Марія Ґірова – жена з великым сердцём, актівна і все з новыма пропозіціями і реалізаціями різных културных акцїй Русинів Снинщіны, Русинів із семох выстїгованых сел про будовы стариньской преграды. Она легко знає акцію нелем зорґанізовати, але і выступать в ній, ці як декламаторка, ці як писателька, ці як ораторка, котра мать што людём повісти. А люде люблять єй поезію, співанкы, люблять, кідь ся їм зо сердця пригварять зо сцены, лем, жебы то все падало на уроднїшый ґрунт. Бодай бы сьме мали веце такых актівісток, котры все дашто роблять (лем кібы єй даколи бідны нежычливцї під ногы не підкладовали полїна).

Все робила наповно, ці мала, або не мала функцію, як теперь є председнічков Окресной орґанізації Русиньского културно-освітного общества А. Духновіча як сниньской філіалкы пряшівского центра. Подля єй актівности (але і цїлкового выгляду) нияк не видно, же на плечах мать уж пару десяток хрестиків. Мали сьме можность быти на многых акціях, де М. Ґірова декламовала властны стишкы, де співала і піснї на властны слова – то перлы нашой народной русиньской културы. Кажда з єй акцій ся все выдарила, бо Маря, як ю фаміліарно звуть близкы, талентована і отрошинкы зо свого таленту роздає і знає роздавати вшыткым. Она не звыкнута сидїти десь в кутику, она мусить быти міджі людми, про нашых Русинів дашто робити на полї културно-освітніїм, цїла бы ся роздала зо своїм сердцём. Знаме єй мено і з русиньскых медій, з Народных новинок (главно єй літературной прилогы Поздравлїня Русинів ці прилогы про русиньскы дїти і молодеж – Русалка), з часопису Русин, з сполочных зборників Муза спід Карпат і Тернёва ружа, з народных календарїв і літературных алманахїв, розгласу. Выдавательству Русин і Народны новинкы подарило ся у 2008 роцї выдати Марії Ґіровій-Васильковій і єй першый властный зборник стишків під назвов, котра характертізує цїлу публікацію – Родне гнїздо. Авторка пришла к русиньскому чітателёви зо зборником Родне гнїздо, а родне гнїздо є єй любезне село Руське, яке мусило впасти за жертву стариньской гати. Там ся нелем народила, по пісных бережках ходила, зберала яфыры і грибы, співала і бажыла за щастём і лїпшым жывотом. Родне гнїздо – то є єй долина під Настасом, де жыють добры люде, робітны і зо шырокым сердцём, но порожнїма буґелярами. Є то край під Вігорлатом. Сниньскый окрес колись і днесь забытый Богом і людми край. Родне гнїздо – то є русинство як феномен возроджіня забытого і утискованого народу. Авторка своїма стишками сцїлює сердце, душу обычайных людей. Жена з великым сердцём, котра чуственно внимать соціалны і културно-народностны проблемы Русинів свого краю.

Народила ся родічам Васьковым 11. септембра 1943 у Руськім, Сниньского окресу. Єй дїдо по матери Николай Томан быв народным поетом. Як найстарша із семох дїтей (Маря, Мілан, Ірина, Анця, Вєра, Божена, Павел), скусила того много. Мусила ся наробити коло обыстя, коло сородинцїв, але і на полю. Наперек тому, єй зіставала жытєрадостна мысель, оптімізм, з котрым вступала до жывота. Вступала обогачена родным краём, традіціями, співанками, звыками, якы єй прививала єй мати. Тяжка скусеность з дому была про ню поступно великым покладом, з якого черьпать чей доднесь. По скінчіню середнёй школы не было, як ся гварить, ани на хлїбину, ани на шатину, а не жебы іти на высоку школу. Роботу єй поміг найти в Домі піонерів у Снинї Михайло Колцун, якый мав на старости Домы піонерів і молодежи в Снинї, де робила понад 13 років з молодежов як ведуча оддїлїня народной художнёй творчости. Там вела попковый театер, учіла по середнїх школах сполоченьскы танцї. На то ся оддала і выховала троє дїтей, робила выховательку в учіліщах Снины, де співала, танцёвала, грала театер, ходила по сутяжах, роздобывала діпломы, премії. Раз єй ословив Іван Лаба, директор Освітнёго центра в Гуменнім, ці бы не йшла робити до Освітной бесїды до Стащіна, до другого найвекшого валалу в окресї Гуменне. Взяла то. То была велика школа про ню. Кідь пришла до села, позерали на ню, як на Боже зьявіня, же, реку, таке нич ту пришло културу робити. Але предса ся подарило. „На валалї было треба вшытко робити, – гварить Маря. „Треба было знати бісїдовати, писати, декламовати, пригваряти ся к людём, малёвати, робити пропаґацію. Біда ня навчіла вшытко робити. Выдавала єм і Стащіньскы новинкы з проблематікы польногосподарства. Дістала єм і медайлу За заслугы о розвой окресу Гуменне. Таку мав ай председа МНВ в Стащінї, – з усмівом споминать на комуністічны часы.

Дале Марія Ґірова робила у Вігорлатьскім заводнім клубі, де розвивала співацькы, декламаторьскы і творивы способности з різныма колектівами. Почас своёй роботы закладала такы колектівы, як Стащінчанка, Старинчанка, Снинчанка і іншы колектівы. Робила і в Містьскім културнім центрї, де добыла аж до 1991 року, кідь одышла на тзв. заслуженый одпочінок. Была і председнічков Окресной орґанізації Русиньской оброды в Снинї, де охабила кус красной орґанізаторьской роботы, а потім ся анґажує в музично-співацькых ґрупах Папортина, Яворина. Капітолу єй жывота не продовжиме, кідь не спомянеме єй родне село Руське, в якім, правда, в послїднїх роках ёго ходила лем на вікенды, але все знала, же ся там верне. Нараз село зрівнали зо землёв і так поховали і єй надій, же ту ся іщі даколи може вернути. Днесь там страх іти, бо медведї ся розмножыли, бо трава траву залїгать. Также зістали лем спомины і запалены свічкы раз до рока. А тота єй мати як плакала за селом! Не мож было позерати! Тота чей пішла із того світа, бо ся забановала за селом. З того моменту Маря порозуміла, же свій жаль мусить вылляти на папір. А ку тому взникли Народны новинкы, часопис Русин, якы єй отворили дверї на публікованя. Тїшила ся, як дїтина, кідь быв кодіфікованый русиньскый язык, на якім мож было слободнїше писати. І тримать ся того. Доставили ся ай першы успіхы.

Днеська панї Ґірова, жыє повноцїнный жывот жены, матери, бабкы, дописователькы до новинок, радія, скромнїше, як перед тым, і културно-освітнёй працовнічкы і позорователькы околітого жывота. Сама ся чудує, же чом скоріше не зачала писати. Так то вже є. Наше нутро ся погне при певных зламах в жывотї. Лем велика болесть або радость докаже з чоловіка зробити писателя. Так то было і в припадї Марії Ґіровой, яка нашла свій змысел жывота. В словах, рядках, сторінках. Невычерпна студня жывота єй передусловлює на то, абы документовала жывот довкола себе і вхабляла за собов нестераючій слїд. Має на то, абы то робила нелем в публіцістічній, але і в умелецькій формі. А то як жена з великым сердцём добрї знає, же не мала бы зістати довжником перед своёв матерёв, перед темами, якы ся просять, абы їм дати жывот.