Спомин на Юрка Цимбору

Пряшівска културна  громада 7. юна 2009 на недїлній святій літурґії в ґрекокатолицькім катедралнім храмі св. Іоана Хрестителя припомянула собі недожытых 90 років Юрка Цимборы (6. 6. 1919 – 1. 10. 1989), педаґоґа, композітора і управователя русиньскых і україньскых народных співанок, але і автора многых духовных пісень і літурґічных хоровых композіцій. Переважну часть тых співанок інтерпретовала русиньска співачка  Марія Мачошкова і многы з них ся стали народным богатством Русинів. Знамов і популарнов ся стала співанка Ей гой, тілі, тілі, тілі..., але і многы другы.

Юрко Цимбора, родак зо Свідника, быв учітелём на многых основных школах, як і на Середнїй педаґоґічній школї у Пряшові. Быв умелецькым ведучім, хормайстром і драматурґом ПУЛЬС-у (1958 – 1967, 1970 – 1980). Позберав скоро 1 000 народных співанок. Є автором дакількох публікацій і зборників, єден час сполупрацовав з катедралным хором св. Іоана Хрестителя. Тоты, котры го в хорї знали, доднесь на нёго споминають з ласков і почливостёв. Быв решпектованый нелем як одборник в области музикы, але і як віруючій чоловік, котрый міцно любив свій старославяньскый обряд і ґрекокатолицьку церьков. В сучасности зарядив хор до свого репертоару дакілько ёго літурґічных композіцій, поступно буде продовжовати в репетіціях цілой „Божественной літурґії Святого Іоана Златоустого“, котру скомпоновав в роках 1982 – 1984 і подаровав ґрекокатолицькому катедралному храму і ёго хору.

Петро КРАЙНЯК, ст., член пряшівского катедралного хору

Aнна Сервіцька в Пряшові ексцеловала, але...

... я особно і много далшых были сьме скламаны, бо 19. октобра 2008 до великой салы Театру Йонаша Заборьского (ТЙЗ) на концерт Анна Сервіцькой у звязи з 20-річным юбілеём наспіваня єй найзнамішой співанкы – Крячок ляліовый, сьме пришли на концерт праві Анны Сервіцькой, а не на концерт „вшыткых можных співаків“ з участёв А. Сервіцькой.

• Концерт Анны Сервіцькой 19. октобра 2008 у Пряшові , oкрем іншых, збогатили і: (злїва) Анна Балажова, Анна Бєлашкова ці ґрупа Конябой із Вішкова на Мораві.

Може суть то силны слова і крітічны, але хто быв на єй концертї в ТЙЗ першыраз, так наісто буде зо мнов согласный. Правда, не быв єм на попереднїх семох єй концертах в данім театрї, може бы єм мав інакшый погляд. Але хоць єм не быв на попереднїх концертах, так Аньку розумлю, чом тот концерт так поскладовала. Найглавнїша причіна є: жебы каждорічный концерт в ТЙЗ у Пряшові быв дачім новым і несподїваным, одлишовав ся єден од другого, а то, істо, ся їй подарило, што наконець концерту при своїм дяковнім слові конштатовав і директор пряшівской ґрекокатольцькой єпіскопской кацеларії о. Любомір Петрик. За Русинів подяковав співачцї председа Русиньской оброды на Словеньску Владимір Противняк, а тота орґанізація вєдно зо Світовым конґресом Русинів, як і далшыма, были спонзорами концерту. Але ідьме по порядку.

далe

А. ЗОЗУЛЯК, фоткы автора, 10.11.2008

Рождество Пресвятой Богородіцї

На велике церьковне православне свято Рождество Пресвятой Богородіці, 21. септембра, уж традічно ся каждый рік стрїчають жытелї бывшого села Руське із стариньской долины на одпустї на місцях, де ся народили і жыли. Їх обыстя їм припоминають лем руїны і розвалины, міджі котрыма доднесь росте много овоцных стромів із богатов уродов.

● Красне выступлїня про родаків із села Руське на їх стрїчі мала співацька ґрупа Яворина на челї з М. Ґіровов, котра окрем співаня ту і задекламовала стишкы зо своёй найновшой книжкы Родне знїздо. Фотка: М. Пірош

Не было тому інакше ани в тоту септемброву недїлю 2008 року, коли на „Святу Марю“ ся до Руського зышло коло двасто Рущан, якы в сучасности жыють, главно в Снинї, Гуменнім, Михаловцях, Кошіцях і інде.

Стрїчу родаків зорґанізовали Лїсогосподарьска урбарьска і пашенкова сполочность Руське з центром у Снинї і Польногос-подарьске здружіня Пляша в Руськім.

На місцї, де колись стояла православна церьков, одправляли святу літурґію отцї духовны: Іґор Кереканіч із Снины, Николай Росіч із Рунины і Владимір Іґнац з Калной Ростокы.

По богослужбі участници стрїчі ся зышли перед полёвницьков гаєнков, де на них чекав смачный ґуляш, домашнї колачі, пиво і іншы доброты, просто, як на одпустї має быти.

В културнім проґрамі з красныма співанками і властным поетічным словом о роднім краю выступила народна поетка і родачка зо села Руське – Марія Ґірова, єй співацька ґрупа Яворина і женьска співацька ґрупа Старинчанка.

Была то далша незабытна стрїча родаків зо села Руське, котра їм припомянула рокы молодости, прожыты в роднім селї обколесенім краснов природов. Люде домів одходили радостны зо стрїчі і доброй налады на нїй, але і смутны, же зась мусять охабити родны місця...                                                                        

– ҐМ –

15. Фолклорне свято на Вышнїй Торісї

Є недїля, 10. авґуста 2008, красный сонечный день, а до реґіону Вышнёй Торісы понагляють авта із вшыткых „світовых“ сторон, но главно од югу – од Пряшова, Сабінова, Липян. Понагляють до Кривян на 15. Вышнёторіськый фолклорный фестівал. Прекрасна природа, выновленый амфітеатер, выпараджене село повне авт і автобусів, в ареалї амфітеатру множество станків із самыма містныма шпеціалітами як наприклад кривяньска варена тенґеріця.

● Златым „клинчіком“ фестівалу в Кривянах было выступлїня русиньской співачкы, котра теперь жыє в Америцї – Беаты Беґеніовой (влїво), яка ту ся стрїтила і з даколишнёв ведучов фолклорного колектіву Летка, у котрім тыж выступала, і бывшов членков ПУНА – Йозефінов Гнатовов (справа).

