Кінцём 2012 року была выдана 152-сторінкова публікація під назвов „Poklady ľudovej kultúry / Скарби народної культури“, зоставителём котрой є ПгДр. Мірослав Сополиґа, др. н., директор Музею україньской културы у Свіднику. Публікацію выдало обчаньске здружіня під назвов Сполочность приятелїв Музею русиньско-україньской културы у Свіднику, хоць офіціална назва музею є„україньскый“.

Автор хоче в написанім текстї представити чітателёви народне вытварнеу меня в „україньскій“ области выходного Словеньска. Чітателя на першый погляд мусить несподївати абсенція знаньу автора з ґеоґрафії выходного Словеньска. Тадь „україньской“ етнічной области на выходнім Словеньску нїт, а поважовати за таку културну дїдовизну Русинів, жыючіх на Словеньску, є верьхом фанатізму автора, іґноруючого выслїдкы списованя людей з року 1991 і з року 2011. Автор не решпектує ани резолуцію влады СР ч. 324 з 28. апріля 1999, на основі котрой узнає 11 народностных меншын на Словеньску (пізнїше была кількость узнаных народностных меншын росшырена о народность російску і сербску). Нияка „русиньско-україньска“ народность на Словеньску не была узнана, ай кідь 20. януара 1990 при змінї назвы проукраїньской орґанізації „Культурний союз українських трудящих“ єй бывшы репрезентанты спробовали цїлено створити умелу народность „Русин-Українець“, жебы забранили одливу Русинів і зменшіню кількости членьской базы своёй орґанізації. Правда є така, же к тій народности припослїднїм ани припередпослїднїм списованю людей сянихто не приголосив, і хоць дефакто можностьту была – в колонцї „інша народность“. В історії Русинів але така народность нїґда не была, а Русины на Словеньску по роцї 1945 были переменованы на Українцїв. Тоту народность зачали у нас просаджовати україньскы націоналісты, котры протото пришли з Галічі. Насилна недемократічна українізація Русинів на Словеньску ся по роцї 1945 орґанізовала адміністратівным способом – проти волї русиньского жытельства. Выслїдком насилной українізації Русинів было то, же скоро 66 % автохтонного русиньского жытельства по роцї 1952 ся приголосило к словеньскій народности. Тот факт потверджує нелем насилный, неприродный характер процесу українізації Русинів, але і самовольне нарабляня з Русинами/Лемками в Польску по роцї 1944, а главно по Акції„Вісла“ в роцї 1947, і зманіпулованым переселїнём коло 13 000 Русинів на Україну в роцї 1947. На оптацію Русинів впливала абсурдна реторіка міністра внутра по роцї 1945, яков застрашовав Русинів насилным вывезїнём на Україну. Терьпка скушеность з недавных часів Русинів так выстрашила, же даколишнє русиньске усвідомлїня было під впливом страху барз ослаблене і мать неблагы наслїдкы і в сучасности. Є тофанатізм, кідь од зачатку демократічного процесу перешло четвертьстороча, але автор публікації все зістає на позіціях бывшого ЦВ КПС, котрый твердо і некомпромісно приказовав Русинам мати україньску народность.

Є тяжко порозуміти, якы прічіны женуть пана Сопололиґу к тому, жебы богату културну дїдовизну Русинів приписовав Українцям, абы Русинам приписовав 12 назв їх народности, а уж начісто не розумлю прічіны, внаслїдку котрых уводитьчісло 150 тісяч жытелїв русиньской народности на Словеньску, кідь реално ту жыєколо 250 тісяч жытелїв, котры міджі собов говорять порусиньскы. Заслїпеность автора є, кідь в публікації споминать, же: „... офіціалны штатістікы з послїднёго списованя людей у нас говорять о 30 – 40 тісячах жытелїв Словеньска русиньско-україньского походжіня“ ?! Є точіста неправда, дезінформація і автор ся намагать закажду цїну обдурити чітателїв неправдивыма фактами. Є то бламаж, яка ниякраз не свідчіть о тім, же автор мать обьєктівны знаня о тім, о чім ся в публікації пише і кому присуджує властницькы права на културне богатство Русинів на Словеньску. Тадь Русины Словеньска николи не были під Українов і мають свою властну културу, віками створену на своїй властній етнічній теріторії.

