home

Колись на валалї перед Великоднём

Чабалівска рождественна коляда

Ад: Ансамбель без мена...

Выдареный Віфлеємскый вечур...

Выгравала жовта грудка

Ансамбель без мена

Фолклорный колектів Земплін – ай о Русинах

По 13 роках вышов другый том бібліоґрафії

Не дочекав єсь ся далшой книжкы. Перебач.

Одышов мій добрый сполупрацовник

Колядкы

 

Колись на валалї перед Великоднём

Я опишу ту передвеликодну і великодну атмосферу мого родного, бывшого села Руське, стариньской долины, на яке уж лем спомины зістали в тых прекрасных ярьнїх часах.

Семеро нас было, дрібненькых як пальцї. Мати не встигала печі локшы на шпаргетї або бандурчаны бандята (колотічкы), бо сьме прибігали з двору, де сьме ся бавили і хватали сьме їх такой горячі із шпаргета. А кідь нас уж міцно выганяла із хыжы і кричала на нас, жебы сьме почекали, покы не напече, та сьме голод заганяли фалатком хлїба, якый сьме намастили ковкусом, або намочіли до воды і посыпали цукрём. Так сьме бігали по дворї і чекали, коли нас мати закличе к столови. А кідь уж на стіл положыла миску з пирогами, стрясками або іншыма добротами, та мали бы сьте тото видїти, як вшытко за пару минут залопотїло із горця або з мискы.

далe

Марія ҐІРОВА, 15.04.2009

 

Чабалівска рождественна коляда

 

Колядованя історічно походить іщі з давных поганьскых часів, але не пропало ани в часах, кідь нашы прапредкы прияли хрістіаньску віру і як традіція утримало ся до днешнїх часів.

Рождество Ісуса Хріста звістовали пастырї, котры недалеко Віфлеєма пасли стадо, і першы знали тоту радостну новину, котру скоро шырили до цілого світа Божым словом і прекрасным співом.

Тоту красну рождественну гру одпрадавна аж до днешнёго дня з поколїня на поколїня за добрым звычаём і традіціов торжествують і нашы люде на Лабірщінї. Віфлеємскы гры з прекрасныма колядами і вінчованём од дому до дому приносять колядници:

– Хрістіане добры, вы Русины честны, которы сьте нас ласкаво в свой дом прияли, желаєме вам, всїм вашым дїтям ласкаво славити предвічного Бога, весело во всїя днї на Многая і благая лїта...

На найкрасшы і найвеселїшы свята в роцї – Рождество Ісуса Хріста, ся люде міцно тїшать і в моїм роднім валалї, в Чабалівцях. Найвеце ся тїшыли на Святый вечур якраз на тот обычай, на святу вечерю, а потім на приход колядників. Найвекшу радость мали дїти, якы ся уж од самого рана не могли дочекати Святого вечера, колядників, но а дакотры заможнїшы і даякых дарунків.

Колядници у нас зачінали колядовати аж по святій вечерї. В нашім валалї было звыком, же по колядї ходили на Святый вечур молоды парібцї, а першый день по Рістві стары колядници (кураторе), котры мали кус інакшый репертоар стародавных колядок, як парібцї. Але і єдны, і другы зберали пінязї на церьков, а окрем того, і прядиво, яке потім продали а пінязї тыж дали на церьков. Молоды колядници, котры міджі собов мали і Старого дїда (Ґубу), Чорта і Жыда, зберали до мішків і ябка, грушкы, орїхы, сушены сливкы і іншы домашнї доброты, а як уж подакотры люде мали у хыжы і ялічку, та собі самы з нёй взяли даяку салонку або колекцію.

далe

Осиф ЯЛЧ, Міджілабірцї

 

Ад: Ансамбель без мена...

 

Під таков назвов Народны новинкы з новембра 2007 року в ч. 45 – 48 принесли обшырну статю з пера Інж. Івана Фріцького, бывшого члена співацько-танечно-музичного ансамблю в Пряшові, якый дав о собі знати в року 1947 на 1. Світовім фестівалї демократічной молодежи в Празї. Частёв „ансамбля без мена“ быв балалайковый орхестер під ведіжнём Зеня Капішиньского, в репертоарї котрого переважовали руськы народны піснї – „Выйду ли я на реченку“, „Светит месяц...“ і далшы, в супроводї народного танця.

