Гляданя консензу при формованю койне на прикладЇ переКЛАду тексту книжкы „Народ нивыдкы“

 

Як знаме, на Підкарпатю од р. 1992 взникли уж мінімално три правописны нормы (Керча – Сочка 1992, Алмашій – Керча – Молнар – Поповіч 1999, Алмашій – Поп – Сидор 2001, Сидор 2004), якых акцептація ужывателями, видить ся, не є достаточна. Зато выдаватель В. Падяк свої выданя презентує подля властной нормы. Але з цілём шыршого выужытя выдань в русиньскім світї і їх престижности, Падяк чує потребу інтензівно робити над уніфікованыма нормами. Прямов вызвов к тому заміру му послужыли мінімално два задумованы проєкты, якы в послїднїм часї наберають реалнїшы контуры. Першов была понука од французького выдавательства, яке выдає мінісловникы малопоужываных языків, на выданя французько, респ. анґліцько-русиньского словника, де з практічных прічін ся выжадує русиньску часть презентовати подля єдиного правопису, а другов суть приправы на выданя русиньскоязычной верзії Енціклопедії історії і културы Русинів, причім з практічных прічін найідеалнїше бы было вжыти тыж уніфікованый правопис.

О Валеріови Падякови ся в сучасности часто говорить як о найбівшім русиньскім выдавателёви. Своє Выдавательство В. Падяка в Ужгородї має од року 2000 і за тот час выдав понад 100 книжок. (Писалося о нїм в часописї Русин: М. Дронов: Выдаватель Валерій Падяк: Я реалізовав свою тужбу. Русин 1 – 2/2004, с. 14 – 15). Ёго русиньскоязычна продукція є представлена авторами з розлічных країн, а то значіть же ай розлічныма варіантами русиньского языка. Своїм россягом суть то книжкы од малого, лем дакількосторінкового брожуркового характеру (Маґочій, П., Р., Наша отцюзнина, 2005), по великы інтерреґіоналны проєкты (Маґочій, П. Р., ед., Русиньскый язык. „Najnowsze dzieje jκzykσw s³owiaρskich”, 2007) аж по мултіязычный меґапроєкт, якым є ілустрована історія карпатьскых Русинів „Народ нивыдкы” автора П. Р. Маґочія, русиньскоязычна верзія котрой вышла того року (2007). Якраз рукописный варіант тексту той книжкы, о котрім ся говорить як о першім проєктї інтердіалектного койне, ся став предметом нашого реферату. Окрем іншого і зато, же сьме мали можность к дакотрым выбраным языковым проблемам ся высловити в ходї приправ того выданя, з якых дакотры выдаватель наконець акцептовав. Ішло главно о такы фонетічны ці морфолоґічны явы – на котрых, подля нас, бы ся дало договорити ай у сполочнім варіантї, бо суть жывы во вшыткых варіантах русиньского языка (правопис фонемы Ы, парадіґма придавників в залежности од твердой або мягкой ґрупы, яв контракції і ін.). Треба припомянути, же тій книжцї передходило выданя 50-сторінковой брожуры „Наша отцюзнина, історія карпатськых русинÿв“ про русиньскы недїльны школы, но на роздїл од нёй, текст книжкы „Народ нивыдкы“ набыв, у першім рядї у фонетічній ровинї, дакотры знакы наближованя к іншым варіантам русиньского языка, главно к словеньскому і лемківскому. Нашы познамкы будуть ся дотыкати проблемів, о якых ся діскутовало перед выданём книжкы, бо єй выданём не перестали екзістовати, і хоць выдаватель їх до значной міры зредуковав, але они суть жывы у іншых выдавателїв, авторів, публікаціях і под.

