27. октобра 2010 на Пряшівскій універзітї в Пряшові ся одбыв 10. Науный семінарь карпаторусиністікы, котрый кажду третю середу в місяцю уж другый академічный рік орґанізує Інштітут русиньского языка і културы. Тема того семінаря была: „Войводиньскы Русины і їх варіант русиньского списовного языка“.
Уж сама назва наповіла, же выступаючім буде наісто чоловік, котрый є шпеціалістом на язык войводиньскых Русинів. Tым чоловіком не быв нихто іншый як проф. Др. Михайло Фейса з Катедры русиністікы Філозофічной факулты Універзіты в Новім Садї (Сербія). Якраз там він учіть русиньскый язык, точнїше войводиньскый варіант русиньского списовного языка. Професор Фейса є автором і сполуавтором многых научных публікацій – книжок, зборників, учебників і розлічных статей з области языка, літературы, културы і соціолінґвістікы, то значіть з области функціонованя русиньского языка в розлічных сферах жывота войводиньскых Русинів.
На семінарї взяли участь научны робітници ІРЯК ПУ, редакторы народностных медій, реґуларны гостї з розлічных інштітуцій і штуденты русиньского языка і літературы Пряшівской універзіты.

З технічных прічін 10. семінарь вынятково ся одбыв в класї Інштітуту русиньского языка і културы. Але о што меншый быв простор, о то лїпша взникла атмосфера, кідь выступив професор Фейса. Є то барз енерґічный, оптімістічный але і жывелный а в непослїднім рядї сімпатічный чоловік, котрый несподївано передає свою енерґію і оптімізм людём навколо себе.
У своїй лекції ся професор Фейса заміряв на актуалны лінґвістічны проблемы войводиньского варіанту русиньского языка, якы рїшають лінґвісты у Войводинї, главно у звязи з корекціями правопису Миколы Кочіша, над якыма робить і професор Фейса. В діскузії было настоленых дакілько вопросів історічного, реліґійного, културно-освітного і лінґвістічного характеру, заміряных тыж на проблематіку зближованя варіантів русиньского языка і створїня цїлорусиньской нормы. Окрем того таксамо зарезоновала тема потенціалной сполупрацы Пряшівской і Новосадьской універзіты.
Лекція проф. Фейсы была поучна і актуална, нелем односно языковой проблематікы, але главно уровни народной свідомости войводиньскых Русинів. Знаме, же Русины у Войводинї ся неперывно розвивали од добы, коли за часів Марії Терезії одышли із своёй домовины – области Земпліна і Шаріша на юг за лїпшым жывотом і там доднесь ся тримлять як міцно компактна громада. Свій язык кодіфіковали уж по першій світовій войнї (1923). Правдов є, же їх штат все підпоровав і підпорує, зато все мали великы можности розвивати ся з боку културно-освітного і сполоченьского. Вдяка тому в сучасности мають барз добрї розвинуту освітну сістему на базї материньского языка, а то од матерьской школы, аж по высоку. Таїнство захованя їх ідентіты, як сьме в ходї лекції порозуміли, є в думаню людей і їх поглядах на народну ідентіту. Русины на Словакії таксамо мають можность ся розвивати, пестовати свою народну ідентіту, отваряти русиньскы школы, школкы і ґімназії, лемже тоты можности собі не цїнять і не выужывають як бы могли. Здасть ся нам, же мы собі, нанещастя, не цїниме ани то, што уже маєме выбудоване. Зато ентузіазм войводиньскых Русинів можеме лем позавідїти.
По інтересній лекції орґанізаторы пририхтовали мале погощіня, в ходї якого продовжовала вольна діскузія. Наконець участници семінаря дістали особне позваня од професора Фейсы – навщівити своїх краян на югу Европы, в Сербії. Професор высловив іщі єдно желаня, а то, жебы сьме не забывали на войводиньскых Русинів, і хоць жыють дакус далеко од нас і од своёй матерьской землї, бо чутя сполуналежности їм дає силу до далшого жывота.