Вышнёторіськый фолклорный фестівал бы мож было лїпше назвати фестівалом Яна Лазорика – фолклорісты, етноґрафа, знамого зберателя вшыткого народного із вышнёшаріського і части спіського реґіону. Доказом того є і музей, котрый Ян Лазорик у селї заложыв. Може і зато фестівал ся роспочав славностным хрещінём ёго „цедечка“.

Скоро тісяч участників зачало ляпкати множеству ансамблїв, котры пришли до Кривян роздавати людём радость і красоту народного уміня.

Тяжко бы сьме шпекуловали, де зарядити, до якого народностного „шору“ кривяньскый-торіськый фестівал. Є то область, де ся реґіоны дакус мішають. Могли бы сьме го назвати і як „шарісько-спісько-русиньскый“ реґіон. А так вызерав і проґрам, бо не хыбовали там ани такы ансамблї, як Курівчан із Курова, Карпатянин із Пряшова, знама фолклорна ґрупа Порачан із Порача, але были то і ансамблї із близкой околіці і спіського реґіону, як наприклад Чачіна із Спіськой Новой Всї.

Але сміло мож повісти, же такым златым „клинчіком“ фестівалу быв выступ даколишнёй солісткы ПУЛЬСу і Шарішану – Беаты Беґеніовой-Федорчук, котра жыє в Америцї, а у Кривянах выступила як гость фестівалу. Єй феноменалный голос у піснї „Ей, Янїчку за водов“ наісто підняв вшыткых участників із лавок і стільців а вшыткых пересвідчіла, же із єй темпераменту нияк не убыло, може мать в собі іщі веце співацькой пасії. Указала то главно у темпераментных циґаньскых співанках за допроводу „позбераной“ народной капелы, де на цимбалї грав Беатин муж. Такы были Кривяны, такый быв выдареный 15. Вышнёторіськый фолклорный фестівал. А вшыткы тогорічны участници ся тїшать на ёго 16. річник, но в першім рядї основатель того фестівалу – Ян Лазорик. 

-га- 10.09.2008

Вернули ся з Михайлова а ідуть – до Нікозії

Хто? Коли?... Дізнате ся вшытко по порядку. Іде о успішный дїтьско-молодежный фолклорный колектів ШАРІШ при Основній умелецькій школї М. Мойзеса в Пряшові на ул. Баштовій. Также центер мають в тім домі, де єм ся я народив перед 55 роками, але то лем на окрай. А, може, праві зато мам слабость на тот колектів, тать ёго молоды членове ся погыбують по ходбах і хыжах, де і я бігав як малый хлопець, лем тогды то не была школа, але пріватный дом і мы там жыли в піднаймі...

• Часть успішного дїтьско-молодежного фолклорного колектіву Шаріш, што робить при Основній умелецькій школї М. Мойзеса в Пряшові, на концертї 50. Фолклорного фестівалу в америцькім Піттсбурґу.

Але дость было балаканя, лїпше ся попозерайме на колектів Шаріш. Недавно ся вернув із выступлїня на Лемківскій ватрї на чужынї в Михайлові (Польско), де нашых братів-Лемків по войнї насилно перестїговали „за колектівну вину“, хоць были без вины, на северо-западны землї по Нїмцях. Але тримлють ся там все як Лемкы, утримують і розвивають свої звыкы, традіції, фолклор, културу, мають в почливости свій лемківскый (русиньскый) язык, можуть быти прикладом про нашых Русинів, котры жыють на своїх родных землях під Карпатами уж немало сторіч. А то даяк не видно на нашых фолклорных фестівалах на Словеньску. Но зась єм одбочів...

далe

А. ЗОЗУЛЯК, фотка з архіву Й. Пірога, 12.08.2008

Ад: Ансамбель без мена...

Під таков назвов Народны новинкы з новембра 2007 року в ч. 45 – 48 принесли обшырну статю з пера Інж. Івана Фріцького, бывшого члена співацько-танечно-музичного ансамблю в Пряшові, якый дав о собі знати в року 1947 на 1. Світовім фестівалї демократічной молодежи в Празї. Частёв „ансамбля без мена“ быв балалайковый орхестер під ведіжнём Зеня Капішиньского, в репертоарї котрого переважовали руськы народны піснї – „Выйду ли я на реченку“, „Светит месяц...“ і далшы, в супроводї народного танця.

● Ґрупа членів ансамблю з року 1947, з котрого мена і призвіска членів ся уж скоро забыли. Але предці на дакотрых ся пан Іван Фріцькый роспомянув: (стоячі злїва) Павел Сімкмо, Ольґа Остапчукова, незнама, Іван Ґула, Александер Симко, далшы незнамы.

Спомянута статя мала позітівну одозву у чітателїв НН, котры собі памятають на бурны повойновы рокы, на шырокого спектра културно-сполоченьскы актівіты в Руськім домі в Пряшові в часї лїтнїх вакацій перед Світовым фестівалом демократічной молодежи. Треба повісти, же празькый фестівал в 1947 роцї быв першый, но зарівно і послїдній по правдї демократічный світовый фестівал. В далшых роках „желїзной опоны“ над „табором міра і соціалізма“ епітет демократічности зістав лем в назві як „Світовый фестівал демократічной молодежи“. І так ся стало, же далшы фестівалы в Москві, Пекінґу, Гаванї, Софії і інде не мали ани демократічный, ани світовый характер, были без участи молодежи з демократічного світа.

