Формуваня койне з літературных штандардів

 

(Реферат у секції Статус русиньского языка од ІІ. Міджінародного конґресу русиньского языка в 1999 роцї очами вызначных славістів на ІІІ. Міджінароднім конґресї русиньского языка,  Краков, 14. септембра 2007.)

 

Сполочным знаком русиньского літературного языка на Словеньску (РЛЯС) і другых славяньскых (в дакотрых припадох і неславяньскых) літературных языків є факт, же русиньскый літературный язык на Словеньску быв кодіфікованый на основі жывого діалекту, а то конкретнї на базї западоземпліньскых і выходоземплінськых діалектів. То значіть, же РЛЯС мать своє коріня в русиньскім діалектнім контінуі на теріторії Словеньска, є частёв того контінуа.

З погляду тіполоґії літературных языків (Kloss 1952) РЛЯС – подобнї як і другы славяньскы языкы – патрить к тіпу т. зв. Ausbausprachen, то значіть такых літературных языків, якы ся вытваряли на базї діалекту/діалектів або ся крішталізують як діалектне контінуум; нїм. Ausbauen значіть „выбудовати”, але і „росшырёвати”, „розвивати”. На другій сторонї тзв. Abstandsprachen ся вызначують векшов діштанціов, векшым одступом (Abstand) од діалекту/діалектів. Самостатность, самобытность такых языків є дана векшов матеріаловов і/або тіполоґічнов діштанціов, діференціов од другых, головно сусіднїх языків.

З лінґвістічной точкы зору є сіґніфікантне і то, же русиньскый діалект на Земплінї, якый ся став основов кодіфікації літературного языка Русинів на Словеньску, патрить до выходной ґрупы русиньскых діалектів, яка є теріторіално менша як западна, лемківска ґрупа. Обґрунтованя, предкладане кодіфікаторами, же западоземпліньскы і выходоземпліньскы діалекты суть найросшыренїшы і же суть переходныма діалектами од лемківскых до середнёкарпатскых (Ябур – Плїшкова 2004: 148) не одповідать цалком реалности. Як сьме уж припомянули, теріторія русиньскых діалектів на запад од рікы Лаборець є векша як теріторія на выход од Лабірця, а то ся тыкать і чісла сіл, в котрых ся говорить по русиньскы (посм. Ганудель: 1989 – сса 80 сіл на запад од Лабірця а сса 45 сіл на выход). Што ся тыкать конштатованя, же западоземпліньскы і выходоземпліньскы діалекты суть переходныма діалектами од лемківскых до середнёкарпатьскых, то є стереотіпна формулація, яка закрывать головны діференчны знакы міджі выходнов і западнов ґрупов русиньскых діалектів. Зато, же ся о них уж веце раз писало, не будеме їх ту повторяти, але к дакотрым ся достанеме на далшых місцях того реферату.

Подля мене, о рішіню прияти за основу кодіфікації РЛЯС земпліньскы русиньскы діалекты вырішыли скорше другы факторы, а то:

1. Русиньска еліта, яка ся найвеце анґажовала за створіня літературного языка про выходословеньскых Русинів, походить з реґіону Земпліна. В културнім центрї словеньскых Русинів, у Пряшові, де спомянута русиньска інтеліґенція дїяла, в інтерперсоналній а поступно і в дугых сферах комунікації поужывала – так речено – „културну форму” русиньского діалекту свого реґіону; дакотры в тым діалектї і публіковали. В тім споїню мож припомянути, же з области около Снины, Лабірця, Гуменного ся в минулости зґруповали – а правдоподобнї і теперь ся орґанізують – так працовници културных орґанізацій Українцїв, як і лідры русиньскых орґанізацій на выходнім Словеньску. Людей з околіцї Свідника, Бардіова або Старой Любовнї там скоро не было а, на жаль, їх націонална свідомость ся мі видить нижша. Зато є цалком нормалне, же за основу РЛЯС были прияты праві русиньскы діалекты земпліньского реґіону, а не западны русиньскы діалекты.

2. Зо земпліньского діалектного ареалу походять і такы носителї того діалекту, якы русиньскый літературный язык были схопны реалізовати в практіцї прямо по ёго кодіфікації. Мам на мысли головно публіцістіку і літературу як найвпливнїшы комунікачны сферы (М. Мальцовска, Ш. Сухый, редакторы русиньскых періодік і др.) І з того погляду рішіня прияти за основу літературного языка Русинів земпліньскы русиньскы діалекты мож поважовати за правилне.