● Ґрупа членів ансамблю з року 1947, з котрого мена і призвіска членів ся уж скоро забыли. Але предці на дакотрых ся пан Іван Фріцькый роспомянув: (стоячі злїва) Павел Сімкмо, Ольґа Остапчукова, незнама, Іван Ґула, Александер Симко, далшы незнамы.

Спомянута статя мала позітівну одозву у чітателїв НН, котры собі памятають на бурны повойновы рокы, на шырокого спектра културно-сполоченьскы актівіты в Руськім домі в Пряшові в часї лїтнїх вакацій перед Світовым фестівалом демократічной молодежи. Треба повісти, же празькый фестівал в 1947 роцї быв першый, но зарівно і послїдній по правдї демократічный світовый фестівал. В далшых роках „желїзной опоны“ над „табором міра і соціалізма“ епітет демократічности зістав лем в назві як „Світовый фестівал демократічной молодежи“. І так ся стало, же далшы фестівалы в Москві, Пекінґу, Гаванї, Софії і інде не мали ани демократічный, ани світовый характер, были без участи молодежи з демократічного світа.

Не быти автора спомянутой статї, я бы ани не знав, же росшыреный „ансамбель без мена“, фотоґрафія якого была опублікована з одступом часу в уведженім чіслї НН, по фестівалї в Празї мав тілько выступлїнь по чеськых і словеньскых містах, як Пылзень, Карловы Вары, Градец Кралове, Колін, Оломовц, Острава, Тренчіанске Тєпліце, Сліач і Банска Бістріца! В тім часї я уж зістав в Празї, будучі штудентом Карловой універзіты. При тім вшыткім ся указало, же в статї хыбить заязд  „малого“ ансамбля автобусом, якый, окрем Страгова, в рамках фестівалу, де заняв у силній конкуренції 3. місто, іщі раз выступив у Празї, а потім в Чеській Ліпі, Літовелі і Оломовцу. Перед каждым выступлїнём нас представляла молода посланкыня парламенту Стелла Гадюркова. Наконець были сьме позваны на навщіву чоколадовнї „Zora Olomouc“, де нас обдаровали 5-кіловым лікеровым дезертом, в прекраснім червено-златім обалї в подобі пятькутной звізды. Быв то дарунок директора, якый я по выступлїню з автобусу в Пряшові одовздав в салї Руського дому председови УНРП Василёви Караманови за участи цїлого „малого“ ансамблю. Но то ся не обышло без смішной епізодкы. Звізда была наполы порожня, бо в інтернатї, де сьме переночовали, хлопцї, котры пришли по выступлїню нескоро, звізду отворили одсподу і посмаковали сі на нїй.

Інж. Димитрій КРІШКО, Пряшів, 3. 3. 2008   

 

Выдареный Віфлеємскый вечур...

 

... ся одбыв у пятніцю, 14. децембра 2007 у сполоченьскій салї Пріватного інтернату Александра Духновіча в Пряшові, котрый приправила Пряшівска містна орґанізація Русиньской оброды на Словеньску (РОС). Тоту традічну передріствяну културно-сполоченьску акцію отворила своїм выступом таёмнічка РОС Теодосія Латтова.

Потім уж проходила акція за участи многых русиньскых представителїв, котры вєдно нелем заспівали русиньскы колядкы – Повіджте нам, пастушкове, што сьте видїли, Коли ясна звізда з неба засвітила, Рождество Твоє Христе Боже наш і ряд далшых – але і спонтанныма выступлїнями могли заспоминати на їх звыкы і традіції на Святый вечур. І так сьме ся дізнали од знамой русиньской співачкы Анны Порачовой, што вшытко было споєне з вечерёв на Святый вечур у Кыёві, Марька Мачошкова росповіла, як то вызерало у Потоках, а Николай Мушинка, родак із Курова, ся похвалив, як выступав міджі віфлеємцями і дослова зацітовав свій приговор із дїтства в ролї Ґубы, што розосміяло притомных. Но заінтересовали і выступлїня із гуморным словом членів драматічного колектіву Театру А. Духновіча в Пряшові – Іґора Латты і Івана Стропковского, главно што ся тыкать ріствяного і новорічного вінчованя. З поздравным словом выступив Петро Крайняк, мол., по котрім ся розвинули бісїды і спомины. Треба похвалити і кухаркы, котры приправили смачну грибову мачанку, пирогы і далшы доброты. Перед кінцём акції выступив председа МО РОС у Пряшові Федор Віцо, котрый перешов на важнїшу ноту: участникам акції представив текст Петіції обчанів, слухачів русиньского высыланя.., котра была вложена в попереднїм чіслї Народных новинок і каждый собі єй може стягнути з вебовой сторінкы Академії русиньской културы в Словеньскій републіцї, а то в русиньскій рубріцї РОЗГЛАС і в словеньскій рубріцї ROZHLAS на адресї: www.rusynacademy.sk. Также наконець тота акція была нелем приємна, але і хосенна.                                                             

