Може єм мала особа нато, жебы єм могла писати до медій о тім, о чім напишу. Але ай так, зроблю то, бо мі з моёв русиньсков душов ломцує велике знепокоїня, смуток, знехучіня, безрадности і жаль над тым вшыткым, што ся в послїднім часї міджі Русинами діє. Є то велика ганьба і пропасть про вшыткых нас, кідь на себе нелюдскым способом уточіме.

О што кому властно іде? Та ці пряшівскы, братїславскы і лабірьскы Русины не суть єднакы? Ці не маєме мы вшыткы, росіяны по цїлій републіцї і по цїлім світї тот самый русиньскый корінь? Ці бы нам вшыткым не мало іти о тото саме дїло? О добро нашых русиньскых людей. О розвиток нашой історії, духовной і світьской културы, о утримованя нашых стародавных традіцій і о розвиток языка і освіты. Кідь зачатком девятьдесятых років минулого стороча Русины (я, правда, іщі єм при тім не была)ся так прекрасно доказали споїти проти бывшому діктаторьскому режіму, проти неконечному понижованю Русинів у своїй родній отчізнї. Вєдно ся выбоёвала довго очекована слобода і узнаня нас Русинів нелем дома, але і у світї, чом теперь нищіме і розбиваме міджі собов то, што было гірко-тяжко выёване і досягнуте?!
Я была міцно щастлива, і вірю, же і много нашых Русинів, же сьме ся актівно зачленили до такой великой і красной русиньской родины... А днесь, вдяка бою міджі собов пару „великых“ боёвників, не знаме, што маме робити...?

Твердять, же мы шістьдесятници, сімдесятници і вісімдесятници маєме уж одпочівати і не монтовати ся барз до русиньского діятельства... Лемже іщі покы жыєме і сьме актівны, дотыкать ся нас то вшыткых. А снажыме ся лем помочі доброму дїлу Русинів. Далшы вырокы в медіях: – Же ты, або вы собі робте своє, а мы будеме робити своє...! Хто сьме мы, але хто сьте вы...? Як можеме дїлити роботу про нашых Русинів на моє, твоє, наше, ваше...? Де ся стратила наша русиньска єднотность? Наша сполочна одданостть нашы людей?
Нам Русинам Словеньска ся конечно дістала велика історічна можность быти самы собов. Як народностна мешына маєме вшыткы можности і права екзістовати і розвивати ся по каждій срторінцї. Лем не треба ся міджі собов натїговати і „бити“ о свою компетенчну великость, мудрость і способности, бо вшыткы маєме в собі многы способности, єден такы, другый зась іншы. Треба лем красно міджі собов сполупрацовати і мати в почливости єден другого.

Бо кідь вшыткы без даных правил зачнеме на властну пясть рядити наш русиньскый рух і наше діятельство, не досягнеме нич, а іщі, може, і тото, што ся за высше двадцять років подарило сполочныма силами досягнути, знищіме і стратиме! Дорогы Русины, конечно ся вшыткы спамятайме, сядьме за єден сполочный стіл, дайме свої тверды русиньскы головы до копы і боюйме вєдно за сполочне дїло, за свою честность, справедливости і екзістенцію!
Кідь хтось з нас робить, або зробив колись хыбы, за сполочным народностным русиньскым столом вырїшме сітуацію мудро, честно і справедливо, але ся взаємно не нападайме, не уражайме і не понижуйме! Бо такым некултурным способом ниґда не послужыме добрым прикладом про нашу молоду русиньску ґенерацію. Дїло Русинів, котре сьме в тяжкых часах вєдно вытворили і выдобили, теперь сполочно, одповідно і глубоко храньме без того, жебы сьме ся міджі собов ненавидїли і уражали!!! І пан Александер Зозуляк, ёго і нашы Народны новинкы і часопис Русин были першыма, по револуції 1989 року, што высоко, глубоко і оддано помагали нашым Русинам добити ся свого. Днесь го многы нищать, зневажують і нападають, намісто слов вдякы...! Многы, котры сьте тогды „были в пеленках“, котры собі істо і днесь пишете народность словеньску(?!), котры сьте пришли на готове дїло, де вам уж были дверї открыты к заложіню далшых русиньскых орґанізацій, вы днесь справате ся як „гієны“. Нападате, ганобите дїло людей, котры вам открыли дверї до великого русиньского діятельства!
Прошу вас, майме ку собі холем фалаток чести, людьскости і розуму! Не ліквідуйме ся взаємно і свою дотеперішню красну роботу про Русинів!!!