3. Із чісто лінґвістічных арґументів, же спомянуты діалекты суть переходны од лемківскых к середнёкарпатьскым (Ябур – Плїшкова, тамже), бы мало выпливати, же кодіфікована русиньска літературна норма буде загорновати холем найважнїшы елементы і другых русиньскых діалектів на выходнім Словеньску, но головно найхарактерістічнїшы знакы западного русиньского языкового ареалу. Але реалность є інакша: РЛЯС є кодіфікованый дость рі-ґорозно, строго і прямолінійно, не припущать ниякы варіанты (зо западного ареалу) – коротко речено так, як кібы в языку выходословеньскых Русинів, окрем кодіфікованых языковых средств, выразів, явів другы языковы средства, выразы, явы або формы не были, а нелемже не были, але як кібы ся в языковій праксї не поужывали і не мали перевагу над кодіфікованыма явами. Кодіфікація РЛЯС не бере ниякый огляд на языковы шпеціфічности теріторіално векшого западного русиньского реґіону на выходнім Словеньску, а так фактічно іґнорує жывый, реалный язык. Выходословеньскы Лемкове суть тым способом з русиньского языкового процесу вылучены і знову мають одчутя чуджости, а то в тым змыслї, же язык, якый ся їм предкладать як літературный, чують як чуджій, не їх, бо скоро ніч у нїм зо свого языка не найдуть; то припоминать часы, кідь ся їм як їх літературный язык предкладав україньскый. Притім треба підкреслити, же ту не іде о даякы періферны діалектны елементы, але о такы языковы явы, якы характерізують цілый западорусиньскый языковый ареал на выходнім Словеньску, а нелем на Словеньску: велё з тых явів є характерістічных і про язык польскых Лемків. Тыма явами ся тоты діалекты діференцують од кодіфікованой земпліньской нормы, а в дакотрых припадах і од цілой выходославяньской ґрупы. К такым явам мож загорнути:

а) прозодічны: стабілный акцент на передпослїднїм складї, на пенултімі,

б) деріватівно-морфолоґічны: (головно) часословна модіфікачна або дерівачна морфема -ув-а: купувати, вылучувати; обходувати, бачувати, голодувати – голодуваня; пор. выходны, кодіфікованы формы зо суфіксом -ова: куповати, голодовати – голодованя,

в) морфолоґічны: (головно) форма
л-ового партіціпія на -л: чітал, ходил, сидїл – пор. выходны, кодіфікованы формы на
-в
: чітав, ходив, сидїв.

З далшых выразных морфолоґічных роздїлів міджі обидвома ґрупами русиньскых діалектів треба увести флексію -ом в інштр. єд. ч. жен. р. (зо женом) напроти кодіфікованой флексії -ов (женов) характерістічній про выходну ґрупу. Флексія -ом в інштр. єд. ч. ся окрем того хоснує при муж. і при сер. родї (хлопом, містом). То значіть, же ту іде о векшу уніфікацію падовых флексій як у выходославяньскых літературных языках, де є лем в датіві і локалї мн. Споминана уніфікація флексії -ом в інштр. єд. ч. є характерістічна про сербскый і хорватьскый язых (gradom, ženom, m(j)estom).

В тім контекстї бы было треба увести іщі пару познамок:

З історії головно найближшых славяньскых літературных языків є знаме, же при кодіфікації ся выходило з єдного діалекту як основы, но до увагы ся брали і дакотры знакы другых діалектів, головно такы явы, якы были характерістічны про векшый ареал як є теріторія кодіфікованого наріча. З історії словацького літературного языка мож спомянути Бернолакову кодіфікацію. Антон Бернолак (1762 – 1813) выходив з тзв. културного западного словацького языка („úzus vzdelancov z trnavského centra”), но в ёго кодіфікації нашли місце і середнёсловацькы языковы явы, напр. мягкы согласны ť, ď, ň, ľ ся в Бернолаковім словеньскім языку трафляють приближнї в такым россягу, як в середнёсловеньскім языку; подобнї і припады тіпу rakita, rasocha, rážďí суть середнёсловацькы.

