хто добрї познать нашы правила правопису, так знає, же мы там маєме дакілько одказів на тзв. цілорусиньскый аспект. Кідь го не будеме брати до увагы, роздїлы міджі нашыма нормами ся будуть збівшовати. Лемже мы чім дале тым веце пересвідчены, же Русины бы мали мати снагу зближовати ся а писомный прояв є к тому найприроднїшый. Зато бы ся могли і мали догоднути спочатку хоцьлем на єднакій ґрафіцї, жебы роздїлны знакы (роздїлны буквы) уж в азбуцї не сіґналізовали роздїлы міджі єднотливыма варіантами. Азбука бы мала быти єднотна і што до наслїдованя ці росположіня букв у становленім порядку, што має вплыв на росположіня слов у словниках. Поступнї бы ся на основі того могла зачати зближовати і орфоґрафія, хоць то бы было кус тяжше, але догода бы была і ту можна. Догода бы была можна і при зъєдночованю правопису ґеоґрафічных назв (штаты, міста, рїкы і т. п.), термінів в едукачнім сістемі і другых. Інтересны суть позорованя і рекомендації многых русиністів, літературознателїв, історіків і другых науковцїв (порівнайте статю П. Р. Маґочія Русиньскый язык: дотеперь досягнуты выслїдкы і задачі до будучности (Русин ч. 1 – 2 / 2006. с. 24 – 27). Подробнїше о приправах 3. Міджінародного конґресу русиньского языка ся можете дочітати в статї А. Плїшковой (Народны новинкы, ч. 39 – 40 / 2006, с. 1), зато о тій проблематіцї ся не хочу веце росшырёвати. Я пересвідченый, же догода в многых напрямах є можна і потребна. А што к тому треба? Взаємне порозуміня і охоту, ніч веце.
● Якы суть, подля Вас, перспектівы розвитку русиньского языка на Словеньску і в цілорусиньскій подобі про Русинів у світї і ці мать то вообще даяку перспектіву?
– Практічне уплатнїня літературного русиньского языка ся уж реалізує:
а) в журналїстіцї, главно в Народных новинках і часописї Русин, в телевізії і в радію;
б) в конфесійній сферї (де бы ся чекало омного шырше ёго уплатнїня);
в) у Театрї А. Духновіча, як в єдинім професіоналнім русиньскім театрї на світї, котрый великов міров припомагать шыріню русиньского языка;
г) в школьскій области (школкы, основны і середнї школы, універзіта), котру поважуєме за найважнїшу од самого зачатку возроджованя русиньской народности і русиньского языка;
ґ) в умелецькій літературї, у вшыткых єй жанрах, котра бы мала омного одважнїше і смілїше розвивати наш язык і не бояти ся сміло зачерьпнути до златого лексікалного фонду нашых діалектів;
д) на сільскых урядах у селах Пряшівского краю, практікуючі закон о хоснованю языків народностных меншин.
А далшы сферы і области на заведжіня ужываня русиньского языка чекають, лем треба веце одвагы і охоты. Лем всягды там, де уж язык функціонує, треба векшу увагу класти на вылїпшованя дотримованя норм.
Пряма одповідь є така: Буде то залежати од того, ці ся нам подарить приправити про реалізацію уведженых думок кваліфікованых і пересвідченых о праведности того дїла людей. То значіть, же вырішалным фактором буде все якнайвеце ученых людей, пересвідченых о тім, же належать ку русиньскій народности і тото своє пересвідчіня будуть передавати далшым ґенераціям, хоснуючі притім вшыткы доступны можности на передаваня културной дїдовизны і етнічной ідетічнос-ти. То значіть, же лем од нас, Русинів, буде залежати, ці русиньскый язык буде жыти і розвивати ся і в новім міленію.
Желаме нашому юбілантови главно міцне здоровя і велику вытримку в ёго про Русинів хоценній роботї.

За розговор подяковав: А. ЗОЗУЛЯК,
фотка автора

В історії розвоя языка карпатьскых Русинів по 1989 роцї своє вызначне місце мали два міджінародны конґресы русиньского языка. Обидва были орґанізованы на Пряшівщінї і обидва мали вызначный вплыв на процес кодіфікації варіантів русиньского языка в окремых країнах. Курто собі припомяньме, о чім были.

Першый міджінародный конґрес русиньского языка быв зорґанізованый з ініціатівы Світового конґресу Русинів 6. – 7. новембра 1992 року в Бардіёвскых Купелях. Ёго главным орґанізатором была Русиньска оброда в ЧСФР, вєдно з Карпаторусиньскым научным центром в США. Конґрес підпорила тыж Шведьска академія зо Штокголму, Романшска ліґа (Romansch League) зо Швайцарії і Академія діалектных языків з Монака. Ёго цілём было коордіновати зачаты роботы на формованю штандартного русиньского языка. Проходив у двох частях: научно-теоретічній і в практічній, в якых вызначны світовы славісты, соціолоґы й історіци говорили о скусеностях іншых народів з кодіфікації, повіджено словами професора Александра Дуліченка з Естонії, тзв. малых списовных языків. Памятны зістали про нас слова у світї знамого америцького соціолінґвісты професора Джошуа Фішмена (Єшівска і Станфордьска універзіта), бісідуючого о феноменї першых языковых конґресів у 18 народів Европы, Африкы, Америкы і Азії в роках 1849 – 1984, якый підкреслив, же крітеріём успіху першых конґресів не быв ани так їх обсяг, але сформованя на них сталых комісій і іншых орґанів, якы в далшых роках сістематічно робили. Уведжены практічны приклады з кодіфікації языка і ёго фунґованя в школьскій, але і в іншых сферах, малых народів у Европі, як Ретороманів у Швайцарії (проф. Джордж Дармс, Універзіта у Фрайбурґу) і Монеґасків в Монаку (проф. Елейн Молло, Універзіта в Ніс), послужыли як можны пути рішіня языкового проблему карпатьскых Русинів. 12 пунктів Резолуції з першого языкового конґресу свідчіло о тім, же Русины можуть піти путёв подобнов, як скоро 40-тісячова народность Ретороманів, якы понад 50 років хосновали шість варіантів списовного языка (каждый з властнов ґраматіков і словником) а шість варіантів ся тыж учіло в школах. На їх основі аж в 1982 р. сформовали сполочный списовный язык rumantsch grischun, якый од 1996 р. ся став четвертым урядным языком Швайцарії попри нїмецькім, французькім і таліаньскім.

Русиньскый списовный язык ся мав зачати формовати аналоґічно на основі говореных варіантів тых реґіонів (штатів), де жыють Русины, спочатку окреме про каждый з них, а поступно на їх основі ся мав зачати творити єден сполочный, цілорусиньскый, списовный язык. Першый конґрес окрем того, же ініціовав сістематічну роботу над кодіфікаціёв, сучасно вырішыв тыж найважнїшы концепчны вопросы кодіфікації русиньского языка, а то:

1. кодіфікація русиньского языка бы мала быти основана на жывім языку,

2. каждый зо штирёх русиньскых реґіонів бы мав узаконити свій властный варіант списовного языка, заснованый на найросшыренїшім діалектї,

Вызначным выслїдком першого конґресу было установлїня інтерреґіоналной лінґвістічной комісії, яка в далшых двох роках сістематічно робила над сполочнов языковов термінолоґіёв (попозерай Панько, Ю.: Русиньско-русько-україньско-словеньско-польскый словник лінґвістічных термінів, Пряшов: Русиньска оброда, 1994) і орфоґрафіёв будованов од самого зачатку на прінціпах зближованя реґіоналных варіантів русиньского языка Словеньска, Польска і Підкарпатя. (Тзв. цілорусиньскы знакы як резултат рішіня інтерреґіоналной лінґвістічной комісії з того часу суть захованы в обидвох дотеперь выданых орфоґрафічных правилах на Словеньску, попозерай: Ябур, В., Панько, Ю.: Правила русиньского правопису, Пряшів: Русиньска оброда, 1994; Ябур, В., Плїшкова, А.: Русиньскый язык в зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка, Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2005.)

Другый міджінародный конґрес русиньского языка з ініціатівы проф. Др. Павла Роберта Маґочія і вдяка фінанчній підпорї Карпаторусиньского научного центра в США, быв зорґанізованый 16. – 17. апріля 1999 на Пряшівскій універзітї у звязи зо взником Оддїлїня русиньского языка і културы в рамках Інштітуту народностых штудій і чуджіх языків ПУ як научно-педаґоґічной інштітуції. Тот конґрес у приятій Резолуції потвердив основны прінціпы прияты на першім конґресї односно будованя языка, і кажда з реґіоналных секцій (Словеньско, Підкарпатя, Польско, Мадярьско) собі поставила за ціль старати ся о росшырёваня функціоналных сфер вжываня окремых варіантів русиньского языка, причім за пріорітну ся становила сфера школьска. Резолуція (в пунктах д, є) підкреслила вызнам нововзникнутой научно-педаґоґічной інштітуції в далшім розвою русиньского языка і културы. Наслїдно Міджінародна рада про выскум і выміну (IREX) становила Пряшівску універзіту за освітный центер про академічных працовників, занимаючіх ся русиністіков.

Приправы на Третїй міджінародный конґрес русиньского языка ся зачали в тых днях в Пряшові. Хоць конґрес буде аж на другый рік в польскім Кракові, ёго приправнов фазов – зоставлёванём проґраму – ся занимав інтерреґіоналный Проґрамовый выбор, якый 28. – 29. септембра 2006 засідав у сaлoнику Інтeрнaту A. Дуxнoвічa. Выходячі з актуалного функціонованя окремых варіантів русиньского языка, і з вызначности школьской сферы про народностный жывот Русинів у цілім, ёго членове ся згодли в тім, же далшый конґрес бы мав мати зясь двояке заміряня: як научно-теоретічне, так главно педаґоґічно-практічне. Выбор творили научны і педаґоґічны робітници з каждой країны, де Русины жыють: зо Словеньска – доц. Др. В. Ябур, к. н., Др. А. Плїшкова, Мґр. А. Блыхова, Мґр. М. Ґай, Мґр. Ш. Сухый; з Польска – проф. Др. габ. Г. Фонтаньскі, Мґр. М. Хомяк; зо Сербії проф. Др. М. Фейса; з Україны Мґр. В. Падяк, к. н., Мґр. М Алмашій; з Мадярьска доц. Др. М. Капраль, доц. Др. Ґ. Бенедек (позн. авт. – жаль, не вшыткы могли прийти на засіданя, але свої пропозіції дакотры з них послали). Ёго задачов было за каждый реґіон представити проблемы, з якыма ужывателї окремых варіантів русиньского языка ся стрічають, і запропоновати лінґвістів, котры бы к даным проблемам выступили на третїм конґресї. Споминали ся проблемы главно з переберанём чуджіх слов до русиньского языка і з нима повязаны проблемы їх правопису. Кідьже єднов з тем наступного конґресу буде і проблематіка цілорусиньской нормы, были запропонованы темы зближованя русиньского алфавіту, якы в окремых варіантах не суть тотожны. Окремы варіанты вжывають тыж роздїлну лінґвістічну термінолоґію, а то наперек тому, же словник лінґвістічных термінів з 1994 року быв выслїдком консензу інтерреґіоналной лінґвістічной комісії і быв предложеный як єдна з основных публікацій ку кодіфікації варіанту русиньского языка на Словеньску. Вызерать так, же к дакотрым языковым проблемам, вырішеным уж на минулых конґресах, ся буде зясь вертати і третїй конґрес. Новов буде тема функціонованя русиньского языка в едукачнім сістемі окремых країн, к якій ся будуть высловлёвати главно учітелї русиньского языка од матерьскых аж по высоку школу. Єй цілём буде тыж звoлити поступ зближованя основных методічно-педаґоґічных документів з русиньского языка і літературы, при конціпованю учебників, при выробі учебных помічників і штудійной літературы, з методікы навчаня і под.

Основный корпус запропонованых тем выходив з основных цілїв наступного конґресу, якыма є процес зближованя русиньскых языковых варіантів і зміцнёваня позіції русиньского языка в едукачнім сістемі окремых країн. Рахує ся, же дакотры далшы пропозіції тем прибудуть в процесї приправ конґресу. Нима ся буде поступно занимати Проґрамовый выбор, за вызначный выслїдок засіданя котрого мож поважовати тыж згоду ёго членів продовжыти роботу інтерреґіоналной языковой секції, котра фунґовала перед кодіфікаціёв русиньского языка на Словеньску.

В авґустї 2006 Русин і Народны новинккы за фінанчной помочі Міністерства школства СР выдали три новы русиньскы учебникы, а то про 2. класу основных школ із русиньскым языком навчаня і з навчанём русиньского языка. Конкретно: БУКВАРЬ і ЧІТАНКУ знамого автора русиньскых учебників – Яна Гриба і РОБОЧІЙ ЗОШЫТ автора Мґр. Марека Ґая, учітеля русиньского языка в ОШ у Радванї над Лабірцём. Пeршы дві вышли з ілустрaціями Aнны Ґaёвoй, aкaдeмічнoй мaляркы.

Русиньскый язык: дотеперь досягнуты выслїдкы і задачі до будучности

Русиньскый язык є єдным з новшых славяньскых літературных языків. Вєдно з руськым, україньскым і білоруськым належить до выходославяньской ґрупы славяньскых языків і функціонує як народностный язык карпатьскых Русинів – народа без державы, котрый жыє на теріторії знамій під назвов Карпатьска Русь.

Історічна Карпатьска Русь ся роспростерать на землях сучасного юго-западного Польска (Лемковины), северо-выходного Словеньска (Пряшівщіна або Пряшівска Русь), на крайнім западї Україны (Закарпатьска область) і в северо-централнім Румуньску (реґіон Марамуреш). Є тыж дакілько сел, в якых говорять по русиньскы, в северо-выходнім Мадярьску, в севернім Сербску (Войводина) і на крайнім выходї Хорватьска (реґіон Срім). Чісло людей бісідуючіх по русиньскы і (або) особ ідентіфікуючіх ся як Русины у вышеспомянутых державах є варіабілне – в офіціалных штатістічных документах (выходивши зо списованя жытелїв у 2001 – 2002 роках) ся уводить чісло 90 500, в неофіціалных – 890 000¹.

Сучасне поставіня і наслїдуючі задачі, котры ся дотыкають русиньского языка, суть выслїдком комплікованого розвитку Русинів як народа без державы, котрый на кінцю 18. стороча жыв в бывшій Ракусько-Угорьскій монархії, од 1918 року до 1989 року в Польску, Чеськословеньску, Мадярьску, Совєтскім союзі і в Румуньску. Незалежно од того, в якій державі Русины в тім періодї жыли, пробовали найти про себе одповідный літературный язык. З єдного боку тот проблем ся відїв легкый а рїшіня могли быти наслїдуючі: а) створїня літературного языка на базї бісїдного карпаторусиньского діалекту, б) приятя подобного, уж кодіфікованого славяньского літературного языка (руського або україньского). Діскузії о выберї літературного языка суть знамы під назвов „языковый вопрос“, котрый все быв тїсно звязаный з проблемом народностной ідентіфікації. Інакшыма словами, ці суть карпатьскы Русины самостатным народом, або частков руського ці україньского народа?

Література о „языковім вопросї“ карпатьскых Русинів є дость обшырна, але о тій темі теперь не буду говорити.² Но было бы хосенным припомянути – якы задачі стояли перед Русинами почас пятёх часовых періодів, охоплюючіх час од 1848 року аж по сучасность. Выужыю 1848 рік як початкову точку того періоду і зато, бо од того часу было можне леґалне хоснованя конкретной формы русиньского языка в средствах масовой інформації, освіты в културї а пізнїше – в державній справі. Діскузії серед културных лідрів о языку проходили і до того часу, но по 1848 роцї языковый вопрос вошов у практіку. Кідьже представителї державы акцептовали погляд, же містны языкы потрібно завести до школ і так взникла потреба рїшіня конкретной формы літературного языка, котрый бы быв аплікованый в учебниках і зачав ся выучовати.

