Мено Осифа Кудзея з Няґова не є міджі Русинами незнаме. На повну силу зарезоновало главно кінцём 90-тых років і наслїдно по роцї 2000, коли ся став феноменом в новодобій русиньскій літературї. Глубоко віруючій хрістіан-ґрекокатолик, скромный, честный і гордый Русин з великов покоров ку жывоту. Родина, віра і народна ідентіта суть певныма фундаментами, на котрых Осиф Кудзей поставив свій жывот. Выхованый быв в побожній родинї, де на нёго мала великый вплив ёго мати, но в кутику душы быв в позітівнім слова змыслї ребелом, котрый не любив несправедливость, понижованя, неправу. Чув, же протів тому треба боёвати і на поміч в тім бою собі призвав высшу духовну силу, котру перетавив до поетічного слова. Довгорічный робітник, професіов технічного заміряня все мав у своїй душі місце і про духовны годноты – спів, уменя, літературу... Зачаткы ёго реалізації в културній сферї ся датують іщі до часів соціалізму. В сімдесятых роках минулого стороча, коли были популарныма аматерьскы театры по селах, став ся і Осиф Кудзей челном такого театру, а то у своїм роднім селї – Няґові. Театру ся веновав повных 15 сезон. Няґівчане сі го памятають передовшыткым як комедіалного герця, котрый з няґівскым аматорьскым театром іщі в часах твердого соціалізму твердо обгаёвав фарбы русиньского діалекту, што ся не барз любило тогдышнїм функціонарям КСУТ-у, што были членами пороты на фестівалї драмы і умелецького слова в Міджілабірцях. Десь там ся зачала розвивати і зміцнёвати народна ідентіта, котру Осиф Кудзей внимав як дашто природне. Но єдна річ є говорити своїм родным діалектом, а цалком інакша – писати. Як ся сам признає, довго ся до писаня не пущав, но десь на днї душы то тлїло. Сам в собі рішыв ділему: по словеньскы він, гордый Русин з Няґова писати не хотїв, но а по україньскы то якось не ішло. Были два моменты, котры го мотівовали до писаня – приход отця Франтїшка Крайняка на Лабірщіну (было то у вісемдесятых роках минулого стороча) і з котрым зачали перекладати літурґічны тексты з церьковнославяньского до русиньского языка, другым моментом были пореволучны зміны і наслїдна кодіфікація русиньского списовного языка у 1995 роцї. На самый перед (в роцї 1997) ся ёго першы духовны поезії і курты повіданя з каждоденного жывота зачали обявлёвати у василіаньскім місячнику Благовістник, од року 2005 приспівать до ґрекокатолицького кварталника Артос і до Ґрекокатолицького русиньского календаря. Од того часу реґуларно сполупрацує з о. Франтїшком Крайняком на перекладах церьковнославяньскых текстів. Першов выданов книжков быв Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы дїти (1992), першов ёго самостатнов публікаціов ся став Акафіст свяженомученикови П. П. Ґойдічови (2006), акафіст быв награтый і на компактный діск. Простонародна піснёхвала Владыкови в поданю О. Кудзея, о. Іоана Блашка, о. Костя і манжелів Сметанковых ся стала выглядованов на розлічных русиньскых стрічах і културных акціях. Осиф Кудзей ся поступно выпрофіловав як біполарный автор – на єднім боцї духовна поезія, котра сімболізує міцне духовне споїня автора з Богом і з котров ся обертать на своїх ближнїх і додає їм силу жыти справодливый жывот – подля божых заповідей і в єдности з Богом, бо лем такый жывот може быти успокоїнём і наповнїнём каждого смертелника. Другым полом творчости Осифа Кудзея є світьска поезія, з котрой найвыпуклїшы суть байкы. Кудзеёвы байкы суть одразом жывота автора як гуморісты, чоловіка з позітівным наглядом на світ і на жывот. Быти в сполочности Осифа Кудзея є барз приємне. Роздає навколо себе все позітівну енерґію, ёго міцный, но заєдно неповторно ласкавый голос погладить кажду душу. З гумором ёму властным прозраджує, же найлїпше ся му пише уу пятніцю – по сповіди, кідь є „чіста душа і голова“. Поезії Осифа Кудзея суть носителями высокой ідейности, но заєдно суть писаны простым, некомплікованым штілом, зрозумітелным каждій ґрупі і каждій віковій катеґорії. Дотеперь выданы три збіркы баёк (Мудрость жывота, Байкы забавляйкы, Байкарёвы думы, 2008) суть єдныма з найвыгядованїшых публікацій новодобой русиньской літературы юпо роцї 1989. Збіркы духовной поезії – Пацеркы (2009) і Кадило (2011) зась потїшать і погладять душу чоловіка, дадуть му силу до жывота. У вшыткых своїх поезіях ся Осиф Кудзей проявлять як добрый Русин, якый русинство не декларує лем в порожнїх фразах, але перетавлює го до каждого рядка своїх стишків. Робить то з великов покоров і скромностёв, зато чітателя примусить увірити в чістоту ёго думок.
Осиф Кудзей ся 24. фебруара 2012 дожывать вызначного юбілея – 60 років свого жывота. Много елану, творчіх сил, родинной злагоды і много далшых новых книжок. На многая і благая лїта, Осифе!