Іщі лїпшым прикладом є Штурова кодіфікація списовного словацького языка на базї середнёсловацькых діалектів („културного середнёсловеньского языка“). Ёго кодіфікація, як є знаме, была під тиском дакотрых особностей (головно М. М. Годжы, М. Гатталы, но і Я. Коллара, П. Й. Шафарика) в 50-ых роках 19. ст. модіфікована, „оправена” в тім змыслї, же дакотры явы тіпічны лем про середню словенчіну были вымінены за явы характерістічны про тзв. културну западну словенчіну, припаднї і про далшы словацькы діалекты, а, правда, і про чеськый язык. Мартін Гаттала в роботї „Krátka mluvnica slovenská“ (1852) представлять тзв. „оправену словенчіну”, в якій опроти Штуровій кодіфікації настають, окрем іншых, і такы зміны: формы адъєктівів dobré, dobrého, dobrému намісто штуровского dobruo, dobrjeho, dobrjemu; ном. єд. ч. серед. роду umenie намісто umeňjа; про нас є інтересна форма минулого часу robil намісто штуровского robiu. Форма
л-ового партіціпія была прията нелем зато, же была в бернолаковскім і чеськім языку, но і зато, же ся хоснує і в словацькых діалектах: є характерна про выходо-словеньскый ареал і про дакотры западо-словеньскы діалекты.

4. При штандардізації головно малых языків, якы лежать міджі ґенетічно подобныма языками, важну роль грать захованя рівновагы міджі явами ідентічныма з ґенетічно близкыма языками і явами, якыма ся даный язык діференцує од близкых языків. Як є знаме, русиньскый язык на Словеньску, но в основі і в другых країнах, споюють з україньскым языком важны фонетічны рисы, якыма ся так україньскый, як і русиньскый язык одлишують од другых славяньскых языків. До них мож зачленити головно: і за псл. о, е в новых закрытых складах (кінь, шість), ’і за псл. „ять” (л’іто/лїто), споїня псл. переднёго і і заднёго у до середного и (вити), але і дакотры явы сілабічны, головно тверда высловность складів де, те, не, ле а мягка высловность складів ді, ті, ні, лі. То суть, так речено, наддіалектны явы, якы ся при кодіфікації нелем русиньского літературного языка на Словеньску, але і при кодіфікації другых русиньскых літературных варіантів, респ. перспектівно і при гляданю сполочного русиньского койне мають брати до увагы. При кодіфікації русиньского літературного языка на Словеньску было треба, подля мого погляду, – окрем першых трёх явів – мерьковати і на факт, же на векшынї русиньской языковой теріторії на выходнім Словеньску ся склады де, те, не, ле высловлюють твердо а склады ді, ті, ні, лі мягко, а не обмеджовати ся при тім яві на став на Земплінї. Кібы ся тот факт решпектовав, кодіфікаторы бы не мусили компліковати русиньскый правопис тым, же літеру ї затяжыли іщі єднов функціов навыше: окрем йотованости сіґналізує і мягкость (о тім іщі будеме говорити).

На другій сторонї, бы ся, подля мого погляду, при описї языкового сістему і при кодіфікації такого языка як русиньскый мали акцентовати явы, якы суть про даный язык шпеціфічны. Не мам на мысли умело вытворёвати діференцованость, яка бы вела до языковой ізолації, але замір брати при кодіфікації до увагы захованя шпеціфічных явів даного языка як ёго вонкашнїх атрібутів, якыма ся одлишує од другых, головно близкых языків. Тым ся єдночасно звышує самосвідомость языка опроти остатнїм языкам а фактічно ся обґрунтує ёго самостатна екзістенція.

Подля дакотрых лінґвістів (п. Данеш 1968: с. 123) списовны языкы мають дві головны функції – інтеґрачну і діференціачну (або ізолачну) – а споминана снага підкреслити діференчны знакы свого языка і їх хранити, ся покладать за елементарный постой языковых соціет. Окрем явів описаных в дотеперішнїх публікаціях (Ябур – Плїшкова, тамже; Ванько 2000) – напр. тройчленный і-овый сістем, дістрібуція закінчіня 1. ос. єд. ч. презента -у,

(чітам, пишу) – к ним патрить і споминана уніфікація падовых закінчінь в єднотнім і множнім чіслї – (з) мужом, женом, містом; мужам, женам, містам; мужах, женах, містах, яка є характерістічна про западный языковый ареал на выходнім Словеньску. Протикладна, інтеґрачна тенденція выпливать головно з языковых контактів і з потребы збогачованя языка. В русиньскым языку такых явів є дость.

