Музей на запханя ґамб

30-го децембра 2013, значіть тісно перед кінцём рока, бы ся мав в Пряшові одкрыти Музей русиньской културы. Знова раз. Бо музей быв заснованый вже в 2007 роцї, але дійствовав лем в арендованых просторах. В 2012 роцї конечно дістав од державы властны просторы, стары воєньскы касарнї, котры але не были, і доднесь не суть зреконшруованы. Также музей быв, але властно не быв. Бо выставны просторы рік і пів не были одкрыти. І кідь ся держава буде справовати к нашому музею так, як дотеперь, бою ся можливости, же іщі мінімално єдно запертя і єдно одкрытя зажыю.

Музей, котрый є частёв Словацького народного музею, мі прийде од зачатку як дїтина, котру нихто не хотїв. Нихто, окрем Русинів. І подля того музей і фунґовав. Незабеспечены просторы при заснованю, пак аренда в просторах, котры з музеём не мали нич, довгы рокы чеканя на властны просторы, обмеженый розрахунок, з котрого не было можне взяти до музею одборників – музейників, історіків, забезпечіти збераня артефактів, непріділїня авта, з котрым бы ся тоты роботы могли робити і так дале, і так дале... Просто біда. Музей фунґовав, і доднесь фунґує, лем зо 4 робітниками, много раз лем вдяка щірым Русинам од нас і зо заграніча, котры были охотны дати много історічных артефактів лем так, безплатно, бо підпоровали думку нашого музею і мали з нёго радость. Жебы єм підкреслив, іщі все пишу о части Словацького народного музею, ні вольночасовій актівности людей коло музею. Лем якось то в Братїславы якбач видять іншак. Кідь собі хтось думав, же тоты найгіршы часы перейдуть, кідь піде музей з аренды до властного, днесь є каждому ясне, же то правда не была. Держава по довгых роках допрошованя будову дала, але з тым, же єй треба реконштруовати і приспособити на выставны просторы, вже даяк в розрахункох про наш музей не раховала. І так наша інштітуція стояла на місцї, заперта, і могли сьме ся „тїшыти“, же за рік і пів нам была держава, значіть Словацькый народный музей, як головный директоріат, годна дати холем зробити основны припоїня на інжнірьскы сітї. То вже ани не бісїдую о тім, же цїлый збірковый фонд, без грошей, собі має музей будовати наново, бо дотеперь нихто з державы не хоче ани чути о тім, же наш збірковый фонд є на 90 процент вміщеный в Музею україньской културы во Свіднику а навеце там є доднесь презентованый як часть україньской културы. Теперь ся конечно рушало холем то, же в музею буде одкрыта выставка, но іщі все не є знаме, кілько буде мати музей в далшых роках грошей, коли ся зачне з рекончштрукціёв і як буде тота реконштрукція проходити, бо то, што ся одкрыє, є знова лем провізоріюм. Бою ся того, же кідь ся і дочекаме даякой реконштрукції, а будова є велика і в катастрофалнім ставі, буде то значіти єдно: зясь раз закрыєме музей і будеме чекати на ёго одкрытя. Кілько, то якбач не знать нихто.

Самособов, заснованя нашого музею в 2007 роцї было компромісом. Компромісом міджі тиском Русиньской оброды на Словеньску, яка єднозначно наперед хотїла, жебы музей у Свіднику быв наш, кідьже суть там нашы артефакты, і змірливов позіціёв державы, котра собі не хотїла погнївати Союз Русинів-Українців СР, а головно їх велику покровительку, сусїдню Україну. Лемже днесь є наш музей реаліта і є частёв державной інштітуції. Держава бы зато мала нести одповідность за фунґованя єдного з комплексів своёй інштітуції а мала бы ся о нёго старати так, як і о остатнї. Не є то так. Ани рахунком робітників, ани розрахунком, ани технічнов выбавов. Было бы може добрї одповідным особам повісти, же Русины не хотїли музей на запханя ґамб, але музей про документованя свойой історії. Русины не хотїли штось, лем жебы были тихо, але жебы мали інштітуцію, котра їм правом належыть і котра вдяка тому, же на теріторії Словакії Русины жыють многы стороча, належыть і ку културї Словацькой републікы. І на то треба од державы реалный розрахунок, реалный план будованя музею, концепцію ёго розвитку, але головно, і то перворядо, вернути нам то, што нам належыть. Іншак можеме одкрывати і закрывати каждый другый рік а міджі тым собі там посмотрити лем тот фалаток, што нам іщі не стигли вкрасти.
Петро МЕДВІДЬ, Пряшів
(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm)