Мій інтерес як професіоналного історіка о язык є звязаный з моёв роботов над історіов націоналных возроджінь, то значіть над тым, якым способом етнічны і языковы ґрупы ся перетворюють в народности. Вобщім ся знає о тїсній звязаности міджі языком і народностнов самоідентіфікаціов. Тыж знаме, же народ або народность характерізують і субєктівны факторы – желаня быти членом конкретной ґрупы людей, але тыж факторы обєктівны. Міджі обєктівныма факторами мусить быти зъявных веце сполочных знаків: сполочна теріторія (може, але не мусить быти, сполочный штат), язык, історічна традіція, етноґрафічны знакы і културны цїнности. Хоць язык є лем єдным з обєктівных факторів, часто выступать як єден з найважнїшых ідентіфікачных знаків народа або народности. Такый погляд преферовав і нїмецькый філозоф 18. стороча Йоган Ґотфрід Гердер, котрый поставив реторічный вопрос: „Ці має народ, окреме културно недорозвинутый народ, штось дорожше, як язык своїх предків? В нїм жыє цїле ёго інтелектуалне богатство, традіція, історія, реліґія і прінціпы жывота – саме ёго сердце і душа.“

Зато не є ніч чудного в тім, же русиньске народне возроджіня, яке ся зачало у звязи з револуціями в роцї 1989, поставило як єдну з найосновнїшых задач – кодіфікацію літературного языка в каждій країнї, де жыють Русины, і ёго акцептацію штатом, жебы наслїдно го мож было завести до школьской сферы і до вшыткых остатнїх сфер общественного жывота. Докінця до року 1989 язык мав єдну з домінантных позіцій в роботї дакотрых русиньскых дїятелїв. Іщі в серединї 80-ых років ХХ. ст. – коли то было тяжко, докінця з політічных прічін і небезпечно – невелика ґрупа ґрекокатолицькых священиків і лаіків на Словеньску на челї з отцём духовным Франтїшком Крайняком ся пустила до перекладу реліґійных книжок до русиньского говорового языка.

Самособов, є много способів формованя літературного языка. Єдным з них є: выбрати уж єствуючій історічный язык і приспособити го сучасным потребам. Івріт в Ізраелї є найяснїшым прикладом такого языкового возроджіня. Іншым приступом є основати літературный язык на говоровій бісїдї. Тота говорова бісїда може быти діалектом, котрый ся находить в ґеоґрафічнім центрї зоны, в якій жыють єй ужывателї, або діалектом, якым бісїдує найвеце людей, або амалґамом (койне) елементів розлічных діалектів даной лінґвістічной сферы. Самособов, все мусиме памятати на то, же теоретічны проблемы формованя літературного языка в конечнім наслїдку детермінують особы, без огляду на то, ці суть то професіоналны лінґвісты, або нїт. А тот факт нас ставлять перед інакшый проблем, якым є – людьскый фактор. Язык як културный яв є окреме проблематічный зато, бо, подля слов єдного ученого, є то „емоціонална тема“. Але кідь „язык належыть каждому,.. то веце людей чує, же має право мати властный погляд на нёго. А кідь тоты погляды не суть тотожны, можуть ся розгорїти емоції. Споры ся можуть крутити як навколо найдрібнїшых проблемів вжываня, так і навколо ґрандіозных проблемів лінґвістічного планованя і освіты.“

Як особа, яка слїдовала і мала конкретну роль в русиньскім народнім возроджіню по роцї 1989, быв єм тїсно звязаный і з проблемами кодіфікації языка. Дакотры з моїх споминів може будуть інтересны про сучасників. Так на 1. Світовім конґресї Русинів, якый быв у Міджілабірцях, на Словеньску, іщі в роцї 1991, выголосив єм, же „літературный язык мож створити тогды, кідь містна інтеліґенція є достаточно пересвідчена о тім, і кідь хоче тяжко робити жебы досягла цїль“. Першым кроком к тому было, же єм позвав дакілько русиньскых писателїв і ученых на неофіціалну діскузію. На тій, дакус імпровізованій, стрїчі ся зродила ідея – скликати шырше зобраня. Зато єм Василёви Туркови, якый в тім часї быв председом Світового конґресу Русинів і Русиньской оброды на Словеньску, запропоновав скликати языковый конґрес (котрый сьме в тім часї назвали „робочій семінар“), на якый бы пришли лінґвісты, писателї і журналісты з ушыткых країн, де жыють Русины, і діскутовали бы о далшых языковых планах. Тыж єм запропоновав, жебы на конґресї было і пленарне засїданя, на якім бы ся найвызначнїшы лінґвісты і „проєктанты“ языка подїлили взаємно своїма думками о языку. Доказав єм пересвідчіти знамого у світї соціолінґвісту Джошуу Фішмена і шведьского славісту Свена Ґуставсона, як і „проєктантів“ языка з Монака і Швейцарії – взяти участь на першім конґресї. На жаль, не могли сьме тот конґрес зорґанізовати в аулї тогдышнёй Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшові, бо веджіня той інштітуції в тім часї было проти самой ідеї екзістенції русиньского языка як окремого. Также нашы засїданя ся орґанізовали в оддыховій зонї северно од Бардеёва – в Бардеёвскых Купелях.