5. Скусености зо штандардізації дакотрых языків (нижнёлужіцькый сербскый язык, білоруськый язык) указують, же в сучасній постмодерній добі, яка ся вызначує змыслом про розмаїтость, плуралітность і роздїлность, при штандардізації языка не мож уплатнёвати такы поступы, якы ся поужывали при штандардізації языків у ранім періодї модернізації (або і пізнїше). В тім часї ся штандардізація не робила в інтересї обычайных носителїв языка, але в інтересї еліты. Єй головнов мотіваціов была соціално-економічна інтеґрація і сімболізація штатной єдноты (п. Неквапіл 2003: с. 120). Дакотры лінґвісты (тамже) справнї упозорнюють на то, же снага о уніформны, общо (про вшыткых поужывателїв) повины і комплексно елаборованы штандарды, т. є. поступы, якыма ся вызначовала штандардізація великых языків, уж патрять минулости. Будучность, перспектіву мають варіантны плуріцентрічны, селектівно выроблены штандарды. Выроба або лем іновація штандардів спрацованых старыма поступами, яка не бере огляд на реалный языковый жывот, правдоподобно не мать перспектіву. Як алтернатіва ся ту понукать толеранція к варіантности. А она бы мала найти місце і при кодіфікації русиньского языка на Словеньску а, може, і в другых русиньскых реґіонах. Як говорить знамый чеськый лінґвіста Алойз Єдлічка (1974: с. 70), норма не є абсолютно єднотна, єдным з єй знаків є варіантность. А варіантность, як сьме спробовали указати высше, в языку Русинів на Словеньску є а при кодіфікації бы ся мала брати до увагы, окрем спомянутых прічін/факторів, і зато, же явы характерістічны про западный русиньскый ареал на Словеньску суть тіпічны і про польскых Лемків. Загорнутя тых елементів – холем як варіантных – до нормы бы было єдным із лінґвістічных кроків, кідь і не до формованя єднотного списовного русиньского языка про вшыткых Русинів, так холем до зближованя їх норем. Теперішня кодіфікація РЛЯС вызерать так, як кібы ішло о штатный язык з довгов, неперерушенов традіціов списовности, парламент того штату приїмать в тім языку законы, в тім языку ся учать на вшыткых тіпох школ, масовокомунікачны средства в нім публікують тексты, якы ся перекладають до далшых языків і под. Але і великы языкы мають свої варіанты, порівнай такы парціалны варіантны нормы як австрійска і швайчарьска нїмчіна, анґліцька і америцька анґлічіна, до розпаду Югославії сербскый і хорватьскый варіант сербохорватьского языка. То є єден тіп варіантности, тзв. парціалны варіанты, на якы ся членить дана літературна норма. Другый тіп варіантів ся тыкать языковых средств, єствуючіх в релатівно єднотній списовній нормі, напр. в списовній словенчінї є варіантность морфолоґічных средств у ґен. єд. ч. autobusu/autobusa, Mika/Miku, в ґен. мн. жен. і сер. роду výhra – výher/výhier, číslo – čísel/čísiel, при часованю часослов trestá/tresce і под. Таку варіантность, но заміряну головно на споминаны шпеціфічности западного русиньского реґіону, бы мала акцептовати і русиньска кодіфікація. (В теорії празькой школы ся в подобнім лінґвістічнім контекстї оперовало з терміном pružná stabilita).

6. Спомянута концепція русиньского языка як книжного, літературного, ёго строга, прямолінійна кодіфікація ся рефлектує і в правописї, якый быв скомплікованый в управі 2005-го року. Попри традічно вычленёваных прінціпах – фонетіцкый, морфонематіцкый/морфолоґіцкый, етімолоґіцкый – при кодіфікації правопису треба в першым рядї мати на увазї єден „надпрінціп”, а тым є простота, некомплікованость. А праві тот прінціп, орьєнтованый на поужывателя языка, кодіфікаторы русиньского правопису не беруть до увагы. В інтересї економікы выядрёваня коротко вырахуєме проблемы: окрем старого проблему з буквов ё, іде іщі о ї на означіня мягкости пред ним стоячого согласного і уведжіня твердого єра ъ. При правописї про Русинів на Словеньску ся треба, подля мене, орьєнтовати на языковый тіп ёго поужывателїв. В припадї словеньскых Русинів іде обычайно о білінґвістів або і о трилінґвістів – мам на мысли тых Русинів, якы окрем свого діалекту, овладають іщі єден або два славяньскы языкы (окрем словеньского обычайнї україньскый або руськый язык), а што є головно – овладають правопис тых языків, якы мають овелё довшу традіцію, як русиньскый правопис і якый словеньскы Русины поужывали овелё довше, як русиньскый. Словеньскый правопис Русины хоснують найдовше, зато під ёго впливом будуть елементарно внимати і русиньскый правопис. Напр. в словеньскім правописї ся мягкость соґласных д, т, н, л перед і, е, як і перед діфтонґами іа, іе, іу окремов ґрафемов не означує. (Подобнї в україньскім правописї ся мягкость складів ді, ті, ні, лі не означує). Словеньскы Русины на запад од Лабірця (з малыма вынятками) будуть чітати склады ді, ті, ні, лі в словах як дідо, тіло, гнів, літо мягко і без того, жебы ся мягкость сіґналізовала ґрафемов головно зато, же так їх высловлюють, але і під впливом словеньского правопису. Окрем того, знак ї ся ставать ґрафічно затяженым, двофункчным, бо означує мягкость і йотованость.