Ганьбов є, же Музей україньской културы у Свіднику творить векшынов експонаты русиньской културы. Великым парадоксом є, же началство Словеньского народного музею у Братїславі дотеперь не дало свою одборну позіцію ку тому, же свідницькый музей собі неправом привластнив културну дїдовизну Русинів Словеньска. Не мож порозуміти тот факт, же Уряд влады СР на такы, своїм обсягом похыбны публікації, дає фінанчны дотації (!) Якы скуточно были досягнуты выслїдкы у послїднїм списованём людей з року 2011 в Словеньскій републіцї?
– ку русиньскій народности ся приголосило 33 482 жытелїв, к русиньскому материньскому языку 55 469;
– к україньскій народности ся приголосило 7 430 жытелїв а к україньскому материньскому языку 5 689;
– к русиньско-україньскій народности ся не приголосив ани єден жытель Словеньска (!) Уведжены арґументы свідчать о тім, же автор замірно знеужывать выслїдкы списованя людей і і без причіны Русинам дає неекзістуючу народность русиньско-україньску.

Подля резултатів списованя людей у 196 селах чісло Русинів перевершыло 20 %, а ани на єднім селї на Словеньску не є 20 % жытелїв, котры бы ся голосили к україньскій народности (!) Подля даного перегляду ани в єднім селї Словеньска жытелї не поужывають україньскый язык. Поважовати русиньскый язык за україньскый є найвекшов хыбов (!) Aвтор публікації бы собі уж мав усвідомити, же на Словеньску русиньскый язык быв кодіфікованый і є жывым языком (!) В роках 1921 і 1930 к україньскій народности у бывшій ЧСР не приголосив ся ани єден жытель (!) Але к русиньскій народности ся приголосило в роцї 1921 – 461 849 жытелїв а роцї 1930: 549 169 жытелїв (враховано Підкарпатьской Руси, котра в тім часї была в складї ЧСР).

Є великов наївностёв так автора публікації, як і ёго опонентів привластнёвати русиньскы цїнности народной културы лем україньскій народности, респ. україньскій етнічній области Словеньска. Автор призабыв ту реалности, же в селах з перевагов словеньского жытельства суть віруючі выходного обряду (окрес Михалівцї, Собранцї, Требішов) і подля того, як пише, ай тоты патрять к україньскому ентіку (?!) Іконы, їх назва походить з ґрецького „eikon“ і значать образ. Ікона є святый образ і почливость ку нёму як ку култованому предмету ся проявлять в церьквах выходного обряду. Привластнёвати сі іконы Русинами-Українцями є велика одвага і зато, же віруючі выходного обряду суть членами многых народностей, а по друге: народность Русин-Українець є лем выдумков автора і далшых українізаторів русиньского жытельства по роцї 1945. В припадї неодборных і дезінформачных позіцій автора к вопросам народностного зложіня жытельства на Словбеньску барз знижує вызнам русиньской културы, котра безспорно обогачує цїлословеньску културу і є єй неодємнов частёв.

Спомянута публікація, котра привластнює русиньску културу выключно Русинам-Українцям, приносить чітателёви дезінформацію і нияк раз не приспівать к збогачіню обьєктівного познаня културы Словеньска у 21. сторочу нашого розвоя. До великой міры пошкоджує інтересы правилного научного приступу ку высвітлёваню културных цїнностей русиньского жытельства, але і підцїнёваню общой културной дїдовизны в Словеньскій републіцї. Не было бы правилным, кібы єм замовчовав реалность, же і многы іншы публікації, якы выдав даный автор, своїм обсягом не одповідають скуточній реалности в народностній політіцї нашого штату. І то бы мало веце інтересовати Словеньскый народный музей у Братїславі і треба загамовати, жебы права Русинів у нас были зневжываны выданём неправдивых фактів уведженым автором (!)