В першім періодї, од 1848 до 1918 року, коли цїла Карпатьска Русь была під владов габсбурьского Ракусько-Угорьска, взникли дві тенденції рїшіня того проблему.³ В основнім, русиньска інтеліґенція ся приклоняла к приятю руського языка як літературного, но практічно – в учебниках, публікаціях ся хосновав такзваный традічный карпаторусиньскый язык, то значіть, мішанина руського з церьковнославяньскым языком і з елементами русиньскых діалектів. В тім часї мадярьска влада (почас куртого періоду толеранції к етнічным меншинам) рекомендовала хоснованя містного русиньского бісїдного языка як базы на створїня окремого літературного языка.⁴

В другім періодї, од року 1918 до року 1939, основна маса карпатискых Русинів ся роздїлила до двох держав – Чеськословеньска і Польска. Тот час ся вказав як найпродуктівнїшый в културнім жывотї народа, але тыж найкомплікованїшый про языковый вопрос. В Чеськословеньску, де часть карпатьскых Русинів той державы мала свою автономну провінцію – Підкарпатьску Русь, на приятя за літературный штандарт конкуровали три языкы: руськый, україньскый і підкарпаторусиньскый. В сусіднїм Польску, міджі Русинами–Лемками взникли тыж три языковы орьєнтації, но діскузії міджі їх прихылниками не мали аж такый напятый характер як в Чеськословеньску. Влады тых держав із свого боку ся спочатку намагали быти неутралны односно літературного языка, но од 1930 року зачали ся все вецей приклоняти к підпорї русиньской орьєнтації.

Третїй період, од 1939 до 1944 року в основі припадать на час другой світовой войны. Заселена Русинами Лемковина ся в тім часї стала частёв націстічного Нїмецька, котре офіціално підтримовало україньску орьєнтацію. В Мадярьску, котре анектовало Підкарпатьску Русь, часть Пряшівщіны на Словеньску, реґіон Марамуреш в Румуньску і югославску Войводину, влада офіціално ся одклонила од руського языка, заказала україньскый і підтримовала лем такзваный „угро–руськый“ язык. Тото фактічно значіло признаня русиньскому бісїдному языку статусу літературного языка і ёго хоснованя в державных документах, сполоченьскім жывотї і в школах.⁵

Четвертый період, од 1945 до 1989 року быв характерный домінуючов притомностёв совєтской влады нелем на теріторії Підкарпатьской Руси, котра была анектована Совєтскым союзом і стала ся частёв совєтьской Україны, но і в сусїднїх державах- сателітах СССР – в Польску, Чеськословеньску і в Румуньску, котрым зістали теріторіално меншы часткы Карпатьской Руси. Совєтьскый режім выголосив дефінітівне рїшіня народностного вопросу.⁶ Вшыткы карпатьскы Русины, незалежно од того, як самы себе называли, были выголошены за Українцїв. Такым способом єдиным літературным языком карпатьскых Русинів лоґічно ся мусив стати язык їх націоналности – україньскый. Але в практічнім жывотї ся сохранила і русофільска орьєнтація (в Чеськословеньску докінця процвітала до 1951 року), бо руськый язык быв домінуючім языком престижности в Совєтьскім союзї і быв повинным предметом в школах сусїднїх комуністічных держав, де жыли Русины. Такым способом русиньска языкова і народностна орьєнтація была заказана у вшыткых державах з єдиным вынятком. Тым вынятком была комуністічна Югославія, котра не приналежала к совєтьскому блоку. Ту Русины были узнаны як самостатный народ і їх войводиньскый (бачваньско-сримскый) варіант русиньского языка ся міг розвивати як самостатный соціолоґічно повноцїнный літературный язык.

Пятый період ся зачав у 1989 роцї і тримать доднесь. Револуція у 1989 роцї і роспад діктаторьскых комуністічных режімів ся стали прічінов такзваного третёго карпаторусиньского културного возроджіня. У вшыткых державах, де жыють Русины, они знова дістали можность ідентіфіковати ся як окремый народ. В новых условіях по 1989 роцї часть карпатьскых Русинїв вырїшила вернути ся к народности своїх предків і зачали выдавати матеріалы по русиньскы, хосновати тот язык в сполоченьскім жывотї.

Што досягли Русины у сферї языка на початку політічных трансформацій, котры одштартовала Револуція у 1989 роцї? Языковый вопрос як такый ани по десятёх роках не перестав быти актуалный. Бісїдуючі на русиньскім языку і днесь суть роздїлены на прихылників створїня окремого літературного языка і на тых, котры ся приклоняють к україньскому языку, а іщі все ту суть і сімпатізанты руського языка. Теперь ся попозерайме на выслїдкы і назвийме задачі, котры стоять перед кодіфікаторами, котры доднесь створили і вылїпшують штирї варіанты русиньского літературного языка.

Перша задача, поставлена перед кодіфікаторами по 1989 роцї, было становити способ створїня літературного штандарту. Притім єствовало дакілько варіантів: а) приятя уж старшой нормы русиньского языка, напр. той, котра была розроблена в ґраматіках Івана Гарайды (1941), Івана Панькевича (1922) і Авґустина Волошина (1907, 1927)⁷; б) створїня нового літературного штандарту на базї основных діалектів єдного реґіону, де жыє векшина Русинів, т. є. Підкарпатьской Руси, в) створїня койне, єдиного штандарту на базї говоровой бісїды вшыткых реґіонів, де жыють Русины. Фактічно ани єден з тых варіантів не быв приятый.

Місто того, в новембрї 1992 року ґрупа журналістів, писателїв і языкознавцїв із вшыткых держав, де жыють Русины (з вынятком Румуньска) – з Польска, Словеньска, Україны, Мадярьска і бывшой Югославії зышли ся на зобраню, котре было пізнїше означене як Першый конґрес русиньского языка. Вєдно з русиньскыма і нерусиньскыма языкознателями з другых держав світа конґрес обговорив дакілько теоретічных можностей і прияв практічны методолоґічны прінціпы створїня літературного штандарту. Подля пропозіції професора Павла Роберта Маґочія быв приятый, такзваный романшскый прінціп. Другыма словами, русиньскых кодіфікаторів языка вызвали наслїдовати приклад народа Романшів у Швайчарьску, котры почас 20. стороча наперед кодіфіковали пять літературных штандартів, а пізнїше сформовали койне, котре было выслїдком зллятя штандартів, призначеных служыти єднотливым реґіонам.⁸Аналоґічно Русины повинны были сформовати штирї реґіоналны варіанты языка (підкарпатьскый або закарпатьскый, пряшівскый, лемківскый і войводиньскый). Тоты варіанты ся мали формовати як основа про будучій пятый варіант, т. є. койне про вшыткы реґіоны. Участници Першого конґресу русиньского языка тыж прияли рїшіня, же каждый із чотырёх варіантів ся буде базовати на бісїдній формі языка свого реґіону.⁹

Як была теорія реалізована у практіцї? По перше, треба спомянути факт, же задача, поставлена перед русиньскыма кодіфікаторами языка была злегшена екзістенціёв єдного зо становеных варіантів – войводиньского (бачваньско-сримского) языка, котрый ся уж хосновав як штандартный літературный язык Русинів бывшой Югославії, сучасной Сербії і Чорной Горы в Хорватьску.¹⁰ В одношіню к остатнїм трём реґіонам кодіфікаторы языка (не у вшыткых припадах то были професіоналны языкознавцї) вырїшили в процесї штандартізації опубліковати правописы, ґраматікы, словникы і учебникы про школярїв.

Першый з новых варіантів русиньского языка быв штандартізованый пряшівскый варіант на Словеньску. Він быв офіціално выголошеный в януарї 1995 року¹¹, по выданю правопису Василя Ябура, орфоґрафічного словника і словника лінґвістічных термінів¹². Од того часу было выданых 26 учебників. До днешнёго дня суть на світї учебникы языка і літературы в пряшівскім варіантї русиньского языка про вшыткы класы (од першой по девяту) початковой школы і од першой по четверу класу середнёй школы. Недавно ся обявило перероблене выданя правопису.¹³

Другым літературным варіантом русиньского языка, котрый быв кодіфікованый, є лемківскый варіант в Польску. В роцї 2000 была опублікована ґраматіка лемко-русиньского языка Генріком Фонтаньскым і Мірославов Хомяк.¹⁴ Штандарт ґраматікы Фонтаньского-Хомяк послужыв як база про выданя дакількох учебників і лемко-польского словника Ярослава Горощака.¹⁵

Комплікованїша была путь штандартізації підкарпатьского варіанту русиньского языка в Закарпатьскій области Україны. У 1994 роцї языкова комісія, котра ся складала з чотырёх представителїв містного културного Общества Александра Духновіча, зачала робити над ґраматіков, котра ся мала стати основов реґіоналного штандарту русиньского языка. Написана в основнім Іґором Керчом і Штефаном Поповічом (ани єден з них не быв професіоналным лінґвістом), підкарпатьска ґраматіка была опублікована у 1999 роцї, но не нашла акцептацію міджі значным чіслом писателїв і публіцістів реґіону, враховано дакотрых представителїв комісії під тітулом котрой была опублікована.¹⁶ Пізнїше выданы другы языковы публікації на Підкарпатю были написаны „штандартом“, котрый розробили їх конкретны авторы, або выдавателї, публікуючі книгы.¹⁷ У 2005 роцї священик Димітрій Сидор опубліковав другу ґраматіку (написану по русиньскы і по анґліцькы), котру подля задуму автора мали бы вжывати нелем „Русины Україны“, але і „ Середнёй Европы і Северной Америкы.“¹⁸

Кідь у 1995 роцї была выголошена кодіфікація русиньского языка на Словеньску, єй участници і прихылници мудро повіли, же кодіфікація є лем початком довгого процесу. Мать то свій змысел, бо літературны языкы ся не обявують одразу, суть то жывы орґанізмы, котры прходять в неперестанным процесом змін і розвитку. Якы задачі стоять перед русиньскым языком днесь? Думаме собі, же суть ту два самостатны тіпы задач, але взаємно звязаных: задачі реґіоналной уровни і задачі, котры звязаны зо створїнём цїлорусиньского койне. Не є ніч чудне на тім, же в часї Першого языкового конґресу у 1992 роцї найвеце успіхів в розробцї штандарту русиньского языка было досягнуто якраз на реґіоналній уровни. У вшыткых чотырёх реґіонах кодіфікована норма русиньского літературного языка ся вжывать в школах (од початковой школы аж по высоку школу), в церькви,¹⁹, в публікаціях і средствах масовой інформації, і в дакотрых припадах в офіціалных державных документах.

Єдным з прінціпів, на якім ся од самого зачатку базовало, было створїня літературных штандартів на базї бісїдного языка окремых реґіонів. Кідьже каждый реґіон мать веце діалектів, реґіоналный варіант літературного языка ся мусить базовати на єднім або дакількох діалектах з цїлём сформованя реґіоналного „міні-койне“. Наприклад, на Пряшівщінї на Словеньску за основу літературного штандарту были взяты в основі „выходны “ діалекты долины рїкы Лаборець, к неспокійности дакотрых писателїв з централной (Шаріш) і западной (Спіш) части Пряшівщіны. Діалектна діференціація была єднов з прічін неєднотности міджі кодіфікаторами языка на Підкарпатьскій Руси. Тота неєднотность в основнім проходить міджі прихылниками выходных (марамороськых), централных і западных (ужаньскых) діалектів.

Другым проблемом є хоснованя слов із другых языків. Кідьже подля прінціпу, же каждый реґіоналный варіант мусить прияти за основу бісїдный язык даного реґіону – што фактічно значіть бісїдный язык в сучасній єтапі ёго розвитку – кодіфікаторы языка ся стрїчають з фактом інфілтрації до русиньского языка многых перебратых лексема в залежности од реґіону – з польского, словеньского, україньского, руського, сербского языка. Тот процес ся зінтензівнив од часів другой світовой войны. Прикладом послужить факт, же Русины із сусїднёй державы чітаючі русиньскый текст опублікованый на Словеньску мають чутя, же відять перед собов словеньскый текст писаный кіріліков. Што, наприклад, нам треба робити із словами: выскум, по словеньскы: „výskum“, влак („vlak“), обход („obchod“), розлучка („rozlúčka“), сполочность („spoločnosť“), скусеность („skúsenosť“), таёмник („tajomník“), узнесїня („uznesenie“) і другыма? Треба тоты лексемы зохабити в окремых варіантах русиньского языка, бо они увышли до сучасного бісїдного языка, або їх треба замінити? А кідь замінити, то місто них треба вжыти: а) слова-інтернаціоналізмы (обычайно латиньского, анґліцького або французького походжіня), або б) стары русиньскы (выходославяньскы) слова, або в) новы, котры звучать по-выходославяньскы, тзв. калькы, котры ся будуть учіти в школах до того часу, докы ся они не стануть частёв бісїдного языка?

Што ся тыкать ґеоґрафічной термінолоґії, она є тыж проблемом, на рїшіня котрого треба розробити одповідну методолоґію. Ці про ґеоґрафічны назвы за граніцями Карпатьской Руси треба хосновати русиньскы еквіваленты – Краків, Пряшів, Словакія – або варіанты высловности тых назв в языках-першоісточниках транслітеровати кіріліков, напр.: Кракув (по польскы: „Kraków“), Прешов, по словеньскы: „Prešov“), Словеньско (по словеньскы: „Slovensko“)? Може новы русиньскы формы ґеоґрафічных назв буде треба наново створити, як напр. Новоє місто пуд Шатром намісто Шатораяуйгей (по мадярьскы: „Sátoraljaújhely“), або Калный Потук намісто Шарошпатак (по мадярьскы: „Sárospatak“).²⁰

В часї, кедь много роботы было зроблено на створїню реґіоналных варіантів русиньского языка, менша увага была придїлена проблемам будучого створїня койне. Першый конґрес русиньского языка (1992) вызвав к періодічному орґанізованю такых конґресів в будучности, жебы на них обговорити вопросы звязаны з койне. Од того часу быв лем єден такый конґрес у 1999 роцї, на котрім ся бісїдовало о актуалнім вопросї приготовлїня публікації о русиньскім языку в серії Міджінародной комісії славістів в Ополе, Польско.²¹На тім конґресї не быв продіскутованый ани єден конкретный вопрос, звязаный з продовжованём кодіфікації.

Кідь тоты факты згорнеме, Русины до того часу не мають общой ґраматічной термінолоґії: напр. про означіня єдной і той самой части речі – verba в лемківскім і пряшівскім варіантах ся хоснує термін часослово, в підкарпатьскім варіантї – глагол, у войводиньскім – дїєслово. Нїт так само ани общого про вшыткы реґіоналны варіанты алфавіту (ы, і – нїт у войводиньскім, ї – не є в лемківскім варіантї, дакотры ґрафемы суть лем в єднім реґіоналнім варіантї (ё – в пряшівскім, ō в єднім підкарпатьскім словнику; ѣ в єдній підкарпатьскій ґраматіцї). Буква ы в каждім алфавітї ся находить на інакшім містї (в пряшівскім варіантї наслїдує за и, в єднім підкарпатьскім словнику стоїть по щ).