Не быти автора спомянутой статї, я бы ани не знав, же росшыреный „ансамбель без мена“, фотоґрафія якого была опублікована з одступом часу в уведженім чіслї НН, по фестівалї в Празї мав тілько выступлїнь по чеськых і словеньскых містах, як Пылзень, Карловы Вары, Градец Кралове, Колін, Оломовц, Острава, Тренчіанске Тєпліце, Сліач і Банска Бістріца! В тім часї я уж зістав в Празї, будучі штудентом Карловой універзіты. При тім вшыткім ся указало, же в статї хыбить заязд  „малого“ ансамбля автобусом, якый, окрем Страгова, в рамках фестівалу, де заняв у силній конкуренції 3. місто, іщі раз выступив у Празї, а потім в Чеській Ліпі, Літовелі і Оломовцу. Перед каждым выступлїнём нас представляла молода посланкыня парламенту Стелла Гадюркова. Наконець были сьме позваны на навщіву чоколадовнї „Zora Olomouc“, де нас обдаровали 5-кіловым лікеровым дезертом, в прекраснім червено-златім обалї в подобі пятькутной звізды. Быв то дарунок директора, якый я по выступлїню з автобусу в Пряшові одовздав в салї Руського дому председови УНРП Василёви Караманови за участи цїлого „малого“ ансамблю. Но то ся не обышло без смішной епізодкы. Звізда была наполы порожня, бо в інтернатї, де сьме переночовали, хлопцї, котры пришли по выступлїню нескоро, звізду отворили одсподу і посмаковали сі на нїй.

Інж. Димитрій КРІШКО, Пряшів, 3. 3. 2008   

К публікації Яна Бірчака Рудо Смотер і ёго пісня

(Выдав Центер антрополоґічных выскумів, Пряшів 2007, як одзыв на минулорічны ославы жывотного юбілея (нар. 28. 11. 1935) вызначного пряшівского народного співака, росповідача, драматурґа і орґанізатора, довгорічного члена і  умелецького ведучого ПУНА.)

„Кідь є Словакія досправды фолклорна величіна, так фолклор Українцїв ці Русинів выходной Словакії досправды творить єй вызначну капітолу.“

Тото перше речіня є заєдно основов книгы доцента Пряшівской універзіты, фізіка, автора і зоставителя споминаной публікації. Жывотны факты, котры автор уваджать за помочі штілізованого розговору з юбілантом, суть доповнены і ожывлены споминами людей, якы го знають. Суть міджі нима сполупрацовници і „обычайны“ любителї ёго співу. Перфектно зроблена публікація з образовым нотовым додатком, з выбером юбілантовых текстів і діскоґрафій і бібліоґрафії, має такым способом высоку фактоґрафічну цїну. Не іде ту лем о зуженый погляд на юбіланта, скоро цїла ёго співацька карьєра была звязана з ПУЛЬСом. А такым способом через думкы споминаючіх, дістало ся оцїнкы ай тому умелецькому колектіву. Книжка ся стрітила з великым інтересом.

Успіх публікації треба глядати в тім, же сам автор дав можность ся высловити людём в языку, в якім они говорять (міджі іншыма, є там і чеськый язык, і шаріськый діалект). Дале ся на приправі книжкы подїляли і репрезентанты дакотрых днесь уж, на жаль, неєднотных народностных орьєнтацій. Треба повісти, же ся стрітили, але не стрітили.

Мусив прийти аж тот мудрый доцент фізікы (не історік, діалектолоґ ці етнолоґ), котрого богато документованый і многосторонный погляд на того общо узнаваного юбіланта доказав ся із вшыткыма сувязями змістити до узкого простору міджі общо розлічныма поглядами, а тыж народностно ограніченыма позіціями респондентів. Притім никого з них не оскорблює і не спохыбнює. Главно ёго заслугов на чітателїв позерать з фотоґрафій і з тексту акуратна тварь юбіланта, уж за жывота узнаваного співака, як сімбол бывшой „русиньско-україньской“ културной єдности. На тім ніч не мінить ани факт, же в леґітімації Р. Смотер має написану словеньску народность а же ёго співанковый і росповідацькый репертоар є мозаіков цїлого ряду далшых жывых говорів словацького выходу.

Уж 15 років ся тверда граніця міджі двома „азбучныма“ народностныма меншынами Словакії, якбач, не погла ани на долонь. Наперк тому быв утриманый, а може то быти обидвом сторонам на хосен, і поужываный вєдно „пригранічный“ простор. Нащастя не іде о мертву „теріторію никого“, але, навспак, о простор вєдно хоснованых цїнностей. (Стачіть попозерати на список участників в проґрамах фолклорных фестівалів обидвох „азбучных“ народностей). Наперек похыбностям і носителям планых новин, ключ к тым недїлимым цїнностям треба глядати в єдній із строф співанкы, яку перед роками заспівала зберателёви русиньского фолклору Андріёви Дулебови Анна Олеярова з Ладомировой:

А мій голосочок – співавый дзвіночок,

А ваш голосище – скрипливый возище.

„Співавый дзвіночок“ Рудолфа Смотера вєдно з характерістічныма голосами іншых ёго споминаных ґенерачных колеґынь і колеґів, молодшых наслїдовників, звучіть через урядно декларованы народностны граніцї і резонує в душах нас вшыткых без роздїлу: міцный корінь ідентіты, схованый в глубинї історії родной країны, а зато не є позначеный хоробоплодныма ідеолоґіями і леґендами.

Желайме собі, абы тоты чісты звукы звучали донеконечна і без шкатулкованя як на публічных презентаціях, так і за помочі модерных звуковых і образовых медій і по нашых хыжах.

Вацлав ДВОРЖАК, Пряшів, хормайстер і діріґент ПУНА в р. 1978 – 1980, 3. 3. 2008

Ансамбель без мена

Не кажда задача, котру собі наплануєте выповнити, принесе пожадованый успіх. Але тота, о котрій буду писати, была завершена надміру добрї і мала велике значіня про наш народ, котрый жыє ту в Карпатах, під Бескідом.
Пише ся рік 1947 – другый рік по войнї. Нашы люде пережывають повойновы часы у надїї, же уж буде лїпше, бо той войны у Карпатах, під Дуклёв, уж ай так было дость і вытерьпіли сьме вшыткы мукы і страсти, котры война приносить.
У нашім народнім возроджіню сьме тыж спознали минулы часы, кідь нашы русиньскы дїти не могли навщївлёвати свої основны і середнї школы. Великый рух настав і у молодежи. У Чехах быв заложеный Союз чеськой молодежи, а на Словакії – Союз словеньской молодежи. Мы у выходній Словакії заложыли свій Союз молодежи Карпат. В тій орґанізації была молодеж з нашых русиньскых сел і містечок. У септембрї 1946 быв до Пряшова скликаный першый маніфестачный зъязд. Делеґаты на нїм заступовали 178 основных орґанізацій із 13-ёх окресів Пряшівского краю. На зъяздї окрем приятя главных задач і станов была зволена Централна рада Союзу молодежи Карпат (ЦР СМК). Міджі главныма задачами была і робота молодежи в процесї народного возроджіня і пропаґації русиньского народу.
По зъяздї ЦР СМК на своїм засіданю в януарї 1947 прияла рішіня о тім, што треба робити, жебы ся о нашім народї знало веце як дотеперь, а то нелем на Словакії, але і в чеськых краях. Таку велику пропаґацію бы міг выповнити векшый ансамбель, облеченый до красных нашых кроїв, із красныма співанками, танцями і музиков. Уж тогды было рішено, же ансамбель мусить выступовати з такым проґрамом, жебы лагодив оку і уху і жебы собі нас люде облюбили, запамятали і дома довго на нас споминали. Ансамбель бы міг мати до 80 членів.