Інж. Димітрій КРІШКО, Пряшів, 19.12.2007

 

 

Русиньска експозіція СНМ – МРК в Пряшові мала успіх

Выгравала жовта грудка

 

● При великодній експозіції Музею русиньской културы (МРК) в Пряшові, котра была в Словеньскім народнім музею в Мартінї, ся приставило много обдивлятелїв, котрым ся любили нелем выставлены артефакты, але собі і посмаковали на файных великодных їдлах, з чого мала велику радость главно директорка МРК ПгДр. Ольґа Ґлосікова, др. н. (перша справа).

28. новембра 2007 року в Словеньскім народнім музею в Мартінї была отворена выстава під назвов Смакы і пахы Словакії – традіції кулінарной културы Словакії, котра ся реалізовала в рамках довгодобого проєкту Музеї і етніка, замірянoгo на документацію културы народностных меншын, што жыють у Словакії.  Од року 1995 ся такым способом презентовала свадьба, ремесла і їх продаваня, традічна архітектура і бываня, обряды і звыкы звязаны із смертёв чоловіка. А того року выстава была заміряна на традічну страву народностных меншын у Словакії. 

Также Смакы і пахы Словакії.., а з нима і страва. Їдло – на першый погляд – просте дїло, але яке важне в нашім жывотї! Тяжко сі без нёго представити жывот. Кажда ґаздынька знає свої їдла, а єдна їх знає приготовити лїпше, друга гірше. А кідь сі представиме, же на Словакії, окрем маёрітного народу Словаків, жыють ай люде розлічных народностей, дасть ся говорити о розлічных смаках і пахах, о пестрій мозаіцї їдел. А представити тоту пестру мозаіку як часть културы окремых народів і народностей мала за цїль споминана выстава в Мартінї. Під одборнов ґаранціов проф. ПгДр. Растїславы Столічной, др. н. з Інштітуту етнолоґії САН в Братїславі на реалізації выставкы і конференції ся  подїляли слїдуючі музеї Словеньского народного музею: Музей културы Мадярів на Словакії в Братїславі, Музей културы Ромів на Словакії в Мартінї, Музей русиньской културы в Пряшові, Музей україньской културы у Свіднику, Музей културы карпатьскых Нїмцїв у Братїславі, Музей жыдовской културы в Братїславі, Музей културы Хорватів на Словакії в Братїславі, Музей културы Чехів на Словакії в Мартінї, Словеньскый народный музей в Мартінї.

далe

 

Ансамбель без мена

 

● Великый „Ансамбель без мена“, у якім были талентованы русиньскы штуденты з пряшівскых середнїх школ, ряд із котрых потім пішли умелецьков путёв.

 

