Музей русиньской културы у Пряшові 11. децембра 2008 одкрыв выставку 102 вытварных робот (главно пастелїв, менше оліовых образів і ґрупу скулпторьскы робот) русиньской малярькы і скулпторкы Зузаны Осавчуковой-Гапаковой. Выставку одкрыла директорка музею ПгДр. Ольґа Ґлосікова, др. н., котра привітала главно авторку і єй мужа (на фотцї). Самособов, же не міг хыбовати ани красный културный проґрам, в котрім, окрем іншых, выступила Марія Мачошкова в допроводї гры на акордеонї Іґора Креты. Выставку мож попозерати до кінця юна 2009 в часї од 8.30 до 14.30 год.

Фотка: Й. Конєчні

22.02.2009

Обявность сакралной творбы русиньскых малярїв Й. Змія-Міклошія і М. Манковіча

(Реферат на міджінароднім семінарю Обявность історічных робот Николая Бескида, Пряшів, 20. септембра 2008.)

Історік, літературознатель Николай Бескид жыв плодный і творчій жывот, якый присвятив свому народу. Належить к вызнамным карпатьскым Русинам першой пловины 20. стороча. Написав ряд історічных творів, якы про нас мають ціну познаня історії і културы минулого періоду русиньского народу. В них він доказує притомность славяньскых предків в областях, де ся пізнїше вытворила Угорщіна, занимать ся поводом Русинів, близка і знама є му реліґійна проблематіка, але і соціалны і політічны условія, в якых жыли Русины. Свідчать о тім такы публікації, як: „Карпатская Русь“ (1920), „Карпаторусская древность“ (1928), „Кириллица и глаголица“ (1930), „Из минувшаго одной крестьянской семьи“, „Історія Пряшівской єпархії“ (1933). Днешнїй літератор собі може прийти на своє, кідь прочітать публікації з історічно-літературнов проблематіков, як: „Александр Васильеич Духнович и его поэзия“ (1929), „Поэзия Юлия Ставровского-Попрадова“ (1928), „Юлий Ставровский-Попрадов“ (1929), „Духновичи“ (1934), „Собранье произведения Евгения Фенцика, часть І., Краснобродские ярмарки“ (1933) і іншы. Творы были написаны по руськы, дакотры (главно, тоты, што вышли в Америцї) позначены окремым, про днешнёго чітателя малодоступным языком і штілом. Зато і вышов выбір з творів Николая Бескида Николай Бескид – на благо Русинів у р. 2005, якый обсягує урывкы з окремых ёго публікацій з цілём, жебы доступно приближыти думкы історіка і літератора. Зоставителём книжкы є Мґр. Гавриїл Бескид, якый выдав книжку за властны пінязї. Тексты з ёго творів до русиньского кодіфікованого языка перетлумачіла авторка тых рядків. Книжка вышла в Ужгородї у выдавательстві Валерія Падяка. Є богато ілустрована добовыма фотоґрафіями.

далe

ПгДр. Марія МАЛЬЦОВСКА,

Молга продераюча сонцю очі

• Нашого Мішка (Михала Чабалу) сьме так часто стрїчали на уліцях Пряшова, але і іншых міст, сіл і в закутинах природы, де малёвав свої незабытны образы фарбами якобы у молзї.   Фотка: А. З.

Чабиньскы верьбины про ня были штось як кулїса у театрї. Мій дїдо ня фурт іщі до фрыштика будив і брав покормити статок, а я тоды быв на нёго такый розъїдженый, же єм собі лем попід ніс дудрав: „Другы дїти іщі сплять, а я уж сїно до жолоба мушу носити!“. Кілько раз єм вышов із стайнї, перед очами єм мав чабиньскы верьбины, із якых выходила молга, як кібы собі сонце через них очі продерало. „Гей, не стій ту, як кіл у плотї, але принесь веце сїна! Не видиш, же статок од жажды языком трепле по нїздрях! Принесь ай воды!“ – скричав на ня дїдо аж єм застопонїв і утїкав із ведром ку студни.

Мої родічі барз скоро повмерали. Мало-што сі на них памятам. Кідь мі дїдо бісїдовав за маму і нянька, у голові єм собі робив образ – як они могли вызерати. Не дарило ся мі представити собі, а так єм сі їх скоро нияк не запамятав. Дїдо мі раз повів: „Што тілько думаш а трапиш ся!? Возь собі церузку і папірь, а кідь не памяташ як твої родічі вызерали, та сі їх нарисуй!“ Дїдови ся добрї бісїдовало, але як штось мам нарисовати, кідь не знам, як то вызерать. Но спробовав єм. Нарисовав єм якогось хлопа і бабу а дїдо каже: „Михалку, як єсь тото зробив? Та то чісто вызерають як твої родічі!“ Но ці то дїдо гварив правду, або лем жебы єм ся успокоїв, не знаю. Но од того часу ня рисовати барз зачало інересовати і скоро каждый день єм собі дашто нарисовав.

Тота молга ня переслїдовала часто, скушав єм ай до нёй верьбины занурены нарисовати, але не дарило ся мі. Молга про ня была штось як капура до двора, де єм ся не міг дістати. Штось тайне, што скрывало за собов даякы чуда. А кідь собі сонце уж од той молгы протерло очі, выяснило ся, я видїв лем поле і лїс за штреков. Фурт тото доокола. Кідь рано верьбины не были закрыты молгов, было за нима лем поле а лїс. А я так хотїв видїти тото чудо-юдо, што ся за тов паров-молгов ховало. Пара-молга утекла а із нёв ай моє чудо-юдо.

далe

Др. Михал БИЦКО, ПгД., 6.11.2008

Здалека видно лїпше

На многых выставах і в Пряшівскій ґалерії собі любителї малярьского уменя і шырша громада з почливостёв нераз попозерали полотна, вытворены інтересным „мужскым “ рукописом, котры были од академічного мaляря Юрка Кресилы (1932 – 2007 ). Він належав к найінтереснїшым малярям сучасности. До очі бють, главно ёго поставы, котры суть оріґінално намалёваны.

• Знамый русиньскый малярь із Пряшова, родак із Михайлова, окрес Снина – Юрій Кресила (13. 4. 1932 – 22. 3. 2007).

