Oд 9. марца до 18. апріля 2010 у выставных просторах Музею Войтеха Леффлера у Кошіцях суть выставлёваны образы кресленого гумору і сатіры од Федора Віца, котрый до Кошіць пришов на особне позваня директора музею Мґр. Йозефа Ґаздаґа. Іщі перед отворінём выставкы кошіцька публіка заповнила просторы музею до послїднёго містечка. Притомны были і вызначны гостї, як напр. староста містьской части Кошіць Старе Місто – Мґр. Любомір Ґреґа. Притомных привітав і выставку отворив директор музею. Куратор выставкы доц. Владислав Ґрешлик із Пряшівской універзіты у своїм выступлїню росповів інтересны моменты із жывота і творчости автора образів – карікатурісты Федора Віца.

Подля обсяглого діятельства нелем в области умелецького креслїня гумору і сатіры, но і в области русиньского руху, Федор Віцо ся нам явить як чоловік з двома-трёма а, може, і веце тварями. Там, де ся рішають найвызначнїшы вопросы ідентічности Русинїв, там Федор не хыбує. Окрем кресленого гумору і сатіры, він ся вызнать і в професії фотбалового тренера молодых русиньскых хлопцїв, або як герець у філмі о русиньскім селї Осадне, о котрім ся європосланци дізнають аж в Бруселї, а філму тляпкали і на фестивалї в Карловых Варах. Кідь было треба, він ся поставив і до чела Містной орґанізації РОС у Пряшові, де зачав перед Ріствяныма святками орґанізовати Вечеры русиньскых традіцій, режію котрых собі взяв за свою повинность.

Велику револучну актівность уж веце років проявлять при орґанізованю протестных акцій за навернутя Руського дому од приватізаторів і дати ёго русиньскому народу, абы тот служыв цілям, котрый быв у 1925 роцї із збірок народу і дарів многых нашых русиньскых діятелїв закупленый. Могли бы сьме іщі далше припоминати і ёго ініціатівы як выдавателя пресы, або діятельство в іншых областях на хосен нашому русиньскому народу. Подля многочісленной публікы притомной при отворіню ёго выставкы, Кошічане добрї знають хто є Федор Віцо і зато на стрітнутя із ним ся барз тїшыли. При позераню ёго образів велё притомных людей міджі собов бісїдовало по русиньскы, бо председкыня Містной орґанізації РОС у Кошіцях, Марія Біцкова і автор той статї, зорґанізовали своїх членїв з нагоды выставкы, абы стрітити міджі собов нашого Федора. По отворіню выставкы ся у своїм приговорї Федор Віцо окремо – по русиньскы – подяковав і нам із кошіцькой русиньской орґанізації за миле привітаня і вытворїня приємной атмосферы почас ёго презентації у Кошіцях.

Федор Віцо ся народив 9. новембра 1944 роцї у селї Шапінець, днесь часть села Округле, до котрого ёго родиче были евакуованы почас боїв на Дуклї. Своє дїтинство прожыв у русиньскім селї Рошківцї, окрес Міджілабірцї. Ту і ходив до Основной школы, у котрій учітелював ёго нянько. Жывот на селї, радости і страсти бідных сільскых людей добрі спознав, розумів і їх сільскій філозофії при поглядї на жывотны проблемы. Може і досправды тоту сільску, людську мудрость і філозофію вложыв до уст дїдкови – будучому главному представителёви кресленого серіялу – Ількови Совови з Баюсова. Думкы нашого дїда Ілька о жывотї і о рїшіню каждоденных проблемів, о котрых собі даколи лем так сам про себе під носом повідать, суть нам барз близкы і зрозумілы – якбы нам їх з душы чітав. Зато Ілько Сова з Баюсова, быв нелем облюбленым дїдком, но і радцём, кідь сьме ся радили з ним, што бы повів Ілько Сова з Баюсова на такый, або інакшый проблем. Нїт ся чому чудовати, же ёго мудры погляды на жывот находили місце і у пресї, котра выходила на словацькім, україньскім і русиньскім языках.

Велику популарность у словацькім гуморістічнім часописї „Roháč“ мав серіaл кресленых образків під назвов „Dеreš“. В них представив збойника „Яношіка“ як найсправедливішого чоловіка, котрый все буде збияти у богатых а помагати бідным. „Яношіковскы погляды“ на дакотры рїшіня челных представітелїв страны і влады в 60-ых і 70-тых роках минулого стороча не были згодны з тым, як бы ся втогды мала робити політіка подля Яношіка. Зато надруковану книжку почас нормалізачного процесу в 70-ых роках м. ст. было заказано продавати і книжка нашла своє місце в шротовнику. Федорови Віцови ся подарило в послїднїм часї позберати „дерешовского Яношіка“, знова книжку выдати і на выставцї продавати. Інтерес о книжку быв великый а іщі векшый о підпис автора Федора Віца, ку котрому вдячны ёго обдивователї ходили з книжочков о підпис до піздного вечора. Не было ани часу з ним спокійно при погарику винка поговорити о ёго далшых планах, о проблемах в русиньскім руху і тому подобно. Може даколи другыраз...

Выставны просторы музею люде лем помалы охабляли, а іщі перед будинком на ходнику довго дебатовали істотнї і о тїм, де ся бере у того чоловіка така пестра фантазія і напады як помочі нашому русиньскому народу. Жычіме тобі, наш Федоре, іщі велё душевных і фізічных сил у нелегкій роботї. Сьме рады, же тя маме.