Но найпроблематічнїшов є ґрафема, котра ся вжывать на означіня різлічных гласных звуків, взникнувшых на містї етімолоґічного о в новозакрытім складї. Класічный приклад того яву мож збачіти в підкарпатьскых діалектах: слово, першопочатковов формов котрого было конь, днесь ся высловлює як кунь, кüнь, кінь, кынь. Но ани єден з тых варіантів не є домінуючій в підкарпатьскім языковім ареалї. Фактічно проблем означіня того яву ся одразив в дакількох підкарпатьскых ґраматіках першой половины 20. стороча і рїшыв ся або через вжываня єдной ґрафемы ô Авґустином Волошином і Іваном Панькевичом або через о Іваном Гарайдом.²² На жаль, сучасны підкарпатьскы кодіфікаторы языка ся пустили путёв „вынайджіня біціґля“ і скоро в каждій ґраматіцї або словнику найдете новы сімболы на означіня розлічных діалектных варіантів: î, ō, ý, ü, ô. Выслїдкомм того є ґрафічный хаос і семантічна путанина. Подобно як языкознателї Україны вызывають своїх краянів „решпековати букву ґ“, котра недавно была знова уведженена до україньского алфавіту,²³ русиньскы кодіфікаторы языка тыж бы мали узнавати букву ô і знову єй увести до русиньской орфоґрафії.

Семантичнов путанинов є і сам етнонім „Русин“. Традічно карпатьскы Русины ся означовали такыма способами: „Я руськый“, або „Я бісїдую-говорю по руськы“. Навыше, вшыткы ґраматікы русиньского языка, выданы до 1945 року хоснують термін „руськый язык“. В сучасности два із чотырёх варіантів русиньского літературного языка сохранили історічно правилне вжываня адъєктівной формы етноніма: руски (войводиньскый варіант) і руській (лемківскый варіант) на означіня властного народа. Другы два варіанты (пряшівскый і підкарпатьскый) частїше хоснують лексему руськый на означіня не свого, але великоруського народа. Напротївагу, войводиньскый і лемківскый варіант цалком розумно діференцують тоты понятя: російскій язык; Росіян (лемківскый варіант) і русийски язик (войводиньскый варіант).²⁴ Думаме собі, же то не клеїть ся з языком, кідь ёго кодіфікаторы не можуть становити назву про народ-носителя того языка.

Не будеме гіперболізовати проблемы звязаны з кодіфікаціёв русиньского языка. Фактічно, русиньскы кодіфікаторы языка, писателї і журналісты перешли довжезну путь в процесї штандартізації языка, зачатім, не забывайме, лем перед 15 роками. Кодіфікаторы собі усвідомлюють, же їх робота не є завершена. Може дакотры мнов назначены в тій статї вопросы поможуть кодіфікаторам русиньского языка найти їх рїшіня в будучности.

¹Paul Robert Magocsi, Carpato-Rusyns, 3rd rev. еd. (Ocala, Flo., 2004) , p.3.

²Обшырный список літературы з языкового вопросу може чітатель найти в публікації: Paul Robert Magocsi, red. nauk., Русиньскый язык (Opole, 2004), с. 449 – 460.

³На уведжіня до історії языкового вопросу позерай.: Павел Роберт Маґочій, „Языковый вопрос“, in ibid., с.85 – 112; a тыж Aleksandr D. Dulichenko and Paul Robert Magocsi, „Language Question,“ in Paul Robert Magocsi and Ivan Pop, eds., Encyclopedia of Rusyn History and Culture, 2nd rev. еd. (Toronto, 2005) , pp. 276 – 281.

⁴ У 1880-тых роках канцеларія премєр-міністра Мадярьска ініціовала молодого абсолвента універзіты – поводом Русина Ласла Чопея приправити дакілько учебників про початковы школы в русиньскім бісіднїм языку. У звязи з тым проєктом Л. Чопей приправив русиньско–мадярьскый словник з 20 000 словами, котрый быв оцїненый престижнов преміёв Мадярьской академії наук і опублікованый за державны грошы як Русько – мадярский словарь (Будапешт, 1883).

⁵ Спочатку політіка Мадярьска не была ясна. Містны законодавцї не прияли руськоязычну ґраматіку про початковы школы, опубліковану у 1939 роцї Ґеорґіём Ґеровскым, пізнїше, у 1940 роцї адміністратіва одобрила руськоязычну ґраматіку (з елементами містной бісїдной речі), приправлену Василём Сулинчаком і одобрену міністерьскым радцём про вопросы освіты Юліём Марином. Наконець, у 1941 роцї влада демонштровала повну підпору Підкарпатьскому обществу наук, котре опубліковало ґраматіку Івана Гарайды на базї бісїдного языка. Она установила штандарт русиньского языка того періоду.

⁶ Совєтскы пересвідчіня ся базіровали на декларації пятого конґресу Комінтерны в Москві (1924), котры были потверджены Комуністічнов партіёв (большевиків) Україны в децембру 1925. В згодї з нима автохтонне выходославяньске населїня жыюче на бывшій теріторії Польска, Румуньска і Чеськословеньска раховало ся Українцями з етнічного і языкового погляду.

⁷ Іван Гарайда, Грамматика руського языка (Ужгород, 1941); Іван Панькевич, Грамматика руського языка для шкôл середних и горожанских (Мукачево, 1922), 3. перероб. выданя (Прага, 1936) ; Ágoston Volosin, Gyakorlati kisorosz (rutén) nyelvtan (Ужгород, 1907), 2. перероб. выданя (1920) ; Августин Волошин, Практична граматика руського языка для народных, горожанских и середних школ (Ужгород, 1927).

⁸ Представитель катедры романшского языка з Фрайбурґской універзіты в Швайчарьску быв участником Першого конґресу русиньского языка, де представив скусености романшскых кодіфікаторів языка.

⁹ Подрібнїше о Першім конґресї русиньского языка вєдно з текстом резолуції попозерай: Joshua A. Fishman and Paul Robert Magocsi, „Scholarly Seminar on the Codification of the Rusyn Language“, International Journal of the Sociology of Language, No. 104 (Berlin and New York, 1993), pp. 119 – 123.

¹⁰ Войводиньскый варіант русиньского языка быв кодіфікованый в 1923 роцї в ґраматіцї Гаврііла Костельника. По другій світовій войнї штандарт базовав ся на пару ґраматіках і правописах Миколы Кочіша (Правопис русского языка, 1971) а в сучасности на авторітетній ґраматіцї про ґімназії Юліяна Рамача (Ґрамматика руского язика, 2002).

¹¹Декларація о створїню пряшівского варіанту русиньского літературного языка офіціално прозвучала в Братїславі, частёв святочного акту была научна конференція, выслїдкы котрой были пізнїше опублікованы в двойязычнїм анґліцько-словеньскім выданю: Paul Robert Magocsi, ed., А New Slavic Language Is Born: The Rusyn Literary Language of Slovakia /Zrodil sa nový slovanský jazyk: rusínsky spisovný jazyk na Slovensku (New York, 1996).

¹² Василь Ябур і Юрій Панько, Правила русиньского правопису (Пряшів, 1994); Юрій Панько ред., Орфоґрафічный словник русиньского языка (Пряшів, 1994); Юрій Панько, Русиньско–русько–україньско–словеньско-польскый словник лінґвістічных термінів (Пряшів, 1994).

¹³ Василь Ябур і Анна Плїшкова, Русиньскый язык у зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка (Пряшів, 2005).

¹⁴ Генрик Фонтаньскій і Мирослава Хомяк, Ґраматыка лемківского языка (Katowice, 2000), 2. перероб. выд. (Warszawa, 2004).

¹⁵ Jaroslav Horoszczak, Словник лемківско-польскій, польско-лемківскій/Słownik łemkowsko-polski, polsko-łemkowski (Warszawa, 2004). Серед другых учебників треба спомянути слїдуючі: Петро Мурянка, А я знам азбуку: лемківскій буквар (Warszawa – Legnica, 2003); Miroslava Chomiak and Bogdan Matała, Język łemkovski z komputerem/ Лемківскій язык з компутером, Warszawa – Legnica, 2003).

¹⁶ Материньскый язык: писемниця русиньского языка опублікована у 1999 роцї сучасно в Мукачеві і Москві. Окрем авторів І. Керчі і С. Поповіча, далшыма членами комісії были Михайло Алмашій і Василь Молнар.

¹⁷ Міджі тыма публікаціями треба спомянути триязычный словник з выше 7 тісяч словами зоставленый Михайлом Алмашіём, Димітріём Попом і Димітріём Сидором, Русинсько–українсько–руськый словарь (Ужгород, 2002); і букварь Славка Слободана [Іґора Керчі], Бетярськый букварь (Ужгород, 2004); книгы на чітаня, зоставлены Іґором Керчом, Утцюзнина: читанка про недільні школы (Будапешт, 2001), друге допов. і перероб. выданя (Ужгород, 2002 р.) і Михайлом Алмашіём, Живое слово: читанка для русинської недільної школы (Ужгород, 2004); ґраматіку Михайла Алмашія і Михайла Мольнара, Слово за словом: практична граматика русинського языка для недільної народної школы (Ужгород, 2004); і історію Павла Роберта Маґочія, Наша отцюзнина: історія карпатськых русинÿв (Ужгород, 2005).

¹⁸ Димитрій Сидор, Граматика русинського языка для Русинôв Украйины, центральної Європи и Америки/Grammar of the Rusyn Language for the Rusyns of Ukraine, Central Europe and America (Ужгород, 1996 – 2005).

¹⁹ Шпеціалне значіня має діятельство ґрекоатолицького священика зо Словеньска Франтїшка Крайняка, котрый приправив на русиньскім языку кіріліков і латиніков, Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы діти (Пряшів, 1992), Євангелія на неділі і свята цілого року (Меджілабірцї, 1999) і Євангеліє од св. Йоана (Меджілабірці, 2003). Вшыткы тоты книгы были одобрены на вжываня Пряшівсков ґрекокатолицьков єпархіёв.

²⁰ Тоты назвы были предложены Іґором Керчом про мапы в учебнику історії під назвов Наша отцюзнина (позерай выше позначку 17), але были одвержены выдавателём Валеріём Падяком.

²¹ На засїданю Другого конґресу русиньского языка, котрый быв у маю 1999 року в звязи з отворїнём Оддїлїня русиньского языка і културы при Пряшівскій універзітї, діскутовало ся о обсягу і методолоґічнім приступі к приправам 14. тома серії „Najnowsze dzieje języków słowiańskich“, публікація котрой была орґанізована Опольсков універзітов в Польску: Русиньскый язык, ред. Павел Роберт Маґочій (Ополе, 2004).

²² На высвітлїня змыслу пункту 7. Подля общоприятого погляду, букву ô завів до русиньского алфавіту галицько-україньскый лінґвіста і педаґоґ Іван Панькевич в своїй ґраматіцї у 1922 роцї. Тот факт не одповідать правдї, бо ô вжыв уж в 1907 роцї Авґустин Волошинм у своїй ґраматіцї.

²³ Попозерай часть „Шануймо літеру ґ“ в книзї Василя Нїмчука, Проблеми українського правопису ХХ-початку ХХІ ст. (Київ, 2002), с. 38–47.

²⁴ Іншпіратівна, але без конкретных высновків была діскузія на тоту тему на сторінках пряшівскых русиньскоязычнах новинок: Павел Роберт Маґочій, „ Не треба баламутити чітателя^“, Народны новинкы, 30. октобра 2002, с. 3; Михал Зарічняк, „Хто баламутить чітателя?“, ibid., 22. януара 2003, с. 4; Михал Дронов, „Російскый або руськый?“, ibid., 19. марца 2003, с. 4; Василь Ябур, „Ad: П.Р. Маґочі: Не треба баламутити чітателя“, ibid., 2. апріля 2003, с. 4; П. Р. Маґочій, „Мы Русины, а не Руси“, ibid., 17. новембра 2003, с. 2.

Вшыткы тoты учебники мoж купити дo выпрoдaня зaсoб зa выгoдну цiну пo 300,- Ск в редaкцiї Русин i Нaрoдны нoвинкы, Дуxнoвічoвo нaмiстя 1, 081 48 Пряшiв. rusyn@stonline.sk

Русиньскый язык в світлї першыx змiн прaвил прaвoпису

В януарї 1995-го року быв на Словеньску кодіфікованый русиньскый літературный язык, сформованый на основі єдного з русиньскых діалектів. Были вытворены штандартны нормы русиньского языка про Русинів на Словеньску, котры ся по кодіфікації стали офіціалным (штандартізованым, кодіфікованым) языком Русинів на Словеньску. Были выданы Правила русиньского правопису (1994) і Орфоґрафічный словник русиньского языка (1994), найголовнїшов задачов котрых было: на основі писма (ґрафікы) і правопису (орфоґрафії) предложыти сістемный опис ґрафічных средств, котрыма ся фіксує прімарна реч, то є звукова подоба языка, чім ся вытварять ёго писемный прояв. Од самого зачатку при кодіфікації правил русиньского правопису сьме ся старали притримовати як сучасных трендів модерной лінґвістікы, так і выходити з овіреных прінціпів правопису іншых славяньскых языків, главно фонемного (фонолоґічного) прінціпу, подля котрого каждій фонемі (ці єй звуковій реалізації) одповідать окрема ґрафема. І кідь бы ся автономія ґрафічной сістемы в порівнаню з фонемнов сістемов відїла дость значна, і так обидві тоты сістемы все будуть творити цїлостну сістему, бо то суть, властно, все два варіанты єдной сістемы.

Віриме, же Правила русиньского правопису успішно выповнили свою задачу в становлїню основных правил русиньского правопису в области ґрафічной фіксації устного языкового прояву, хоць наісто не были бессспорны ани бесхыбны.
Правила правопису і орфоґрафічный словник сьме все од самого зачатку кваліфіковали як єдну з першых спроб знормованя писемного прояву, зато в многых аспектах небесспорну. Было нам ясне, же многы правила і установлїня будуть потребовати далше доповнїня, зміны, глубше роскрытя або і цалком іншый приступ к дакотрым явам. Зато сьме просили вшыткых чітателїв русиньскых текстів розлічного характеру, слухателїв русиньского говореного слова, вшыткых тых, што люблять русиньске слово, русиньскый язык, абы нам заганяли свої припоминкы, свої увагы ці думкы о проблемах языка, свої предложіня і уточнїня, котры будуть вдячно прияты і максімално обєктівно посуджены. Пришло їх выше пятьдесят і за вшыткы вам барз красно дякуєме. І з них видно, же проблематіка літерартурного языка, языковы нормы не суть про нас рівнодушныма, не є нам єдно нелем што пишеме, але і як пишеме.

Над проблематіков змін сьме ся задумовали дость довго, бо прічін к тому было тыж много. Мы од зачатку стояли на позіціях, высловленых уж у вступнім слові правил, же многы нашы положіня і установлїня не суть доконалы, же ся мусять поступнї вылїпшовати і доповняти, або к дакотрым находити цалком іншый приступ при їх рїшіню. Може сьме не были цалком пересвідчены, ці є уж 10 років дость на то, жебы ся зробили в правилах даякы радікалны зміны. Многы узнаваны языкознателї нам радили почекати тых 10 років, главно на реакцію молодшого поколїня, про котрых властнї тоту норму твориме, про котрых быв акурат того року закінченый цікл учебників од першой аж по девяту класу основных школ і про першу аж черверту класу середнїх школ. А їх погляды сьме до увагы брали, бо бы сьме хотїли, жебы ся їм наш і їх язык любив.