далe

Фолклорный колектів Земплін – ай о Русинах

● Обалка проґрамкы выступлїня михалївского фоклорного ансамблю Земплін у Пряшові на почесть 50. роковин свого взнику.

К 50. роковинам свого взнику фолклорный колектів Земплін з Михаловець приправив святочный ґалапроґрам, з якым выступив у дакотрых містах выходной Словакії. 11. новембра 2007 го могли видїти позерателї в Пряшові, де на великій сценї Одборового дому културы могли обдивляти скоро дві годины проґраму, а в нїм танечне і співацьке майстровство. Про русиньскых позерателїв проґраму было милым зачудованём, кідь колектів у другій части проґраму представив пасмо русиньскых танцїв і співанок в емотівній хореоґрафічній управі, котрым указав скоро тісячрічну історію Русинів, якы оддавна жыли на теріторії Земпліна а своїма народныма традіціями збогачовали ай културу Словаків.
О тім свідчіла назва проґраму „Было то і были ту“ (Русины). Хореоґрафія проґраму была прекрасна. Было в нїй видно знаня історії Русинів, решпект перед їх културов і народныма традіціями і інтерес отворено презентовати місце Русинів на културній і народностній мапі Словакії. Зачудованём ґалапроґраму было і то, же перед ёго зачатком каждый дістав к листку і штирїсторінкову інформацію о Русинах під назвов „Народ без отчізны“. Нагородов за великый умелецькый зажыток были довгы аплавзы публікы.
Юбілантови і ёго членам желаме і дорогов редакції много щастя, здоровя а іщі веце умелецькых успіхів дома і за граніцями.

Петро КРАЙНЯК, мол., Пряшів, 7.12.2007

Рок і поп не є „гатланина“ ани „борщ“
(Kу 2. річнику конкурзу авторьской русиньской популарной музикы, котрый ся одбыв 16. новембра 2007 у Свіднику.)

Неперек тому, же єм особно не быв участником фестівалу русиньскых „роковых“ (або поповых?) капел у Свіднику, стачіло мі послухати высыланя русиньского розгласу, і так єм сі міг вытворити образ фунґуючого ділетантства і незнаня елементарных прінціпів проблематікы, котрій быв фестівал присвяченый. Мав то быти фестівал роковых (ці поповых?) капел. Ани єдна з тых, котры передавав русиньскый розглас, не была роковов капелов. Заінтересовав ня лем Осиф КЕСЕЛІЦЯ своїм музичным „експеріментом“, котрый балансує міджі етно і пробов о нову алтернатіву. Акцент ся ту клав на
тексты співанок і цалком добре аранжованя (но о выконї то уж повісти не можу). Другы одвысыланы річі были „самограйковы“ отравы, напахнуты „шелшов“ славных естрадных капел з Україны в сімдесятых роках, но телеґонічно перемішаны із псевдотехном і под. О текстах радшей помовчу.
Кідьже єм роковый музикант (думам, же Янко Калиняк о тім знать), зістав єм немило несподїваный уж одвысыланыма інформаціями о фестівалї і, недайбоже, жебы тото, што розглас пустив до етеру, было тото найлїпше з фестівалу, бо тогды ся треба над ним важно задумати. Притомность Івана Чіжмаря в поротї про рокову і попову музику мі припоминало часы ряджіня Міністерства културы СР МУДр. Іваном Гудєцом. Пан Чіжмарь нелем же року ани попу не розумить, але і ёго коментарь односно фестівалу быв „много слов о нічім“. Пан Чіжмарь, тримте ся свого „копыта“! Сьте добрый фолклоріста, так не берьте „трубачови трубу а попови кадило“! „Явор, явор, яворове листя...“ не є одказ, ани основа року (ці попу), але бесхыбный фолклор.
Тримам пальцї фестівалу „року“ (або і попу) в будучім роцї в надїї, же ся рушить з місця за путёв ку якости, а не наопак.

Др. Михал БИЦКО, ПгД.,
теоретік уменя і музеоедуколоґ, 7.12.2007

Лабірчанка хрестила свiй „CD“

У пятніцю, 31. авґуста 2007 Лабірчане мали велике свято. Чом? Женьска співацька ґрупа Лабірчанка хрестила свій першый ЦД під назвов А в нашім Лабірцю...

„Хрестины“ были в Евроготелї в Міджілабірцях, де ся зышли нелем любителї фолклору, але і спонзоры, котры підпорують русиньскый фолклор. Найвекшу фінанчну поміч Лабірчанка дістала од подникателя Александра Чернеґы, котрому патрить щіре подякованя.

На акції  взяли участь і представителї Русиньской оброды на Словеньску – Владимір Противняк, Мґр. Людміла Штецова, як і директорка Основной умелецькой школы  в Міджілабірцях Александра Любимова, пріматор міста Ладїслав Демко і другы гостї.

Співацька ґрупа Лабірчанка взникла перед 14 роками а єй ведучов є панї Павлина Ґреґова. За тот період мать ґрупа за собов 270 выступлїнь домашнїх, але і загранічных, презентовали ся і в словеньскій телевізії і в словеньскім розгласї.

Штефан СМОЛЕЙ,

Міджілабірцї.

9. 10. 2007

За редакцію Русин і Народны новинкы жычіме Лабірчанцї до далшых років много успіхів при презентації русиньского фолклору на домашнїх і загранічных сценах.