Юрко Кресила ся народив 13. апрїля 1932 в Михайлові, окрес Снина, а в 1961 роцї абсолвоввав Высоку школу вытварного уменя в Братїславі. Учіли го найвызначнїшы особности той тобы: Дезидер Миллый, Душан Чеміцькый, Йозеф Желібскый. Належав к молодым вытварникам, котры ся в тім часї окреме добрї запрезентовали і были приносом. Кресила быв учітелём на Педаґоґічній факултї УПЙШ в Пряшові, быв умелецькым редактором в часописї Дружно вперед, ілустровав окремы матеріалы. Найвеце му учаровала портретна творчость. Кресила признавав, же найрадше малёвав простых людей, але не обходив ани інтелектуалів, представителїв културы. З портретів выходить іскра, яка заінтересує позерателя. Жывот академічного маляря позначіли першы рокы здобываня фаховой освіты в Тренчінї, Угорьскім Градіштю і в Братїславі, далеко од родного краю. Лем рано выходжаюче сонце го заставлёвало не збывати на родный Михайлов і гору Настас. К тій проблематіцї ся вяжуть главно творы З колысков (1961), В кавярни (1965), Яздець (1966), У нас, у Михайлові, Дорога до Михайлова і ін. Малёвати родный край, родне село все му приносило велику радость.

Довшый час Кресила быв доцентом Высокой школы вытварного уменя в Братїславі (1978 – 1990). З того часу суть знамы ёго вызнамны роботы: Сїльскый мотів (1978), У Старинї (1980), Прикра (1985) і ін. Творы Юрка Кресилы суть позначены глубокым людьскым єством. Ёго творчій елан быв оріґіналный. Ёго потретованы особы суть позначены псіхолоґізмом. Автор нераз стояв перед ділемов, як намалёвати конкретну особность: таку, за яку єй поважують іншы люде? За яку ся поважує сама? Таку, котра ся лем робить, же є честна і добра?

далe

ПгДр. Михал ПОПОВІЧ (1923 – 2007)

ДаЛшА зОлОтА бОчКа ОтВoРeНа...

... была на День потят (птахів), День фіґлїв – 1. апрїля 2008 у Шаріській ґалерії у Пряшові. Просите ся, яка золота бочка? Чом ся отваряла в ґалерії, а не в корчмі? Одповідї многы знають: „Zlatý súdok“ є назва міджінародного конкурзу кресленого гумору на тему ПИВО а выбраны найлїпшы роботы, з котрых векшынов были оцїнены, ся славностно выставили у Шаріській ґалерії. Самособов, же і бочка з пивом ся все при тій нагодї отворить перед ґалеріёв, така уж є традіція. Але, жебы то не было лем о питю, так ся і повість пару слов на зачаток, а і в тім є традіція, же то все робить „СТВOРИТEЛЬ“ той акції – Федор Віцо (на фотцї зверьху) і директорка ґалерії Мґр. Марта Гребічкова. А зась традічно ся роздадуть цїны і честны узнаня.

А потім уж по погарї смачного пива мож вести свій внуторный діалоґ з выставленыма рисунками і вонкашнїй із знамыма, котрых ту (тыж традічно) стрїтиш. А треба увести, же в тогорічнім (14-ім) конкурзї порота, у котрій „ся мозґы намагали аж ся їм з кечкы парило“ такы дамы і панове, як Т. Блоньскый (шеф), Е. Арнаудова, Д. Перніцова, В. Валькова, Д. Скопарова, Й. Юрчішін і Ф. Віцо, оцїнила Grand Prix роскошный рисунок щастливых xлопяток, котры нелемже ся бесстаростно гомбають на гомбалцї, але єдночасно солодко собі „цуцають“ ґумовыма трубочками пиво з бочкы (на образку долов). Добра пропозіція – може ю треба зреалізовати і в реалнім жывотї!? То нам радить автор Генрік Цебула з Польска. А іщі много іншых добрых пропозіцій про жывот мож найти на выставцї. Хто ся хоче о тім пересвідчіти, няй утїкать до Шаріськой ґалерії в Пряшові, а жебы то стигнув – до 15. мая 2008!      

 - аз - 22.4.2008

Выставкы русиньскых малярїв
 

По персоналній выставцї образів русиньского маляря, родака із Сукова, Міджілабірьского окресу – Андрія Ґая к ёго 75-річному юбілею (од 20. септембра до 21. октобра 2007) была 25. октобра 2007 у Шаріській ґалерії в Пряшові отворена далша выставка русиньского маляря, родака з Михайлова, Сниньского окресу – Юрія Кресилы, якый тыж бы ся быв того року дожыв 75 років, але нечекано одышов до вічности 22. марця 2007. 1. новембра 2007 в ґалерії „Per Spectrum“ у будові Театру Александра Духновіча в Пряшові была зась отворена выставка Русинкы Анны Ґаёвой, пряшівской родачкы. Плодный час выставок доповнив далшый Русин – Іван Шафранко, родак із підкарпатьского села Турья Пасіка, котрый у своїй ґалерії на Главній 44 у Пряшові ся представлять з выставков під назвов Ретроспектіва. То были штирї самостатны выставкы штирёх Русинів, а теперь од 26. новембра до 31. децембнра 2007 они вєдно выставлюють з далшыма на колектівній выставцї названій Татраньскы іншпірації – Міджінародный малярьскый пленер сполку КОПА, а то в пріватній ґалерії Анны Ґаёвой „AG GALLERY“ на ул. Главній 66 у Пряшові. Як видно, конець рока є барз плодный праві на выставкы русиньскых вытварных умелцїв із Пряшова.

-аз- 7.12.2007

Малярь ясной палеты, автор монументалных робот, неунавный выставователь...

● Академічный малярь, Русин, родак із Сукова – Андрій Ґай при своїм Автопортретї (олїй, 1981).

Так бы сьме могли найяснїше характерізовати особность і творчость русиньского вытварного умелця Андрія ҐАЯ із Пряшова, котрый на вытварній сценї ся презентує уж высше пів стороча. Гей, час летить як сполошаный кінь. „Недавно“ (в 1976 роцї, кідь єм написав діпломову роботу о русиньскых вытварниках, тогды, самособов, іщі сьме їх звали „україньскы“, бо інакше не мож было) у вступі до капітолы о нїм єм написав, же є представителём середнёй ґенерації вытварників. А днесь маме 2007 рік а Андрій Ґай мать 75-ку за собов (народив ся 29. януара 1922 у русиньскім селї Суків, теперь Міджілабірьского окресу), но нихто му тілько не гадать, кідь го видить машіровати по Пряшові, або на дакотрій із выставок. Є молодый духом, зато і тїлесно так не старіє, то є правда од віків. Але зосередьме ся на жывотну і професійну путь нашого юбіланта – Андрія Ґая.
А. Ґай в роках 1952 – 1958 штудовав на Высокій школї вытварного уменя в Братїславі, де здобывав вытварны способности у знамых малярїв, высокошкольскых професорів – Л. Чеміцького, П. Матєйкы, Я. Желібского і Д. Миллого. Вшыткы четверо му дали до жывота вытварника много, але послїднїй із них, Дезідерій Миллый, і кус русиньской душы, бо сам быв Русином, родаком із Кыёва, і мав щіре одношіня ку хлопцям із „далекого“ русиньского выходу. А на тот выход ся А. Ґай і вернув по скінчіню высокой школы, ай дістав ся міджі своїх, Русинів, хоць тогды ся їм говорило – Українцї.