Далшый проблем реалізації змін вывставав і вывстає (а мусили сьме сі го перед змінами выяснити), ці брати до увагы тзв. цїлорусиньскый аспект, інакше повіджене – ці брати огляд на іншы варіанты русиньского языка (підкарпатьскый і лемківскый), або позерати на нашу норму лем з нашого аспекту. Бо хто добрї познать нашы правила, так знає, же мы там маєме дакілько одказів на тзв. цїлорусиньскый аспект. Кідь го не будеме брати до увагы, роздїлы міджі нашыма нормами ся будуть збівшовати. Лемже мы чім дале тым веце пересвідчены, же Русины бы мали мати снагу зближовати ся а писемный прояв є к тому найпригоднїшый, зато бы ся мали догоднути спочатку хоць лем на єднакій ґрафіцї а поступнї і на орфоґрафії. Хоць діскузії о єдиній русиньскій правописній нормі ся зачали іщі в самых зачатках возродного процесу, по резолуції з 1. языкового конґресу перестали, бо вшытка енерґія ся концентровала на приправу окремых реґіоналных норм. Аж по веце як 12 роках тот самый вопрос є настоленый знова. До жывота го навернули практічны потребы в подобі сполочных русиньскых проєктів, де ся выжадує мати єдину

правописну норму. Такый проблем ся в послїднїм часі рїшав у Празї 5. – 6. юла 2005 на коференції під назвов Русины в новій Европі: Єдина Европа – єдине русиньске писмо, і на языковім семінарї в Ужгородї 13. – 14. юла 2005.

Были і далшы проблемы, якы нас стримовали од штонайскоршых змін в правописных нормах, як напр.: акредітація штудійного проґраму русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї, без котрой бы цїла робота над языком стратила змысел. Без высококваліфікованых одборників, лінґвістів-русиністів робота над языком не є можна і т. д.
Беручі до увагы спомнянуте, языкова комісія при Оддїліню русиньского языка і културы Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты вырішыла реалізовати в правилах русиньского правопису дакотры зміны, повный спис котрых найдете в публікації Русиньскый язык в зеркалї новых правил про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка (авторы: Василь Ябур, Анна Плїшкова, выдав: Русин і Народны новинкы, Пряшів 2005). Правила суть платны од 1. септембра 2005 про вшыткых ужывателїв кодіфікованого русиньского языка на Словеньску.
Теперь собі укажеме на дакотрых конкретных прикладах, што ся в правилах правопису змінило:
1. В области ґрафікы главна зміна настала в тім, же до азбукы (алфавіту) сьме доповнили іщі єдну букву – ъ (твердый знак), котра має функцію роздїлового ці роздїлюючого знаку і служить на сіґналізацію йотації тогды, кідь ся префікс (предпонка) кінчіть на парну подля твердости/мнягкости согласну фонему в позіції перед йотованов буквов, напр.: зъявити ся, зъїднати, одъїсти, адъютант, конъюнктура, розъярити ся, безъядровый, інъєкція і т. д.
До той области можеме задїлити і часточну зміну значіня йотованой буквы „ї“, значіня котрой ся росшырило іщі о єдну функцію. Подля новых правил правопису ся тота ґрафема вжывать тыж на сіґналізацію мнягкости согласных в позіції по парных по твердости/мнягкости согласных согласных фонем (т, д, н, л, с, з, р, ц, дз), напр.: дїдо, дїти, дїлити, лїс, лїто, нїмый, снїг, сїно, бісїда, тїло, тїнь, дївка, цїловати і т. д. Выяснять ся так часты недорозумлїня у высловности многых слов (напр.: дім, стіл, літера, ніж, ніч, ріг, сіль, сіґнал, зіпс, ці, цітрон і т. д.- высловность согласных в позіції перед „і“ є тверда), і в значіню дакотрых слов тіпу: ніс (носа) – нїс (минулый час од нести), ліс (на лісованя даякого матеріалу) - лїс, рік (рока) – рїк (мин. час од речі) і т. д. Тота функція сіґналізації мнягкости была однята букві „і“, котра по парных по твердости/мнягкости согласных фонемах сіґналізує лем твердость передстоячой согласной, напр.: тіп, дім, ніс, ріс, сіль, ті (тобі), ці і много далшых прикладів.
2. Многы зміны настали в области формотворіня, з котрых хочеме спомнянути хоцьлем слїдуючі:
а) творіня імператіву часослов із закінчінём основы теперїшнёго часу на збіг (ґрупу) согласных флектівнов морфемов -ий (місто -и), напр.: верний, бухний, прийдий, выйдий і т. д.;
б) імператівнов частков 3. особы єдн. і множ. чісла буде лем частка няй (а не най), напр.: няй чітать – няй чітають, няй співать – няй співають і т. д.;
в) най- буде лем суперлатівным префіксом (префіксом найвышшого ступня порівнаня), напр.: найлїпшый, найтоншый, найміцнїшый, найшумнїшый, найвеце і т. д. ;
г) часослова тіпу чітати, співати, мішати і т. п. мають в 1. і 2. особі множ. чісла рівноцїнны двоякы формы в стягнутій і в нестягнутій подобі: чітаме/чітаєме, співаме/співаєме, чітате/чітаєте, співате/співаєте і т. д.;
ґ) часослова тіпу мати, знати, давати мають рівноцїнны двоякы формы: маю, маєш, має/мам, маш, мать і т. д.;
д) парадіґма назывників (субстантівів) была доповнена о тіп - условіє, язычіє і др., а парадіґма придавників (адъєктівів) о тіп - материн, тютчин, сестрин і т. д.;
е) часослова на -овати/-ёвати мають рівноправну двояку форму: дякую/дякію, орґанізую/орґанізію і т. д.;
ж) рівноправныма ся стали двоякы формы основных містоназывників (прономін) на означіня ти, давати мають рівноцїнны двоякы формы: маю, маєш, має/мам, маш, мать і т. д.;
д) парадіґма назывників (субстантівів) была доповнена о тіп - условіє, язычіє і др., а парадіґма придавників (адъєктівів) о тіп - материн, тютчин, сестрин і т. д.;
е) часослова на -овати/-ёвати мають рівноправну двояку форму: дякую/дякію, орґанізую/орґанізію і т. д.;
ж) рівноправныма ся стали двоякы формы основных містоназывників (прономін) на означіня 3. особы: він, вна/она, вно/оно, вни/они.
3. Часточно ся змінив правопис ґрафемы „ё“ в тім змыслї, же в чуджоязычных (перевзятых) словах як на абсолутнім зачатку слова, так і в позіції по гласных місто буквы „ё“ ся пише споїня й + о, напр.: йоґа, йоґурт, йод, йот, йота, йотація, йотованый, йон, Йосиф (і Іосиф), Йосафат (і Іосафат), Йолана, Йордан, майор, район, майонеза і т. д. В чуджоязычных словах як в серединї слова, так і на кінцї слова пишеме намісто „ё“ в позіції по гласнім „і“ споїня і + о: міліон, патріот, шпіонаж, Ріо Ґранде, радіо, Токіо і т. д.
4. В новых правописных нормах суть признаны єднако норматівныма формы слов:
а) з алтернаціов звуків У/В, О/В тіпу: упасти/впасти, ужывати/вжывати, умерти/вмерти, утечі/втечі; оженити ся/вженити ся, оперти ся/вперти ся, дооколо/довкола і т. д.;
б) назывникы, придавникы (часточно і часослова) із зачаточныма (ініціалныма) фонемами О, У і з протетічным (представным) В, напр.: облак/воблак, осїнь/восїнь, отава/вотава, огласкы/вогласкы, острый/вострый, огник/вогник, ухо/вухо, узкый/вузкый і т. д.;
в) назывникы, часослова (і іншы части речі), в котрых ся по старій носовій фонемі заховала двояка высловность: память/памнять, мясо/мнясо, вымя/вымня, мявчати/мнявчати і т. д.;
г) девербатівы з епентетічным (вставным) Л і без нёго, напр.: выступлїня/выступіня, представлїня/представіня, ословлїня/ословіня і т. д.
5. Многы зміны настали в правописї єднотливых слов, напр.: (кедь) → кідь, кідьже, (кебы) → кібы, кобы, (нич, ничого) → ніч, нічого, (ниґда) → нїґда, (видїти) → відїти, ненавідїти, (меджі) → міджі, (ничіти) → нічіти, ніщіти, (витати) → вітати, (висїти) → вісїти, (Христос) → Хрістос, (личко) → лічко, ліце, (штири) → штирі, (причіна) → прічіна, (Кирил) → Кіріл, кіріліця, (діректор) → директор, (Рім) → Рим, (Афріка) → Африка, (Арґентіна) → Арґентина, (родичі) → родічі, (письмо) → писмо, місто/місце (рівноправна двояка подоба).
Як з уведженого видно, довєдна вшыткых змін было зроблено коло 30, што є дость великый засяг до дотеперїшнїх правил. Ту треба признати, же сьме мали приготовленых веце алтернатів, як напр. зміну правопису інфінітіву, дакотрых суфіксів, флексій, зміну закінчіня основ дакотрых тіпів слов і т. д. Але наконець, выходячі з ту спомнянутых на зачатку прічін, сьме ся прихылили к предложеній алтернатіві віруючі, же поможе вылїпшыти дотеперїшнї правила а єдночасно дакус нашы нормы приближать іншым варіантам русиньского языка. На-дїєме ся, же теперїшнї нормы будуть прияты з такым порозумлїнём і приязнёв, як і перше выданя нашых правил. Допереду Вам, вшыткым ужывателям новых правил правопису, за тото дякуєме і тїшиме ся на Вашы далшы припоминкы і рекомендації змін, заміряных на вылїпшованя нашых сполочных правил правопису.

Василь Ябур, Анна ПЛЇШКОВА,
Інштітут реґіоналных і народностных штудій ПУ, Оддїліня русиньского языка і културы

Каждый язык собі заслужить підпору

7. – 9. октобра 2005 в Шаморінї, окр. Дунайска Стреда, была міджінародна конференція під назвов Менше вжываны языкы в новых членьскых штатах Европской унії. Главным орґанізатором конференції была Орґанізація про менше вжываны языкы на Словеньску, яка взникла в Шаморінї у 2004 роцї. Конференцію підпорили: Европска орґанізація про менше вжываны языкы з центром в ірьскім Даблінї (дїє од 1982 р.), Канцеларія підпредседы влады СР про европскы дїла, людьскы права і меншины, Форум інштітут про выскум меншин і Основна умелецька школа Штефана Немета-Шаморіньского в Шаморінї. Цілём конференції было продіскутовати сучасну сітуацію менше вжываных языків у Словеньскій репуб-ліцї, в Чеській републіцї, в Польску, в Мадярьскій републіцї і в Европскій унії. Участниками конференції были, респ. мали быти, представителї орґанізацій і інштітуцій 12 офіціално реґістрованых і узнаных народностных меншин жыючіх на теріторії Словеньской републікы. За русиньску меншину участь взяли: Александер Зозуляк (Русин і Народны новинкы, Світовый конґрес Русинів), Анна Плїшкова (Інштітут реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты), Ян Липиньскый (Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска) і Василь Хома (Сполок русиньскых писателїв СР).

Погляд на участників міджінародной конференції Менше поужываны языкы в новых членьскых штатах Европской унії, яка 7. – 9. 10. 2005 была в Шаморінї. Спереду злїва доправа: председа Выбору НР СР про людьскы права, народности і поставлїня жен – Ласло Надь, омбудсман в СР Ондрей Кандрач і підпредседа влады СР про европскы дїла, людьскы права і меншины Пал Чакі зо своїм асістентом.

Фотка: А. Зозуляк.

Конференцію офіціално отворив пан Ласло Елеш, презідент Орґанізації про менше вжываны языкы на Словеньску (ОМВЯС), і пані Наса Ні Чінейде, презідентка Европской орґанізації про менше вжываны языкы з Дабліна. Обидвоє підкреслили основный ціль взнику і дїятельства орґанізації, а тым є охрана і розвой меншиновых языків на Словеньску і в Европскій унії.

Першый день конференції быв присвяченый языковій політіці в країнах Европской унії з акцентаціёв на Словеньску републіку. Блок выступів отворив Ян Фіґель, член Европской комісії одповідный за сферу освіты, одборной приправы, културы і мултілінґвізму, якый говорив о проблематіцї многоязычности в европскім просторї, як і о потребі приятя сполочной европской языковой політікы, причім як найоптімалнїше рїшіня бы мав служыти модел „1 + 2“ в школьскім сістемі, т. з. акцентація на выучованя материньского языка і двох далшых языків – штатного і єдного чуджого. Так само підкреслив задачу в тім аспектї Европской комісії, а то підпоровати в Европі многоязычность.

Підпредседа влады СР Пал Чакі підкреслив потребу толеранції при реалізації евроспкой, але і словеньской языковой політікы в одношіню к етнічным мінорітам. За позітівный момент означів ратіфікацію Европской харты реґіоналных або меншиновых языків Словеньсков републіков, але зарівно указав на недостаткы при єй аплікації в практіцї, кедьже в сучасности аж 8 словеньскых законів є в розпорї з нёв. З позіції уставного представителя презентовав охоту помочі заховати менше вжываны языкы окреме в Словеньскій републіцї і підкреслив, же тота поміч бы ся не мала міряти економічныма крітеріями. Як вызначный момент в тім процесї означів ініціатіву самых етнік у бівшій мірї вжывати свій материньскый язык.

Іґор Ґрекса, ґенералный діректор Секції правной і конзуларной Міністерства загранічных дїл СР, говорив о імплементації Европской харты реґіоналных або меншиновых языків в СР, причім завязкы выплываючі з нёй, якы на себе Словеньско взяло, означів за смілы, але, як додав, многы з них ся не повнять, главно в припадї ромского языка. Недостаткы видить і в їх реалізації на уровни містных самосправ, але конкретны заключіня бы мала принести аналіза експертів.

Ласло Надь, председа Выбору НР СР про людьскы права, народности і поставлїня жен, говорив о актуалній проблематіці народностных меншин в СР 15 років по револуції. Оцїнив позітіва і неґатіва того періоду. Міджі позітівами спомнянув формованя сістему народностных інштітуцій – главно в сферї школства і културы – на полю самосправ, але і штатной справы (Міністерство школства, Міністерство културы, Міністерство роботы і соціалных дїл, Рада влады СР про народности і под.). Міджі неґатівами зась рештрікції в часї Мечяровых влад (напр. приятя Языкового закона, ліквідація народностных інштітуцій, інтолеранція к етнічным меншинам і под.), а в сучасности все іщі неприятя реалізачных законів к Европскій хартї реґіоналных або меншиновых языків. Як неґатівум од послїднёго списованя людей в СР означів асімілацію мадярьского етніка, а як позітівум – возроджіня русиньской народности, языка і заведжіня материньского языка Русинів до освітного сістему СР. Повів, же наперек підпорї демократічных штатів меншиновых языків, і в них тоты языкы суть огрожены, зато собі выжадують бівшу старостливость, яка бы ся одвивала од приязного европского контексту. Велику надїй видить у дїятельстві як Европской орґанізації про менше вжываны языкы, так єй словеньской філіалкы. Але за найголовнїшый момент поважує тот, жебы етнічны меншины ся стали субєктом (не терплячім обєктом!) народностной політікы, так як є то в припадї мадярьской міноріты.

Калман Петец, бывшый высланець СР при ОСН в Женеві, блок выступів першого дня закінчів презентаціёв европскых моделів коекзістенції языків на прикладї Швайчарьска. Про Русинів ёго выступ быв інтересный з погляду акцептованя штатом пятёх рівноцїнных реґіоналных норм языка Ретороманів (творять 0,6% жытельства країны) і єдного койне в комунікації зо штатныма урядами. Приклад творїня языка Ретороманів, як знаме, послужыв як модел про формованя языка Русинів, де ся выходило в першій етапі наперед із сформованя 4 реґіоналных варіантів, а наконець єдиного койне. Но в порівнаню з Ретороманами, язык якых має особисту, шпеціалну охрану і підпору од штату, язык Русинів є в діаметрално іншій позіції, кідь возьмеме до увагы главно поставлїня русиньского языка на Українї.