Русиньскы співанкы вышли на далшім „CD“

Тїсно перед Днями звыків і традіцій села Камюнка на зачатку авґуста 2007 року вышов новый компактный діск із русиньскыма народныма співанками, конкретно зо співанками фоклорного колектіву Барвінок із Камюнкы. Тот діск є першым діском того колектіву і вышов з нагоды 55 років актівного дїятельства колектіву, котрый за тоты рокы абсолвовав выше 350 выступлїнь по цілім Словеньску і у 8 штатах Европы, приправив про выступлїня 34 танцї і 317 співанок (!) Співацько-танечный колектів Барвінок взникнув при Основній школї в Камюмцї в маю 1952 року а ёго закладателём і ведучім аж до року 1965 быв тогдышнїй учітель і директор школы Штефан Біттнер, днесь уж небогый.

На діску суть русиньскы народны піснї, котры ся співають у Камюнцї і якы были награты за допроводу Народной капелы братів Колларовых, у музичній сполупрацї Мароша Матоляка і драматурґії Мартіна Караша. Віриме, же тот найновшый компактный діск із русиньскыма співанками порадує вшыткых любителїв і обдивлятелїв русиньской културы.

– аз –  3. 9. 2007

„Лем красна співанка є балзам на душу“

Дукат зачав сезону

● Композітор, музикант і співак Мілан ДУТКА, родак із русиньского села Пыхнї, Снинького окресу, нелем у котрім є добрї знамый.

„Я грам коло двадцять пять років. Уж як молодый хлопець, кідь єм ходив до основной школы, стрыко Василь Дутка мі з Чех принїс гармонію. Він ся по войнї із своёй женов одстяговав до Чех, але на старость хотїв в Пыхнях збудовати хыжу. Также все ходив через вакації робити коло хыжы, а я му помагав. Він мі за то купив гармонію, і так я, як пятнадцятьрічный, зачав на нїй грати. Сам єм ся навчів. Першыраз єм грав як вояк закладной воєньской службы, бо до тых 19 років за штирї рокы єм ся того дость навчів. Я служыв недалеко Мигалёвець, в Поздїшовцях, у воєньскім утварі бывшой Крайской воєньской справы. Там были склады на погонны матеріалы, якы сьме ходили стражыти. У нашій ротї ся зышло дакілько вояків-музикантів з Чех, бо за бывшого Чеськословеньска хлопцї на воєнчіну ходили з Чех на Словеньско і наопак. Єден быв ґітаріста, єден быв выдкысь згоры із Спіша – саксофоніста, бубарь быв з Кошіць. Тогды іщі клавесовы інштрументы, такы як варганы, не были. Была лем гармонія. Велітель роты ня пустив, дав мі выхадзку домів, а я принїс гармонію. Так сьме заложыли капелу. Ходили сьме до Поздїшовець, Мочарян на забавы грати. Грали сьме і на  свадьбі в Горовцях, під Тырговіщом. А по войнї, як єм са вернув домів, хлопцї са дізнали, же знаю грати,  такой за мнов пришли. Можу повісти, же моя мати знала красно співати, также слух маю по нїй.Мам  сестру Верону, оддату в Пыхнях, а друга по нїй была Елвіра, она є в Кошіцях, оддата за Росолянку. І сестры знали красно співати. А я ся попри співі іщі навчів грати. Даколи са не співало до мікрофона, апаратуры не были, співало са лем так вольно, хто якы голосівкы мав.“

Такый вступ зробив до нашой бісіды музикант і співак, композітор Мілан Дутка, родом з Пыхонь, якый жыє і творить в містї Снина на выходї нашой републікы. Дізнали сьме ся, же перекрочів шістдесятку іщі зачатком рока. Нелем тото была прічіна, жебы сьме ся стрітити, але, главно то, же голос Мілана є облюбленый міджі нашыма слухачами радія, зато часто го чути в ефірі. Особа Мілана Дуткы є інтерсна тым, же він сам творить свої співанкы – і мелодії, і слова, має і свою капелу. А тым є оріґіналный, бо інтерпретів русинськых народных співанок є много, но тых, што самы творять, є поменше. Як ся тот, скоро „технічный“, тіп чоловіка дістав к такому ремеслу голосівок, шыковных палцїв, доброго слуху? Радо нам поповідав сам Мілан, зробив переріз своїм жывотом, і хоць на такім малім просторі. Уж днесь факты з ёго жывота суть історіов, а про далшы ґенерації може тоты рядкы будуть споминков на то, як ся з робітника Вігорлату став знамый співак і музикант. А притім вшыткім тот чоловік має великы проблемы з очами.   

“Я мам матуру. По скінчіню воєньской службы єм наступив до Вігорлату до Снины на выпочтове стредїско. Также я цілый жывот, дасть ся повісти, робив з почітачами. А потім єм скінчів штирїсеместровы штудії в Братїславі, одбор механізація в области веджіня і справы. У Вігорлатї єм робив все, але змінив єм  двараз роботу. Наступив єм на одбор ряджіня якости. Не было то далеко од почітачів. Мав єм на старости тзв. „зметкове глашіня“.  А рік перед револуціов єм пішов на економічне оддїлїня, де єм мав на старости планованя, ай паспортізацію, т. є. вшыток маєток, котрый ся списовав: ходникы, будовы, строї і под. Тото вшыткой списаной єм раз до рока носив на міністерство господарства. Было то тайне, мусив єм мати все допровод зо собов. Потім єм перешов на розбор штатістікы. Можу повісти, же мам заслугу в тім, же вшыткы розборы єм зачав робити на почітачі. Правда, ходив єм на школїня, поступно, якы приходили. В тім часі Вігорлат выробляв жерявы, жерявовы драгы, лісы, была розбігнута шпеціална выроба, то была третинова выроба товару Вігорлату. Я быв там до 1993 року, бо у 1991 роцї ся мі пошкодив зрак, быв єм оперованый в р. 1991 у Баньскій Бістріцї у доктора Ізака. Є то шпеціаліста. Він мі тогды оперовав єдной око. Мав єм тогды сивый закал, але потім щі мі обявив пошкоджіня сітніцї.  Так ся мі згіршив зрак, же ня загнали до інвалідного доходку. А так то є од 1993 року.“

Стратити зрак, і хоць часточно, є то крута дань хворотї про помірно молодого чоловіка. Як може чоловік жыти з такым пошкоджінём зраку? Не мав то легке ани Мілан. Але, як видно,  не здавав ся, хоць стратив роботу, нучено му зістало веце часу про ёго ласку з молодости, на музику, на спів. Также од того 1993 року – што ся творило у ёго жывотї, окрем того,  же боёвав зо своёв хворотов?

