Počasie
• • •
Internetové noviny
Uverejnené názory dopisovateľov nemusia byť totožné s názormi redakcie.
Опублікованы погляды дописователїв не мусять быти згодны з поглядами редакції.
Uverejnené názory dopisovateľov nemusia byť totožné s názormi redakcie.
Опублікованы погляды дописователїв не мусять быти згодны з поглядами редакції.
Оптації Русинів Словакії на Україну
Сторінкы календаря нам прозраджують, же од „Волиньской акції“ (януар – марец 1947) прошло уж дакілько десятьріч. Тота подія стала ся уж історіёв, але все іщі мало знамов, мало пробаданов. Час нас неупростно оддїлює од моменту, од року 1947, кідь желізнічны транспорты везли нас, малых і дорослых, одвожовали хлопів і жены там, де в представах нашых родічів пановав повный благобыт і было вшыткого надміру...
Нажаль, вшыткы сьме зажыли велике росчарованя, душевну і фізічну травму, котра нас позначіла на цїлый жывот. СУДЬБА СОБІ З НАМИ ЗАГРАЛА КРУТУ ГРУ, стали сьме ся жертвами рафінованого, закерного побаламучіня і кламства. Были сьме примушены здолавати много перешкод, барьєр, але не вздавали сьме ся, вытримали сьме. Говоритя ся, же не є ганьба впасти на колїна, але ганьбов є не попробовати встати. Многы з нас, оптантів, переселенцїв зо Словакії до бывшого Совєтьского союзу в роцї 1947, падали під тяргов траґічной судьбы, але зась вставали і здолавали перешкоды і настрагы...
Прошло высше шість десятьріч од часу, кідь в роцї 1947 нашы родічі рїшыла іти з нами, малыма дїтми, „до Руська“, до ілузорного раю глядати лїпшый жывот і наше сполочне щастя. У Свіднику єм ся стрїтив із бывшов редакторков пряшівсковкого народностно-етнічного высыланя „русиньско-україньской“ редакції Ф. Латтовов, котра зо мнов награла розговор, заміряный на 50-річа переселїня скоро 13 тісяч Русинів із Чехословакії до Совєтьского союзу. Тота релація была высылана з пряшівского розгласу в Радіомаґазінї в недїлю рано. Іщі в тот самый день, і потім ай пізнїше, єм мав много телефонатів, в котрых мі слухателї дяковали за інтересный розговор і давали мі пропозіцію, жебы было добрї, кібы єм о тій важній, проблематічній і інтересній темі написав книгу... І так єм ся рїшыв написати книжку о драматічных судьбах Русинів з выходной части бывшой Чехословакії, котры з віров у лїпшу будучность оптовали, значіть переселили ся в ровї 1947 до втогдышнёго Совєтьского союзу, на Україну на основі договору міджі Бенешом і Сталіном в роцї 1946 і на основі кламной совєтьской пропаґанды о райскім жывотї в СССР. Написав єм о конкретных подіях, якы сьме зажыли за „жілізнов опонов“ за тых 15 – 20, но дакотры і за 30 – 40 років оптації. Зажыли сьме то на властній скорї. Ніч єм сі не выдумовав, ани не звелічовав. Писав єм лем о тім, што єм там, у тім „раю“, зажыв, відїв, чув нелем я, але і нашы люде, оптанты, котрых єм знав. Рїшыв єм ся описати реалность не аж так давной минулости і передати тот опис молодій ґенерації, абы при створёваню будучности вываровала ся хыб минулости.
А так, милы сполужытелї, надію ся, же сьте сі мою книжку „ОDSÚDENÍ DO RAJA“ многы з вас прочітали з інтересом і порозумлїнём, же за помочі опису реалных подій і судьбы сьте собі вытворили образ о тім, што пережыли тоты, што за гляданём лїпшого жывота у смутнознамім роцї ішли „до Руська“ глядати щастя, благобыт і гойность. А наконець, можно, сьте пришли ку тому істому заключіню, ку котрому єм дойшов ай я: щастя, любов, богатство, можно, не треба глядати в далекых країнах, але там, де жыли вашы предкы... Без ниякого перевершованя можу сміло повісти, же мнов написана книга мала великый резонанс нелем у домашнїх словеньскых і русиньскых чітателїв, але і за граніцямь нашой отчізны. Дістав єм много позітівных одзывів на споминану мою публікацію. Уваджам про ілустрацію холем дакотры з них:
– Є то література факту, але чітать ся як роман.