Теперь бы сьме ся хотїли дотулити конкретных, в малій мірї морфолоґічных, а в бівшій мірї фонетічных проблемів, о якых буде треба, очівіснї, перспектівно діскутовати найдовше, кідь є інтерес ся зближовати, бо ту суть найбівшы роздїлы в окремых варіантах. Проблему лексікы сьме ся дотулили лем барз курто, к тому ся выжадує самостатна статя. Проблемы сінтаксічной ровины з часовых прічін сьме до свого реферату тыж не загорнули. Але наісто і тоты суть важны і буде треба ся нима в будучности занимати, бо русиньскый язык має і в тій ровинї свої характерістічны знакы, якы треба знати шпеціфіковати і розлишовати їх од іншоязычных впливів. Окрем іншого, архаічны знакы, якы ся доднесь заховали в тій ровинї, можуть нам помочі при штудію вывоя русиньского языка. А так само, як говорить проф. Ванько, „аналіза штруктуры речіня може припомочі обяснити функції многых морфолоґічных явів а высвітлити тыж семантіку словной засобы ... в конкретнім, жывім языковім прояві“ (Vaςko, 2000).

Выбраны проблемы фонетічной ровины. В многых лінґвістічных роботах о русиньскім языку як ёго найхарактерістічнїша фонема ся уводить фонема Ы. Як знаме, Ы функціонує у вшыткых варіантах карпатьскых русиньскых діалектів, але часом ёго вжываня в розлічных текстах і в розлічных авторів ся вымыкать послїдовности.

Недослїдно, часто і роспорно ся вжывать главно підкарпатьскыма авторами, што ся одзеркалило і в текстї споминаной книгы „Народ нивыдкы“, де є часто і з архаічных позіцій вытисковане, очівісно, під впливом україньского языка, напр. в словах по твердых согласных: тогди, котрі (але котрых), ушыткі (але ушыткых), машина, перші (але першых), пооткриваньи, би, многі (але многых), женатима і ін.

Праві хоснованя Ы было єдным з першых і основных проблемів, на якый мусив мерьковати В. Падяк, рихтуючі першый приклад койне.

Покы іде о теоретічне розвязаня проблему, екзістує дакілько робот, в котрых ся высвітлює функціонованя Ы в карпаторусиньскых діалектах, а то старшых, але уж і сучасных, котры выходять із робот старшых авторів (Брох, Панькевіч, Ґеровскый, Латта, Ябур, Ванько і ін.). Подля них, про карпаторусиньскы діалекты є характерістічне захованя самогласного Ы в тых же позіціях, як ай в старославяньскім і в давнёруськім языку, а окрем того, ай по согласных Ж, Ш (порів. Латта, В.: „Наукові записки”, 8-9, Пряшів 1979-1981). То значіть писаня Ы по тых согласных, як ай по іншых,
уведженых у прикладах твердых согласных, має давну традіцію, яка ся заховала аж доднесь, і подля нас, было бы треба ї решпектовати в ай в сучасных варіантах русиньского списовного языка, і, повіджме, при потенціалнім формованю койне.

Вокал Ы походить з розлічных праславяньскых гласных а в сучасных карпаторусиньскых діалектах ся находить тыж в розлічных позіціях, але є ясне, же Ы в сучаснім языку выходных Славян є продовжователём праславяньской ґрафемы Y (латин.), т. є. кірілічного Ы, по заднёпіднебных согласных (веларных) Г, К, Х і Ґ, напр.: гынути, кышкы, хыжа, ґырґати. Окрем того, в карпаторусиньскых діалектах Ы выступать як рефлекс за псл. Ъ, Ь: добрый, великый, але і як рефлекс гласной І по Ш, Ж, напр.: шыти, жыти, пожычіти, шырокый. Так само в описах фонолоґічных сістемів карпатьскых русиньскых діалектів їх авторы конштатують, же согласны Ш, Ж (а часточно ай Ч) в нашых діалектах суть твердшы, як напр. в літературнім україньскім языку, і зато в переважній части карпатьскых русиньскых діалектів (т. з. ай у березькім – у западній части, ай в ужскім, у выходоземпліньскім, западоземпліньскім, в шаріськім, в спіськім діалектї, з пересягом аж до лемкіской области в Польску; порів. Геровский, Г.: „Язык Подкарпатской Руси”, Москва 1995, с. 17 – 38) по них наслїдує самогласный Ы высокого піднятя на граніцї середнёго і заднёго ряду (Латта, 1979 – 1981). В літературнім україньскім языку міра депалаталізації Ш, Ж є нижша, по них наслїдує в укр. языку высокый переднїй И: життя, широкий, чистий (порів. Vaςko, J.: „Jazyk slovenskύch Rusνnov”, New York, 2000, s. 43). Але, як конштатує проф. Ванько, ниякый іншый славяньскый язык не має таку міру депалаталізації согласных Ж, Ш, як русиньскы діалекты (порів. тыж Латта, 1979-81, Ябур, В., Плїшкова, А.: „Русиньскый язык на Словеньску”. II. Літературный язык. In: Magocsi, P. R., ed.: Najnowsze dzieje jκzykσw s³owiaρskich. Русиньскый язык. Opole: Uniwersytet Opolski – Instytut Filologiji Polskiej, 2004. s. 145 – 209; Ябур, В.: Дакотры знакы русиньскых діалектів Словеньска в порівнаню з руськыма і україньскыма діалектами. In: Народны новинкы, ІV, ч. 32 – 33, 1994.).