„Як єм одышов до  інвалідного доходку, псіхічно єм то тяжко пережывав. Але поступно єм ся схопив і хопив ся розуму. Знав єм, же мам гармонію, яка была дома, не была занедбавана, бо я грав на клавесовы настрої, а послїднїх пять років єм грав на бас-ґітарі. Теперь мам дома гуслї, гев-там сі загудам. Я не ходив до музичной школы, єм самоук. Навчів єм ся теорію і ноты, але два рокы до мене ходив єден одборник на теорію, а навчів ня ноты писати і грати з них. Также,  теперь сі сам компоную співанкы. В 1995 роцї пришли за мнов двоме хлопці зо Снины, котры співали із колектівом Снинчанка. То было пять ці шість хлопців, были знамы. І так ся стало, же взяли там єдну особу, а вна роздїлила ґрупу на дві, не мав з нима хто ходити, і тогды сі спомянули на мене. І так я зачав з нима грати на гармонії. Потім єм зачав  співати, і соло,  выграв єм в реґіоналнім колї Маковицькой струны в Зубнім. Поступно іщі-м ку собі прибрав єдного співака з Пыхонь, Михала Севку, так сьме ходили двоме, але потім зачав єм веце  компоновати співанкы, і заложыв властну мужску ґрупу Дукат, яка екзістує рівно од року 2000 аж дотеперь. Также уж є то сімрічный Дукат. У р. 2002 сьме выдали своє перше цедечко Пісня матери. Назва є од співанкы, котру дость часто грають про юбілантів. Суть на казетї і такы знамы співанкы, як: Пятдесятка, Шістдесятка, співанка о матери Золота то ты, мамко, Як ня моя мамочка оженити хотїла, Коли ты быв, мій нянёчку, у валалї ґазда, тогды бы за тебе пішла парадніця кажда. На вшыткы співанкы єм зложыв слова і музику. Гев-там маме в нашім репертоарі і русиньскы народны співаны, не переберам од другых капел. Каждый бы мав творити свій репертоар, ґрупа бы мала жыти із свого репертоару. Днеська капелы ходять по фестівалах, дістають за то і великы гонорарї, зато мали бы ся презентовати із своїм проґрамом, і своє обгаїти. А Дукат досправды хоче быти дукатом. Чом така назва нашой ґрупы? Може походить з мого призвіска Дутка, яке є  споєне з дукатом. Даколи ся ним платило, люде ся могли за нёго купити матеріалны статкы, а теперь, наопак, од Дукату ся чекають духовны цінности.“

Як то звыкне быти міджі нашыма людми, міджі Русинами, все сі знали порадити, а нїґда ся не операли лем на єдну сорту роботы. Снажыли ся быти майстрами в розлічных областях роботы. К тому їх учів жывот. Знали змайстровати колесо, віз, але і красно співати, ці, небодай, ай вышывати. І Мілан Дутка є такый шыроко талентованый чоловік. 

„Я мав тых ініціатів велё. В 1995 роцї єм быв при закладаню  фолклорного колектіву Пыхончанка у своїм роднім селї. Я вів мужску ґрупу, а женьску ґрупу вів  бывшый директор умелецькой школы в Снинї, Юрко Тимко. По роках сьме то якось завхабили, бо про роботу не были добры условія. На то Андрій Каршко формовав у Зубнім змішаный фолклорный колектів Дуброва. А мы з тыма двома хлопцями, што єм вам гварив, там пришли, бо знали сьме, же они ходять кады-тады, ай по загранічу, а же ці бы сьме не могли до їх проґаму приспіти своїм співом. Лемже староста Зубного так повів: „Нї, нї, нї, мы маєме мало хлопів, та вас поймеме до колектіву.“ Та й три рокы єм там співав ай з тым другым хлопцём. Днесь Дукат творять: Янко Келеман зо Стащіна, Святослав Грибик, родом зо Старины, і Янко Рущаньскый, родом зо Смулника. Вни трёме грали на саксофонах, я грав на клавесах. Также сьме штирёме, а вшыткы ай співаєме – трёма голосами: Грибик – першый голос, Келеман – третїй, а другый голос – я і Рущаньскый. Перед трёма роками были за мнов з Колоніцї, там была мужска співацька ґрупа із шестёх хлопів, два рокы побыла, я знав, же то так буде, бо там были дві ґенерації, старша і молодша. Потім молоды сі нашли роботу десь інде, єден пішов до заграніча, также ся то роспало. Два рокы сьме екістовали. 

Перед двома роками я заложыв в Снинї співацьке тріо, в якім суть дві жены (Анна Ковачова, Маґда Дубякова) і я. Минулого року сьме выдали цедечко з назвов Кедь собі заспівам. Того року з  Дукатом бы сьме  хотїли выдати друге цедечко, но не знати, як буде з часом. Нам  сезона зачала в маю, наДень матерей, а мы каждый май ходиме по велё селах. Пак зачінають фестівалы, а то тримать до септембра, также часу на приправу цедечка буде мало.“

Мілан Дутка є самоуком, сам ся навчів співати і грати на інштрументах. Такых є немало міджі нашыма людми, а скоро вшыткы Русины із сел знають співати. Што собі думать пан Дутка о тім феноменї Русинів, як то є, же сьме так способны на тоту сорту уменя?

„Оно то выходить із стародавных часів, бо вшыткы походиме з валалів, а там ся все співало, ці то вже было на полї, на свадьбах, на  хрестинах. І я зачінав співати, практічно од третёй класы, де ня вів к тому учітель Франтїшек Борщ, він быв гусліста, а мы як малы дїточкы ходили выступати до Свідника на фестівал. Тот спів тримать чоловіка при жывотї, бо знам добрї, же кідь даґде прийдеме, заспіваєме, люде суть несподїваны з новых співанок, а то розвеселить нелем їх душу, але порадує і їх сердце.“

Мілан Дутка із своёв ґрупов Дукат любить веселити іншых. Сам не сидить нечінно. Ёго фантазія фунґує наповно. Пише, компонує. Де находить іншпірацію? Родне село Пыхнї, яке ся находить на крок од Снины, могло бы быти тым істочником ёго творчой музы, тадь там закладовав сучасный колектів Пыхончанка, якый выдав казету і цедечко. Не знати чому, але на фестівалах в Пыхнях не видно выступати ани Дукат, ани конкретно Мілана Дутку. Правда, Мілан там має сестру, гев-там ся навщівлюють і довєдна добрі выходять. Як ся гварить, до родного села уж не є можность іти за дачім, але холем є ку кому. І то потїшить.  