Не кажда задача, котру собі наплануєте выповнити, принесе пожадованый успіх. Але тота, о котрій буду писати, была завершена надміру добрї і мала велике значіня про наш народ, котрый жыє ту в Карпатах, під Бескідом.
Пише ся рік 1947 – другый рік по войнї. Нашы люде пережывають повойновы часы у надїї, же уж буде лїпше, бо той войны у Карпатах, під Дуклёв, уж ай так было дость і вытерьпіли сьме вшыткы мукы і страсти, котры война приносить.
У нашім народнім возроджіню сьме тыж спознали минулы часы, кідь нашы русиньскы дїти не могли навщївлёвати свої основны і середнї школы. Великый рух настав і у молодежи. У Чехах быв заложеный Союз чеськой молодежи, а на Словакії – Союз словеньской молодежи. Мы у выходній Словакії заложыли свій Союз молодежи Карпат. В тій орґанізації была молодеж з нашых русиньскых сел і містечок. У септембрї 1946 быв до Пряшова скликаный першый маніфестачный зъязд. Делеґаты на нїм заступовали 178 основных орґанізацій із 13-ёх окресів Пряшівского краю. На зъяздї окрем приятя главных задач і станов была зволена Централна рада Союзу молодежи Карпат (ЦР СМК). Міджі главныма задачами была і робота молодежи в процесї народного возроджіня і пропаґації русиньского народу.
По зъяздї ЦР СМК на своїм засіданю в януарї 1947 прияла рішіня о тім, што треба робити, жебы ся о нашім народї знало веце як дотеперь, а то нелем на Словакії, але і в чеськых краях. Таку велику пропаґацію бы міг выповнити векшый ансамбель, облеченый до красных нашых кроїв, із красныма співанками, танцями і музиков. Уж тогды было рішено, же ансамбель мусить выступовати з такым проґрамом, жебы лагодив оку і уху і жебы собі нас люде облюбили, запамятали і дома довго на нас споминали. Ансамбель бы міг мати до 80 членів.

далe

 

Фолклорный колектів Земплін – ай о Русинах


 

● Обалка проґрамкы выступлїня михалївского фоклорного ансамблю Земплін у Пряшові на почесть 50. роковин свого взнику.

К 50. роковинам свого взнику фолклорный колектів Земплін з Михаловець приправив святочный ґалапроґрам, з якым выступив у дакотрых містах выходной Словакії. 11. новембра 2007 го могли видїти позерателї в Пряшові, де на великій сценї Одборового дому културы могли обдивляти скоро дві годины проґраму, а в нїм танечне і співацьке майстровство. Про русиньскых позерателїв проґраму было милым зачудованём, кідь колектів у другій части проґраму представив пасмо русиньскых танцїв і співанок в емотівній хореоґрафічній управі, котрым указав скоро тісячрічну історію Русинів, якы оддавна жыли на теріторії Земпліна а своїма народныма традіціями збогачовали ай културу Словаків.
О тім свідчіла назва проґраму „Было то і были ту“ (Русины). Хореоґрафія проґраму была прекрасна. Было в нїй видно знаня історії Русинів, решпект перед їх културов і народныма традіціями і інтерес отворено презентовати місце Русинів на културній і народностній мапі Словакії. Зачудованём ґалапроґраму было і то, же перед ёго зачатком каждый дістав к листку і штирїсторінкову інформацію о Русинах під назвов „Народ без отчізны“. Нагородов за великый умелецькый зажыток были довгы аплавзы публікы.
Юбілантови і ёго членам желаме і дорогов редакції много щастя, здоровя а іщі веце умелецькых успіхів дома і за граніцями.

Петро КРАЙНЯК, мол., Пряшів, 7.12.2007

 

По 13 роках вышов другый том бібліоґрафії

 

Звідате ся якой? Іде о Бібліоґрафію народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска ІІ. небогого ПгДр. Михайла Гиряка, к. н., робота над выданём котрой ся зачала іщі за ёго жывота, але не дочекав ся єй выходу на світло Боже. Но кедь сьме го выпроваджали на послїдню путь 23. марца 2007, так у прощалнім приговорі єм пообіцяв за себе і за ёго сына Слава, же тота книжка выйде. Стало ся, а то за помочі фінанцованя Славоміра Гиряка і за редакторьской помочі Александра Зозуляка.

Также першый день акції в рамках 9. Світового конґресу Русинів 21. юна 2007 у Мармарош-Сіґетї в Румуньску была тота книжка представлена як єдна з двох з найновшых, котры вышли на Словеньску. Выдало ю наше обчаньске здружіня Русин і Народны новинкы як свою 18. публікацію (або 75. публікацію приправлену редакціов під таков істов назвов).

