16. – 17. юла 2011 в околіцї штатной граніцї трёх країн на горї Кремінець, што є высше села Стужиця, Великоберезняньского раёну, стрітило ся 70 Русинів, жебы ту презентовати гесло стрїчі Русины – єднотный народ. Мож повісти, же ішло о четвертый неформалный молодежный фестівал Кремінець – 2011, якый обяднує русиньску молодеж і актівістів русиньскых орґанізацій із Україны, Словакії і Польщі.

Жебы стати участником того фестівалу, то на зачатку треба підняти ся на гору Кремінець, а то є найменше 4 – 5 годин тяжкого турістічного выступу. Але і так на колектівну фотоґрафію встигло высше шістдесят фестівалників од девятёх до высше сімдесят років. Шкода, же до цїля не дошла делеґація Русинів із Мадярії і не пришли Лемкы з Польщі. Але тота страта была компензована участёв Марії Сільвестрі, яка стоїть на челї Русиньского културного центра у Мангалі (Піттсбург, США), чотиричленнов делеґаціёв Русинів із Руського Керестура (Сербія) на челї з председом Світової рады Ррусинів Дюром Папуґом і гостями з Прагы.
Не хыбовали на горї і особности. Валерій Падяк – заклиадатель того фестівалу, председа голова благодійного фонду „Русиснька школа“, Федор Віцо – знамый у Словакії карікатуріста, Андрій Смоляк – знамай малярь, Петро Крайняк, мол. – председа пряшівськой окресной орґанізації партії „Most-Híd» i посланець пряшівського місьтьского заступитрельства, Славомір Гиряк – член Світовой рады Русинів за Северну Америки і председа общества Клуб Русинів Словакії, Марія Лендєл – учітелька-методістка, председкыня русиньскых недїльных школ у Закарпатьскій области, Сілвія Лысинова – шефредакйторка ІnfoРусина і ін. Не хыбовали ани музиканты і співаци, як пряшівськый ансамбель „Шарішан“ ці акордеоніста Мілан Ґарбера. Были ту поети, новинарї, студенты. У повнім складї пришла родина Падяків – Валерій, Лариса та сын Мілан.

Найвекшов была делеґація русиньскых недїльных школ Підкарпатя – высше тридцять юнаків-абсолвентів русиньской школы села Чінадієво і фолклорный ансамбель русиньскых школ „Бабчина співанка“ під веджінём учітелькы Наталії Симчік-Халявкы. Піснї „Бабчиной співанки» звучали на почливость абсолвентам русиньской школы, якы на горї Кремінець у святочній атмосферї дістали атестаты і высловили клятву абсолвента. Кремінець четвертый раз чув слова тойї клятвы – любити свій народ, «…быти вірным заповітам нашого славного будителя Александра Духновіча і все памятати ёго слова: „Я Русин был, єсмь и буду!“
А далшеш учасници фестівалу, подля традіції, співаючі скоро русиньску народну гімну „Червена ружа“, взяли ся за рукы і трираз обышли коло памятного знаку на граніцї трёх держав, і то сімболізує єдностность історічных карпаторусиньскых земель – Пряшівськой Русиі, Лемковины і Підкарпатьской Руси.
Слова з Кремінецької одозвы, прийты іщі 2008 року, все іщі актуалны:
„Мы убертаєме ся ид власти Україны – вызнати у себе в державі народність „русин”. Бо лем таку Україну, де ся поважавут права мінорітных народів, може тримати за повноправного члена Європськый Союз. Мы убертаєме ся ид Європській Унії – изробити усе можноє, обы шенґенська границя не стала в історії Європы новым „берлінськым муром”! Мы, молоді карпаторусины, узяли ся за руки, обы выголосити своє право стрічати ся, мати общі акції, нащивляти єден другого, бо мы – єден нерозділный народ!» Дале прохоідили выступы, вітаня, проявы… Так скінчила ся формална часть фестівалу і зачала ся і тырвала цїлый вечур і ніч ёго часть неформална. Много ся фотоґрафовало, співали народны піснї, танцювало, смаковало печены бандуркы, хтось пішов прогуляти ся на сусїдню гору Велику Равку в надії стріти там нашых Ллемків, але надармо…
Ніч была холодна, але главно, же не падав додж, хоць проґнозы были не іти на гору, бо чекають ся бурї. Рано в горах было сонячне. І то быв послїднїй приємный штрих прекрасного русиньско образу під назвов „Кремінець – 2011“.