Темов другого дня конференції о менше вжываных языках в новых членьскых штатах ЕУ было – практічне вжываня языків етнічных меншин і презентація едукачных проґрамів заміряных на чуджі языкы. З погляду русиньской меншины інтересны были дві презентації – Анны Буташовой, діректоркы Штатного педаґоґічного інштітуту в Братїславі, і Штефана Шутая зо Сполоченьсконаучного інштітуту САН в Кошіцях. Перша выступаюча представила проблематіку выучованя материньского языка в школах, причім за недостаткы увела академічный приступ в ёго выучованю і то, же омного бівшый акцент ся кладе на літературу, як на язык, но главно процес росшырёваня выучованя чуджіх языків на укор материньского. Ш. Шутай зась указав на розвой языка Русинів перед і по 1989 роцї, і операючі ся о выслїдкы дотеперїшнёго ревіталізачного процесу в рамках русиньской народности на Словеньску, вызвав к потребі шпеціалного приступу і шпеціалной підпоры русиньского языка з боку штату, з оглядом на факт, же Русины не мають свій матерьскый штат, од якого бы могли таку підпору чекати.

Послїдня часть конференції проходила в двох секціях: темов першой было поставлїня народностных меншин в країнах В4, а темов другой – леґіслатіва, яка забезпечує поставлїня і вжываня меншиновых і менше вжываных языків в країнах В4. Общім заключінём обидвох секцій, як і властно цїлой конференції, была конштатація, же з погляду захованя тых языків є барз важне забезпечіти їх вжываня в публічнім (верейнім) контактї, главно в контактї з урядами. Є то важне з погляду як звышованя престижы меншиновых языків, так і максімалной реалізації обчаньскых прав особ, якы належать к народностным меншинам. Пані Ґізела Сабомігалі з Языковой канцеларії Ґрамма в Дунайскій Стредї сконштатовала, же наперек тому, же вжываня меншиновых языків управує леґіслатіва СР і міджінародны документы (главно Рамковый договор на охрану народностных меншин, ст. 9, 10, 11, 14, і Европска харта реґіоналных або меншиновых языків), вжываня тых языків на теріторії вышшых адміністратівных цїлків є недостаточне, бо можность вжываня меншинового языка в уряднім контактї залежить од процентуалного заступлїня меншины на даній теріторії – мінімална граніця є 20% і реалну можность реалізовати тото право, переважно на уровни сел і окресів в СР, мають лем Мадяре, Русины, Українцї і Ромове. Як єдна з прічін такого недос-татку ся явить тыж недостаточна языкова компетенція кліентів і урядників: неовладаня адміністратівно-правной термінолоґії ани адміністратівного штілу конкретного языка. В данім аспектї є поміч штату мінімална, наконець, при ратіфікації Европской харты реґіоналных або меншиновых языків собі СР ани не выбрала з параґрафу 12 пункт: „в припадї потребы створити а/або підпоровати і фінанцовати тлумачницькы службы і выскум термінолоґії главно з цїлём утримованя і розвоя даной адміністратівной, обходной, економічной, соціалной, технолоґічной або правной термінолоґії в реґіоналнім або меншиновім языку“.

І хоць у звязи зо законом 211/2000 З. з. о слободнім приступі к інформаціям уряды на южнім Словеньску дають розлічны інформації і в мадярьскім языку, было конштатоване, же тоты тексты мають з вышшеуведженых прічін низку уровень і неєднотну термінолоґію. В припадї іншых языків, враховано русиньского, сітуація є подобна або гірша, напр. конкретно русиньскый язык і хоць ся вжывать в устній комунікації в урядах з высоков концентраціёв русиньского жытельства, урядна писомна комунікація в русиньскім языку не екзістує (з вынятком внутрі народностной орґанізації). Так само абсентують переклады до меншиновых языків розлічных законів, матеріалів (жадости, рїшіня і под.), якы вжывають містны самосправы. Даны недостаткы в рамках мадярьской меншины ся снажить направляти споминана Языкова канцеларія Ґрамма, представителька якой, пані Сабомігалі, конштатовала, же было бы добрї, як бы таку поміч мали і остатнї меншины. Кідьже заты єдинов орґанізаціёв, в котрій суть заступлены народностны меншины жыючі в СР, є Орґанізація про менше вжываны языкы на Словеньску з центром в Шаморінї, якраз в рамках нёй бы ся могли наштартовати такы актівіты, але і сполупраца міджі одборниками з окремых етнічных міноріт.

Надїєме ся, же заключіня міджінародной конференції о менше вжываных языках – якы вызывають на охрану каждого меншинового языка – будуть приносом як про языкы етнічных міноріт в цїлім, так як і про язык русиньской меншины на Словеньску окреме, а же далша міджіетнічна сполупраца на конкретных проєктах припоможе ёго захованю і росшырїню сфер ёго вжываня.

А. ПЛЇШКОВА

Обновили ся діскузії о єдинім правописї

У процесї возроджованя русиньской ідентіты пріорітне місто належало вырїшіню вопросу літературного языка. З ним ся пасують Русины у вшыткых посткомуністічных країнах, де жыють – в Польску, на Словеньску, на Україні, в Мадярьску. Вырїшіня вопросу літературного языка выжадовала практіка выдаваня періодічной пресы, книжок і іншых публікацій, заведжіня выучованя русиньского языка до школ, електронічных медій, ёго вжываня в церьквах і под. Кодіфікачны роботы, котры ся реалізовали в розлічных штатах, спочатку были ізолованыма творчіма скутками індівідуалных авторів, выслїдком чого быв взник вшелиякых норм - в залежности од кількости авторів, якы писали по русиньскы, зоставователїв, редакторів. Внести порядок до языкового хаосу было цїлём Першого конґресу русиньского языка в Бардіёвскых Купелях 6. - 7. новембра 1992, на якім ся діскутовало о теоретічных проблемах языкового сістему тзв. малых народів і о практічных способах коордінації кодіфікачных робот. Рїшінём конґресу было прияти „романшскый модел“ творїня літературного языка, подля котрого ся мали розвивати штирї русиньскы нормы (уж екзістуюча в бывшій Югославії, і новы на Словеньску, в Польску, на Україні, евентуално і в Мадярьску), якы в далшій етапі бы ся мали зближовати, жебы вытворити основу про пяту – сполочну про вшыткы реґіоны русиньску літературну норму – койне. І хоць діскузії о єдиній правописній русиньскій нормі ся зачали іщі в самых зачатках возродного процесу, в 1991 – 1992 р., по резолуції 1. языкового конґресу ся перерушыли і вшытка енерґія ся концентровала на приправу окремых реґіоналных норм. Аж по веце як 12 роках тот самый вопрос є настоленый знова. До жывота го навернули практічны потребы – в подобі сполочных русиньскых проєктів, де ся выжадує мати єдину русиньску правописну норму.

Проблем сполочной правописной русиньской нормы быв у послїднїм часї главнов темов двох акцій, орґанізованых у двох країнах: 5. - 6. юла 2005 в Празї (Чеська републіка) была конференція під назвов Русины у новій Европі: Єдина Европа – єдине русиньске письмо, яку орґанізовало Общество Русинів у Чеській републіцї і Выскумный центер карпатознавства при Выдавательстві В. Падяка в Ужгороді, а 13. - 14. юла 2005 в Ужгородї (Україна) было далше засїданя к даній проблематіцї, ініціатором якой быв тот самый выскумный центер. Очівидно, то не є нагода, же якраз выдавателї русиньской пресы суть нучены ініціовати діскузії о сполочнім русиньскім правописї, бо каждоденна робота їх к тому вызывать.

О Валеріёви Падякови, найбівшім в нашім часі русиньскім выдавателёви, якый веде своє „Выдавательство В. Падяка“ в Ужгородї од року 2000 і за тот час выдав понад 100 книжок, сьме уж писали в часописї Русин (М. Дронов: Выдаватель Валерій Падяк: „Я реалізовав свою тужбу“, Русин 1 – 2/2004, с. 14 - 15). В послїднїм часї сьме мали можность тримати в руках такой три новы книжкы з ёго выдавательства (Г. Бескид: Николай Бескид на благо Русинів, і дві книжкы автора П. Р. Маґочія: „Я Русин был єсмь и буду...“ і „Наша отцюзнина“), і быти на трёх їх презентаціях в трёх країнах: в Мадярьску (Береґдароц, 18. 6.2005), в Польску (Криниця, 24. 6.2005) і в Українї (13. 7.2005). Вшыткы суть о історії Русинів і суть документами о їх вызнамных етапах на самоідентіфікачній пути. Є сімболічне, же їх авторы – єден внаслїдку згоды обставин, другый цїлено – і хоць не жыючі в Ужгородї, собі зволили тото ужгородьске выдавательство, сімболічне зато, же і в минулости много тітулів нашых авторів ся выдавало якраз там. Історія ся очівіснї повторять а В. Падяк так в Ужгородї будує добрый фундамент про шырїня русиньской націоналной ідеї. З тым цїлём за вызначне поважує главно выдаваня учебників про русиньскы недїльны школы на Підкарпатю, з якых дотеперь выдав, наприклад, практічну ґраматіку з чітанков М. Алмашія - Слово за словом і Живоє слово, або Наша отцюзнина П. Р. Маґочія. Кідьже на Підкарпатю взникли уж мінімално три правописны нормы (Керча - Сочка, 1992, Керча - Поповіч, 1999, Алмашій – Поп - Сидор, 2001), якых акцептація ужывателями, видить ся, не є достаточна, выдаватель свої выданя презентує подля властной нормы. Але з цїлём шыршого выужытя выдань в русиньскім світї і їх престижы Падяк чує потребу інтензівно робити над уніфікованыма нормами. Прямов вызвов к тому заміру послужыли і два задумованы проєкты, якы в послїднїм часї наберають реалнїшы контуры. Перша є понука од французького выдавательства, яке выдає мінісловникы малопоужываных языків, на выданя французько-, респ. анґліцько – русиньского словника, де з практічных прічін пасовало бы русиньску часть презентовати подля єдиного правопису, а другов суть приправы на выданя русиньскоязычной верзії Енціклопедії історії і културы Русинів, причім з практічных прічін найідеалніше бы было вжыти тыж уж уніфікованый правопис.

Значіть зближованя языковых штандартів є робота, яка чекать русиньскых ліґвістів, выдавателїв і іншых ужывателів сучасных русиньскых правописных варіантів. Но здасть ся, же то не буде легкый процес, главно кідь возьмеме до увагы неакцептованя, або недостаточне акцептованя уж екзістуючіх реґіоналных норм, што ясно видно напр. в часописї Русин, главно в рубріцї Підкарпатя, але і у публікаціях іншых выдавательств на Словеньску ці в Українї, редакторы якых з розлічных прічін неодповідно преферують якысь персоналны нормы, а не приятый штандарт. Жаль, зміцнёваню престижы языковой ани народностной тот факт наісто не помагать. Зато буде інтересно слїдовати, до якой міры ся подарить зладити погляды при конціпованю цїлорусиньской правописной нормы.

Анна ПЛЇШКОВА

Карпатьскы русиньскы діалекты

Під понятя карпатьскы русиньскы діалекты загорняме діалекты Русинів жыючіх на северовыходнім Словеньску, в южновыходнім Польску, на Закарпатьскій Україні і в части румуньского Мараморошу, то є в околіці Сіготі і в долині рік Вышавы і Русковы; ку ним мож зачленити і діалект села Комлошка в Мадярьску. (Локалізація тых діалектів є самособов ідентічна з містом, де жыють Русины, зато як помоцку выужываме мапу П. Маґочія, на якій суть вызначены области Карпат обываны Русинами). Дотеперь ся на означіня тых діалектів найчастіше поужывав атрібут україньскы, чім ся мала выядрити їх приналежность к україньскому языковому ареалу.

Єднов з прічін діалектной діференціації языка Русинів быв факт, же русиньске етнікум спомянутых областей ніґда не належало до єдиного і єднотного політічно-адміністратівного цілку (формату), респ. не вытваряло ёго домінантный етно-языковый заклад. Далшыма прічінами діалектного членіня были внутрішня міґрація русиньского обывательства, некомпактне заселіня теріторії, яка є в дотыку зо западославяньскым і неславяньскым обывательством, але ай ґеоґрафічный характер країны, де жыють Русины, то є скоро всягды лем горнатый або горьскый терен.

Класіфікація карпатьскых русиньскых діалектів

Першы пробы описати і класіфіковати русиньскы діалекты карпатьского реґіону ся обявляють в 1. половині 19 - го ст. (Михайло Лучкай, Яків Головацький, Євгеній Сабов, Володимир Гнатюк і другы), але їх сістематічный выскум ся зачав аж кінцём 19-го ст., кедь в языковеді зачінать доміновати лінґвоґеоґрафічна метода, яка уможнила становити центрум і періферію дакотрых діалектных цілків, взаємны граніці меджі окремыма діалектами, інтерференчны явы і под. В одношіню к тому треба спомянути головно роботы норьского славісты Олафа Броха (1897, 1899) і галицко-волиньского ученого Івана Верхратського (1899, 1901). Верхратського класіфікацію діалектів карпатьского реґіону на нареча з вольным призвуком і нареча із сталым призвуком акцептує і сучасна діалектолоґія. Выскум карпатьскых русиньскых діалектів ся зінтензівнив в першій половині 20-го сторіча, причім позорность діалектолоґів ся не орьєнтовала лем на описаня їх языковой штруктуры, але ай на місто карпатьскых діалектів в родині выходославяньскых языків, на одношіня ку другым, головно сусіднім діалектам і языкам. Векшина выскумників їх вєдно з діалектами Галичі, Буковины і діалектами дакотрых сусідніх реґіонів зачленёвала до югозападной україньской ґрупы. Н. Дурново (1927) підтримовав положіня Московской діалектолоґічной комісії, яка їх поважовала за самостойну діалектну ґрупу, причім підкреслёвала їх близкость із западоукраїньскыма діалектами; Ґ. Ґеровский (1934) при класіфікації карпатьскых діалектів пробовав зближыти їх з великоруськыма діалектами, а то головно на основі архаічного звука ы, якый є характерный про карпатьскы русиньскы діалекты. Дость довго ся в діалектолоґії акцептовала класіфікація І. Панькевича, котрый в знамій роботі Українські говори Підкарпатської Руси і сумежних областей (1938) ділить южнокарпатьскы діалекты на три ґрупы: лемківску (од Татер по ріку Лаборець), бойківску (од рікы Лаборець по ріку Тересву) і гуцульску (на выход од Тересвы). Тота класіфікація была пізніше коріґована, а то так, же в бойківскій ґрупі зоставать лем узке пасмо діалектів на Верховині поздовж гребіня Карпат а векшина теріторії Закарпатьской области Україны ся поважує за шпеціфічну ґрупу середніх закарпатьскых діалектів. Тоты діалекты ся тягають од рікы Тересвы по ріку Уг, одты аж по ріку Лаборець продовжує переходне пасмо діалектів середнёзакарпатьско-лемківского тіпу а од Лаборця на запад ся шырить область лемківскых діалектів. Што ся тыкать гуцульскых діалектів, векшина выскумників (Жилко, 1958; Деже, 1967 і другы) їх вычленює спомеджі карпатьскых діалектів а зачленює їх до тзв. гуцульско-покутьской ґрупы. Гуцульскы нареча, якы ся сформовали в наслідку колонізації в 17-ім - 18-ім сторічу, ся вызначують великым множеством такых явів, якы не суть тіпічны про остатні карпатьскы діалекты а ку ґрупі карпатьскых діалектів ся причленёвали головно лем на теріторіалній основі. Ф. Т. Жилко в роботі Говори української мови (1958) карпатьскы діалекты ділить на бойківскы, закарпатьскы (середнёзакарпатьскы) і лемківскы. На розділ од Панькевича не дає до єдной ґрупы бойківскы і закарпатьскы (середнёзакарпатьскы) діалекты, зато же меджі нима суть дость великы розділы.