Другый том бібліоґрафії мать 376 сторінок. Мож ю обїднати на адресі: Русин і Народны новинкы, Духновічово нам. 1, 081 48 Пряшів, або на ч. тел.: 0905 470 884, і-мейлом: rusyn@stonline.sk за суму 300 Sk. Книжка послужыть вшыткым тым, котры ся занимають і інтересують русиньскыма народныма співанками і народнов поезіов Русинів. Є ту і часть присвячена запису русиньскых співанок знамой і днесь покійной Анцї Ябуровой із Стащіна.

А. З., 16. 7. 2007

 

Не дочекав єсь ся далшой книжкы. Перебач

(Прощальный выступ у Домі смутку в Пряшові, де сьме 23. 3. 2007 одпровадили на послїдню путь ПгДр. Михайла Гиряка, к. н.)

 

Дорогы дїти, важена родина, близкы камаратя і вшыткы притомны!

Днесь сьме ся ту зышли, жебы сьме выпровадили на послїдній пути нашого нам близкого Михайла ГИРЯКА, котрого сьме вшыткы знали і з котрым сьме ся довгы рокы стрічали. Про ёго сполупрацовників, што цілый жывот ся мукарять із білым папером, жебы на нїм ся обявило штось валушне нелем про сучасників, але, може, і про потомків, є ёго кончіна завершінём про нас сполупрацы з ним, а про нёго – недокінчіня планів, котры іщі на поли літературы і публіцістікы мав. Зато тота назва на зачатку, бо она выражать реалность днешнёго дня, а єдночасно є великов вычітков, же ся нам не подарило му в послїднїх днях жывота, підломленого закернов хвотов, зробити, може, послїдню радость. Другый том ёго Бібліоґрафії русиньскых народных співанок і народной творчости Русинів выходного Словеньска так зістав недокінченый у друкарнї. Перебач, Михайле, не встигли сьме про Тебе зробити тоту послїдню службу. Но наісто будеш ся зверху на нас позерати, ці Твоє дїло у формі красной книжкы узріє світло світа. Зробиме вшытко, жебы так было.

Жывот утїкать як сполошаный кінь, а ани не встигаєме жыти, не встигаєме ся частїше стрічати, не встигаєме веце міджі собов побісідовати, не встигли сьме Тя ани навщівити в шпыталю... То смутне, але нич ся уж не дасть одчінити, та холем в тот смутный момент, Михайле, прийми наше оправданя і обіцяня, же Твоя робота не выйде навнивоч. А ани не може, ведь окрем послїднёй книжкы в друкарнї, Ты выдав ряд публікацій, котры зістануть далшым ґенераціям. Ці то уж была ціла серія книжок приповидок, зборники народной творчостї, народны календарї, множество публіцістічных і научных статей як етноґрафа. В каждій роботї є фалаток із Тебе, так єсь ся і роздав, але не даремно, бо золоты зеренка в Твоїх творах найдуть потомкы, наслїдници, котры будуть Твої роботы чітати. Ты уж записаный на русиньскім Олімпі, о Тобі ся пише і буде писати в енціклопедіях і учебниках, а то ся стало уж за Твого жывота, што не каждому є дане.

В жывотї Ты зробив немало, ведь нелем все єсь писав, але в першім рядї єсь выховлёвав і навчав штудентів як высокошкольскый педаґоґ, доцент, доктор філозофії, кандідат наук на днесь Пряшівскій універзітї, тогды Філозофічній факултї Універзіты П. Й. Шафаріка в Пряшові. Што Ты знав, то єсь ся снажыв якнайлїпше передати своїм выхованцям. Наісто многы на Тебе не забудуть і будуть все в добрім споминати, ведь Ты їм поміг вылетїти до світа знаня і роботы, а то не мало.

То єсь поміг і своїм властным дітём, котрых єсь выховлёвав вєдно зо своёв женов Аннов. Так єсь поміг выховати і Вашых троє дїтей: сына Слава  і   дівчата   Таню  і  Людку ,  про  котрых  Твій  одход  до  вічности  є

найболестнїшый, бо то Твої найближшы, в них прудить Твоя кров, они суть Твоїма наслїдниками. Їх днешнїй жаль ся не дасть порівняти з нашым, їх спомин на Тебе буде вічный, ты зістанеш на все в їх сердцях, бо нянько є нянько, того маєме лем єдного. Будуть на Тебе споминати, будуть о Тобі повідати своїм потомкам, в них Ты зістанеш вічным.