Жебы єм холем часточно выповнив „білы місця“ в історії Русинів Чехословакії, з котрых в роцї 1947 скоро 13 000 ся переселила на Выход, вырїшыв єм написати далшу книжку о їх терьпкій і траґічній судьбі. Буде то тыж літератрура факту автобіоґрафічного характеру під назвов „16 ROKOV ZA „ŽELEZNOU OPONOU“. Тота книжка узріє світло світа в скорім часї, і вірю, же буде мати тыж успіх у нашых і загранічных чітателїв. Од часів оптації прошло много років. Мы, што сьме одышли з родічами як малы дїти, теперь сьме уж в пензійнім віку. Векшына чехословацькых Русинів, котры оптовали на Выход за фатамнорґанов щастя і благобыту, ся вернула назад на родну землю. По довгых роках прожытых на чуджінї мусили сьме твердо боёвати о своє місто на тій землї. Треба было скоро ся приспособити зміненым жывотным условіям, забезпечіти сі уквартелёваня, найти роботу, научіти ся штатный язык, штудовати, выховлёвати дїти... Але звладли сьме то, наперек многым перешкодам.
Теперь сьме скуточнї дома. А сьме щастны, же нашы дїти і внучата ся народили і жыють ту, на Словакії, а нашы родічі одпочівають в родній землї. Тот період жывота в чуджінї став ся уж минулостёв, але тяжко ся забывать на нёго. Спомины зістануть глубоко зарыты в памяти, але час од часу їх треба воскресити і повісти на голоц як выстрагу про днешнє поколїня, же ЧАСТЯ НЕ ТРЕБА ГЛЯДАТИ В ЧУДЖІНЇ, АЛЕ НАМАГАТИ СЯ ГО БУДОВАТИ У СВОЇЙ ОТЧІЗНЇ.
Нажаль, вшыткы сьме зажыли велике росчарованя, душевну і фізічну травму, котра нас позначіла на цїлый жывот. СУДЬБА СОБІ З НАМИ ЗАГРАЛА КРУТУ ГРУ, стали сьме ся жертвами рафінованого, закерного побаламучіня і кламства. Были сьме примушены здолавати много перешкод, барьєр, але не вздавали сьме ся, вытримали сьме. Говоритя ся, же не є ганьба впасти на колїна, але ганьбов є не попробовати встати. Многы з нас, оптантів, переселенцїв зо Словакії до бывшого Совєтьского союзу в роцї 1947, падали під тяргов траґічной судьбы, але зась вставали і здолавали перешкоды і настрагы...
Прошло высше шість десятьріч од часу, кідь в роцї 1947 нашы родічі рїшыла іти з нами, малыма дїтми, „до Руська“, до ілузорного раю глядати лїпшый жывот і наше сполочне щастя. У Свіднику єм ся стрїтив із бывшов редакторков пряшівсковкого народностно-етнічного высыланя „русиньско-україньской“ редакції Ф. Латтовов, котра зо мнов награла розговор, заміряный на 50-річа переселїня скоро 13 тісяч Русинів із Чехословакії до Совєтьского союзу. Тота релація была высылана з пряшівского розгласу в Радіомаґазінї в недїлю рано. Іщі в тот самый день, і потім ай пізнїше, єм мав много телефонатів, в котрых мі слухателї дяковали за інтересный розговор і давали мі пропозіцію, жебы было добрї, кібы єм о тій важній, проблематічній і інтересній темі написав книгу... І так єм ся рїшыв написати книжку о драматічных судьбах Русинів з выходной части бывшой Чехословакії, котры з віров у лїпшу будучность оптовали, значіть переселили ся в ровї 1947 до втогдышнёго Совєтьского союзу, на Україну на основі договору міджі Бенешом і Сталіном в роцї 1946 і на основі кламной совєтьской пропаґанды о райскім жывотї в СССР. Написав єм о конкретных подіях, якы сьме зажыли за „жілізнов опонов“ за тых 15 – 20, но дакотры і за 30 – 40 років оптації. Зажыли сьме то на властній скорї. Ніч єм сі не выдумовав, ани не звелічовав. Писав єм лем о тім, што єм там, у тім „раю“, зажыв, відїв, чув нелем я, але і нашы люде, оптанты, котрых єм знав. Рїшыв єм ся описати реалность не аж так давной минулости і передати тот опис молодій ґенерації, абы при створёваню будучности вываровала ся хыб минулости.
А так, милы сполужытелї, надію ся, же сьте сі мою книжку „ОDSÚDENÍ DO RAJA“ многы з вас прочітали з інтересом і порозумлїнём, же за помочі опису реалных подій і судьбы сьте собі вытворили образ о тім, што пережыли тоты, што за гляданём лїпшого жывота у смутнознамім роцї ішли „до Руська“ глядати щастя, благобыт і гойность. А наконець, можно, сьте пришли ку тому істому заключіню, ку котрому єм дойшов ай я: щастя, любов, богатство, можно, не треба глядати в далекых країнах, але там, де жыли вашы предкы... Без ниякого перевершованя можу сміло повісти, же мнов написана книга мала великый резонанс нелем у домашнїх словеньскых і русиньскых чітателїв, але і за граніцямь нашой отчізны. Дістав єм много позітівных одзывів на споминану мою публікацію. Уваджам про ілустрацію холем дакотры з них:
– Є то література факту, але чітать ся як роман.