На основі повідженого, бы сьме рекомендовали як по Г, К, Х, Ґ, так і по Ж, Ш ай в сполочній нормі русиньского языка – на роздїл од україньского літературного языка – писати Ы в згодї зо старов традіціов.

Може на 90% ся той традіції притримують і польскы Русины, і хоць рефлексація Ы, главно в морфолоґічній ровинї у них тыж не є дослїдна, наперек тому же знаме, же процес діспалталізацій дакотрых согласных у них є омного выразнїшый, як в іншых русиньскых діалетных областях. Зато роспорна ся нам видить парадіґма адъєктівів мужского роду твердой ґрупы (але так само чісловників, містоназывників і часопридавників, якы ся склонюють подля твердых взорів), де в номінатіві і акузатіві сінґулару є як норматівне закінчіня не И або І (напр. цілий, красний, девятий; але тихій, польскій), але номінатів плуралу і остатнї пады в множнім чіслї мають в закінчіню уж Ы (напр. цілы – цілых, красны – красных, девятый – девятых, тихы – тихых, польскы – польскых і т. д.). Поужываня в сучасности И по уведженых твердых согласных у польскых Лемків є очівісно явом помірно новым, і датує ся лем од повойнового впливу україньского языка на язык містных Русинів, бо вшыткы довойновы лемківскы публікації дослїдно в уведженых припадах дотримовали правопис із Ы. Якбы польскы Лемкы ся к нёму вернули, тым бы помогли злегшыти процес зближованя окремых языковых варіантів.

Парадіґма окремых частей речі видить ся даколи проблематічна ай в текстї книжкы „Народ нивыдкы“. З практічного боку, подля нас, было бы треба дослїдно розлишовати парадіґму в залежности од закінчіня основ слов – ці ся основа кінчіть на твердый або мягкый консонант. На основі того бы было треба писати слова з основов на тверды согласны в номінатіві з флексіов : карпатьскы (Русины), інакшы/іншакы,
вшыткы/ушыткы, котры, лїсорубны, майвыразны, створены, восточны, научны, україн(ь)-с(ь)кы, другы, етноґрафічны, одокремлены, тїсны, характерны, майархаїчны, южны, сіверны, гуцульскы
і т. д., а слова з основов на мягкый согласный з флексіов /-ї: синя – сині/
-ї, третя – треті /-ї, сеся – сесі/-ї
і т. д. А такый же прінціп дотримовати і в остатнїх родах: восточный, але сині(ї)й), мале, але синє і т. д.

Думаме собі, же така подоба бы была ай з лоґічного боку про векшину Русинів простїша.