Родак із знамого русиньского села Пыхнї, Сниньского окресу, де узрів світло 27. новембра 1933, де вєдно з материньскым молоком ссав і ґенетічны одказы русиньскых родичів і предків, де самоперше чув материньску русиньску бісіду, не міг быти никым іншым, як Русином. То знав одмаленька, то знав і кідь ходив до початковой школы, до гуменьской руськой ґімназії, на пряшівску філозофічну факулту, кідь ту робив. То знав і чув у своїм сердцю цілый свій жывот, лем на скоро штиридцять років тота ёго ґенетічна інформація была умело приспана, ожыла аж по ніжній револуції , а то з тым векшов силов. Він з першых днїв нашых русиньскых Народных новинок і часопису Русин став їх актівным і запаленым сполупрацовником, реґуларным дописователём, автором і ряду книжок, што выйшли за помочі нашой редакції. Твій принос є бесспорный, Твоя робота є зафіксована в стовках сторінок написаных по русиньскы. Там Твоє пробуджене русиньске Я, там треба глядати Твій одказ, там Тобов зобране народне богатство русиньскых предків. Также Ты днесь одходиш у вічность, але ту, на Земли, зістає за Тобов немалый слїд. Вдякы Тї за то, што Ты зробив про свій русиньскый народ. Не забудеме на то!

Михайле, недавно сьме выпроваджали на послїдній пути Твого довгорічного камарата –  сполупрацовника, собесідника, партнера на многых турах по близькых і далекых лїсах за грибами ці лем так попечі солонину і напити ся джерельной воды – Михала Поповіча. Вы не єден рочок были нерозлучныма камаратами, і Вы, як нашы сполупрацовници, єдны з найвірнїшых, сьте часто вєдно приходили до нашой редакції. Ту были Вашы довгы дебаты міджі собов і з нами, то была красна атмосфера сполутворителїв русиньскых періодік. А кідь была якась святочна нагода, то Вы двоє не могли хыбовати на ниякій приємній стрічі. А кідь была добра налада, ці в редакції, ці в природї, то Вы двоє ниґда не побабрали забаву, навспак, были сьте їх незамінимыма творцями. А ты, Михайле, все єсь нас несподівав своєв неповторнов „жываньсков“. Не забудеме на Вас, Михайле і Михале. Так Михайло Гиряк ани не до трёх місяців одышов за своїм камаратом Михалом, одышов і за своёв женов.

Напослїды выдыхнув Михайло Гиряк 20. марца 2007 року в пряшівскім шпыталю, ослабленый тяжков хворотов, высиленый заспав вічным сном. Очі близькых у тім моментї залляти слызы великого болю, сердце стисло каждому, хто го близко знав. Твоя душа уж здобыла спокою, а Твої тїлесны  остаткы ся навернуть до родных Пыхонь.

Вічная Тобі память!

Александер ЗОЗУЛЯК, 26.3.2007

 

Одышов мій добрый сполупрацовник

 

21. марца з пряшівской редакції Народных новинок і Русина прозвучали в телефонї смутны слова шефредактора:

– Янку, мам про тя смутну справу.

– Та яку, Сашу.

– Таку, же вчера од нас одышов твій сполупрацовник, сполуавтор русиньскых учебників, Михайло Гиряк. Зато прийдий у пятніцю (23. марца 2007) на єденадцяту годину до Дому смутку в Пряшові на послїдню розлучку з ним.

І так ся стало: я пришов, вєдно з далшыма ёго сполупрацовниками, родинов і знамыма, одпровадити го наслїдню путь.

М. Гиряк ся народив у русиньскім селї Пыхнї, Сниньского окресу, де скінчів і основну школу. Потім пішов штудовати до Штатной руськой ґімназії в Гуменнім, де зматуровав 1952 року. По абсолвованю Філозофічной факулты Высокой педаґоґічной школы в Пряшові (1953 – 1957) наступив за редактора часопису Дружно вперед (1957 – 1960). Свої етноґрафічны знаня пошырив штудіом фоклорістікы почас інтерной научной ашпірантуры на Філозофічній факултї Універзіты Коменьского в Братїславі (1960 – 1963). Ашпірантьскы екзамены зробив і кандідатьску роботу обгаїв у Народописнім інштітутї Словеньской академії наук в Братїславі (1965). Потім як научный працовник робив на Філозофічній факултї Універзіты П. Й. Шафаріка в Кошыцях, пізнїше на Пряшівскій універзітї. Свій фолклорістічный выскум орьєнтовав на збераня русиньскых народных приповідок, леґенд, анеґдот, повідань із жывота, народных співанок, пословіць і гаданок.

