Перед 2011 роком, коли буде списованя людей в нашій републіцї ся частїше обявують статї о нашій історії, сучасности і роздумы о будучности. Так єм прияв і статю Янка Гриба Іщі сьме непробуджены?, котру опубліковав ІнфоРусин ч. 5/2010. Автор в нїй стисло говорить о закладаню нашых першых школ, о заслугах Александра Духновіча, А. Добряньского, Александра Павловіча... Смутну сітуацію в сучаснїм русиньскім школстві автор радить рїшати так, же треба „добивати ся на міністерстві школства о повинне научаня двойгодиновкы предмету русиньскый язык і култура“.
Но, думам собі, же лем двойгодиновкы ці кружкы або і неповинный предмет нашого языка, нас не захранять. Мы мусиме закладати повноорґанізованы основны школы з нашым научальным языком а наслїдно і середнї школы. Нам бы были сімпатічны повноорґанізованы школы, в котрых бы в першім аж пятім класї ся учіли вшыткы предметы по русиньскы а высшы класы основной школы бы могли быти білінґвічны: дакотры (выбраны) предметы бы ся учіли по русиньскы а дакотры по словеньскы (математіка, фізіка, хемія, біолоґія...). Подобну сістему бы мала і середня білінґвічна школа. Так нашы школярї бы здобыли певны заклады з трёх-штирёх языків: з русиньского, словеньского, анґліцького (нїмецького, французьского:..). Были бы ґрамотны і в азбуцї!
Чом мы такы выгодны можности не доцїнюєме? Чом іґноруєме надобыты успіхы і скусености уж довго єствуючіх школ того тіпу? Тадь з білінґвічной школы бы ся матуранты дістали на вшыткы высокы школы, о. і. і штудовати на Пряшівскій універзітї комбінації з русиньскым языком і літературов. Чом ся не погнеме з місця? То істо сьме іщі непробуджены?
Наша старша ґенерація іщі як-так прочітать текст написаный азбуков. Но што середня і молодша? Там є пропасть. Наш одклон од азбукы то велика шанца ку словакізації, однароднёваню. (Чітай Народны новинкы ч. 11-12/2010 Захраньме кіріломефодьску...). Як тоту пропасть переконати? Лем закладанём школ з нашым научальным языком. Ту є єдина (!!) наша перспектіва. Без школы не будеме мати учітелїв, отцїв духовных, писателїв, чітателїв... Стратиме свою пресу, радіо, заникне Русиньска оброда на Словеньску, єствуючі здружіня, Сполок русиньскых писателїв... Не поможе нам ани Світовый конґрес Русинів, ани фолклорны фестівалы. Можно по нас остане даяка стопа, буде то, можно, ікона в церькви, дашто в Музею русиньской културы. Така є правда – без школы заникнеме! Без школы ся ани не зобудиме.
Колись стовпами нашой ідентіты была ґрекокатолицька церьков, єй отцї духовны, учітелї, школа. По 1968 р. сьме вірили, же наша церьков буде надале опорным стовпом. Але настало скламаня. Наш емерітный єпіскоп цінічно і бесхарактерно просаджовав словакізацію нашых літурґічных обрядів, нашого слова. Пронаслїдовав, уражав нашу віру і їй вірных отцїв духовных. Но чудуй ся світе, дакотры нашы підлизовачі му недавно хотїли за тото пронаслїдованя зорґанізовати помпезны ославы. Но правда вышла наяво – за ёго ганебне дїло вірници не пришли му подяковати ани перстень поціловати. Поучіть ся з той ганьбы ёго права кошіцька рука і тыж ёго новый наступця во высшій функції, або іщі зінтензівнять рафінованы методы словакізації, пронаслїдованя вшыткого русиньского? А де заникли нашы протесты? Дійде даколи наш протестуючій голос і до Ріма або тот центер надале остане про нас глухым як і ку іншым крітічным голосам?
Колись наш отець духовный быв певным стовпом єствованя нашой школы. Зато тым, котры ся не дали застрашыти, котры не зрадили материньске слово і дотримують візантійскы обряды і підпорують закладаня нашых школ, належыть сердечне подякованя. Придадуть ся ку ним і вагаючі і дотеперь боязливы отцї духовны? Пробудять ся і обновлять добры традіції Александра Духновіча і мученика Павла Петра Ґойдіча?
Но обнову школ не доцїлиме без далшых стовпів, без зьєдночіня сил: без старостів сел, учітелїв, родичів, РОС... На тім полі мають свої довгы і орґаны Словеньской републікы, як о тім гварив в інтервю наш юбілуючій маестро Ш. Ладижіньскый (Чітай ІнфоРусин ч. 5/2010).
Были сьме пронаслїдованы, зазнаваны, ліквідованы. Судьба з Русинами нелюдьскы маніпуловала: втягла нас до воєн, повстань, вкрала нам тварь, історію, віру... Но сьме ту. Сьме жывы, бо сьме іщі (!!) дость глубоко закорїнены в родній землі. Наша ярь пришла в 1968 і в 1989 рр. Теперь по многых роках од яри докажеме ся під веджінём РОС, многых здружінь, пресы, Інштітуту русиньского языка і културы, СНМ – Музея русиньской културы, новой літературы... докажеме ся уж зобудити, єднаков ногов выкрочіти допереду і писати нову нашу історію? Но писати єй буде мочі лем інтеліґенція выхована в нашых (!!) школах.
Выкрочме до роботы на народній ниві. А того, хто іщі дримле, зобудьме! Зобудьме і напрямме так, жебы каждый з нас зробив штось хосенне про свій род. Шанца ся нам не мусить вернути. Ани по вольбах, ани по зрахованю людей. Дай нам, Боже, добрый час!!

М. Ксеняк