А подобно мож бы было зъєднотити парадіґ-му адъєктівів, нумералій і прономін женьского роду як самостатно, так в споїню зо субстантівами женьского (але і іншых родів), яка бы потім могла быти тотожна про єднотне і про множне чісло:

 

Єдн. ч     Множ. ч.
Н. добра  єдна /перша тота добры, єдны,  першы, тоты
Ґ.  доброй  єдной  той  -ых
Д. добрій єдній тій  -ым
А. добру єдну  тоту -ы/-ых
Л. добрій єдній тій -ых
І.  добров єднов тов -ыма/-ыми

 

Шпеціфіком ту, очівісно, зістане інштрументал сінґулару женьского роду в парадіґмі женьского роду в лемківскім языку, де є норматівне закінчіня -ом (напр. том добром єдном женом) як наслїдок вплыву польского языка..

З далшых фонетічных проблемів бы сьме хотїли спомянути пробематіку вжываня слов з інтервокалічным „j“ і без нёго. Іде о проблем контракції (стягнутя) старославяньской (староруськой) флексії (респ. суфікса) з тов несамос-татнов согласнов -і- (j) в споїню -ьjе, -оjе, -аjе, -еjе і т. п. до єдной довгой гласной напр. знаміня (із znamenьje), добры/-і (із dobrъji), піше-еjе) і т. д. Старославяньскый язык іщі мав нестягнуты формы, а доднесь їх найвеце собі зо славяньскых языків заховав руськый язык, найменше чеськый язык (порів. Petr, 1984).

В нашім языку контракції не підлягли напр. дакотры вербалны формы тіпу: познають, волають, бояти ся/бою ся, стояти/стою і т. д., і хоць і у парадіґмах дакотрых з них, напр. у словеньскім варіантї русиньского языка, главно у 3. ос. єдн. ч. під впливом словеньского языка ся в бісіді вжывають і формы контрагованы (маш, познаш, граш і т. д.). За норматівны ся ту поважують контрагованы і неконтрагованы формы прономін в ґенітіві, датіві і акузатіві єдн.ч. (мого/моёго, твого/твоёго, свого/своёго).

В іншых частях речі норматівна є контрагована парадіґма у адъєктівів женьского (нова, доб-ра) і середнёго роду (нове, добре) в єднотнім і в множнім чіслї (новы, добры), у субстантівів середнёго роду, де на містї староруського суфікса -іjе- є помягчуюче передстоячій консонант ΄а, тіпу: колося, піря, насіня і т. д., а подобно у вербалных субстантівів указуючіх опакованя дїї, тіпу: поганяня, мачаня, спряганя і под.

Подобно є то і в лемківскім варіантї. У підкарпатьскім варіантї є сітуація інакша, што было евідентне ай в рукописнім текстї книжкы, де в неконтрагованій подобі выступали в першім рядї адъєктівы (доброjе, ґеоґрафічноjе, малоjе і под.), субстантівы (знаменьjе, столітіjе і под.) і прономіна (даякоjе, дакотроjе, нашоjе і под.). І хоць, розумиме, же в данім припадї іде о жывый яв в дакотрых підкарпатьскых діалектах, з нашого погляду такы слова в текстї припоминають скоріше старшу, книжну лексіку, яка, подля нас, окреме в сучасности – кідь в іншых варіантах русиньского языка, але і жывій бісідї на бівшій русиньскій діалектній теріторії стабілно функцінують контрагованы формы – бы могла мати своє місто в іншого характеру текстах, як в научных. На основі діскузій в процесї формованя перекладу выдаватель В. Падяк, к. н. первісный текст скоріґовав, чім, думаме собї, припоміг зближованю екзістуючіх русиньскых варіантів.

