На ожывлїня памятї на нашого святого з нагоды ёго 125. народенин, приносиме короткый жывотопис владыкы Павла. Владыка Павел Ґойдіч ся народив у селї Рускы Пекляны (недалеко Пряшова) 17. юла 1888 року.

Чув Боже покликаня до священства і приходить до Ґрекокатолицькой семінарії в Пряшові, де настоятелї такой увідїли ёго талент і посылають го на далшы штудії до Будапешту. В роцї 1911 приїмать святу Тайну свяченства вєдно з братом Корнеліём. Як талентованому і побожному священикови звірює ся му заданя старостливости о молодеж і робота в єпіскопскій канцеларії, но надале го тїгать до покорного монашского жывота. В роцї 1922 вступать до василіаньского монастыря на Чернечій Горї коло Мукачова, а 1924 складать першы жертвы. Такой потім ся ставать духовником інтернату хлопцїв в Ужгородї і дозерать і на молодь у монастырю в Малім Березнім. Окрем того мать заданя керовати місіями на Підкарпатю і на выходнім Словеньску. Іщі перед вічнов присягов у роцї 1926 апостольскый престол встанолює о. Павла адміністратором Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії. Того самого року, на свято св. Йосафата, складать присягу на пофесію в крехівскім монастырю, а 19. януара 1927 го папа Піус ІХ. повышує на тітуларного єпіскопа.

Владыка Павел ся вызначовав скромностёв, покоров, побожностёв і великов добротов. У своїм першім апостольскім писмі він обіцяв: „приходжу передовшыткым ку вам, бідны, жебы вас потїшыти, посилнити і помочі вам нести тяжобу біды.“ На свій владыческый ерб дав гесло: „Вог є Любов – любме Ёго!“ Тото гесло він практічно реалізує почас цїлого свого єпіскопского служіня. Навщівляв хворых, бідных, сироты і все про них мав даякый дарунок. Через ІІ. світову войну стовкам людей помагав і захранёвов їх перед концентрачныма лаґрами, помагав Жыдам, старав ся о утеченцїв. В 1948 роцї комуністы переберають міць в Чеськословеньску і зачінають бой проти ґрекокатолицькій церькви. Од того часу ся ся зачінать і хрестна дорога владыкы Павла. В ночі з 13. до 14. апріля 1950 поліція заперать до арешту скоро вшытко ґрекокатолицьке духовенство а 28. апріля арештує і владыку Павла. Зачінають ся суды, фізічне і псіхічне мучіня. 15. януара 1951 го одсудсуджують на дожывотный арешт. Так тернёва дорога владыкы переходить через різны арешты, но за цїлый час нихто не чув з ёго уст ани словко нарїканя. Раз повів: „Вшытко терпіня єм рад прийняв, лем ня болить, што много моїх сполубратів і віруючіх терпить про свою віру.“ Владыка Павел Ґойдіч нам указує в практіцї жывот подля Євангелія Ісуса Хріста, а то своёв добротов і вірностёв аж до смерти. Быв добрым пастырём, учітелём і святителём. Выбрав собі дорогу не богатства і гордисти, но путь покоры і любви. Быв „чоловіком золотого сердця“, став ся „отцём сирот і бідных“, мучеником за віру. Він повів, же: днешнє трапіня нас ани не оддїлить од Церькви і Хрістовой любви. Наспак! Перенаслїдованя і терпіня лем посилнить нашу віру і приводжать нас ближе ку Хрістови і ёго Церькви.“ (Благовістник, місячник Василіанів, р. XLIX, юл 2013, стор. 2-3.)