М. Дутка того року ославив шістесятку (народив ся в 1946 роцї на католицькы святкы, але матрика была в Пчолинім, а нянько быв через зиму в Чехах на сезонных роботах. Покы ся дїдо выбрав на матрику на санках до Пчонлиного, то было десь аж 30. децембра, матрикарь му гварить: „Федорь, уж ся не выплатить записовати го до старого року, няй буде 1. януар.“ А так ся він народив як першый обчан бывшой Чеськословеньской републікы, кідь ся зачала перша двойрочніця. На тоту честь дістав ай вкладну книжку із сто корунами. Дакус го тогды померзило, же на юбілей нихто за ним не пришов з радія. Як сам гварив, велё матеріалу з ним награла Феодозія Латтова, а в єден час М. Дутка ай екстернно сполупрацовав з радіом. Теперь ся уж в тім планї не анґажує, бо ся му то видить од рукы з того часу, як наше радіо перешло до Кошіць.

Кідь сьме колись в яри того року навщівили Мілана Дутку в Снинї, вказовав нам пару зошытів із своїма стишками, але главно із співанками. Каліґрафічныма азбучныма буквами написаны слова і навелико зображены ноты. Заставили сьме ся на 177. співанцї з назвов Заспівайме собі, няньку. Но од того часу, ся може ёго репертоар розріс. Кідь має покій, тогды ся му найлїпше творить. Наперед зложыть музику, а пак слова, але часто ся му і присниють мотівы. А чоловікови, што має фантазію, не треба много, такой сідать і компонує. Добрі, же го тримать. Покы такы люде будуть по нашых обшарах, співанка не вмре. В припадї Мілана Дуткы она є дїлом сердця. Ёго ґрупа Дукат теперь малы дукаты россыпує по фестівалах в Миковій, Уличу, Рунинї, Тополї, а може й в Руськім Потоцї і інде. Няй іщі довго будуть ёго співанкы балзамом на душу.

Марія МАЛЬЦОВСКА, 8. 8. 2007

Русиньскый  фолклор у Турецьку

Жыв раз давно-предавно єден пановник, котрый барз любив дїти. Окрем того, же про них робив много за свого владарёваня, зохабив про них  одказ своёй великой ласкы і по своїй смерти. Выголосив єден день в роцї за День дїтей і в тот день в країнї ся зачали орґанізовати дїтьскы фестівалы, на котрых ся сходили дїти з цілого світа, жебы в тот день  зажыли  радость і ласку...

Так ся звычайно зачінають приповідкы, котры тыж суть потїхов про тых найменшых і проявом ласкы нас, дорослых к ним. Но тота приповідка  стала ся і скуточностёв, а тот пановник жыв у далекій турецькій земли. Ёго мено было Мустафа Кемал АТАТУРК і быв то найвызначнїшый турецькый пановник. Так на ёго імпулз од 23. мая 1920 орґанізують ся в Турецьку каждорічно дїтьскы фестівалы, на котрых ся презентують дїтьскы танечны і співацькы колектівы з многых країн. На тот турецькый фестівал того року быв позваный і дїтьскый фолклорный колектів,  котрый  дїє при ОУШ Мікулаша Мойзеса у Пряшові. Тот колектів є уж дакілько років знамый своїма успішныма  выступлїнями нелем на Словеньску, але ціны сі приносить і споза граніць.  Минулого року побывав у Америцї, перед тым быв у Японьску, а навколишнї фестівалы в Мадярьску, Польску, в Сербску – в области де жыє русиньска комуніта – суть про них  каждорічнов милов повинностёв. З каждого фестівалу  приходять оцінёваны найвышшыма преміями, котры суть одмінов нелем про педаґоґів за їх нелегку роботу, але  і про цілый колектів, а в непослїднїм рядї і добров репрезентаціов про місто Пряшів. 

І того року сі колектів Шаріш выпозерала єдна братїславска аґентура, котра  по їх презентації такой їм дала понуку на фестівал до турецького міста  Ескішегір. 

– Не было то про нас легке роздумованя. В Турецьку сьме іщі не были, але платити за путь і страву... Наконець сьме вырішыли прияти тото позваня і  мушу повісти, же сьме добрї зробили, – конштатує ведучій колектіву Йозеф Пірог.

Путь была довга і унавна, бо автобусом путовали через Мадярьско, Сербско, Булгарьско, аж наконець їх в турецькім погранічнім містї Едірне чекав делеґат, котрый ся о них старав. Дїти бывали по родинах і окрем самотного фестівалу,  котрый быв  23. апріля 2007, мали іщі далшы штирї выступлїня по другых містах. Окрем того, же відїли кус орьєнту, характерного своёв културов, мали можность побывати і в турецькых мешітах, де на роздїл од другых частей міст было тихо і покій, і де їх принимали з великов почливостёв. 

Но а як то уж є звыком, з фестівалу сі колектів Шаріш однїс главну ціну за найлїпше выступлїня, котре было комбінаціов фраґментів з русиньского, шаріського і земпліньского фолклору.  Найвекшый аплавз мали русиньскы народны співанкы, якы звучали при походї містом, котрый быв сучастёв фестівалу. 

Наконець ся хоче лем додати, же  такы колектівы бы сі мало може дакус веце цінити і місто Пряшів і Пряшівскый самосправный край, може і лїпшов фінанчнов підпоров, бо про родічів малых танечників то є барз велика жертва, фінанцовати такы актівіты, котрыма їх дїти репрезентують родне місто і ціле Словеньско.

Кветослава КОПОРОВА,  фоткы: Й. ПІРОГ, 15.5.2007

Марія Мачошкова – велика реклама русинству

12. октобра 2006 року быв  успішный концерт русиньской співачкы Марії Мачошковой із гостями з нагоды  50-річа єй співацькой карьєры, о котрім сьме уж писали в Народных новинках. 11. апріля 2007 року на тім самім місцю, т. є. у великій салї Театру Йонаша Заборьского в Пряшові, про великый інтерес з боку позерателїв ся концерт повторив. Як на першім, так і на другім концертї патронат над ним взяв уряд Пряшівского самосправного края, конкретно ведуча одбору културы панї Ева Арваёва, яка на тот раз модеровала ґалаконцерт. Здало бы ся, же нїт о чім писати, же то уж вшытко было, але опак є правда. Доброго є все мало. А Мачошкова – то є файный фалаток нашой русиньской културы, помалы і історії.