Обернути позорность треба і на вжываня рефлекса і на містї етімолоґічного е перед складом із заникнувшым ь в суфіксї -ін’а, із старого споїня согласный + j, а то главно в девербатівных субстантівах середнёго роду в номінатіві і в акузатіві по довгых і куртых мягкых согласных (балїня, ганїня, куплїня...) і шыплячіх (ваджіня, значіня, сушіня ...). Рефлекс і в данім суфіксї є росшыреный на бівшій части діалектной теріторії Пряшівщіны. Выняток творить мала часть спіськых діалектів, але з пересягом до лемківской области, де є росшыреный по шыплячіх рефлекс ы, котрый в лемківскім варіантї ся поважує за норматівный (ваджыня, значыня, сушыня...), і выходна область в басейнї Цірохы з пересягом до Підкарпатя, де в окремых селах тото і під акцентом дає зниженый варіант іи – иі (народж’іин’а, кошіин’а). Но в дакотрых далшых областях під впливом сусіднїх мягкых приголосных така зміна не настає, і в суфіксі ся высловує ясне і (порів. Латта, 1979 –1981). На роздїл, напр. од укр. языка, де є -ен’а, а подобно є ай в словеньскім языку (-enie). В сполочній нормі, подля нас, може бы было вгоднїше преферовати росшыренїшый суфікс -ін’а, т. з. з фонемов і в суфіксї.

З далшых фонетічных знаків мож ся приставити коло правопису часослов 3. ос. мн. ч. із закінчінём: -ут, -йут, респ. -ут’, -йут’: несут(’), везут(’), мыйут(΄), шыйут(΄), а то в тім змыслї, же бы было добрї і простїше, як бы і часослова колишнёй 3. класы, де в дакотрых діалектах ся місто звука й у флексії -ють обявує в (думавут’, співавут’, чітавут’, знавут’), аналоґічно ся писали в сполочній нормі з -ють (думають, чітають, знають). В русиньскых діалектах на Словеньску формы часослов з -вут’ суть скоріше періферныма, в діалектах лемківскых суть часослова лем з -ут’,-ют’. В текстї книжкы попри часословах на -вут, напр. мавут, стрічавут, стрічаме і часослова на -ют, напр. жыют.

К правопису закінчіня респ. -т’ у 3. ос. єдн. і мн. ч. тепер. ч. часослов і часослов ІІ. дїєвідміны в 3. ос. єдн. ч. Думаме, же про потенціоналну сполочну норму буде треба ся лем догоднути. У Словакії в западній части діалектів (граніцёв, хоць не точнов, є ріка Лаборець) настала діспалаталізація т’>т (подобно і в лемківскых), а у выходній части Пряшівщіны, т. з. і в діалектах взятых за основу кодіфікації, ся заховало т’ (робить – роблять, сидить – сидять...). Із знамых і уж споминаных прічін не є ясне, котра діалектна область Підкарпатя є, респ. буде, поважована за основу кодіфікації і на якій єй части функціонує -т’, а на якій , также о тім проблемі буде треба діскутовати. І хоць в предложенім текстї домінує тверде закінчіня -ут, -йут, на-шли сьме в нїм і часослова з мягкым закінчінём, напр. суть.

Правопис самогласной і. В підкарпатьскім варіантї ся на містї самогласной і часто вжывать варіант и, а то ці на містї злучника або в рамках нёго (напр. и, из, ид) – думаме, же там є то найчастїше і зато найвеце бє до оч, або на зачатку дакотрых слов (напр. иншак, ищи, ити, ипен, ипный і под.). Тій самогласній маєме в нашых правилах (Ябур –Плїшкова: Русиньскый язык в зеркалї новых правил, Пряшів, 2005) присвячене дость місця, подобно то было і в правилах першых (Ябур – Панько, Правила русиньского правопису, Пряшів 1994). На тоту тему з паном Падяком сьме бісідовали не раз, і мы пересвідчены, же даколи менше є веце, і в тім аспектї бы ся было вгоднїше приспособити домінантній русиньскій теріторії і брати єй до увагы, де, подля нас, екзістує чіста самогласна фонема і, котру пишеме і высловлюєме в розлічных позіціях, а єдна з них є у функції злучника (конъюкції) і часткы. Так є то ай в Лемків, а так є то у вшыткых славяньскых языкax, также добрї бы было выходити з того. Сьме того погляду, же треба сі важыти сполочны знакы з іншыма славяньскыма языками, а шпеціфічны знакы русиньского языка дефіновати лем на уровни фонем, а не їх варіантів, значіть алофон. Така є обща практіка у вшыткых штандартных языках, бо без акцептованя того прінціпу не мож бы было створити будь-якы орфоґрафічны правила.