Арґумент, же ґрафемов ї ся одстранює „недорозуміня” (Плїшкова 2006: с. 57) в припадах тіпу ніс (часть головы) – нїс (минулый час од нести) не мож акцептовати, бо язык, як знаме, собі з таков гомоніміов порадить і без шпеціалных ґрафічных знаків.

Подобно, думам собі, не мать змысел ани уведжіня ґрафемы твердый єр ъ. Русины будуть слова курєр, барєра, зявити ся, одїсти і без знаків ь, ъ чітати так як з тыма знаками. Подобне „обогачованя” правопису о новы ґрафемы, подля мене, збыточнї комплікує цілу ґрафічну суставу і знеяснює правописны прінціпы.

Може важнїшым проблемом як правопис є лексіка. Уж поверхнїй погляд на літературны або публіцістічны тексты написаны по русиньскы укаже непевность і ваганя авторів при поужываню лексікы на выядріня розлічных абстрактных значінь, але проблемы ся указують властнї уж при потребі поужыти лексіку, што стоїть мімо русиньского основного словного фонду. Резултатом такой непевности є лексікална різномаїтость літературных, публіцістічных і другых текстів, переплетеных словеньскыма, україньскыма, до певной міры і руськыма лексемами, адаптованыма подля русиньскых фонолоґічных і морфолоґічных правил, а к ним ся причленюють лексемы з русиньского діалектного ареалу. З тым проблемом ся стрічають і лінґвісты при продукції своїх текстів, напр. в єднім з такых текстів автор на єднім місцї поужыє слово обставины, а на другім условія. І я сам мав подобны проблемы при писаню того реферату. Выходячі з того, же найлїпше знам словеньскый язык, глядав єм русиньскы еквіваленты напр. к такым словеньскым словам як dôvod, odôvodniť, dôsledok/následok, podmienka, podmieňovať, podmienený; súvislosť; vzťah; spoločnosť, spoločenský; vznik; jav; všeobecný, úvaha і веце далшых. Рішіня проблему русиньской лексікы, яка ся односить до културной сферы в шырокім змыслї слова, є в сучасности може найважнїша задача (?), завданя (?), улога (?) русиньскых лінґвіс-
тів – в Орфоґрафічнї словнику русиньского языка нїт ани єдного русиньского еквіваленту про вызнам анґл. task. Проблем такой лексікы бы ся може міг рішыти сполочнї з русиньскыма філолоґами з Польска, Україны, Мадярьска і Сербії, а то з цілём вытворити єдну сполочну верству лексікы про вшыткы варіанты русиньского языка. То бы
міг быти зародок будучого сполочного койне.

Сітуацію, в якій ся находить сучасный русиньскый літературный язык, мож означіти як став гляданя, а то в історії літературных языків не є ніч нове. Але з історії, а головно з властной скусености, ся треба поучіти а іти дале.

 

Література:

Vaňko, Juraj (2000). The Language of Slovakia´s Rusyns. New York: Columbia University Press.

Ганудель, Зузана (1989). Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини ІІ. Ткацька лексика. Братіслава: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі, відділ української літератури в Пряшеві.

Daneš, František (1968). Dialektické tendence ve vývoji spisovných jazyků. (Příspěvek sociolingvistický). In Československé přednášky pro VI. Mezinárodní sjezd slavistů v Praze, 119 - 128. Praha: Academia.

Jedlička, Alois (1974). Spisovný jazyk v současné komunikaci. Praha: Universita Karlova.

Kloss, Heinz (1952). Die Entwicklung neuer germanischen Kultursprachen. München: Beck.

Nekvapil, Jiří (2003). O vztahu malých a velkých slovanských jazyků. Lětopis 50, 113 – 127.

Plišková, Anna (2006). Списовный язык карпатьскых Русинів: проблемы становлїня, кодіфікації, акцептації і сфер функціонованя. Dizertačná práca. Bratislava: Slovenská akadémia vied.

Ябур, Василь – Плїшкова, Анна (2004). Пряшівська Русь. In Русиньскый язык.

P. R. Magocsi (ed.), 147 – 209. Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Opole: Uniwersytet Opolski, Instytut Filologii Polskiej.

 

30. 10. 2007