Зато, же язык є барз „емоціоналнов темов“ і же Русины жыють в дакількох державах, як і зато, же лінґвісты – подобно як много ученых іншого заміряня – тяжко роблять компромісы, кідь суть пересвідчены, же владїють „науков доказанов“ правдов, бояв єм ся, же першый языковый конґрес ся скоро змінить на місто бесконечных звад і конфліктів. Наприклад зато, же найвеце носителїв русиньского языка жыє на Підкарпатю, они могли преферовати погляд, же якраз їх варіант языка мусить быти прятый за русиньскый штандарт, бо їх лексіка є „найчістїшов верзіов русиньского языка“, в порівнаню з „пословакізованым“ ці „сполонізованым“ варіантом русиньского языка, якым бісїдують дале на запад.

Жебы не допустити такы, наіснї, емоціоналны конфлікты, котры тяжко бы ся дали тогды рїшати, рекомендовав єм радше одложыти на пізнїше ідею створїня єдиного русиньского языка. Вгоднїше было Русинів пересвідчіти, жебы наслїдовали приклад іншого бездержавного европского народа – подобного як они, жыючого переважно в горах – Романшів і пожычіти собі їх способ формованя літературных штандартів. Зато єм на конґрес позвав одборника на романшскый язык із Швейцарії. Наконець романшскый прінціп быв приятый, то значіть, наслїдно ся мали зачати формовати окремы літературны штандарты про штири реґіоны – про Русинів-Лемків, про словацькых Русинів, про підкарпатьскых Русинів і войводиньскых Русинів – а на їх основі пізнїше ся мав сформовати пятый варіант – койне, котрый в будучности бы ся міг хосновати паралелно з штирёма варіантами як сполочна русиньска языкова норма. Як знаме, „проєктанты“ русиньского языка од року 1989 досправды выходили з романшского прінціпу. Русины на Словеньску кодіфіковали свій варіант в роцї 1995, Русины-Лемкы в Польщі – в роцї 2000 а войводиньскы Русины уж дакілько десяток років скорїше сформовали і розвинули свій літературный штандарт. Лем Русины на Підкарпатю не доказали завести свій штандарт, і хоць выдали тыж правопис і ґраматікы, наприклад, в роцї 1999 і в роцї 2005, але никотра з них не зазнала шыршого вжываня.

Створїня кодіфікованого штандарту є єдна задача, а ёго підпора і вжываня – друга. Суть принайменшім дві пути, як підпоровати і розвивати літературный язык. Єдна з них є дати язык до старостливости академії, членами котрой бы были вызначны писателї і учены. Тот приступ ся вжывать в італьскім языку (Accademia della Crusca, 1582), французьскім (Académie française, 1635), іспаньскім (1713), шведьскім (1786), мадярьскім (1830), іврітї (1953) і в іншых языках. Друга путь не знає такой авторітной інштітуції, яков є академія. Намісто того, літературный штандарт заведе і підпорує якесь вызначне выдавательство. Анґліцькый язык є, може, найяснїшым прикладом такого приступу. І так штандарт про брітаньскый варіант анґліцького языка фактічно завів основатель і редакчна рада словника, якый выдало Выдавательство Оксфордьской універзіты (Oxford University Press). Подобну роль про америцькый варіант анґліцького языка мав словник і іншы языковы помічникы, якы опубліковало выдавательство Webster´s в США.