Далшый проблем є – вжываня рефлекса за псл. ґрупу *dj (покы йде о рефлекс за *tj, там є то ясне, бо на цілій теріторії карпатьскых русиньскых діалектів за тоту ґрупу є рефлекс ч’: свіч(к)а, свічу, топчеш, хочеш і под.). Гранічнов, подля выскумів Латты (поз. Латта, 1979 – 1981) є ріка Латоріця, причім на выход од нёй находиме рефлекс ж (сажа, межа, сижу, чужина), а на запад од нёй є рефлекс дж (саджа, ме-джа, чуджіна, помеджі, виджу, сиджу). Т. з. іщі і в части березького діалекту, в ужскім, але і у верховиньскім (на теріторії Підкарпатя), а дале на запад у вшыткых русиньскых діалектах на Пряшівскій Русі і на Лемковинї є на місцї псл. ґрупы *dj рефлекс дж. Є то вызначный роздїл в історічній ґраматіцї міджі україньскыма і русиньскыма діалектами, котрый, думаме собі, мали бы сьме акцептовати як в окремых варіанатах, так в потенціалній сполочній нормі.

Правопис р’ – р. Є правда, же в карпатьскых русиньскых діалектах ся заховало палаталне р’: як у флексіях, главно особных назв (писарь, столярь, пастырь...), так в серединї слов (верьба, кочерьга, серьп). Але, видить ся нам, же не мож го писати всягды, главно покы іде о перевзяты слова, або і в домашнїх, в якых стоїть, главно перед твердыма консонантами, де ёго палатална высловность бы была проблематічна (напр. держава, першый, ярмарках, черты). Окрем того, сіґналізовало бы то і факт, же в русиньскім языку екзістує лем фонема р’, а не корелачна пара р – р’, што, самособов, не є правда.

Правопис ъ – як роздїлового знака. Пишеме го перед йотованыма по парных подля твердости і мягкости консонантах, главно меджі префіксом і корінём. По остатнїх согласных (главно по б, п, м, в), якы не діспонують діференціалным признаком твердости ~ мягкости, ъ в ролї роздїлового знаку ся не вжывать (обєктівный, субєктівный і под.).

Вжываня слов з епентетічным „л“. Епентетічне „л“ намісто псл. ґруп лабіала (губный консонант) + j на цілій теріторії русиньскых діалектів, подля Латты, вытримало доднесь лем в двох назывниках: земля, граблї. Покы іде о ёго функціонованя в часословных формах, частїше ся находить у выходных діалектах (в інфінітіві многократных часослов і в 1. ос. єдн. ч. тепер. ч. часослов 4. класы, а тыж внаслїдку аналоґії в 3. ос. множ. ч., і в дакотрых часословах 3. класы во вшыткых особах: напр.: нарабляти, притупляти; давлю, сыплю; давлять, сыплють; ламлеш, сыплеш), а в западных діалектах під впливом словеньскых діалектів суть ґрупы губный + j (любйу, забавйам), і хоць можеме найти области, де функціонують обидві формы – з -л і без -л – в залежности од віковой ґрупы людей. В Словакії послїдовнїше ся утримує в лабірьскій области, переважно в части часослов.

Нове вставне -л- – яке є омного пізнїшого походжіня – в розлічных формах є росшырене нерівномірно. Напр. варіант деревляный Латта зареґістровав лем в дакількох селах коло Бардіова (шаріськый діалект) і коло Стропкова (маковіцькый діалект). Частїше стрічаєме форму кровлёв выходнїше од рікы Лаборець, з вынятком басейна рікы Ублянкы і Дубровы, де на ёго містї є -й-: з кровйов, з кырвйов, з брытовйов. В діалектах взятых за основу кодіфікації ся заховало -л- в парадіґмі назывників жень. р.: напр.: кровлёв – кровли, брытовлёв – брытовли, дратовлёв – дратовли, церьковлёв – церьковли, але тыж нерівномірно, і під впливом словеньского языка поступно є вытїснёване із бісіды. Но такы формы слов як: (зо) здравлём, деревляный суть досправды рідкостёв і мож їх стрітити лем в найстаршой ґенерації людей в пару засвідченых Латтом локалітах.