(Інж. Дмитро Крішко, Пряшів)
– Твою книгу єм чітала цїлу ніч із слызами в очах, Дякує ті.(Гелена Котулічова, Свідник)
– Твою книжку сьме чітали зо женов єдным дыхом до самой ночі. Єсь „молодець“...(Штефан Крушко, Пряшів)
– Тото, што є в тій книзї написане, то лем пять процентів з того, што сьме в „Руську“, де сьме з родічами ішли, пережыли.(Мґр. Штефан Чобірка, Свідник)
– Кідь єм чітав тоту книжку, слызы мі потекли по твари. Тяжко повірити, што сьте там, у тім „раю“, зажыли...(Ян Ґібай, Свідник)
– Бенеш і ёго влада шмарили Сталінови чехословацькых Русинів, як псові кість...(ПгДр. Василь Турок, Пряшів)
– Мої родічі тыж у роцї 1947 оптовали до Совєтьского союзу, на Україну, і по навернутю домів, на Словакію, росповідали о тім, што там зажыли. Барз єм тому не вірила. Увірила єм їм аж потім, кідь єм сі перечітала тоту публікацію.(Ева Мацкова, Кошіцї)
– Наша влада посылать до заграніча летадла-шпеціалы про Ромів, жебы їх довести назад на Словакію, а мы сьме ся мусили перебивати жывотом самы. Нихто нам, оптантам з року 1947, не поміг. Наша отчізна на нас забыла а барз нас ани не хотїла, бо сьме были про них непотребны, чуджі. Твою книжку „Odsúdení do raja“ чітають в Ґіралтївцях многы люде, іде з рук до рук. А єдна панї повіла, же тота книга бы мала быти повинным чітанём про молодеж... По прочітаню той книжкы мій муж змінив своє одношіня ку мі. Став лїпшым, чутливішым, ґалатнїшым... (Анна Крістінякова, Ґіралтїнцвї)
– Чітав єм твою книжку, Николаю. Калап долов...(Михал Марчішін, Ладомірова)
– Велика вбдяка ті за книжку. Чітав єм ю скоро цїлу ніч почас дорогы з Пряшова до Гуменного, але спати єм не міг, покы єм ся не дістав до кінця. „Молодець“!
Добре написана книжка, мать свій дух, дінаміку і штіл. З твоёв книжков ся не може рівнати (як небо зо землёв) книга на дану тему Штефана Крушка ОПТАНТЫ, хоць обидва приносять хосенный інформатівный матеріял...(Василь Бенко Петровай, Гуменне)
Жебы єм холем часточно выповнив „білы місця“ в історії Русинів Чехословакії, з котрых в роцї 1947 скоро 13 000 ся переселила на Выход, вырїшыв єм написати далшу книжку о їх терьпкій і траґічній судьбі. Буде то тыж літератрура факту автобіоґрафічного характеру під назвов „16 ROKOV ZA „ŽELEZNOU OPONOU“. Тота книжка узріє світло світа в скорім часї, і вірю, же буде мати тыж успіх у нашых і загранічных чітателїв. Од часів оптації прошло много років. Мы, што сьме одышли з родічами як малы дїти, теперь сьме уж в пензійнім віку. Векшына чехословацькых Русинів, котры оптовали на Выход за фатамнорґанов щастя і благобыту, ся вернула назад на родну землю. По довгых роках прожытых на чуджінї мусили сьме твердо боёвати о своє місто на тій землї. Треба было скоро ся приспособити зміненым жывотным условіям, забезпечіти сі уквартелёваня, найти роботу, научіти ся штатный язык, штудовати, выховлёвати дїти... Але звладли сьме то, наперек многым перешкодам.
Теперь сьме скуточнї дома. А сьме щастны, же нашы дїти і внучата ся народили і жыють ту, на Словакії, а нашы родічі одпочівають в родній землї. Тот період жывота в чуджінї став ся уж минулостёв, але тяжко ся забывать на нёго. Спомины зістануть глубоко зарыты в памяти, але час од часу їх треба воскресити і повісти на голоц як выстрагу про днешнє поколїня, же ЧАСТЯ НЕ ТРЕБА ГЛЯДАТИ В ЧУДЖІНЇ, АЛЕ НАМАГАТИ СЯ ГО БУДОВАТИ У СВОЇЙ ОТЧІЗНЇ.
Николай ШКУРЛА, член Сполку русиньскых писателїв Словеньска, Ладомірова
|
|