Інтензівный выскум карпатьскых русиньскых діалектів, при якім ся головно од 2-ой пол. 20-го ст. штораз веце поужывали методы зазначованя окремых наречовых явів до лінґвістічных атласів (напр. Латта, 1991), привів до їх деталнішой класіфікації. То ся тыкать головно карпатьскых діалектів на теріторії Україны і Словеньска. Подрібнішый опис і класіфікацію діалектів Закарпатьской области Україны зробив головно на базі лексікы Й. О. Дзендзелівський (1958-1960, 1981) а діалекты Русинів на теріторії Словеньска деталніше класіфіковала З. Гануделёва (1981-1989, 1993).

Тяжкости при класіфікації карпатьскых русиньскых діалектів выпливають головно з того, же окремы діалектны теріторії суть взаємно злучены тыма самыма ізоґлосами а тяжко найти такы теріторії, котры бы были узамкнуты векшым множеством компактных ізоґлос. Зато треба брати до увагы ізоґлосы домінуючі на єдній теріторії а окраёво засягуючі до другой діалектной теріторії, в якій з лінґвістічного погляду представляють періферію. Окрем того актуалный став поужываня карпатьскых русиньскых діалектів є даный вецерыма соціолінґвістічныма або мімолінґвістічныма факторами, якы поуказують на то, же при описі і класіфікації карпатьскых русиньскых діалектів бы ся мало веце як дотеперь выходити з того факту, же карпатьскы Русины жыють в сучасности в розділных лінґво-културных сполоченствах в рамках вецерых штатных формацій (Україна, Словеньско, Польско, Румуньско, часточно і Мадярьско; окрем того карпаторусиньскыма діалектами говорять і Русины в Югославії, США і в Канаді). Тота скуточность выжадує описати языкову штруктуру карпатьскых русиньскых діалектів і єй фунґованя в каждоденній комунікації з точкы зору одношіня з найблишыма контактуючіма языковыма формаціями, але ай з точкы зору впливу різных мімолінґвістічных факторів на язык Русинів.

Операючі ся о лінґвістічны факторы, даны головно дакотрыма ізоґлосами діалектных явів характерных про єдну теріторію а розділных од другой діалектной теріторії, но ай о спомянуты мімолінґвістічны або соціолінґвістічны факторы, карпатьскы русиньскы діалекты бы сьме в прінціпі могли розділити на дві ґрупы: западну і выходну. Западну (або северозападну) ґрупу творять лемківскы діалекты (северны і южны) а выходну ґрупу закарпатьскы або середнёзакарпатськы і северозакарпатськы (бойківскы) діалекты. Єдна і друга головна ґрупа ся при тім діференцують на меншы наречовы підґрупы.

Головну ізоґлосу меджі западнов і выходнов ґрупов карпатьскых русиньскых діалектів представлять місто акценту: в лемківскых діалектах є акцент певный, сталый, фіксованый на передпосліднім складі (подобні як в польщіні або у выходній словенчіні), напротів тому у выходній ґрупі є акцент вольный, погыбливый (подобні як в українчіні). Но з тым основным діференчным явом корешпондують і другы явы (реч буде о них на далшых містах того тексту), якы карпатьскы русиньскы діалекты розділюють на дві великы ґрупы: выходну, веце або менше близку до українчіны, і западну, респ. северозападну, в якій ся находить дость велике чісло западославяньскых елементів (головно выходословеньскых - в лемківскых діалектах на Словеньску - і польскых - головно в лемківскых діалектах на теріторії Польска).

Граніцю, хоць і не цалком точну, меджі западнов і выходнов ґрупов спомянутых діалектів творить ріка Лаборець. Меджі Лабірцём і Цірохов лежыть переходне пасмо діалектів, в якім суть на єдній стороні явы тіпічны про лемківскы діалекты а на другій стороні елементы характерны про нареча над Угом.

Ріка Лаборець представлять выходну граніцю западных (лемківскых) карпатьскых русиньскых діалектів; одты ся тоты нареча шырять в западнім напрямі (згруба по осі Снина - Меджілабірці - Бардіёв - Стара Любовня - Попрад) по ріку Попрад, яка є їх западнов граніцёв. Лемківскы діалекты мають своє продовжованя на теріторії Польска в северных Карпатах, а то од річкы Солінкы на запад (правда, в наслідку переселіня обывателів того реґіону по другій світовій войні на другы міста в Польску є ту етнічно-языкова штруктура значно порушена).

Западну граніцю выходных карпатьскых русиньскых діалектів мож згруба накреслити тыж при ріці Лаборець з тым, же од Угу до Лабірця ся тягать пасмо переходных діалектів середнёзакарпатьско-лемківского тіпу. З лінґвістічного погляду домінуюча є ту теріторія Закарпатьской Україны, на якій суть локалізованы закарпатьскы (середнёзакарпатьскы) діалекты. З їх рамка можно подля Й. О. Дзендзелівського (1958-1960, 1981) вычленити 4 ґрупы діалектів: мараморошскый (меджі Ріков і Шопурков), боржавскый (меджі Ріков і Латоріцёв), верховиньскый (юговыходна часть Великоберезняньского і Воловецького окресу і югозападна часть Меджігорьского окресу), якый є на север од Карпат повязаный із сусідніма бойківскыма діалектами а на западі з лемківскыма діалектами, і ужаньскый діалект (меджі Латоріцёв і Угом), в якім ся находять лемківскы і бойківскы елементы.

Другы векшы діалектны формації в рамці карпатьскых русиньскых діалектів традічно представляють бойківскы нареча на северных свагах Карпат, гуцульско-покутскы нареча у выходных Карпатах і на Закарпатьску (на выход од рікы Шопуркы); надсяньскы нареча, якы суть росшырены головно на правім березі рікы Сяны, на север од Пржемислу в Польску а з части і в Львівскій области, мають велё сполочных знаків зі западныма карпатьскыма (лемківскыма) діалектами, респ. ай з бойківскыма і наддністровскыма діалектами.

Про цілкову характерістіку сучасного ставу карпатьскых русиньскых діалектів є релевантный головно тот факт, же векшина лемківскых діалектів є сітуована на теріторії Словеньска а менша часть в Польску і на Україні. На другій стороні переважна векшина карпатьскых русиньскых діалектів, якы патрять до выходной ґрупы, ся находить на теріторії Закарпатьской Україны.

Головны знакы карпатьскых русиньскых діалектів

Векшина дотеперішніх выскумів карпатьскых русиньскых діалектів указує на то, же тоты діалекты ґенетічно выходять з выходославяньской і конкретно з україньской языковой базы.

Ку сполочным языковым явам карпатьскых русиньскых діалектів, якы указують на їх выходославяньску языкову приналежность, мож зараховати головно:

тзв. повноголося, то значіть, же ту маме ґрупы ToroT, ToloT, TereT а рідше ай TeleT, як напр. в словах корова, ворона, голова, молоко, берег, веретено, челенкы, пелех;
зміну псл. ґруп *dj, *tj ,*kt’ на dž/ž i на č, напр.: саджа, меджа, ходжу, сиджу, респ. межа, хожу, сижу (в бывалій Мараморошскій жупі, в Ужскій, Бережаньскій жупі, ай на выход од рікы Латоріці), свічка, ніч, печі;
рефлексами за псл. носовы гласны суть а і е: пять, десять, сятый, зуб, дуб; выняткы суть лем при рефлексі за псл. ę, напр. пєть, мнєсо в гуцульскых діалектах або месо в лемківскых діалектах на Словеньску;
давны ґрупы *tъrt, tъlt, tьrt, tьlt мають контінуанты tert, tort, tolt(tout), напр.: вер’х, серп, корчма, стоп, повный.

Може найхарактернішым звуком карпатьскых русиньскых діалектів є задня гласна ы, яка походить з розмаїтых праславяньскых вокалів і стрічать ся во веце позіціях, напр. як рефлекс за псл. *y: мы, вы, сын; за псл. *ъ і ь в ґрупах ъjь, ьjь: добрый, великый, свіжый; як рефлекс ъ в префіксах *vъ-, zъ-, obъ-, odъ-: вышов, зышов, обышов, одышов; як рефлекс ъ, ъ в ґрупах *trъt, tlъt, trьt, tlьt і tъrt, tъlt, tьrt, tьlt: дрыва, слыза, блыха, хырбет, окыршына; як контінуант псл. *y по веларах: рукы, ногы, хыжа; як контінуант *i по ш і ж: шыти, шырокый, жыти.

З морфолоґічных явів, котрыма ся карпатьскы русиньскы діалекты зачленюють до ґрупы выходославяньскых языків, треба спомянути головно закінчіня -у в першій особі єд. ч. презента: несу, везу, стою, пишу (але чітам, співам, грам - реч о тім іщі буде далше); закінчіня -ть, респ. -т в третій особі мн. ч. презента: несуть/несут, пишуть/пишут, стоять/стоят; закінчіня актівного часопридавника (партіціпія) на –

-чій і закінчіня часоприсловника на -чі: храмлючій заяць, співаючій фтах, крічаче дівча; ходить плачучі, іде співаючі, біг ревуч; уніфікацію закінчінь назывників вшыткых родів в датіві, локалі і інштрументалі мн. ч.: вовкам, вовках, вовками - дівкам, дівках, дівками - словам, словах, словами і т. д.

Што ся тыкать лексікы, карпатьскы русиньскы діалекты на єдній стороні заховали цілославяньску і выходославяньску дідовизну а на другій стороні в наслідку довгодобого контакту зі западославяньскыма і з неславяньскыма языками і културами перебрали велё лексікалных єдиніць зо словенчіны, польщіны, але ай з мадярчіны, німчіны і румунчіны. Тото мож указати на прикладі русиньскых діалектів на выходнім Словеньску: поменованя предметів або явів, котры были в славяньскім світі знамы і росшырены аж в нескоршім, історічно новшім періоді, мають русиньскы діалекты на выходнім Словеньску сполочны з выходословеньскыма або зо словеньскыма діалектами, но найстарша русиньска лексіка, операюча ся о праславяньску основу є ідентічна з україньсков або з выходославяньсков лексіков.

Єдным з найтіпічнішых сінтаксічных знаків карпатьскых русиньскых діалектів є невжываня прономіналного подмету і в такых припадах, кедь вербалный присудок є у формі минулого часу, напр. Робив єм там цілый день; пор. укр. Я там працював цілий день. З далшых сінтаксічных знаків карпатьскых русиньскых діалектів мож спомянути напр. выражаня посесівности за помочі особовых форм часослова мати: мам добру жену; мам хыжу - пор. укр. у мене добра жінка; у мене хата; характерны суть і конштрукції тіпу болить ня голова/мене болить голова; фкрал му коня - пор. укр. у мене болить голова; він у нього вкрав коня і под.

Далшу ґрупу языковых явів характерных про вшыткы карпатьскы русиньскы діалекты представляють такы елементы їх языковой штруктуры, котры суть в рамці выходославяньской языковой ґрупы знамы лем в українчіні а не стрічають ся ани в остатніх славяньскых языках. Ку ним належать головно: 1. зміна псл. * о і е в новых запертых складах на і: кінь, сіль, віз, шість, сім, но знамы суть і рефлексы у, іу, ü, ы, и (кунь, кіунь, кüнь, споза гыр...); 2. рефлекс і за псл. *ě (ять): сіно, літо; 3. середній голосный и за старе і: миска, вити, робити, принести.

Ку спомянутым явам мож зачленити і “комбінацію“ твердых (депалаталізованых) складів де, те, не, ле і мягкых складів д’і, т’і, н’і, л’і: [понед’іл’ок, лет’іти, тет’і]. Треба підкреслити, же тоты явы ся заховали в языку Русинів на выходнім Словеньску і наперек довгодобій ізолації од українчіны, але ай наперек довговікому контакту зо словеньскыма діалектами і зословеньскым літературным языком. То підтверджує знамый лінґвістічный познаток і факт, же фонолоґічны явы суть найпевнішы, найодолнішы збоку впливу сусідніх або контактуючіх языків.

Западны карпатьскы русиньскы діалекты

Характерныма знаками западных (лемківскых) діалектів суть:

1. стабільный притиск (акцент), а то на передпосліднім складі слова: ру’ка, голо'ва, з корова’ми;

2. закінчіня третёй особы єд. і мн. ч. індікатіву презента на тверде -т: ходит, робит, сидит - ходят, робят, сидят (у выходній ґрупі ходить, робить, сидять);

3. закінчіня -л в третій особі єд. мужского роду минулого часу: ходил, робил, спал (у выходній ґрупі переважує закінчіня -ў (в писмі в) : ходив, робив, спав;

4. часослова зо суфіксом -ува в інфінітіві (купувати, хоснувати) при коньюґації мають формы зо суфіксом -ію (купію, купієш, купіє) на розділ од выходной ґрупы, де є суфікс -ую (купую, купуєш, купує);

5. номінатів мн. ч. придавників мать закінчіня -ы: стары бабы, чорны хмары, ліпшы люде;

6. закінчіня -ом в інштрументалі єд. ч. женьского роду назывників, придавників і містоназывників: с том добром сусідом (од Ондавы аж до кінця етноґрафічной граніці за Попрадом); около Лабірця і далше на выход є в тім припаді закінчіня -ов: с тов добров сусідов;

7. ідентічность форм локатіву і інштрументалу єд. ч. мужского і середнёго роду придавників і містоназывників: о тым добрым (хлопови/дівчатю) - с тым добрым (хлопом/дівчатом);

8. дуаловы формы інштрументалу плуралу придавників і містоназывників: с тыма добрыма (хлопами, бабами);

9. Ґенітів єд. ч. женьского роду адьєктівных слов мать закінчіня -ой: той єдной старой (бабы); у выходній ґрупі суть на тім місті неконтрагованы формы: одної старої;

10. про лемківскы русиньскы діалекты суть характерны шпеціфічны законитости поужываня закінчінь першой особы сінґулару презента. То суть закінчіня -у і -м, якых поужываня є повязане з контракціёв.

Закінчіня -у ся в першій особі сінґулару презента поужывать в наслідовных припадах:

а) по інфінітівній основі закінченій на согласный (ту не приходить до увагы контракція): нести - несу, вести - веду, плести - плету.

Дотыкать ся то і часослов з інфінітівнов основов на -и, то є без інтервокалічного j: ходити - ходжу, носити - носю, косити - косю;

б) по неконтрагованых часословных основах з -оя [oja], -ія [ija]: стояти - стою, бояти ся - бою ся, сміяти ся - смію ся;

в) кедь інфінітівна основа має суфікс -ува/-ова, котрый ся при коньюґації мінить на -ій/-уй: купувати/куповати - купію/купую, голодувати/голодовати - голодію/голодую, штудувати/штудовати - штудію/штудую.

Закінчіня -м ся в 1. ос. єд. ч. поужывать в такых припадах, кедь ся часословны основы кінчать на -а, при чім в них настала контракція ґрупы -аю [aju], -ає [aje]: чітати - чітам, падати - падам, слухати - слухам. Така контракція є тіпічна про западославяньскы і южнославяньскы языкы. Україньскый язык і остатні выходославяньскы языкы сі ту заховали неконтраговану ґрупу з інтервокалічным j: читаю, читаєш, читає; падаю, падаєш, падає; слухаю, слухаєш, слухає.