Тото нове вставне -л- не знаме, ці є вгодне писати в такых словах, як „славляне, славляньскый“, де звучіть скоріше як чуджій елемент.

В лемківскім языку формы субстантівів з новым епентетічным -л-, подля нас, суть тыж рідкостёв, фреквентованїше, так як і в Пряшівскій области, є в часословах, де є омного старшого походжіня, зато може скорше ту є простор на ёго вжываня і в сучасній русиньскій орфоґрафії.

Далшы дрібны хыбы в текстї перекладу суть в области морфолоґії при склонёваню назывників: інштрументал єдн. ч. жень. р.: (з) Карпатьсков Русёв (не Руссю, с. 7), інштр. мн. ч.: меджі україньскыма/-ыми дослїдниками, респ. (по підкарпатьскы) ісслїдователями (не помежі українські изслідователі), ґенітів мн. ч.: ґрупа людей, деякы ґрупы людей, 100 людей (не люди), (од) сусіднїх націоналностей (не націоналности) – русиньскый язык є флектівный тіп языка.

Дакілько моїх позначок ся дотыкають тыж лексікы.

В назві публікації перед корекціов быв присловник нивудкіть, якого способ утворіня ся нам здав дость комплікованый. „Не подарило“ ся нам становити основну форму того присловника на основі нового утворіня, і хоць знаме, котре слово має автор на думцї. У русиньскім языку суть мінімално дві основны слова, од якых мож утворити споминаный присловник: выдкы, одкы а в западнїшій діалектній области іщі скады. Од першых двох буде утвореный присловник з помочов неґуючой часткы ни-: нивыдкы або ниодкы, што очівісно найвеце бы пасовало ай підкарпатьскому варіанту. Третїй варіант бы міг звучати зникады. Говорову флексію (-ть), котра ся не вжывать в никотрім варіантї русиньского списовного языка, може, добрї бы было зохабити лем в говоровій бісідї. Але варіант нивыдкы, респ. ниодкы, зникады
є зрозумілый про каждый варіант. Я особно
бы-м преферовала першый з них (нивыдкы), зато же обсягує протетічный елемент в-, котрый є характерістічный про карпатьскы русиньскы діалекты.

З нашого погляду, але думаме же і з оглядом на лемківскый варіант, рекомендовали бы сьме в сполочній нормі дакотры слова в текстї замінити, бо про бівшу часть Русинів або ніч не означають, або суть чуджі, переважно русізмы або мадярізмы, а притім мають свої русиньскы еквіваленты і требало бы їх писати подля русиньской орфоґрафії. З двох частей перекладу сьме выписали слїдуючі:

Искуство (русізм) – ? (треба ся догоднути на єднім сполочнім слові, бо каждый варіант має слово перевзяте з домінуючого языка в тій-котрій країнї: уменя, уміня, артыстычна штука...)

Почерькнути (корінь того слова є черьк-, од нёго – черькати (з погариками)) – зато, думаєме собі, же лїпше є вжыти слово підчаркнути, підкреслити (од чаркати або креслити)

Вто, завто – то, тото, зато

Поверьховость – поверьхность (од поверьх-нїй)

Зритель (русізм) – позератель (од позерати)

Ож – же, што

Удкіть – выдкы, одкы, скады

Пращуры – (незнаме про Русинів слово, яке їм буде асоціовати „праящуры“) – предкы

Неподїлну (українізм) – емоціоналну

Увлечи (русізм) – заінтересовати

Ї быванців – її/єй жытелїв (ї ся може вжыти в акузатіві: виджу ї, не в ґенітіві)

Вадь, авадь – або, ці

Город – місто

Год – рік

Вік – столїтя, стороча

Удержовало (українізм) – утримовало

Перцент – проценто

Образователных – освітных, школьскых

Представникы – представителї

Айбо – бо, але

Атсяк – так, сяк

Направду – справды, досправды, поправдї

Кіть – кідь (закон оглушованя дзвонкых на кінцю слов, респ. позіція неутралізації)