Сітуація з русиньскым языком в тім аспектї іщі все не є ясна. Академії справила мусять мати підпору штатів або іншых владных інштітуцій. Але похыбую, же мож бы было створити Академію русиньского языка як єдиный орґан про розроблёваня і підпору русиньского языка в штирёх, кідь не в шестёх, країнах. Теоретічно є можне, жебы русиньске выдавательство, таке як Русин і Народны новинкы у Словакії або Выдавательство В. Падяка на Українї досягло потрібну вагу, жебы функціоновати про русиньскый язык так, як Выдавательство Оксфордьской універзіты або Webster´s функціонує про анґліцькый язык. Але в практіцї никотре русиньске выдавательство не опубліковало словник або ґраматіку, котры бы, холем на реґіоналній уровни, досягли шырокого узнаня і нима становлены нормы бы были шыроко акцептованы. І так, зістають высокошкольскы інштітуції, як наприклад Педаґоґічна академія в Кракові про Лемків-Русинів, Пряшівска універзіта про Русинів у Словакії і Новосадьска універзіта про войводиньскых Русинів. Кажда з тых інштітуцій, лїпше повіджено, їх професіоналны робітници, мають прямый контакт з розроблёванём правописів і ґраматік, якы ся стали основов про реґіоналны літературны штандарты.

Наконець бы-м хотїв додати дакілько слов шпеціфічно к сітуації на Словеньску. На роздїл од сучасности, на зачатку 90-ых років ХХ. ст, як єм уж споминав, на Словеньску не было ани єдной універзіты, яка бы была охотна помочі кодіфікації русиньского языка, враховано Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшові. Выходячі з реалной сітуації, културно-сполоченьска орґанізація Русиньска оброда была згодна взяти участь у тім процесї. Може сьте постерегли, же я не повів, же то была ініціатіва той орґанізації, і было то так! Фактічно, роботу на кодіфікації зробили двоми учены – Василь Ябур і Юрій Панько за участи редакторів і сполупрацовиків Редакції Русин і Народны новинкы, якы в тім часї ся номінално выдавали під покровительством Русиньской оброды. Кінцём 1994 року, кідь было ясно, же перша етапа кодіфікації ся завершыла выданём правопису і орфоґрафічного словника, ініціатіва зреалізовати офіціалну „церемонію“ кодіфікації в януарї 1995 року в Братїславі – і, треба додати, ґрандіозным способом – вышла не од Русиньской оброды, але од „ініціатівной ґрупы“ трёх особ, єднов з якых быв і автор тых рядків. Докінця і фінанції на братїславску церемонію в роцї 1995 не были переважно од Русиньской оброды, а од спонзорів і сімпатізантів зо Северной Америкы.

Я підкреслюю тоты детайлы нелем зато, жебы очістити од перекручінь історічну минулость, але і зато, жебы накреслити план до будучности. Факт, же конкретна орґанізація задекларовала кодіфікацію языка як єдну зо своїх основных задач, іщі не дає тій орґанізації апріорного права діктовати – в якій формі тота кодіфікація ся має реалізовати. За абсенції академії або престижного выдавательства, видить ся лоґічным, же то мають быти язраз высокошкольскы інштітуції, в данім припадї Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты, якый мусить взяти на себе функцію орґану одповідного за розвой русиньского языка на Словеньску.

Але сучасно кажда така высокошкольска інштітуція мусить ся занимати вопросом практічного ефекту своёй роботы. Зато было бы мудрым рїшінём створити языкову комісію при інштітутї, (позн. ред.: была створена, точнїше обновена по схвалїню Штатуту ІРЯК ПУ Академічным сенатом ПУ в роцї 2010, в якім є офіціално задеклароване дїятельство языковой комісії як порадного орґану ІРЯК ПУ), членами котрой бы были як учены (лінґвісты) з універзіты, так і люде з мімоуніверзітной сферы, якы бы пропоновали зміны в єствуючіх нормах. Інакше повіджено, языкова комісія, о якій говорю, при універзітї бы фунґовала в ролї містной Académie française або, кідь хочете, Académie ruthénoise. Я вірю, же дакотры з тых думок од заінтересованой і дїлу кодіфікації вірной особы ся придадуть тым, котры в сучасности суть одповідны або в будучности будуть одповідны за розвой єствуючіх чотырёх штандартів русиньского літературного языка і будучого койне.