Хоснованя закінчінь -у і -м в 1. особі єд. ч. є повязане з поужыванём двох паралелных закінчінь в третій особі єд. ч., то є флексії -ть/-т опроти нуловому закінчіню:

а) закінчіня -ть/-т ся ужывать по стягнутых часословных основах або по тых часословных основах, в котрых контракція не приходить до увагы, зато же не мають (або не можуть мати) ґрупу з інтервокалічным j: чітати - чітать/чітат, падати - падать/падат, слухати - слухать/слухат; сидіти - сидить/сидит, робити - робить/робит. Пор. укр. читати - читає, падати - падає, слухати - слухає, зато же ту не настала контракція, але сидіти - сидить, робити - робить, зато же часословны основы не мають ґрупу з інтервокалічным j.

б) нулове закінчіня в третій особі єд. ч. ся ужывать в такых припадах, кедь ся інфінітівна основа кінчіть на согласный (нес-ти - несе, вес-ти - веде, плес-ти - плете) ай в припадах, кедь ся презентна основа кінчіть на е, пор. 1. особа мн. ч. бер-е-ме - бере, пер-е-ме - пере. Подобно є і при неконтрагованій формі при часослові сміяти ся: смі-є-ме ся - сміє ся.

Неконтрагованы часослова стояти, бояти ся мають в третій особі єд. ч. закінчіня -ть: стоїть/стоїт, боїть/боїт ся;

12. в лемківскых діалектах суть дві аналітічны формы будучого часу од часослов незавершеного виду:

а) особна форма єд. ч. помічного часослова быти + інфінітів повнозначного часослова: буду ходити, буду робити, буду спати (тота форма є характерна головно про выходну підґрупу в околіці Лабірця);

б) особна форма помічного часослова быти + l-овый партіціпій: буду ходил, буду робил, буду спал; але в мн. чіслі ся ужывають формы тіпу будеме ходити.

З далшых явів характерных про западну ґрупу карпатьскых русиньскых діалектів мож іщі припомянути напр.:

13. неужываня епентетічного l по губных: робю, спю, купю (але земля);

14. заник і у формі імператіву: идь/ідь, роб, возь;

15. в лемківскых діалектах ся заховала друга палаталізація в номінатіві пл. назывників мужского роду, котрых основа ся кінчіть на к, ґ, г, х (з бывшых о-основ): вовк - вовци, борсуґ - борсудзи, паробок - парібци, Руснак - Руснаци, мних - мниси;

16. ужывають ся енклітічны формы особных містоназывників мі, ті, сі, му, ї (дай мі, повідж ї, купю ті), ня, тя, ся/са/ш’а, го, ю/єй;

17. нумералны формы тіпу двоми/двоме, трёми/трёме, якы ся вяжуть лем з особныма назывниками муж. роду: двоми хлопи, трёми прінцове, пятьме шандаре.

При характерістіці лемківскых діалектів бы было мож увести і дакотры далшы особитости, як напр. палаталне ть в закінчіню інфінітіва перед і [ходит’і, робит’і, спат’і], палаталность согласных с, з перед і (<ě) або перед а < ę [ш’іно, ж’іл’а, бойу ш’а], депалаталізацію мягкых денталных т, д, н в припадах тіпу пят, кед, ден і под., але то суть явы, котры не характерізують лемківскый реґіон як цілок, але лем ёго часть.

Лексіка западных карпатьскых русиньскых діалектів є може найприкладніше представлена в языку выходословеньскых Русинів. Характерны суть про ню головно тоты знакы:

1. велё слов є сполочных зо словеньскыма діалектами, якы патрять до северовыходного словеньского діалектного макроареалу; іде при тім о лексіку, яка походить з праславяньской лексікалной базы, як напр. назвы зерна і другы назвы з ботанічной сферы, назвы дакотрых звірят, поменованя природных явів і под., пор.: северовыходословеньске (далше скорочіня СВС) žito, русиньскы діалекты (скорочіня РД) жыто - югозападнословеньске (скорочіня ЮЗС) raž; СВС pšenica, РД пшеніця - ЮЗС žito; CВС sosna, РД сосна - ЮЗС borovica; СВС puľka, РД пулька - ЮЗС moriak; СВС zimná (voda), РД зимна - ЮЗС studená і под.;

2. до языка Русинів на Словеньску проникають із словеньского языка головно слова зо сферы економікы, културы, технікы, політікы, адміністрації, ряджіня, судництва і з другых областей сполоченьского жывота. Вшыткы тоты лексікалны єдиніці ся приспособлюють фонетічным і морфолоґічным прінціпам русиньскых діалектів, пор. напр.: слк. občiansky preukaz, РД обчаньскый преуказ - укр. паспорт; cлк. členský preukaz, РД членьскый преуказ - укр. членський квиток; cлк. vodičský preukaz, РД водицкый преуказ - укр. права водія; слк. daň, РД дань - укр. податок; слк. daňový úrad, РД данёвый уряд - укр. відділення збору податків; слк. uznesenie súdu, РД узнесіня суду - укр. рішення суду; слк. vlak, РД влак - укр. поїзд; подобні ай особный влак, накладный влак, ріхлик; слк. osobný vlak, nákladný vlak, rýchlik. Україньскы назвы тіпу пасажирський, товарний, швидкий/кур’єрський поїзд, права водія суть в языку Русинів на Словеньску незнамы.

З процесом перебераня і адаптованя дакотрых словеньскых слов до словника Русинів є тісно повязаный і аналоґічный процес перебераня цілых конштрукцій з даным словом, пор.: слк. nastúpiť do vlaku, vystúpiť z vlaku, РД наступити до влаку, выступити з влаку - укр. сісти у поїзд, вийти з поїзду і под.

3. До сістему словной засобы русиньскых діалектів на Словеньску є зачленено і множество словеньскых слов з говоровой сферы, повязаных з каждоденным жывотом, пор.: слк. košeľa, РД кошуля - укр. сорочка; слк. sako, РД сако- укр. піджак; слк. chladnička, РД леднічка - укр. холодильник; слк. cukráreň, РД цукрарня - укр. кондитерська і т. д.

4. Русиньскы діалекты на Словеньску переберають із словенчіны не лем єднотливы лексемы, але і дакотры словотворны елементы, якы вытискують бывшы выходославяньскы форманты, пор. слк. суфіксы -áreň, -ista, -ička і другы: винарень, колкарень, ошіпарень; гусліста, фодбаліста, гокеїста; чашнічка, кадернічка, доїчка...

Тота лексіка є свідком тісного природного і довгорічного споїня Русинів Словеньска із словеньскым політічным, соціалным, културным і сполоченьскым жывотом. Абсенція аналоґічной україньской лексікы і словотворных поступів в языку словеньскых Русинів свідчіть о неекзістенції прямого і довгодобого контакту із сполоченьскым жывотом на Україні, а тым ай з україньскым языком.

Подобні лемківскы діалекты в Польску абсорбовали польскы слова з области економікы, адміністрації, політікы і т. д., причім їх приспособили к фонолоґічным і морфолоґічным нормам свого діалекту, пор. напр. пол. prawo jazdy є в лемківскых діалектах в Польску право ізды; далшы приклады: urząd powiatowy/повітовий уряд, proces sądowy/судовий процес, urząd podatkowy/податковий уряд, podatek bezpośredni/безпосередній податок, potentat finansowy/фінансовий потентат, pociąg osobowy (towarowy, pośpieszny)/особовий (товаровий, поспішний) потяг.

Перебераня словеньскых поменовань споєных з розлічныма аспектами сучасноно жывотного штілу Словеньска є єдным з найвыразнішых знаків сучасного русиньского языкового процесу на выходнім Словеньску. І кедь такый вывой до значной міры зближує русиньску лексіку із словеньсков, не мож го єднозначно кваліфіковати як процес пословенчованя языка Русинів зато, же перевзяты поменованя ся адаптують к фонетічным і морфолоґічным закономірностям русиньского языка і так ся певно інтеґрують до русиньской языковой сістемы.

З явів характерных про сінтаксіс западных русиньскых діалектів треба увести головно такы, котры суть релевантны з погляду їх тіполоґічной конфронтації із сусідніма славяньскыма языками. К такым явам патрять напр.:

1. Речіня з нуловым прономіналным субєктом: Робил єм там цалый день.

2. Деаґентны речіня, респ. пасівны штруктуры з рефлексівныма формами часослова: Страшні ся там стріляло. - Тота лука ся мі тяшко косила.

3. Приназывниковы (препозіціоналны) і бесприназывниковы конштрукції (обєктовы і адвербіалны) ся згодують з аналоґічныма конштрукціями в словенчіні а одлишують ся од україньскых, респ. выходославяньскых, пор.: РД Не віділ єм там ниякы жены. -Слк. Nevidel som tam nijaké ženy. Укр. Я там не бачив ніяких жінок. РД Не старають ся о худобных. Cлк. Nestarajú sa o chudobných. - Укр. Вони не піклують про бідних. РД Иду до школы. - Слк. Idem do školy. - Укр. Я іду в школу. РД Иду ґу столу. Слк. Idem k stolu. - Укр. Я іду до стола.

4. Конштрукції з датівом commodi/incommodi або з посесівным датівом: Мама їм напекла колачів. - Жена му породила хлопця. - Фкрали му коня.

5. Выразны розділы меджі русиньскыма діалектами на выходнім Словеньску і українчінов, респ. выходославяньскыма языками як цілком суть головно в области сінтаксічной семантікы. Іде головно о тоты одлишности:

5. 1. при выядровані посесівности: в русиньскых діалектах на выходнім Словеньску ся посесівність выядрує назывником в номінатіві означуючім посесора і часословом мати в конґруентній формі, яке ся повязує з акузатівом назывника означуючого присвоёвану субстанцію: Сусід мат/мать велику загороду. - Она не мат/мать хыжу. В українчіні ся частіше ужывають посесівны конштрукції тіпу У сусіда великий сад. - У неї нема хати;

5. 2. неґатівны локално-екзістенціалны конштрукції мають таку штруктуру: часословный выраз нит/ніт або неєст + ґенітівный субєкт: Мого мужа нит дома. - Корункы неєст. Пор. слк. Môjho muža niet doma. - Укр. Мойого чоловіка нема дома.;

5. 3. в лемківскых діалектах (подобні як в словенчіні) ся рефлексівны формы нерефлексівных часослов ужывають в реціпрочнім вызнамі скоро без обмеджіня, напр.: відіти, ся, чути ся, ненавидіти ся, гладкати ся, гледати ся. Подобні є реціпроціта в западній ґрупі карпатьскых русиньскых діалектів необмеджена і при часловах з датівнов рекціёв: помагати сі, шкодити сі, одпущати сі, прісягати сі, розуміти сі, надавати сі... В українчіні ся в подобных припадах реціпрочность выражать за помочі выразів тіпу один одного, один одному: вони чують, бачать, ненавидять один одного; вони помагають, шкодять, прощають один одному.

6. В зложенім речіню ся поужывають такы самы злучникы як і в словеньскім языку, напр. же, жебы, кебы, кидь/кедь: Не знал єм, же придеш. - Понагляют ся, жебы їх не застигнул доч. - Кебы єм знал, повіл бы’м т’і.

Выходны карпатьскы русиньскы діалекты

Як сьме уж спомянули, найвекшый діференчный признак меджі выходнов і западнов ґрупов карпатьскых русиньскых діалектів є в области притиска (акцента): в западных (лемківскых) діалектах є притиск сталый, а то все на пенултімі, а в карпатьскых русиньскых діалектах на выход од рікы Лаборець є акцент погыбливый а ёго позіція ся мінить при зміні формы слова, пор. ног’а - на но’зі; нес’ти - не’су.

З розділных фонетічных явів мож (окрем уже спомянутых) увести головно:

1. у выходных карпатьскых русиньскых діалектах ся попри рефлексі і за бывше о в новых закрытых складах трафляють і рефлексы у (іу), ü, и, ы: кунь, кіунь, кüнь, споза гыр; везу - віуз, вüз, віз. В западных карпатьскых русиньскых діалектах є в тых припадах рефлекс і а на севернім Спіші ай ы: кінь, ніс; сыль;

2. ужываня палаталных з’, с’, ц’ в префіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-, -ець-, -иц’а: березький, руський, брацький, купець, удовиця;

3. попри фонемі [е] є росшыреный і єй позіцічный варіант узкого е перед мягкыма согласныма: [хлопе^иц’, жне^иц’, де^ин’, де^ис’ат’, тепе^ир’];

4. дость частый є переход давных е, ъ на [и] в позіції перед складом з мягкым согласным: [дин’, пин’, отиц’, вир’ба, зимл’а];

5. фонема [о] ся в позіції перед і, у, а ай перед мягкыма согласныма высловує як узке [ô]: дôбрі, рôзум, на кôн’і, ôс’ін’;

6. голосный ы ся головно по губных значно лабіалізує а ёго высловность ся приближує до [о]: бы^ола, мы^о,вы^о, ры^оба.

Морфолоґія выходной ґрупы карпатьскых русиньскых діалектів ся одлишує од западных русиньскых діалектів головно тыма явами:

1. закінчінём -оў в інштрументалі єд. женьского роду назывників, придавників, адьєктівных містоназывників і чісловників опроти закінчіню -ом в западній ґрупі, пор. [з мойоў трет’оў доброў камараткоў] опроти [з мойом трет’ом добром камаратком] в западных діалектах;

2. назывникы середнёго роду з бывшым суфіксом -ат мають на теріторії около рікы Цірохы і далше на выход в датіві єднины закінчіня -и (теляти, мачати), напроти западній ґрупі із суфіксом -у (малому теляту, мачату), а то під впливом о-основ;

3. будучій час часослов незавершеного виду ся складать з особной формы помічного часослова быти і інфінітіву повнозначного часослова: буду робити, будеш слухати; в западных русиньскых діалектах переважать тіпічна лемківска форма: особны формы часослова быти + l- овый партіціпій: буду робил, будеш слухал;

4. закінчіня (основной) формы минулого часу на -в (у высловности [-ў]): ходив, робив, спав. В западных русиньскых діалектах ся минулый час кінчіть на -л: ходил, робил, спал;

5. мягке закінчіня -ть в 3. особі єднины теперішнёго часу (з малыма вынятками): ходить, робить, сидить опроти твердому -т в западных русиньскых діалектах: ходит, робит, сидит;

6. (векшинов) непалаталізованы формы номінатіву мн. ч. мужского роду з основов на г, к, х: парібки, птахи, слуги; в западній ґрупі парібци, птаси/фтаси, слузи, павуци;

7. маскуліна із суфіксом -ар’ мають в номінатіві мн. переважно закінчіня -і: конярі, рыбарі, волярі опроти закінчіню -е в западній ґрупі: коняре, рыбаре, воляре;

8. неконтрагованы формы назывників середнёго роду в номінатіві єд.ч. тіпу [син’ейе небо];

9. неконтрагованы формы ґенітіву єднины придавників женьского роду тіпу до [мойейі добройі сусіди], пор. лемківске до [мойой доброй сусіды];

10. діференчны формы меджі локатівом і інштрументалом єднины мужского і середнёго роду придавників і адьєктівных слов: з тым добрым - на тому доброму, пор. лемківску уніфіковану форму з тым добрым - на тым добрым.