В послїднїх роках опубліковав вышше 300 народописных статей о русиньскых селах выходного Словеньска, перед тым выдав сім книжок русиньскых народных приповідок (1965 – 1979), зборник властных приповідок „Чарівні стежки“ (1979), зборник народной прозы зо Стариньской долины (1979), три книжкы выбраного з русиньскых народных приповідок (1983 – 1986), три зборникы співанок: „Пісні Ю. Колинчака“ (1982), „Народні пісні села Орябина“ (1986) і Співанкы Анны Мацібобовой (1993), моноґрафію о русиньскых народных приповідках выходного Словеньска (1983), моноґрафію о русиньскых народных лірічных співанках выходного Словеньска (1989), Бібліоґрафію народных співанок і народной поезії Русинів выходного Словеньска І. (1994). Представив ся і як автор многых фоклорістічных штудій, одборных статей, рецензій, фейтонів, репортажей, але притім быв все высокошкольскым педаґоґом.

У своїм пензійнім віцї ёго головным цілём ся стало, жебы штонайвеце з ёго довгорічной фоклорістічной роботы послужыло учням і штудентам русиньского языка і културы. З той прічіны став ся сумлїнным сполуавтором дакотрых учебників як про першый, так і про другый ступінь основных школ із навчанём русиньского языка і културы, в котрых домінує устна народна творчость Русинів як дїдовизна нашых предків. По взнику Оддїлїня русиньского языка і културы в рамках Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків на Пряшівскій універзітї (1999) так само учів штудентів росшырюючой формы штудія русиньского языка і културы предмет русиньскый народопис.

Буду на Тебе, Михайле, навсе памятати, бо Ты быв нелем мій добрый сполупрацовник при выдаваню русиньскых учебників, але і добрым камаратом. Вічна Тобі память!

Ян ГРИБ, Репеїв, 18. 4. 2007

 

Колядкы

 

Колядкы – ріствяны співы, котры ся співають на русиньскы мелодії. Суть росшырены тыж міджі іншыма славяньскыма і неславяньскыма народами. Їх тексты прославляють народжіня Ісуса. Подля традіції колядкы співали в русиньскых селах як неодємну часть каждорічного ціклу ріствяных обрядїв  віфлеємцї (яслічкарї), котры были облечены так, жебы корешпондовали з ріствянима повіданями, ходили з хыжы до хыжы і грали віфлеємскы гры споєны з народжінём Божого сына.

 

Першы друкованы тексты русиньскых колядок объявили ся в зборниках русиньскых реліґїйных і духовных співів, котры зачали выходити на кінци 19. ст. Міджі першы зборникы присвячены шпеціално тому жанру і надрукованы про потребы Мукачевской ґрекокатолицькой єпархії, належали „Коляды, або пісні на рождество Христове“ (1936, передрук 1997); першу книгу русиньскых колядок із текстами і музиков зоставив Філарет Колесса (1938). В часі комуністічной влады (1945 – 1989) верейна презентація колядок на землях, де жыли Русины, была векшинов заказана, хоць ґрекокатолицькому священикови Чеськословеньска – Штефанови Папови ся подарило выдати зборник реліґійных співів („Grekokatolicki duchovςi pisςi“, 1969), в котрім было і пару колядок. В посткомуністічнім періодї співаня колядок зась было можне, зачали ся і выдавать зборникы і музичны записы колядок.

 

Поужыта література:

 

  1. Філарет Колесса, „Старинні мелодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті“, „Науковий зборник Товариства „Просвћта“, Ужгород 1934, с. 121 – 152,

  2. Петръ Линтуръ, „Угро-русскія коляды“, Ужгород 1942,

  3. Юрій Туряниця, „Новорічно-різдвяні обряди і пісні Закарпаття“, „Колядки Закарпаття“, Ужгород 1993, с. 5 – 23.

  П. Р. М.