Oд 21. юна 2010 є в СНМ – Музею русинькой културы в Пряшові выставка оліёвых образів ужэгородьского художника Віталія Либы, котрый є добрї знаный на Словеньску.
У каждого умелця дорога до великого уменя складать ся різно. Хтось одразу обявить ся на очах, іншый іде тяжшов дорогов, переконуючі вшелиякы перешкоды, пітверджуючі ся в уменю. Ку такым умелцям патрить Віталій ЛИБА. Споївши свій великый талент із роботолюбностёв, він встиг зробити много. Главно, творить себе зо себе, глядаючі там, де ся здасть є вшытко найджене. Він глядать і находить чоловіка, ёго цілістность, не страчену ани убогістёв біолоґічного єствованя, ани безумом антігуманістічных перетворінь. Ёго образы заінтересовують нас своёй пестров індівідуалностёв, інтеліґентностёв і стають жрідлом елану. Ту ся є чому привчіти. Він все самозаглублює ся, снажыть ся порозуміти таємностям світа, найти внутрішню гармонію. В . І. Либа народилв ся 22. апріля 1949 у м. Новоукраїнка, Єлисаветградьской ґуб. (теперь – Кіровоградьской обл.). Мати – учітелька україньского языка і літературы, нянько – офіцер. Од 1952 р. жыє в Ужгородї.

Іщі в дїтинстві інтересовав ся маєлёвынём. У 1960-64 ходив до дїтьской умелецькой штудії, на челї котрой быв добрый педаґоґо Золтан Баконій. Він обявив у внимаючого хлопчіка схопности про малёваня. Потім скінчів Ужгородьске учіліще декоратівного уменя (1964 – 69). Навчаня в учіліщі позшырило ёго знаня, збогатило го практіков, подаровало му новы жывотны чувства, розувинуло естетічны смакы. З великов вдячностёв споминать на своїх учітелїв: Й. Бокшая, В. Береця, Ш. Петкія, Г. Гучалову і іншых.

Од 1971 року робить у сферї умелця декоратівно-умелецького смеру, створив десяткы великых мозаїчных образів в архітектурї. Од 1987 року з творчім заміроім одходить за граніцю. Тота робота стала актівнов главно по роспадї Союзу, кідь ай іншых умелцї Закарпатя, позбавлены дома заробку, почали одходити за граніціцю. Родина В. Либы жыла скоро без можностей на жывот. У Братїславі живе (у ёго приятеля, котрый му дав пропозіцію прийти до нёго як гость), потім пришла Прага. Першы выставкы были з архітектонічных мотівів уліць Старой Прагы і Братїславы. Так ся зачало ёго нове „заробкове діятельство“, яке му уможливлёвало вертати ся і домів. Образы Либы куповали ся і за невелику цїну. Але ай то дало можность выжыти. Він любив жартовати і говорив: „Заграніча нам поможе.“

Жывот за граніцёв быв вшелиякый: і солодкый, і сытый, і радостный, але і смутный.“ Прага, Братрїслава, Кошіцї та іншы міста, краса їх істрорічных памяток стали обсягом жывота, ёго выміром познаня. На ёго образах – церьквы, руїны, замків, як нетлїнны орьєнтіры, як пункты жывота Чехів і Словаків, оддаленой і близькой історії.
Періоды зложытого жывота все закінчовали ся персоналныма выставками, котры пітримовали ся фінанцово. За 21 років у містах Словакії вів зробив 12 персоналных выставок, котры мали великыхй успіх (позн. ред.: як і тота послїдня, 13., котра мала святочне отворїня 21. юна 2010 у СНМ – Музею русинькой културы в Пряшові). Окрім того, В. Либа взяв участь у многых колектівных выставках. Ёго образы были куплены до пріватных колекцій Україны, Росії, Канады, США, Німецька, Ірзаїлу, Ватікану, Польска, Чеська і Словакії. Образы талентованого В. Либы прикрашують много інтерьєрів в готелах Словакії. Експонуючі свої роботы за граніцёв, В. Либа пітверджує і славу україньского уменя (позн. ред.: наісто закарпатьской школы україньского уменя), выносить го на высшу міджінародну уровень.

Выставка в Кошіцях 2002 року принесла В. Либови велику радость. Ёго образ Свята тройця быв выбраный як дарунок про музей Ватікану. Тогдышнїй презідент Словакії Р. Шустер почас навщівы Ватікану передав го найвысшому предстасвителёви катольцькой церькви – папови Янови Павлови ІІ.