Сінтаксіс выходной ґрупы карпатьскых русиньскых діалектів ся одлишує од западных русиньскых діалектів напр. такыма рисами:

1. намісто лемківскых коштрукцій тіпу мам єдного сына, выражааючіх посесівность, ся в напрямі на выход частіше ужывають конштрукції у мене є єден (один) сын; у нашого кума є дівка;

2. у выходній ґрупі карпатьскых русиньскых діалектів ся трафлять тзв. аблатівный ґенітів по часословах одчуджіня з препозіціёв в (у): волы в н’ого забере; ґазды у ґазду брали; у єдной удовиці д’івка померла. В лемківскых діалектах ся в такых припадах вжывають лем конштрукції з беспрепозіціоналным датівом (incommodi): взяли му землі; сусідови вмерла жена;

3. на выядрованя погыбу ку даній річі або ку особі ся в западній ґрупі поужывать приназывник ґу/ку (иду ґу камаратови), но у выходній препозіції ид, ід, уд, д з датівом або до з ґенітівом: доходит ид тому вед’макови; а він прикладаў ухо ид земли; іди до сусіда;

4. на выядрованя погыбу до середины даного обєкту ся у выходній ґрупі карпатьскых русиньскых діалектів ужывають конштрукції з приназывником в/у + акузатів (пішоў у поле; иду в село; вернувся в Хуст), а в западній ґрупі ся ужывають лем конштрукції з препозіціёв до + ґенітів (иду до Свидника; понаглят са до школы; вошол до хыжы), респ. на + акузатів (пришли на поле; иде на пошту);

5. делібератівный обєкт по часословах тіпу думати, забыти, говорити, співати, знати ся у выходній ґрупі русиньскых діалектів выядрує приназывником за + акузатів, респ. про + акузатів (думав за зимлю; а за волы забыв; співали за ню; про д’івча я думаю; я про нич не знам; буду про вас говорити); в западных діалектах ся в такых припадах ужывають конштрукції о + локатів, якы суть тіпічны про словенчіну (я о тым н’іч не знам; бісідували о н’і вел’о; не розмышлял о тым); по часословах думати, забыти ся ужывають конштрукції на + акузатів, якы суть тыж характерны про словенчіну і єй діалекты (уж на н’ого не думай; але она на н’ого не забыла);

6. у выходній ґрупі русиньскых діалектів ся часто ужывають конштрукції з приназывником через + акузатів, што выражають просторовы, прічінны і часовы односины: кун’ скочив через штахетки; прескочили через капуру; дві ночі не спала через н’ого; через рік приход’ат мама. В западных русиньскых діалектах приназывника через не єст; в аналоґічных конштрукціях ся ужывають приназывникы през (прескочіл прес пл’іт; през зиму не было роботы), про (цалу н’іч про н’ого не спала) і о + акузатів (верну ся о рік).

В лексіці выходных карпатьскых русиньскых діалектів, подобні як і в западных русиньскых діалектах, є велё слов характерных про выходославянску словну засобу, при чім в дакотрых припадах іде о лексіку з праславяньской основы. Обидві ґрупы діалектів собі напр. добрі заховали стары выходославяньскы назвы членів родины і родинных односин, як напр. назвы отця: н’ан’о, н’ен’о, н’ин’о, н’ан’ко, тато; сема ’отець мамы або ’отец вітця’ ся выражать лексемов д’ідо; вітців брат лексемами стрыко, стрый, стрико. Обидві ґрупы діалектів мають велё сполочных елементів і у сфері горьской пастырьской термінолоґії. Выходна ґрупа карпатьскых русиньскых діалектів мать але пару діференчных лексем, напр. бортиц’а, порилиц’а (в лемківскых діалектах кырт’іц’а); драганец’ (в лемківскых діалектах студн’а), жалива (в западных діалектах коприва), корч (в западных діалектах кр’ак), ожиц’а (в западных діалектах найчастіше лыжка) і под.

Найвекшы розділы меджі западнов (лемківсков) і выходнов (закарпатьсков) ґрупов русиньскых діалектів ся але находять в тій сфері лексікы, яка є повязана із сучасным модерным способом жывота. Покы на єднім боці русиньскы діалекты на теріторії Словеньска переберають таку лексіку із словенчіны а северны лемківскы діалекты з польщіны, выходны (закарпатьскы) діалекты на Україні до першой світовой войны переберали велё лексікы з мадярчіны а в часах совєтьской еры з літературной (або з говоровой) українчіны або з рущіны. Велё єднакых выпожычок з мадярчіны є так у выходній, як і в западній ґрупі русиньскых діалектів, напр. лаба з мадярского láb, бет’ар’ з мад. betyár, хосен з мад. haszon, біровати з мад. bír, бізовно з мад. bizonyos і т. д. На другім боці треба припомянути, же велё гунґарізмів є знамых і ся ужывать лем у выходній (закарпатьскій) ґрупі русиньскых діалектів, но в западній ґрупі такы гунґарізмы суть незнамы, напр.: бовт з мад. bolt, дараб з мад. darab, ґорґоші з мад. horgas, фараловатися з мад. fárad, шийталовати з мад. sétal і т. д.

З україньской лексікы ся у выходній (закарпатьскій) ґрупі русиньскых діалектів ужывають слова і выразы, як напр.: поїзд (пасажирс’кый, грузовый, скорый), шоферс’кі права, завідуючый удїлом, рішиня суда, налогова інспекція і т. д. З руськой сферы ся ужывають напр. выразы водительские права, заведующий отделом, налоговая декларация, сесть на поезд, сойти с поезда, кондитерская, парикмахерская, рубашка, одежда, одеваться, раздеваться і т. д.

Переселеньскы русиньскы островкы і дісперзії вцілку собі заховали основны знакы языка похідного ареалу, але під впливом нового етнічного і языкового окружіня ся поступно од выходискового языка оддалюють і часто вытваряють автономны языковы сістемы. Тото ся тыкать напр. карпаторусиньскых діалектів в севернім Мадярьску, якы ся характерізують дісперзностёв і находять ся під силным впливом мадярчіны. Тото ся появлять головно в лексіці, так в діалектах комлошского, як і в діалектах мучоньского тіпу. Слова перебраны з мадярчіны ся приспособляють фонолоґічным і морфолоґічным законитостям даного діалекту: шор, гордов, термеш, іллат, катонак, везер, фокшаґ, ізер, боронґаташ, бізовно, іпен, леґін’, фуметезувати, погармадлувати і т. д.

Што ся тыкать далшого розвоя і штудія карпатьскых русиньскых діалектів, до увагы треба брати головно тоты факторы: 1. карпатьскы русиньскы діалекты ся находять на періферії выходославяньской, а то конретно україньской языковой теріторії; 2. суть достаточно ізолованы од україньскых діалектів на теріторії Україны а дакотры з них не зазначіли ниякый вплив сучасной літературной українчіны (головно русиньскы діалекты на Словеньску і в Польску); 3. розділюють їх розлічны політічно-адміністратівны граніці; 4. велё з них є в жывім контакті з другыма языками і діалектами, котры не суть ани україньскы, респ. ани славяньскы. В повязані з тым карпаторусиньскы діалекты на єдній стороні заховують в своїй штруктурі велё выходославяньскых, а в тім рамці і україньскых, архаічных знаків а на другій стороні під впливом сусідніх западославяньскых языків і діалектів прияли до своёй языковой штруктуры цілый ряд новых елементів. Дакотры языковы явы характерны про сучасны карпаторусиньскы діалекты были знамы і в старій українчіні, но в процесі розвоя україньского языкового сістему ся або дістали на періферію, або їх замінили другы елементы.

З высше спомянутых факторів выпливать, же автохтонный карпаторусиньскый ареал представлять діалектну область, в котрій в напрямі на запад слабнуть або ся вытрачають югозападны (закарпатьскы) україньскы елементы, причім у велё припадах на їх місто приходять елементы западославяньскы, а то словеньскы (на теріторії Словеньска) або польскы (до лемківскых діалектів в Польску). Спомянуты языковы і мімоязыковы факторы рефлектують шпеціфічну позіцію карпатьскых русиньскых діалектів закотвеных меджі двома славяньскыма языковыма ґрупами – выходнов і западнов – а попри тім находять свою паралелу і в такых сферах жывота Русинів, як реліґія, култура, традіції, жывотный штіл і под. Тоты сферы жывота Русинів (головно на Словеньску і в Польску) несуть знакы выходославяньской і западославяньской културы.

Проф. ПгДр. Юрій ВАНЬКО, к. н.,

Нітра

Література:

Деже, Л.: Очерки по истории закарпатских говоров. Будапест 1967.

Дзендзелівский, Й. О.: Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР (третій том має змінену назву „...народних говорів Закарпатської області України“). Лексика І - ІІІ. Ужгород 1958 - 1993.

Дзендзелівский, Й. О.: Діалектна взаємодія української мови з іншими словянськими мовами в карпатському ареалі. Київ 1973.

Gerovskij, G.: Jazyk Podkarpatské Rusi. In: Českoslovesnká vlastivěda. III. Jazyk. Praha 1934, s. 460 - 517.

Habovštiak, A.: Zo slovensko-slovanských lexikálnych vzťahov. Bratislava 1993.

Ганудель, З.: Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини І - ІІ. Братіслава – Пряшів 1981 - 1989.

Hanudeľová, Z.: Územné členenie ukrajinských nárečí východného Slovenska. Slavica Slovaca, Bratislava 1993, 28, 1-2, s. 178-184.

Латта, В.: Атлас українських говорів Східної Словаччини. Братіслава 1991.

Панькевич, І.: Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей. Ч. І. Прага 1938.

Панькевич, І.: Нарис історії українських закарпатських говорів. Прага 1958.

Sttieber, Z.: Atlas językowy dawnej Łemkowszczyzny. Zesz. I-VIII. Łodź, 1956-1964.

Vaňko, J.: The Language of Slovakia’s Rusyns. Jazyk slovenských Rusínov. New York 2000.

Жилко, Ф. Т.: Гогори української мови. Київ 1958.

Жилко, Ф. Т.: Нариси з діалектної української мови. Київ 1966.

Церьковнославяньскый язык

Церьковнославяньскый язык – богослужебный і літературный язык карпатьскых Русинів і іншых прихыленцїв выходного (бізатьского) обряду хрістіанства (векшинов выходных і южных Славян). Церьковнославяньскый язык мать свою основу в южнославяньскых діалектах Македонії, родных про бізатьскых місіонарїв Конштантіна (Кіріла) і Мефодія, што в 9. ст. принесли хрістіанство Славянам Великой Моравы. Найдавнїша форма того языка, знама як старославяньска, зафіксована лем в дакілько написах і рукописах, котры походять із теріторії южновыходного Балкану (Булгарьскый ханат) і датують ся 10. – зач. 11. ст. Суть писаны кіріліков і глаголіков.

Од самого свого зачатку церьковнославяньскый язык не быв строго кодіфікованым і розвивав ся до окремых варіантів на величезній теріторії свого поужываня. Одокремлюютя ся слїдуючі варіанты, знамы тыж як редакції: серьбскый варіант, руськый, україньскый і ін. Они ся одлишовали міджі собов приниманём ґраматічных і словниковых рис говорів (розговорного языка) реґіону, одкы походив автор (переписовач) даного рукопису. В 17. ст. штандарт церьковнославяньского языка завела ґраматіка Мелетія Смотрицького (1619). Тот штандарт мав вплив на літературный язык нелем выходных Славян (про котрых і была дана ґраматіка), але і Славян южных.

Першы церьковны і світьскы літературны творы, котрых карпаторусиньске походжіня было пересвідчіво доказане, были написаны церьковнославяньскым языком кірілічным письмом. Підкарпатьскый варіан церьковнославяньского языка выужывав ся тыж у першых букварях і ґраматіках, выданых про карпатьскых Русинів. У 18. ст. підкарпатьскый варіант церьковнославяньского языка, вообще основаный на прінціпах ґраматікы М. Смотрицького, перевзяв до себе істы ґраматічны і лексічны рисы розговорного языка карпатьскых Русинів. Як і у іншых выходных Славян, дана етапа розвитку церьковнославяньского языка є знама як „славяноруськый язык“.

На зачатку народностного возроджіня в половинї 19. ст. церьковнославяньскый язык є поступно вытискованый русиньскым розговорным языком або руськым языком у функції літературного языка підкарпатьскых писателїв. Тоты зміны проходили поступно. Церьковнославяньскы елементы продовжовали ся поужывати у русиньскых текстах, давшы розвой літературного языка знамого як „язычіє“ – термін, котрый означав вытвореный як выслїдок змішованя різноязычных елементів некодіфікованый язык.

Церьковнославяньскый язык ай теперь ся актівно выужывать в русиньскых церьквах як богослужебный язык, язык реліґійных публікацій і в дакотрых припадах – у проповідях. Через своє тїсне споїня з выходнобізатьскым хрістіанством, яке ся поважовало за єдну з основных рис русиньского народного самоусвідомлїня, церьковнославяньскый язык і єй традічна азбука (кіріліка) зістають важным сімболом про русиньскый народностный рух. У націоналнім русі по 1989 роцї поужываня церьковнославяньского языка як языка службы Божой у ґрекокатолицькых і православных віруючіх поважує ся як світьскыма, так і реліґійныма лідрами важным елементом пітриманя русиньского народного самоусвідомлїня.

Поужыта література:

Riccardo Picchio, „Church Slavonic“, in A. M. Schenker a Stankiewicz, eds., The Slavic Literary Languages (New Haven, Conn. 1980), стор. 1 – 33,
Alexander M. Schenker, „The Dawn of Slavic“ (London a New Haven, Conn. 1995),
Peter Žeňuch, „Cirkevnoslovanský jazyk vo východoslovenskom kultúrnom dedičstve“ in Matúš Kučera, ed., „Slováci v centrálnom dunajskom regióne od 6. do 11. storočia“ (Bratislava 2000), стор. 217 – 225.

Павел Роберт МАҐОЧІЙ

Язычіє

Язычіє – зневажливый термін (приближне значіня – макаронічный жарґон) про означіня літературного языка, котрый поужывали карпатьскы Русины в різнім часі 19. – 20. стороча. Оно ся розвинуло з літературного або книжного языка зачатку 18. аж 19. ст., знамого як сланяноруськый язык, фактічно церьковнославяньскый язык із елементами русиньского розговорного языка. Почас народного возроджіня в 2. пол. 19. ст. русиньскы писателї векшинов вымінили церьковнославяньску лексіку за руську, заховавши і змінюючі різныма способами містный розговорный язык. Тот язык ниґда не быв кодіфікованый і множество руськых, русиньскых і церьковнославяньскых елементів у нім быв залежный од того котрого автора.

Ёго прихыленцї го характерізовали як традічный карпаторуськый язык („традиційный карпаторусскый языкъ“); крітікы го называли макаронічным жарґоном або „язычієм“. У 20. ст. термін „язычіє“ поужывав ся прихыленцями каждой языковой орьєнтації односно языка своїх опонентів. Містны русофілы поважовали україньскый язык мішанинов („язычієм“) „галицько-руського“ розговорного языка з польскым; українофілы поважовали снажіня Русинів писати або говорити руськым языком „некултурнов мішанинов“ („язычієм“) руського языка з містным розговорным языком, котрый они поважовали за україньскый; а обидві ґрупы: русофілы і українофілы высмівовали ся з проб створити кодіфікованый літературный язык на основі містного русиньского розговорного языка, называючі выслїдок мішанинов містного языка з руськыма, церьковнославяньскыма, словеньскыма, польскыма або мадярьскыма пожыченыма словами, амалґамом („язычієм“), котрым не говорять жытелї ниякого села на Підкарпатьскій Руси.

Павел Роберт МАҐОЧІЙ

Проф. ПгДр. Юрій ВАНЬКО, к. н.

Формуваня койне з літературных штандардів

ТEMA: ПРОБЛЕМАТІКА СТВОРІНЯ ОБЩОРУСИНЬСКОЙ НОРМЫ – ведуча Др. Олена Дуць-Файфер

Література: