Миколай КСЕНЯК – сучасный русиньскый писатель, лавреат міджінародной Премії Александра Духновіча за русиньску літературу, котру удїлює Карпаторусиньскый научный центер у США і фінанцує знамый меценаш русиньской културы, освіты і літературы Штефан Чепа з Торонта у Канадї. Од року 2008 до кінця 2011 быв председом Сполку русиньскых писателїв Словакії, творить опорный пілїр русиньской літературы на Словакії. Написав ряд книжок баёк, віршованый твір, є автором приповідок, радіопєс, як автор ся реалізовав і на сценї Театру А. Духновіча в Пряшові. І хоць є затяженый на дротарьство, є выразный як байкарь. Він охоплює жывот Русина в цїлістности. Є добрым псіхолоґом. Нелем мапує жывотны сітуації Русинів, але снажить ся ай дати на них одповідь. Природа, жывот Русина в нїй, матеріална і духовна сфера чоловіка – основны темы автора. З богатов крошнёв пережытого успішно крачать по русиньскій літературній ниві.

Миколай Ксеняк ся народив 4. децембра 1933 року в селї Камюнка, окр. Стара Любовня, в сїмчленній бідній русиньскій родинї. На облацї ёго першой русиньской книжкы О камюньскых майстрах (Пряшів: Русиньска оброда, 1994) ся пише: „Так, як іншы ґаздове в тім краю, і отець Миколая Ксеняка часто мусив охабляти родину і выбрати ся до далекого світа на дротарьку. Дїти, міджі нима і Миколай, помагали своїй матери, як знали.“ І хоць условія жывота были тяжкы в тім краснім, але біднім замаґурьскім краю, Миколай тужыв по познаню світа, по освітї. Скінчів Руську ґімназію в Пряшові, Інштітут руського языка і літературы в Празї. Став ся учітелём, спочатку основной школы в Ружомберку, пак директором ґімназії в тім містї, де робив аж до пензії.

Учітельска робота, контакты з молодыма людми го іншпіровали к писаню. Може, якраз і ёго байкы взникали під такым освіжуючім впливом молодежи. Байка – жанер нелегкый. Выжадує од автора концентрацію сил, короткость выслову, але і важность темы. Мож їх чітати із сміхом через слызы. В байцї є то так, же автор на описаня неґатівных рис чоловіка поужывать звірїв, птахів, мушкы, але і нежывы предметы. Пан Ксеняк у своїх байках нїґда не оскорблює чоловіка, лем му наставлює воглядило, жебы ся тот задумав, усвідомив сі свої хыбы, а може, їх ай оправив. Є в тых байках дакус моралізаторьского духа. Кінчать ся моралков, моралным заключінём, як ся наприклад, мож дочітати у ёго Выбраных байках (Пряшів: Сполок русинськых писателїв Словеньска, 2002), де автор подає перерїз своїх семох книжок баёк, од р. 1963 – україньскоязычных: Байки (1963, 1970, 1974), Сміх і гіркість серця (1977), Віночок з терня (1980), Дорогоцінна знахідка (1985) і русиньскоязычной: Выбраны байкы (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2002). Жанру байкы автор і надале зістає вірный і так выдавать далшы книжочкы: по русиньскы Метаморфозы, Байкы (Пряші: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2006), по словеньскы Ozveny (Bájky) (Prešov: SNM – Múzeum rusínskej kultúry, 2009) i двойаязычну русиньско-словеньску Зеркалїня (Байкы)/Zrkadlenie (Bájky) (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2010).

І хоць жыючі далеко од родного краю, М. Ксеняк ся все голосив к свому корїню. Тактно, діпломатічно, ненасилно то описовав ай у своїх творах. Навертаня до родного краю аж із середнёй Словакії все было позначене окремов давков іншпірації до далшого писаня. Путованя влаком, автобусом або автом – то были стрїчі з людми. А заставка в Камюнцї? То родны пішникы, знамы, приятелї, родина ... Є ту родный воздух, якый наповать чоловіка свіжыма силами. Писатель припадать до того студника цілющой воды і не може ся насытити. Все чує жажду. Жажду по своїм, по такім, што не мож з нічім порівнати.