далe

ПгДр. Марія МАЛЬЦОВСКА

Ословив го влатсный жывот

(5. 4. 1912 – 8. 9. 1987)

„Теперь, кідь ся прогрызую Вашов книжков (Русиньскы арабескы – М. М.) чім дале, тым веце, ся мі видите знаміша. Іде мі то помалше, бо уж єм дакус забыла азбуку, а так сі єй повторям. Зясь чую мою бабку, а кідь описуєте Янчову мамку, здало ся мі, же описуєте єй. У Вашій книжцї находжу язык моёй бабкы і находжу там выразы, котры отець поужывав дома. Теперь сі усвідомлюю, же так робив, главно зато, абы сьме не забыли, абы ся нам уложыв глубоко до памяти, язык, котрый сьме слухали як дїти“.

Тілько з письма Данєлы Гртковой, родженой Ґібаловой, дївкы вызнамного русиньского сохаря, Заслуженого умелця Франтішка Ґібалы, яка нам з великов ласков і почливостёв поповідала о своїм отцёви, вызнамнїй то особности принайменшім eвропской провінієнції. Главно, з днешнёй точкы зору ёго монументална сохарьска робота, портреты, мeдайлерство має неперевешену цїну як про Словаків, так про Русинів. Высше спомянуты рядкы ёго дївкы Даны, як і ёго поезія (о котрій повіме ниже), лем підтверджують факт, же то быв чоловік нашого роду, без міры любив край під Дуклёв, ёго дервяны хыжкы у валаликах, церьковкы, людей і з їх бідами і радостями. Знамы ёго сохарьскы роботы, як Кіріл і Мефодїй (1941), Голова Кіріла (1941), Навернутя до вывражденого села (Токаїк, 1953 – 1959), Втїканя з горящого села (Злата Баня, 1953), Еріка Ґ., памятникы А. Духновічови в Тополї, А. Павловічови у Свіднику, суть одразом ёго высокого умелецького чувства, одношіня к традіціям свого народу. І хоць в переважнїй мірї ся у своїх роботах зосереджовав на ціле Словеньско, є в ёго творчестві часть, яка говорить о ёго ласцї ку Русинам.

5. апріля того року минуло 95 років од народжіня а 8. септембра того року – 20 років од ёго смерти. О ёго жывотї была выдана значна література, писало ся в зборниках, пресї, а сьме далекы од того, абы сьме переоцінёвали ёго роботу. Нас веце інтересовав людьскый феномен того чоловіка. Попозерали сьме на нёго ай чeрез призму уж споминаной ёго дївкы Данєлы. Што про ню значів єй отець?

– Як ро кажду дїтину. Отець... Быв про мене великов і краснов авторітов. Не зато, же то быв великый і силный хлоп, а ку тому быв узнаваный умелець, але зато, же нам дїтям знав у вшыткім порадити. Мала єм барз мудрого і чутливого отця. Він быв в дакотрых выховных методах дуже добрый. Повім вам таку рарітку: єден з моїх братів ся тяжко учів тверде і мягке „і“ в словенчінї. Там, де было мягке „і“, отець звышыв голос і стоншав го, а там, де было тведе „і“, там голос згрубшав. А вшыткы сьме тото і барз легко научіли. То были ёго выховны методы.
Нїґда нас не бив, хоць-як сьме выдумовали. Было нас четверо дїтей з малым віковым роздїлом (Інж., арх. Петро (1945), теперь жыє в Міхаловцях, Ева (1946), умерла у 2001 р. як 55-річна, бездїтна, Мґр. Данєла Грткова (1948), і МУДр. Павло Ґібала, к. н., што жыє в Братїславі. Найстаршый брат Петро быв великый выдумник, але отець все знав з ним выйти, а то мирным способом. То мати нас тримала на коротко. Почас жывота быв то знамый отець. Што сьме мы, дїти, не дуже любили, было то, же нас люде в Братїславі познали. А то было барз зле, бо я іщі не пришла зо школы домів, аж уж родічі знали, што сьме выстроїли. Барз сьме были амбіціозны, хотїли сьме ся просадити. Вшыткы сьме выштудовaли высокы школы. Отець быв бaрз велика авторіта, зато сьме не шли штудовати вытварне уменя, тот приклад быв барз великый, з нашого погляду недостижимый. Лем найстаршый брат выштудовав архітектуру. Отець, кідь робив помникы, так много робив з архітектом. Кідь брат доштудовав, дакотры роботы помагав отцёви робити як архітект, проектовав ай дакотры церьковкы на выходї Словеньска. Наймолодышй брат Павло выштудовав медіціну, я – андраґоґіку, – повідать панї Данєла, яка жыє з родинов в Бернолакові. Теперь, по одходї на пензію, кідь уж мать веце часу на себе, на родину, рада ся вертать ку свому отцёви і одкрывать забыты сторонкы з ёго жывота і творбы.

Суть то красны дотуляня ся з минулостёв любимой і почливой особы. Главно, спомины на дїтство з отцём суть незабытны. Родина жыла в Братїславі в тяжкых повойновых роках, але отець все їх тягав на путованя, водив їх до краю, де ся народив, під Дуклю...

– Кідь сьме были маленькы, так сьме были векшынов в містї. Кідь я мала двандацять років, отець купив перше авто, а зачали сьме ходити на доволенкы по Словеньску. Обышли сьме гo вздовж і впоперек. Мы познали Словеньско, як го знав мало хто. Моя мама была Чешка, знала історію, о градах, замках, много нам о тім повідала. Ніґда сьме не шли на доволенку лем так, ку озеру і под., але ішли сьме тыждень. Де сьме заставили, там сьме переночовали. Отець купив стан, а інтересно было, же мы четверо перед даякым місто спали в станї, а отець з мамов в готелї. Тогды не были становы місця, таборы, то мож было спокійно спати в станї, теперь бы то было небеспечне. Отець нас часто брав на выход. В Пряшові жыв ёго брат Михал за Калваріёв, там мав поставленый будинок. В зачатках то быв першый отців ательєр. Бабка, отцова мама жыла в Пряшові тогды, кідь він штудовав на выскоій школї в Празї. Отець нам указав свій родный край під Дуклёв і росповідав нам пригоды з того края, ходив з нами на грибы, а часто ай на довгы прогулькы до Малых Карпат. Быв то мудрый чоловік з нїжным сердцём жены, з тяжков руков сохаря, котра не знала трестати, але знала погладити і повтерати слызы. Кідь сьме як дїти не знали дашто вырішыти, все нашов ар-ґумент: „Вшытко, што хочете, можете досягнути, але без роботы то не піде. Жывот є красный, але є то прекажкова дорога“. Такый быв мій отець. Є красно путовати по Словеньску і видїти, де всягды він охабив за собов слїд. Не хоче ся мі вірити, же уж є 20 років, кідь ёго хворе сердце перстало бити“, – розчутливлє ся панї Данєла. Зроруміло, говорить о своїм отцёви.