Переповнена сала, із доложеныма стілцями нараховала може сімсто міст. Короткый документарный філм о співачцї скоро нияке око не вхабив сухым. Стовкы людей, якы Марьку радо доднесь слухають, а зато ай пришли на концерт із вшыткых сідліск Пряшова,з Кошіць, але і з околіцї, з обдивом слїдовали на полотнї чаровный зъяв співачкы, яка з про ню тіпічнов щіростёв говорила о осудї своёй співацькой дорогы, о людёх, якы ся заслужыли, жебы ся стала співачков, о своїх нелегкых соціалных условіях. Філм емоціонално вплынув на позерателїв.

Кідь ся співачка обявила на сценї, росплынула ся минулость, вказала ся сила сучасности, сила русиньской співанкы, яку не зотре ниякый час. Єй „служніцёв“ є все жадана і обдивлёвана Марія Мачошкова, родом з Потічок, Свідницького окресу, з яков походила по світї, выспівала свої і чуджі жалї і радости. А все єй позератель чекав з нетерпезливостёв, приїмав з радостёв, в очекованю умелецького зажытку. Роздавала своє співацьке уменя повныма жменями. Была щіра к позерателям, зато єй любили і люблять доднесь. Дарьмо, як повіла панї Арваёва, є то перша дама русиньской співанкы.

На концертї одзвучали знамы єй піснї од Коли-м была мала, мала, через На плаю вівцї пасу, Ей гой, тілі, тілі, аж по Мамко моя люба і іншы. Добрї ся слухав єй голос. Втихоморёвав, заспокоёвав, наповнёвав радостёв зо жывота., выкликовав спомины. Марька была щастна, а зато щастя роздавала вшыткым участникам концерту. А што было главне, была сама собов. Свої словны вступы презентовала по русиньскы, же „буду по своёму, бо так мі лїпше“. Но не є то злате? Вшыткы єй розуміли, а треба повісти, же окрем Русинів, якых была переважна часть, в салї сидїли ай Словаци, але никому ани не пришло, же то она говорить по русиньскы. Брали то як часть єй прояву, як єй саму, ку котрій неоддїлно патрить русиньскый язык. Было то шумне і миле од такой вызнамной співачкы, яка ся отворено голосить ку свому русиньскому коріню, не скрывать ся за чуджі хребты. Ай зато єй люде люблять без роздїлу народности. Служить їм прикладом, бо є іщі кому служыти.

Не одставали за нёв і єй гостї і творили з нёв гармонічный цілок на сценї. Янко Амброз, Моніка Кандрачова, Анна Сервіцька, Микола Петрашовскый із своёв дївков Наталіёв, Анна Шутякова, Андрій Кандрач, якый мав свою музику. Быв то вырівнаный ансамбель. Што номер, то крашша співанка, то лїпшый прояв співака ці співачкы. Прийде ся мі на тім містї парафразовати слова посланця Народной Рады СР МУДр. Йозефа Галецького, якый повів, же ани маёрітный народ не має такых народных співаків в сучасности, як Русины.  А то здалека не были вшыткы на Марькинім концертї, як, наприклад, Лукацко-Карафа, Марія Чокынова, Маріана Железна і цілый ряд іншых.

В порівнаню з попереднїм концертом, тот другый быв компактнїшый, дінамічнїшый, обогаченый властныма споминами Марії Мачошковой на єй „приїмачкы“ до Україньского народного асамблю в Пряшові, на конкурз, на якый пришла із своїм няньком, якый єй гварив, жебы „співала грубше“, кідь од нёй Юрій Костюк выжадовав, жебы співала вышше. І на першім, і на дргім концертї нам хыбили мена авторів співанок ці обробок, што мож  в будучности направити.

Не хыбила на концертї ани популарна ґрупа Дрішляк, співаци котрой наповно розосміяли салу і їм властным способом одовздали почливость своїй „хрестній“. Потлескам не было кінця-края. Позерателї тлескали русиньскій співанцї, а росходили ся заспокоєны, веселы, а же многы з них бы пришли іщі раз на такый концерт. Не знати, ці так ся іщі стане в Пряшові, але чувати, же має быти в Гуменнім. Зясь буде нагода хосенно і на высокій умелецькій уровни пережыти стрічу з першов дамов русиньской співанкы Маріёв Мачошковов і єй гостями.

Марія МАЛЬЦОВСКА, Пряшів, Фотка: А. З., 18. 4. 2007

● З нагоды 50 років прoфесіoналнoй карєры співачкы М. Мачoшкoвoй (друга злїва) 12.10.2006 у Пряшoві быв кoнцерт, на кoтрім выступили: (справа дoлїва) Я. Aмбрoз, A. Сервіцька, М. Кандрачoва, A. Пoрачoва, Н. Петрашoвскый. Фoтo: М. Кубічка

В маю 2005 вышов новый компактный діск з назвов ВЫСОКА ЛЇСОЧКА, на котрім є 26 русиньскых народных співанок в інтерпретації співацькой ґрупы дїтьского фоклорного колектіву Шаріш Мілк Аґро під веджінём Йозефа Пірога і в музичнім допроводї народной капелы Т. Лакатоша і О. Кандрача. Выбір, музичне оброблїня і драматурґія: Мілан Ґарбера. Ку ЦД быв тыж выданый троязычный буклет із нотами. Выданя сумов 2 000 америцькых доларів спонзоровав Norstone Financial Corporation – презідент Штефан В. Чепа,  Торонто, Канада.

ЦД сoбі мoжете купити зa суму 300,- Ск (выпрoданый)

2004

Три звізды – трёх ґенерацій – выданя компактного діску зо записом  концерту Марії Мачошковой, Анны Сервіцькой, Андреї Сікоряковой і їх гостів у културнім проґрамі 7. Світо-вого конґресу Русинів у Пряшові, спонзорованый сумов 5.000 америцькых доларів Штефаном Чепом з Канады.

ЦД сoбі мoжете купити зa суму 300,- Ск. (выпрoданый)