„Родный край про мене значіть студенку, з котрой черьпам цілый жывот. Моя родна Камюнка мать красны горы, лїсы, потокы, поляны, скалы ... Тот, хто ся в тім краю народив, хто вдыхнув ёго воздух, хто ся набрав родных співанок, приповідок, хто перешов тот край, хто там пас коровы, орав, сїяв, косив, тот не може забыти нїґда на нёго, на людей, котры коло нёго жыли і котры го выховали.“ (Ксеняк, М.: О камюньскых майстрах). Так з Миколаём было, кідь задумав написати россяглый віршованый твір О камюньскых майстрах, якый вышов на діалектї родного села. Там выповів то, чому ся повиновав. Описав долю своїх предків, главно, робітных дротарїв, якы ся тыняли з крошнёв на плечах по світї, абы выгодовали свої родины. Не мусив іти далеко. Мав приклад у своїм нянёви. Є ту описане думаня, звыкы, обычаї, богата словесна творчость Русинів Камюнкы.

Своїй темі зістає М. Ксеняк вірный і у книжцї Біда Русинів з дому выганяла (Пряшів: Світовый конґрес Русинів, 2002), де суть поміщены і дві пєсы: Приповідка о дротарёви і Біда Русинів з дому выганяла. Перша з них під назвов О дротарикови была поставлена на сценї Театру А. Духновіча в Пряшові іщі в р. 1994. В книжцї находиме цінны приклады короткой прозы, а то цікл під назвов Дротарьскы черепкы (с. 49 – 112), де на основі росповідей своїх родаків, родины автор подавать веселы і смутны пригоды дротарїв. В Русиньскім літературнім алманасї за 2008 рік Василь Хома у статї З історії літературы факта або документалной літературы ці літературы людьского документу (с. 17) пише: „Автор в своїм художнім тексті (думка ся односить к Дротарьскым черепкам – позн.) доказав пластічно художнё репродуковати жывотны періпетії камюньскых дротарів зо вшыткым, што они пережыли і зажыли, з їх познанём і скушеностями, з одданостёв своїй роботі і дротарьскому ремеслу, з їх памятёв ку русиньскому роду, ёго звыкам і обычаям, традіціям і стародавній руській вірі.“

Змыслом жывота автора є обявляти в чоловікови тото цінне, добре, і хоць ся в нїм проявлять Каїн і Абел, як пише в єдній байцї на адресу Русина. Вічный бой добра і зла. Темы, якы не мають дно. М. Ксеняк є невычерьпный у своїх темах. Аж ся чоловік чудує, скады їх бере, якый глубокый істочник му служить як жрідло іншпірації. Своїма темами, ненасилным гумором докаже повісти веце як дахто на шырокім полотнї в грубій книжцї. Можеме быти вдячны, же маме такого автора, котрый оддаленый од родного краю малює жывот Русинів на выходній Словакії такыма пестрыма фарбами. То не чудо, бо ёго сердце, душа є русиньска і черьпать матеріал із своёй среды, з родной Камюнкы, де ся народив, пережыв свою молодость, а тота, як видно, го вірно спроваджать на авторьскій пути доднесь. Зажыткы з молодости – то велика девіза, яка має свою вагу, ціну почас цілого жывота. Про писателя они суть окреме важны. Писателёве перо в послїднїх роках было наповнене тинтов, не высыхало. Миколай Ксеняк ся інтензівно присвячує прозї, выслїдком чого суть книжкы повідань Жменя родной землї (Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2009) і Углы погляду (Пряшів: Академія русиньской културы в Словеньскій републіцї, 2011), од котрых сі чітательска громада много обіцяла, бо якостной прозы в русиньскій літературї на Словакії є поменше. Тота перша Ксенякова є о родній грудї, о жмени родной груды, яка про автора є і зістає найвекшым скарбом, найвысшым прінціпом. Она буде говорити і далшым ґенераціям о жывій памяти русиньского народа. Друга є зборником повідать і короткой прозы і передаєь погляд автора на жывот, передаю мудрость народа перетавлены в голові писателя. Теперь приправлена до друку книга прозы і поезії і выдасть ю Сполок русиньскых писателїв Словеньска в роцї 2013 під назвов Спомінкы і очекованя. Увидиме чім нас знамый автор і лавреат Премії Александра Духновіча за русиньску літературу на тот раз несподївать. Віриме, же то буде в добрїм і на якостній уровни.

Желаме писателёви Миколаёви Ксенякови з нагоды ёго 80 років од народжіня, жебы выдав іщі не єдну інтересну і якостну книжку, але на то потребує, окрем писательского таленту, котрого мать повны пригорщі і реалізує го, дале розвивать, добре здоровя і родинну підпору, котры му тыж жычіме.