Недавно єм мав можливость відїти новый документарный філм словацькой документарісткы Луції Піюссі під назвов „Krehká identita“, што бы сьме могли переложыти як Прислаба ідентічность. Піюссі у тім філмі заміряла ся на захопліня сучасных словацькых псевдонародных будителів іншак, як їх знаме з медій і вказує їх як людей, котры собі вытворили властну преісторію, філозофію, арґументы і чутя. Як людей, котрых способ думаня є може немодерный, смішный і так ся легко може стати жертвов екстремізму, котрый на свої цїлї зманіпулує хоцьшто.

То, же у філмі видиме дакілько наівных людей, котры мають властну теорію о походжіню Словаків і своїма выдуманима теоріями приходжать ку тому, же вшыткы Славяны были колись „стары Словаци“, докінця і Кіріл і Мефодій были Словаками, не є тото найгірше, што там мож видіти. Є то лем смішне. Видіти там обдивователів войнового Словацького штату зась не є нич нове і такых неофашістів, котры ся крыють під патріотізм, навеце препоєный із псеудокатолицізмом, можеме найти в каждій державі. А што є найгірше, то є тото, же філм вказує і на то, як тоты выдуманы міфы о „старых Словаках“ перевзяла і Фіцова владна ґарнітура, котра іщі почас першой влады Роберта Фіца вміщала на двір Братіславського замку скулптуру Святоплука, на котрій є табла, же то є краль старых Словаків, або тото, же председа найстаршой културной інштітуції Словаків Матіці Словеньской, котру окрім іншого засновали і Русины, із котрой є теперь силно націоналістічна інштітуція, з безусловнов важностьов говорить, як подля своїх ґенетічных тестів собі потвердив, же його предкове суть на тій теріторії мінімално три тісяч років. Тото, о чім бы сьме собі могли думати, же суть лем шалены думкы даякых екстремістів, і што можуть підпорьовати лем ултранаціоналістічны партії і ґрупы, ся діставать як серьйозна аґенда до найвысшых кругив словацькой політікы і словацькых културных інштітуцій. Словаци як кібы не знали найти у своїй історії реалны особности і історічны факты, на котры можуть быти горды і дотиснуты якымсь комплексом меншецінности і споминаньом на тісяч річну „поробу“ під надвладов Мадярів, як то звыкнуть называти, вытваряють нову міфолоґію, котрій намагають ся вірити. В тім ся найвеце вказує слабость словацькой ідентічности, котра обґрунтована такыма выдуманыма арґументами мать лем єден ефект, і то, же є то на сміх.

Русиньска, або лемківска ідентічность, є але аналоґічна, лем їй проявы суть іншы. По 1989 р. зачало ся нове русиньске оброджіня, зачали выникати русиньскы, лемківскы орґанізації, засновав ся Світовый Конґрес Русинів і рахунок Русинів і Лемків поступно піднимать ся, што є видіти на резултатох перепису жытелів каждых десять років. Вєдно з нашыма орґанізаціями дійствують і такы, котры суть проукраїньского напряму і продовжують в українізації нашых людей тым, же хоснують назвы Русин-Українець, русиньско-україньска култура, позмінюють історію і паразітують на нас. І так тому є в каждій державі, де Русины жыють. Много раз уж єм чув, як люди крітікують тоты їх практікы а суть несогласны з тым, же по нашых селах і містах роблять фестівалы або іншы културны події, де нашу културу презентують як україньску, хоць найти на тій акції холем єдного Українця є много раз неможливе. Можеме спомянути такы події як Свято културы Русинів-Українців у Свіднику, або Лемківску ватру в Ждыні, котра з Лемками має послідні рокы сполочне може лем тото, же дерево на ватру є выскипане із лемківскых лісів. Треба ся але позвідовати, як є можливе, же ся їм то такы довгы рокы по тім, што можеме слободно голосити ся ку своїй ідентічности, дарить. Де є реална хыба і в чім основать ся наша прислаба ідентічность?

Жаль, лем скаржыти ся на українізаторів, нам у тім припаді не поможе. Дзеркало мусиме наставити і собі. По-перше, много раз сьме свідками того, же представителі нашых орґанізацій роблять вшелиякы договоры з представителями з того другого боку. Екуменізм в такім припаді але не є приятельный. Мы можеме комуніковати з Українцями, реалными Українцями, але ні з даким, хто має неясну ідентічность і хто фалзіфікує тоту нашу. По-друге, много нашых умелців, котры гордять ся тым, же суть Русины, ці Лемкы, і суть валушны бісідовати, яка наша култура найкрасша, за добрый гонорар рады прийдуть выступати і на українізачны фестівалы з тым, же з пахом свіжо заробленых пінязь їм якось автоматічно приходять до головы і свіжы думкы о тім, же „шак то є єдно, робиме то про людей, ні про того, хто є за тым“. І по-третє ту суть обычайны люди, котры на тых подіях беруть участь і так само їм то є єдно, хто то робить, лем жебы собі попозерали шумный проґрам, дашто выпили, зьїли, стрітили знамых, без роздумованя о тім, што тым виастно підпорують. Вдяка тым трьом фактам можуть ураїнізаторы доднесь робити свої події, бо покы бы сьме їм мы сами не давали такыми формами підтримку, немали бы то про кого і з кым робити.

Сила ідентічности не є основана у тім, якый маєме рахунок орґанізацій, ани у тім, яка кількость людей ся ку нам голосить. Сила ідентічности є скрыта десь інде. І окрім вербованя людей, жебы голосили ся ку свому походжіню, намаганю ся о здобытя хоцьякых ґрантів, котры суть много раз абсурдны, не зіставать нич інше, лем єй гледати. І вказовати єй, жебы собі то люди усвідомили і освоїли. Бо іншак зістане прислабов, і што є слабе, легко атакує ся.