Франтїшек Ґібала (Франё, як собі пізнїше писав на раду словеньского поета Яна Костры, же, реку, Фанё звучіть словеньскіше) ся народив у Крайнїй Полянї, окрес Свідник, 5. апріля 1912.
В 1914 роцї ёго отець Ізідор одышов до войны, а веце ся не вернув, загынув в мазурьскых морачінах Ґаліції. Быв ведженый, як незвістный, ёго мати все думала, же ся верне. (Дїдко і бабка, подля слов панї Данєлы, пришли з Польска, отець десь од Вєлічкы, были то Лемкы). Не вернув ся, і так зістали троє сироты: Анна, Міхал і Франтїшек. Ёго отець быв робітником на містнїй пилї, а мама Анна (роджена Уліашова) на пилї варила як кухарка. Тота родина Уліашова зістала жыти в Крайнїй Полянї, а то ай молодшы суродинцї, котры не одышли за роботов до Америкы (з того краю барз много людей одышло до Америкы). Малый Франтїшек ходив пішо до Бодружаля до Основной школы, потім ішов до Клатовой Новой Всі, што є при Топольчанках, де докінчів основну школу. Пак ся з матїрёв переселяють до Пряшова. Там дістали квартиру на Словеньскій уліці в ценрі міста, де была ёго мама домовничков. Франтїшек ту ходив на реалку. Він уж тогды рад моделовав. Перша выставка была на тій школї, а діректор школы го одфотив з ёго роботами і послав то Горжіць під Кырконошами, на середню каменарьску школу, де быв ай одбор сохарьскый. Стады пришло письмо, же го приїмають на штудії, а же дістане штіпендіюм. В тім роцї, кідь там Ф. Ґібала наступив, они были в сохарьскій класї лем трёме, а вшыткы із Словеньска: Ф. Ґібала, Франтїшек Драшковіч і Ян Гучко (світового мена сохарї – позн. М. М.). Кідь скінчів тоту школу, зясь діректор школы запропоновав, абы ішов штудовати на Академію вытварных умень до Прагы. Там штудує у професора Бедржіха Кафку, учня Міслбека.

– І так ся мій отець дістав до Прагы, – высвітлює панї Грткова, – але без грошей. Бабка, кідь ішов до Прагы, му дала 100 корун на цїле штудіюм пятьрічне. Вытримав три місяцї, ходив до „Коруны“ на запражену поливку з рогликом, што стояла коруну. Потім дістав туберкулозу, мусив ся лїчіти на Словеньску. Вренув ся назад на штудії, а докінчів школу. Докінчів з тым, же в другім річнику, на основі выслїдків в школї, му признали Масарикове штіпендіум як найлїпшому учнёви. Потім была выписана чеськословенська сутяж на вытворіня памятника Андреёви Кметёви до Баньской Щавницї, закладателёви музейництва. Была то сутяж анонімна. Він як учень другой класы то выграв. Не была придїлена перша ціна, але друга. Кідь ходив до школы, а ходив на вакації домів, до Пряшова, так потребовав даґде даякый ательєр. З бурачок сі поставив цегловый ательєр За калваріёв, но а там настяговав ай свою маму, нашу бабку. Маленькый ателеьєр ся поступно розростав, кідь одышов до Братїславы, зістав там ёго брат. Кідь скінчів АВУ в Празї, пришла война і протекторат, він ся вернув до Пряшова, рік учів на Штатній промысловій школї ставебній. В часї вакацій робив на рештавраторьскы роботах в церьквах а до школы ся уж не вернув. Отець быв творчій тіп. Одышов до Братіславы ай зо своёв мамов у 1940 роцї, о два рокы ся оженив, а попритім ся занимав монументалнов сохарьсков роботов. Він нїґда не учів, до ниякой партії не вступив, быв жывностником цілый жывот, – підкреслює основне з ёго жывота дївка Данєла, яка, як видно, має добрї змапованый жывот свого отця, што є лем на хвалу, же тримать в почливости ёго жывот і роботу. Як гварить, мав то тяжке, главно в тых першых роках, кідь по 1948 роцї, робили перевіркы, а він робив сакралны роботы (в Пряшові св. Франтїшек), почас войны за тзв. Словеньского штату дістав ціну Купецького за Дорогу на Ґолґоту.

Робота Франтїшла Ґібалы є россягла, а главно єй видно по міс-тах і селах на цілїм Словеньску. Од Міджілаборець аж по Братіславу. Як ся позерать на ёго творчость панї Данєла? Предці, доба в якій жыв, несла свої соціалістічны знакы, а тяжко было зістати самым собов.

– Ословив го властный жывот, – повідать она. – Отець реаґовав на трапіня, котры пережыв сам. То, же пришов о отця в єдній войнї, же видїв выпалены села, нещастя матерей в Токаїку, з котрыма бісїдовав, то вшытко ся го дотыкало. Ёго памятникы, ай кідь є то часто ослава перемогы, не все то суть вояци з пушками, але скоріше реакція обычайных людей на нещастя войны, о чім свідчіть Навернутя до вывражденого села (Памятник СНП про село Токаїк, 1953 – 1959, білый травертін, 390 х 275). Втїканя з горящого села (Памятник про выпалене село Злата Баня, 1953, пісковець). Вшыткы тоты нещастя ся го дотуляли. Зажыв то на властнїй скорї. В часї першой світовой войны, як споминала баба, в Крайнїй Полянї, кідь мав отець два рокы, їх хышка горіла, а він тапшав ручками і выкриковав: „Як шумно горить наша хыжа!“ А звірьства другой войны никого не зохабили рівнодушным. Быв то ёго край – Свідничіна, сумнославна Дукля.

Якы были послїднї рокы ёго жывота?