Попобзерати – попозерати, пообзерати

Сосідных – сусіднїх, сусідных

Перьвый – першый

Славлянськый – славян(ь)с(ь)кый

Фалатувут (гунґарізм од фалат) – (і хоць ся в говоровій бісідї вжывать, подля нас, в научнім текстї то не є неутралне слово) – роздїлюють, дїлять, дроблять

Майважнов черьтов – майважным, найважнїшым знаком

Запас – засоба, фонд

Діла – про

Факта – факты (номінатів плуралу)

Бігавучій (наголос) – різномістный (вольный, дінамічный) і погыбливый (движный) акцент (притиск)

Иппен – якраз, праві, істо

Ипный – істый, правый

Создати – створити, вытворити, сформовати

Платя – облечіня, ш(м)атя

Одмінности – одлишности, роздїлы

Їда – їдло, їджіня

Удокремити – оддїлити, выдїлити

Під властёв – під владов

Читавое (число) – вызначне проценто, чісло, дость много, велике множество

Одстранені – бочны, странны, незаінтересованы

Изслідователь – дослїджователь (укр.), выскумник (слов.), бадатель (поль.)

Майперьва – майперша, сама перша, найперша

Усокотити – заховати, утримати

Препоны – барьєры, блокації

Зворы – склоны, схылы

На мало мож повісти – сумарізуючі, згортаючі мож повісти

Шиліякых – вшеліякых (е перед складом з і ся высловує як закрыте ê, але в орфоґрафії ся не вызначує)

Докус – дакус, немного, невелё ...

 

Самособов, у текстї цілого перекладу є много іншых перевзятых слов, якы мають свої русиньскы еквіваленты. Але, окрем лексічной ровины, думаме, же інтересно бы было ся попозерати і напр. на ровину штілістічну. Но, очівісно, тыма проблемами ся буде в будучности занимати Інтерреґіонална рада русиньского языка, кідь буде зоставлёвати або обсуджовати нормы сполочного правопису і буде выходити ай з предложеного тексту. Но не позераючі на то, думаме собі, же треба привітати першу пробу на пути к створіню будучого койне, бо на основі нёй можеме ясно встановити в чім ся окремы варіанты русиньского языка сходять, в чім росходять, а главно, в чім бы ся могли перспектівно зближыти або зъєднотити, кідь сучасны „планователї“ языка будуть при своїй языковій роботї ся обзерати і до історії розвоя русиньского языка, яка нам може дати одповідї на многы вопросы.

 

Література:

Chomjak, M. – Fontaρski, H.: „Ґраматыка лемківского языка/Gramatyka jκzyka ³emkowskiego”, Warszawa: Rutenika, 2004.

Геровский, Г.: „Язык Подкарпатской Руси”, Мос-
ква, 1995.

Латта, В.: „Студії. Наукові записки КСУТ”, № 8–9, Пряшів : КСУТ ЧССР, 1979 – 81.

Magocsi, P. R., ed.: Русиньскый язык. „Najnows-
ze dzieje jκzykσw s³owiaρskich”
, Opole: Uniwersy-tet Opolski – Instytut Filologiji Polskiej, 2004.

Petr, J.: „Zαklady slavistiky”, Praha: SPN, 1984

Vaςko, J.: „The Language of Slovakia΄s Rusyns/ Jazyk slovenskύch Rusνnov”, New York: Carpatho-Rusyn Research Center, Inc., 2000

Ябур, В. – Плїшкова, А.: „Русиньскый язык в зеркалї новых правил правопису про основны і середнї школы з навчанём русиньского языка”, Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2005

Ябур, В. – Плїшкова, А.: „Русиньскый язык про 4. класу середнїх школ із навчалным русиньскoгo языкa і з навчанём русиньского языка”, Пряшів: Русин і Народны новинкы, 2007.

 

 30. 10. 2007