– В сполїднїх роках жывота брат Петро му робив архітектуру. Довєдна много пережыли. Што ся стало з ёго роботами? Много річей є в Словеньскій народній ґалерії, в пріватных збірках. Ай мы маме каждый дашто. Мі ся барз люблять ёго портреты, ёго портретова творба была барз добра. Высловити сохарчінов внуторный світ, не є таке просте. Може в тім малярьстві то іде дакус лїпше. Він при своїй роботї портретовав обычайных людей, мої сестерніцї, свого брата, робив автопортрет, а першы ёго творы мають люде в Пряшові.

Отець на нас, дїтей дуже чутёво впливав. Найгіршым зажытком было, кідь єм на старобу видїла, по мертвіцї, як падать долов. Жыв дома з матірёв, котра была од нёго 12 років молодша. Даякый час быв ай у мене, пак у брата, черяли сьме ся. Было смутно видїти того міцного чоловіка, котрый быв про мене в каждім напрямі авторітов, як поступно одходить.Тяжко єм ся з тым змірёвала. Він быв, фактічно хворый цілый жывот. Мав невылічену тубекулозу, але нїґда ся на нич не скаржыв, не ходив по докторах, жыв повноцінно свій жывот. Потім пришло вісем років перед смертёв, перестали му служыти ногы, підписала ся на нім тяжка робота. Умер 8. 9. 1987 роцї, не дочкев ся револуції. Быв бы рад, бо не любив людей, што выужывали свою моц. Не раз мусив боёвати з ідейныма комісіями. Ай ручно, як по ёго смерти повідали очевидцї.

Панї Данєла ся перегортать в жывотописных познамках свого отця, находить пригоды з ёго жывота. Аж єй морозить, кідь чітать тоты рядкы. Є ту описана пригода, кідь отець з камаратом ходив до школы з Крайной Поляны до Бодружаля. Там стрітили коло єдной хыжы старого, слабо облеченого чоловіка, якый плакав і скаржыв ся їм, же сын го вышмарив з дому. Они двоме уж не мали вітцїв. Што бы за то дали, кібы мали холем такого вітця... Старали бы ся о нёго, облїкали го... Тото написав до жывотописных познамок єй отець. Отець му хыбив цілый жывот. Іщі щастя, же мав таку матїрь. Хоць то была обычайна жена, яка не знала чітати, ани писати, тото знала, же дїти треба дати до школы, же мусять мати ремесло.

Так тя познам мамо моя,

в родній деревяній хыжцї

Під деревянов церьквов,

Є колыска моя.

То суть поетічны рядкы Франтїшка Ґібалы, о якім мало-хто знав, же писав поезію. Жыв в такій средї, яка го мотівовала писати. Камаратив ся із словеньскыма писателями Смреком, Костром,
Плавком, Ганов Понїцков, Валеком, вытесав памятникы А. Кметёви, Л. Штурови, Я. Кралёви, Л. Ондрейові, Й. Заборьскому, Л. Фуллови, Й. Бендікови, Я. Алескіму, але і русиньскым будителям – А. Духновічови, А. Павловічови, звічнив токаїцьку треґедію, як і перше ослободжене село Калинів. Сам быв в близкых контактах в Дезідером Миллым (недалеко себе бывали). Охабив нам то, што доднесь стоїть. Тото лїпше з ёго творбы все нас буде ословлёвати. А поезія ёго чутливой душі зістала і в жывотописных записках. Говорить о тїм, де ёго коріня, де ёго домівство. Може бы ся радовав, кібы днеська жыв, а кібы ся докоповав до свого русиньского коріня. Днесь Русины ся гордо можуть голосити ку свому, а він, то в тій добі, якбач, не зажыв, але одчував. Передбачав:

Переклад слов. поезії: авторкы

Фоткы з архіву Мґр. Данєлы Гртковой, 30. 10. 2007

14. Міджінародный вытварный фестівал в Снинї

Од 2. до 16. септембра 2007 року в Снинї быв уж 14. річник Міджінародного вытварного фестівалу, котрого реалізатором є надація ART. EAST вєдно з Ґалеріов Андрій Смоляк і містом Снина. На фестівалї взяли участь умелцї з Україны, Росії, Лотiська, Мадярщіны, Австрії, Польщі, Чехії і Словакії, а із своїма творами документовали умелецькы снагы властных особностей і країн, котры репрезентовали.

Вытварный пленер быв у рамках проєкту Знай свого сусїда ІІ. фінанцованого з фондів Европской унії з проґраму INTERREG III A. Проґрам проекту збогатив вызнамный словеньскый сохарь Марек Жітнян, автор сохы Медова баба в Новоселіцї, котра 15. септембра ославила своїх уж пять років.

В рамках фестівалу представив ся Гелмут Бістіка з выставов пластічных образів під назвов Гелмут  і тоты іншы, Ярміла Велька з Гармоніов тиха і быв представленый выбір образів з тогорічного Міджінародного вытварного фестівалу – Палеты приятельства. Гостём фестівалу быв академічный сохарь Тібор Бартфай.

Проґрам фестівалу збогатив выступ солістів театру Йонаша Заборьского Славоміра і Анны Бенковых, солісты оперы Штатного театру з Кошіць Маріана Лукача, клавірісткы Юлії Ґрейтаковой і документарный філм режісера Ладіслава Чікія о Медовій бабі.

В пятніцю і в суботу, 14. і 15. септембра 2007 быв у центрї міста  „гепенінґ“ – уміня акції австрійского маляря Одіна Розенцвайґа, де автор высловлює свій протест проти войнам у світї. На тій акції взяли участь і штуденты Ґімназії в Снинї, як і жытелї міста. Умелцїв у суботу прияв пріматор міста Снины Інж. Штефан Мілёвчік, якый поздравив Тібора Бартфая з ёго жывотным юбілеём.

Святочне фінале фестівалу было 15. септембра в Културнім домі в Снинї. По скінчіню проґраму могли умелцї побісідовати і докладнїше ся спознати при погарї доброго вина.

М. К. 9. 10. 2007

Нечекано од нас одышов доц. Юрій Кресила,..

академічный малярь, а то 22. марца 2007 в Пряшові а родина і знамы го выпровадили на послїдню путь у Домі смутку в Пряшові 26. марца 2007.

Быв учітелём вытварной выховы і мальбы на Педаґоґічній факултї в Пряшові Універзіты П. Й. Шафаріка (1961 – 1963), на Філозофічній факулті в Пряшові (1967 – 1978) і на Высокій школї вытварного умены в Братїславі (1978 – 1990). Він є родаком із русиньского села Михайлїв, Сниньского окресу, де ся народив 13. апріля 1932. Быв участный на вшыткых выставках і акціях русиньскых малярів, котры сьме орґанізовали дома і за граніцями нашой отчізны. Неунавный вытварник і орґанізатор, котрый над ушытко любив закутины свого рідного русиньского краю, быв у Пряшові всягды, де ся дашто робило в области вытварного умены. Але нелем ту, в сучасности має три выставкы своїх робот у різных ґалеріях. Свою послїдню выставку отворив лем недавно – 9. марца 2007 у Дворанї під Винічнов скалов у Брекові при Гуменнім. Ёго прекрасны країнкы, портреты (на фоторепродукції є ёго автопортрет) і рисункы прикрашають многы містности і ґалерії, суть і будуть потїшінём і в будучности про многых позерателїв і любителїв вытварного уменя.

А. З., 26. 3. 2007

Iван Ґашпаровіч – першый презідент на вернісажі

выставкы творів Енді Варгола

Презідент Іван Ґашпаровіч (взаду найзнамішый портрет Енді Варгола) на святочнім отворіню вьставкы того умелця світового мена і русиньского походжіня в главнім містї Ірьска Даблінї 27. 3. 2007. Фотка: Мірослав Сірик

27. марца 2007 в ірьскім музею Dublin Castle в Даблінї презідент Словеньской републікы Іван Ґашпаровіч отворив презентачну выставку вытвырных робот Енді Варгола, котру в кураторскій концепції Др. Михала Бицка, ПгД. і Мґр. Мартіна Цубяка приправив Музей модерного уменя Енді Варгола і Сполочность Енді Варгола в Міджілабірцях у сполупрацї з Амбасадов Словеньской републікы в Ірьску. Презідент Іван Ґашпаровіч, подля нам доступных інформацій, є першым презідентом суверенного штату мімо США, котрый особно быв на вернісажі выставкы творів той вызнамной особности другой половины 20. стороча. Є то о то вызнамнїше, бо коріня некорунованого краля поп-арту Енді Варгола суть на Словеньску, в русиньскім селї Микова, одкы ёго родиче-Русины за роботов одышли до США. Выставка несе назву „ANDY WARHOL – HIS SLOVAK ROOTS“.

Выставка буде отворена в споминанім музею до 27. апріля 2007 а од 1. мая 2007 буде реіншталована в Cork Public Museum в містї Корк.

 Івета РУСИНКОВА, кустодка ММУЕВ у Міджілабірцях, 30. 3. 2007

ЕНДІ ВАРГОЛ – ЖЫВОТ І ТВОРЧОСТЬ

(К выставцї робот Енді Варгола в ірьскім главнім містї Даблін а в містї Кoрк, марец – май 2007, з нагоды 20 років од ёго смерти.)

 „Енді, кібы ся так дали множыти дїти! Было бы повно маленькых Енді, Енді, Енді...“

Юлія Варголова

Портрет світознамого умелця – Енді Варгола (6. 8. 1928 – 22. 2. 1987), родичі котрого были Русинами і походили з русиньского села Микова, Міджілабірьского окресу.

Америчан з русиньскым корінём, родічі котрого ся переселили з малого села Микова на выходнім Словеньску. Народив ся 6. авґуста 1928 як „Andrew Warhola“ в Піттсбурґу. Першый америцькый малярь, представитель поп-арту, котрому быв присвяченый музей мімо aмерицького контіненту, в Міджілабірцях, Музей модерного уменя Енді Варгола (од. 1. 9. 1991), а в ёго роднім містї Піттсбурґу (отвореный – 16. 5. 1994).

Енді Варгол быв найсамобытнїшым представителём поп-арту. Ёго ціложывотна робота бы ся могла подїлити до тёх частей: умелецькы зачаткы Енді Варгола (ПРЕ ПОП), найславнїшы рокы умелця (ПОП-АРТ 60. і 70. рокы) і ПОСТ ПОП-АРТ у 80. роках, кідь уж умелець жыє скорше із „старой“ славы. Варгол ся уж за свого жывота став леґендов. Тяжко найти міджі умелцями США подобного, котрому было присвячене тілько публіціты і славы.  Своїм окремішнїм зъявом вызерав як „мімоземщан“, а сам себе, свою тїлесну скриньку поважовав за часть уменя. На роздїл од іншых збогатликів, котры не были шляхтіцького роду і под., Варгол, сын худобных родічів Андрія і Улї Вархоловых, мав доступ всягды, де лем не хотїв. Позывали го на ославы і акції, де ходила „сметанка“ Америкы. То ся не подарило ани найславнїшым звіздам філму або поп-музикы.

Енді Варгол у молодшім віку (третїй справа) зо своёв родинов: братами Джоном, Полом і ёго двома дїтми, матірёв Юлков (друга злїва).

Добити ся акуратной правды о ядрї і змыслї жывота Е. Варгола і ёго фолозофії є барз тяжке. Тілько розопря, як в собі нїс тот чоловік, не найдеме в історії уменя. Скоро до кінця свого жывота (умер 22. 2. 1987 по операції жовчника) таїв своє коріня і місто народжіня. Міджі людми вызерав як екстраваґантна жыва фіґура в стріберній парохни, в ядрї быв невротічно штруктурована особность, несміла і недовірлива. Ева Віндмоллерова по розговорї з Варголом про часопис „Stern“ повіла: „Не є цалком честно зъєдиняти інтервю з Енді Варголом. Стотожнёвати то з ним. Ведь він терпить, лем неохотно доволить дакому попозерати  до свого внутра, докінця і до свого паспорту.“ У світї вышло велё книжок, котры суть присвячены Енді Варголови. Докінця і дві, якбач, в ёго авторстві. Але покы є правда, што говорять ёго найближшы, так Енді все мав тілько роботы, же нияку книжку бы не встиг написати. Правда, охабив много выповідей, маґнетофонных записів і фотоґрафій. Але ці  ёго автобіоґрафічны книжкы написав він сам, о тім мож похыбовати.  З множества публікацій, котры суть присвячены Е. Варголови, найоптімалнїша і найсоліднїша ся видить книжка Давіда Бурдона, названа „Warhol“. Словеньска публікація Богуша Хнёупека „Andy“ є счасти літературов факту, а счасти містіфікаціов.

Енді Варгол: Лейдіс енд Джентлмен VI.

Также, якый досправды быв Енді Варгол? Што принїс про модерне вытварне уменя? Быв особностёв з вродженым інштінктом про торг, про просаджіня самого себе, про реалізацію нового. Быв ґеніалным позорователём сполоченьского жывота, рухів у сполочности і в уменю. Знав роспознати потребне і збыточне, а чаровно доказав збыточне підвышыти на пєдестал уменя. Быв тїлом і душов манажером, соціолоґом, псіхолоґом і умелцём. Добрї знав, што може найвеце вплынути на векшину людей. Якбач, повів, же на світї жыє найвеце людей, котры ся боять о будь-што, або будь-чого. З той прічіны чінять добре і зле. Ёго дїлїня людей на холодных цініків і невротічных добраків го привело к тому, же ся з великов терпезливостёв „занимав“ підозріванём і недовіров к особам, котры докладно не знав. Жебы компензовав свій страх із смерти, їв лем легкы поливкы, а в даякых позах выголошовав, же на смерть не вірить. Была то лем компензація, фірганка перед страхом, зато уж од дїтства смерти ся бояв. Джон, старшый брат Варгола, твердить, же ся не быв ани попозерати на свого мертвого вітця. Ёго мати Юлія твердила, же Енді быв цалком інакшый, як быв знамый публічно. Імідж, котрый презентовав публічно, быв, якбач, частёв „выбавы“, котру в тім часї каждый умелець потребовав. Варголів імідж го скоро стотожнив з уменём, котре сам продуковав.

Яке то было уменя? Кідь бы сьме перед двадцятьма роками ся то попросили історіків уменя, якбач, много з них бы повіло, же є то ґіч. Предці,  было то „буржоазне уменя загниваючого капіталізму“. Тяжко і небезпечно вступати до сумлїня чоловіка, але берьме то так, же была така доба. Варгол зачінав як каждый другый умелець „з тым, што мав“. По абсолвованю Карнеґіового технолоґічіного інштітуту в Піттсбурґу (штудовав у роках 1945 – 1949), зачінав вєдно із своїм приятелём Філіпом Перлстейном як рекламный вытварный аранжер. Як бакаларь вытварного уменя одходить в 1949 роцї до Ню Йорку, де продовжує в роботї рекламного вытварника про обувницьку фірму І. Міллера. Робить обычайного аранжера і декорує выклады обходів. Окрем того, дома, в пронаятім апартманї на Намістю св. Марка все креслить і малює. Видить, же нелем в Европі, але і в Америцї ся зачінать змагати новый смер – поп-арт. Як добрый псіхолоґ, приходить на то, же уменя, котре творили умелцї в тім часї, тратить свій кредіт у заказника і зменшує ся інтерес о абстрактне уменя. Цілый світ ся му видить, як масовый продукт. Всягды на уліцї, у выкладах ся стрічать з масовостёв, котра взникать простым множінём. Подобно як міджі людми і міджі звірятами, видить тото істу выробу спотребного продукту. Люде ся множать, родять, старіють і одходять, як кібы были продуктом когось над чоловіком. Подобно є то ай з товаром. А што так попробовати масово „выробляти“ уменя? Заникнув бы роздїл міджі тыма, котры на тогдышнє уменя мали фінанції, і тыма, што не мали ани на обычайны жывотны потребы. Кідь зачне масово „выробляти“ образы, будуть як конзервы Кембеловой поливкы. Але як то зробити? Яков техніков? Спочатку Варгол пробовав „множыти“ свої творы обычайныма одпечатками через індіґо. Ёго сыновець Джеймс Варгол твердить, же якраз образы з того часу суть найціннїшы. Але тота техніка му не стачіла, была помала і з технічного боку тяжка і недоконала. Якбач, сі спомянув на старый способ переношованя образків, котры практізовали уж на далекім выходї, главно, в Японьску давно перед нашов еров. Сітёдрук.

Гей, была то техніка, котра доволила Варголови вступити до „масового продукту уменя“. Перше роботы зробены формов сітёдрукованя, котры Енді указав своїй матери, єй так заінтересовали, же, якбач выкрикла:

„Енді, кібы ся так дали множыти дїти! Было бы то повно Енді, Енді, Енді..!“

Пише ся рік 1962, а Енді Варгол зачінать „малёвати“ на полотнї і картоновім папірю за помочі сітёдруку першы свої „масовы Кембеловы конзервы. Є зошалїтый за малёванём того, што є публічно знаме і популарне. Слїдують портреты артісток, голівудьскых суперзвізд. Бере участь на выставах поп-арту в „Sidney Janis Gallery“ в Ню Йорку і слїдує перша самостатна выстава в „Eleonor Wadrs Stable Gallery“ в Ню Йорку. Позерателї обдивляють і крітізують ёго сiтёдруком выготовлены полотна, на якых суть накреслены катастрофы, портреты славных людей і под. Од 1963 року много выставує по США,  а у 1964 має першу самостатну выставу в Европі, в Паріжу (Ґарелія Елеаны Соннабендовой). В тім роцї має першый інцідент, кідь незнама жена зачінать стріляти на выставлены портреты Мерілін Монро. В 1966 – 1968 роках Варгол мінить способ вытварной самореалізації, зачінать філмовати, але о успіху тяжко говорити. В тых самых роках сполупрацує із ґрупов „Velvet Underground“, але пак ся ветать к „малёваню“ своїx сiтёдруків. Сістематічно робить выставкы (1978, Кунстгаус Цуріх). Малює много портретів славных особностей – од Мао Це-тунґа аж по Ленїна. Все в лімітованых серіях. В 1982 – 1986 рр. Малює образы на тему Катастрофы і серію образів з лебками. В 1986 роцї ся вертать к малёваню автопортретів і створює пару портретів Ленїна. 22. 2. 1987 умерать.

„Пришов єм на то, же вшытко, што роблю, є споєне із смертёв“, повів Енді Варгол по атентатї на ёго особу. Были то рокы, почас котрых векшу увагу у своїх творах давав расовым непокоям, самовраждам, автогаваріям і под. Може то є лем нагода, але по роках, тїсно перед смертёв, ся зачав занимати темов смерти зясь. Велика серія образів з лебков, як кібы передзначовала ёго властный конець. Якбач, ёго выслов ся практічно выповнив ай по пару роках.

Робота Е. Варгола зістане іщі довго діскутабілна. Є єднак непознана, як і жывот умелця. Ёго коротка умелецька путь од першых малюнків, розмножованых через індіґо аж по сітёдрукарьскы і комбінованы технікы зістане іщі рокы істочником выскумів і аналіз. Є істе, же Енді Варгол ся став славным Енді Варголом в 60-ых роках. Ці то вже были серіґрафії COKING POT, 1962, CAMBEL“S SOUP, 1960, портреты славных Жыдів з 1980 року або портреты філмовых звізд і под. Е. Аргол выступив на сцену поп-арту в часї, кідь то было найактуалнїше. Быв холем раз в жывотї на справнім містї в справнім часї, як звыкнув в опачнім змыслї говорити по атентатї, же „быв єм в несправнім містї в несправнім часї!“.

Робота Е. Варгола є барз велика. Сітёдруком „выробив“ тісячі творів. Тадь Лем каталоґ  ANDY WARHOL PRINTS з 1988 року уваджать 413 (сітёдрукы на папірю) в лімітованых тіражах 50 – 300 фалатків з каждой серії. Подобно є то ай в припадї сітёдруку на полотнах. Варгол, што до чісла вытварных робот, є, якбач, непереможный. Правда, помогла му к тому ай ёго „фабрика“ на уменя – FAKTORY, як назвав свій ательєр і много сполупрацовників. Але в каждім припадї робота Варгола ся стала єдным з векшых колесок ланцка розвоя модерного уменя другой половины ХХ. стороча. Ёго вплыв на сучасне уменя є великый. Выслов Роберта Равсхенберґа: „Не каждый Варгол є добрый Варгол, але планый не екзістує,“ бы міг послужыти як епітаф.   

Др. Михал БИЦКО, ПгД.,

главный куратор ММУЕВ, 26. 3. 2007

Портрет як зеркало душі

РЕМБРАНТ ФАН РІЙН „Автопортрет“ 19,5 х 15 цм, суха ігла датоване 1639         „ ... очі ті домалюю аж кідь спознам твою душу?“ А. Моділіяні

Професор Бартко в єдній зо своїх моноґрафій о клінічній псіхолоґії написав: „Роздїл міджі псіхотіком, неуротіком і умелцём є в тім, же псіхотік знать, же два плус два є штирї, а не вадить му то. Неуротік знать, же два плус два є штирї, але вадить му то. Умелець знать, же два плус два є штирї, вадить му то, але вадить му і то, же три плус єден є штирї.“ Лаконічно повіджене – проблем о псіхолоґічній штруктурї особности (в нашім припадї  річ іде о умелцях) є правдов. Подля Гаусеровой філозофії о теорії уменя, скуточный умелець ма лем дві можности. Або уменя овладне він, або уменя овладне ёго. Жаль, в тім другім припадї є то про умелця невыгода, но на другім боцї векшину того, што творить в онтоґенезі уменя головны піліеры, вытворили умелцї, котры ся стали „жетрвов“ уменя (од Мікеланджела через Ґою, фан Ґоґа аж по Варгола).  Скуточне уменя са не дасть „інауґуровати“ добовов вытварнов теоріёв, котра скоро все є під впливом добовой моци, не дасть ся „номіновати“ на основі різных вызнаменань, премій, тітулів ці научных звань. Єдиным крітеріём скуточного уменя є час. Тот выселектує ай недавно кымесь велебене, і повздвигне недавно кымесь понижоване креатівне снажіня умелця. А праві реалность познаня (треба підкреслити, же скуточный умелець ниґда не быв спокійный зо своїм дїлом – слова Проф. Бартка, Гаусера...), ся стала тягобов і про умелців. Жебы ся чім скорше дістали під поверьх „тїла“ уменя, к ёго „душі“, часто як методічны патолоґы і клінічны псіхолоґы скумали посередництвом „анамнезы“ за помочі вытварно-выразовых средств „душу“ самых себе, на своїх автопортретах або на портретах іншых людей.

Тота выставка автопортретів і портретів не мать за ціль оцінёвати або предкладати позерателёви „вершину“ того снажіня в історії уменя. Надлегшено, но концепчно продумано предкладаме перціпіентови можности порівнованя (нелем у вытварній техніцї) дакотрых умелцїв з періоду „старых майстрів“ аж по реалістічны і постмодерны тенденції. Замірно є конціпованый і выбір умелцїв, і творів. Рембрант – Варгол, Коген – Бродяні, Гапак, Чабала – Обермановá, Бицко. Позератель мать можность слїдовати, што основне одгалёвали умелцї „під поверьхом“ своїх автопортретів і портретів іншых особ. Рембрант – драма аж траґедія, опущеность, холодна резіґнація..., Варгол – плахость, уник, поза, Коген –сімбол творіня особности на принціпі впливів іншых особностей і под., Бродяні – характер, амбіції, навязность на сполоченьске поставлїня, професность, Гапак – статус кво скоріше поверьх як „душа“, Чабала – неупростне снажіня о гляданї „душі“, часто успішне і наопак, Оберманова – штілізація, „зводжованя“ позерателя до нёв ідентіфікованого „внутра“ зображеного, Бицко – снажіня о гляданя гравости, важности, одношіня портретованого к ёго сполоченьскому і одборному поставлїню. Так кус в ровинї Бродяніго заміру выповідї і выразу. Гіпотетічно, експерімантално..., діятельно.

Мґр. Мартін ЦУБЯК,

куратор выставкы

Портрет у вытварнім уменю є шпеціфічный феномен, котрый є сильно овпливненый особностёв портретованого, але зохаблять одказ і самого автора. На неусвідомлюючій уровни ся до портрету переносять і рисы автора і взнькать інтересне перениканя двох елементів. Зато портреты особности, як і обычайных лёдей, із того погляду барз інтересно штудовати. Зато барз вітам можность, же така выставка вытварного уменя буде в сполупрацї з Музеём модерного уменя Енді Варгола в Міджілабірцях іншталована в нашых просторах, чім выникне про жытелїв Гуменного, але і тых, што до міста завітають, можность штудовати такы вытварны творы.

З почливостёв ПгДр. Петро СОПКО.

Выставку концепчно приправив: Др. Михал Бицко, ПгД., Ф.А.Б.І., презідент СЕВ

Куратор выставкы: Мґр. Мартін Цубяк, куратор ММУЕВ в Міджілабірцях

Выставник: Мірослав Сірік

Зодповідны за реалізацію выставкы: ПгДр. Петро Сопко, діректор МсЦК у Гуменнім і Др. Валіка Мадярова, діректорка ММУЕВ у Міджілабірцях

Выставку фінанчно підпорили: Сполочность Енді Варгола в Міджілабірцях і Умелецька аґентура ТІНААРТ у Міджілабірцях

Выставка є реалізована во выставных просторах МсЦК у Гуменнім у сполупрацї з Музеём модерного уменя Енді Варгола в Міджілабірцях

і мож ю попозерати до 9. 12. 2006

● З нагоды 100 років од народжіня і 35 років од смерти Дезідера Миллого 21. октобра 2006 у Кыёві одтворили выставку ёго образів, котра была споєна тыж із выставков образів другого родака з того села – Юрія Молнара. Злїва доправа: Автопортрет Д. Миллого з 1943 року, староста Кыёва Ю. Хаміла і Ю. Молнар перед свoїма oбразами.

Главну премію в рoцї 2006 нa выстaвцї Зoлoтa

бoчкa дістaв Aндрea Бeрсaні (Taліaньскo).

Премію Іґoрa Шeвчікa в рoцї 2006 дістaв русиньскый кaрікaтурістa Oсиф Стoріньскый (Слoвeньскo).